Постанова

від 14.05.2025 по справі 918/802/24

ЗАКАРПАТСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 травня 2025 року Справа № 918/802/24

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Філіпова Т.Л. , суддя Маціщук А.В.

секретар судового засідання Черначук А.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Рівненської області від 13 січня 2025 року в справі №918/802/24 (суддя Войтюк В.Р.)

час та місце ухвалення рішення: 13 січня 2025 року; м. Рівне вул. Давидюка Тараса, 26А; повний текст рішення складено 30 січня 2025 року

за позовом Великоомелянської сільської ради

до відповідача 1 ОСОБА_1

до відповідача 2 Фізичної особи-підприємця Юнчика Михайла Олександровича

за участю третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, Рівненської районної державної адміністрації

про скасування державної реєстрації, розірвання договорів оренди землі та водного об`єкта, повернення земельної ділянки та водного об`єкта.

за участю представників сторін:

від Позивача - Бендеревська Г.В.;

від Відповідача 1 - Діонісьєв І.М.;

від Відповідача 2 та Третьої особи - не з`явилися.

ВСТАНОВИВ:

Великоомелянська сільська рада (надалі - Позивач) звернулася до Господарського суду Рівненської області з позовною заявою до Мичка Едуарда Володимировича (надалі - Відповідач 1), Фізичної особи-підприємця Юнчика Михайла Олександровича (надалі - Відповідач 2; за участю третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, Рівненської районної державної адміністрації (надалі - Третя особа)) про:

· скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі Іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна державну реєстрацію права приватної власності Відповідача 2 на об`єкт нерухомого майна (реєстраційний номер 2090656656246, номер відомостей про речове право: 39800150), з одночасним припиненням права приватної власності Відповідача 2 на об`єкт нерухомого майна: рибацький будинок за адресою: АДРЕСА_1;

· розірвання договору оренди земельної ділянки від 22 серпня 2003 року, укладеного між Третьою особою та Відповідачем 1 зареєстрованого за № 1 1588 (зареєстрований ДП "РРЦДЗК" в книзі записів договорів оренди землі 16 грудня 2003 року за № 1), загальною площею 23,5 Га, кадастровий номер 5624682001:01:006:0001, розташованої на території Позивача;

· розірвання договору оренди водного об`єкта від 28 квітня 2005 року, укладеного між Третьою особою та Відповідачем 1;

· зобов`язання Відповідача 1 повернути у комунальну власність Позивача земельну ділянку загальною площею 23,5 Га, кадастровий номер 5624682001:01:006:0001, розташовану на території Позивача, яка передана на підставі договору № 1-1588 від 22 серпня 2003 року, у стані, не гіршому порівняно з тим, у якому її одержано в оренду;

· зобов`язання Відповідача 2 повернути у комунальну власність Позивача водного об`єкту, площею водного дзеркала 18,93 Га, який розташований на території Позивача за актом здачі - приймання.

Звертаючись з позовом у даній справі Позивач зазначає, що в ході перевірки 16 жовтня 2023 року комісією в складі: начальника відділу з питань архітектури, благоустрою та земельних відносин, спеціаліста-землевпорядника Позивача, трьох депутатів Позивача, начальника відділу правового забезпечення Позивача, начальника відділу державного екологічного нагляду (контрою) земельних ресурсів та надр Управління державного екологічного нагляду (контролю) природних ресурсів та промислового забруднення Рівненської області, старшого державного інспектора з охорони навколишнього природного середовища Державної екологічної інспекції Поліського округу, поліцейського офіцера громади, створеною на підставі розпорядження сільського голови Позивача від 6 жовтня 2023 року № 105-ОД, проведено обстеження земельної ділянки з кадастровим номером 5624682001:01:006:0001 та складено акт обстеження. Згідно акту обстеження земельної ділянки з кадастровим номером 5624682001:01:006:0001 площею 23,5 Га від 16 жовтня 2023 року слідує, що на земельній ділянці знаходиться нерухоме майно: будівля, яке є самочинно збудована. Крім того, поряд з водоймою влаштовано несанкціоноване місце видалення твердих побутових відходів на площі 20 кв.м. Вказує, що згідно інформації Державної екологічної інспекції Поліського округу від 14 грудня 2023 року № 4517/4/1-06 слідує, що на земельній ділянці з кадастровим номером 5624682001:01:006:0001 площею 23,5 Га розміщено будівлю площею 24,5 кв.м, що свідчить про порушення статті 61 Земельного кодексу України та статті 89 Водного кодексу України та є порушенням пункту 2 розділу 3.2 Договору оренди земельної ділянки від 22 серпня 2003 року. Позивач обгрунтовуючи позов вважає, що Відповідачем порушено режим використання водоохоронної зони та прибережної захисної смуги водного об`єкту. При цьому, встановлено, що будь-які дозволи на будівництво нерухомого майна на земельній ділянці з кадастровим номером 5624682001:01:006:0001 площею 23,5 Га, орендарем та суборендарем не отримувалися, письмова згода власника орендованої земельної ділянки на зведення жилих, виробничих, культурно-побутових та інші будівель і споруд, у тому числі на будівництво (реконструкцію) водогосподарських споруд не надавалася.

Рішенням Господарського суду Рівненської області від 13 січня 2025 року в справі №918/802/24 позов задоволено частково. Розірвано договір оренди земельної ділянки від 22 серпня 2003 року. Розірвано договір оренди водного об`єкта від 28 квітня 2005 року. Зобов`язано Відповідача 1 повернути у комунальну власність Позивача земельну ділянку загальною площею 23,5 га, кадастровий номер 5624682001:01:006:0001, розташовану на території Великоомелянської сільської ради Рівненського району, яка передана на підставі договору № 1-1588 від 22 серпня 2003 року, у стані, не гіршому порівняно з тим, у якому її одержано в оренду. Зобов`язано Відповідача 2 повернути у комунальну власність Позивача водний об`єкт, площею водного дзеркала 18,93 га, який розташований на території Великоомелянської сільської ради Рівненського району (35360, с. Велика Омеляна, вул. Шевченка, 79, код. 04387154) за актом здачі - приймання.

Приймаючи рішення, суд першої інстанції зазначив, що на земельній ділянці з кадастровим номером 5624682001:01:006:0001 площею 23,5 Га розміщено будівлю площею 24,5 кв.м яка є самочинним будівництвом, що свідчить про порушення статті 61 ЗК України та статті 89 ВК України та є порушенням пункту 2 розділу 3.2. договору оренди земельної ділянки від 22 серпня 2003 року.

Крім того, місцевим господарським судом в оскаржуваному рішенні зазначено, що рішення Господарського суду Рівненської області від 22 листопада 2006 року у справі № 14/291 встановлює, що об`єкт є самочинним будівництвом, належить Відповідачу 2, однак не встановлює правомірності здійснення будівництва на земельній ділянці з кадастровим номером 5624682001:01:006:0001 площею 23,5 Га, будівлі площею 24,5 кв.м. Констатував, що питання наявності відповідних дозволів не досліджувалось, контролюючі органи та органи місцевого самоврядування не залучались та що після винесення рішенням суду про визнання власником, проведено самовільну добудову і у двоє збільшено площу самочинного будівництва - рибацього будинку.

Суд першої інстанції вказав, що згідно договору водного об`єкта від 28 квітня 2005 року Відповідачу 2, передано в оренду згідно акту здачі-приймання водного об`єкту водний об`єкт на території Позивачаи площею 18,93 Га. об`ємом 331,5 тис.м. куб. без 7-ми водоскидів типу "Монах".

Крім того, місцевим господарським судом в оскаржуваному рішенні зазначено, що водоскидні (водопровідні) споруди не можуть бути складовою нерухомого майна: рибацького будинку (головної речі), оскільки не призначені для його обслуговування, і не пов`язані з ним спільним призначенням. При цьому, суд зауважив, що відомості про наявність гідротехнічних споруд (водоскидні споруди, труби металеві в кількості 7 шт.) містяться в договорі оренди водного об`єкта та в паспорті на водний об`єкт. За таких обставин, суд виснував, що спірні гідротехнічні споруди (водопропускні (водоскидні) труби) в дійсності є комунальною власністю, хоч і досі не зареєстровані у передбачений чинним законодавством спосіб за органом місцевого самоврядування, а Великоомелянська об`єднана територіальна громада виступає законним власником цього майна.

Суд першої інстанції також вказав, що враховуючи факт порушення договорів оренди як землі так і водного об`єкта, зокрема, шляхом здійснення самочинного будівництва при прямій забороні таких дій Законом України "Про оренду землі", Водним кодексом України, а також договором оренди землі та договором оренди водного об`єкта, враховуючи, що самочинне будівництво здійсненне на землях водного фонду - прибережній захисній смузі, яка є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності та має пряму заборону на будівництво будь-яких споруд договір оренди землі та договір оренди водного об`єкта підлягає розірванню.

Щодо заяви Відповідача 2 про застосування позовної давності до спірних правовідносин, то суд першої інстанції вказав, що відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, яка викладена у постанові від 12 вересня 2023 року у справі № 910/8413/21, у випадках, коли на певний об`єкт нерухомого майна за жодних умов не може виникнути право приватної власності, державна реєстрація цього права не змінює володільця відповідного об`єкта, а тому порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади слід розглядати як таке, що не пов`язане з позбавленням власника володіння. Також суд виснував, що не вбачає підстав для застосування строків позовної давності, оскільки Позивачем заявлено негаторний позов, а негаторний позов може бути пред`явлений позивачем доти, поки існує відповідне правопорушення.

Щодо позовних вимог про скасування державної реєстрації права власності Відповідача 2 на рибацький будиночок, то місцевий господарський суд в оскаржуваному рішенні вказав, що підставою для первинної реєстрації права власності на Рибацький будинок, є рішення Господарського суду Рівненської області у судовій справі № 14/291 від 22 листопада 2006 року, а також те, що вказане рішення суду є чинним.

Суд першої інстанції зазначив, що Позивачем не доведено яким чином скасування права приватної власності на об`єкт нерухомого майна Рибацький будинок (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 2090656656246; номер запису про право власності 39800150) забезпечить захист, відновлення порушеного, оспорюваного права, інтересу Позивача, а також те, що Позивачем не враховано обставину того, що навіть у випадку скасування права власності Відповідача 1 на рибацький будинок, вказане право власності перейде до попереднього власника ОСОБА_2.

Не погоджуючись із винесеним рішенням Відповідач 1 подав апеляційну скаргу, в якій з підстав вказаних у ній просив апеляційний суд рішення Господарського суду Рівненської області від 13 січня 2025 року в справі №918/802/24 скасувати та прийняти нове рішення яким відмовити в позові (том 2, а.с. 88-93).

Відповідач 1 в апеляційній скарзі вказав, що Позивача не додано будь-яких актів та протоколів порушень земельного законодавства визначених законодавством контролюючих органів які б свідчили про факт порушення орендарем та суборендарем законодавства щодо використання та охорони наданої йому в суборенду земельної ділянки. Крім того, зазначає, що акт обстеження земельної ділянки водного фонду від 16 жовтня 2023 року не є належним та допустимим доказом порушення орендарем приписів земельного законодавства, оскільки вказаний акт обстеження не містить інформації щодо самої суті порушення вимог земельного законодавства з нецільового використання земельної ділянки. Відповідач 1 стверджує, що користується земельною ділянкою та водним об`єктом відповідно до норм чинного законодавства та згідно з цільовим призначенням останніх, а Позивачем у свою чергу жодних доказів в підтвердження порушення Відповідачем 1 умов договору щодо використання земельної ділянки не за цільовим призначенням не подано та матеріли справи не містять, що свідчить про відсутність правових підстав для дострокового розірвання вказаного вище договору оренди земельної ділянки в односторонньому порядку.

Також, в апеляційній скарзі зазначено, що поняття використання земельної ділянки не за цільовим призначенням" стосується тих випадків, коли на земельній ділянці з певним цільовим призначенням проводиться діяльність, яка виходить за межі цільового призначення та передбачає фактичне використання такої ділянки. Констатує, що цільове призначення - це базова характеристика будь-якої земельної ділянки, яка визначає правовий режим її використання і зазначається в документах на земельну ділянку.

Окрім того, Відповідач 1 вказав, що в матеріалах справи містяться докази, котрі вказують про відсутність заборгованості зі сплати орендної плати.

Скаржник в апеляційній скарзі також зазначив, що про відсутність будь-яких порушень умов користування об`єкту свідчить, зокрема, Дозвіл на спеціальне водокористування від 28 вересня 2022 року № 81/РВ/49-д-22 виданий Відповідачу 2 Державним агенством водних ресурсів України щодо умов здійснення господарської діяльності орендарем на орендованому ним об`єкті водного фонду. В даному дозволі визначено умови спеціального використання водного об`єкту відповідно до його призначення, в тому числі, і щодо природохоронних заходів направлених на охорону вод, зменшення рівня забруднення та забезпечення раціонального використання водних та інших природних ресурсів згідно наданих критеріїв. Апелянт зауважує, що термін дії даного Дозволу на спеціальне водокоритсування по 28 вересня 2025 року. При цьому права Відповідача 2 як водокористувача з підстав неналежного водокористування станом на дату подання позовної заяви та розгляду справи в суді не обмежувались та не припинялись, що на переконання Відповідача 1 свідчить про належне виконання водокористувачем своїх зобов`язань з оренди водного об`єкту. Апелянт наголошує, що на даний час водний об`єкт зариблено орендарем і на ньому Відповідачем 2 здійснюється господарська діяльність відповідно до умов договору оренди та вимог законодавства відповідно до цільового використання об`єкта оренди. Вважає, що дане суперечить висновкам суду першої інстанції про відсутність ведення господарської діяльності на орендованому об`єкті.

Окрім того, в апеляційній скарзі Відповідачем 1 зазначено, що Позивачу з січня 2006 року було відомо про наявність самочинно збудованого рибацького будинку на орендованій земельній ділянці, а значить і факт порушення прав та інтересів позивача, відтак, згідно приписів статті 261 Цивільного кодексу України. Вважає, що саме з даної дати почався перебіг строку позовної давності який сплив у січні 2009 року. Констатує, що Відповідачами 1 иа 2 було заявлено про застосування строків позовної давності та що заяви про поновлення строків позовної давності позивачем не подавалось.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 18 березня 2025 року в справі №918/802/24 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Відповідача 1 на рішення Господарського суду Рівненської області від 13 січня 2025 року в справі №918/802/24, запропоновано Позивачу та Відповідачу 2 надіслати до Північно-західного апеляційного господарського суду письмовий відзив на апеляційну скаргу, в порядку передбаченому статтею 263 ГПК України та докази надсилання копії відзиву та доданих до нього документів Відповідачу 1.

25 березня 2025 року через підсистему «Електронний суд» від Позивача надійшов відзив в якому Позивач просив залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. При цьому, Позивач вказав, що кожний рибницький ставок є комплексною гідротехнічною спорудою, який створений шляхом будівництва функціонально пов`язаних лінійних і локальних гідротехнічних споруд для створення водного середовища з регульованими параметрами, такими як площа водної поверхні, глибина води, наповнення водою, проточність води, аерація води, годівля риби, перепуск води з одного ставка в інший ставок, спуск води для вилову риби. Наголошує, що гідротехнічна споруда є інженерною спорудою, що допомагає здійснювати певні водогосподарські заходи як щодо використання водних ресурсів, так і для захисту від шкідливої дії води. Проаналізувавши вказані норми законодавства можна дійти висновку, що такий об`єкт як гідротехнічна споруда ставка є інженерною спорудою та нерозривно пов`язана із землею і призначена для управління водними ресурсами, тобто її функціонування неможливе без існування водного об`єкту та її переміщення в інше місце неможливо без його знецінення та зміни призначення. Отже, гідротехнічні споруди, які знаходяться на земельній ділянці водного фонду з кадастровим номером 5624682001:01:006:0001 та складаються із земляної греблі та водоскидних (водопропускних) труб в кількості 7 штук, призначені для існування ставка на земельній ділянці водного фонду. Позивач при цьому вважає, що водоскидні (водопровідні) споруди не можуть бути складовою нерухомого майна: рибацького будинку (головної речі), оскільки не призначені для його обслуговування, і не повязані з ним спільним призначенням.

Позивач також вказав, що враховуючи факт порушення виконання обов`язків (відповідно до умов договорів оренди) та здійснення самочинного будівництва при прямій забороні таких дій Законом України «Про оренду землі», а також враховуючи, що самочинне будівництво здійсненне на землях водного фонду - прибережній захисній смузі, яка є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності та має пряму заборону на будівництво будь-яких споруд (пункт «г» частини 2 статті 61 Земельного кодексу України) договір оренди землі та договір оренди водного об`єкта підлягає розірванню.

Ухвалою апеляційного господарського суду від 11 квітня 2025 року проведення підготовчих дій закінчено, розгляд апеляційної скарги призначено на 23 квітня 2025 року об 14:40 год..

В судове засідання 14 травня 2025 року представник Відповідача 2 та Третьої особи не з`явилися. З наявних в матеріалах справи довідок про доставку електронного листа вбачається, що сторони були належним чином повідомлені про час та дату судового засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання судом вимог частини першої статті 120 Господарського процесуального кодексу України.

Крім того, суд не викликав учасників справи у судове засідання, відповідно до частини 1 статті 120 Господарського процесуального кодексу України, що вказує на те, що ухвалою суду від 11 квітня 2025 року явка сторін обов`язковою не визнавалась.

В той же час, згідно пункту 2 частини 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки;

При цьому суд констатує, що згідно з частинами 1 та 2, пунктами 1, 2, 6, 8-11 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Таким чином, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Враховуючи вищевказане суд апеляційної інстанції констатує, що відкладення розгляду апеляційної скарги, визначене статтею 273 Господарського процесуального кодексу України, по суті є неприпустимим з огляду на те, що це суперечить одному із завдань господарського судочинства, визначених частиною 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України (своєчасне вирішення судом спорів). При цьому апеляційний господарський суд наголошує на тому, що в силу дії частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України, суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншим міркуваннями в судовому процесі.

З огляду на все вищевказане, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності представників Відповідача 2 та Третьої особи, оскільки останні не скористалися своїм правом, передбаченим статтею 42 Господарського процесуального кодексу України.

В судовому засіданні від 14 травня 2025 року, Відповідач 1 підтримав доводи, наведені в апеляційній скарзі та просив суд апеляційної інстанції скасувати рішення місцевого господарського суду і прийняти нове рішення яким відмовити в позові. Відповідач 1 вказав, що Позивачем не додано будь-яких актів та протоколів порушень земельного законодавства визначених законодавством контролюючих органів які б свідчили про факт порушення орендарем та суборендарем законодавства щодо використання та охорони наданої йому в суборенду земельної ділянки. Представник вказував, що Відповідач 1 користується земельною ділянкою та водним об`єктом відповідно до норм чинного законодавства та згідно з цільовим призначенням останніх, а Позивачем у свою чергу жодних доказів в підтвердження порушення Відповідачем 1 умов договору щодо використання земельної ділянки не за цільовим призначенням не подано та матеріли справи не містять, що свідчить про відсутність правових підстав для дострокового розірвання вказаного вище договору оренди земельної ділянки в односторонньому порядку. Представник вказав, що в матеріалах справи містяться докази, котрі вказують про відсутність заборгованості зі сплати орендної плати. Представник Відповідача 1 також вказав про відсутність будь-яких порушень умов користування об`єкту свідчить, зокрема, Дозвіл на спеціальне водокористування від 28 вересня 2022 року № 81/РВ/49-д-22 виданий Відповідачу 2 Державним агенством водних ресурсів України щодо умов здійснення господарської діяльності орендарем на орендованому ним об`єкті водного фонду. При цьому права Відповідача 2 як водокористувача з підстав неналежного водокористування станом на дату подання позовної заяви та розгляду справи в суді з позиції представника не обмежувались та не припинялись, що свідчить про належне виконання водокористувачем своїх зобов`язань з оренди водного об`єкту. Констатував, що на даний час водний об`єкт зариблено орендарем і на ньому Відповідачем 2 здійснюється господарська діяльність відповідно до умов договору оренди та вимог законодавства відповідно до цільового використання об`єкта оренди. Вважає, що дане суперечить висновкам суду першої інстанції про відсутність ведення господарської діяльності на орендованому об`єкті. Представник Відповідача 1 вказав, що Позивачу з січня 2006 року було відомо про наявність самочинно збудованого рибацького будинку на орендованій земельній ділянці, а значить і факт порушення прав та інтересів позивача, відтак вважає, що згідно приписів статті 261 Цивільного кодексу України, саме з даної дати почався перебіг строку позовної давності який сплив у січні 2009 року. Відповідачами 1 та 2 було заявлено про застосування строків позовної давності.

В судовому засіданні від 14 травня 2025 року, представник Позивача заперечив проти доводів, наведених в апеляційній скарзі Відповідача 1 та просив суд залишити її без задоволення, а рішення Господарського суду Рівненської області без змін. Представник Позивача вказав, що Відповідачем 1 сплачено заборгованість з орендної плати після звернення Позивача з даним позовом до суду. Констатував, що в ході перевірки 16 жовтня 2023 року комісією проведено обстеження земельної ділянки з кадастровим номером 5624682001:01:006:0001 та складено акт обстеження. Представник зауважив, що згідно акту обстеження земельної ділянки з кадастровим номером 5624682001:01:006:0001 площею 23,5 Га від 16 жовтня 2023 року встановлено, що поряд з водоймою влаштовано несанкціоноване місце видалення твердих побутових відходів.

Заслухавши пояснення представників Відповідача 1 та Позивача, дослідивши матеріали справи та обставини на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду прийшла до висновку, що в задоволенні апеляційної скарги Відповідача 1 слід відмовити, а оскаржуване рішення залишити без змін. При цьому суд апеляційної інстанції виходив з наступного.

Під час дослідження матеріалів справи апеляційним судом встановлено наступне.

Третьою особою на підставі розпорядження № 47 від 27 січня 2003 року, 22 серпня 2003 року укладено договір оренди землі (надалі - Договір від 22 серпня 2003 року; том 1, а.с. 18-19) з Відповідачем 1, за умовою якого, орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку водного фонду, що розташована на території Позивача строком на 49 років, загальною площею 23,5 Га, в тому числі: під ставками - 14,65 Га, під канавами - 0,46 Га, під дамбами - 3,87 Га, під болотом - 4,52 Га (пункти 1.1, 2.2).

Відповідно до довідки про присвоєння кадастрового номеру земельній ділянці від 6 грудня 2003 року № 2760-п, виданої Рівненським районним відділом земельних ресурсів Рівненського обласного управління земельних ресурсів, земельній ділянці площею 23,5 Га з цільовим призначенням - 2.1, яка передана в оренду строком на 49 років Відповідачу 1 на підставі розпорядження Третьої особи від 27 січня 2003 року № 47 присвоєно кадастровий номер 56:246:820:01:01:006:0001.

Згідно пункту 2.1 Договору від 22 серпня 2003 року слідує, що земельна ділянка передається для рибогосподарських потреб.

Приписами пункту 3.2 Договору від 22 серпня 2003 року передбачено обов`язки Відповідача 1, зокрема, використовувати земельну ділянку за цільовим призначенням згідно з договором оренди, додержуватись екологічної безпеки землекористування та збереження якості ґрунтів, державних стандартів, норм і правил, проектних рішень, додержуватися режиму використання водоохоронної зони, прибережних захисних смуг, зон санітарної охорони та територій, які особливо охороняються, виконувати обов`язки відповідно до умов договору оренди, Земельного і Водного кодексів України.

У відповідності до пункту 2.5 Договору від 22 серпня 2003 року, в разі припинення або розірвання Договору, Відповідач 1 зобов`язався повернути орендодавцеві земельну ділянку в стані, не гіршому у порівнянні з тим, у якому він одержав її в оренду.

25 травня 2004 року між Відповідачем 1 (Орендодавець) та Відповідачем 2 (Орендар) укладено договір суборенди землі (надалі - Договір від 25 травня 2004 року).

Пунктом 1.1 Договору від 25 травня 2004 року визначено, що Відповідач 1 передав, а Відповідач 2 набував право на суборенду земельної ділянки водного фонду, що знаходиться на території Позивача загальною площею 23,5 Га, в тому числі: під ставками - 14,65 Га, під канавами - 0,46 Га, під дамбами - 3,87 Га, під болотом - 4,52 Га.

З пункту 2.1 Договору від 25 травня 2004 року слідує, що земельна ділянка передається для рибогосподарських потреб.

Пунктом 2.2 Договору від 25 травня 2004 року передбачено, що Договір укладається на термін - до закінчення строку, визначеного Договором оренди цієї земельної ділянки, посвідченого Рівненською районною державною нотаріальною конторою 22 серпня 2003 року. Строк суборенди в односторонньому порядку зміні не підлягає.

Згідно пункту 2.5 Договору від 25 травня 2004 року в разі припинення або розірвання Договору, Відповідач 2 зобов`язався повернути Відповідачу 1 земельну ділянку в стані, не гіршому у порівнянні з тим, у якому він одержав її в оренду.

Приписами пункту 3.2 Договору від 25 травня 2004 року визначено обов`язки орендаря, зокрема, використовувати земельну ділянку за цільовим призначенням згідно з договором суборенди, додержуватись екологічної безпеки землекористування та збереження якості ґрунтів, державних стандартів, норм і правил, проектних рішень, додержуватися режиму використання водоохоронної зони, прибережних захисних смуг, зон санітарної охорони та територій, які особливо охороняються, виконувати обов`язки відповідно до умов договору оренди, Земельного і Водного кодексів України.

28 квітня 2005 року між Третьою особою та Відповідачем 2 укладено договір оренди водного об`єкту (надалі - Договір від 28 квітня 2005 року; том 1, а.с. 23-26), згідно якого Третя особа надала, а Відповідач 2 прийняв в тимчасове платне користування на умовах оренди водний об`єкт на території Позивача для риборозведення відповідно Договору від 25 травня 2004 року.

У пункті 1.2 Договору від 28 квітня 2005 року наведено характеристики об`єкта оренди, а саме: загальна площа земель водного фонду - 23,5 Га, в тому числі: під ставками - 18,93 Га, під гідротехнічними спорудами - 3,87 Га, водостоки штучні- 0,46 Га, відкриті заболочені землі - 0,24 Га. Також у характеристиці об`єкта оренди окремо наведено наявність (склад) гідротехнічних споруд, їх стан: земляна гребля та водоскидні споруди в задовільному стані.

Окрім іншого, у характеристиці об`єкта оренди вказано про необхідність винесення в натуру та встановлення вказівних знаків меж охоронної зони та прибережної смуги.

Відповідно до пункту 7.1 Договору від 28 квітня 2005 року, договір укладено на 49 років.

Розділом 3 Договору від 28 квітня 2005 року визначено права та обов`язки орендаря, зокрема, підпунктом 3.2.2 Договору від 28 квітня 2005 року Відповідача 2 зобов`язано використовувати наданий йому у користування на умовах оренди водний об`єкт за цільовим призначенням, відповідно до умов Договору; своєчасно і якісно проводити поточний ремонт гідроспоруд, не допускати умисного їх пошкодження; регулярно проводити рибоводно-меліоративні заходи на водному об`єкті; роботи по спорожненню та наповненню водойм проводити згідно з затвердженими правилами експлуатації та дозволом на спецводокористування; утримувати в належному стані прибережну захисну смугу водного об`єкта, здійснювати заходи щодо забезпечення режиму її охорони у відповідності з вимогами Водного кодексу України, за згодою з Позивачем винести в натуру межі водоохоронної зони та прибережної смуги і встановити вказівні знаки; виконувати інші вимоги щодо використання водного об`єкта згідно з чинним законодавством.

За підпунктом 3.2.13 Договору від 28 квітня 2005 року передбачила, що після закінчення договору оренди, Відповідачу 2 необхідно повернути орендований водний об`єкт в стані не гіршому у порівнянні з тим, у якому він одержав його в оренду.

Пунктом 8.2 Договору від 28 квітня 2005 року визначено, що на вимогу однієї із сторін договір може бути достроково розірваний у разі невиконання сторонами їх обов`язків, передбачених пунктами 3.2, 4.2 Договору від 28 квітня 2005 року.

В той же час, у 2009 році Приватним підприємством "Інвіеко-Захід" виготовлено Паспорт водного об`єкта, розташованого на території Позивача (том 1, а.с. 33-39).

У пункті 10 Розділі 1 зазначеного Паспорта наявні характеристики споруд, а саме: греблі ґрунтові: довжина - 2200 м, середня висота - 1.2 м, ширина гребеня - 3...5 м.; водоскиди типу "Монах" - 7 шт. Відповідно до характеристики та технічного стану споруд слідує, що для зарегулювання та підтримання на заданому рівні об`єму води в складі ставка функціонують огороджувальні дамби довжиною 2200 м, основна дамба шириною по верху - 8.0 м, довжина - 180 м, водоскидні споруди типу "Монах" (металева труба, обладнана дерев`яними шандорами) з діаметром труб від 25 до 150 мм. Скид води здійснюється через водоскидні споруди типу "Монах", загальний стан споруд - задовільний (Розділу 5 Паспорт водного об`єкта).

У Розділі 6 Паспорту водного об`єкта наведено рекомендації щодо використання водного об`єкта, саме з метою запобігання забруднення води, з прилеглих територій рекомендовано відвести у встановленому порядку прибережну захисну смугу та встановити відповідні водоохоронні знаки.

22 грудня 2006 року Відповідачем 2 зареєстровано право власності на рибацький будинок за адресою: вул. Рольщикова,12-Д, с.Велика Омеляна, Рівненський район, Рівненська область.

Підставою для реєстрації слугувало рішення Господарського суду Рівненської області від 22 листопада 2006 року у справі №14/291 (том 1, а.с. 55-56).

Згідно рішення суду у справі 14/291 від 20 червня 2006 року за Відповідачем 2 визнано право власності на самочинне будівництво - рибацький будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Також відповідно до вказаного рішення суду слідує, що самочинне будівництво - рибацький будинок знаходиться на орендованій земельній ділянці водного фонду, площею 23,5 Га, згідно Договору від 22 липня 2003 року № 1 - 1588, укладеного між Рівненською районною державною адміністрацією та Відповідачем 1 та 25 квітня 2004 року переданої у суборенду Відповідачу 2.

29 грудня 2006 року між Відповідачем 2 та ОСОБА_2 укладено договір купівлі - продажу, зареєстрований в реєстрі за № 4312 .

Відповідно до пункту 1 вказаного договору слідує, що предметом договору є рибацький будинок загальною площею 41,7 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно слідує, що 27 травня 2020 року за номером запису про право власності 36697380, реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 2090656656246 за ОСОБА_2 зареєстровано рибацький будинок, загальною площею 41.7 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 (індексний номер 52457563). Відповідно до даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно слідує, що складовими частинами об`єкта нерухомого майна: рибацький будинок, загальною площею 41.7 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 є: споруда, водопропускна труба І,додаткові відомості металева; споруда, водопропускна труба ІІ, додаткові відомості: металева; споруда, водопропускна труба ІІІ, додаткові відомості: металева; споруда, водопропускна труба IV, додаткові відомості металева; споруда, водопропускна труба V, додаткові відомості: металева; споруда, водопропускна труба VI, додаткові відомості: металева; споруда, водопропускна труба VII, додаткові відомості: металева. Вказаний об`єкт нерухомого майна із складовими частинами знаходиться на земельній ділянці з кадастровим номером 5624682001:01:006:0001.

Підставою для вказаної реєстрації слугував договір купівлі - продажу від 29 листопада 2006 року, серія та номер 4318 та технічний паспорт станом на 25 травня 2020 року (том 1,а.с. 102).

ОСОБА_2 на підставі договору купівлі - продажу від 18 грудня 2020 року № 1863 відчужила нерухоме майно, а саме: рибацький будинок, загальною площею 41,7 кв.м за адресою: АДРЕСА_1, складовою частиною якого є: споруда, водопропускна труба І, металева; споруда, водопропускна труба ІІ, металева; споруда, водопропускна труба III, металева; споруда, водопропускна труба IV, металева; споруда, водопропускна труба V, металева; споруда, водопропускна труба VI, металева; споруда, водопропускна труба VII, металева, на користь Відповідача 2 (том 1, а.с 100-101).

16 жовтня 2023 року комісією в складі: начальника відділу з питань архітектури, благоустрою та земельних відносин, спеціаліста- землевпорядника, трьох депутатів Позивача, начальника відділу правового забезпечення Позивача, начальника відділу державного екологічного нагляду (контрою) земельних ресурсів та надр Управління державного екологічного нагляду (контролю) природних ресурсів та промислового забруднення Рівненської області, старшого державного інспектора з охорони навколишнього природного середовища Державної екологічної інспекції Поліського округу, поліцейського офіцера громади, створеною на підставі розпорядження сільського голови Позивача від 6 жовтня 2023 року № 105-ОД, проведено обстеження земельної ділянки з кадастровим номером 5624682001:01:006:0001 та складено акт обстеження.

Згідно акту обстеження земельної ділянки з кадастровим номером 5624682001:01:006:0001 площею 23,5 Га від 16 жовтня 2023 слідує, що на земельній ділянці знаходиться нерухоме майно: будівля, яке є самочинно збудована. Крім того, поряд з водоймою влаштовано несанкціоноване місце видалення твердих побутових відходів на площі 20 кв.м. Також вказано, що водний об`єкт заростає чагарником та іншою болотною рослинністю, прибережна захисна смуга в натуру не винесена, межових знаків не виявлено, місця для купання та напування худоби відсутні, спорожнення водойми не проводились. В ході огляду встановлено, що на земельній ділянці з кадастровим номером 5624682001:01:006:0001 площею 23,5 Га наявне нерухоме майно: двоповерхова будівля, яка знаходиться на відстані 6,02 метри від у зрізу води. Також на водному об`єкті знаходяться водоскидні металеві труби в кількості 7 штук, інших водопропускних (водоскидних) споруд не виявлено. Крім того, на вказаній земельній ділянці водного фонду наявне несанкціоноване місце видалення твердих побутових відходів орієнтовною площею 20 кв.м, межі водоохоронної зони та прибережної захисної смуги в натуру не винесені, межових знаків не виявлено.

Згідно інформації Державної екологічної інспекції Поліського округу від 14 грудня 2023 року № 4517/4/1-06 слідує, що на земельній ділянці з кадастровим номером 5624682001:01:006:0001 площею 23,5 Га розміщено будівлю площею 24,5 кв.м, що свідчить про порушення статті 61 Земельного кодексу України та статті 89 Водного кодексу України та є порушенням п. 2 розділу 3.2 Договору оренди земельної ділянки від 22 серпня 2003 року. Також земельна ділянка знаходиться в неналежному екологічному стані, поряд з водоймою влаштовано несанкціоноване місце видалення твердих побутових відходів на площі 20 кв.м, що є порушенням ст. 96 ЗК України, ст. 35 Закону України "Про охорону земель". Порушено режим використання водоохоронної зони та прибережної захисної смуги водного об`єкту. Вказано, що об`єкт заростає чагарником та іншою болотною рослинністю, що може призвести до замулювання та зменшення площі водного дзеркала та що дані дії призвели до порушення пунктів 3, 4 зобов`язань орендаря, що зазначені у розділі 3.2 Договору від 22 серпня 2003 року. При цьому, встановлено, що будь-які дозволи на будівництво нерухомого майна на земельній ділянці з кадастровим номером 5624682001:01:006:0001 площею 23,5 Га, Відповідачем 1 та 2 не отримувалися, письмова згода власника орендованої земельної ділянки на зведення жилих, виробничих, культурно-побутових та інші будівель і споруд, у тому числі на будівництво (реконструкцію) водогосподарських споруд не надавалася.

3 огляду на викладене, на переконання Позивача Договір від 22 серпня 2003 року та Договір від 28 квітня 2005 року підлягає розірванню, а земельна ділянка площею 23,5 Га та водний об`єкт загальною площею земель водного фонду 23,5 Га підлягає поверненню у комунальну власність Великоомелянської територіальної громади в особі Позивача, а також підлягає скасуванню державна реєстрація з припиненням права власності на рибацький будиночок, що є предметом позовних вимог Позивача.

Оцінивши в сукупності матеріали справи, надаючи правову оцінку правовідносинам враховуючи положення діючого законодавства України, колегія суддів зауважує таке.

Відповідно до статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону (стаття 13 Конституції України).

За змістом положень статтей 626, 627, 628 Цивільного кодексу договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 792 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Земельна ділянка може передаватись у найм разом з насадженнями, будівлями, спорудами, водоймами, які знаходяться на ній, або без них. Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

В силу приписів статті 93 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам, іноземцям і особам без громадянства, міжнародним об`єднанням і організаціям, а також іноземним державам.

Договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Згідно зі статтею 96 Земельного кодексу України землекористувачі зобов`язані, зокрема, забезпечувати використання землі за цільовим призначенням.

У відповідності до статті 15 Закону України "Про оренду землі" (в редакції чинній на момент укладення спірного договору) передбачено, що істотною умовою договору є, серед інших, умови використання та цільового призначення земельної ділянки, яка передається в оренду.

Стаття 24 Закону України "Про оренду землі" визначає, що орендодавець має право вимагати від орендаря: використання земельної ділянки за цільовим призначенням згідно з договором оренди.

В силу дії статті 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

За частиною 2 статті 651 Цивільного кодексу України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Поряд з тим, частиною 3 статті 31 Закону України "Про оренду землі" визначено, що на вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом.

Частиною 1 статті 32 Закону України "Про оренду землі" встановлено, що на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.

Стаття 141 Земельного кодексу України визначає підстави припинення права користування земельною ділянкою, а саме: використання земельної ділянки не за цільовим призначенням.

Колегія суддів констатує, що статтею 269 Господарського процесуального кодексу України визначено, що: суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї; суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

З урахуванням меж розгляду справи судом апеляційної інстанції, визначених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд здійснює перегляд справи за наявними у ній доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

За результатами розгляду справи та дослідження поданих доказів, місцевим господарським судом відмовлено в задоволенні позовних вимог Позивача про скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна державну реєстрацію права приватної власності Відповідача 2 на об`єкт нерухомого майна (реєстраційний номер 2090656656246, номер відомостей про речове право: 39800150).

Однак, апеляційна скарга Відповідача 1 не містять доводів щодо заперечення обставин відмови в задоволенні позову Позивача в частині скасування державної реєстрації речового права. Відтак, з огляду на те, що судове рішення не оспорюється у відповідній частині, суд апеляційної інстанції не переглядає судове рішення у відповідній частині, так як не встановив порушень норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, як і не встановив неправильне застосування норм матеріального права у вищеописаних частинах судового рішення, що не оспорена апелянтом.

Зважаючи на заперечення апеляційної скарги Відповідача 1 щодо використання орендованої земельної ділянки за цільовим призначенням та відповідно до мети укладеного Договору оренди водного об`єкта, колегія суддів зауважує таке.

У відповідності до пунктів 1.1, 2.1 Договору оренди земельної ділянки № 1-1588 земельна ділянка є земельною ділянкою водного фонду, передається в оренду для рибогосподарських потреб.

Згідно з пункту 3.2 Договору оренди земельної ділянки № 1-1588 до обов`язків орендаря відноситься використовувати земельну ділянку відповідно до її цільового призначення.

Вказані пункти є тотожними з пунктами 1.1, 2.1 та 3.2 Договору від 25 травня 2004 року.

Згідно з інформацією Управління державного агентства меліорації та рибного господарства у Рівненській області від 24 жовтня 2023 року № 2-3-9/807-23 звіти Відповідач 2 про здійснення господарської діяльності (зариблення, вилову риби) протягом 2018 -2022 років не подавав.

Також всупереч вимогам підпункту 3.2.10 Договору оренди водного об`єкту від 28 квітня 2005 року Відповідач 2 розміщував оголошення про передачу права оренди об`єкта.

Відповідно до наявного у матеріалах справи листа Позивача від 19 жовтня 2023 року № 02-19 Рівненській окружній прокуратурі вбачається, а саме: до бюджету Позивача від орендної плати за землю від Відповідача 2 надійшли кошти: протягом 2021 року в сумі 16 662 грн. 80 коп.; протягом 2022 року - 13 857 грн. 72 коп.; протягом 9 місяців 2023 року - 17 400 грн. 00 коп. Відповідно, від орендної плати за земельну ділянку площею 23,4949 Га (кадастровий номер 5624682001:01:006:0001) тільки протягом 2021-2023 років (з урахуванням коефіцієнтів нормативно грошової оцінки) бюджетом Позивача недоотримано кошти в сумі більше 100 тис. грн.

Апеляційний господарський суд при цьому констатує, що сторонами не спротсовано належними та допустимими доказами факту існування на той час заборгованості зі сплати орендної плати. Як вказав Позивач і не спростував апелянт, вказані кошти було сплачено лише після подання позову до суду.

Суд зазначає, що зважаючи на вказані вище обставини вбачається систематичне порушення Відповідачем 2 умов Договору від 28 квітня 2005 року, зокрема із орендної плати.

Суд апеляційної інстанції наголошує та звертає увагу на те, що саме Відповідач 1 в апеляційній скарзі заперечує заборгованість зі сплати орендної плати, зазначаючи, що станом на час розгляду справи в суді заборгованість зі сплати орендної плати повністю сплачена.

При цьому, зважаючи на доводи позовної заяви Позивача щодо існування заборгованості протягом 2021-2023 років, колегія суддів дослідивши докази долучені Відповідачем 2 до відзиву на позовну заяву, з метою підтвердження чи спростування обставин щодо своєчасної сплати орендної плати (том 1, а.с. 106-113), в розрізі доводів апеляційної скарги щодо долучення до матеріалів справи всіх платіжних доручень зі сплати орендної плати за останні три роки відповідно до розміру встановленого рішенням Господарського суду Рівненської області по справі №918/1174/16 від 7 грудня 2016 року, зауважує таке.

Відповідно до вищевказаного рішення Господарського суду Рівненської області по справі №918/1174/16 від 7 грудня 2016 року - внесено зміни в підпункт 2.3 пункт 2 Договору оренди земельної ділянки водного фонду, укладеного 22 серпня 2003 року між Третьою особою та Відповідачем 1, виклавши його в наступній редакції: "Нормативна грошова оцінка земельної ділянки площею 23,5 Га, згідно витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку землі, виданого управлінням Держгеокадастру в Рівненькому районі, становить 154 735,05 грн. Орендна плата вноситься орендарем у розмірі 10 % від нормативної грошової оцінки в сумі 15 473 грн 50 коп. в рік".

Дослідивши платіжні доручення, котрі долучені до матеріалів справи (том 1, а.с. 106-113). Суд апеляційної інстанції встановив факт сплати різної суми (4000 грн; 2900 грн; 5157 грн), котра зовсім не відповідає розміру платежу визначеного судовим рішенням по справі №918/1174/16, що в свою чергу повністю спростовує доводи апелянта щодо своєчасної та повної сплати орендної плати за земельну ділянку водного фонду протягом терміну дії оскаржуваних Договорів відповідно до установленого розміру.

При цьому погашення орендарем заборгованості з орендної плати (зокрема і до відкриття провадження у справі) не має правового значення для вирішення позовних вимог про розірвання договору оренди як на підставі частини другої статті 651 Цивільного кодексу України (у разі часткової несплати (недоплати) орендної плати та істотності такого порушення), так і на підставі пункту «д» частини першої статті 141 Земельного кодексу України (у разі систематичної (два та більше випадки) повної несплати орендної плати).

Доходячи відповідного висновку колегія суду враховує правові позиції висвітлені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2024 року по справі 918/391/23.

Окрім того, зважаючи на доводи апеляційної скарги Відповідача 1 щодо відсутності обставин, котрі б вказували на істотне порушення умов оскаржуваних Договорів, колгія суду зауважує таке.

Згідно інформації Державної екологічної інспекції Поліського округу від 14 грудня 2023 року № 4517/4/1-06 слідує, що на земельній ділянці з кадастровим номером 5624682001:01:006:0001 площею 23,5 Га розміщено будівлю площею 24,5 кв.м, що свідчить про порушення статті 61 Земельного кодексу України та статті 89 Водного кодексу України та є порушенням пункту 2 розділу 3.2 Договору від 22 серпня 2003 року. При цьому, встановлено, що будь-які дозволи на будівництво нерухомого майна на земельній ділянці з кадастровим номером 5624682001:01:006:0001 площею 23,5 Га, орендарем та суборендарем не отримувалися, письмова згода власника орендованої земельної ділянки на зведення жилих, виробничих, культурно-побутових та інші будівель і споруд, у тому числі на будівництво (реконструкцію) водогосподарських споруд не надавалася.

Згідно акту обстеження земельної ділянки з кадастровим номером 5624682001:01:006:0001 площею 23,5 Га від 16 жовтня 2023 слідує, що на земельній ділянці знаходиться нерухоме майно: будівля, яке є самочинно збудована. В ході огляду встановлено, що на земельній ділянці з кадастровим номером 5624682001:01:006:0001 площею 23,5 Га наявне нерухоме майно: двоповерхова будівля, яка знаходиться на відстані 6,02 метри від у зрізу води. Також зауважено, що на водному об`єкті знаходяться водоскидні металеві труби в кількості 7 штук, інших водопропускних (водоскидних) споруд не виявлено.

При цьому доводи Відповідача 1 про те, що акт обстеження земельної ділянки водного фонду від 16 жовтня 2023 року не є належним та допустимим доказом порушення орендарем приписів земельного законодавства, не заслуговують на увагу, з огляду на наступне.

Згідно частин 6, 7 статті 7 Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" передбачено, зокрема, що: за результатами здійснення планового або позапланового заходу посадова особа органу державного нагляду (контролю) складає акт та зазначає в акті стан виконання вимог законодавства суб`єктом господарювання, а в разі невиконання детальний опис виявленого порушення з посиланням на відповідну вимогу законодавства; якщо суб`єкт господарювання не погоджується з актом, він підписує акт із зауваженнями; зауваження суб`єкта господарювання щодо здійснення державного нагляду (контролю) є невід`ємною частиною акта органу державного нагляду (контролю); на підставі акта, складеного за результатами здійснення заходу, в ході якого виявлено порушення вимог законодавства, орган державного нагляду (контролю) за наявності підстав для повного або часткового зупинення виробництва (виготовлення), реалізації продукції, виконання робіт, надання послуг звертається у порядку та строки, встановлені законом, з відповідним позовом до адміністративного суду. У разі необхідності вжиття інших заходів реагування орган державного нагляду (контролю) протягом п`яти робочих днів з дня завершення здійснення заходу державного нагляду (контролю) складає припис, розпорядження, інший розпорядчий документ щодо усунення порушень, виявлених під час здійснення заходу.

Отже для встановлення, чи мало місце правопорушення, основним доказом є акт, яким зафіксовано факт правопорушення.

В силу дії статті 7 Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" акт є документом, який фіксує факт проведення планових, позапланових перевірок суб`єктів господарювання і є носієм доказової інформації про виявлені порушенні вимог законодавства, зокрема у сфері охорони навколишнього природного середовища.

Схожі правові висновки викладені також і у постановах Верховного Суду України від 20 травня 2014 року у справі №14/121-12 та від 26 травня 2022 року у справі 922/2317/21.

Поряд з тим суд апеляційної інстанції звертає увагу апелянт і на те, що факт самовільного будівництва встановлено і в рішенні Господарського суду Рівненської області № 14/291 за котрим визнано право власності на самочинне будівництво (при цьому в даній справі не брали участь Позивач, Відповідач 1, Третя особа). В той же час згадуване судове рішення не містить оцінки щодо порушення чи не порушення норм чинного законодавства при здійсненні такого самочинного будівництва про котрі зокрема вказано у вищеописаних актах, з огляду на те де (на якій земельній ділянці і біля якого (водного) об`єкта) знаходиться відповідний об`єкт самочинного будівництва.

Поміж тим у даній справі на відміну від справи №14/291 не встановлюється питання щодо права власності на об`єкт нерухомого майна, а встановлюється факт дотримання Відповідачами умов укладених Договорів, що і є можливою підставою для їх розірвання.

Колегія апеляційного господарського суду звертає увагу скаржника на те, що оскільки Відповідачами не оскаржувалося розпорядження сільського голови Позивача від 6 жовтня 2023 року № 105-ОД про створення комісії, а також акт обстеження та те, що у складі комісії також приймав участь старший інспектор з охорони навколишнього природного середовища державної екологічної інспекції Поліського округу, такий акт обстеження є законними, чинними та допустимим доказом у вказаній справі.

Також слід зазначити, що відповідно до інформації викладеної у листі Рівненської обласної державної адміністрації, Третя особа, вбачається те, що від Відповідачів 1 та 2 протягом 2003-2021 років заяв на виготовлення дозволів на зведення житлових, виробничих, культурно-побутових та інших будівель і споруд, у тому числі на будівництво водогосподарських споруд на орендованій земельній ділянці водного господарства (кадастровий номером 5624682001:01:006:0001 площею 23,5 Га) на території Позивача не надходило, не надавалося містобудівних умов та обмежень для проектування об`єктів будівництва на вищевказаній земельній ділянці. Дане опосередковано випливає і з рішення суду по справі №14/291 адже у разі наявності відповідних дозволів та погоджень сторони apriori не прийшлося би звертатися для визнання права власності на нерухоме майно (самочинне будівництво) з таким позовом.

Суд при цьому враховує, що відповідно до пунктів 1.1, 2.1. Договорів оренди земельної ділянки земельна ділянка є земельною ділянкою водного фонду, передається в оренду для рибогосподарських потреб.

Згідно з пункту 3.2 Договорів оренди земельної ділянки до обов`язків орендаря відноситься використовувати земельну ділянку відповідно до її цільового призначення.

Вказані пункти співвідносяться з пунктами 1.1, 2.1 та 3.2 Договору суборенди земельної ділянки водного фонду від 25 травня 2004 року № 1-1147.

Склад земель регулює стаття 18 Земельного кодексу України, а її категорії визначаються статтею 19 Земельного кодексу України. Так, відповідно до вказаних норм до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об`єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим. Землі України за основним цільовим призначенням поділяються, у тому числі, на землі водного фонду.

Частиною 1 статті 58 Земельного кодексу України, статтею 4 Водного кодексу України передбачено, що до земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водоймами, болотами, а також островами; прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.

Правовий режим прибережних захисних смуг визначається статтями 60 - 62 Земельного кодексу України та статтями 1, 88 - 90 Водного кодексу України.

Так, згідно зі статтею 61 Земельного кодексу України, статті 89 Водного кодексу України прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності. У прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється, зокрема будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів. Об`єкти, що знаходяться у прибережній захисній смузі, можуть експлуатуватись, якщо при цьому не порушується її режим. Не придатні для експлуатації споруди, а також ті, що не відповідають встановленим режимам господарювання, підлягають винесенню з прибережних захисних смуг.

В силу дії статті 60 Земельного кодексу України, статтею 88 Водного кодексу України прибережні захисні смуги встановлюються по обидва береги річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною: для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менш як 3 га - 25 м; для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 га - 50 м; для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 м.

Чинним законодавством установлено особливий правовий режим використання земель водного фонду. В Україні землі водного фонду є об`єктами підвищеного захисту зі спеціальним режимом використання (постанова Верховного Суду від 21 лютого 2024 року в справі № 495/4980/21).

У відповідності до частин 1, 2 статті 18 Земельного кодексу України, до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об`єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим.

Цільове призначення земельної ділянки - це допустимі напрями використання земельної ділянки відповідно до встановлених законом вимог щодо використання земель відповідної категорії та визначеного виду цільового призначення.

Відповідно до статті 5 Закону України "Про аквакультуру", суб`єкти аквакультури зобов`язані подавати центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері рибного господарства, звітну інформацію щодо обсягів виробництва продукції аквакультури у визначені строки за формами, затвердженими в установленому порядку.

Згідно вимог статті 51 Водного кодексу України, правовий режим земель водного фонду розглядається в комплексі з правовим режимом відповідного водного об`єкту, тобто земельна ділянка і розташований на ній водний об`єкт є комплексним об`єктом правового регулювання.

Окрім того, відповідно до статті 25 Закону України "Про оренду землі", орендар земельної ділянки зобов`язаний у разі оренди земельної ділянки в комплексі з розташованим на ній водним об`єктом використовувати водний об`єкт відповідно до вимог водного законодавства України.

Вказані обставини свідчать про те, що на земельній ділянці з кадастровим номером 5624682001:01:006:0001 площею 23,5 Га розміщено будівлю площею 24,5 кв.м яка є самочинним будівництвом, що свідчить про порушення статті 61 Земельного кодексу України та статті 89 Водного кодексу України та є порушенням пункту 2 розділу 3.2 Договору оренди земельної ділянки від 22 серпня 2003 року.

При тому, апеляційний господарський суд вчергове вказує, що рішення Господарського суду Рівненської області від 22 листопада 2006 року у справі № 14/291 встановлює, що об`єкт є самочинним будівництвом, належить Відповідачу 2, однак не встановлює правомірності здійснення будівництва на земельній ділянці з кадастровим номером 5624682001:01:006:0001 площею 23,5 Га, будівлі площею 24,5 кв.м. Колегія суду при цьому наголошує, що питання наявності відповідних дозволів не досліджувалось, контролюючі органи та органи місцевого самоврядування не залучались.

До того ж, після винесення рішенням суду про визнання власником Відповідача 2 самочинно збудованого майна на орендованій ним земельній ділянці комунальної форми власності, котра була відведена саме для рибогосподарських потреб, а не будівництва, проведено самовільну добудову і у двоє збільшено площу рибацього будинку.

Відтак здійснивши будівництво на частині орендованої земельної ділянки, яка знаходиться в межах прибережної захисної смуги, щодо якої встановлений особливий правовий режим використання Відповідач 2 тим самим здійснив її нецільове використання і порушив вимоги земельного і екологічного законодавства, що є недопустимим.

Окрім того, зважаючи на доводи апеляційної скарги щодо відсутності будь-яких порушень умов оскаржуваних Договорів, колегія суддів зауважує наступне.

Як зазначалося вище, на підставі Договору купівлі-продажу нерухомого майна від 29 грудня 2006 року № 4318 та технічного паспорту станом на 25 травня 2020 року, державним реєстратором Грушвицької сільської ради 1 червня 2020 року зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ОСОБА_2 право власності на об`єкт нерухомого майна: рибацький будинок, загальною площею 41.7 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 (індексний номер 52457563) із складовими частинами об`єкта нерухомого майна: споруда, водопропускна труба І, металева; споруда, водопропускна труба ІІ, металева; споруда, водопропускна труба ІІІ, металева; споруда, водопропускна труба IV, металева; споруда, водопропускна труба V, металева; споруда, водопропускна труба VI, металева; споруда, водопропускна труба VII, металева.

Однак, згідно Договору водного об`єкта від 28 квітня 2005 року Відповідачу 2, передано в оренду згідно акту здачі-приймання водного об`єкту водний об`єкт на території Позивача площею 18,93 Га. об`ємом 331,5 тис.м. куб. без 7-ми водоскидів типу "Монах".

Відповідно до статті 1 Закону України "Про аквакультуру", гідротехнічні споруди рибогосподарської технологічної водойми (гідротехнічні споруди) - об`єкти нерухомого майна (земляні греблі та дамби, водозабірні споруди, повеневі водоскиди, донні водовипуски, водопостачальні, скидні та рибозбірноосушувальні канали, рибовловлювачі, камери облову, причали, водоскиди, бистротоки, перепади, перегороджувальні рибозахисні та інші споруди), що є інженерними спорудами, які призначені для управління водними ресурсами (підготовка, постачання, збереження, транспортування води та водовідведення), а також для запобігання шкідливій дії вод.

За визначенням пункту 1.9.18 Методики обстеження і паспортизації гідротехнічних споруд систем гідравлічного вилучення та складування промислових відходів, затвердженої наказом Держкоммістобудування № 252 від 19 грудня 1995 року, гідротехнічні споруди - це споруди для використання водних ресурсів, а також для боротьби з шкідливим впливом вод: греблі й дамби різного призначення та їхні конструктивні елементи; водоскиди, водоспуски, споруди водовідведення: тунелі, канали, труби, лотки; регуляційні споруди, накопичувані промислових відходів, ставки, відкриті водозабори, гідромеханічне та механічне обладнання, призначене для нормального функціонування споруд.

Згідно із ДСТУ 3517-97 "Гідрологія суші. Терміни та визначення основних понять" гідротехнічна споруда - це інженерна споруда, що допомагає здійснювати певні водогосподарські заходи як щодо використання водних ресурсів, так і для захисту від шкідливої дії вод.

За ДБН В.2.4-3:2010 "Гідротехнічні споруди. Основні положення", гідротехнічні споруди - це споруди, що підпадають під вплив водного середовища, призначені для використання і охорони водних ресурсів, а також захисту від шкідливого впливу вод.Стави нагульні, зимувальні, виросні є рибницькими ставками - рибогосподарськими водними об`єктами, призначеними для розведення, утримання та/або вирощування об`єктів аквакультури (стаття 1 Закону України "Про аквакультуру").

Рибницькі ставки, інкубаційні цехи, споруди, будівлі, системи інженерного забезпечення, земельні ділянки, на яких вони розміщені, витрати на поліпшення земель, а також придбані машини і механізми, устаткування, плавзасоби, інвентар, прилади відносилися до основних виробничих фондів (засобів) ставкових рибоводних підприємств, запроектованих згідно з вимогами відомчих норм технологічного і будівельного проектування.

Кожний рибницький ставок є комплексною гідротехнічною спорудою, який створений шляхом будівництва функціонально пов`язаних лінійних і локальних гідротехнічних споруд для створення водного середовища з регульованими параметрами, такими як площа водної поверхні, глибина води, наповнення водою, проточність води, аерація води, годівля риби, перепуск води з одного ставка в інший ставок, спуск води для вилову риби.

Отже, гідротехнічна споруда є інженерною спорудою, що допомагає здійснювати певні водогосподарські заходи як щодо використання водних ресурсів, так і для захисту від шкідливої дії води.

Проаналізувавши вказані норми законодавства слідує, що такий об`єкт як гідротехнічна споруда ставка є інженерною спорудою та нерозривно пов`язана із землею і призначена саме для управління водними ресурсами, тобто її функціонування неможливе без існування водного об`єкту та її переміщення в інше місце неможливо без його знецінення та зміни призначення.

Отже, гідротехнічні споруди, які знаходяться на земельній ділянці водного фонду з кадастровим номером 5624682001:01:006:0001 та складаються із земляної греблі та водоскидних (водопропускних) труб в кількості 7 штук, призначені саме для існування ставка на земельній ділянці водного фонду, котра є у комунальній власності, а не в приватній власності фізичних осіб.

Відтак, водоскидні (водопровідні) споруди не можуть бути складовою нерухомого майна, а саме рибацького будинку (головної речі), який в свою чергу збудований самочинно без будь-яких дозволів на орендованій земельній ділянці комунальної форми власності, оскільки не призначені для його обслуговування, і не пов`язані з ним спільним призначенням.

Водоскидні споруди розміщені на земельній ділянці, яка за даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно належить до комунальної власності, і розташована на території Позивача.

При цьому, відомості про наявність гідротехнічних споруд (водоскидні споруди, труби металеві в кількості 7 шт.) містяться в Договорі оренди водного об`єкта від 28 квітня 2005 року та в паспорті на водний об`єкт.

В той же час, зважаючи на усе вищеописане, зокрема державну реєстрацію металевих споруд, (розміщенних на орендованій Відповідачами земельній ділянці) за Відповідачем 2 в розрізі доводів апеляційної скарги Відповідача 1 щодо відсутності будь-яких яких порушень умов Договорів, колегія суддів звертає увагу апелянта, що враховуючи правовий статус гідротехнічної споруди як приналежності водного об`єкту, власником гідротехнічної споруди може виступати лише особа, яка є власником земельної ділянки, на якій розташований водний об`єкт з гідротехнічною спорудою.

Спірні гідротехнічні споруди розташовані на земельній ділянці водного фонду, а Відповідач 1 не мав правових підстав для набуття її у власність саме з огляду на їх таке місцерозташування, що як вже вказано у цій постанові не оцінювалося в судовому рішенні по справі №14/291.

Враховуючи наведене, оскільки гідротехнічна споруда нерозривно пов`язана з водним об`єктом, не може бути відокремлена від нього без втрати цільового призначення, відповідно не може перебувати у власності фізичних осіб, крім випадків, визначених законом.

Державна реєстрація права власності на гідротехнічну споруди за Відповідачем 1 всупереч законодавству позбавляє територіальну громаду прав на користування та розпорядження земельною ділянкою водного фонду.

Схожа правова позиція наведена також і в постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 5 березня 2025 року по справі № 291/255/23 провадження № 61-16296св24.

За таких обставин, спірні гідротехнічні споруди (водопропускні (водоскидні) труби в дійсності є комунальною власністю, хоч і досі не зареєстровані у передбачений чинним законодавством спосіб за органом місцевого самоврядування, а Великоомелянська об`єднана територіальна громада виступає законним власником цього майна, оскільки таке майно розташоване на земельній ділянці, котра належить їй на праві власності та призначені для обслуговування водних об`єктів, котрі не можуть перебувати у власності фізичних та юридичних осіб, оскільки є власністю відповідної територіальної громади.

На даний час об`єкт нерухомого майна: рибацький будинок, загальною площею 41,7 кв.м за адресою: АДРЕСА_1, складовими частинами якого є: споруда, водопропускна труба І, металева; споруда, водопропускна труба ІІ, металева; споруда, водопропускна труба ІІІ, металева; споруда, водопропускна труба IV, металева; споруда, водопропускна труба V, металева; споруда, водопропускна труба VI, металева; споруда, водопропускна труба VII, металева зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно рахується за Відповідачем 1, як наслідок Великоомелянська об`єднана територіальна громада як власник водного об`єкту та земельної ділянки позбавлена можливості здійснювати контроль за водогосподарськими заходами щодо використання водних ресурсів та і для захисту від шкідливої дії води.

Отже, встановлені обставини свідчать про те, що Відповідачем 1, як орендарем обов`язок використовувати земельну ділянку за цільовим призначенням відповідно до умов Договору оренди землі та вимог земельного законодавства виконано неналежним чином.

При цьому, колегія суддів звертає увагу апелянта саме на істотні порушення умов Договору оренди водного об`єкта (а не порушення пов`язанні з розміщенням сміття, не зарибленням ставків та інші), котрі є суттєвими та свідчать про невикористання орендованих об`єктів всупереч умовам оскаржуваних Договорів та вимог статі 61 Земельного кодексу України та статті 89 Водного кодексу України, Закону України «Про аквакультуру» (самочинне будівництво нерухомого майна на землях водного фонду - в прибережній захисній смузі, яка є природоохоронною територією та не призначена для такого будівництва; реєстрація права власності на гідротехнічні споруди (металеві труби) за Відповідачем 1)), що є підставою для розірвання Договорів оренди земельної ділянки водного фонду.

Орендодавець, при наданні водного об`єкта в оренду з метою здійснення рибогосподарських потреб, розраховує не лише на отримання орендної плати, але й об`єктивно заінтересований у задоволенні певного суспільного інтересу, а невиконання зобов`язання, зокрема з дотримання орендарем усіх умов договору, не забезпечує потребу ефективного використання водного об`єкта, який надавався для визначеної мети. Мета надання водного об`єкта в оренду для здійснення рибогосподарських потреб є такою, що слугує загальносуспільному інтересу. Невиконання умов спірного договору порушує принцип раціонального використання цього об`єкта. Здійснення спеціального водокористування без за наявності дозволу порушує вимоги умов договору.

Такий висновок висвітлено також і в постанові Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року в справі № 902/760/17.

За договором оренди землі (зобов`язанням з визначеним строком виконання (дії) обов`язку з цільового використання земельної ділянки) орендар зобов`язаний утриматись від певної дії (використовувати земельну ділянку не за цільовим призначенням), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (використовувати земельну ділянку за цільовим призначенням). Обов`язок орендаря використовувати земельну ділянку за цільовим призначенням відповідно до умов договору оренди землі та вимог земельного законодавства повинен виконуватись ним безперервно, протягом усього строку дії договору оренди землі.

Схожий висновок наведено і в постанові Верховного Суду від 2 листопада 2022 року в справі № 922/3166/20.

У частинах 1 та 2 статті 651 Цивільного кодексу України визначено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає різні правові наслідки порушення зобов`язання, до яких належать, зокрема, припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом або розірвання договору, зміна умов зобов`язання, сплата неустойки, відшкодування збитків і моральної шкоди.

Застосування такого правового наслідку, як розірвання договору судом, саме з підстави істотності допущеного порушення договору, визначеної через іншу оціночну категорію - значну міру позбавлення того, на що особа розраховувала при укладенні договору, - відповідає загальним засадам цивільного законодавства, до яких за пунктом 6 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України належать, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

Відповідна правова позиція співпадає з правовою позицією викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2018 року в справі № 912/1385/17.

Суд апеляційної інстанції вважає, що посилання Відповідача 1 та 2 на те, що ними було усунуто всі порушення (вчинення природоохоронних заходів направлених на охорону вод, прибрано сміття, сплачено орендну плату), не заслуговують на увагу з огляду на таке.

Так, при істотному порушенні умов договору оренди землі, а саме нецільовому використанню земельної ділянки, для дострокового його розірвання за рішенням суду достатньо встановлення самого факту такого істотного порушення, а подальше його усунення не позбавляє орендодавця права вимагати розірвання договору у зв`язку із невиконанням його умов.

Зазначене вище узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Першої судової палати Касаційного цивільного суду Верховного суду України від 28 січня 2019 року в справі № 473/4413/17.

Відтак підсумовуючи усе описане вище колегія суддів виснує, що враховуючи встановленні обставини щодо порушення Відповідачами 1 та 2 умов оскаржуваних Договорів оренди водного об`єкта, Закону України "Про оренду землі", Водного кодексу України, Закону України «Про аквакультуру», позовні вимоги в частині розірвання Договору від 22 серпня 2003 року та Договору від 28 квітня 2005 року є підставними та обгрунтованими, а тому підлягають до задоволення.

Відповідно колегія суду приймає рішення про розірвання Договору від 22 серпня 2003 року та Договору від 28 квітня 2005 року.

Дане рішення в цій частині прийнято й місцевим господарським судом, а відтак Північно-західний апеляційний господарський суд залишає без змін рішення місцевого господарського суду в даній частині.

Що ж стосується позовних вимог про повернення Відповідачем 1 у комунальну власність Позивача земельної ділянки загальною площею 23,5 Га, кадастровий номер 5624682001:01:006:0001 та зобов`язання Відповідача 2 повернути у комунальну власність Позивача водний об`єкт, площею водного дзеркала 18,93 Га, за актом здачі - приймання, то колегія суду зауважує таке.

Відповідно до частини 1 статті 785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Згідно з частиною 1 статтею 34 Закону України "Про оренду землі" у разі припинення або розірвання договору оренди землі орендар зобов`язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку на умовах, визначених договором. Орендар не має права утримувати земельну ділянку для задоволення своїх вимог до орендодавця.

Враховуючи розірвання Договору від 22 серпня 2003 року та Договору від 28 квітня 2005 року, обгрунтованими та підставними є позовні вимоги про повернення Відповідачем 1 у комунальну власність Позивача земельної ділянки загальною площею 23,5 Га, кадастровий номер 5624682001:01:006:0001 та зобов`язання Відповідача 2 повернути у комунальну власність Позивача водний об`єкт, площею водного дзеркала 18,93 Га, за актом здачі - приймання.

Відповідно колегія суду приймає рішення про повернення Відповідачем 1 у комунальну власність Позивача земельну ділянку загальною площею 23,5 Га, кадастровий номер 5624682001:01:006:0001 та зобов`язання Відповідача 2 повернути у комунальну власність Позивача водний об`єкт, площею водного дзеркала 18,93 Га, за актом здачі - приймання.

Дане рішення в цій частині прийнято й місцевим господарським судом, а відтак Північно-західний апеляційний господарський суд залишає без змін рішення місцевого господарського суду і в цій частині без змін.

Що ж до заяви Відповідача 2 та доводів апеляційної скарги про застосування позовної давності до спірних правовідносин, то суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Статтею 256 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 Цивільного кодексу України і вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму).

Частиною першою статті 261 Цивільного кодексу України визначено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Суд зауважує, що відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення.

З огляду на викладене, суд зобов`язаний у будь-якому випадку, в разі подання заяви про застосування наслідків спливу строку позовної давності, розглянути її, і якщо позовна давність спливла - відмовити в позові у зв`язку зі її закінчення за відсутності наведених позивачем поважних причин пропуску вказаного строку.

Велика Палата Верховного Суду вже неодноразово вказувала на те, що заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду всупереч вимогам ЗК України (перехід до них права володіння цими землями) є неможливим. Розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у статті 59 цього кодексу (висновки Великої Палати Верховного Суду, сформульовані у постанові від 22 травня 2018 року у справі №469/1203/15-ц, у пункті 70 постанови від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц, у пункті 80 постанови від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц, у пункті 96 постанови від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц, у пункті 45 постанови, пункт 73 постанови від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17).

Отже, зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням ЗК України та ВК України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу зобов`язати повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду (див. пункт 71 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц, пункт 96 постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц, пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі №487/10128/14-ц, пункт 97 постанови від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц).

Власник земельної ділянки водного фонду може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути таку ділянку (абзац п`ятий пункту 143 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц).

Відтак, відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, яка викладена у постанові від 12 вересня 2023 року у справі № 910/8413/21, у випадках, коли на певний об`єкт нерухомого майна за жодних умов не може виникнути право приватної власності, державна реєстрація цього права не змінює володільця відповідного об`єкта, а тому порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади слід розглядати як таке, що не пов`язане з позбавленням власника володіння.

Отже, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для застосування строків позовної давності, оскільки Позивачем заявлено негаторний позов, а негаторний позов може бути пред`явлений позивачем доти, поки існує відповідне правопорушення, а саме здійснення та існування самочинного будівництва на землях водного фонду - прибережній захисній смузі, яка є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності та має пряму заборону на будівництво будь-яких споруд (підпункт "г" частини 2 статті 61 Земельного кодексу України).

Відтак заява Відповідача 2 та доводи апеляційної скарги про застосування позовної давності до спірних правовідносин не підлягають до задоволення.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Таким чином, колегія суддів вважає посилання Відповідача 1, викладені в апеляційній скарзі, безпідставними, документально необґрунтованими, суперечливими та відхиляє їх з підстав, вказаних вище в даній постанові.

При цьому апеляційний господарський суд залишає оспорюване рішення суду першої інстанції без змін з огляду на його законність і обгрунтованість, а також те, що при прийнятті даної постанови, Північно - західним апеляційним господарським судом не встановлено обставин, що б вказували на необхідність скасування даного рішення (в розумінні частини 4 статті 269 Господарського процесуального кодексу України).

Відтак, виносячи дану судову постанову та враховуючи те, що апеляційним господарським судом залишено без задоволення апеляційну скаргу Відповідача 1 апеляційний господарський суд, відповідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України, залишає судовий збір за розгляд апеляційної скарги за Відповідачем 1.

Керуючись статтями 129, 275-277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Рівненської області від 13 січня 2025 року в справі №918/802/24 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Рівненської області від 13 січня 2025 року в справі №918/802/24 - залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

4. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

5. Справу №918/802/24 повернути Господарському суду Рівненської області.

Повний текст постанови виготовлено 19 травня 2025 року.

Головуючий суддя Василишин А.Р.

Суддя Філіпова Т.Л.

Суддя Маціщук А.В.