Рішення

від 21.03.2025 по справі 367/365/25

ІРПІНСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 367/365/25

Провадження №2/367/2355/2025

РІШЕННЯ

Іменем України

21 березня 2025 рокуІрпінський міський суд Київської області в складі

судді Карабаза Н.Ф.,

за участі секретаря Андрійченко В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ірпені цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Ірпіньводоканал» про стягнення безпідставно набутого майна (грошей),

в с т а н о в и в :

До Ірпінського міського суду Київської області звернувся ОСОБА_1 до КП «Ірпіньводоканал» про стягнення безпідставно набутого майна (грошей). В позовній заяві зазначає, що 23.01.2018 укладено договірміж позивачем- ОСОБА_1 (споживач)та відповідачем-КП «Ірпіньводоканал»про наданнянаселенню послугводопостачання іводовідведення особовийрахунок № НОМЕР_1 ,по обслуговуваннюквартири позивача АДРЕСА_1 .Відповідачем додоговору №223586було доданоумову,пункт 31,відповідно доякої:-«На часукладення (переукладення)цього договоруспоживач маєперед КП«Водоканал» заборгованістьпо оплатінаданих послугв сумі9714(дев`ятьтисяч сімсотчотирнадцять)грн.,96коп.,515куб.м.,яку визнаєі зобов`язуєтьсяоплатити.»Він вимушенийбув 14.05.2021сплатити КП«Ірпіньводоканал» коштина виконанняпункту 31договору №223586у розмірі9714(дев`ятьтисяч сімсотчотирнадцять)гри.96коп.Але,не погоджуючисьз пунктом31договору №223586,він звернувсяза захистомсвоїх правдо суду.Рішенням Ірпінськогоміського судуКиївської областівід 24.07.2023року усправі №367/3455/19,яке набралозаконної сили,позовні вимоги ОСОБА_2 до КП«Ірпіньводоканал» провизнання пунктудоговору недійсним-задоволено.Визнано недійснимпункт 31договору пронадання населеннюпослуг водопостачанняі водовідведенняо/р НОМЕР_1 від 23.01.2018року:-«На часукладення (переукладення)цього договоруспоживач маєперед Водоканаломзаборгованість пооплаті наданихпослуг всумі 9714,96грн.,515м.куб.,яку визнаєі зобов`язуєтьсяоплатити». Відповідно до ч. 1 ст. 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Відповідно судової практики, викладеної у постанові Верховного Суду від 27.11.2019 у справі№ 396/29/17,якщо тількиодна зісторін недійсногоправочину здійснилайого виконання,для поверненнявиконаного підлягаютьзастосуванню положенняст.1212ЦК України. Відповідно дост.536ЦК Україниза користуваннячужими грошовимикоштами боржникзобов`язанийсплачувати проценти,якщо іншене встановленодоговором міжфізичними особамиабо закономпро банкиі банківськудіяльність.Розмір процентівза користуваннячужими грошовимикоштами встановлюєтьсядоговором,законом абоіншим актомцивільного законодавства.Оскільки,пункт 31Договору №223586,на виконанняякого позивачембуло сплаченовідповідачу гроші,було визнаносудом недійсним,та враховуючинаведені нормиправа тасудову практикуВерховного Суду,вбачається,що відповідачзобов`язаний повернутийому грошовікошти сплаченіна виконанняпункту 31договору №223586у розмірі9714(дев`ятьтисяч сімсотчотирнадцять)грн.96коп.з урахуваннямвстановленого індексуінфляції завесь часпрострочення,а такожтри процентирічних відпростроченої суми.Відповідно допроведеного розрахунку№ 1сума боргу,з урахуваннямвстановленого індексуінфляції завесь часпрострочення,а такожтри процентирічних відпростроченої суми,становить 11384,24грн.9714,96(сумаборгу)+1284,38(інфляційнезбільшення)+384,90(3%річних).Однак, виходячи із змісту заперечень КП «Ірпіньводоканал» вих. № 1740 вбачається, що відповідач ще у грудні 2019 дізнався про відсутність правових підстав для нарахування йому боргу, але продовжував заперечувати проти позову, а також продовжував вимагати сплати боргу, та попереджав про припинення водопостачання у випадку непогашення зазначеного боргу. З наведеного вбачається, що відповідач дізнався про володіння зазначеними коштами без достатньої правової підстави фактично починаючи з дня отримання цих коштів, а саме з 14.05.2021. Тому вважає правомірним буде стягнення з відповідача на його користь, у відповідності до ч. 1 ст. 1214 ЦК України 3 % річних за період часу з 14.05.2021 по 23.08.2023 як відшкодування доходів, які відповідач одержав або міг одержати від цього майна з часу, коли дізнався або міг дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави, та інфляційних втрат, як компенсація погіршення майна. Відповідно до проведеного розрахунку № 2 за період часу з 14.05.2021 по 23.08.2023 інфляційні втрати становлять 3521,49 грн., 3% річних становлять 664,34 грн. Просить суд стягнути з Комунального підприємства «Ірпіньводоканал» (код ЄДРПОУ: 03362471) на його користь суму боргу у розмірі - 9714,96 грн., інфляційні втрати у розмірі -4805,87 грн., 3% річних у розмірі - 1049,24 грн., разом 15 570,07 грн. усі пов`язані із розглядом цієї справи судові витрати покласти на відповідача.

Відповідачем КП «Ірпіньводоканал» подано відзив на позовну заяву, згідно якого просить суд позовні вимоги задовольнити частково, а саме: в частині основного боргу, в задоволенні решти вимог відмовити. У відзиві зазначає, що вважає пред`явлені до нього вимоги такими, що підлягають задоволенню частково, а саме в частині основного боргу в сумі 9 714,96 гривень, виходячи з наступного. КП «Ірпіньводоканал» є комунальним унітарним підприємством, створеним відповідно до рішення Ірпінської міської ради від 16.06.1975 №315 на базі відокремленої частини комунальної власності територіальної громади м. Ірпеня. Власником підприємства є територіальна громада в особі Ірпінської міської ради. Основними видами діяльності підприємства є надання послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення. 23.01.2018 року ОСОБА_1 , як споживач, проживаючий за адресою: АДРЕСА_2 та Комунальне підприємство «Ірпіньводоканал», в особі заступника начальника Коваленка Віктора Михайловича, що діє на підставі довіреності № 217 від 02 лютого 2016 року укладено договір про надання населенню послуг водопостачання і водовідведення особовий рахунок № НОМЕР_1 . Згідно п. 31 договору на час укладання (переукладання) цього договору споживач має перед Водоканалом заборгованість по оплаті наданих послуг в сумі 9714,96грн., 515м.куб., яку визнає і зобов`язуєтьєя оплатити. На виконання п. 31 Договору ОСОБА_1 14 травня 2021 року сплачено кошти у розмірі 9714,96 грн. 24 серпня 2023 року рішенням Ірпінського міського суду Київської області у справі № 367/3455/19 (набрало законної сили -24.08.2023) визнано недійсним п.31 договору про надання населенню послуг водопостачання і водовідведення о/р223586 від 23.01.2018: «На час укладення (переукладення) цього договору споживач має перед Водоканалом заборгованість по оплаті наданих послуг в сумі 9714,96 грн., 515м.куб., яку визнає і зобов`язується оплатити». Звертає увагу суду, що у справі № 367/3455/19 містилась одна вимога (немайнового характеру) ОСОБА_1 до КП «Ірпіньводоканал», а саме: визнати недійсним п.31 договору про надання населенню послуг водопостачання і водовідведення о/р223586 від 23.01.2018: «На час укладення (переукладення) цього договору споживач має перед Водоканалом заборгованість по оплаті наданих послуг в сумі 9714,96 грн., 515м.куб., яку визнає і зобов`язується оплатити». Вимога щодо стягнення суми 9714,96 грн. з КП «Ірпіньводоканал» у зазначеній справі відсутня, відповідно вказана сума не була присуджена судом до стягнення. Крім того, посилання позивача на ст. 536 ЦК України, що боржник зобов`язаний сплачувати проценти за користування грошовими коштами є безпідставним, адже договір укладений між ОСОБА_1 (фізичною особою) та КП «Ірпіньводоканал» (юридичною особою), предметом якого є надання послуг водопостачання і водовідведення. Вважає думку позивача, що правомірним буде стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних та інфляційних втрат як компенсацію погіршення майна за період часу з 14.05.2021 по23.08.2023 хибною, адже у зазначеному періоді існував спір. Крім того, позивач просить стягнення інфляційних втрат як компенсацію погіршення майна, проте відповідних доказів як саме погіршилось майно не надав. Попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які відповідач поніс і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи складає 0,00грн.

Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явися, через канцелярію суду подав заяву про розгляд справи за відсутності позивача позовні вимоги підтримує.

В судове засідання відповідач КП «Ірпіньводоканал» не забезпечив явку свого представника. Заяву про перенесення розгляду справи не надав, причини неявки суду не повідомив. Про час і місце слухання справи повідомлений належним чином.

Дослідивши письмові матеріали справи, всебічно, повно, об`єктивно та безпосередньо, з`ясувавши обставини, на які посилалися сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень, оцінивши ці докази на належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов до наступного висновку.

Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

У статті 129 Конституції України, закріплені основні засади судочинства. Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Одним із принципів цивільного судочинства є диспозитивність, який полягає у тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявленою нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (ст. 13 ЦПК України).

Ст. 12 ЦПК України передбачено, що учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом та кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд.

Згідно з пунктом 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Відповідно до ч. ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом встановлено, що 14.05.2021 року ОСОБА_1 оплатив КП «Ірпіньводоканал» , код 03362471 9714,96грн., призначення платежу: згідно п. 31 договору від 23.01.2018 , о/р НОМЕР_1 , ОСОБА_1 , АДРЕСА_2 , даний факт підтверджено квитанцією № 0.0.2122339032.1 від 14.05.2021 року.

Згідно рішення Ірпінського міського суду Київської області від 24 липня 2023 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Ірпіньводоканал» про визнання пункту договору недійсним задоволено. Визнано недійсним п. 31 договору про надання населенню послуг водопостачання і водовідведення о/р НОМЕР_1 від 23.01.2018 року «На час укладення (переукладення) цього договору споживач має перед Водоканалом заборгованість по оплаті наданих послуг в сумі 9714,96 грн., 515м.куб., яку визнає і зобов`язується оплатити».

Дане рішення відповідачем не оскаржувалося, у апеляційному порядку по суті не переглядалося.

Згідно положень статті 216 ЦК України вбачається, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

З урахуванням того, що рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 24 липня 2023 року було визнано недійсним п. 31 договору про надання населенню послуг водопостачання і водовідведення о/р НОМЕР_1 від 23.01.2018 року «На час укладення (переукладення) цього договору споживач має перед Водоканалом заборгованість по оплаті наданих послуг в сумі 9714,96 грн., 515м.куб., яку визнає і зобов`язується оплатити».

Таким чином саме з цією датою пов`язується обов`язок КП «Ірпіньводоканал» застосувати положення ч. 1 ст. 216 ЦК України, та повернути ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 9714,96грн., що були ним сплачені на виконання умови п 31 договору про надання населенню послуг водопостачання і водовідведення о/р НОМЕР_1 від 23.01.2018 року.

Водночас матеріали справи не містять доказів на підтвердження таких дій з боку відповідача.

Частиною 2 статті 1214 ЦК України встановлено, що у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу).

Відповідно до ч. 1 ст. 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Об`єктивними умовами виникнення зобов`язань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбільшення майна в іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна з боку набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

Суд зауважує, що загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї статті тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не вважається безпідставним.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Такий правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 23.01.2020 у справі № 910/3395/19, від 23.04.2019 у справі № 918/47/18, від 01.04.2019 у справі № 904/2444/18.

Якщо поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може застосовуватись тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена або припинена, у тому числі у виді розірвання договору. Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 22.03.2016 у справі №6-2978цс15 та від 03.06.2016 у справі №6-100цс15.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

При цьому, згідно з ч.1 ст. 76, ч. 1 ст.77 та ст. 80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення від 21 січня 1999р. в справі «Гарсія Руїз проти Іспанії», від 22 лютого 2007р. в справі «Красуля проти Росії», від 5 травня 2011р. в справі «Ільяді проти Росії», від 28 жовтня 2010р. в справі «Трофимчук проти України», від 9 грудня 1994р. в справі «Хіро Балані проти Іспанії», від 01 липня 2003р. в справі «Суомінен проти Фінляндії», від 7 червня 2008р. в справі «Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Mesrop Movsesyan проти Вірменії») свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес. В даному випадку, правовою підставою набуття КП «Ірпіньводоканал» коштів в розмірі 9714,96грн., стали умови п. 31 договору про надання населенню послуг водопостачання і водовідведення о/р НОМЕР_1 від 23.01.2018 року.

Тому вважається, що правова підстава для отримання КП «Ірпіньводоканал» коштів в розмірі 9714,96грн. від позивача відпала у зв`язку з ухваленням рішення Ірпінського міського суду Київської області від 24 липня 2023 року у справі № 367/3455/19, і вказані кошти підлягають поверненню відповідно до ч. 1 ст. 1212 ЦК України, як безпідставно одержані відповідачем.

З урахуванням вищенаведеного, а також того, що вказані розрахунки не було спростовано відповідачем, а визнані у поданому до суду відзиві на позовну заяву, суд, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги в даній частині позову ґрунтуються на вимогах закону, а тому підлягають задоволенню, а саме: з відповідача КП «Ірпіньводоканал» підлягають стягненню на користь позивача безпідставно набуті грошові кошти в розмірі 9714,96грн.

Щодо можливості стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних та інфляційних втрат на підставі ст. 625 ЦК України, суд дійшов наступного висновку.

Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом наведеної норми закону нараховані на суму боргу інфляційні втрати і три проценти річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

У статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Велика Палата Верховного Суду, зокрема, у постанові від 10.04.2018 у справі №910/10156/17, викладала висновки щодо питання застосування положень статті 625 Цивільного кодексу України в разі порушення позадоговірного зобов`язання, що виникло на підставі статті 1212 цього Кодексу.

Так, Велика Палата Верховного Суду з урахуванням положень статті 536 та частини 2 статті 1214 Цивільного кодексу України зазначила, що термін "користування чужими коштами" може використовуватися у двох значеннях: перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу; друге значення - прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.

Наслідки прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх, врегульовані законодавством. У цьому разі відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Погодившись із висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 01.06.2016 у справі №910/22034/15, що стаття 625 Цивільного кодексу України поширює свою дію на всі види грошових зобов`язань, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що в разі прострочення виконання зобов`язання, зокрема щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються 3% річних від простроченої суми відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України.

У постанові від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відступлення, зокрема, від висновку Верховного Суду України, викладеного в постанові від 02.03.2016 у справі №6-2491цс15, що частина 5 статті 11 Цивільного кодексу України не дає підстав для застосування положень статті 625 цього Кодексу в разі наявності між сторонами деліктних, а не зобов`язальних правовідносин.

У іншій постанові від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17 (провадження № 12-14гс18) Велика Палата Верховного Суду, застосовуючи положення статті 1212 та частини другої статті 625 ЦК України погодилася з висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 01 червня 2016 року у справі № 910/22034/15 (провадження № 3-295гс16), про те, що стаття 625 ЦК України поширює свою дію на всі види грошових зобов`язань та зазначила, що у разі прострочення виконання зобов`язання, зокрема щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються 3 % річних від простроченої суми відповідно до частини другої статті 625 ЦК України.

Вказані висновки також узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у справі № 760/6938/16-ц (провадження № 61-14859св20) від 05 квітня 2021 року.

Таким чином, дія статті 625 ЦК України поширюється на усі види грошових зобов`язань незалежно від підстав їх виникнення (договір чи делікт), у тому числі й на позадоговірне грошове зобов`язання, що виникло на підставі статті 1212 ЦК України, та, з урахуванням цього, наявність правових підстав для стягнення із відповідача на користь позивача трьох процентів річних та інфляційних втрат відповідно до частини другої статті 625 ЦК України.

Отже, правовідносини, які склалися між сторонами з приводу стягнення безпідставно утриманих грошових коштів, за своєю правовою природою є грошовим зобов`язанням, на яке поширюється дія частини другої статті 625 ЦК України як спеціального виду цивільно-правової відповідальності.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач просить суд стягнути з КП «Ірпіньводоканал» інфляційні витрати нараховані за період з 14.05.2021 року до 18.12.2024 року на суму 9714,96 грн у розмірі 4805,87 грн., а також 3 % річних за користування грошовими коштами в сумі 9714,96 грн. за період з 14.05.2021 року до 18.12.2024 року у розмірі 1049,24 грн.

Суд не бере до уваги твердження відповідача щодо того, що договір укладений між ОСОБА_1 (фізичною особою) та КП «Ірпіньводоканал» (юридичною особою), предметом якого є надання послуг водопостачання і водовідведення, тому посилання позивача на ст. 536 ЦК України, що боржник зобов`язаний сплачувати проценти за користування грошовими коштами є безпідставним.

Суд не погоджується з наданими позивачем розрахунками, оскільки обов`язок повернення грошових коштів у відповідача виник з 24 серпня 2023 року (наступного дня з дати набрання законної сили рішення Ірпінського міського суду Київської області від 24 липня 2023 року у справі № 367/3455/19), таким чином саме з наступного дня, а саме з 24 серпня 2023 слід здійснювати нарахування інфляційних витрат та 3 % річних за користування грошовими коштами у розмірі 9714,96 грн.

Оскільки, внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених ст. 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення. Адже інфляційні та річні не є додатковими вимогами в розумінні ст. 266 ЦК.

Таким чином, суд приходить до висновку, що, оскільки, відповідач свої зобов`язання щодо повернення безпідставно набутих коштів своєчасно не виконав, а отже з останнього на користь позивача підлягає стягненню за період прострочення в межах позовних вимог із 24.08.2023 року по 18.12.2024 року інфляційні втрати нараховані на суму 9714,96 грн. у розмірі 1284,38 грн., а також 3 % річних за користування грошовими коштами в сумі 9714,96 грн. у розмірі 384,90 грн.

Враховуючи вищевикладене та оцінюючі наявні у справі докази в їх сукупності, суд дійшов висновку про необхідність часткового задоволення позову шляхом стягнення з відповідача вказаних грошових сум.

Щодо відшкодування судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Відповідно до статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно вимог ч. 6 ст. 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Так, задоволено судом до стягнення грошову суму 11384,16 грн., отже пропорційно до цієї суми розмір судового збору, що підлягає стягненню з відповідача на користь держави становить 2210,44грн.

На підставі ст. 536, 625, 1048, 1212, 1214, 1218 ЦК України, ст. 12, 81, 83, 89, 133, 137, 141, 206, 247, 263-265, 268, 352 ЦПК України, суд

в и р і ш и в:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Ірпіньводоканал» про стягнення безпідставно набутого майна (грошей) задовольнити частково.

Стягнути зКомунального підприємства«Ірпіньводоканал»,код ЄДРПОУ:03362471на користь ОСОБА_1 ,РНОКПП: НОМЕР_2 безпідставно набутихкоштів урозмірі 9714,96грн.,інфляційні втратиза період з 24.08.2023 року по 18.12.2024 року у розмірі 1284,38 грн., а також 3 % річних за період з 24.08.2023 року по 18.12.2024 року у розмірі 384,90 грн.

Стягнути з Комунального підприємства «Ірпіньводоканал», код ЄДРПОУ: 03362471 на користь держави судовий збір у розмірі 2210,44грн.

В решті позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи можуть отримати інформацію щодо даної справи в мережі Інтернет за веб-адресою сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України - https://court.gov.ua/sud1013/ та в Єдиному державному реєстрі судових рішень за посиланням - http://reyestr.court.gov.ua.

Суддя: Н.Ф. Карабаза