Постанова

від 15.05.2025 по справі 572/1759/24

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 травня 2025 року

м. Рівне

Справа № 572/1759/24

Провадження № 22-ц/4815/450/25

Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді: Гордійчук С.О.,

суддів:Боймиструка С.В., Шимківа С.С.

секретар судового засідання: Хлуд І.П.

учасники справи:

позивач: ОСОБА_1 ,

відповідач: ОСОБА_2 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Орган опіки та піклування Великохутірської сільської ради Золотоніського району Черкаської області

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження в м. Рівне апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Попової І.П. на рішення Рокитнівського районного суду Рівненської області від 09 січня 2025 року, ухваленого в складі судді Верзун О.П., дата виготовлення повного тексту судового рішення 20.01.2025 року, у справі № 572/1759/24,

в с т а н о в и в :

В квітні 2024 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Орган опіки та піклування Великохутірської сільської ради Золотоніського району Черкаської області про позбавлення батьківських прав та стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що заочним рішенням суду, шлюб між сторонами було розірвано. Стягнуто із відповідача на користь позивача аліменти на утримання дітей в розмірі 1/3 частини всіх видів заробітку (доходу) відповідача, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з 25 січня 2017 року до досягнення старшою дитиною повноліття.

Зазначає, що відповідач свій обов`язок по утриманню дітей не виконує, з дітьми не спілкується, аліменти за рішенням суду не сплачує, у зв`язку з чим в нього наявна заборгованість зі сплати аліментів станом на січень 2024 р. в розмірі 253764,59 грн.

Враховуючи наведене, просить суд позбавити батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 відносно синів: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та стягнути неустойку (пеню) за прострочення сплати аліментів за період з листопада 2018 року по січень 2024 року включно в розмірі 253 764, 59 грн.

Рішенням Рокитнівського районного суду Рівненської області від 09 січня 2025 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , неустойку (пеню) за прострочення сплати аліментів у розмірі 253 764,59 гривень.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 2537,65 гривень.

В решті позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі, представник позивача посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судове рішення в частині відмовлених вимог та ухвалити нове, яким позовні вимоги про позбавлення батьківських прав задовольнити.

Скаржник покликається на те, що судом першої інстанції не надано оцінку тому факту, що відповідач свій обов`язок по утриманню дітей не виконує, з дітьми не спілкується, аліменти за рішенням суду не сплачує.

Вказує, що існує свідоме нехтування відповідачем обов`язку піклування про здоров`я дітей, створення для них належних умов проживання та умов забезпечення розвитку і виховання дітей.

Звертає свою увагу на те, що відповідач зловживає спиртними напоями, веде аморальний спосіб життя та має агресивну поведінку.

Судом при ухваленні рішення не було належним чином приділено увагу тому, що відповідач не виявляє жодного бажання спілкуватись з дітьми, а лише ображає позивача та погрожує їй.

Зазначає, що судом першої інстанції не враховано той факт, що відповідач притягувався до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.173-2 КУпАП постановами Драбівського районного суду від 06.12.2016, 13.01.2017, 19.06.2023 та був визнаний винним в інших адміністративних правопорушеннях.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав.

Відповідно до ч.3 ст.3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частинами 1, 3 статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи.

Відповідно до ч.ч.1,2,5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам рішення суду в оскаржуваній частині в повній мірі не відповідає.

Встановлено, що сторони по справі є батьками дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

28.02.2017 заочним рішенням Драбівського районного суду Черкаської області від 28 лютого 2017 року в справі № 692/75/17 шлюб між сторонами, зареєстрований 21 листопада 2015 року Борівською сільською радою Рокитнівського району Рівненської області розірвано та одночасно стягнуто із відповідача на користь позивача, аліменти на утримання дітей в розмірі 1/3 частини всіх видів заробітку (доходу) відповідача, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з 25 січня 2017 року до досягнення старшою дитиною повноліття.

Заборгованість ОСОБА_2 за прострочення сплати аліментів за період з листопада 2018 року по січень 2024 року включно складає 253 764, 59 грн.

Згідно затвердженого рішенням виконавчого комітету Великохутірської сільської ради від 2302.2024 року №25 висновку, орган опіки та піклування вважає за доцільне позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно його малолітніх дітей, який ґрунтується на тому, що батько участі у вихованні дітей не бере через небажання колишньої дружити, тобто позивача по справі.

Згідно з частиною третьою статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).

Відповідно до частини сьомої статті 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою Постановою Верховної Ради Українивід 27лютого 1991року №789-XII (даліКонвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до пунктів 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Згідно зі статтею 9 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини.

Відповідно до частин першої-четвертої статті 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.

Згідно з частиною першою статті 155 СК Україниздійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України. Зокрема, вказаною нормою визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.

Звертаючись до суду із цією скаргою, ОСОБА_1 , як на підставу позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 посилалася на те, що батько обов`язок по утриманню дітей не виконує, аліментів не сплачує та з дітьми не спілкується.

Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання обов`язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Відповідно до статті 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»суди застосовують при розгляді справКонвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України» (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці.Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини.

Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків (див. постанови Верховного Суду від 29 липня 2021 року у справі № 686/16892/20, від 11 вересня 2020 року у справі № 357/12295/18, від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18, від 13 квітня 2020 року у справі № 760/468/18, від 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17). Суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину вже несе в собі негативний вплив на свідомість дитини, та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.

Абзацом 1 і 2 пункту 16 постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 30 березня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення батьківських прав» встановлено, зокрема, що особи можуть бути позбавлені батьківських прав лише щодо дитини, яка не досягла вісімнадцяти років, і тільки з підстав, передбачених ст. 164 СК України. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розглядати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

Сама по собі наявність простої бездіяльності з боку батька недостатньо для того, щоб зробити висновок про наявність виняткових обставин, за яких можливо позбавити його батьківських прав.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частиною другою статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до частини першої статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Доводи апеляційної скарги про неврахування судом першої інстанції факту притягнення відповідача до адміністративної відповідальності за насильство в сім`ї не заслуговують на увагу, оскільки дії ОСОБА_2 були направлені не щодо дітей, а щодо ОСОБА_1 та вітчима.

Посилання апеляційної скарги на те, що відповідач має заборгованість зі сплати аліментів, саме по собі не є тією виключною обставиною, яка може бути підставою для позбавлення відповідача батьківських прав. Факт стягнення з одного з батьків на користь іншого аліментів на утримання дитини не може свідчити про свідоме ухилення від виконання батьківських обов`язків щодо її утримання, оскільки таке стягнення є одним із способів захисту прав дитини на належне матеріальне забезпечення та свідчить про спонукання батька/матері до надання їй належного утримання (постанова Верховного Суду від 23 квітня 2020 року (справа №420/1075/17).

Доказів того, що до ОСОБА_2 застосовувались будь-які заходи впливу, які виявилися безрезультатними, тобто доказів того, що відповідач систематично, незважаючи на всі заходи попередження та впливу, продовжує не виконувати свої батьківські обов`язки матеріали справи не містять.

При цьому судом не встановлено, а позивачем не доведено обставин, які б свідчили про те, що ОСОБА_2 не бажає спілкуватися з дітьми та брати участь у їх вихованні, остаточно і свідомо самоусунувся від виконання своїх обов`язків з виховання дітей.

Водночас, колегія суддів наголошує, що особисті непорозуміння між батьками не можуть бути підставою для позбавлення батьківських прав, оскільки у рішеннях, що стосуються дітей, забезпечення їх найкращих інтересів повинне мати першочергове значення і переважати над інтересами батьків.

Відтак, у даній справі позбавлення батьківських прав відповідача не відповідає інтересам дітей, оскільки обставини ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов`язків не знайшли свого підтвердження.

Крім того, місцевий суд з урахуванням найкращих інтересів дитини, правильно зазначив, що позбавлення батьківських прав вже несе в собі негативний вплив на свідомість дитини, та є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що, незважаючи на доводи позивача, якими обґрунтована доцільність позбавлення батьківських прав, ці аргументи не є достатніми для виправдання такого серйозного втручання в сімейне життя відповідача, однак є підставою для попередження відповідача про зміну свого ставлення до виховання дітей, що буде відповідати забезпеченню «якнайкращих інтересів дитини».

Інші доводи, наведені в обґрунтування апеляційної скарги, не можуть бути підставою для скасування судового рішення, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм матеріального та процесуального права й зводяться до необхідності переоцінки судом доказів.

Відповідно до п. 3 і п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Керуючись ст.ст. 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, ст. 164 СК України, апеляційний суд,

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Попової І.П. задовольнити частково.

Рішення Рокитнівського районного суду Рівненської області від 09 січня 2025 року в частині позовних вимог про позбавлення батьківських прав змінити.

Попередити ОСОБА_2 про необхідність належного виконання обов`язків по вихованню і утриманню синів ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та покласти на Орган опіки та піклування Великохутірської сільської ради Золотоніського району Черкаської області контроль за виконанням батьківських обов`язків відповідачем.

В решті рішення залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складений 15 травня 2025 року.

Головуючий суддя: Гордійчук С.О.

Судді: Боймиструк С.В.

Шимків С.С.