Рішення від 16.04.2025 по справі 910/1367/25

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м. Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

16.04.2025Справа № 910/1367/25

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді ДЖАРТИ В. В., за участю секретаря судового засідання Рєпкіної Ю. Є., розглянув у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Смобайл Груп"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРАЇНСЬКА ТОРГОВА ГРУПА ЛІОМ"

про стягнення 1 538 300,70 грн,

Представники учасників процесу згідно з протоколом від 16.04.2025,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У лютому 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Смобайл Груп" (далі - позивач, Товариство) звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРАЇНСЬКА ТОРГОВА ГРУПА ЛІОМ" (далі - відповідач, Підприємство) про стягнення 1 538 300,70 грн, з яких: 1 000 000,00 грн основної заборгованості, 87 945,20 грн три проценти річних та 450 355,50 грн інфляційних втрат.

Позовні вимоги обґрунтовані ухиленням відповідача від належного виконання умов договору про надання безпроцентної поворотної фінансової допомоги № 14/01/2021 від 14.01.2021.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.02.2025 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в справі № 910/1367/25, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 24.03.2025 та встановлено строки для вчинення процесуальних дій.

27.02.2025 через систему "Електронний суд" надійшов відзив на позовну заяву.

05.03.2025 через систему "Електронний суд" Товариством до суду була подана заява про забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська торгова група ЛІОМ", що знаходяться у банківських установах та обліковуються на банківських рахунках в межах суми 1 538 300,70 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.03.2025 відмовлено у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Смобайл Груп" про забезпечення позову.

У підготовче засідання 24.03.2025 прибув представник позивача та повідомив суд про відсутність наміру на подання відповіді на відзив, проти закриття підготовчого провадження та призначення справи до розгляду по суті не заперечив.

Представник відповідача у засідання представників не направив, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце проведення підготовчого засідання повідомлений шляхом доставлення ухвали про відкриття провадження у справі від 07.02.2025 до електронного кабінету 08.02.2025.

За наслідками підготовчого засідання 24.03.2025 судом була постановлена ухвала про закриття підготовчого провадження та призначений розгляд справи по суті в судовому засіданні 16.04.2025.

У призначеному судовому засіданні 16.04.2025 представник позивача підтримав поданий позов та просив його задовольнити в повному обсязі, посилаючись на обставини та факти, викладені в позові.

Відповідач не направив свого представника для участі в судовому засіданні, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином.

Будь-яких інших заяв чи клопотань сторонами до суду не подано.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

14.01.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «СМОБАЙЛ ГРУП», як позикодавцем, та Товариством з обмеженою відповідальністю «УКРАЇНСЬКА ТОРГОВА ГРУПА ЛІОМ», як позичальником, був укладений договір про надання безпроцентної поворотної фінансової допомоги № 14/01/2021 (далі - договір).

За умовами пункту 1.1 договору позикодавець надав позичальникові поворотну безпроцентну фінансову допомогу в розмірі 1 000 000,00 грн строком на 1 (один) рік, а позичальник зобов`язався повернути суму фінансової допомоги на умовах, передбачених даним договором.

Позичальник не має права на одержання з позичальника процентів на суму фінансової допомоги (пункт 1.2 договору).

Умовами розділу 2 договору сторони погодили, що фінансова допомога надається в безготівковій формі шляхом безготівкового перерахування на поточний рахунок позичальника (пункт 2.1 договору). Датою надання фінансової допомоги є дата здійснення платежу (пункт 2.3 договору).

Відповідно до пункту 3.1 договору повернення фінансової допомоги здійснюється позичальником шляхом безготівкового перерахування кош8тів на поточний рахунок позикодавця у розмірі отриманої фінансової допомоги. Позичальник має право повертати отримані кошти частинами (пункт 3.2 договору).

Згідно з пунктом 3.3. договору позичальник зобов`язаний повернути всю суму отриманої фінансової допомоги в строк, не пізніше 14.01.2022. Допускається дострокове повернення фінансової допомоги.

На виконання умов укладеного договору Товариством здійснено перерахування фінансової допомоги в розмірі 1 000 000,00 грн. На підтвердження вказаного факту позивачем до матеріалів справи долучена платіжна інструкція в національній валюті № 527 від 14.01.2021.

Оскільки в обумовлені в договорі строки Підприємство не здійснило повернення суми отриманих грошових коштів, 13.12.2024 позивач скерував на адресу відповідача лист № 13/12/24 з вимогою повернення суми фінансової допомоги.

Оскільки вказана вимога залишена з боку підприємства без виконання, позивач звернувся із даним позовом до суду, у межах якого просив стягнути 1 000 000,00 грн фінансової допомоги, 87 945,20 грн три проценти річних за період з 01.02.2022 по 06.01.2025 та 450 355,50 грн інфляційних втрат за період лютий 2022 року - листопад 2024 року.

У своєму відзиві підприємство не заперечувало факт наявності в нього заборгованості з повернення суми отриманої фінансової допомоги в розмірі 1 000 000,00 грн. Натомість відповідач заперечував проти стягнення з нього компенсаційних платежів, передбачених приписами статті 625 Цивільного кодексу України на підставі пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає наступне.

Частинами 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено та сторонами не спростовано, що 14.01.2021 між сторонами був укладений договір про надання безпроцентної поворотної фінансової допомоги.

Поворотна фінансова допомога - сума коштів, що надійшла платнику податків у користування за договором, який не передбачає нарахування процентів або надання інших видів компенсацій у вигляді плати за користування такими коштами, та є обов`язковою до повернення. Таким чином, поворотна фінансова допомога може бути надана лише на підставі договору, в якому обов`язково має бути зазначено про строк її повернення та про відсутність нарахування процентів або інших видів компенсацій у вигляді плати за користування такими коштами, а отже позивачем обов`язково має бути наданий такий договір на підтвердження власних позовних вимог та щодо суті і природи правовідносин, які виникли між сторонами. В іншому ж випадку за умови відсутності укладеного в письмовій формі між сторонами договору, мова може йти лише про безповоротну фінансову допомогу, як те передбачено абзацом першим пп. 14.1.257 ПК України, умовами надання якої не передбачено ані самого повернення коштів, ані строку повернення. За правовим характером договір поворотної фінансової допомоги являє собою договір позики (частина перша статті 1046 ЦК України). Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 09.08.2023 у справі № 755/16831/19.

Відповідно до приписів статті 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно з приписами статті 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором. Позика, надана за договором безпроцентної позики, може бути повернена позичальником достроково, якщо інше не встановлено договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Частиною 2 статті 1050 Цивільного кодексу України передбачено, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до частини 1 статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Так умовами укладеного договору сторонами був погоджений строк повернення фінансової допомоги - не пізніше 14.01.2022.

Частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України) встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 ГК України).

Суд зазначає, що обов`язком сторін у господарському процесі є доведення суду тих обставин, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень.

Так, за змістом положень статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять до предмета доказування.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.02.2019 у справі №914/1131/18, від 26.02.2019 у справі №914/385/18, від 10.04.2019 у справі № 04/6455/17, від 05.11.2019 у справі № 915/641/18.

При цьому, одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності.

Названий принцип полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.11.2019 зі справи № 902/761/18, від 20.08.2020 зі справи № 914/1680/18).

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Вимоги, як і заперечення на них, за загальним правилом обґрунтовуються певними обставинами та відповідними доказами, які підлягають дослідженню, зокрема, перевірці та аналізу. Все це має бути проаналізовано судом як у сукупності (в цілому), так і кожен доказ окремо, та відображено у судовому рішенні.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що Підприємство не виконало свого обов`язку щодо повернення суми фінансової допомоги у строк до 14.01.2022, у зв`язку з чим у відповідача рахується заборгованість, яка станом на день розгляду спору 1 000 000,00 грн. Відповідачем суду не представлено документів на спростування встановлених обставин.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до частини 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором.

Згідно з приписами статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Так, у межах даного позову Товариством заявлено до стягнення з відповідача 87 945,20 грн три проценти річних за період з 01.02.2022 по 06.01.2025 та 450 355,50 грн інфляційних втрат за період лютий 2022 року - листопад 2024 року.

Разом з тим, Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" № 64/2022 від 24.02.2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 року № 2102-IX, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан. Численними Указами Президента України воєнний стан продовжено, в тому числі, і по теперішній час.

Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період воєнного стану" від 15.03.2022 №2120-ІХ, серед іншого, внесено зміни до розділу Прикінцеві та перехідні положення ЦК та доповнено його пунктом 18 наступного змісту: "У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем)".

Тлумачення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов`язань. Така особливість проявляється:

(1) у періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування;

(2) в договорах, на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит, тобто договори, відповідно до яких позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем);

(3) у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання). Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної частиною 2 статті 625 ЦК, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. У разі якщо неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24.02.2022 за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Тобто в період існування особливих правових наслідків - протягом дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування, до позичальника застосовуються особливі наслідки - звільнення від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу.

Водночас, тлумачення неведеної норми також свідчить про те, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення саме позичальником виконання (невиконання, часткового виконання) грошових зобов`язань за договором, відповідно до якого позичальнику було надано позику. Тобто, законодавець чітко не визначив, що зобов`язання мають виникати саме із договорів позики, як про це помилково стверджує скаржник, а вказав про виникнення зобов`язань за договорами, відповідно до яких позичальнику було надано позику. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 06.09.2023 у справі № 910/8349/22, від 18.10.2023 у справі № 706/68/23, від 12.06.2024 у справі № 910/10901/23, від 27.06.2024 у справі № 910/13689/23.

З огляду на вказане суд частково враховує заперечення відповідача та вважає, що період нарахування платежів, передбачених приписами статті 625 Цивільного кодексу України, обмежується датою запровадження воєнного стану в Україні - 24.02.2022.

При цьому, відповідно до листа Верховного Суду України "Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" № 62-97р від 03.04.1997 при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць; тому умовно слід рахувати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, наприклад, травня, індексується за період з урахуванням травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця - червня.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (пункт 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" № 14 від 17.12.2013).

Здійснивши перерахунок трьох процентів річних та інфляційних втрат за період з 01.02.2022 по 23.02.2022 (включно), суд дійшов висновку про те, що до стягнення з відповідача на користь Товариства підлягає 1 890,41 грн трьох процентів річних та 16 000,00 грн інфляційних втрат.

Приписами статей 76-77 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з приписами статей 78-79 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (частина 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до пункту 5 частини 4 статті 238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах №910/13407/17, №915/370/16 та №916/3545/15.

З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду щодо часткового задоволення позовних вимог.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 73-79, 86, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Смобайл Груп" до Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРАЇНСЬКА ТОРГОВА ГРУПА ЛІОМ" про стягнення 1 538 300,70 грн задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРАЇНСЬКА ТОРГОВА ГРУПА ЛІОМ" (Україна, 02121, місто Київ, вул.Братства тарасівців, будинок 12/37, квартира 301; ідентифікаційний код ЄДРПОУ 38266192) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Смобайл Груп" (Україна, 01103, місто Київ, ВУЛИЦЯ КІКВІДЗЕ, будинок 5, офіс 1; ідентифікаційний код ЄДРПОУ 40182913) 1 000 000,00 грн (один мільйон 00 копійок) основного боргу, 16 000,00 грн (шістнадцять тисяч 00 копійок) інфляційних втрат, 1 890,41 грн (одну тисячу вісімсот дев`яносто гривень 41 копійку) три проценти річних та 12 214,68 грн (дванадцять тисяч двісті чотирнадцять гривень 68 копійок) судового збору.

3. У іншій частині позовних вимог про стягнення 434 355,50 грн інфляційних втрат, 86 054,79 грн трьох процентів річних та 6 244,93 грн судового збору відмовити.

4. Після набрання рішенням Господарського суду міста Києва законної сили видати відповідний наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складене 16.05.2025.

СУДДЯ ВІКТОРІЯ ДЖАРТИ