Постанова від 13.05.2025 по справі 752/25055/23

справа № 752/25055/23 головуючий у суді І інстанції Кордюкова Ж.І.

провадження № 22-ц/824/1919/2025 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Березовенко Р.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 травня 2025 року м. Київ

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого судді - Березовенко Р.В.,

суддів: Лапчевської О.Ф., Мостової Г.І.,

з участю секретаря Щавлінського С.Р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 поданою представницею - адвокаткою Іващенко Іриною Ігорівною на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 17 червня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТТВК», третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Гінсервіс-Тур» про розірвання договору, стягнення сплачених коштів,-

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2023 року представниця ОСОБА_1 - адвокатка Іващенко І.І. звернулася до Голосіївського районного суду міста Києва із позовом до ТОВ «ТТВК», у якому просила:

розірвати договір на туристичне обслуговування №5730155 від 19 листопада 2021 року, укладений між ТОВ «Гінсервіс-Тур», в особі директора Артемчука О.В., що діє від імені і за дорученням ТОВ «ТТВК», та ОСОБА_1 ;

стягнути з відповідача на користь позивача кошти за ненадані туристичні послуги у сумі 374 781,00 грн згідно договору на туристичне обслуговування №5730155 від 19 листопада 2021 року;

розірвати договір на туристичне обслуговування №5730305 від 20 листопада 2021 року, укладений між ТОВ «Гінсервіс-Тур», в особі директора Артемчука О.В., що діє від імені і за дорученням ТОВ «ТТВК», та ОСОБА_1 ;

стягнути з відповідача на користь позивача кошти за ненадані туристичні послуги у сумі 237 098,00 грн згідно договору на туристичне обслуговування №5730305 від 20 листопада 2021 року;

стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що між ОСОБА_1 та ТОВ «Гінсервіс-Тур», яке діяло від імені та за дорученням ТОВ «ТТВК» TM TUI UKRAINE, було укладено договори на туристичне обслуговування №5730155 від 19 листопада 2021 року та №5730305 від 20 листопада 2021 року, за умовами яких останнє зобов`язалось надати позивачу комплекс туристичних послуг (туристичний продукт), надати інформаційно-консультаційні послуги, а позивач прийняти та оплатити їх.

Згідно п. 2.2. договорів бронювання здійснюється Турагентом в системі бронювання Туроператора відповідно до листа бронювання, оформленого за встановленою Туроператором формою, що наведена у Додатку № 1 і є невід`ємною частиною цих договорів.

Відповідно до додатку №1 Договору на туристичне обслуговування №5730155 від 19 листопада 2021 року Туроператор був зобов`язаний забезпечити надання позивачу туристичного продукту/туру: країна Туреччина, готель Maxx Royal Kemer, термін туру з 16 вересня 2022 року по 01 жовтня 2022 року, усього на суму 374 781,00 грн.

На виконання умов договору позивачем 22 листопада 2021 року було сплачено суму у розмірі 374 781,00 грн.

Відповідно до додатку №1 Договору на туристичне обслуговування №5730305 від 20 листопада 2021 року Туроператор був зобов`язаний забезпечити надання позивачу туристичного продукту/туру: країна Туреччина, готель Maxx Royal Belek Golf Resort, термін туру з 26 травня 2022 року по 07 червня 2022 року, усього на суму 237 098,00 грн.

На виконання умов договору позивачем 22 листопада 2021 року було сплачено суму у розмірі 237 098,00 грн.

Станом на сьогоднішній день туристичний продукт, визначений договорами, позивачем не отримано, повернення сплачених коштів на рахунок позивача не здійснювалося, що свідчить про невиконання умов договору зі сторони Туроператора та стало підставою для звернення до суду.

Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 17 червня 2024 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Не погодившись із таким рішенням суду, представниця ОСОБА_1 - адвокатка Іващенко Ірина Ігорівна 22 липня 2024 року подала до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та невідповідність висновків суду обставинам справи, просила скасувати рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 17 червня 2024 року та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

Підтримавши доводи позовної заяви, вказала на хибність висновків місцевого суду та неправильну оцінку наявним у справі доказам.

Зазначила, що під час виконання умов договору на туристичне обслуговування відповідачем допущено порушення істотних умов договору та не виконано взяті на себе зобов`язання за цим договором з надання туристичних послуг.

При цьому, відповідачем не повернуто позивачу сплачені ним грошові кошти за туристичний продукт, що свідчить про істотне порушення відповідачем - туроператором умов Закону України «Про туризм» та пункту 3.2.8 Договору на туристичне обслуговування, внаслідок чого позивач значною мірою був позбавлений того, на що він розраховував при укладені договору.

Відповідач повинен був повідомити турагента - «Гінсервіс-Тур» та позивача про виникнення форс-мажорних обставин не пізніше ніж протягом чотирьох банківських днів з моменту їх виникнення, однак в порушення п. 10.3 та 10.4 Агентського договору №9896-19 від 20 вересня 2019 року, не повідомив та не надав відповідних доказів виникнення форс-мажорних обставин.

Вказує, що зацікавлена сторона повинна довести, що вона не в змозі виконувати конкретні зобов`язання і що цю неможливість зумовила саме війна. Особа має обґрунтувати наявність причинно-наслідкового зв`язку між впровадженням воєнного стану та неможливістю виконання своїх зобов`язань за договором, а також в частині повернення позивачу фактично сплачених ним грошових послуг, враховуючи, що туристичні послуги останньому надані не були.

Судом не застосовано договірні умови щодо обов`язку повернення сплачених позивачем грошових коштів, а саме згідно п. 3.2.8. Договору на туристичне обслуговування Туроператор зобов`язаний у випадку неможливості виконання Туроператором умов, що викладені у листі бронювання, Туристу повернути усі сплачені ним грошові кошти за Туристичний продукт. Під час виконання умов договору на туристичне обслуговування відповідачем не було повернуто грошові кошти, що свідчить про істотне порушення Туроператором умов Договору, внаслідок чого позивач був позбавлений того, на що він розраховував при укладенні договору.

Крім того, враховуючи п.п. 6.10 та 8.4 Агентського договору №9896-19 від 20 вересня 2019 року, та п. 2.1 Договорів на туристичне обслуговування, виконавцем послуг є ТОВ «ТТВК», а тому обов`язок відшкодування коштів покладається саме на відповідача.

Також вказує, що судом неправильно застосовані норми Закону України «Про туризм», що призвело до винесення неправильного рішення, а саме, фактично позбавлено його права розірвати договір, який відповідач не може виконати, що передбачено зазначеним Законом.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 18 лютого 2025 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 поданою представницею - адвокаткою Іващенко Іриною Ігорівною на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 17 червня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТТВК», третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Гінсервіс-Тур» про розірвання договору, стягнення сплачених коштів, надано учасникам справи строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 18 березня 2025 року призначено справу до розгляду з повідомленням учасників справи.

У судовому засіданні представниця апелянта ОСОБА_1 - адвокатка Іващенко Ірина Ігорівна доводи апеляційної скарги підтримала та просила її задовольнити.

Інші учасники справи в судове засідання не з`явилися, належним чином повідомлені про місце, час і дату розгляду справи в апеляційній інстанції, заяв та клопотань не надходило, однак ї неявка згідно вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.

Зокрема, судова повістка-повідомлення була надіслана за адресою реєстрації ТОВ «ТТВК», однак рекомендоване поштове повідомлення повернулося на адресу суду з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою», а також 11 квітня 2025 року доставлена до електронного кабінету відповідача в системі Електронний суд, що відповідно до вимог ст. ст. 130, 131 ЦПК України вважається належним повідомленням.

Заслухавши думку учасниці справи, яка прибула у судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає апеляційну скаргу такою, що підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що між ОСОБА_1 та ТОВ «Гінсервіс-Тур», яке діяло від імені та за дорученням ТОВ «ТТВК» TM TUI UKRAINE на підставі агентського договору №9896-19 по реалізації туристичних продуктів від 20 серпня 2019 року, було укладено договір на туристичне обслуговування №5730155 від 19 листопада 2021 року та договір на туристичне обслуговування №5730305 від 20 листопада 2021 року, за умовами яких туроператор зобов`язався відповідно до бронювання Турагента, здійсненого за замовленням туриста (замовника) надати комплекс туристичних послуг (туристичний продукт), надати інформаційно-консультаційні послуги, а Турист зобов`язався на умовах цих Договорів прийняти та оплатити їх (п. 2.1. Договорів на туристичне обслуговування).

Пунктом 3.2.8. Договорів на туристичне обслуговування передбачено, що у випадку неможливості виконання туроператором умов, що викладені в листі бронювання, він зобов`язаний повернути туристу усі сплачені ним грошові кошти за туристичний продукт.

Початком туристичного обслуговування вважається час вильоту літака міжнародного рейсу (п.4.3. Договорів на туристичне обслуговування).

Згідно з п.6.1., 6.2. Договорів на туристичне обслуговування, сторони несуть відповідальність за невиконання та/ або неналежне виконання зобов`язань за цим договором у відповідності до умов договору та чинного законодавства України. Туроператор не несе відповідальності за відміну рейсу чи зміни часу відправлення/прибуття рейсу, пункту призначення авіарейсів і пов`язаних з цим змін програми туру, зміни обсягів і термінів надання туристичних послуг.

Пунктом 5.11. Договорів на туристичне обслуговування, передбачено, що у випадку невиконання умов цього Договору з боку Туроператора, Турист має право вимагати повернення оплачених коштів за ненадані послуги у документально підтвердженому розмірі відповідно до законодавства.

Пунктом 6.3. Договорів на туристичне обслуговування передбачено, що Туроператор не несе відповідальності і не відшкодовує витрати Туриста за оплачені послуги, якими турист не скористався у період обслуговування з причин, що не залежать від Туроператора.

Згідно з листом бронювання/програмою туристичного обслуговування, який є Додатком №l до договору №5730155 від 19 листопада 2021 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 обрали відпочинок у Туреччині, готель Maxx Royal Kemer в період з 16 вересня 2022 року по 01 жовтня 2022 року, транспортне обслуговування Авіа, виліт 16 серпня 2022 року о 07-00 год., повернення 01 жовтня 2022 року о 16-00 год., загальна вартість туристичного продукту складає 374 781,00 грн.

На виконання договору №5730155 від 19 листопада 2021 року позивач 22 листопада 2021 року здійснив оплату у розмірі 374 781,00 грн, що підтверджується квитанцією №14Т003BVH.

Згідно з листом бронювання/програмою туристичного обслуговування, який є Додатком №l до договору №5730305 від 20 листопада 2021 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 обрали відпочинок у Туреччині, готель Maxx Royal Belek Golf Resort в період з 26 травня 2022 року по 07 червня 2022 року, транспортне обслуговування Авіа, виліт 26 травня 2022 року о 07-00 год., повернення 07 червня 2022 року о 16-00 год., загальна вартість туристичного продукту складає 237 098,00 грн.

На виконання договору №5730305 від 20 листопада 2021 року позивач 22 листопада 2021 року здійснив оплату туру у розмірі 237 098,00 грн, що підтверджується квитанцією №14Т003BVJ.

24 лютого 2022 року з 05 години 30 хвилин в Україні запроваджено воєнний стан та з цього ж дня було закрите регулярне пасажирське авіасполучення через державний кордон України.

24 лютого 2022 року Туроператор TUI Ukraine на своєму офіційному сайті опублікував повідомлення для туристів про те, що у зв`язку з введенням воєнного стану по всій території України та закриттям повітряного простору, станом на 11.30 всі рейси Туроператора TUI скасовано, оперативна інформація буде надаватися кураторами туристичних агентств в офіційних групах.

Листом від 28 лютого 2022 року №2024/02.0-7.1 Торгово-промислова палата України (на підставі ст.ст. 14, 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» від 02.12.1997 № 671/97-ВР, Статуту ТПП України, засвідчила форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні». Враховуючи це, ТПП України підтверджує, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для суб`єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції вважав недоведеним позивачем порушення TOB «ТТВК» умов Договорів на туристичне обслуговування, оскільки неможливість завершити надання відповідачем туристичних послуг в повному обсязі (незабезпечення відправлення літаком в країну, де було заброньовано відпочинок) пов`язана з форс-мажорними обставинами (подіями непереборної сили) - з 05-30 год. 24 лютого 2022 року в Україні запроваджено воєнний стан, який діє до цього часу. У зв`язку з введенням воєнного стану регулярне пасажирське авіасполучення через державний кордон України з 24 лютого 2022 закрито. Враховуючи непрогнозовані події, що відбулись і відбуваються у зв`язку із повномасштабною військовою агресією, яка триває, і наслідками, які настають в результаті військових дій, виконати умови Договорів на туристичне обслуговування відповідачем було об`єктивно неможливим.

Колегія суддів, перевіривши оскаржуване рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, не може повною мірою погодитися з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Частиною 1 статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Стаття 901 ЦК України визначає, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Щодо позовних вимог про розірвання Договорів на туристичне обслуговування апеляційний суд враховує, що згідно зі ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Відповідно до ч. 1 ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

За змістом зазначених норм розірвано може бути лише чинний (такий, що діє на час звернення до суду з позовом та прийняття відповідного судового рішення) договір.

Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору, що прямо передбачено ч. 4 ст. 631 ЦК України. Проте поняття «строк дії договору» та «строк виконання зобов`язання» не є тотожними.

Згідно зі ст. ст. 598, 599 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом; припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом; зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо в зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).

Закінчення строку дії договору не є підставою для припинення визначених ним зобов`язань, оскільки згідно зі ст. 599 ЦК України, такою умовою є виконання, проведене належним чином. При цьому слід розрізняти припинення безпосередньо дії договору та припинення зобов`язань, визначених ним.

Навіть після припинення дії договору, невиконані стороною зобов`язання за ним залишаються чинними для такої сторони-боржника, і вказана обставина не звільняє останнього від виконання обов`язку протягом того часу, коли існує відповідне зобов`язання.

За змістом зазначених норм розірвано може бути лише чинний (такий, що діє на час звернення до суду з позовом та прийняття відповідного судового рішення) договір. Наведене узгоджується з висновками Верховного Суду у постановах від 07 серпня 2018 року у справі №910/7981/17, від 16 вересня 2022 року у справі № 913/703/20 та ін.

Отже, встановлення обставин закінчення строку дії договору, щодо якого заявлено позов про його розірвання, є самостійною та достатньою підставою для відмови в позові про його розірвання, оскільки розірвання договору, строк дії якого закінчився, є неможливим як таке.

З огляду на викладене, обставини наявності/відсутності істотного порушення умов договору однією з його сторін не мають визначального характеру у вирішенні спору про розірвання договору, строк дії якого закінчився.

Відповідно до п. 8.9 Договорів на туристичне обслуговування, вони вступають в силу з моменту підписання і діють до закінчення терміну Туру.

Згідно із п. 1.4 розділу 1 Договорів на туристичне обслуговування, тур - це туристична подорож (поїздка) за визначеним маршрутом та строками, забезпечена комплексом туристичних послуг, які замовлялися туристом (бронювання, розміщення, харчування, транспортні послуги, рекреація, екскурсії тощо).

З наявних у матеріалах справи підтверджень та листів бронювання встановлено, що Тур за договором №5730155 від 19 листопада 2021 року мав закінчитися 01 жовтня 2022 року; а Тур за договором №5730305 від 20 листопада 2021 року - 07 червня 2022 року.

Оскільки, позивач звернувся до суду з позовом про розірвання Договорів на туристичне обслуговування у листопаді 2023 року, тобто після закінчення строку їх дії, відсутні правові підстави для їх розірвання.

В той же час, навіть після припинення дії договору, невиконані стороною зобов`язання за ним залишаються чинними для такої сторони, і вказана обставина не звільняє останнього від виконання обов`язку протягом того часу, коли існує відповідне зобов`язання. А тому можливим є виконання як позивачем, так і відповідачем зобов`язань за договором.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про туризм» туристичний продукт - це попередньо розроблений комплекс туристичних послуг, який поєднує не менше, ніж дві такі послуги, що реалізуються або пропонується для реалізації за визначеною ціною, до складу якого входять послуги перевезення, послуги розміщення та інші туристичні послуги, не пов`язані з перевезенням і розміщенням (послуги з організації відвідувань об`єктів культури, відпочинку та розваг, реалізації сувенірної продукції тощо).

Статтею 5 Закону України «Про туризм» визначено, туристичні оператори - юридичні особи, створені згідно із законодавством України, для яких виключною діяльністю є організація та забезпечення створення туристичного продукту, реалізація та надання туристичних послуг, а також посередницька діяльність із надання характерних та супутніх послуг і які в установленому порядку отримали ліцензію на туроператорську діяльність; туристичні агенти - юридичні особи, створені згідно із законодавством України, а також фізичні особи - суб`єкти підприємницької діяльності, які здійснюють посередницьку діяльність із реалізації туристичного продукту туроператорів і туристичних послуг інших суб`єктів туристичної діяльності.

Статтею 20 цього Закону передбачено, що договором на туристичне обслуговування дана сторона (туроператор, який укладає договір безпосередньо або через турагента) зобов`язується надати за замовленням іншої сторони (туриста) комплекс туристичних послуг (туристичний продукт), а турист зобов`язується оплатити його. До договору на туристичне обслуговування застосовуються загальні положення договору про надання послуг, якщо інше не передбачено законом. Договір на туристичне обслуговування укладається в письмовій чи електронній формі відповідно до закону. У договорі на туристичне обслуговування зазначаються істотні умови договору. Туроператор (турагент) зобов`язаний не пізніш як через один день з дня, коли йому стало відомо про зміну обставин, якими сторони керувалися під час укладення договору на туристичне обслуговування, та не пізніш як за три дні до початку туристичної подорожі повідомити туриста про таку зміну обставин з метою надання йому можливості відмовитися від виконання договору без відшкодування шкоди туроператору (турагенту) або внести зміни до договору, змінивши ціну туристичного обслуговування. Якщо під час виконання договору на туристичне обслуговування туроператор не в змозі надати значну частину туристичного продукту, щодо якого відповідно до договору на туристичне обслуговування сторони досягли згоди, туроператор повинен з метою продовження туристичного обслуговування вжити альтернативних заходів без покладення додаткових витрат на туриста, а в разі потреби відшкодувати йому різницю між запропонованими послугами і тими, які були надані. У разі неможливості здійснення таких заходів або відмови туриста від них туроператор зобов`язаний надати йому без додаткової оплати еквівалентний транспорт для повернення до місця відправлення або іншого місця, на яке погодився турист, а також відшкодувати вартість ненаданих туроператором туристичних послуг і виплатити компенсацію у розмірі, визначеному в договорі за домовленістю сторін.

Туроператор несе перед туристом відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов договору на туристичне обслуговування, крім випадків, якщо: невиконання або неналежне виконання умов договору на туристичне обслуговування сталося з вини туриста; невиконання або неналежне виконання умов договору на туристичне обслуговування сталося з вини третіх осіб, не пов`язаних з наданням послуг, зазначених у цьому договорі, та жодна із сторін про їх настання не знала і не могла знати заздалегідь: невиконання або неналежне виконання умов договору на туристичне обслуговування сталося внаслідок настання форс-мажорних обставин або є результатом подій, які туроператор (турагент) та інші суб`єкти туристичної діяльності, які надають туристичні послуги, включені до туристичного продукту, не могли передбачити.

При цьому слід розрізняти відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов договору на туристичне обслуговування, яке сталося внаслідок настання форс-мажорних обставин або є результатом подій, які туроператор (турагент) та інші суб`єкти туристичної діяльності, не могли передбачити, та повернення коштів, які були авансовані замовником послуг, однак послуги виконавцем надані не були.

Статтею 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

У пункті 1 частини першої статті 263 ЦК України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія. Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна зовнішня подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов`язання, за умови що остання не могла її передбачити або передбачила але не могла її відвернути, та ця подія завдала збитків.

Відповідно до статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні», Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно.

Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

Викладене свідчить, що єдиний належний документ, який підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов`язань (обов`язків) - це сертифікат, виданий у порядку та на підставі статті 14-1 Закону «Про торгово-промислові палати в Україні».

У постанові Верховного Суду від 15 червня 2023 року у справі №910/8580/22 зазначено, що лист ТПП від 28 лютого 2022 року є загальним офіційним документом та не містить ідентифікуючих ознак конкретного договору, виконання якого стало неможливим через наявність зазначених обставин.

У постанові Верховного Суду від 07 червня 2023 року у справі №912/750/22 викладено висновок про те, що лист ТПП від 28 лютого 2022 року №2024/02.0-7.1 не можна вважати сертифікатом у розумінні ст.14-1 Закону «Про торгово-промислові палати в Україні», а також такий лист не є документом, який був виданий за зверненням відповідного суб`єкта (відповідача), для якого могли настати певні форс-мажорні обставини.

Отже, лист ТПП від 28 лютого 2022 року №2024/02.0-7.1 не є доказом настання форс-мажорних обставин для всіх без виключення суб`єктів господарювання України з початком військової агресії російської федерації. Кожен суб`єкт господарювання, який в силу певних обставин не може виконати свої зобов`язання за окремо визначеним договором, має доводити наявність в нього форс-мажорних обставин.

Згідно ч. 3 ст. 12 та ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст. 79, 80 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц зроблено висновок про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.

Відповідач у цій справі жодними належними та допустимими доказами не довів існування форс-мажорних обставин, які б звільняли його від відповідальності за невиконання зобов`язань за Договорами на туристичне обслуговування та вплинули на неможливість виконання ним зобов`язань перед позивачем, а місцевий суд, вирішуючи спір у цій справі, у порушення положень ч. 1 ст. 617 ЦК України та засад змагальності, вдався до самостійного вишукування вказаних обставин.

Згідно з абз. 6, 9 ч. 1 ст. 25 Закону України «Про туризм», туристи і екскурсанти, серед іншого, мають право на отримання туристичних послуг, передбачених договором, та на відшкодування матеріальних і моральних збитків у разі невиконання або неналежного виконання умов договору.

Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду у постанові від 22 вересня 2020 року у справі №918/631/19, виходячи із системного аналізу вимог чинного законодавства аванс (попередня оплата) - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані. При цьому аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила, лише у випадку невиконання зобов`язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося (висновок про застосування норм права, викладений у постановах Верховного Суду від 21 лютого 2018 року у справі № 910/12382/17, та від 03 квітня 2024 року № 910/21315/21).

Тобто, закінчення строку дії договору означає, що між його сторонами у майбутньому не будуть виникати взаємні права та обов`язки, що випливали із цього договору. Але ті зобов`язання, які вже існують на момент закінчення строку дії договору, будуть існувати і після його закінчення доти, доки вони не будуть припинені на підставах, встановлених договором або законом.

Отже, у зв`язку з невиконанням відповідачем ТОВ «ТТВК» взятих на себе зобов`язань за Договорами на туристичне обслуговування на підставі пункту 3.2.8. цих договорів у нього як у Туроператора виник обов`язок повернути ОСОБА_1 усі сплачені ним грошові кошти за туристичний продукт.

Розмір сплачених позивачем коштів підтверджується квитанціями №14Т003BVH та №14Т003BVJ від 22 листопада 2021 року та становить: за договором №5730155 від 19 листопада 2021 року - 374 781,00 грн; за договором №5730305 від 20 листопада 2021 року - 237 098,00 грн, та підлягає стягненню з відповідача.

За результатами апеляційного розгляду, колегія суддів встановила, що доводи апеляційної скарги про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи знайшли своє підтвердження.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

На підставі вищенаведених мотивів, колегія апеляційного суду вважає, що рішення суду першої інстанції не відповідає фактичним обставинам справи, не ґрунтується на наявних у справі доказах, ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права і не може бути залишене без змін, а підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України апеляційний суд, в зв`язку з ухваленням нового судового рішення, змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до ст. 382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається з: нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Ураховуючи, що позов підлягає задоволенню частково, з урахуванням положень ч. 2 ст. 141 ЦПК України щодо розподілу судових витрат пропорційно до задоволених позовних вимог, слід стягнути з ТОВ «ТТВК» на користь ОСОБА_1 судовий збір за розгляд справи судом першої інстанції у розмірі 6 118,79 грн та судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 9 178,18 грн, а всього 15 296, 97 грн.

Також, встановлено, що у позовній заяві ОСОБА_1 заявив про стягнення на його користь витрат на правничу допомогу в розмірі 12 000,00 грн.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Згідно зі статтею 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ЦПК України).

У відповідності до ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпечення доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно з вимогами частин 1, 2, 5, 6 статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Згідно з частини 8 статті 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Проте, згідно п. 6.51 висновку Великої Палати Верховного Суду від 12 листопада 2019 року у справі №904/4494/18 разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку з розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.

У рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (п. 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (п.п. 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/WestAllianceLimited проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (п. 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

У своїй практиці ЄСПЛ керується трьома ключовими принципами під час вирішення питань про відшкодування судових витрат. Звернення про відшкодування таких витрат задовольняються тоді, коли судові витрати, що підтверджено доказами: фактично понесені; необхідні, щоб запобігти порушенню або отримати відшкодування за нього; визначені у розумному розмірі.

У Практичних рекомендаціях: вимоги щодо справедливої компенсації (стаття 41 Конвенції), виданих Головою Європейського суду з прав людини відповідно до Правил 32 Регламенту Суду від 28 березня 2007 року, з поправками від 09 червня 2022 року, ЄСПЛ зазначає, що витрати, понесені (як на національному рівні, так і під час розгляду справи в самому Суді) у спробі запобігти порушенню чи з метою отримання компенсації після того, як воно сталося, мають бути фактично понесені. Фактично понесені означає, що «заявник мав сплатити їх або бути зобов`язаним сплатити їх відповідно до юридичного або договірного зобов`язання. Документи, що підтверджують те, що заявник сплатив або зобов`язаний сплатити такі витрати, мають бути надані суду» (пункт 18).

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правничої допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правничої допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правничої допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Крім цього, пунктом 9 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.

Відповідно до ст. 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

У постанові Верховного Суду від 21 жовтня 2021 року в справі №750/2055/20 вказано, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу. Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних з наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні цих витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення. Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постанові від 14 квітня 2021 року у справі №757/60277/18-ц.

На підтвердження надання професійної правничої допомоги ОСОБА_1 надано Договір про надання правової допомоги №5, укладений 04 жовтня 2023 року між ним та АБ «Іващенко Ірини» з додатковою угодою №1 від 04 жовтня 2023 року.

Відповідно до п. 4.1 Договору, вартість наданих юридичних послуг адвокатське бюро визначає самостійно після одержання від клієнта замовлення на надання юридичної допомоги, а виставляє клієнту відповідний рахунок.

Відповідно до п. 4.5 Договору, за результатами надання юридичної допомоги складається акт, що підписується представниками кожної із сторін. В акті вказується обсяг наданої адвокатським бюро юридичної допомоги і її вартість.

Відповідно до платіжних інструкцій від 04 жовтня 2023 року та від 09 листопада 2023 року за договором про правову допомогу №5 від 04 жовтня 2023 року оплачено 12 000,00 грн.

Будь-яких інших доказів на підтвердження несення витрат на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції, зокрема, акту приймання-передачі наданих послуг, розрахунків таких витрат, що передбачено умовами договору матеріали справи не містять.

Оскільки в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження надання адвокатом послуг Кудлюку В.І., їх виду та вартості, апеляційний суд вважає, що позивачем не доведено ні склад, ні порядок обрахунку заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу, а тому відмовляє у їх розподілі за рахунок відповідача.

Керуючись ст. ст. 141, 374, 376, 381- 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 подану представницею - адвокаткою Іващенко Іриною Ігорівною - задовольнити частково.

Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 17 червня 2024 року - скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТТВК», третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Гінсервіс-Тур» про розірвання договору, стягнення сплачених коштів - задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ТТВК» (код ЄРДПОУ 36285831, місцезнаходження: 03680, м. Київ, вул. Велика Васильківська, буд. 72, оф. 128) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) грошові кошти за неотримані туристичні послуги згідно договору на туристичне обслуговування №5730155 від 19 листопада 2021 року у розмірі 374 781 (триста сімдесят чотири тисячі сімсот вісімдесят одна гривня) 00 коп.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ТТВК» (код ЄРДПОУ 36285831, місцезнаходження: 03680, м. Київ, вул. Велика Васильківська, буд. 72, оф. 128) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) грошові кошти за неотримані туристичні послуги згідно договору на туристичне обслуговування №5730305 від 20 листопада 2021 року у розмірі 237 098 (двісті тридцять сім тисяч дев`яносто вісім гривень) 00 коп.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ТТВК» (код ЄРДПОУ 36285831, місцезнаходження: 03680, м. Київ, вул. Велика Васильківська, буд. 72, оф. 128) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 6 118,79 грн та судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 9 178,18 грн, а всього 15 296 (п`ятнадцять тисяч двісті дев`яносто шість гривень) 97 коп.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 14 травня 2025 року.

Головуючий: Р.В. Березовенко

Судді: О.Ф. Лапчевська

Г.І. Мостова