Рішення

від 06.05.2025 по справі 927/1015/24

ДЕСНЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ЧЕРНІГОВА

РІШЕННЯ

Іменем України

06 травня 2025 року м. Чернігівсправа № 927/1015/24

Господарський суд Чернігівської області у складі судді Шморгуна В. В., розглянувши матеріали справи у відкритому судовому засіданні за участю секретаря судового засідання Тарасевич А. М.

За позовом: Чернігівської обласної прокуратури,

вул. Князя Чорного, буд. 9, м. Чернігів, 14000, в інтересах держави в особі

позивача: Чернігівської обласної ради,

код ЄДРПОУ 25618741, проспект Миру, 43, м. Чернігів, 14000

до відповідача: Сосницької селищної ради,

код ЄДРПОУ 04412656, вул. Грушевського, 15, смт Сосниця, Корюківський район, Чернігівська область, 16100

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Сосницького районного дочірнього спеціалізованого агролісогосподарського підприємства «Сосницярайагролісгосп»,

код ЄДРПОУ 05435398, вул. Промислова, 3, смт Сосниця, Корюківський район, Чернігівська область, 16100

Предмет спору: про витребування з незаконного володіння земельної ділянки,

ПРЕДСТАВНИКИ СТОРІН:

від позивача: не з`явився;

від відповідача: не з`явився;

від третьої особи: не з`явився;

за участю прокурора: Кошової І. М.,

ВСТАНОВИВ:

Чернігівська обласна прокуратура в інтересах держави в особі позивача Чернігівської обласної ради звернувся до суду з позовом до Сосницької селищної ради, в якому прокурор, з урахуванням заяви про зміну предмету позову, просить витребувати з незаконного володіння Сосницької селищної ради у комунальну власність на користь територіальних громад сіл, селищ, міст Чернігівської області в особі Чернігівської обласної ради земельну ділянку з кадастровим номером 7424987500:05:000:0703, площею 34,0236 га, що розташована на території Сосницької селищної ради.

Процесуальні дії у справі.

Ухвалою суду від 04.11.2024 відкрито провадження у справі; залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Сосницьке районне дочірнє спеціалізоване агролісогосподарське підприємство «Сосницярайагролісгосп»; призначено підготовче засідання на 03.12.2024 на 10:00; встановлено учасникам справи строки для подання заяв по суті.

Ухвала суду від 04.11.2024 була доставлена відповідачу в його Електронний кабінет в підсистемі «Електронний суд» в ЄСІТС 04.11.2024 о 22:24, а отже останнім днем для подання відповідачем відзиву на позов є 22.11.2024.

18.11.2024 відповідач через підсистему «Електронний суд» подав до суду відзив на позовну заяву, у якому не заперечує проти задоволення позовних вимог.

28.11.2024 відповідач через підсистему «Електронний суд» подав до суду клопотання про застосування позовної давності та просить відмовити у задоволенні позову. Також відповідач просить розглядати справу без участі його представника.

02.12.2024 прокурор через підсистему «Електронний суд» подав до суду заяву, у якій виклав свої заперечення проти заяви відповідача про застосування позовної давності.

Учасники справи були належним чином повідомлені про час та місце проведення судового засідання, що підтверджується довідками про доставку ухвали в Електронний кабінет в ЄСІТС, але у підготовче засідання 03.12.2024 не з`явились.

Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України підготовче засідання 03.12.2024 проводилось за відсутності учасників справи (їх представників).

У підготовчому засіданні 03.12.2024 суд постановив ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 24.12.2024 на 10:30.

04.12.2024 позивач через підсистему «Електронний суд» подав до суду заяву, у якій просить задовольнити позовні вимоги.

06.12.2024 позивач через підсистему «Електронний суд» подав до суду заяву, у якій виклав свої заперечення проти заяви відповідача про застосування позовної давності.

У зв`язку з перебуванням судді Шморгуна В. В. у відпустці судове засідання, призначене на 24.12.2024 о 10:30, не відбулося.

Ухвалою суду від 30.12.2024 судове засідання з розгляду справи по суті призначено на 14.01.2025 на 11:30 та повідомлено учасників справи про час та місце проведення цього судового засідання.

Позивач та відповідач були належним чином повідомлені про час та місце проведення судового засідання, що підтверджується довідками про доставку ухвали в Електронний кабінет в ЄСІТС, але у судове засідання 14.01.2025 не з`явились.

Згідно з п. 2 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України судове засідання з розгляду справи по суті 14.01.2025 проводилось за відсутності позивача та відповідача (їх представників).

У судовому засіданні 14.01.2025 суд оголосив перерву до 04.02.2025 до 14:00.

17.01.2025 позивач через підсистему «Електронний суд» подав до суду клопотання про проведення судового засідання 04.02.2025 без участі його представника.

У зв`язку з тимчасовою непрацездатністю судді Шморгуна В. В. судове засідання, призначене на 04.02.2025 о 14:00, не відбулося.

Ухвалою суду від 12.02.2025 судове засідання з розгляду справи по суті призначено на 11.03.2025 на 10:20 та повідомлено учасників справи про час та місце проведення цього судового засідання.

26.02.2025 позивач через підсистему «Електронний суд» подав до суду клопотання про проведення судового засідання 11.03.2025 без участі його представника.

11.03.2025 прокурор через підсистему «Електронний суд» подав до суду клопотання про повернення до стадії підготовчого провадження та заяву про зміну предмету позову.

Відповідач був належним чином повідомлені про час та місце проведення судового засідання, що підтверджується довідкою про доставку ухвали в Електронний кабінет в ЄСІТС, але у судове засідання 11.03.2025 не з`явився.

Згідно з п. 2 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України судове засідання з розгляду справи по суті 11.03.2025 проводилось за відсутності відповідача (його представника).

У зв`язку з явкою у судове засідання представника позивача суд залишив без розгляду клопотання позивача про проведення судового засідання без участі його представника.

У судовому засіданні суд оголосив перерву до 13.03.2025 до 10:20, про що присутні учасники справи були повідомлені під розписку.

Ухвалою суду від 11.03.2025 повідомлено відповідача про час та місце проведення судового засідання 13.03.2025.

12.03.2025 та 13.03.2025 прокурор через підсистему «Електронний суд» подав до суду клопотання про повернення до стадії підготовчого провадження.

Позивач та відповідач були належним чином повідомлені про час та місце проведення судового засідання, що підтверджується розпискою та довідкою про доставку ухвали в Електронний кабінет в ЄСІТС, але у судове засідання 13.03.2025 не з`явились.

Згідно з п. 2 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України судове засідання з розгляду справи по суті 13.03.2025 проводилось за відсутності позивача та відповідача (їх представників).

У судовому засіданні 13.03.2025 суд розглянув клопотання прокурора про повернення до стадії підготовчого провадження та заяву про зміну предмета позову.

Подане клопотання обґрунтоване необхідністю уточнення предмета позову у справі, що допускається лише на стадії підготовчого провадження. Прокурор зазначає, що сторони належним чином повідомлялися про дату, час і місце підготовчого судового засідання у справі 927/1015/24, однак ураховуючи наявність об`єктивних обставин, з огляду на безпекову ситуацію у місті Чернігові (оголошення повітряних тривог), це унеможливлювало вчасне прибуття окремих представників сторін з об`єктивних причин у судове засідання, підготовку ними належного обґрунтування своїх правових позицій з приводу визначення предмету спору та характеру спірних відносин, їх уточнення щодо обставин справи, які підлягають встановленню.

У заяві про зміну предмету позову прокурор просить витребувати з незаконного володіння Сосницької селищної ради у комунальну власність на користь територіальних громад сіл, селищ, міст Чернігівської області в особі Чернігівської обласної ради земельну ділянку з кадастровим номером 7424987500:05:000:0703, площею 34,0236 га, що розташована на території Сосницької селищної ради.

За статтями 181, 182 ГПК України для виконання завдання підготовчого провадження в кожній судовій справі, яка розглядається за правилами загального позовного провадження, проводиться підготовче засідання. Підготовче засідання проводиться судом з повідомленням учасників справи. У підготовчому засіданні суд, у тому числі, з`ясовує, чи надали сторони докази, на які вони посилаються у позові і відзиві, а також докази, витребувані судом чи причини їх неподання; вирішує питання про проведення огляду письмових, речових і електронних доказів у місці їх знаходження; вирішує питання про витребування додаткових доказів та визначає строки їх подання, вирішує питання про забезпечення доказів, якщо ці питання не були вирішені раніше; встановлює порядок з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, та порядок дослідження доказів, якими вони обґрунтовуються під час розгляду справи по суті, про що зазначається в протоколі судового засідання; призначає справу до розгляду по суті, визначає дату, час і місце проведення судового засідання (декількох судових засідань - у разі складності справи) для розгляду справи по суті; здійснює інші дії, необхідні для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті.

Після закриття підготовчого провадження суд призначає справу до судового розгляду по суті (пункт 3 частини другої статті 185 ГПК України).

Відповідно до статті 194 ГПК України завданнями розгляду справи по суті є розгляд та вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, а також розподіл судових витрат.

Тобто підготовче засідання та судове засідання мають різну мету, що обумовлено різними завданнями, які стоять перед підготовчим провадженням та розглядом по суті, формами проведення яких вони є.

Стадія підготовчого провадження з огляду на її мету є не формальною, а реальною запорукою здійснення ефективного правосуддя на стадії розгляду справи по суті, тож належне та добросовісне ставлення до стадії підготовчого провадження як з боку суду, так і з боку всіх учасників справи, є таким, що у повній мірі відповідає засадам справедливого правосуддя.

Верховний Суд неодноразово акцентував, що суди першої інстанції за наявності певних обставин можуть прийняти рішення про повернення до стадії підготовчого провадження після його закриття для вчинення тих чи інших процесуальних дій, які можуть бути реалізовані лише на стадії підготовчого провадження. Разом з тим такі обставини мають бути вагомими, оскільки можливість повернення до стадії підготовчого провадження з будь-яких підстав нівелює саме значення стадій господарського процесу - як підготовчого провадження, так і стадії розгляду справи по суті. Такі висновки є сталими та викладені у постановах Верховного Суду від 16.12.2021 у справі №910/7103/21, від 02.10.2019 у справі №916/2421/18, від 03.10.2019 у справі №902/271/18 (у тому числі на які посилається скаржник), від 07.03.2023 у справі №904/1252/22, від 30.08.2023 у справі № 910/10477/22, а також в ухвалі від 22.06.2021 у справі №923/525/20.

Отже, для вирішення питання щодо можливості повернення до стадії підготовчого провадження після його закриття суд першої інстанції має встановити: (1) чи відповідні процесуальні дії можуть бути реалізовані лише на стадії підготовчого провадження; (2) чи є обставини, якими сторона обґрунтовує таку необхідність, вагомими. Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права на справедливий суд.

У постанові Верховного Суду від 12.01.2022 у справі № 234/11607/20 (провадження № 61-15126св21), зроблено висновок, що: «при застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом. Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод».

Відповідно до ч. 3 ст. 46 ГПК України до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви.

Розглянувши клопотання прокурора, суд дійшов висновку, що наведені заявником обставини є вагомими, а тому задовольнив клопотання прокурора та постановив ухвалу про повернення до стадії підготовчого провадження та про продовження строку підготовчого провадження на 30 днів.

Також суд прийняв заяву прокурора про зміну предмета позову та встановив учасникам справи строки для подання своїх письмових пояснень щодо зазначеної заяви прокурора.

У судовому засіданні 13.03.2025 суд постановив ухвалу про відкладення підготовчого засідання до 25.03.2025 до 12:20.

Ухвалою суду від 13.03.2025 повідомлено учасників справи про час та місце проведення підготовчого засідання 25.03.2025.

14.03.2025 третя особа через підсистему «Електронний суд» подала до суду письмові пояснення щодо предмету та підстав позову.

У зв`язку з тимчасовою непрацездатністю судді Шморгуна В. В. підготовче засідання, призначене на 25.03.2025 о 12:20, не відбулося.

Ухвалою суду від 27.03.2025 підготовче засідання призначено на 22.04.2025 на 10:30 та повідомлено учасників справи про час та місце проведення цього судового засідання.

Позивач, відповідач та третя особа були належним чином повідомлені про час та місце проведення судового засідання, що підтверджується довідками про доставку ухвали в Електронний кабінет в ЄСІТС, але у підготовче засідання 22.04.2025 не з`явились.

Згідно з п. 2 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України підготовче засідання 22.04.2025 проводилось за відсутності позивача, відповідача та третьої особи (їх представників).

Суд долучив до матеріалів справи письмові пояснення третьої особи щодо предмету та підстав позову, як такі, що подані у порядку та строк, встановлені ГПК України та судом, а спір вирішується з їх урахуванням.

У підготовчому засіданні 22.04.2025 суд постановив ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 06.05.2025 на 10:20.

Ухвалою суду від 22.04.2025 повідомлено учасників справи про час та місце проведення судового засідання з розгляду справи по суті 06.05.2025.

Позивач, відповідач та третя особа були належним чином повідомлені про час та місце проведення судового засідання, що підтверджується довідками про доставку ухвали в Електронний кабінет в ЄСІТС, але у судове засідання 06.05.2025 не з`явились.

Згідно з п. 2 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України судове засідання з розгляду справи по суті 06.05.2025 проводилось за відсутності позивача, відповідача та третьої особи (їх представників).

У судовому засіданні 06.05.2025 на підставі ч. 6 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України суд проголосив скорочене рішення.

Короткий зміст позовних вимог та узагальнені доводи учасників справи.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідно до наказу Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області від 09.12.2020 № 34-ОТГ на підставі акта приймання-передачі від 09.12.2020 Головне управління Держгеокадастру у Чернігівській області передало відповідачу у комунальну власність земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 5030,0208 га, у тому числі земельну ділянку з кадастровим номером 7424987500:05:000:0703 площею 34,0236 га. Проте вказана земельна ділянка повністю накладається на земельну ділянку лісогосподарського призначення, яка перебуває у комунальній власності територіальних громад, сіл, селищ і міст Чернігівської області та в постійному користуванні ДСАП «Сосницярайагролісгосп». Оскільки відповідач неправомірно набув власності на спірну земельну ділянку, прокурор просить витребувати її із чужого незаконного володіння.

Відповідач заперечує проти позову та просить відмовити у задоволенні позовних вимог у зв`язку з пропуском прокурором строку позовної давності.

Інших заяв по суті у встановлений судом строк до суду не надходило.

Обставини, які є предметом доказування у справі. Докази, якими сторони підтверджують або спростовують наявність кожної обставини, яка є предметом доказування у справі.

15.08.2002 на підставі розпорядження Сосницької райдержадміністрації №241 від 08.08.2002 ДП «Сосницярайагролісгосп» видано Державний акт І-ЧН №002349 на право постійного користування земельною ділянкою площею 2821,5 га в межах згідно з планом землекористування для ведення лісового господарства. Додатком до державного акта є план зовнішніх меж земельної ділянки.

Прокурор надав план лісонасаджень ДАСП «Сосницярайагролісгосп» 2014 року, згідно з яким лісові квартали 11, 12 знаходяться на території Хлоп`яницької сільської ради.

Відповідно до проекту організації та розвитку лісового господарства ДАСП «Сосницярайагролісгосп»» КП «Чернігівоблагроліс» (таксаційний опис, відомості поквартальних підсумків) в його користуванні перебувають земельні ділянки в межах лісового кварталу №12.

У 2019 році фахівцями ДП «Чернігівський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» розроблено технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної власності на території Авдіївської, Козляницької, Хлоп`яницької, Шаболтасівської сільських рад Сосницької району Чернігівської області, яка затверджена наказом Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області від 05.11.2019 №25-8451/14-19-сг.

16.10.2019 Відділом у Сосницькому районі Головного управління Держгеокадстру у Чернігівській області проведено державну реєстрацію земельної ділянки площею 34,0236 га, якій присвоєно кадастровий номер 7424987500:05:000:0703.

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області від 09.12.2020 №34-ОТГ «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність» передано Сосницькій селищній раді у комунальну власність Сосницької територіальної громади земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 5030,0208 га, які розташовані за межами населених пунктів на території Сосницької територіальної громади, згідно з актом приймання-передачі земельної ділянки.

На підставі акта приймання-передачі від 09.12.2020 Головне управління Держгеокадастру у Чернігівській області відповідно до наказу від 09.12.2020 №34-ОТГ передало із державної власності, а Сосницька селищна рада прийняла у комунальну власність Сосницької територіальної громади земельні ділянки, в тому числі земельну ділянку площею 34,0236 га з кадастровим номером 7424987500:05:000:0703, яка розташована на території Хлоп`яницької сільської ради Сосницького району.

01.04.2021 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за Сосницькою селищною радою зареєстровано право комунальної власності на земельну ділянку сільськогосподарського призначення площею 34,0236 га з кадастровим номером 7424987500:05:000:0703, про що зазначено у поземельній книзі.

Листом від 27.09.2024 №02-1052-24 ВО «Укрдержліспроект» на запит прокурора надав фрагмент накладки на ортофотоплан межі кв. 11, 12, 14 ДАСП «Сосницярайгролісгосп» та меж земельних ділянок згідно наданих координат поворотних точок станом на 01.01.2015, яка виконана провідним інженером-таксатором Бондарчуком В. І., згідно з якою земельна ділянка з кадастровим номером 7424987500:05:000:0703 повністю накладається на лісові квартали 11, 12.

У листі від 18.09.2024 №02-03/793 Чернігівська обласна рада повідомила прокурора про те, що рада не приймала рішень про надання згоди на вилучення із спільної власності територіальних громад, сіл, селищ, міст Чернігівської області іншим суб`єктам господарювання та органам місцевого самоврядування і про зміну цільового призначення земельної ділянки лісового фонду з кадастровим номером 7424987500:05:000:0703.

Оцінка суду.

Щодо підстав представництва інтересів держави прокурором в даній справі.

Відповідно до ч. 3, 4 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

Згідно з ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття «інтерес держави».

За змістом ч. 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави.

Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Такі правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі 912/2385/18.

Як вбачається з матеріалів позовної заяви, останню прокурором подано в особі Чернігівської обласної ради у зв`язку із невиконанням нею своїх обов`язків щодо захисту інтересів держави у суді.

Відповідно до ч. 2 ст. 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» обласні та районні ради є органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст, у межах повноважень, визначених Конституцією України, цим та іншими законами, а також повноважень, переданих їм сільськими, селищними, міськими радами.

При цьому орган місцевого самоврядування може бути позивачем та відповідачем у судах загальної юрисдикції, зокрема, звертатися до суду, якщо це необхідно для реалізації його повноважень і забезпечення виконання функцій місцевого самоврядування (ст. 18-1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Згідно із частинами 1, 4 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров`я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження. Районні та обласні ради від імені територіальних громад сіл, селищ, міст здійснюють управління об`єктами їхньої спільної власності, що задовольняють спільні потреби територіальних громад.

Відповідно до п. «а» ч. 1 ст. 8 Земельного кодексу України до повноважень обласних рад у галузі земельних відносин належить розпорядження землями, що знаходяться у спільній власності територіальних громад сіл, селищ, міст області.

Згідно з ч. 2 ст. 122 Земельного кодексу України Верховна Рада Автономної Республіки Крим, обласні, районні ради передають земельні ділянки у власність або у користування з відповідних земель спільної власності територіальних громад для всіх потреб.

Пунктом 3 ст. 30 Лісового кодексу України передбачено, що Верховна Рада Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські, районні ради у сфері лісових відносин у межах своїх повноважень на відповідній території: передають у власність, надають у постійне користування земельні лісові ділянки на землях спільної власності відповідних територіальних громад, власності територіальних громад міст Києва і Севастополя та припиняють права користування ними.

Відповідно до п. 7 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 06.09.2012 № 5245-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» (далі - Закон № 5245-VI), з дня набрання чинності цим законом (чинний з 01.01.2013) землі державної та комунальної власності в Україні вважаються розмежованими.

Згідно з п. 3 розділу ІІ Закону № 5245-VI з дня набрання ним чинності землями комунальної власності відповідних територіальних громад вважаються, зокрема, земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні органів місцевого самоврядування, комунальних підприємств, установ, організацій.

Предметом спору є земельна ділянка, яка як станом на час набрання чинності Закону № 5245-VI, так і на теперішній час перебуває у постійному користуванні Сосницького районного ДАСП «Сосницярайгролісгосп», та є спільною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст області.

Отже, Чернігівська обласна рада є компетентним органом у спірних правовідносинах.

З матеріалів справи вбачається, що прокурор звертався до Чернігівської обласної ради з листом від 26.09.2024 №15/3/1-908вих-24, у якому повідомив про виявлені порушення законодавства при реєстрації права власності на спірну земельну ділянку за Сосницькою селищною радою, а також просив повідомити про вжиті заходи щодо витребування цієї земельної ділянки із чужого незаконного володіння.

Листом №01-05/878 від 14.10.2024 Чернігівська обласна рада повідомила прокурора, що заходи претензійно-позовного характеру щодо спірної земельної ділянки нею не вживалися та не заперечила проти представництва прокуратурою інтересів територіальних громад сіл, селищ, міст Чернігівської області для повернення із комунальної власності незаконно відчуженої спірної земельної ділянки.

Отже, підставою реалізації прокурором представницьких функцій стала усвідомлена пасивна поведінка позивача, який є компетентним органом у спірних правовідносинах, і у разі виявлення порушень законодавства має право звернутись до суду щодо захисту порушених інтересів, однак цього не зробив.

У порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор повідомив позивача про намір подати позов в інтересах держави в особі Чернігівської обласної ради про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння.

За таких обставин у їх сукупності, суд дійшов висновку про доведення з боку прокурора бездіяльності Чернігівської обласної ради, як підстави для звернення органу прокуратури до суду за захистом інтересів держави та про наявність підстав для звернення прокурора з цим позовом до суду.

Щодо суті позовних вимог.

У статті 14 Конституції України зазначено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Відповідно до ч. 2 даної статті право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Землі України за основним цільовим призначенням поділяються на категорії, одними із яких є землі сільськогосподарського призначення та землі лісогосподарського призначення (ст. 19 ЗК України).

Згідно з ч. 1 ст. 22 ЗК України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

Як встановив суд, на підставі акта приймання-передачі від 09.12.2020 Головне управління Держгеокадастру у Чернігівській області відповідно до наказу від 09.12.2020 №34-ОТГ передало із державної власності, а Сосницька селищна рада прийняла у комунальну власність Сосницької територіальної громади земельну ділянку площею 34,0236 га з кадастровим номером 7424987500:05:000:0703.

Прокурор стверджує, що спірна земельна ділянка сільськогосподарського призначення повністю сформована за рахунок земель, які входять до лісового кварталу 12 та перебувають у постійному користуванні ДАСП «Сосницярайагролісгоп».

Згідно зі ст. 55 ЗК України до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства.

Відповідно до ст. 5 ЛК України до земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, на яких розташовані полезахисні лісові смуги.

Ліси можуть перебувати в державній, комунальній та приватній власності (ч. 3 ст. 7 ЛК України).

За приписами ст. 9 ЛК України у комунальній власності перебувають ліси в межах населених пунктів, крім лісів, що перебувають у державній або приватній власності. У комунальній власності можуть перебувати й інші ліси, набуті або віднесені до об`єктів комунальної власності в установленому законом порядку.

Частиною 1 ст. 57 ЗК України визначено, що земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства.

У постійне користування ліси на землях комунальної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створені спеціалізовані лісогосподарські підрозділи (ч. 2 ст. 17 ЛК України).

Суд встановив, що 15.08.2002 на підставі розпорядження Сосницької райдержадміністрації №241 від 08.08.2002 ДП «Сосницярайагролісгосп» видано Державний акт І-ЧН №002349 на право постійного користування земельною ділянкою площею 2821,5 га в межах згідно з планом землекористування для ведення лісового господарства. Додатком до державного акта є план зовнішніх меж земельної ділянки.

Провідним інженером-таксатором Бондарчуком В. І. було проведено накладення спірної земельної ділянки на ортофотоплан межі кв. 11, 12, 14 ДАСП «Сосницярайгролісгосп» та встановлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 7424987500:05:000:0703 повністю накладається на лісові квартали 11, 12. Фрагмент накладки на ортофотоплан наданий ВО «Укрдержліспроект» на запит прокурора.

Суд враховує, що Українське державне проектне лісовпорядне виробниче об`єднання «Укрдержліспроект» засноване на державній власності, створене на підставі наказу Міністерства лісового господарства України від 30.09.1991 за № 119, належить до сфери управління Державного агентства лісових ресурсів України.

ВО «Укрдержліспроект» створене з метою проведення лісовпорядкування на всій території лісового фонду України, яке включає систему державних заходів, спрямованих на забезпечення охорони і захисту, раціонального використання, підвищення продуктивності лісів та їх відтворення, оцінку лісових ресурсів, а також підвищення культури ведення лісового господарства. ВО «Укрдержліспроект» здійснює комплекс лісовпорядних робіт для всіх лісокористувачів, незалежно від форм власності і відомчої підпорядкованості за єдиною системою в порядку, встановленому Державним агентством лісових ресурсів України за погодженням з Міністерством охорони навколишнього природного середовища, тобто володіє інформацією про лісовпорядкування.

Отже, інформація, надана ВО «Укрдержліспроект», а також доданий до неї графічний матеріал є належними, допустимими та достовірними доказами в розумінні статей 76 - 78 ГПК України.

Аналогічні правові висновки викладені в постановах Верховного Суду від 13.11.2019 у справі № 361/6826/16, від 06.07.2022 у справі № 372/1688/17, від 30.09.2020 у справі № 363/669/17, від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17, від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц, від 31.05.2023 у справі № 681/804/20, від 01.11.2023 у справі № 676/5079/21.

Таким чином, суд доходить висновку, що спірна земельна ділянка повністю накладається на земельну ділянку лісогосподарського призначення, яка передана у постійне користування третій особі для ведення лісового господарства.

Частиною 1 ст. 92 ЗК України визначено, що право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Відповідно до ст. 141 ЗК України (у редакції, чинній на момент видачі ГУ Держгеокадастру наказу від 09.12.2020) підставами припинення права користування земельною ділянкою є:

а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою;

б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом;

в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій;

г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам;

ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням;

д) систематична несплата земельного податку або орендної плати;

е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці;

є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини;

ж) передача приватному партнеру, концесіонеру нерухомого майна, розміщеного на земельній ділянці, що перебуває в користуванні державного або комунального підприємства та є об`єктом державно-приватного партнерства або об`єктом концесії.

За приписами ч. 1, 2, 4 ст. 149 ЗК України земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, що здійснюють розпорядження земельними ділянками відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу з урахуванням вимог статті 150 цього Кодексу.

Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

Верховна Рада Автономної Республіки Крим, обласні, районні ради вилучають земельні ділянки спільної власності відповідних територіальних громад, які перебувають у постійному користуванні, для всіх потреб.

Статтею 20 ЗК України (у редакції, чинній на момент видачі ГУ Держгеокадастру наказу від 09.12.2020) врегульовано встановлення та зміна цільового призначення земельних ділянок.

Частиною 1 цієї статті передбачено, що віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення.

Частиною 2 статті 20 ЗК України у редакції, чинній на момент видачі ГУ Держгеокадастру наказу від 09.12.2020) визначено, що зміна цільового призначення земельних ділянок державної або комунальної власності провадиться Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу цих ділянок у власність або надання у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Зміна цільового призначення земельних ділянок природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, історико-культурного, лісогосподарського призначення, що перебувають у державній чи комунальній власності, здійснюється за погодженням з Кабінетом Міністрів України (ч. 7 ст. 20 ЗК України).

Зі змісту наведених норм ЗК України суд доходить висновку, що зміна цільового призначення земельних ділянок лісогосподарського призначення комунальної власності здійснюється на підставі рішень відповідних органів місцевого самоврядування за погодженням з Кабінетом Міністрів України.

Чернігівська обласна рада у листі від 18.09.2024 №02-03/793 зазначила, що рада не приймала рішень про надання згоди на вилучення із спільної власності територіальних громад, сіл, селищ, міст Чернігівської області іншим суб`єктам господарювання та органам місцевого самоврядування і про зміну цільового призначення земельної ділянки лісового фонду з кадастровим номером 7424987500:05:000:0703.

Отже, Головне управління Держгеокадастру у Чернігівській області не мало права розпоряджатись спірною земельною ділянкою, яка перебуває у постійному користуванні третьої особи для ведення лісового господарства.

Враховуючи те, що спірним наказом, серед іншого, у комунальну власність Сосницької територіальної громади передано земельну ділянку площею 34,0236 га з кадастровим номером 7424987500:05:000:0703, у вказаній частині цей наказ прийнятий усупереч вимог ЗК України.

При цьому суд зазначає, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування за умови його невідповідності закону не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване. Цей підхід у судовій практиці є усталеним (див., наприклад, постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2019 у справі № 911/3681/17 (пункт 39), від 15.10.2019 у справі № 911/3749/17 (пункт 6.27), від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18 (пункт 35), від 01.02.2020 у справі № 922/614/19 (пункт 52), від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17 (пункт 83), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 109), від 08.08.2023 у справі № 910/5880/21 (пункт 53)). Тому під час розгляду справи, в якій на вирішення спору може вплинути оцінка рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування як законного або протиправного, не допускається відмова у позові з тих мотивів, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування не визнане судом недійсним, або що таке рішення не оскаржене, відповідна позовна вимога не пред`явлена. Під час розгляду такого спору слід виходити з принципу jura novit curia - «суд знає закони». Тому суд незалежно від того, оскаржене відповідне рішення чи ні, має самостійно дати правову оцінку рішенню органу державної влади чи місцевого самоврядування та викласти її у мотивувальній частині судового рішення (пункт 109 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц).

За наведених обставин, суд доходить висновку про те, що спірна земельна ділянка незаконно вибула із власності територіальних громад, сіл, селищ і міст Чернігівської області.

Відповідно до статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Віндикаційний позов є позовом речовим і як такий належить до речових способів захисту права власності. Його зміст полягає у вимозі неволодіючого власника до володіючого невласника про повернення речі в натурі. При цьому відповідно до статті 396 ЦК України за допомогою віндикаційного позову може захищатися володіння також і носія іншого речового права (титульного володільця), а не тільки права власності. Безпосередня мета віндикації полягає у відновленні володіння власника (титульного володільця), що, у свою чергу, забезпечує можливість використання ним усього комплексу правомочностей, що складають належне йому речове право (пункт 141 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2024 у справі № 910/2592/19).

Тобто предметом віндикаційного позову є вимога неволодіючого власника до особи, яка незаконно фактично володіє майном, про його повернення (витребування) з чужого незаконного володіння.

Володіння як фактичний стан слід відрізняти від права володіння. Зокрема, права володіння, користування та розпоряджання майном належать власнику майна (частина перша статті 317 ЦК України), незалежно від того, є він фактичним володільцем чи ні. Тому власник не втрачає право володіння нерухомим майном у зв`язку з державною реєстрацією права власності за іншою особою, якщо остання не набула права власності. Натомість така інша особа внаслідок реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає фактичним володільцем такого майна, але не набуває права володіння, допоки право власності зберігається за попереднім володільцем. Тому заволодіння земельною ділянкою шляхом державної реєстрації права власності є можливим незалежно від того, набув володілець право власності (і право володіння) на таку ділянку чи ні. Володіння нерухомим майном, яке посвідчується державною реєстрацією права власності, може бути правомірним або неправомірним (законним або незаконним). Натомість право володіння, якщо воно існує, неправомірним (незаконним) бути не може.

У випадку незаконного, без відповідної правової підстави заволодіння такою особою таким майном, право власності (включаючи права володіння, користування та розпорядження) насправді і далі належатиме іншій особі власникові. Тому заволодіння земельною ділянкою шляхом державної реєстрації права власності є можливим незалежно від того, набув володілець право власності (і право володіння) на таку ділянку чи ні. Останній має право витребувати це майно з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності.

У пункті 56 постанови від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц Велика Палата Верховного Суду виснувала, що вимога про витребування земельної ділянки лісогосподарського призначення з незаконного володіння (віндикаційний позов) в порядку статті 387 ЦК України є належним та ефективним способом захисту права власності. Такий висновок випливає також із постанов Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 у справі № 369/6892/15-ц, від 30.05.2018 у справі № 368/1158/16-ц, від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц.

Підсумовуючи викладене вище, слід зазначити, що коли право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від цієї особи (стягнення з неї) нерухомого майна. Задоволення віндикаційного позову щодо такого майна, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого володіння, є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за кінцевим набувачем, який є відповідачем (постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.112018 у справі № 488/5027/14-ц (пункти 98, 123), від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (пункти 115, 116), від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18 (пункт 80), від 30.06.2020 у справі № 19/028-10/13 (пункт 10.29), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункти 63, 74), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 146)).

Враховуючи вищевикладене, суд доходить висновку про обґрунтованість позовних вимог прокурора та наявність підстав для задоволення позову.

Щодо заяви відповідача про застосування позовної давності.

Відповідач заявив про застосування у цій справі наслідків спливу строку позовної давності.

Прокурор та позивач заперечують проти поданої відповідачем заяви, оскільки вважають, що строк позовної давності не пропущений.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

За загальним правилом перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина 1 статті 261 ЦК України).

Відповідно до частин 3, 4 статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Висновки Верховного Суду щодо початку обчислення позовної давності для звернення з віндикаційним позовом є усталеними у практиці Верховного Суду.

Так, Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16 було вирішено виключну правову проблему щодо застосування статей 256, 261 ЦК України при визначенні початку перебігу позовної давності у правовідносинах, що регулюються статтями 387, 388 ЦК України.

За висновками Великої Палати Верховного Суду у наведеній постанові для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа довідалася або повинна була довідатись про це порушення) чинники.

Аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами «довідалася» та «могла довідатися» у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Початок перебігу позовної давності за вимогами про витребування майна в порядку статей 387, 388 ЦК України починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, а не від дня, коли власник майна, яке перебуває у володінні іншої особи, дізнався чи міг дізнатися про кожного нового набувача цього майна.

За висновками Великої Палати Верховного Суду у постанові від 04.12.2018 у справі №910/18560/16 якщо у передбачених законом випадках у разі порушення або загрози порушення інтересів держави з позовом до суду звертається прокурор від імені органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, позовну давність слід обчислювати з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках: 1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів (відповідний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі №362/44/17).

В обґрунтування своєї заяви про застосування позовної давності відповідач зазначив, що спірна земельна ділянка сформована та зареєстрована в ДЗК як землі сільськогосподарського призначення у 2019 році; на підставі наказу Держгеокадастру від 21.02.2019 №59 проведено інвентаризацію земельної ділянки. Наказ Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області, яким передано спірну земельну ділянку з державної у комунальну власність, видано 09.12.2020. Відповідач вважає, що Чернігівська обласна рада понад 5 років з моменту зміни цільового призначення земельної ділянки та майже 4 роки з дати реєстрації права комунальної власності на земельну ділянку не вчиняла жодних дій для з`ясування порушення, що фактично свідчить про бездіяльність відповідного органу. За таких умов, на думку відповідача, Чернігівська обласна прокуратура за наявності доступу до відомостей державного реєстру та інших ресурсів аналогічно будь-яких дій не вчиняла, лише після спливу позовної давності орган прокуратури звернувся до Чернігівської обласної ради.

Заперечуючи щодо пропуску строку позовної давності, прокурор вказав, що необхідні для виявлення порушень норм земельного законодавства документи прокурором отримано у вересні 2024 року, тобто саме з цього часу прокурор здобув докази на підтвердження матеріально-правових підстав позову, а відтак і набув можливість звернутися з відповідним позовом до суду за захистом порушеного права в інтересах. Як вказує прокурор, відповідно до листа Чернігівської обласної ради від 14.10.2024 позивачу про факт порушення вимог законодавства стало відомо з листа обласної прокуратури від 09.09.2024 №15/3/1091вих-24.

Відповідно до наданих прокурором документів із запитами про надання відповідних документів, що стали підставами для звернення до суду із цим позовом, прокурор звернувся до ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області та до ВО «Укрдержліспроект» у вересні 2024 року, а про факт неправомірного набуття відповідачем у комунальну власність спірної земельної ділянки позивач довідався лише з листа прокуратури від 09.09.2024.

Крім того, відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 12, за змістом якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, зокрема, визначені статтями 257, 258 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Зазначений Закон набрав чинності 02.04.2020.

Висновки про відсутність спливу позовної давності, передбаченої статтею 257 Цивільного кодексу України, під час дії карантину, введеного постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19», зокрема, наведені у постановах Верховного Суду від 26.09.2023 у справі №914/1896/22 та від 25.08.2021 у справі №914/1560/20, на які посилається прокурор у касаційній скарзі.

За наслідками розгляду справи №910/18489/20 Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06.09.2023 виснувала, що початок продовження строку для звернення до суду потрібно пов`язувати саме із моментом набрання чинності 02.04.2020 зазначеним Законом (про таке зазначено, зокрема, в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2024 у справі №167/1058/20 та постанові Верховного Суду від 28.03.2024 у справі №903/877/20(903/932/23)).

Строк дії карантину неодноразово продовжувався постановами Кабінету Міністрів України та був відмінений з 24 год. 00 хв. 30 червня 2023 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 №651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».

Однак Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» від 15.03.2022 №2120-IX, який набрав чинності 17.03.2022, розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України доповнено, зокрема, пунктом 19. Згідно з чинною редакцією вказаного пункту у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

Суд враховує, що 24.02.2022 у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, Указом Президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Надалі воєнний стан неодноразово було продовжено та він діє на теперішній час.

За наведених обставин суд доходить висновку, що прокурор не пропустив строк позовної давності при зверненні до суду із цим позовом, а відтак відмовляє у задоволенні заяви відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності.

Висновки суду.

Доказами у справі, відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків (ч. 2 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно з ч. 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ст. 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Інші докази та пояснення учасників справи судом до уваги не приймаються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.

За змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах «Трофимчук проти України», «Серявін та інші проти України» обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Судом було вжито усіх заходів для забезпечення реалізації сторонами своїх процесуальних прав та з`ясуванні усіх питань, винесених на його розгляд.

За наведених у їх сукупності обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Щодо судових витрат.

Відповідно до ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір підлягає стягненню з відповідача.

Керуючись ст. 13, 14, 42, 73-80, 86, 129, 165, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

УХВАЛИВ:

1.Позов задовольнити повністю.

2. Витребувати з незаконного володіння Сосницької селищної ради (код ЄДРПОУ 04412656, вул. Грушевського, 15, смт Сосниця, Корюківський район, Чернігівська область, 16100) у комунальну власність на користь територіальних громад сіл, селищ, міст Чернігівської області в особі Чернігівської обласної ради (код ЄДРПОУ 25618741, проспект Миру, 43, м. Чернігів, 14000) земельну ділянку з кадастровим номером 7424987500:05:000:0703, площею 34,0236 га, що розташована на території Сосницької селищної ради.

3. Стягнути з Сосницької селищної ради (код ЄДРПОУ 04412656, вул. Грушевського, 15, смт Сосниця, Корюківський район, Чернігівська область, 16100) на користь Чернігівської обласної прокуратури (код ЄДРПОУ 02910114, вул. Князя Чорного, 9, м. Чернігів, 14000) 3613,04 грн витрат зі сплати судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду у строки, визначені ст. 256 Господарського процесуального кодексу України.

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень: http://reyestr.court.gov.ua/.

Повне рішення складено 16.05.2025.

Суддя В. В. Шморгун