Рішення

від 05.05.2025 по справі 380/21914/24

МИКОЛАЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 травня 2025 рокусправа № 380/21914/24

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Карп`як О.О.,

секретар судового засідання Кривута М.П.,

за участю:

представника позивача Пилип`як О.П.,

представника відповідача 1 Рибак Н.Я.,

представник відповідача 2 Масалітін А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Львівської митниці, Державної митної служби України, за участю третьої особи, що не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідачів Галицької митниці Держмитслужби про стягнення середнього заробітку за затримку виконання рішення суду про поновлення на роботі, -

встановив:

До Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , далі позивач) до Львівської митниці (адреса:79000, м. Львів, вул. Костюшка,1, ЄДРПОУ 43971343, далі відповідач 1), Державної митної служби України (адреса:04119, м. Київ, вул. Дегтярівська, 11-г, ЄДРПОУ 43115923, далі відповідач 2), за участю третьої особи, що не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідачів Галицької митниці Держмитслужби ( адреса:79000, м. Львів, вул. Костюшка, 1, ЄДРПОУ 43348711, далі третя особа), у якій позивач просить стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу при затримці виконання рішення про поновлення на роботі за період з 07.03.2023 по 24.09.2024 в розмірі 504844,76 грн.

Ухвалою від 28.10.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче засідання.

Ухвалою від 12.12.2024 залучено до участі у справі в співвідповідача Державну митну службу України та в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідачів Галицьку митницю Держмитслужби.

Ухвалою від 18.02.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Позиція позивача:

Позивач вказує, що рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 06 березня 2023 року у справі № 380/9055/22, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18 січня 2024 року та постановою Верховного Суду від 12 вересня 2024 року, ОСОБА_1 (позивача у справі) поновлено на посаді першого заступника начальника Галицької митниці Держмитслужби з 25 травня 2022 року. Стягнуто з Галицької митниці Держмитслужби на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 253 665,84 грн. без урахування податків, зборів та обов`язкових платежів. На виконання зазначеного вище судового рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді першого заступника начальника Галицької митниці Держмитслужби було видано наказ Державної митної служби України від 04 вересня 2024 року № 723-о «Про виконання рішення суду». ОСОБА_1 поновлено на посаді першого заступника начальника Галицької митниці Держмитслужби з 25 травня 2022 року. Ознайомлено позивача із зазначеним наказом 24 вересня 2024 року. Вважає, що відповідач та треті особи допустили протиправну затримку виконання рішення суду щодо поновлення ОСОБА_1 на посаді, а тому позивач має право на отримання середнього заробітку за час такої затримки. Вважає, що відповідальність за затримку власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, встановлена статтею 236 КЗпП України, згідно з якою проводиться виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі незалежно від вини роботодавця в цій затримці. Закон пов`язує цю виплату виключно з фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі. Таким чином, період затримки виконання рішення суду про поновлення позивача на роботі становить з 07.03.2023 року по 24.09.2024 року. Тому в порядку ст.236 КЗпП України просить позов задоволити.

17.02.2025 представником позивача подано відповідь на відзив. Вказує, що висновки митного органу про те, що «не може бути зобов`язано суб`єкта владних повноважень виконувати судове рішення шляхом ухвалення з цього приводу іншого судового рішення, оскільки примусове виконання рішення суду здійснюється в порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження»» є безпідставними та повністю спростовуються нормами чинного законодавства та висновками, викладеними у постановах Верховного Суду. Невчинення позивачем як працівником дій, спрямованих на виконання рішення суду щодо його поновлення на посаді (як-от: неподання заяви про поновлення) ніяким чином не впливає на обов`язок роботодавця самостійно виконати рішення суду, допущеного до негайного виконання, яке покладає на нього зобов`язання щодо поновлення працівника на посаді. Аналіз статей 235, 236 КЗпП України дає підстави для висновку про те, що законодавець передбачає обов`язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення працівника на роботі і цей обов`язок полягає у тому, що у роботодавця обов`язок видати наказ про поновлення працівника на роботі виникає одразу після оголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде в подальшому це рішення суду оскаржуватися. Оскільки рішення Львівського окружного адміністративного суду від 06.03.2023 у справі №380/9055/22 у частині поновлення ОСОБА_1 виконано тільки 24.09.2024, відтак позивач має право на виплату середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі відповідно до статті 236 КЗпП України за період з 07.03.2023 року по 24.09.2024 року.

02.04.2025 позивачем подано додаткові пояснення. Вважає доводи представників відповідача та третьої особи про відсутність підстав для нарахування середнього заробітку за час затримки виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 06 березня 2023 року з 23.05.2023 (винесення Восьмим апеляційним адміністративним судом постанови у справі № 380/9055/22, якою рішення Львівського окружного адміністративного суду було скасовано та винесено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено) до 02.11.2024 року (винесення Верховним Судом постанови, якою скасовано постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 23.05.2023 та направлено справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції) є необґрунтованими та не відповідають висновкам Верховного Суду.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просить позов задоволити.

Заперечення відповідача 1, Львівської митниці:

Відповідач 1 проти позову заперечує, просить відмовити у задоволенні позову з підстав, викладених у відзиві. Вказує, що оскільки, Державна митна служба України виконала рішення суду першої інстанції 06.03.2023 року, шляхом видачі наказу Державної митної служби України від 04.09.2024 року № 723-о «Про виконання рішення суду», вважає, що позивачем безпідставно здійснено розрахунок середнього заробітку до 24.09.2024 року. У той же час, вважає, слід диференціювати провадження у справі № 380/9055/22, провадження у справі № 380/21914/24, виокремлюючи виконавче провадження за виконавчим листом, адже підстава позову у розглядуваній справі № 380/21914/24 забезпечення належного і своєчасного виконання судового рішення, підстави та порядок здійснення якого визначені ст. 382 і ст. 383 КАС України (судовий контроль). При цьому, виконання судового рішення покладається на сторону, визначену в рішенні боржником. У справі №380/9055/22 таким боржником є Галицька митниця, а не Львівська митниця, що узгоджується з положеннями статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України, яка встановлює, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи та підлягає виконанню на всій території України. Таким чином, відповідальність за виконання судового рішення несе саме той суб`єкт, який був визначений боржником у цьому рішенні, і не може бути автоматично перенесена на іншу особу без належних правових підстав. Оскільки повноваження та функції Галицької митниці Держмитслужби як державного органу, на сьогоднішній день перейшли до територіальних органів Державної митної служби України, утворених наказом Державної митної служби України від 19.10.2020 № 460 «Про утворення територіальних органів Державної митної служби як відокремлених підрозділів», відтак, штатний розпис для Галицької митниці Держмитслужби на 2022-2024 роки не затверджувався та, відповідно, припинено будь-яке бюджетне фінансування. Враховуючи наведене, Галицька митниця Держмитслужби не має можливості забезпечити виконання судових рішень у справі № 380/9055/22 в частині виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 253 665,84 грн, як і відсутня можливість здійснення будь-яких нарахувань та виплат заробітної плати. Згідно зі ст. 378 КАСУ, у випадку реорганізації боржника позивач мав право звернутися із заявою про заміну боржника у виконавчому провадженні. Однак позивач цього не зробив, створивши штучні умови для виникнення спору. Позивач до 25.10.2024 не ініціював належні дії для заміни боржника. Це суперечить принципу добросовісності у судовому процесі, закріпленому в ст. 7 КАСУ. Отже, сам позивач фактично зволікав із такими діями та подав позов про притягнення Львівської митниці до відповідальності за невчасне виконання рішення суду про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, не аргументувавши порушення своїх прав та законних інтересів з боку відповідача у даній справі Львівської митниці, що свідчить про безпідставність позовних вимог. Позов до Львівської митниці про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу при затримці виконання рішення про поновлення на роботі подано 24.10.2024 року, тоді як ОСОБА_1 було ініційовано заміну боржника у виконавчому провадженні у справі № 380/9055/22 25.10.2024, тобто через 599 днів або 1 рік, 7 місяців, 19 днів з дня винесення рішення, яке підлягало негайному виконанню щодо поновлення позивача на посаді та стягненню з Галицької митниці, яка перебувала у стані припинення, середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 25.05.2022 року по 06.03.2023 року. Оскільки, ОСОБА_1 довший час не перебував на державній службі, у нього могли виникнути обставини, які перешкоджають його поновленню та подальшому проходженню державної служби. Це ще раз доводить твердження того, що позивач повинен був звернутись до Державної митної служби та подати підтверджуючі документи. Зокрема, для поновлення на роботі працівника, як і у випадку прийняття на роботу, необхідним документом є трудова книжка. Оскільки, згідно з підпунктом 2.4 пункту 2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року №58 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 року №110) усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Отже, питання про поновлення позивача на посаді, з якої він був звільнений, потребувало ініціативи працівника. З огляду на вищенаведене, просить відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Представник відповідача 1 в судовому засіданні проти позову заперечив з підстав, наведених у відзиві, просив відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Заперечення відповідача 2, Державної митної служби України:

Відповідач 2 проти позову заперечує, просить відмовити у задоволенні позову з підстав, наведених у відзиві. Держмитслужба зазначає, що лише 30 липня 2024 року державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження № 75654799 з виконання виконавчого листа № 380/9055/22 виданого 06 березня 2023 року Львівським окружним адміністративним судом про поновлення ОСОБА_1 на посаді першого заступника начальника Галицької митниці Держмитслужби, з 25 травня 2022 року. Боржника Держмитслужбу зобов`язано виконати рішення суду невідкладно та протягом трьох робочих днів повідомити державного виконавця з наданням підтверджуючих документів. Держмитслужба зазначає, що на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 06 березня 2023 року, залишеного без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18 січня 2024 року у справі № 380/9055/22, видано наказ Держмитслужби від 04 вересня 2024 № 723-о «Про виконання рішення» про поновлення ОСОБА_1 на посаді першого заступника начальника Галицької митниці Держмитслужби з 25 травня 2022 року. Таким чином, Держмитслужбою рішення Львівського окружного адміністративного суду від 06 березня 2023 року виконано, а тому твердження позивача про протиправну затримку виконання рішення суду є безпідставним та необґрунтованим. В зв`язку з цим, Держмитслужба вважає, що позивачем безпідставно здійснено розрахунок середнього заробітку до 24 вересня 2024 року. Разом з цим, необхідно розмежовувати провадження у справ № 380/9055/22 та провадження у справі № 380/21914/24, виокремлюючи виконавче провадження за виконавчим листом, адже підставою позову у розглядуваній справі № 380/21914/24 є забезпечення належного і своєчасного виконання судового рішення, підстави та порядок здійснення якого визначені статями 382 і 383 КАС України. Водночас зазначає про те, що позивач ОСОБА_1 до Держмитслужби з заявою про виконання рішення суду та поновлення на посаді не звертався. Враховуючи, що рішення Львівського окружного адміністративного суду від 06 березня 2023 року у справі № 380/9055/22 набрало законної сили ще 18 січня 2024 року, а позивач ОСОБА_1 не звертався до Держмитслужби із заявою про поновлення його на роботі, то фактично, бездіяльність позивача ОСОБА_1 спричинила додаткові фінансові навантаження на державний бюджет. Визнане судом право працівника на поновлення на роботі не може бути реалізоване без волевиявлення цього працівника. Так, необхідним документом для поновлення на роботі працівника є трудова книжка. Згідно з абзацом першим підпункту 2.4 пункту 2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року № 58, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 року № 110 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Таким чином, обов`язок роботодавця, щодо виплатити працівникові середній заробіток за час затримки виконання рішення про поновлення працівника о на роботі настає лише за умови, що така затримка була допущена з вини роботодавця. В разі, якщо така затримка сталася з вини самого працівника, а не роботодавця, то середній заробіток за час затримки поновлення на роботі виплаті не підлягає. На думку Держмитслужби, розрахунок розміру середньої заробітної плати, що підлягає стягненню з відповідача починаючи з 07 березня 2023 року є невірним, а має обраховуватись починаючи з моменту набрання рішенням суду законної сили, а саме 18 січня 2024 року. Оскільки позивач ОСОБА_1 до Держмитслужби з заявою про виконання рішення суду та поновлення на посаді не звертався, то середній заробіток за час вимушеного прогулу сплаті не підлягає. З огляду на вищенаведене, просить відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечила з підстав, наведених у відзиві, просить відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Від третьої особи Галицької митниці Держмитслужби письмових пояснень не надходило.

Суд, заслухавши вступне слово учасників справи, з`ясувавши обставини, на які учасники справи покликаються як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, встановив наступне.

Наказом Державної митної служби України від 27.01.2022 № 94-о Про звільнення ОСОБА_2 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30 вересня 2020 року № 895 Деякі питання територіальних органів Державної митної служби, пункту 4 частини першої статті 83, пункту 1 частини першої, абзацу третього частини третьої, частини четвертої та п`ятої статті 87 Закону України Про державну службу, наказано:

1.припинити державну службу та звільнити ОСОБА_2 , першого заступника начальника Галицької митниці Держмитслужби, із займаної посади, у перший робочий день, наступний за днем закінчення тимчасової непрацездатності, зазначений у документі про тимчасову непрацездатність, у зв`язку з реорганізацією.

2.Галицькій митниці Держмитслужби забезпечити проведення розрахунку з ОСОБА_3 згідно з діючим законодавством.

Наказом Галицької митниці Держмитслужби від 24.05.2022 №6-о Про оголошення наказу Державної митної служби України оголошено наказ Державної митної служби України від 27 січня 2022 року № 94-о Про звільнення ОСОБА_2 про припинення державної служби та звільнення ОСОБА_2 , першого заступника начальника Галицької митниці Держмитслужби із займаної посади, у перший робочий день, наступний за днем закінчення тимчасової непрацездатності, зазначений у документі про тимчасову непрацездатність, у зв`язку з реорганізацією, відповідно до пункту 4 частини першої статті 83, пункту 1 частини першої, абзацу третього частини третьої, частини четвертої та п`ятої статті 87 Закону України Про державну службу наказано вважати 24 травня 2022 року останнім робочим днем ОСОБА_2 за посадою першого заступника начальника Галицької митниці Держмитслужби.

Не погоджуючись з прийняттям вказаних наказів, ОСОБА_1 звернувся з позовом до суду.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 06.03.2023 у справі №380/9055/22 позов ОСОБА_1 до Державної митної служби України, Галицької митниці Держмитслужби про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано наказ Державної митної служби України від 27 січня 2022 року № 94-о Про звільнення ОСОБА_2 . Визнано протиправним та скасовано наказ Галицької митниці Держмитслужби від 24 травня 2022 № 6-о Про оголошення наказу Державної митної служби України. Поновлено ОСОБА_1 на посаді першого заступника начальника Галицької митниці Держмитслужби, з 25 травня 2022 року. Стягнуто з Галицької митниці Держмитслужби на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 253665 (двісті п`ятдесят три тисячі шістсот шістдесят п`ять) гривень 84 копійок без урахування податків, зборів та обов`язкових платежів. Допущено негайне виконання рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць в розмірі 24247 (двадцять чотири тисячі двісті сорок сім) гривень 47 копійок без урахування податків, зборів та обов`язкових платежів.

06.03.2023 Львівським окружним адміністративним судом видано виконавчий лист №380/9055/22 в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді першого заступника начальника Галицької митниці Держмитслужби, з 25 травня 2022 року.(Допущено негайне виконання рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді).

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 23.05.2023 апеляційні скарги Галицької митниці Державної митної служби та Державної митної служби України задоволено. Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 06 березня 2023 року у справі № 380/9055/22 скасовано та прийнято постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 02.11.2023 касаційну скаргу Алексеєнка Андрія Анатолійовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 23.05.2023 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18.01.2024 апеляційні скарги Державної митної служби України та Галицької митниці Державної митної служби залишено без задоволення. Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 06 березня 2023 року у справі № 380/9055/22 залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 12 вересня 2024 року касаційні скарги Державної митної служби України та Галицької митниці Держмитслужби залишено без задоволення. Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 06 березня 2023 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18 січня 2024 року у справі № 380/9055/22 залишено без змін.

Наказом Державної митної служби України від 04.09.2024 №723-о «Про виконання рішення суду», на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 06.03.2023, залишеного без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18.01.2024 у справі №380/9055/22, з урахуванням постанови про відкриття виконавчого провадження від 30.07.2024 №75654799, наказано скасувати наказ Державної митної служби України від 27.01.2022 №94-о «Про звільнення ОСОБА_2 » та наказ Галицької митниці Держмитслужби від 24.05.2022 №60о «Про оголошення наказу Державної митної служби України, вважати ОСОБА_1 поновленим на посаді першого заступника начальника Галицької митниці Держмитслужби з 25.05.2022.

З вказаним наказом позивача ознайомлено 24.09.2024, що не заперечується сторонами.

Враховуючи наявну затримку виконання відповідачем судового рішення про поновлення позивача на посаді, позивач вважає, що в нього виникло право на стягнення заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі на підставі статті 236 Кодексу законів про працю України, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду з даним позовом.

Вирішуючи адміністративний спір по суті, суд враховує наступне.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Виконання судового рішення як завершальна стадія судового провадження є невід`ємним елементом права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Практика Європейського суду з прав людини (справи "Юрій Миколайович Іванов проти України", "Горнсбі проти Греції") говорить, що право на справедливий суд є ілюзорним, якщо судове рішення залишається невиконаним.

Зазначені норми Конституції України знайшли своє відображення в процесуальному законодавстві України.

Так, статтею 14 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України. Судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Відповідно до статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Процесуальним законодавством визначено категорії справ, рішення в яких допускаються до негайного виконання.

У відповідності до пунктів 2 та 3 частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються рішення суду про: - присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; - поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно набуває властивостей здійснення і підлягає виконанню не з часу набрання ним законної сили, що передбачено для переважної більшості судових рішень, а негайно з часу його оголошення в судовому засіданні, чим забезпечується швидкий і реальний захист життєвоважливих прав та інтересів громадян і держави.

Згідно з положеннями статті 236 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

У постанові від 21.10.2021 у справі № 640/19103/19 Верховний Суд з цього приводу зазначив, що негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно набуває властивостей обов`язковості та підлягає виконанню не з моменту набрання ним законної сили, а негайно із часу його проголошення у судовому засіданні, чим забезпечується швидкий і реальний захист прав та інтересів громадян і держави. Належним виконанням рішення про поновлення на роботі необхідно вважати видання роботодавцем (власником або уповноваженим ним органом) про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов`язків. Верховний Суд у цій справі підкреслив, що невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Водночас така відповідальність не поставлена в залежність від дій чи ініціативи працівника.

Як зауважив Верховний Суд у справі № 640/19103/19 відповідальність за затримку власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, встановлена статтею 236 КЗпП України, згідно з якою виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі проводиться незалежно від вини роботодавця в цій затримці.

Середній заробіток за своїм змістом є державною гарантією, право на отримання якого виникла у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою роботу з незалежних від нього причин. Закон пов`язує цю виплату виключно із фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі.

Верховний Суд наголосив, що наведені приписи КЗпП України не містять застережень, що власник або уповноважений ним орган не відповідає за затримку виконання рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, якщо працівник не вчинив додаткових дій, які б вказували на його бажання поновитися на роботі.

У підсумку суд касаційної інстанції у справі №640/19103/19 констатував, що для вирішення питання про наявність підстав для стягнення середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі на підставі статті 236 КЗпП України суду потрібно встановити: чи мала місце затримка виконання такого рішення; у разі наявності затримки виконання рішення - встановити період затримки, який необхідно рахувати від наступного дня після ухвалення рішення про поновлення на роботі до дати видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі, та, відповідно, провести розрахунок належних до стягнення сум за встановлений період.

Ця правова позиція щодо застосування приписів статті 236 КЗпП України неодноразово висловлювалася Верховним Судом, зокрема, у постановах від 16.02.2018 у справі №807/2713/13-а, від 27.06.2019 у справі №821/1678/16, від 31.07.2019 у справі №813/593/17, від 25.09.2019 у справі №813/4668/16, від 27.11.2019 у справі №802/1183/16-а, від 19.12.2019 у справі №2а-7683/12/1370, від 05.02.2020 у справі №815/1676/18, від 05.03.2020 у справі №280/360/19, від 26.11.2020 у справі №500/2501/19, від 19.04.2021 у справі №826/11861/17, від 24.06.2021 у справі №640/15058/19, від 20.07.2021 у справі №826/3465/18, від 21.10.2021 у справі № 280/5260/19, від 27.01.2022 у справі № 580/5185/20, від 09.11.2022 у справі № 460/600/22 та від 23.03.2023 у справі № 420/8539/21.

Практика Верховного Суду щодо застосування вказаної норм права є сталою та послідовною, а висновки, наведені у вищевказаних постановах, є релевантними до обставин цієї справи.

Верховний Суд у постановах від 31.07.2019 у справі № 813/593/17, від 30.06.2021 у справі № 640/7825/19, констатував, що за встановлення судом факту не виконання на дату звернення працівника із позовом до суду судового рішення, яким його поновлено на посаді, тобто роботодавцем допущено затримку виконання цього судового рішення (яке в частині поновлення на посаді підлягає негайному виконанню), то у цьому випадку, працівник має право на компенсацію, передбачену статтею 236 КЗпП України.

Суд також звертає увагу на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 09.11.2022 у справі № 460/600/22, який урахувавши раніше висловлену Верховним Судом правову позицію щодо застосування статті 236 КЗпП України, зазначив, що приписи частини восьмої статті 235 КЗпП України і приписи пункту 3 частини першої статті 371 КАС України достатньо чітко і однозначно встановлюють, що рішення про поновлення на роботі/посаді підлягають негайному виконанню й цей імператив адресований передовсім роботодавцю. Невчинення позивачем як працівником дій, спрямованих на виконання рішення суду щодо його поновлення на посаді (неподання заяви про поновлення чи не звернення до органу державної виконавчої служби) ніяким чином не впливає на обов`язок роботодавця самостійно виконати рішення суду, допущеного до негайного виконання, яке покладає на нього зобов`язання щодо поновлення працівника на посаді.

Застосовуючи наведені підходи Верховного Суду до обставин цієї справи суд уважає безпідставними доводи відповідача, що право на стягнення заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі виникає лише за наявності вини роботодавця у невиданні відповідного наказу про поновлення працівника на роботі.

Варто також додати, що аналіз статей 235, 236 КЗпП України дає підстави для висновку про те, що законодавець передбачає обов`язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення працівника на роботі і цей обов`язок полягає у тому, що у роботодавця обов`язок видати наказ про поновлення працівника на роботі виникає одразу після оголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде в подальшому це рішення суду оскаржуватися. Цей висновок узгоджується із позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 26.11.2020 у справі № 500/2501/19, від 24.12.2020 у справі № 807/2434/15, від 28.05.2021 у справі № 380/2355/20.

Верховний Суд у постанові від 24.01.2019 у справі №760/9521/15-ц зауважив, що: …Обов`язковість рішень суду віднесена Конституцією України до основних засад судочинства, а тому, з огляду на принцип загальнообов`язковості судових рішень судові рішення, які відповідно до закону підлягають негайному виконанню, є обов`язковими для виконання, зокрема, посадовими особами, від яких залежить реалізація прав особи, підтверджених судовим рішенням.

Належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі необхідно вважати видання власником про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов`язків.

Отже, аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що законодавець передбачає обов`язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення працівника на роботі і цей обов`язок полягає у тому, що у роботодавця обов`язок видати наказ про поновлення працівника на роботі виникає відразу після оголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде дане рішення суду оскаржуватися.

Виконання рішення вважається закінченим з дня видачі відповідного наказу або розпорядження власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом, фізичною особою, фізичною особою - підприємцем, який прийняв незаконне рішення про звільнення або переведення працівника.

За змістом норм статті 236 КЗпП України затримкою виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі необхідно вважати невидання власником (уповноваженим органом) наказу про поновлення працівника на роботі без поважних причин, негайно, після проголошення судового рішення..

У постанові від 23.06.2015 у справі №21-63а15 Верховний Суд України вказав, що …Зазначена вище стаття КЗпП не містить застережень, що власник або уповноважений ним орган не відповідає за затримку виконання рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, якщо працівник не вчинив додаткові дії, в цьому випадку - пред`явлення рішення до примусового виконання, що вказують на його бажання поновитися на роботі….

…Добровільне виконання рішення суду боржником - це його законодавчо встановлений обов`язок. Зокрема, зазначений обов`язок не є похідним від дій особи (подання заяви чи виконавчого листа для відкриття виконавчого провадження), яку поновлено на роботі. В таких випадках держава в особі органу державної виконавчої служби несе відповідальність за виконання остаточних судових рішень.

При цьому, як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 34 постанови від 6 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів", рішення про поновлення на роботі вважається виконаним з дня видання власником або уповноваженим ним органом про це наказу.

Таким чином, доводи відповідача щодо того, що процес поновлення на роботі здійснюється за наявності волевиявлення особи та необхідності для цього звернення цієї особи з відповідною заявою або відкриття виконавчого провадження з примусового виконання рішення суду про поновлення на роботі, - спростовуються чинними нормами законодавства та висновками, викладеними у постановах Верховного Суду та Верховного Суду України, наведеними вище.

Щодо суб`єкта, який згідно закону несе відповідальність за несвоєчасне виконання рішення про поновлення позивача на роботі.

При вирішенні питання належного відповідача у цій справі, який у силу приписів статті 236 КЗпП України має нести відповідальність за затримку виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі, суду необхідно установити: до повноважень якого з відповідачів належить вирішення питання поновлення позивача на посаді та ким із відповідачів у спірних правовідносинах видано відповідний наказ про поновлення позивача на посаді.

Тобто у межах спірних правовідносин суд, на підставі наявних у матеріалах доказів, повинен встановити, ким саме із відповідачів допущено затримку виконання судового рішення у справі № 380/9055/22.

Ураховуючи, що предметом цього позову є стягнення коштів, які є спеціальним видом відповідальності роботодавця, а саме особи, яка зобов`язана судовим рішенням або в силу закону видати наказ про поновлення незаконно звільненого працівника на посаді, тому від встановлення судами вищеозначених обставин залежить вирішення питання визначення належного відповідача на якого має бути покладений обов`язок виплати позивачу середнього заробітку за час затримки виконання рішення у справі.

Судом встановлено, що рішення Львівського окружного адміністративного суду від 06.03.2023 у справі №380/9055/22 у частині поновлення позивача на посаді виконувалося Державною митною службою України, яка видала 04.09.2024 року відповідний наказ № 723-о.

Згідно з висновками, що викладені у постановах Верховного Суду належним відповідачем у справах щодо стягнення середнього заробітку за статтею 236 КЗпП України є суб`єкт, який уповноважений виконати рішення про поновлення на роботі. (Постанови від 27.04.2023 №460/4900/21, від 03.05.2023 №280/4125/21, від 31.01.2023 в справі № 340/10802/21).

Верховний Суд неодноразово при вирішенні питання про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі наголошував, що таке стягнення є спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника, тому таке стягнення було вірно визначене судами з центрального органу (чи його правонаступника) у якого виник обов`язок виконати рішення суду щодо поновлення, а не з установи, де особа працювала до звільнення (чи з її правонаступника) та отримувала заробітну плату.

За таких обставин суд, перевіряючи наявність підстав для застосування положень статті 236 КЗпП України, дійшов висновку, що саме Державною митною службою України не виконано покладений на неї законодавством обов`язок щодо негайного і добровільного виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду 06.03.2023 у справі №380/9055/22 у частині поновлення позивача на посаді, у зв`язку із чим саме Державна митна служба України є належним відповідачем, який має відповідати за позовною вимогою про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду.

Щодо доводів відповідача, що розрахунок розміру середньої заробітної плати, що підлягає стягненню з відповідача є невірним щодо періоду з 07.03.2023 по 24.09.2024, суд зазначає наступне.

Як встановлено судом, позивача було поновлено на посаді судовим рішенням, яке не було виконано негайно відповідачем.

Наказом Державної митної служби України від 04.09.2024 №723-о «Про виконання рішення суду», на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 06.03.2023, залишеного без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18.01.2024 у справі №380/9055/22, з урахуванням постанови про відкриття виконавчого провадження від 30.07.2024 №75654799, наказано скасувати наказ Державної митної служби України від 27.01.2022 №94-о «Про звільнення ОСОБА_2 » та наказ Галицької митниці Держмитслужби від 24.05.2022 №60о «Про оголошення наказу Державної митної служби України, вважати ОСОБА_1 поновленим на посаді першого заступника начальника Галицької митниці Держмитслужби з 25.05.2022.

З вказаним наказом позивача ознайомлено 24.09.2024, що не заперечується сторонами.

Положеннями статті 235 КЗпП України законодавець передбачає обов`язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення на роботі працівника в разі його незаконного звільнення. Цей обов`язок полягає у тому, що роботодавець зобов`язаний видати наказ про поновлення працівника на роботі відразу після оголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде це рішення суду оскаржуватися, чим забезпечується швидкий і реальний захист життєво важливих прав та інтересів особи, що звернулася за захистом цього права.

Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника вважається виконаним, коли власником або уповноваженим ним органом видано наказ (розпорядження) про допуск до роботи і фактично допущено до роботи такого працівника.

При цьому, працівник повинен бути обізнаним про наявність наказу про його поновлення на роботі і йому повинно бути фактично забезпечено доступ до роботи і можливості виконання своїх обов`язків.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 06 грудня 2018 року у справі № 465/4679/16 (провадження № 61-29024св18), від 26 лютого 2020 року у справі № 702/725/17 (провадження № 61-12857св18) від 17 червня 2020 року у справі № 521/1892/18 (провадження № 61-39740св18), від 20.10.2022 у справі №160/12318/21.

Обов`язковість рішень суду віднесена Конституцією України до основних засад судочинства, а тому, судові рішення, які відповідно до закону підлягають негайному виконанню, є обов`язковими для виконання, зокрема, посадовими особами, від яких залежить реалізація прав особи, підтверджених судовим рішенням із часу його оголошення в судовому засіданні.

Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом (частина 3 статті 14 КАС України).

Приписи статті 236 Кодексу законів про працю України передбачають, що у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Тобто відповідальність за затримку власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, встановлена статтею 236 КЗпП України, згідно з якою проводиться виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі незалежно від вини роботодавця в цій затримці. Закон пов`язує цю виплату виключно з фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі.

Аналогічна правова позиція мститься в постанові Верховного Суду від 07.10.2020 у справі №480/69/19.

Також, з огляду на викладені приписи законодавчих норм, суд звертає увагу на те, що ними не передбачено будь-яких підстав для зменшення розміру за певних обставин середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Висновки аналогічного змісту наведені Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 20.06.2018 у справі №826/808/16 та від 24.09.2019 року у справі № 826/16191/17.

Аналіз положень статті 236 КЗпП України свідчить про те, що цією нормою закону установлено фінансову санкцію у вигляді виплати середнього заробітку за невиконання рішення про поновлення на роботі через винну бездіяльність роботодавця. При цьому законодавець, з огляду на імперативний припис щодо негайного виконання судового рішення, установлений статтею 235 КЗпП України і одночасно закріплений у статті 371 КАС України, виходив з того, що будь-яка протиправна/винна бездіяльність з боку роботодавця є підставою для здійснення таких виплат незаконно звільненому працівнику, незалежно від причин невиконання роботодавцем рішення про поновлення на роботі.

Таким чином, за встановлених судом обставин цієї справи, позивач має право на отримання компенсації, установленою статтею 236 КЗпП України, за весь період невиконання рішення суду про поновлення на посаді.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 05.10.2023 у справі №340/693/22.

У випадку затримки виконання рішення про поновлення на роботі факт подальшого скасування цього рішення в апеляційному або касаційному порядку не позбавляє особу права на отримання середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання рішення та, відповідно, не звільняє роботодавця від обов`язку здійснити таку виплату.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 15.02.2023 у справі № 460/16522/21 та від 26.10.2023 у справі № 640/11509/21, від 27.06.2024 у справі №380/6241/22.

Позивача поновлено на посаді судовим рішенням, яке не було виконано відповідачем негайно. Наказ про поновлення позивача на роботі на виконання рішення судів прийнято лише 04.09.2024, ознайомлено позивача з наказом 24.09.2024.

Суд звертає увагу на те, що належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі слід вважати видання роботодавцем про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх обов`язків. Тобто, рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника вважається виконаним, коли власником або уповноваженим ним органом видано наказ (розпорядження) про допуск до роботи і фактично допущено до роботи такого працівника.

КЗпП України не містить визначення поняття «поновлення на роботі», як і не встановлює порядку виконання відповідного рішення.

При розумінні роботи як регулярно виконуваної працівником діяльності, обумовленої трудовим договором, поновлення на роботі також включає допущення працівника до фактичного виконання трудових обов`язків, тобто створення умов, за яких він може їх здійснювати.

Отже, виконання рішення про поновлення на роботі вважається закінченим з моменту видачі наказу про поновлення працівника на роботі та фактичного допуску працівника, поновленого на роботі рішенням суду, до виконання попередніх обов`язків.

При цьому, працівник повинен бути обізнаним про наявність наказу про його поновлення на роботі і йому повинно бути фактично забезпечено доступ до роботи і можливості виконання своїх обов`язків.

Аналогічна правова позиція міститься у постановах Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі №702/725/17, 17 червня 2020 року у справі № 521/1892/18, від 20 жовтня 2022 року у справі №160/12318/21, від 16 листопада 2022 року у справі №709/1465/19, 30 листопада 2022 року у справі № 240/12764/21.

Враховуючи вищенаведені правові норми та правові висновки Верховного Суду, суд приходить до висновку, що прийняття відповідачем-2 наказу від 04.09.2024 №723-о про поновлення позивача на посаді з 25.05.2022- не є фактичним виконанням судового рішення у справі №380/9055/22.

Таким чином, суд звертає увагу, що в період з 07.03.2023 по 24.09.2024 включно відповідач не виконав покладений на нього законодавством та судовим рішенням обов`язок та допустив протиправну бездіяльність щодо поновлення позивача на посаді.

Період з 07.03.2023 по 24.09.2024 включно, є періодом затримки виконання рішення суду, що обумовлює право позивача на виплату середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі відповідно до ст.236 КЗпП України.

Частиною 1 статті 27 Закону України «Про оплату праці» від 24 березня 1995 року №108/95-ВР визначено, що порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Порядок обчислення середньої заробітної плати затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (з наступними змінами) (Порядок №100).

Відповідно до пункту з) пункту 1 Порядку №100 цей Порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується у випадках вимушеного прогулу та за час затримки виконання рішення суду.

Відповідно до пункту 2 розділу II Порядку №100 (Період, за яким обчислюється середня заробітна плата) середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Згідно з пунктом 3 розділу III Порядку (Виплати, що включаються у розрахунок середньої заробітної плати) при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку.

Суми нарахованої заробітної плати, крім премій (в тому числі за місяць) та інших заохочувальних виплат за підсумками роботи за певний період, враховуються у тому місяці, за який вони нараховані, та у розмірах, в яких вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт.

Пунктом 8 розділу IV Порядку №100 (Порядок розрахунку виплат у всіх випадках збереження заробітної плати) встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

При обчисленні середньої заробітної плати за два місяці, виходячи з посадового окладу чи мінімальної заробітної плати, середньоденна заробітна плата визначається шляхом ділення суми, розрахованої відповідно до абзацу п`ятого пункту 4 цього Порядку, на число робочих днів за останні два календарні місяці, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, згідно з графіком підприємства, установи, організації.

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Відповідно до наданої Галицькою митницею Держмитслужби довідки про середню заробітну плату ОСОБА_1 від 03.10.2024 №13/7.4-22/38 (а.с.39), середньоденний заробіток складає 1243,46 грн., середньомісячний заробіток 24247,47 грн.

Починаючи з 07.03.2023 по 24.09.2024 включно строк затримки виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 06.03.2023 у справі №380/9055/22 становить 406 робочих днів.

Отже, середній заробіток за затримку виконання такого рішення становить 504844,76 грн. (1243,46 грн х 406 робочих днів).

Так, за змістом статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Як передбачено частинами першою, другою та третьою статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Відповідно до частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не надав суду докази на підтвердження правомірності своїх дій.

Таким чином, позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають до задоволення повністю.

Судом не встановлено судових витрат, які б підлягали розподілу.

Керуючись ст.ст. 72,77, 90, 94, 139, 241 -246, 295 КАС України , суд

в и р і ш и в :

Адміністративний позов задоволити повністю.

Стягнути з Державної митної служби України на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за затримку виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 06.03.2023 у справі №380/9055/22 за період з 07.03.2023 року по 24.09.2024 року у розмірі 504844,76 грн., з проведенням необхідних відрахувань відповідно до чинного законодавства.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 15.05.2025.

СуддяКарп`як Оксана Орестівна