Рішення

від 29.04.2025 по справі 910/2333/25

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

29.04.2025Справа № 910/2333/25

За позовом Акціонерного товариства "Оператор ринку" (м. Київ)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнес Альянс-Групп" (м. Київ)

про стягнення 2 108 925,42 грн,

Суддя Ващенко Т.М.

Секретар судового засідання Шаповалов А.М.

Представники сторін:

Від позивача: Сарасека Ю.В.

Від відповідача: не з`явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Акціонерне товариство "Оператор ринку" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнес Альянс-Групп" про стягнення 2 108 925,42 грн, з яких: 1 908 565,34 грн збитків, завданих порушенням відповідачем строків реєстрації податкових накладних в ЄРПН, у вигляді неотриманого податкового кредиту, 165 925,33 грн інфляційних втрат та 34 434,75 грн 3% річних.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.03.2025 відкрито провадження у справі та призначено підготовче засідання на 03.04.2025.

Копія цієї ухвали була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, проте відповідний поштовий конверт було повернуто підприємством поштового зв`язку на адресу суду без вручення отримувачу у зв`язку з відсутністю адресата за вказаною адресою.

Згідно з п. 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Таким чином, відповідач належним чином повідомлений про розгляд даної справи, проте у встановлений строк відзиву на позовну заяву не подав; будь-яких заяв чи клопотань на адресу суду від відповідача не надходило.

Частиною 9 ст. 165 ГПК України передбачено, що в разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

03.04.2025 суд постановив протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 29.04.2025.

У судовому засіданні 29.04.2025 представник позивача підтримав позовні вимоги. Представник відповідача в судове засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, та його неявка не перешкоджає розгляду справи відповідно до ст. 202 ГПК України.

29.04.2025 суд проголосив про перехід до стадії ухвалення судового рішення та повідомив дату і час його проголошення.

29.04.2025 суд проголосив вступну та резолютивну частину рішення та повідомив, що повне рішення буде складено у термін, передбачений ч. 6 ст. 233 ГПК України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

30.12.2021 між Акціонерним товариством "Оператор ринку" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Бізнес Альянс-Групп" було укладено Договір купівлі-продажу електричної енергії на ринку «на добу наперед» №580/01РДН (далі - Договір) за типовою формою, наведеною в додатку 2 до Правил ринку "на добу наперед" та внутрішньодобового ринку (далі - Правила РДН/ВДР), затверджених Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 14.03.2018 №308.

Відповідно до підпункту 1 пункту 1.6.2 глави 1.6 розділу І Правил РДН/ВДР укладення договорів про купівлю-продаж електричної енергії на РДН/ВДР здійснюється через програмне забезпечення ОР. Таким програмним забезпеченням АТ «Оператор ринку» є система XMtrade®/PXS.

Відповідно до пункту 20 частини першої статті 1 Закону та пункту 2.3.1 глави 2.3 розділу ІІ Правил РДН/ВДР договори про купівлю-продаж електричної енергії на РДН та ВДР укладаються в електронній формі.

Вищезазначений Договір підписано шляхом накладення кваліфікованих електронних підписів уповноважених осіб позивача та відповідача.

Як вказує позивач та підтверджується матеріалами справи, за Договором відповідач у січні 2022 року реалізував на РДН електричну енергію на загальну суму 11 451 392,02 грн, у тому числі ПДВ 1 908 565,34 грн, про що свідчить акт купівлі-продажу електричної енергії на РДН від 31.01.2022.

Листом від 01.02.2022 № 02-21/327 зазначений акт направлявся позивачем на адресу відповідача для його підписання, однак відповідне поштове відправлення було повернуто підприємством поштового зв`язку без вручення отримувачу у зв`язку з відсутністю адресата за вказаною адресою.

Згідно з пунктом 4.6 Договору Учасник та ОР зобов`язані надавати податкові накладні складені та зареєстровані в ЄРПН відповідно до вимог чинного законодавства України.

Пунктом 4.3.9 глави 4.3 розділу ІV Правил РДН/ВДР передбачено, що Учасники РДН/ВДР та ОР складають податкові накладні в електронній формі та реєструють їх у ЄРПН з дотриманням вимог чинного податкового законодавства України.

Пунктом 5.2 Договору закріплено обов`язок Учасника виконувати зобов`язання, визначені Правилами РДН/ВДР.

Як вказує позивач, у порушення взятих на себе за Договором зобов`язань, Правил РДН/ВДР та вимог ПК України, відповідач не зареєстрував податкову накладну в ЄРПН за січень 2022 року на суму ПДВ 1 908 565,34 грн, у зв`язку з чим позивачу були спричинені збитки в сумі неотриманого податкового кредиту в розмірі 1 908 565,34 грн.

За змістом ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За приписами ст. ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають, зокрема, з договору.

Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частина 1 ст. 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 ст. 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з частиною 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Пунктом 201.1 ст. 201 ПК України передбачено, що на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, кваліфікованого електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Відповідно до статті 187.1 ПК України, датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/ послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Пунктом 201.7 статті 201 ПК України визначено, що податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Згідно з пунктом 44 підрозділу 2 розділу ХХ Перехідних положень ПК України тимчасово, до 1 січня 2026 року, платники податку, які здійснюють постачання, передачу, розподіл електричної та/або теплової енергії, визначають дату виникнення податкових зобов`язань та податкового кредиту за касовим методом. У разі якщо операції, визначені цим пунктом, мають безперервний або ритмічний характер постачання, платники податку: покупцям - платникам податку - можуть складати не пізніше останнього дня місяця, в якому отримано кошти, зведені податкові накладні на кожного платника податку, з яким постачання мають такий характер, з урахуванням усієї суми отриманих коштів протягом такого місяця.

Відповідно до п. 201.10 ст. 201 ПК України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов`язку включення суми податку на додану вартість, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов`язань за відповідний звітний період.

У разі порушення продавцем/покупцем товарів/послуг порядку заповнення та/або порядку реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних податкової накладної та/або розрахунку коригування покупець/продавець таких товарів/послуг має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву із скаргою на такого продавця/ покупця. Таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів, що настають за граничним терміном подання податкової декларації за звітний (податковий) період, у якому не надано податкову накладну або порушено порядок її заповнення та/або порядок реєстрації в Єдиному реєстрі. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку у зв`язку з придбанням таких товарів/ послуг або копії первинних документів, складених відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", що підтверджують факт отримання таких товарів/послуг.

Таким чином, на відповідача було покладено обов`язок щодо складення та реєстрації податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних, чим зумовлено обґрунтоване сподівання позивача на те, що зобов`язання буде виконано та, відповідно, це буде підставою для включення суми податку на додану вартість до податкового кредиту.

Судом встановлено, що так як податкова накладна не була зареєстрована відповідачем в Єдиному реєстрі податкових накладних, позивач не мав правових підстав для включення сплаченої ним суми ПДВ в загальному розмірі 1 908 565,34 грн, до податкового кредиту.

Пунктом 14.1.181 ст. 14 ПК України визначено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

За змістом підпункту "а" пункту 198.1 статті 198 ПК України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів та послуг.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України, що діяв в редакції на час виникнення у відповідача податкового зобов`язання, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/ розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями (тимчасовими, додатковими та іншими видами митних декларацій, за якими сплачуються суми податку до бюджету при ввезенні товарів на митну територію України), інтими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому п. 198.6 ст. 198 ПК України документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних/розрахунків коригування до таких податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 1095 календарних днів з дати складення податкової накладної/розрахунку коригування.

Суми податку, сплачені (нараховані) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, зазначені в податкових накладних/розрахунках коригування до таких податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних з порушенням строку реєстрації, включаються до податкового кредиту за звітний податковий період, в якому зареєстровано податкові накладні/розрахунки коригування до таких податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних, але не пізніше ніж через 1095 календарних днів з дати складення податкових накладних/розрахунків коригування до таких податкових накладних.

Враховуючи вищенаведене, позивач зазначає, що порушення відповідачем умов договору та вимог податкового законодавства в частині виконання обов`язку реєстрації в ЄРПН податкової накладної має наслідком понесення позивачем збитків у сумі неотриманого податкового кредиту в розмірі 1 908 565,34 грн.

За приписами статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у разі порушення його цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитки визначаються, як втрата, яку особа отримала у зв`язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила чи повинна зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально отримати при звичайних обставинах, якщо б його право не було порушено (упущена вигода).

Відповідно до наведених положень чинного законодавства для застосування такої міри відповідальності, як стягнення майнової шкоди, необхідною є наявність елементів складу цивільного правопорушення, а саме: неправомірні дії або бездіяльність особи; завдання шкоди та її розмір; безпосередній причинний зв`язок між неправомірними діями особи, яка завдала шкоду, і самою шкодою; вина завдавача шкоди.

Судом встановлено, що в даному випадку наявні всі чотири елементи складу цивільного правопорушення, а саме:

- неправомірні дії відповідача, які полягають у порушенні вимог податкового законодавства та умов Договору в частині реєстрації податкової накладної;

- завдання позивачу шкоди в розмірі 1 908 565,34 грн шляхом позбавлення його можливості включити цю суму до податкового кредиту;

- безпосередній причинний зв`язок між неправомірними діями відповідача та шкодою;

- вина відповідача у заподіянні шкоди позивачу.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

За таких обставин, позовні вимоги про стягнення з відповідача збитків у розмірі 1 908 565,34 грн є обґрунтованими, доведеними та відповідачем належним чином і в установленому законом порядку не спростовані, тож підлягають задоволенню.

Щодо вимог про стягнення з відповідача 165 925,33 грн інфляційних втрат та 34 434,75 грн 3% річних суд зазначає наступне.

Частиною 2 стаття 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом статей 509, 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати.

Ці висновки узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими у постановах від 11 квітня 2018 року у справі N 758/1303/15-ц (провадження N 14-68цс18) та від 16 травня 2018 року у справі N 686/21962/15-ц (провадження N 14-16цс18).

В силу положень статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Стаття 625 розміщена у розділі І "Загальні положення про зобов`язання" книги п`ятої ЦК України та визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання. Приписи розділу І книги п`ятої ЦК України поширюють свою дію на всі види грошових зобов`язань, у тому числі як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги п`ятої ЦК України), так і на недоговірні зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги п`ятої цього Кодексу).

При цьому у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Така правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 22.09.2020 у справі №918/631/19.

В силу положень статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

У відповідача виникло грошове зобов`язання перед позивачем з відшкодування збитків у розмірі 1 908 565,34 грн, строк виконання якого не встановлений, тож таке зобов`язання боржник повинен виконати у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги.

Оскільки позивачем не надано суду доказів пред`явлення відповідачу вимоги про сплату суми завданих збитків, вимоги про стягнення нарахувань за ч. 2 ст. 625 ЦК України за несплату такої суми не можуть бути задоволені судом.

Частиною 3 ст. 13 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Згідно з ч. 2 ст. 13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

У відповідності до ч. 1 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. (ч. ч. 1, 2 ст. 73 ГПК України).

Згідно з ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. ст. 76, 77 ГПК України).

Положеннями статті 86 Господарського процесуального кодексу України унормовано наступне. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи викладене вище, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.

Відповідач своїм правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався, доводів і тверджень позивача у встановленому законом порядку не спростував.

Відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 73, 74, 76-80, 86, 129, 165, 219, 232, 233, 236-238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнес Альянс-Групп" (01054, м. Київ, вул. Дмитрівська, буд. 18/24, нежитлове приміщення 27; ідентифікаційний код 40462611) на користь Акціонерного товариства "Оператор ринку" (01032, місто Київ, вулиця Симона Петлюри, будинок 27; ідентифікаційний код 43064445) 1 908 565 (один мільйон дев`ятсот вісім тисяч п`ятсот шістдесят п`ять) грн 34 коп. збитків та 22 902 (двадцять дві тисячі дев`ятсот дві) грн 78 коп. судового збору.

3. В іншій частині в позові відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили у відповідності до приписів ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст. ст. 253, 254, 256-259 ГПК України.

Повне рішення складено 15.05.2025.

Суддя Т.М. Ващенко