Герб України

Рішення від 08.05.2025 по справі 303/8674/21

Мукачівський міськрайонний суд закарпатської області

Новинка

ШІ-аналіз судового документа

Отримуйте стислий та зрозумілий зміст судового рішення. Це заощадить ваш час та зусилля.

Реєстрація

Справа № 303/8674/21

2/303/355/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 травня 2025 року м. Мукачево

Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області

у складі головуючого судді Заболотного А.М.

секретар судового засідання Желізняк К.П.,

за участі представника позивача Глагола Г.П.

представника відповідача Сусол В.В.

представника відповідача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі засідань в м. Мукачево в порядку загального позовного провадження в залі суду в м. Мукачево цивільну справу за позовом Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Грушевського 22Б» до Мукачівської міської ради Закарпатської області, ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування, витребування майна з чужого незаконного володіння,-

В С Т А Н О В И В :

ОСББ «Грушевського 22Б» звернулося до суду з позовом до Мукачівської міської ради Закарпатської області, ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування, витребування майна з чужого незаконного володіння. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що для обслуговування багатоквартирного житлового будинку за адресою АДРЕСА_1 , у 2020 році співвласниками квартир цього будинку було створене ОСББ «Грушевського 22Б». Раніше зазначений будинок мав поштову адресу АДРЕСА_2 . Житловий будинок за адресою АДРЕСА_1 , має прибудинкову територію, площа якої становить 1118,00 кв.м. При цьому, вважають, що першочергово право користування земельною ділянкою у розмірі 1118,00 кв.м виникло на підставі рішення виконавчого комітету Мукачівської міської ради депутатів трудящих від 16.04.1958 року № 143 та висновку (заключення) про реєстрацію документів на право користування земельною ділянкою АДРЕСА_2 . У 2020 року мешканцям будинку за адресою АДРЕСА_1 , стало відомо, що частина земельної ділянки площею 0,0285 га, кадастровий номер 2110400000:01:001:1381, яка вважається прибудинковою територією, перебуває у приватній власності ОСОБА_2 . Позивач зазначає, що внаслідок незаконного відчуження Мукачівською міською радою частини земельної ділянки площею 0,0285 га відповідачу ОСОБА_2 , загальна площа земельної ділянки для обслуговування багатоквартирного будинку за адресою АДРЕСА_1 , зменшилася на площу незаконно відчуженої земельної ділянки, яка перебуває у приватній власності ОСОБА_2 та становить 817,00 кв.м. Так як відчужена ОСОБА_2 земельна ділянка є частиною вільної від забудови землі двору багатоквартирного будинку (прибудинкова територія), то двір будинку зменшився і тепер становить приблизно 567 кв. м. На виділеній земельній ділянці з кадастровим номером 2110400000:01:001:1381 ростуть фруктові дерева та декоративні кущі, висаджені мешканцями будинку.

Таким чином позивач вважає, що відбулося незаконне відчуження земельної ділянки площею 0,0285 га на користь ОСОБА_2 , який не має у власності квартир або нежитлових приміщень у будинку, а оскаржувана земельна ділянка площею 0,0285 га є частиною загальної площі земельної ділянки під житловим будинком і належить до прибудинкової території багатоквартирного будинку за адресою АДРЕСА_1 .

За таких обставин, зазначаючи про те, що дії Мукачівської міської ради щодо передання ОСОБА_2 частини земельної ділянки, яка є прибудинковою територією, порушують права співвласників цього будинку на володіння і користування земельною ділянкою, позивач просить суд: - визнати незаконним та скасувати рішення Мукачівської міської ради 61 сесії 7-го скликання від 22.08.2019 року № 1473 «Про визначення земельних ділянок несільськогосподарського призначення комунальної власності для продажу на земельних торгах та виготовлення документації із землеустрою» у частині пункту 3 щодо надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність шляхом викупу на земельних торгах цільове призначення якої змінюється з «для будівництва та обслуговування багатоквартирного житлового будинку» (02.03) на «для будівництва та обслуговування будівель ринкової інфраструктури (адміністративних будинків, офісних приміщень та інших будівель громадської забудови, які використовуються для здійснення підприємницької та іншої діяльності, пов`язаної з отриманням прибутку)» (03.10), згідно з додатком 3 до цього рішення (щодо земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0,0285, кадастровий номер 2110400000:01:001:1381); - визнати незаконним та скасувати рішення Мукачівської міської ради 68 сесії 7-го скликання від 28.11.2019 року № 1623 «Про передачу у власність земельних ділянок шляхом викупу, затвердження звітів про експертну грошову оцінку земельних ділянок, що відчужуються, затвердження ціни та інших істотних умов договорів купівлі-продажу та про затвердження звітів про експертну грошову оцінку земельних ділянок комунальної власності, які підлягають продажу у власність на земельних торгах у формі аукціону» в частині пунктів 4, 5, 6, 11 щодо продажу земельної ділянки площею 285 кв.м, цільове призначення - для будівництва та обслуговування будівель ринкової інфраструктури, що розташована на території АДРЕСА_1 , кадастровий номер 2110400000:01:001:1381, на земельному аукціоні; - витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,0285 га, цільове призначення - для будівництва та обслуговування будівель ринкової інфраструктури, що розташована на території АДРЕСА_1 , кадастровий номер 2110400000:01:001:1381, на користь ОСББ «Грушевського 22Б» (спірна земельна ділянка).

Представник відповідача Мукачівської міської ради Закарпатської області подав до суду відзив на позовну заяву. Зі змісту відзиву встановлено, що Мукачівська міська рада як уповноважений власник спірної земельної ділянки для забезпечення надходження коштів до бюджету розвитку міста виставила на земельні торги земельну ділянку площею 0,0285 га, цільове призначення - для будівництва та обслуговування будівель ринкової інфраструктури, що розташована на території АДРЕСА_1 , кадастровий номер 2110400000:01:001:1381, відповідно до рішення Мукачівської міської ради № 1473 від 22.08.2019 року. За результатами відкритих земельних торгів право власності на спірну земельну ділянку придбано відповідачем ОСОБА_3 . Таким чином відчуження земельної ділянки відбулося прозоро, через торги, в яких участь мали право брати, як фізичні так і юридичні особи у зв`язку з чим підстави для задоволення позову відсутні.

Представник відповідача ОСОБА_2 , адвокат Пархоменко М.В., подав до суду відзив на позовну заяву. Зі змісту відзиву встановлено, що земельна ділянка, розташована на території АДРЕСА_1 , кадастровий номер 2110400000:01:001:1381, належить ОСОБА_2 на праві приватної власності. Земельна ділянка придбана ним у законний спосіб на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, укладеного 31.01.2020 року з Територіальною громадою міста Мукачево в особі Мукачівської міської ради, посвідченого приватним нотаріусом Мукачівського міського нотаріального округу Перестою Я.О., вартість якої становила 523495,98 грн. Договір купівлі-продажу земельної ділянки було укладено за результатами відкритих земельних торгів (аукціону). На час укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки жодних заборон та арештів щодо земельної ділянки не було. Таким чином ОСОБА_2 є добросовісним набувачем земельної ділянки, яку придбав за відплатним договором у зв`язку з чим підстави для задоволення позову відсутні.

Постановою Верховного Суду від 15.01.2025 року справу направлено до суду першої інстанції на новий розгляд.

Ухвалою суду від 24.02.2025 року матеріали цивільної справи прийнято до розгляду. Підготовче засідання по справі призначено на 20.03.2025 року.

20.03.2025 року до суду від представника позивача ОСББ «Грушевського 22Б», адвоката Глагола Г.П., надійшла заява про виклик свідків.

Ухвалою суду 20.03.2025 року закрито підготовче провадження та призначено цивільну справу до судового розгляду по суті на 10.04.2025 року та відкладено на 07.05.2025 року. Одночасно ухвалою задоволено клопотання про виклик свідків. Інших заяв чи клопотань в межах підготовчого провадження до суду не надходило.

Представник позивача ОСББ «Грушевського 22Б», адвокат Глагола Г.П., в судовому засіданні позов підтримала, просила його задовольнити з наведених в ньому підстав. Також додатково наголосила на тому, що земельна площею 0,0285 га, цільове призначення - для будівництва та обслуговування будівель ринкової інфраструктури, що розташована на території АДРЕСА_1 , кадастровий номер 2110400000:01:001:1381, відчужена незаконно. Та обставина, що ця земельна ділянка належить до прибудинкової території будинку за адресою АДРЕСА_1 , підтвердження належними документами, що є в матеріалах справи. При цьому, спірною земельною ділянку користувалися протягом тривалого часу співвласники квартир будинку за адресою АДРЕСА_1 , і це було візуально видно, що така земельна ділянка не була вільною. Також пояснила, що вважає ОСОБА_3 добросовісним набувачем, про це не має значення так як Мукачівською міською радою при оформленні речового права на спірну земельну ділянку були допущені численні порушення. Додатково пояснила, що вказівки Верховного Суду, що зазначені в постанові від 15.01.2025 року, відповідно до якої цю справу направлено до суду першої інстанції на новий розгляд, призначені виключно для суду.

Представник відповідача Мукачівської міської ради Закарпатської області Сусол В.В. в судовому засіданні проти позову заперечила з наведених у відзиві підстав, вказала на відсутність підстав для задоволення позову. Оформлення прав на спірну земельну ділянку відбулося в межах наданих Мукачівській міській раді повноважень та у спосіб, передбачений законом. Представник акцентувала увагу на те, що жодними документами не підтверджено право користування співвласників квартир будинку за адресою АДРЕСА_1 , на спірну земельну ділянку, прибудинкова територія на цей час не є сформованою та визначеною. Жодних нових доказів на підтвердження своїх вимог позивачем суду не було подано.

Представник відповідача ОСОБА_2 , адвокат Пархоменко М.В., в судовому засіданні проти позову заперечив з наведених у відзиві підстав, вказав на відсутність підстав для задоволення позову. Оформлення прав на спірну земельну ділянку відбулося законно, на підставі оплатного договору. ОСОБА_2 є добросовісним набувачем земельної ділянки. Жодних відомостей про те, що спірна земельна ділянка належить до прибудинкової території будинку за адресою АДРЕСА_1 , немає. Жодних нових доказів на підтвердження своїх вимог позивачем суду не було подано.

Заслухавши позиції сторін, дослідивши та перевіривши наявні у справі докази, суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Так, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 16 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Судом встановлено, що ОСББ «Грушевського 22Б» було створено 04.06.2020 року, що підтверджується протоколом установчих зборів № 1 від 28.03.2020 року та випискою із Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців і громадських формувань від 05.06.2020 року. Метою створення ОСББ «Грушевського 22Б» є обслуговування багатоквартирного житлового будинку за адресою АДРЕСА_1 .

Також судом встановлено, що рішенням Мукачівської міської ради від 23.05.2019 року № 1397 «Про встановлення меж землекористування підприємств, установ, організацій, суб`єктів підприємницької діяльності та громадян на землях міста Мукачева» Мукачівській міській раді надано дозвіл на розробку технічної документації та інвентаризації земельних ділянок, в тому числі і земельної ділянки, що розташована на території АДРЕСА_1 , орієнтованою площею 0,0300 га.

Рішенням Мукачівської міської ради від 22.08.2019 року № 1469 «Про встановлення меж землекористування підприємств, установ, організацій, суб`єктів підприємницької діяльності та громадян на землях міста Мукачева» затверджено технічну документацію щодо інвентаризації земельних ділянок, в тому числі і земельної ділянки комунальної власності, що розташована на території АДРЕСА_1 , площею 0,0285 га, кадастровий номер 2110400000:01:001:1381.

Рішенням Мукачівської міської ради від 22.08.2019 року № 1470 «Про передачу, надання, вилучення земельних ділянок громадян м. Мукачева» дозволено виготовлення проекту землеустрою щодо зміни цільового призначення земельної ділянки, що розташована на території АДРЕСА_1 , площею 0,0285 га, кадастровий номер 2110400000:01:001:1381.

Рішенням Мукачівської міської ради від 22.08.2019 року № 1473 «Про визначення земельних ділянок несільськогосподарського призначення комунальної власності для продажу на земельних торгах та виготовлення документації із землеустрою» надано дозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, що розташована на території АДРЕСА_1 , площею 0,0285 га, кадастровий номер 2110400000:01:001:1381, у власність шляхом викупу на земельних торгах цільове призначення якої змінюється з «для будівництва та обслуговування багатоквартирного житлового будинку» (02.03) на «для будівництва та обслуговування будівель ринкової інфраструктури (адміністративних будинків, офісних приміщень та інших будівель громадської забудови, які використовуються для здійснення підприємницької та іншої діяльності, пов`язаної з отриманням прибутку)» (03.10).

Рішенням Мукачівської міської ради від 31.10.2019 року № 1561 «Про передачу, надання, вилучення земельних ділянок громадян м. Мукачева» затверджено проєкт землеустрою щодо зміни цільового призначення земельної ділянки, що розташована на території АДРЕСА_1 , площею 0,0285 га, кадастровий номер 2110400000:01:001:1381, з «для будівництва та обслуговування багатоквартирного житлового будинку» (02.03) на «для будівництва та обслуговування будівель ринкової інфраструктури (адміністративних будинків, офісних приміщень та інших будівель громадської забудови, які використовуються для здійснення підприємницької та іншої діяльності, пов`язаної з отриманням прибутку)» (03.10).

Рішенням Мукачівської міської ради від 31.10.2019 року № 1566 «Про визначення земельних ділянок комунальної власності для продажу на земельних тогах та виготовлення документації із землеустрою» визначено для продажу на земельних торгах, зокрема, земельну ділянку, що розташована на території АДРЕСА_1 , площею 0,0285 га, кадастровий номер 2110400000:01:001:1381.

Рішенням Мукачівської міської ради від 28.11.2019 року № 1623 «Про передачу у власність земельних ділянок шляхом викупу, затвердження звітів про експертну грошову оцінку земельних ділянок, що відчужуються, затвердження ціни та інших істотних умов договорів купівлі-продажу та про затвердження звітів про експертну грошову оцінку земельних ділянок комунальної власності, які підлягають продажу у власність на земельних торгах у формі аукціону» затверджено звіт про експертну оцінку, вартість земельних ділянок та вирішено продати, зокрема, земельну ділянку, що розташована на території АДРЕСА_1 , площею 0,0285 га, кадастровий номер 2110400000:01:001:1381.

Вказані рішення в окреслених вище частинах є предметом цього спору.

Таким чином судом встановлено, що на підставі рішення Мукачівської міської ради від 22.08.2019 року № 1469 04.09.2019 року було здійснено державну реєстрацію права власності на земельну ділянку, площею 0,0285 га, кадастровий номер 2110400000:01:001:1381, за територіальною громадою міста Мукачево в особі Мукачівської міської ради, що підтверджується витягом з державного реєстру речових прав на нерухоме майно (індексний номер 180185200). Цільове призначення земельної ділянки зазначено для будівництва та обслуговування багатоквартирного житлового будинку.

У подальшому на підставі зазначених вище рішень Мукачівської міської ради змінено цільове призначення спірної земельної ділянки та за результатами проведення прилюдних торгів продано відповідачу ОСОБА_2 .

Так, відповідно до витягу із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (індексний номер 198589095) земельна ділянка, площею 0,0285 га, кадастровий номер 2110400000:01:001:1381 на праві приватної власності належить ОСОБА_2 . Підставою для держаної реєстрації права власності зазначено договір купівлі-продажу.

Суд нагадує, що позов мотивовано тим, що спірна земельна ділянка є частиною прибудинкової території багатоквартирного будинку, речові права на яку належать усім співвласникам будинку. Мукачівська міська рада передала у приватну власність спірну земельну ділянку ОСОБА_2 всупереч вимогам законодавства та правам співвласників багатоквартирного будинку.

Позивач на підтвердження своєї позиції щодо наявності у нього речових прав на спірну земельну ділянку вказує на такі докази.

Рішення виконавчого комітету Мукачівської міської ради від 16.04.1958 року № 143. Вказаним рішенням затверджено документи на право користування земельними ділянками, зокрема, за домоуправлінням № 2 міста Мукачево земельну ділянку на АДРЕСА_2 , площею 1118 кв.м. При цьому встановлено, що на цей час це є адресою АДРЕСА_1 . Також із вказаного рішення встановлено, що домоуправлінню АДРЕСА_3 затверджено документи на право користування земельними ділянками за іншими адресами.

Заключення про реєстрацію документів на право користування земельною ділянкою АДРЕСА_4 , площею 1118 кв.м.

Інформаційна довідка БТІ № 366 від 30.03.2020 року в якій зазначено площу земельної ділянки під домоволодінням 1118 кв.м. згідно з рішенням МВК № 176 від 1955 року.

При цьому звертається увага на те, що в рішенні МВК № 176 від 14.05.1955 року інформації про земельну ділянку за адресою АДРЕСА_2 немає.

Генеральний план (схема) від 20.02.1991 року на якій візуально відображено місце розташування будинку та прибудинкових споруд на земельній ділянці площею 1118 кв.м.

Також в ході судового розгляду допитано свідків.

Так, допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_4 показала, що проживає в житловому будинку за адресою АДРЕСА_1 . У 2010 році усі співвласники квартир цього будинку зверталися до Мукачівської міської ради з метою оформлення прав на прибудинкову територію, проте такі документи зникли. Також показала, що спірна земельна ділянка постійно була в користуванні мешканців будинку, там вони садили фруктові дерева, декоративні кущі, була відпочинкова зона. Таким чином вважає, що спірна земельна ділянка належить саме до їхнього будинку.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_5 показав, що проживає в житловому будинку за адресою АДРЕСА_1 , з 2005 року. У 2010 році усі співвласники квартир цього будинку зверталися до Мукачівської міської ради з метою оформлення прав на прибудинкову територію, проте такі документи зникли. У 2020 році дізнався про те, що міська рада продала частину прибудинкової території іншій особі. Також показав, що спірна земельна ділянка постійно була в користуванні мешканців будинку та умовно поділена між ними. Вважає, що спірна земельна ділянка належить саме до їхнього будинку.

Факт наявності на спірній земельній ділянці фруктових дерев та декоративних кущів сторона позивача також підтверджує наявними в матеріалах справи актами.

Визначальним в цьому спорі є наявність речових прав на спірну земельну ділянку у позивача.

Так, способи захисту цивільного права чи інтересу - це визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника і такі способи мають бути доступними й ефективними. Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Переважно, спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом і регламентує конкретні цивільні правовідносини. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Це право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Вимога захисту цивільного права чи інтересу має забезпечити їх поновлення, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі отримання відповідного відшкодування. Зазначені правові позиції неодноразово висловлювалась Верховним Судом, та узагальнено викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31.08.2021 року у справі № 903/1030/19.

Згідно з ст. 13 Конституції України земля є об`єктом права власності Українського народу; від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України.

Статтею 144 Конституції України передбачено, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.

Систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування визначено Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні».

За змістом частини першої статті 6 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» первинним суб`єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій і повноважень є територіальна громада села, селища, міста.

Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України «Про місцеве самоврядування» сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Положеннями ст. 25 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання. Статтею 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» встановлено, що рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймаються на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради. Відповідно до п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання регулювання земельних відносин.

За змістом ч.ч. 1, 2 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності, зокрема на рухоме і нерухоме майно, житловий фонд, нежитлові приміщення, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності. Підставою для набуття права комунальної власності є передача майна територіальним громадам безоплатно державою, іншими суб`єктами права власності, а також майнових прав, створення, придбання майна органами місцевого самоврядування у порядку, встановленому законом.

Згідно з ч. 5 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об`єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об`єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.

Право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб`єктів. Об`єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб`єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом (ч. 8 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Положеннями ст. 41 Конституції України гарантовано кожному право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об`єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку (ч. 10 ст. 59-2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Суб`єктами права власності на землю є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, на землі комунальної власності (п. «б» ч. 1 ст. 80 ЗК України).

Частинами 1, 2, 5 ст. 116 ЗК України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Згідно з ч. 1 ст. 122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Продаж земельних ділянок державної та комунальної власності громадянам та юридичним особам здійснюється на конкурентних засадах (аукціон), крім викупу земельних ділянок, на яких розташовані об`єкти нерухомого майна, що є власністю покупців цих ділянок, у яких відсутні акції (частки, паї), що належать державі (ч. 2 ст. 127 ЗК України).

Як встановлено вище, спірна земельна ділянка, кадастровий номер 2110400000:01:001:1381, перебувала у комунальній власності на підставі рішення Мукачівської міської ради від 22.08.2019 року № 1469, цільове призначення земельної ділянки було для будівництва та обслуговування багатоквартирного житлового будинку. У подальшому на підставі оскаржуваних рішень Мукачівської міської ради змінено цільове призначення земельної ділянки та продано ОСОБА_2 .

Відповідно до ч. 1 ст. 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Аналіз наведених положень дає підстави для висновку, що в разі звернення з вимогами про визнання незаконним та скасування, зокрема, правового акта індивідуальної дії, виданого органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, встановленню та доведенню підлягають як обставини того, що оскаржуваний акт суперечить актам цивільного законодавства (не відповідає законові), так і обставини, що цей акт порушує цивільні права або інтереси особи, яка звернулась із відповідними позовними вимогами, або кого вона представляє, а метою захисту є відповідні наслідки у вигляді відновлення порушеного права чи охоронюваного інтересу. Подібна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 14.06.2022 року в справі № 903/1173/15, від 09.11.2021 року в справі № 906/1388/20, від 26.08.2021 року в справі № 924/949/20, від 23.10.2018 року в справі № 903/857/18, від 20.08.2019 року в справі № 911/714/18, від 13.10.2020 року в справі № 911/1413/19.

Отже, підставами для визнання недійсним (незаконним) акта (рішення) є невідповідність його вимогам законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, і водночас порушення у зв`язку з його прийняттям прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі.

За наведеного, першочерговим та визначальним у цьому спорі є встановлення наявності речових прав на спірну земельну ділянку у позивача та її розмір, що і може свідчити про наявність порушених прав та охоронюваних законом інтересів позивача у зв`язку з прийняттям Мукачівською міською радою оскаржуваних рішень.

При цьому також звертається увага на те, що Верховний Суд у постанові від 15.01.2025 року якою цю справу направлено до суду першої інстанції на новий розгляд зазначив про те, що: «суди, не встановивши, чи є спірна земельна ділянка прибудинковою територією, чи належить вона до спільного майна мешканців багатоквартирного будинку ОСББ «Грушевського 22Б», чи порушують оскаржувані рішення Мукачівської міської ради право власності співвласників квартир багатоквартирного будинку, дійшли передчасних висновків про відсутність підстав для визнання цих рішень незаконними та їх скасування».

Також Верховний Суд у згадані вище постанові вказав про таке: «Під час нового розгляду належить врахувати викладене, розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог матеріального і процесуального права, надати оцінку поданим сторонами доказам щодо меж прибудинкової території земельної ділянки, після чого встановити, чи є передана ОСОБА_2 земельна ділянка з кадастровим номером 2110400000:01:001:1381 частиною вказаної прибудинкової території; усунути вказані в цій постанові порушення норм процесуального права; ухвалити законне і справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин та вимог закону.

В силу вимог ч. 1 ст. 417 ЦПК України вказівки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно зі ст. 382 ЦК України квартирою є ізольоване помешкання в житловому будинку, призначене та придатне для постійного у ньому проживання. Усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.

За приписами ч. 1 ст. 385 ЦК України власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку (будинках) для забезпечення експлуатації такого будинку (будинків), користування квартирами та нежитловими приміщеннями та управління, утримання і використання спільного майна багатоквартирного будинку (будинків) можуть створювати об`єднання співвласників багатоквартирного будинку (будинків).

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» спільне майно багатоквартирного будинку - приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташовані багатоквартирний будинок і належні до нього будівлі та споруди і його прибудинкова територія; прибудинкова територія - територія навколо багатоквартирного будинку, визначена на підставі відповідної містобудівної та землевпорядної документації, у межах земельної ділянки, на якій розташовані багатоквартирний будинок і належні до нього будівлі та споруди, що необхідна для обслуговування багатоквартирного будинку та задоволення житлових, соціальних і побутових потреб власників (співвласників та наймачів (орендарів) квартир, а також нежитлових приміщень, розташованих у багатоквартирному будинку.

Згідно зі ст. 4 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» власники квартир та нежитлових приміщень є співвласниками спільного майна багатоквартирного будинку.

Частиною 1 ст. 9 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» передбачено, що управління багатоквартирним будинком здійснюється його співвласниками. За рішенням співвласників усі або частина функцій з управління багатоквартирним будинком можуть передаватися управителю або всі функції - об`єднанню співвласників багатоквартирного будинку (асоціації об`єднань співвласників багатоквартирного будинку).

Згідно з ч. 4 ст. 4 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» основна діяльність об`єднання полягає у здійсненні функцій, що забезпечують реалізацію прав співвласників на володіння та користування спільним майном співвласників, належне утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території, сприяння співвласникам в отриманні житлово-комунальних та інших послуг належної якості за обґрунтованими цінами та виконання ними своїх зобов`язань, пов`язаних з діяльністю об`єднання.

Відповідно до ст. 42 ЗК України земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території державної або комунальної власності, надаються в постійне користування підприємствам, установам і організаціям, які здійснюють управління цими будинками.

Земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкова територія, що перебувають у спільній сумісній власності власників квартир та нежитлових приміщень у будинку, передаються безоплатно у власність або в постійне користування співвласникам багатоквартирного будинку в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Порядок використання земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначається співвласниками.

Розміри та конфігурація земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначаються на підставі відповідної землевпорядної документації.

У разі знищення (руйнування) багатоквартирного будинку майнові права на земельну ділянку, на якій розташовано такий будинок, а також належні до нього будівлі, споруди та прибудинкова територія, зберігаються за співвласниками багатоквартирного будинку.

Із аналізу цільового призначення земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, та норм ст. 42 ЗК України вбачається, що в разі приватизації громадянами квартир у такому будинку земельна ділянка як така, що входить до житлового комплексу, може передаватися безоплатно у власність або надаватись у користування лише об`єднанню співвласників будинку, створеному відповідно до Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» у порядку, передбаченому постановою Кабінету Міністрів України від 11.10.2002 року № 1521 «Про реалізацію Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку». У такому разі земельна ділянка належить співвласникам жилого будинку на праві спільної сумісної власності, яка разом із загальним майном і допоміжними приміщеннями є майном співвласників, які визначають порядок його використання. Тобто ст. 42 ЗК України не передбачає можливості передачі у власність чи користування окремим співвласникам багатоквартирних будинків земельної ділянки, на якій розташований багатоквартирний жилий будинок, або її частини (постанова Верховного Суду від 18.03.2019 року в справі № 263/68/17 та від 25.05.2022 року в справі № 344/12943/15).

Також у постанові Верховного Суду від 27.01.2023 року у справі № 621/2300/16 Верховний Суд, досліджуючи застосування ст. 42 ЗК України, зазначив, що земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території державної або комунальної власності, надаються в постійне користування підприємствам, установам і організаціям, які здійснюють управління цими будинками. У разі приватизації громадянами багатоквартирного жилого будинку відповідна земельна ділянка може передаватися безоплатно у власність або надаватись у користування об`єднанню власників. Порядок використання земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначається співвласниками. Верховний Суд наголосив, що розміри та конфігурація земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначаються на підставі проектів розподілу території кварталу, мікрорайону та відповідної землевпорядної документації. Прибудинкова територія багатоквартирного житлового будинку є особливим об`єктом права власності на землю чи користування нею, оскільки призначена для розміщення й обслуговування житлового будинку і належних до нього будівель та споруд та має задовольняти інтереси всіх мешканців цього будинку.

Крім того, суд звертає увагу на те, що будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, перебувають у спільній власності всіх співвласників багатоквартирного будинку на підставі закону, у зв`язку з чим у разі створення ОСББ від нього не вимагається визнання та доведення права на наведені об`єкти. При цьому багатоквартирні будинки та належні до них господарські будівлі, споруди і приміщення є нерозривно пов`язаними із земельними ділянками, на яких вони розміщені.

Аналогічні висновки викладенні у постановах Верховного Суду від 21.07.2020 року в справі № 922/3461/17, від 18.09.2024 року в справі № 910/14564/23.

Відповідно до п.п. «д» п. 2 ст. 92 ЗК України право постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають співвласники багатоквартирного будинку для обслуговування такого будинку та забезпечення задоволення житлових, соціальних і побутових потреб власників (співвласників) та наймачів (орендарів) квартир та нежитлових приміщень, розташованих у багатоквартирному будинку.

Зазначені положення є відтворенням принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди, за змістом якого, особа, яка законно набула у власність будинок, споруду, має цивільний інтерес в оформленні права на земельну ділянку під такими будинком і спорудою після їх набуття, висновки щодо застосування якого викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2019 року у справі № 921/158/18.

У постанові Верховного Суду від 05.11.2020 року в справі № 766/8919/18 зазначено, що сам собою факт, що земельну ділянку не передано у власність чи в користування співвласникам багатоквартирного будинку у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, не змінює правового статусу цієї земельної ділянки як прибудинкової території та не дає право використовувати її без згоди співвласників будинку.

Зважаючи на вищенаведене, слід зробити висновок про те, що багатоквартирні будинки є нерозривно пов`язаними із земельними ділянками, на яких вони розташовані, а особа, яка законно набула у власність будинок чи споруду, має цивільний інтерес в оформленні права на земельну ділянку під такими об`єктами після їх набуття, відповідає положенням законодавства та безпосередньо узгоджується із наведеними вище правовими позиціями Верховного Суду.

Згідно з матеріалами справи земельна ділянка, яка є прибудинковою територією багатоквартирного будинку за адресою АДРЕСА_1 , не оформлена у власність або користування співвласників багатоквартирного будинку у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Позаяк з моменту набуття мешканцями будинку за адресою АДРЕСА_1 , права власності на квартири та створення ОСББ «Грушевського 22Б», у співвласників цього будинку виникло право на оформлення речового права на земельну ділянку. Таке право поширюється на земельну ділянку, на якій розташовані багатоквартирний будинок і належні до нього будівлі та споруди, необхідні для його обслуговування та задоволення житлових, соціальних і побутових потреб власників (співвласників та наймачів/орендарів) квартир, а також нежитлових приміщень у будинку.

Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 05.03.2025 року в справі № 926/927/24.

Таким чином ОСББ «Грушевського 22Б» уповноважене та має право звертатися до суду з позовом про усунення перешкод щодо вільного користування прибудинковою територією багатоквартирного житлового будинку, а також реалізувати своє право на безоплатну приватизацію або відповідно до ч. 2 ст. 42 ЗК України про передання у користування об`єднанню власників прибудинкової території будинку.

Встановлене узгоджується з позицією Верховного Суду відображеною у постанові від 15.01.2025 року якою цю справу направлено до суду першої інстанції на новий розгляд.

Разом з тим, доказуванню підлягає також і розмір земельної ділянки, право на користування якою має перейти до співвласників багатоквартирного будинку.

Як вже зазначено судом, з моменту набуття мешканцями будинку за адресою АДРЕСА_1 , права власності на квартири та створення ОСББ «Грушевського 22Б», у співвласників виникло право на оформлення речового права на земельну ділянку в межах території, на якій розташований багатоквартирний будинок, а також належні до нього будівлі та споруди. Ця земельна ділянка є необхідною для належного обслуговування багатоквартирного будинку та задоволення житлових, соціальних і побутових потреб співвласників, наймачів (орендарів) квартир і нежитлових приміщень.

Отже, співвласники багатоквартирного будинку мають право оформити правовідносини щодо користування земельною ділянкою, на якій розташовані багатоквартирний будинок і належні до нього будівлі та споруди, що забезпечують його функціонування та відповідають потребам мешканців.

Статтею 123 ЗК України визначено, що надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування.

Відповідно до ч. 2 ст. 123 ЗК України особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки. У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення.

Одночасно ч. 4 ст. 42 ЗК України визначено, що розміри та конфігурація земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначаються на підставі відповідної землевпорядної документації.

Відтак, оформлення співвласниками багатоквартирного будинку права на землю відбувається шляхом виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, тобто має місце формування нової земельної ділянки під нерухомістю, що не суперечить наведеним вище положенням земельного законодавства щодо формування земельних ділянок. Використання такого порядку оформлення прав на земельну ділянку за власником нерухомості не порушує і прав постійного землекористувача, оскільки не позбавляє його можливості самостійно оформити право на належну йому частину земельної ділянки, яка залишається після вилучення її частин, необхідних для обслуговування об`єктів нерухомості.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» прибудинкова територія - це територія навколо багатоквартирного будинку, визначена на підставі відповідної містобудівної та землевпорядної документації, у межах земельної ділянки, на якій розташовані багатоквартирний будинок і належний до нього будівлі та споруди, що необхідна для обслуговування багатоквартирного будинку та задоволення житлових, соціальних і побутових потреб власників (співвласників та наймачів, орендарів) квартир, а також нежитлових приміщень, розташованих у багатоквартирному будинку.

У постанові Верховного Суду від 29.07.2024 року у справі № 362/5218/20 визначено, що види, склад, порядок розробки та затвердження містобудівної документації визначаються Кабінетом Міністрів України та регулюються Законом України «Про основи містобудування», Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності».

Відповідно до Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій, затверджених наказом Держжитлокомунгоспу від 17.05.2005 року № 76, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 25.08.2005 року за № 927/11207, прибудинкова територія це - територія навколо багатоквартирного будинку визначена актом на право власності чи користування земельною ділянкою і призначена для обслуговування багатоквартирного будинку.

Верховний Суд у зазначеній справі дійшов висновку, що віднесення земельної ділянки, відповідно з визначенням її розміру та конфігурації, до прибудинкової території багатоквартирного будинку має свідчити відповідна містобудівна та землевпорядна документація або акт на право власності чи користування земельною ділянкою.

Верховний Суд у постанові від 01.03.2023 року у справі № 607/13198/21 виснував про те, що співвласники багатоквартирного будинку набувають права власності чи права користування земельною ділянкою, необхідною для обслуговування багатоквартирного будинку та задоволення їх житлових, соціальних і побутових потреб, після передачі такої ділянки у їх власність чи у постійне користування на загальних підставах у вставленому законом порядку.

Розміри та конфігурація такої земельної ділянки визначаються на підставі відповідної технічної документації із землеустрою, яка подається на затвердження уповноваженому на прийняття такого рішення органу місцевого самоврядування.

Зазначене у ст. 1 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» поняття «права на земельну ділянку» варто розуміти як оформлене у встановленому законом порядку право власності чи право постійного користування. Лише після оформлення такого права розміри і конфігурація земельної ділянки вважаються встановленими.

Викладене вище свідчить про наявність загальних висновків Верховного Суду щодо права співвласників багатоквартирного будинку на отримання у власність чи у користування земельної ділянки, необхідної для обслуговування багатоквартирного будинку, як прибудинкової території, а також щодо порядку засвідчення розміру та конфігурації відповідної земельної ділянки.

Із наведеного слід зробити висновок про те, що позивач має право на отримання в постійне користування земельної ділянки, на якій розташований багатоквартирний будинок, а також належну до нього прибудинкову територію, яка визначається на підставі відповідної землевпорядної документації

Водночас оформлення права постійного користування має здійснюватися у порядку, визначеному законодавством.

Такий висновок зроблений у постанові Верховного Суду від 05.03.2025 року в справі № 926/927/24.

Щодо встановлення розміру земельної ділянки, право на користування якою має перейти до співвласників багатоквартирного будинку суд зазначає про відсутність доказів на підтвердження дотримання позивачем процедури оформлення права постійного користування земельною ділянкою, на якій розташований багатоповерховий будинок, визначення розміру земельної ділянки на якій розташовані багатоквартирний будинок і належні до нього будівлі та споруди, що необхідна для обслуговування багатоквартирного будинку та задоволення житлових, соціальних і побутових потреб власників.

Ця обставина не підтвердження належними і допустимими доказами. На думку представника позивача, додаткове з`ясування, після повернення цієї справи на новий розгляд, цього питання не є необхідним, оскільки в матеріалах справи наявні рішення виконавчого комітету Мукачівської міської ради від 16.04.1958 року № 143 та заключення про реєстрацію документів на право користування земельною ділянкою АДРЕСА_4 , площею 1118 кв.м., що в достатній мірі підтверджують розмір прибудинкової території. Такі документи, на думку сторони позивача, підтверджують і необхідність всієї її площі 1118 кв.м. для обслуговування багатоквартирного житлового будинку за адресою АДРЕСА_1 .

Суд не погоджується з позицією сторони позивача та зазначає, що право співвласників багатоквартирного житлового будинку на оформлення правовідносин щодо користування земельною ділянкою виникло не на підставі рішення виконавчого комітету Мукачівської міської ради від 16.04.1958 року № 143 та заключення про реєстрацію документів на право користування земельною ділянкою АДРЕСА_4 , площею 1118 кв.м., а як наслідок набуття мешканцями будинку за адресою АДРЕСА_1 , права власності на квартири та створення ОСББ «Грушевського 22Б».

Відповідне право випливає з положень п. 6 ст. 1 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку», ст. 382 ЦК України та ст.ст. 42, 92 ЗК України, які регулюють питання володіння та користування земельною ділянкою, що обслуговує багатоквартирний житловий будинок.

Отже, співвласники житлового будинку за адресою АДРЕСА_1 , набули право користування земельною ділянкою виключно в межах території, необхідної для обслуговування житлового багатоквартирного будинку та приналежних до нього споруд, а не всієї земельної ділянки, якою вони фактично користувалися.

Суд зазначає, що рішенням виконавчого комітету Мукачівської міської ради від 16.04.1958 року № 143 та заключенням про реєстрацію документів на право користування земельною ділянкою АДРЕСА_4 , площею 1118 кв.м., було вирішено зареєструвати документи на право користування присадибними ділянками за домоуправлінням № 2, зокрема, земельну ділянку на АДРЕСА_2 , в розмірі 1118 кв.м.

Водночас зазначенимидокументами невизначено,що земельнаділянка в розмірі 1118 кв.м, надавалася в користування саме для обслуговування житлового багатоквартирного будинку. Слід також відзначити, що вказаним рішенням домоуправлінню АДРЕСА_3 , крім того, передано у користування також ряд інших земельних ділянок. Жодної вказівки у згаданих документах про те, що домоуправлінню АДРЕСА_3 передаються в користування земельні ділянки саме для обслуговування житлових будинків немає. Вказане безумовно свідчить відсутність підстав для ототожнення земельної ділянки в розмірі 1118 кв.м, переданої в користування домоуправлінню АДРЕСА_5 . Додатково звертається увага на те, що ОСББ «Грушевського 22Б» не є правонаступником домоуправління № 2.

Таким чином, розмір земельної ділянки, що підлягає переходу у користування співвласників багатоквартирних будинків повинен визначатися на підставі землевпорядної документації, яка враховує фактичні параметри всіх об`єктів, зокрема, житлового будинку, допоміжні споруди, прибудинкову територію та територію, необхідну для забезпечення обслуговування будинку і потреб його мешканців.

Такий висновок зроблений у постанові Верховного Суду від 05.03.2025 року в справі № 926/927/24. Зазначені висновки узгоджуються з правовими позиціями Верховного Суду в постанові Верховного Суду від 27.01.2023 року у справі № 621/2300/16.

Решта доказів, яким в тому числі і покази свідків, не є належними та допустимими доказами того, що спірна земельна ділянка входить чи накладається на прибудинкову територію будинку за адресою АДРЕСА_1 .

Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (ст. 76 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (ст. 77 ЦПК України).

Статтею 78 ЦПК України передбачено, що суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У ст. 80 ЦПК України зазначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ч.ч. 1-3 ст. 89 ЦПК України).

Згідно з ст. 83 ЦПК України позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви, відповідач разом з поданням відзиву. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. У разі визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Таким чином, норми процесуального права визначають часові межі подання доказів до суду, а також правові наслідки їх недотримання, що полягають у неприйнятті судом таких доказів, за винятком, якщо особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Частиною 3 ст. 13 ЦПК України передбачено, що учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Відповідно до ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Отже, позивач, як особа, яка на власний розсуд розпоряджається своїми процесуальними правами на звернення до суду за захистом порушеного права, самостійно формує заявлені нею вимоги, визначає докази, якими підтверджуються доводи позову та спростовуються заперечення відповідача проти позову, доводиться їх достатність та переконливість.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 року у справі № 129/1033/13-ц, провадження № 14-400цс19).

Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних прав, і такі правовідносини мають майновий характер або пов`язані з реалізацією майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів (див., зокрема: постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.04.2018 року в справі № 361/2965/15-а (провадження № 11-190апп18), від 09.11.2021 року у справі № 542/1403/17 (провадження № 14-106цс21).

Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність. Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (постанова Верховного Суду від 15.03.2023 року у справі № 202/7582/18 (провадження № 61-1706св23)).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які саме приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду (постанова Верховного Суду від 19.02.2024 року у справі № 567/3/22).

Таким чином, правом на звернення до суду з позовом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання її прав, свобод чи законних інтересів та, відповідно, таке цивільне право або інтерес може бути захищено судом у спосіб, який, зокрема, не суперечить чинному законодавству, договору та має бути ефективним.

Ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів позивача у цивільному процесі можливий за умови, що такі права, свободи чи інтереси справді порушені, а позивач використовує цивільне судочинство саме для такого захисту, а не з іншою метою (постанова Верховного Суду від 20.01.2025 року у справі № 296/12456/23).

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (постанова Верховного Суду від 08.11.2023 року у справі № 761/42030/21).

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (постанова Верховного Суду від 15.03.2023 року у справі № 753/8671/21, від 18.09.2023 року у справі № 582/18/21).

Направляючи цю справу до суду першої інстанції на новий розгляд Верховний Суд у постанові від 15.01.2025 року дав ряд вказівок, зокрема, в частині надання оцінки доказам щодо меж прибудинкової території земельної ділянки, встановлення, чи є передана ОСОБА_3 земельна ділянка з кадастровим номером 2110400000:01:001:1381 частиною вказаної прибудинкової території.

В ході розгляду справи судом зверталася увага на необхідність встановлення відповідних обставин та такі обставини могли би бути встановлені відповідними засобами доказування, зокрема, висновками експерта. У матеріалах справи відсутній поданий сторонами по справі висновок судового експерта або заявлених клопотань про призначення судової експертизи задля з`ясування розмірів (площі) та конфігурації земельної ділянки, на якій розташований багатоквартирний будинок, а також встановлення необхідної площі прибудинкової території.

При цьому звертається увага на те, що збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом (ч. 2 ст. 13 ЦПК України). Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом (ч. 7 ст. 81 ЦПК України).

Підсумовуючи, суд зазначає про те, що докази про виділення земельної ділянки під будівництво будинку за адресою АДРЕСА_1 , саме площею 1118 кв.м., відсутні. Докази про те, що на спірній земельній ділянці розташовані належні до житлового будинку будівлі, споруди, комунікації, необхідні для його обслуговування відсутні. Той факт, що спірною земельною ділянкою тривалий час фактично користувалися мешканці будинку, садили дерева та кущі, жодним чином не надає їм будь-якого юридичного речового права на таку ділянку. Також в ході судового розгляду не доведено і ту обставину, що решта площі земельної ділянки, на якій розташований будинок за адресою АДРЕСА_1 , та належні до нього будівлі та споруди, не відповідає вимогам, що необхідна для прибудинкової території. Не доведено і те, що відсутність права користування спірною земельною ділянкою позбавляє мешканців будинку за адресою АДРЕСА_1 , повноцінно користуватися будинком чи обслуговувати його.

Суд наголошує, що позивач має безумовне право на формування земельної ділянки, проте земельної ділянки, необхідної саме для обслуговування житлового будинку. Докази того, що необхідна для обслуговування житлового будинку земельна ділянка накладається на спірну земельну ділянку відсутні.

Отже суд, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, враховуючи, що оскаржуваними рішеннями Мукачівської міської ради жодних прав позивача не порушено, оскільки, як встановлено судом, позивачем не доведеного речового права на спірну земельні ділянку і відповідно судом не встановлено, а також із врахуванням того, що оскаржувані рішення прийняті Мукачівською міської радою на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, суд приходить до висновку про необґрунтованість та безпідставність позовних вимог, а відтак і про відсутність підстав для визнання незаконними та скасування рішень Мукачівської міської ради. У зв`язку з цим з задоволенні позову в цій частині слід відмовити.

Щодо заявлено вимоги в частині витребування з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 спірної земельної ділянки суд вважає за необхідне зазначити і таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (ч.ч. 1, 2 ст. 319 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Підстави набуття права власності визначені у ст. 328 ЦК України, згідно з якою право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Враховуючи, що відповідно до ст. 328 ЦК України набуття права власності - це певний юридичний склад, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на певні об`єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав, в який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об`єкт та чи підлягає це право захисту в порядку, передбаченому ст. 392 ЦК України.

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (ст. 387 ЦК України).

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

У цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених ч.ч. 1-3 ст. 388 ЦК України.

Якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього (ч. 1 ст. 330 ЦК України).

Виникнення права власності у добросовісного набувача відбувається за таких умов: факт відчуження майна; майно відчужене особою, яка не мала на це права; відчужене майно придбав добросовісний набувач; відповідно до ст. 388 ЦК, майно, відчужене особою, яка не мала на це право, не може бути витребуване у добросовісного набувача.

Правила ч. 1 ст. 388 ЦК України стосуються випадків, коли набувач за відплатним договором придбав майно в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач). У такому випадку власник має право витребувати це майно від набувача лише в разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою.

Розглядаючи справи щодо застосування положень ст. 388 ЦК України у поєднанні з положеннями ст. 1 Першого Протоколу до Конвенції, суди повинні самостійно, з урахуванням усіх встановлених обставин справи дійти висновку про наявність підстав для втручання у мирне володіння майном особи, що набула це майно за відплатним договором, виходячи з принципів мирного володіння майном (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 року у справі №488/6211/14-ц), а також надати оцінку тягаря, покладеного на цю особу таким втручанням. Такими обставинами можуть бути, зокрема підстави та процедури набуття майна добросовісним набувачем, порівняльна вартість цього майна з майновим станом особи, спрямованість волевиявлення учасників правовідносин та їх фактичні наміри щодо цього майна тощо (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2022 року у справі №461/12525/15-ц).

Добросовісний набувач не може відповідати у зв`язку із порушеннями інших осіб, допущеними в рамках процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайства при вчиненні правочинів з нерухомим майном. Конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає такий статус всупереч приписам ст. 388 ЦК України, а, відтак, втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний та надмірний тягар (постанова Великої Палати Верховного Суду від 02.11.2021 року у справі № 925/1351/19).

У п. 58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2022 року у справі № 461/12525/15-ц (провадження № 14-190цс20) зроблено висновок, що «розглядаючи справи щодо застосування положень статті 388 ЦК України у поєднанні з положеннями статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), суди повинні самостійно, з урахуванням усіх встановлених обставин справи дійти висновку про наявність підстав для втручання у мирне володіння майном особи, що набула це майно за відплатним договором, виходячи з принципів мирного володіння майном, а також надати оцінку тягаря, покладеного на цю особу таким втручанням. Такими обставинами можуть бути, зокрема, підстави та процедури набуття майна добросовісним набувачем, порівняльна вартість цього майна з майновим станом особи, спрямованість волевиявлення учасників правовідносин та їх фактичні наміри щодо цього майна тощо».

Також право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі ч. 1 ст. 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26.11.2019 року у справі № 914/3224/16 (провадження № 12-128гс19).

Рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. У разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача, а не зобов`язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем. Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18)).

При цьому, положення ч. 2 ст. 388 ЦК України визначають, що майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо: 1) воно було продане або передане у власність у порядку, встановленому для виконання судових рішень; 2) воно було продане такому набувачеві на електронному аукціоні у порядку, встановленому для приватизації державного та комунального майна.

Добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Тому за відсутності в цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень (пункт 38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.10.2019 року у справі № 922/3537/17)).

Отже, якщо добросовісна особа, тобто та, яка не знала та не могла знати про існування обтяжень речових прав на це майно або про наявність на нього речових прав третіх осіб, придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, то вона вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Судом встановлено, що відповідач ОСОБА_2 є добросовісним набувачем спірної земельної ділянки, що також визнається стороною позивача. До того ж за змістом ч. 5 ст. 12 ЦК України добросовісність набувача презюмується, тобто незаконний набувач вважається добросовісним, поки не буде доведено протилежне.

Суд враховує як спосіб набуття відповідачем ОСОБА_2 спірної земельної ділянки (шляхом купівлі на земельних торгах), так і відсутність будь-яких відомостей про речові права інших осіб на спірну земельну ділянку та її обтяження. Протилежного в ході судового розгляду не встановлено.

З урахуванням усіх встановлених обставин справи, суд робить висновок про відсутність правових підстав для витребування спірної земельної ділянки у відповідача ОСОБА_2 , який є добросовісним набувачем спірної земельної ділянки, а таке втручання у право мирного володіння майном за обставин цієї справи не буде пропорційним відповідній меті, що свідчить про відсутність підстав для задоволення позову в цій частині.

Суд ухвалюючи рішення також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів сторін), сформовану у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).

Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Відповідно до ст. 10 ЦПК України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі повинні оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Відтак, інші, зазначені сторонами у заявах по суті справи, окрім проаналізованих вище, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.

Керуючись ст.ст. 2, 3, 10, 12, 13, 18, 76-81, 141, 263-265, 354, 355 ЦПК України, ст.ст. 116, 118, 122 ЗК України, суд,-

У Х В А Л И В :

В задоволенні позову об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Грушевського 22Б» до Мукачівської міської ради Закарпатської області, ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування, витребування майна з чужого незаконного володіння відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.

Повне найменування (ім`я) учасників справи та їх місце проживання (місцезнаходження):

Позивач: Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Грушевського 22Б» (вул. Грушевського, 22Б, м. Мукачево, Закарпатська область, ЄДРПОУ 43646966).

Представник позивача: Глагола Галина Петрівна (вул. Вакарова, буд. 9, м. Мукачево, Закарпатська область, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ).

Відповідач: Мукачівська міська рада Закарпатської області (пл. О. Духновича, 2, м. Мукачево, Закарпатська область, ЄДРПОУ 38625180).

Представник відповідача: Сусол Вікторія Вікторівна (пл. О.Духновича, 2, м. Мукачево, Закарпатська область).

Відповідач: ОСОБА_2 ( АДРЕСА_6 ).

Представник відповідача: Пархоменко Микола Володимирович (а/с № 90, Укрпошта, м. Мукачево).

Повне рішення складено 16.05.2025 року.

Суддя А.М.Заболотний

СудМукачівський міськрайонний суд Закарпатської області
Дата ухвалення рішення08.05.2025
Оприлюднено19.05.2025
Номер документу127389372
СудочинствоЦивільне
КатегоріяСправи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із земельних відносин, з них: щодо усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою

Судовий реєстр по справі —303/8674/21

Ухвала від 18.08.2025

Цивільне

Закарпатський апеляційний суд

Мацунич М. В.

Ухвала від 04.08.2025

Цивільне

Закарпатський апеляційний суд

Мацунич М. В.

Ухвала від 04.07.2025

Цивільне

Закарпатський апеляційний суд

Мацунич М. В.

Рішення від 08.05.2025

Цивільне

Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області

Заболотний А. М.

Рішення від 08.05.2025

Цивільне

Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області

Заболотний А. М.

Ухвала від 20.03.2025

Цивільне

Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області

Заболотний А. М.

Ухвала від 20.03.2025

Цивільне

Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області

Заболотний А. М.

Ухвала від 13.03.2025

Цивільне

Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області

Заболотний А. М.

Ухвала від 24.02.2025

Цивільне

Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області

Заболотний А. М.

Постанова від 15.01.2025

Цивільне

Касаційний цивільний суд Верховного Суду

Петров Євген Вікторович

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2025Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні