Постанова від 13.05.2025 по справі 480/2628/24

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 травня 2025 р. Справа № 480/2628/24Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Катунова В.В.

суддів: Чалого І.С. , Подобайло З.Г.

за участю секретаря судового засідання Кривенка Т.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Керівника Окружної прокуратури міста Суми на ухвалу Сумського окружного адміністративного суду від 06.03.2025 (суддя В.О. Павлічек, вул. Герасима Кондратьєва, 159, м. Суми, 40021) по справі № 480/2628/24

за позовом Керівника Окружної прокуратури міста Суми в інтересах держави в особі Департаменту культури, туризму та релігій Сумської обласної державної адміністрації

до Департамент інфраструктури міста Сумської міської ради третя особа: Міністерство культури та інформаційної політики України

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Керівник Окружної прокуратури міста Суми в інтересах держави в особі Департаменту культури, туризму та релігії Сумської обласної державної адміністрації (далі по тексту - позивач), звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Департаменту інфраструктури міста Сумської міської ради (далі по тексту - відповідач), третя особа - Міністерство культури та інформаційної політики України, в якій просив:

- визнати протиправною бездіяльність Департаменту інфраструктури міста Сумської міської ради, яка полягає у неналежному утриманні пам`ятки культурної спадщини національного значення - «Пам`ятник на могилі доньки П.І. Харитоненка-Зінаїди», що розташований за адресою: м. Суми, вул. Сумської артбригади, центральне кладовище.

Ухвалою Сумського окружного адміністративного суду від 06.03.2025 закрито провадження в адміністративній справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 238 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України), у зв`язку з тим, що справу не належить розглядати у порядку адміністративного судочинства.

Не погоджуючись із зазначеною ухвалою суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на не повне з`ясування судом обставин справи, неправильне застосування норм права, просить суд скасувати ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 06.03.2025 і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовані тим, що на виконання вимог, передбачених ст. 23 Закону України «Про охорону культурної спадщини», 18.05.2021 між Управлінням культури Сумської обласної державної адміністрації як органом охорони та балансоутримувачем - Департаментом інфраструктури міста Сумської міської ради за погодженням Міністерства культури та інформаційної політики України укладено охоронний договір №2/21 на пам`ятку культурної спадщини - «Пам`ятник на могилі доньки П.І. Харитоненка - Зінаїди». Відповідно до умов Договору Департамент інфраструктури міста Сумської міської ради взяв на себе зобов`язання щодо охорони пам`ятки монументального мистецтва національного значення «Пам`ятник на могилі доньки ОСОБА_1 - Зінаїди» (далі - Пам`ятка), утримання Пам`ятки в належному санітарному, протипожежному і технічному стані, своєчасного вжиття заходів для приведення Пам`ятки в належний стан, своєчасного проведення поточного та капітального ремонту пам`ятки. Пунктом 12 Договору передбачено, що з метою збереження пам`ятки та створення належних умов для її використання, балансоутримувач зобов`язаний протягом 2021-2023 років провести ремонтно-реставраційні (консерваційні) роботи, згідно з проектною документацією. Контроль за виконанням Охоронного договору здійснюється працівниками Органу охорони - Управлінням культури Сумської обласної державної адміністрації (п. 16 Договору). При цьому за інформацією Управління культури Сумської обласної державної адміністрації від 22.01.2024 №01-08/85 у червні 2023 року здійснено моніторинг зазначеного об`єкта культурної спадщини, яким встановлено загальний незадовільний стан збереження пам`ятки, тобто фактично, відповідачем не виконано зобов`язання, відповідно до Договору. Прокурор наголосив, що Департамент є органом, який уповноважений на реалізацію державної політики в сфері культури, охорони об`єктів культурної спадщини, тобто є органом, уповноваженим здійснювати функції держави у спірних правовідносинах. Проте Департамент не вживає заходів на захист інтересів держави. Ураховуючи наведені вище обставини щодо обізнаності Департаменту культури, туризму та релігій Сумської обласної державної адміністрації про порушення відповідачем пам`яткоохоронного законодавства України, наявний визначений Конституцією України виключний випадок, який обґрунтовує представництво прокурором інтересів держави у цій справі, оскільки відповідний компетентний орган бездіє протягом тривалого часу. За таких обставин вважає, що пред`явлення прокурором позову зобов`язального характеру є ефективним способом захисту інтересів держави, що спрямований на реалізацію державного примусу щодо виконання вимог Основного Закону України зі збереження обкат культурної спадщини національного значення. Таким чином апелянт наголошує, що прокурором доведено наявність підстав, передбачених ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», для представництва інтересів держави у спірних правовідносинах.

Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, дослідивши обставини справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла переконання, що вона не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Приймаючи рішення про закриття провадження у справі суд першої інстанції виходив з того, що чинним законодавством не передбачено повноважень Департаменту культури, туризму та релігії Сумської обласної державної адміністрації на звернення до суду із пред`явленими позовними вимогами у якості позивача, а тому відповідно і у Керівника Окружної прокуратури міста Суми в особі цього органу також немає права на звернення до суду з такими вимогами.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до пунктів 1, 2 та 7 частини першої статті 119 Конституції України місцеві державні адміністрації на відповідній території забезпечують: виконання Конституції та законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, інших органів виконавчої влади; законність і правопорядок; додержання прав і свобод громадян; реалізацію інших наданих державою, а також делегованих відповідними радами повноважень.

Аналогічні норми містяться у статті 2 Закону України «Про місцеві державні адміністрації», яка визначає основні завдання місцевих державних адміністрацій.

Пункти 1, 6 частини першої та частина друга статті 13 цього ж Закону встановлюють, що до відання місцевих державних адміністрацій у межах і формах, визначених Конституцією і законами України, належить вирішення питань: забезпечення законності, охорони прав, свобод і законних інтересів громадян; науки, освіти, культури, охорони здоров`я, фізкультури і спорту, сім`ї, жінок, молоді та дітей, утвердження української національної та громадянської ідентичності.

Місцеві державні адміністрації вирішують й інші питання, віднесені законами до їх повноважень.

Зміст преамбули до Закону України «Про охорону культурної спадщини» з урахуванням наведених у його статті 1 визначень понять, засвідчує, що охорона об`єктів культурної спадщини є одним із пріоритетних завдань органів державної влади та органів місцевого самоврядування та становить систему правових, організаційних, фінансових, матеріально-технічних, містобудівних, інформаційних та інших заходів, спрямованих, у тому числі на запобігання руйнуванню або заподіянню шкоди, забезпечення захисту, збереження, утримання, відповідного використання, консервації, реставрації, ремонту, реабілітації, пристосування та музеєфікації об`єктів культурної спадщини.

Державне управління у сфері охорони культурної спадщини покладається, у тому числі на спеціально уповноважені органи охорони культурної спадщини, до яких належать й обласні, районні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації (абзаци перший, другий, п`ятий частини першої статті 3 Закону України «Про місцеві державні адміністрації»).

До повноважень, зокрема, органів охорони культурної спадщини обласних державних адміністрацій відповідно до їхньої компетенції належить, окрім іншого: забезпечення захисту об`єктів культурної спадщини від загрози знищення, руйнування або пошкодження (пункт 6 частини першої статті 6 Закону України «Про охорону культурної спадщини»).

Відповідно до Положення про Департамент культури, туризму та релігій Сумської обласної державної адміністрації, затвердженого розпорядженням Голови Сумської обласної державної адміністрації-начальника обласної військової адміністрації від 27 липня 2023 року № 341-ОД (далі - Положення), Департамент виконує функції органу охорони культурної спадщини Сумської обласної державної адміністрації стосовно пам`яток історії, археології, монументального мистецтва та пам`яток у межах історико-культурних заповідників.

Департамент, відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, забезпечує у межах визначених повноважень, захист об`єктів культурної спадщини від загрози знищення, руйнування або пошкодження (пп.2 п. 5 Положення) (а.с. 125-132).

У пункті 5 частини першої статті 28 Закону України «Про місцеві державні адміністрації», яка визначає права місцевих державних адміністрацій, закріплено, що для реалізації наданих повноважень місцеві державні адміністрації мають право звертатися до суду та здійснювати інші функції і повноваження у спосіб, передбачений Конституцією та законами України.

Згідно з положеннями частин першої, другої, речення другого частини четвертої статті 4 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» на територіях, на яких введено воєнний стан, для забезпечення дії Конституції та законів України, забезпечення разом із військовим командуванням запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, оборони, цивільного захисту, громадської безпеки і порядку, захисту критичної інфраструктури, охорони прав, свобод і законних інтересів громадян можуть утворюватися тимчасові державні органи - військові адміністрації.

Рішення про утворення військових адміністрацій приймається Президентом України за поданням обласних державних адміністрацій або військового командування.

У разі прийняття рішення про утворення районних, обласних військових адміністрацій їх статусу набувають відповідно районні, обласні державні адміністрації, а голови районних, обласних державних адміністрацій набувають статусу начальників відповідних військових адміністрацій.

Повноваження військових адміністрацій здійснюються ними в порядку, визначеному законами України для здійснення повноважень відповідних місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування, з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом (друге речення частини першої статті 15 Закону України «Про правовий режим воєнного стану»).

Аналіз вищенаведених норм законодавства дає підстави для висновку про те, що культурна спадщина перебуває під посиленою охороною держави й здійснюється органами державної влади та органами місцевого самоврядування відповідно до Конституції та законів України. Охорона об`єктів культурної спадщини є одним із пріоритетних завдань для вказаних органів.

Висновок про те, що збереження об`єктів культурної спадщини, їх охорона, яка полягає, у тому числі, у запобіганні їхньому руйнуванню або заподіянню шкоди, зокрема, у результаті здійснення несанкціонованої господарської діяльності, забезпеченні захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь, є одним із пріоритетних та головних завдань органів державної влади та органів місцевого самоврядування, неодноразово наводився Верховним Судом, зокрема у постановах від 19 та 11 вересня 2024 року у справі № 460/10903/22 та № 580/7276/21 відповідно.

Повноваження з охорони об`єктів культурної спадщини передбачають, окрім іншого, вжиття заходів з забезпечення їх захисту від загрози пошкодження, руйнування або знищення в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь. В умовах правового режиму воєнного стану ці повноваження тимчасово виконують військові адміністрації, якщо вони були утворені.

У спірних правовідносинах вищевказані повноваження виконує Департамент як спеціально уповноважений орган охорони культурної спадщини на території Сумської області.

Для реалізації, зокрема, вищезгаданих повноважень закон (пункт 5 частини першої статті 28 Закону України «Про місцеві державні адміністрації») надає місцевим державним адміністраціям, а під час дії правового режиму воєнного стану й відповідним військовим адміністраціям (у разі їх утворення), право звертатися до суду у спосіб, передбачений Конституцією та законами України.

Такі приписи законодавства корелюються з положеннями частини другої статті 19 Конституції України, якою встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Верховний Суд неодноразово аналізував вказану норму Основного Закону України, зокрема, у постанові від 07 листопада 2024 року у справі № 990/184/24 (пункти 58, 59) Велика Палата Верховного Суду зазначала, що вжите законодавцем формулювання «у спосіб» означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний дотримуватися встановленої законом процедури і форми прийняття рішення або вчинення дії і повинен обирати лише визначені законом засоби.

Тобто діяльність органів державної влади здійснюється відповідно до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, яке побудовано на основі принципу «заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом». Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб`єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, що забезпечує введення владних функцій у законні рамки.

Зазначені правила поведінки, оформлені у нормах права, поширюються й на спірні у цій справі правовідносини в частині процедури реалізації Департаментом культури як суб`єктом владних повноважень наявного у нього права на звернення до суду.

Частиною четвертою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено право суб`єктів владних повноважень звернутися до адміністративного суду, однак виключно у випадках, визначених Конституцією та законами України.

Зазначена норма кореспондується з положеннями вищезгаданих норм пункту 5 частини першої статті 28 Закону України «Про місцеві державні адміністрації», які також містять приписи про те, що право місцевої державної адміністрації на звернення до суду для реалізації наданих їй повноважень здійснюється у спосіб, передбачений Конституцією та законами України.

З такими приписами процесуального та матеріального закону перекликаються норми пункту 5 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України, за змістом яких юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема за зверненням суб`єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб`єкту законом.

У постанові Верховного Суду від 07 вересня 2018 року у справі № 824/2473/15-а зазначено, що з урахуванням специфіки адміністративного судочинства законодавець жорстко обмежив право суб`єктів владних повноважень звертатися до суду з адміністративним позовом, перерахувавши такі випадки, та зробив винятки про можливість звернення саме з адміністративним позовом у разі прямої вказівки на це у спеціальному законі.

У цій же постанові Верховного Суду зазначено, що широко тлумачити вказані винятки як можливість будь-якого суб`єкта владних повноважень звертатися до адміністративного суду з позовом до фізичної чи юридичної особи в разі, якщо спеціальним законом їм надано право на звернення до суду, не можна, оскільки це спотворює природу і завдання адміністративної юстиції.

Також підкреслено, що звернення до суду є способом реалізації компетенції відповідного суб`єкта владних повноважень, під час якого суд здійснює попередній судовий контроль, перевіряючи наявність законних підстав для втручання суб`єкта владних повноважень (позивача), а отже запобігаючи можливим порушенням прав, свобод та інтересів фізичних або прав та інтересів юридичних осіб. Звернення суб`єкта владних повноважень до суду не є способом захисту його прав чи інтересів, оскільки адміністративне судочинство має інше завдання, та не може призвести до виконання завдання адміністративного судочинства - захисту прав, свобод та інтересів фізичних або прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Тому констатовано, що до компетенції адміністративних судів належать спори за зверненням суб`єкта владних повноважень, в яких можуть бути відповідачами фізичні та юридичні особи, в чітко визначених законами України випадках.

Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду України від 09 жовтня 2012 року у справі № 21-177а12, від 22 вересня 2015 року у справі № П/811/3781/14 та постановах Верховного Суду від 06 березня 2018 року у справі № 826/7962/16, від 06 червня 2018 року у справі № П/811/289/16, від 13 червня 2018 року у справі № 815/332/17 та від 22 серпня 2018 року у справі № 818/1735/17.

Спеціальним законом, який безпосередньо регламентує правовідносини у сфері охорони культурної спадщини та визначає вичерпний перелік випадків, за яких уповноважений орган охорони культурної спадщини як суб`єкт владних повноважень має право на звернення до суду, конкретний спосіб реалізації такого права, є Закон України «Про охорону культурної спадщини».

Відповідно до ст. 21 Закону України «Про охорону культурної спадщини», якщо в результаті дій або бездіяльності власника пам`ятки їй загрожує пошкодження або знищення, відповідний орган охорони культурної спадщини робить власнику пам`ятки відповідне попередження з дотриманням вимог Закону України "Про адміністративну процедуру".

Якщо власник пам`ятки не вживає заходів щодо її збереження, зокрема у зв`язку з неможливістю створення необхідних для цього умов, суд за позовом відповідного органу охорони культурної спадщини може постановити рішення про її викуп.

У разі невідкладної необхідності забезпечення умов для збереження пам`ятки позов про її викуп може бути пред`явлено без попередження.

Таким чином стаття 21 Закону України «Про охорону культурної спадщини» передбачає право відповідного органу охорони культурної спадщини на пред`явлення позову до власника пам`ятки, якщо в результаті його дій або бездіяльності пам`ятці загрожує пошкодження або знищення, і якщо власник пам`ятки не вживає заходів щодо її збереження, зокрема у зв`язку з неможливістю створення необхідних для цього умов. Такий позов може бути пред`явлено й без попередження у разі невідкладної необхідності забезпечення умов для збереження пам`ятки.

Отже спеціальний закон (стаття 21 Закону України «Про охорону культурної спадщини») чітко встановлює спосіб захисту інтересів держави в суді уповноваженим на це органом охорони культурної спадщини у разі, якщо пам`ятці загрожує пошкодження, руйнування чи знищення внаслідок недобросовісних дій або бездіяльності власника пам`ятки, а саме - шляхом пред`явлення позову про викуп пам`ятки. Іншого правового регулювання закон не містить.

Проаналізувавши вищевикладені у цій постанові норми права, які підлягають застосуванню у спірних правовідносинах та їх урегульовують, а також враховуючи висновки Верховного Суду України та Верховного Суду (Великої Палати) щодо їх застосування, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що Департамент культури не наділений правом на звернення до суду з позовом про зобов`язання власника пам`ятки містобудування та архітектури відновити таку пам`ятку. Прямої вказівки на це в законі не існує.

Таким чином у спірних правовідносинах відсутній суб`єкт владних повноважень, який уповноважений здійснювати захист інтересів держави у обраний прокурором спосіб - шляхом звернення до суду з вищевказаним позовом.

У спірних правовідносинах такий орган відсутній взагалі, а отже прокурор повинен був навести інші, аніж ним було вказано у позовній заяві, обґрунтування наявності підстав для представництва інтересів держави у суді, визначити інший суб`єктний склад учасників справи.

Оскільки Департамент культури не є належним позивачем у цій справі, то це виключає й участь прокурора в його інтересах.

Дана позиція суду узгоджується з позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 24.02.2025 року по справі № 420/28679/23.

Водночас суд звертає увагу на висновки щодо застосування норм права, викладені Верховним Судом у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 29 листопада 2022 року у справі №240/401/19:

« 69. Системне тлумачення вказаних приписів дозволяє дійти висновку, що стаття 53 КАС України вимагає вказувати в адміністративному позові, скарзі чи іншому процесуальному документі докази на підтвердження підстав заявлених позовних вимог із зазначенням, у чому саме полягає порушення інтересів держави, та обставини, що зумовили необхідність їх захисту прокурором.

70. Разом з тим, незгода суду з наведеним в адміністративному позові на виконання частини четвертої статті 53 КАС України обґрунтуванням прокурора щодо визначеної ним підстави представництва, як і неподання прокурором доказів відсутності органів влади, які мають повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, не є підставою для залишення позову без розгляду, як помилково вважали суди у цій справі.

Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц.»

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц зазначено, що процесуальний закон передбачає вичерпний перелік підстав для залишення позовної заяви, провадження за якою відкрите, без розгляду через виникнення обставин, які перешкоджають розгляду справи, але можуть бути усунуті в майбутньому.

Стаття 240 Кодексу адміністративного судочинства України, зокрема її пункт 1 частини першої, не передбачають можливість залишення позовної заяви без розгляду в разі, якщо прокурором не дотримано визначеного законом порядку звернення до суду за захистом інтересів держави, наведено помилкове обґрунтування наявності підстав для представництва цих інтересів у суді.

При цьому звернення до суду є способом здійснення повноважень відповідного суб`єкта владних повноважень, під час якого суд здійснює попередній судовий контроль, перевіряючи наявність законних підстав для втручання суб`єкта владних повноважень (позивача), а отже запобігаючи можливим порушенням прав, свобод або законних інтересів фізичних або юридичних осіб. Звернення суб`єкта владних повноважень до суду не є способом захисту його прав чи інтересів, оскільки адміністративне судочинство має інше завдання.

Суб`єкт владних повноважень, який звертається до суду, повинен обґрунтувати підстави звернення та зазначити їх у позовній заяві. Відсутність цих відомостей свідчить про невідповідність позовної заяви вимогам закону.

У разі встановлення судом відповідних правових підстав, прямо визначених у Конституції або законах України, для звернення до суду суд може відкрити провадження в адміністративній справі за позовом суб`єкта владних повноважень і вирішувати її по суті.

Судовий розгляд у справі за позовом суб`єкта владних повноважень, який подано до суду за відсутності необхідних передумов, не може призвести до виконання завдання адміністративного судочинства - захисту прав фізичних та юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно, якщо суб`єкт владних повноважень звернувся до суду без передбачених законом підстав, і це з`ясовано судом на стадії відкриття провадження, то суд відмовляє у відкритті провадження, оскільки спір не може розглядатися в порядку адміністративного судочинства. Якщо ці обставини були з`ясовані судом після відкриття провадження, суд закриває провадження у справі. Розгляд таких спорів перебуває поза межами не лише адміністративної юрисдикції адміністративних судів, він не належить до юрисдикції жодного іншого суду.

Вказана правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 818/1735/17, від 07 вересня 2018 року у справі № 824/2473/15-а, від 24 вересня 2018 року у справі № 813/562/15, від 06 червня 2019 року у справі № 814/2764/16, від 23 квітня 2020 року у справі № 820/6416/16, від 18 листопада 2022 року у справі № 813/2243/17, від 01 лютого 2022 року у справі № 480/4055/18 та від 30 травня 2023 року у справі № 813/4992/17.

У вказаних вище постановах колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що у такому випадку провадження у справі належить закривати з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме - якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Такий підхід до застосування норм процесуального права у подібних випадках викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 вересня 2024 року у справі № 560/177/23 та постанові Верховного Суду від 24.02.2025 року по справі № 420/28679/23.

Проте поняття «спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства» слід тлумачити в більш ширшому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду.

Правова позиція такого змісту міститься й у постанові Верховного Суду від 08 вересня 2022 року у справі № 300/1263/22.

Враховуючи, що у Департаменту культури відсутнє право на звернення до суду з таким позовом, який було подано у справі, яка розглядається, то таке право відсутнє й у прокурора, який діє в інтересах держави в особі вказаного органу. Тобто цей спір у наявному суб`єктному складі не може бути вирішено судом будь-якої юрисдикції.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 238 Кодексу адміністративного судочинства України, суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

На підставі викладеного, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для закриття провадження у справі.

Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги спростовані наведеними вище обставинами та нормативно - правовим обґрунтуванням, у зв`язку з чим підстав для скасування ухвали суду першої інстанції не вбачається.

Керуючись ст. ст. 245, 246, 250, 315, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Керівника Окружної прокуратури міста Суми - залишити без задоволення.

Ухвалу Сумського окружного адміністративного суду від 06.03.2025 по справі № 480/2628/24 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя В.В. Катунов Судді І.С. Чалий З.Г. Подобайло Постанова складена в повному обсязі 16.05.25.