Рішення від 19.05.2025 по справі 910/2820/25

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

19.05.2025Справа № 910/2820/25Господарський суд міста Києва у складі судді Грєхової О.А., розглянувши у спрощеному позовному провадженні матеріали господарської справи

за позовом Старобільської районної державної адміністрації Луганської області

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДГ Інтернешнл Груп"

про стягнення 2 600,00 грн.

Без повідомлення (виклику) сторін.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Старобільська районна державна адміністрація Луганської області звернулась до Господарського суду міста Києва із позовними вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДГ Інтернешнл Груп" про стягнення 2 600,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані несплатою відповідачем потерпілій особі франшизи за Полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № ЕР/218924396 в розмірі 2 600,00 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.03.2025 судом залишено позовну заяву без руху, надано позивачу строк для усунення недоліків та встановлено спосіб їх усунення.

12.03.2025 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва надійшла заява позивача про усунення недоліків.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.03.2025 позовну заяву прийнято судом до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/2820/25. Приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, у зв`язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу - для подання відповіді на відзив.

З метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 17.03.2025 була направлена судом до електронного кабінету відповідача та отримана відповідачем 17.03.2025, що підтверджується наявним в матеріалах справи повідомленням про доставку електронного листа.

Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Зважаючи на те, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданим йому процесуальним правом, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа з метою дотримання процесуальних строків вирішення спору може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України та частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

04.09.2024 о 08 год. 15 хв. в м. Києві на перехресті вул. Євгена Чикаленка та вул. Богдана Хмельницького, ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом марки «Hyundai» д.н.з. НОМЕР_1 , розвертаючись при зеленому сигналі основного світлофору, не надав переваги в русі автомобілю, що рухався у зустрічному напрямку прямо, здійснивши зіткнення з автомобілем марки «Renault» д.н.з. НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_2 , в результаті чого транспортні засоби отримали механічні пошкодження.

При цьому, на момент означеної ДТП ОСОБА_1 був водієм ТОВ «ДГ Інтернешнл Груп» (далі - відповідач), а ОСОБА_2 водієм Старобільської районної державної адміністрації Луганської області (далі - позивач).

Постановою Шевченківського районного суду міста Києва від 23.09.2024 у справі № 761/33707/24 встановлено порушення ОСОБА_1 Правил дорожнього руху України та визнано його винним у скоєнні адміністративного правопорушення передбаченого ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

12.12.2024 ПрАТ «СК «ПЗУ Україна» складено страховий акт № 47032/3 від, згідно з яким пошкодження транспортного засобу транспортного засобу «Renault» д.н.з. НОМЕР_2 , внаслідок ДТП визнано страховим випадком та призначено до виплати страхове відшкодування, за вирахуванням франшизи у розмірі 2 600,00 грн. передбаченої полісом №ЕР/218924396.

Листом вих. 20-31 від 07.01.2025 ПрАТ «СК «ПЗУ Україна» повідомило Старобільську районну державну адміністрацію Луганської області, що згідно Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» обов`язок відшкодування франшизи покладено на страхувальника.

04.11.2024 позивач звернувся до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДГ Інтернешнл Груп" із Претензією № 01-25/4216 від 29.10.2024, у якій вимагав сплатити франшизу в розмірі 2 600,00 грн., яка отримана відповідачем 05.11.2024, однак залишена без відповіді та задоволення, в зв`язку з чим позивач вимушений був звернутись з позовом до суду.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.

Згідно зі ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Частинами першою та другою статті 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до пунктів 1, 3 частини 1 статті 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, а за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

Таким чином, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.

При цьому, з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 на момент скоєння ДТП працював водієм ТОВ «ДГ Інтернешнл Груп». Суд відзначає, що з наявних в матеріалах справи документів не вбачається будь-яких правових підстав вважати, що ОСОБА_1 заволодів автомобілем марки «Hyundai» д.н.з. НОМЕР_1 неправомірно.

В свою чергу, вина ОСОБА_1 у вчиненні означеного ДТП встановлена постановою Шевченківського районного суду міста Києва від 23.09.2024 у справі № 761/33707/24.

Також, матеріалами справи підтверджується та не заперечується відповідачем, що автомобіль марки «Hyundai» д.н.з. НОМЕР_1 , яким нанесено шкоду належить відповідачу.

Відповідно до ч. 1 ст. 1172 Цивільного кодексу України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

Для покладення на юридичну або фізичну особу відповідальності необхідною є наявність як загальних умов деліктної відповідальності (протиправної поведінки працівника, завданої шкоди, причинного зв`язку та вини), так і певних спеціальних умов, лише за наявності яких може бути застосована зазначена стаття:

а) перебування завдавача шкоди в трудових (службових) відносинах з юридичною або фізичною особою - роботодавцем, незалежно від характеру таких відносин: постійні, тимчасові, сезонні тощо (п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.03.1992р. "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди"),

б) завдання шкоди під час виконання працівником своїх трудових (службових) обов`язків. Під виконанням працівником своїх трудових (службових) обов`язків треба розуміти виконання роботи, зумовленої трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоча і виходить за межі трудового договору або посадової інструкції, але доручається роботодавцем або викликана невідкладною виробничою необхідністю, як на території роботодавця, так і за її межами, протягом усього робочого часу

Таким чином, оскільки винною у скоєнні вищезазначеної ДТП особою було завдано матеріальної шкоди страхувальнику позивача, останній, виплативши страхове відшкодування своєму страхувальнику (потерпілому) за договором майнового страхування, правомірно звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача шкоди, завданої його працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

З матеріалів справи вбачається, що цивільно-правова відповідальність осіб внаслідок експлуатації транспортного засобу марки «Hyundai» д.н.з. НОМЕР_1 , на момент скоєння вищезазначеної ДТП була застрахована у ПрАТ «СК «ПЗУ Україна» (далі - відповідач), згідно з Полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № ЕР/218924396, яким було передбачено франшизу у розмірі 2 600,00 грн.

Відповідно до п. 12.1 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від страхової суми, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих.

Страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.

Пунктом 36.6 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначено, що страхувальником або особою, відповідальною за завдані збитки, має бути компенсована сума франшизи, якщо вона була передбачена договором страхування.

Отже, оскільки Полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № ЕР/218924396 була передбачена франшиза, а шкода позивачу внаслідок ДТП завдана працівником відповідача під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків, суд дійшов висновку, що відповідач зобов`язаний сплатити позивачу франшизу в розмірі 2 600,00 грн.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідач під час розгляду справи не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов`язку сплатити заявлену до стягнення суму франшизи.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, з покладенням судового збору на відповідача в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

У той же час, відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

З огляду на положення Закону України «Про судовий збір», оскільки позивач звернувся до суду з позовом в електронній формі через підсистему "Електронний суд", розмір судового збору за подання позивачем до Господарського суду міста Києва вказаної позовної заяви має визначатись з урахуванням наведених приписів.

Однак, при зверненні до суду з даним позовом позивачем сплачено судовий збір без урахування коефіцієнту 0,8.

Враховуючи викладене, суд звертає увагу позивача, що згідно з п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ДГ Інтернешнл Груп" (03040, м. Київ, вул. Красилівська, 11; ідентифікаційний код: 38908683) на користь Старобільської районної державної адміністрації Луганської області (92703, Луганська обл., м. Старобільськ, вул. Центральна, буд. 35; ідентифікаційний код: 04051632) заборгованість у розмірі 2 600 (дві тисячі шістсот) грн. 00 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн. 40 коп.

3. Після набрання рішенням Господарського суду міста Києва законної сили видати відповідний наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Повне рішення складено: 19.05.2025

Суддя О.А. Грєхова