Рішення

від 05.05.2025 по справі 921/534/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

05 травня 2025 року м. ТернопільСправа № 921/534/23(604/55/25)

Господарський суд Тернопільської області

у складі судді Гевка В.Л. розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи

за позовом: ОСОБА_1 , АДРЕСА_1

до відповідача: Дочірнього підприємства "Тернопільський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України"

про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та моральної шкоди

в межах справи №921/534/23 Дочірнього підприємства "Тернопільський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України"

За участі представників сторін та їх учасників:

Позивача: не з`явився;

Відповідача: не з`явився.

1. Суть та рух справи.

У провадженні Господарського суду Тернопільської області перебуває справа № 921/534/23 за заявою кредитора: Дочірнього підприємства "ШРБУ №100" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України", 07335, Київська обл., Вишгородський р-н, с. Демидів до боржника: Дочірнього підприємства "Тернопільський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України", 46001, м. Тернопіль, вул. Кульчицької, буд.8 за участі:Державного агентства відновлення та розвитку інфраструктури України, 03150, м. Київ, вул. Фізкультури, 9 та Центрального відділу з питань банкрутства Управління банкрутства Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, 76018, м. Івано-Франківськ, вул. Грюнвальдська, 11 про банкрутство.

26.03.2025 до Господарського суду Тернопільської області надійшов супровідний лист Підволочиського районного суду Тернопільської області від 19.03.2025 з доданою справою №604/55/25 за позовом: ОСОБА_1 до відповідача: Дочірнього підприємства "Тернопільський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 78565,25 грн та 5000,00 грн моральної шкоди, яку ухвалою Підволочиського районного суду Тернопільської області від 03.03.2025 постановлено передати Господарському суду Тернопільської області на розгляд в межах справи №921/534/23 Дочірнього підприємства "Тернопільський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України".

Відповідно до Протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 26.03.2025 вищевказану справу розподілено судді Гевко В.Л.

Ухвалою суду від 01.04.2025 прийнято до свого провадження матеріали справи №604/55/25 за позовом: ОСОБА_1 до відповідача: Дочірнього підприємства "Тернопільський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та моральної шкоди в межах справи №921/534/23 Дочірнього підприємства "Тернопільський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України". Постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Судове засідання для розгляду справи призначено на 29.04.2025, яке в порядку статті 183 ГПК України, відкладалось на 05.05.2025.

Позивач та відповідач участі уповноважених представників у призначеному судовому засіданні 05.05.2025 не забезпечили, будь яких заяв чи клопотань процесуального характеру суду не надали, хоча про розгляд справи були повідомлені належним чином.

З огляду на вимоги ч.1 ст.202 ГПК України суд визнав за можливе розглянути справу без участі представників позивача та відповідача, за наявними в ній матеріалами.

Суд, у судовому засіданні 05.05.2025 ухвалив скорочену (вступну та резолютивну) частину рішення.

2.Аргументи сторін.

2.1. Аргументи позивачки, викладені у позовній заяві.

Позовна заява (№б/н від 10.01.2025 (вх.№204 від 26.03.2025), обґрунтована таким.

У період з 09.07.2019 по 31.07.2020, позивачка ОСОБА_1 знаходилась у трудових відносинах з Дочірнім підприємством "Тернопільський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України".

31.07.2020 ОСОБА_1 було звільнено з роботи, згідно статті 38 КзПП України за власним бажанням.

Проте, всупереч приписів статті 116 КЗпП України відповідач в день звільнення позивачки виплату заробітної плати не провів.

Згідно розрахунку середнього заробітку ОСОБА_1 за період з 01.08.2020 по 31.01.2021, який розрахований на підставі довідки №05-18/455 від 27.08.2024 та у відповідності з Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100, середній заробіток становить 78 565,65 грн. Кількість робочих днів, належних оплаті за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.08.2020 по 31.01.2021 складає 125 днів.

Оскільки з моменту звільнення до моменту подачі позову до суду у відповідача існувала заборгованість з нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, тому позивачка, у порядку статті 233 КЗпП України, звернулась до суду про виплату їй підприємством середнього заробітку за весь час затримки розрахунку, що при звільненні не був їй виплачений в сумі 78 565,25 грн.

Також, враховуючи характер та обсяг душевних і психічних страждань, яких зазнала позивачка, характер немайнових втрат, тяжкість вимушених змін у її житті та із посиланням на положення Постанови Пленуму Верховного суду України №4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», ОСОБА_1 зазначивши що у період з 09.07.20219 по 31.07.2020, вона як головний бухгалтер, добросовісно виконувала свої обов`язки, вважаючи, що їй завдано моральної шкоди в розмірі 5 000,00 грн, просить стягнути вказану суму моральної шкоди у її користь.

2.2. Правова позиція відповідача.

Відповідач Дочірнє підприємство "Тернопільський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства Державна акціонерна компанія Автомобільні дороги України" участі повноважного представника у судових засіданнях не забезпечив, відзиву на позовну заяву не надав.

3. Обставини справи встановлені судом та докази, які їх підтверджують.

Як встановлено судом, на підставі наявних у справі доказів, позивачка - ОСОБА_1 у період з 09.07.2019 по 31.07.2020 знаходилась у трудових відносинах з Дочірнім підприємством "Тернопільський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України".

31.07.2020 ОСОБА_1 було звільнено з роботи, згідно статті 38 КзПП України за власним бажанням.

Проте, всупереч приписів статті 116 КЗпП України відповідач, в день звільнення позивачки, виплату заробітної плати не провів.

Матеріалами справи, а саме Довідкою №05-18/455 від 27.08.2024 виданою Дочірнім підприємством "Тернопільський облавтодор" ВАТ Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" підтверджено, що згідно Наказу АТ ДАК "Автомобільні дороги України" №165-ВК від 14.07.2020 ОСОБА_1 (ід.код НОМЕР_1 ) звільнена з ДП "Тернопільський облавтодор" 31.07.2020 за власним бажанням. Середньомісячна заробітна плата її, з розрахунку травень 2020 червень 2020 становить 628 грн 53 коп. (без ПДФО і військового збору).

Згідно наявного у матеріалах справи Розрахунку середнього заробітку ОСОБА_1 за період з 01.08.2020 по 31.01.2021, який проведено на підставі довідки №05-18/455 від 27.08.2024 та у відповідності з Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100, середній заробіток становить 78 565,65 грн.

Як зазначає позивачка, кількість робочих днів, належних оплаті за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.08.2020 по 31.01.2021 складає 125 днів.

А тому, сума середньої заробітної плати за час затримки розрахунку при звільненні, згідно поданого позивачкою Розрахунку, становить : 125х628,53=78 565,65 грн. Вказана сума, позивачці при звільненні не була виплачена.

Таким чином, оскільки з моменту звільнення позивачки до моменту подачі позову до суду, у відповідача існувала заборгованість з нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, тому позивачка у порядку статті 233 КЗпП України, звернулась до суду про виплату їй підприємством середнього заробітку за весь час затримки в сумі 78565,25 грн.

4. Норми права та судова практика, які застосував суд.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров`я роботах забороняється. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Пунктом 8 частини 1 статті 20 ГПК України визначено, що господарські суди розглядають справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених Податковим кодексом України.

Згідно частини 1 статті 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Згідно приписів статті 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 117 КЗпП України передбачено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

У відповідності до положень статті 23 ЦК України Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Основними засадами (принципами) господарського судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін; 5) диспозитивність; 6) пропорційність; 7) обов`язковість судового рішення; 8) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 9) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках; 10) розумність строків розгляду справи судом; 11) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 12) відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Згідно статті 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ст. 73 ГПК України).

Стаття 74 ГПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до частини 1 статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статей з 76 по 79 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

За приписами частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

5. Висновок суду.

Розглянувши матеріали справи, доводи позивача, дослідивши норми чинного законодавства, оцінивши подані докази в їх сукупності, судом встановлено наступне.

У провадженні Господарського суду Тернопільської області перебуває справа №921/534/23 про банкрутство Дочірнього підприємства "Тернопільський облавтодор" відкритого акціонерного товариства Державна акціонерна компанія Автомобільні дороги України.

Предметом даного спору є заявлені вимоги позивача до відповідача про стягнення 78 565 грн 25 коп. середнього заробітку за час затримки виплат заробітної плати при звільненні та 5 000 грн 00 коп. моральної шкоди.

5.1. Щодо стягнення суми середнього заробітку за час затримки виплат заробітної плати при звільненні.

Щодо стягнення суми середнього заробітку за час затримки виплат заробітної плати при звільненні у розмірі 78 565 грн 25 коп., то суд зазначає таке.

Позивачка ОСОБА_2 звернулась до суду із позовною вимогою про стягнення з Дочірнього підприємства "Тернопільський облавтодор" відкритого акціонерного товариства Державна акціонерна компанія Автомобільні дороги України" 78 565 грн 25 коп. середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати при звільненні.

При цьому, із наданого суду розрахунку середнього заробітку ОСОБА_1 за період з 01.08.2020 по 31.01.2021, який проведений на підставі довідки №05-18/455 від 27.08.2024 та у відповідності з Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100, вбачається що середній заробіток ОСОБА_1 за час затримки розрахунку при звільненні за вказаний період (з 01.08.2020 по 31.01.2021) складає 125 днів, а сума середньої заробітної плати за час затримки розрахунку при звільненні, згідно наданого розрахунку, становить : 125х628,53=78565,65 грн.

Аналіз статей 116, 117 КЗпП України матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Як встановлено судом, відповідач, як роботодавець, всупереч приписів статті 47 КЗпП України, станом на час звернення позивачки до суду, свого обов`язку щодо виплати належних працівникові сум при звільненні та проведення з ним остаточного розрахунку, в порушення вимог статей 116 та 117 ГПК України не провів.

Верховний Суд України у постанові від 08 листопада 2017 року у справі № 6-162цс17 дійшов правового висновку, що відповідно до статті 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. Для звернення працівника до суду із заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично розрахувався з ним.

Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Однак, як слідує із частин 1,2 статті 233 КЗпП України, - працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року № 910/4518/16 зазначено, що структура заробітної плати визначена статтею 2 Закону України «Про оплату праці», за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат. Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій. Інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Крім того, на підставі статті 2 Закону України «Про оплату праці» структуру заробітної плати можна визначити, беручи до уваги положення Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 13 січня 2004 року № 5 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 27 січня 2004 року за №114/8713 (далі - Інструкція № 114/8713), розробленої відповідно до Закону України від 17 вересня 1992 року №2614-XII «Про державну статистику» та Закону України «Про оплату праці» з урахуванням міжнародних рекомендацій у системі статистики оплати праці й стандартів Системи національних рахунків (за змістом преамбули цієї Інструкції).

Відповідно до пункту 1.3. Інструкції №114/8713 для оцінки розміру заробітної плати найманих працівників застосовується показник фонду оплати праці. До фонду оплати праці включаються нарахування найманим працівникам у грошовій та натуральній формі (оцінені в грошовому вираженні) за відпрацьований та невідпрацьований час, який підлягає оплаті, або за виконану роботу незалежно від джерела фінансування цих виплат. Фонд оплати праці складається з: фонду основної заробітної плати; фонду додаткової заробітної плати; інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

Статтею 233 КЗпП України передбачено строки звернення до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду за вирішенням трудових спорів.

Так, частиною першою зазначеної статті передбачено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Така правова позиція відповідно до положень статті 360-7 ЦПК України є обов`язковою для всіх судів України.

Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 29 січня 2014 року у справі № 6-144цс14.

Розрахунок середнього заробітку за весь час затримки проводиться на підставі «Порядку обчислення середньої заробітної плати», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 8.02.1995 № 100, згідно пункту 8 якого нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. При обчисленні середньої заробітної плати за два місяці, виходячи з посадового окладу чи мінімальної заробітної плати, середньоденна заробітна плата визначається шляхом ділення суми, розрахованої відповідно до абзацу п`ятого пункту 4 цього Порядку, на число робочих днів за останні два календарні місяці, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, згідно з графіком підприємства, установи, організації.

У разі, коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Як вбачається з матеріалів справи, зокрема, із довідки Дочірнього підприємства "Тернопільський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" від 27.08.2024 №05-18/455 розмір середньоденної заробітної плати ОСОБА_1 становить 628 грн 53 коп.

У трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що, зокрема, вимагає частина третя статті 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Звертаючись до суду із вказаним позовом, позивачка просила суд стягнути з підприємства середній заробіток за час затримки розрахунку по заробітній платі, виходячи із середньоденної заробітної плати 628,53 грн.

Ураховуючи, що позивачка ОСОБА_1 була звільнена з роботи 31.07.2020 року, то кількість робочих днів в період з 01.08.2020 року по 31.01.2021 складає 125 робочих днів.

А тому, суд, здійснивши власний перерахунок в межах визначеного позивачкою періоду зазначає, що правомірним є нарахування в сумі 78566,25 грн (628,53 грн/день х125 робочих дні), а не 78565,25 грн, як зазначено у позовних вимогах.

Поряд з цим, зважаючи на диспозитивність судового процесу, а також на те, що суд позбавлений права вийти за межі заявлених позовних вимог, до стягнення з відповідача в користь ОСОБА_1 підлягає сума середнього заробітку за час затримки розрахунку по заробітній платі за період з 01.08.2020 по 31.01.2021, заявлена позивачкою 78565,25 грн, що не була виплачена їй при звільненні 31.07.2020, є обґрунтованою, доведеною матеріалами справи та не запереченою відповідачем.

Одночасно, суд зазначає, що обсяг відповідальності відповідача відповідає принципу співмірності із допущеним ним правопорушенням щодо невиплати позивачці заробітної плати у розмір 78565,25 грн.

5.2. Щодо стягнення моральної шкоди.

Щодо позовних вимог про відшкодування 5 000 грн 00 коп. моральної шкоди, то суд зазначає таке.

02.11.2020 ОСОБА_3 звернулась до суду із позовною вимогою про стягнення з відповідача 5 000 грн моральної шкоди.

Із змісту статті 237-1 КЗпП України, підставою для відшкодування моральної шкоди є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Встановлене Конституцією та законами право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди є важливою гарантією захисту прав і свобод громадян та законних інтересів юридичних осіб.

Захист порушеного права у сфері трудових правовідносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права так і механізмом компенсації моральної шкоди як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли у результаті душевних страждань, яких зазнала особа у зв`язку із посяганням на її трудові права та інтереси.

У відповідності до положень статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода серед іншого полягає : у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як вбачається із матеріалів справи, позивачка заподіяння їй моральної шкоди обґрунтовує тим, що внаслідок порушення Дочірнім підприємством "Тернопільський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" законних прав позивачки, а саме невиплати їй заробітної плати, тобто порушення відповідачем її конституційного права на оплату праці, через що було порушено звичний для позивачки уклад життя, що завдало їй моральних страждань,

Враховуючи характер та обсяг душевних і психічних страждань, яких зазнала позивачка, характер немайнових втрат, тяжкість вимушених змін у її житті, та зважаючи на положення Постанови Пленуму Верховного суду України №4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», позивачка вважає, що їй завдано моральної шкоди в розмірі 5 000,00 грн.

У пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.95 №4 (із відповідними змінами) судам роз`яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя та здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, утрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок щодо відшкодування моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Таким чином, захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад поновлення на роботі), так і механізмом компенсації за моральну шкоду як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв`язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди, обирається потерпілою особою з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин.

КЗпП не містить будь-яких обмежень чи винятків для компенсації моральної шкоди в разі порушення трудових прав працівників, а стаття 237-1 Кодексу передбачає право працівника на відшкодування моральної шкоди в обраний ним спосіб, зокрема повернення вартісного (грошового) еквівалента завданої моральної шкоди, розмір якої суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, їх тривалості, тяжкості вимушених змін у житті та з урахуванням інших обставин.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

За змістом статті 440-1 ЦК України та інших норм законодавства, що регулюють ці правовідносини, заподіяна моральна (немайнова) шкода відшкодовується тій фізичній чи юридичній особі, права якої були безпосередньо порушені протиправними діями (бездіяльністю) інших осіб.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому, суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд враховує обставини справи, характер та обсяг страждань, яких зазнала позивачка, характер немайнових втрат. Зокрема, ураховано тяжкість вимушених змін у її життєвих і виробничих відносинах, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, період (з 09.07.2019 по 31.07.2020) обіймання позивачкою займаної посади головного бухгалтера у ВАТ "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України".

Тому, суд вважає справедливим визначити суму компенсації в розмірі 2 000 грн 00 коп. та задовольнити вимоги в частині стягнення моральної шкоди у розмірі 2 000 грн 00 коп., як такій, що є правомірно заявлена та співмірна із сумою задоволених вимог щодо розміру середнього заробітку за час затримки виплат заробітної плати при звільненні.

В решті заявленої до стягнення суми моральної шкоди, суд відмовляє як надмірно заявленій у співвідношенні до заявленої суми середнього заробітку за час затримки виплат заробітної плати при звільненні.

6. Судові витрати.

Відповідно до частин 1,2 статті 129 ГПК України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судового збору, судовий збір, сплачений відповідачем, компенсується за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються:

1) у разі задоволення позову - на відповідача;

2) у разі відмови в позові - на позивача;

3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Частиною 9 статті 129 ГПК України визначено, що у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

При цьому, суд вважає за необхідне скористатись своїм правом визначеним частиною 9 статті 129 ГПК України та покласти судовий збір повністю на відповідача у справі, так як вважає, що спір у справі виник внаслідок невиконання ним своєчасно взятих на себе зобов`язань по виплаті середнього заробітку працівнику при звільненні.

А тому, відповідно до вимог частини 9 статті 129 ГПК України, судовий збір в розмірі 1 211 грн 20 коп. суд покладає на відповідача у справі та присуджує стягнути з з Дочірнього підприємства "Тернопільський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" на користь ОСОБА_1 - 1 211 грн 20 коп. судового збору.

Враховуючи зазначене вище, керуючись положеннями статей 2, 42, 86, 129, 233, 236, 238, 241, з 253 по 259 у сукупності з іншими статтями Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Дочірнього підприємства "Тернопільський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" на користь ОСОБА_1 78 565 (сімдесят вісім тисяч п`ятсот шістдесят п`ять) грн 25 коп. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

3. Стягнути з Дочірнього підприємства "Тернопільський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" на користь ОСОБА_1 2 000 (дві тисячі) грн 00 коп. моральної шкоди.

4. В іншій частині стягнення 3 000 (три тисячі) грн 00 коп. моральної шкоди, відмовити.

5. Судові витрати у справі покласти на відповідача.

6. Стягнути з Дочірнього підприємства "Тернопільський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" на користь ОСОБА_1 1 211 (одну тисячу двісті одинадцять) грн 20 коп. судового збору.

7. Накази видати після набрання рішенням суду законної сили.

Позивач: ОСОБА_1 , АДРЕСА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) ;

Відповідач: Дочірнє підприємство "Тернопільський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України", 46001, вул. Кульчицької, 8, м.Тернопіль, (код ЄДРПОУ 31995099).

Рішення господарського суду набирає законної сили у порядку статті 241 ГПК України.

Апеляційна скарга на рішення суду подається у порядку, визначеному статтями з 253 по 259 ГПК України. Повне рішення складено 15.05.2025. Повний текст рішення надіслати учасникам справи в електронній формі за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи та/або в паперовій формі рекомендованою кореспонденцією із повідомленням про вручення поштового відправлення.

Учасники справи можуть отримати інформацію по справі на офіційному веб -порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб - адресою: https://te.court.gov.ua/sud5022.

Суддя В.Л. Гевко