Рішення

від 19.05.2025 по справі 910/2085/25

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

19.05.2025Справа № 910/2085/25

Суддя Господарського суду міста Києва Нечай О.В., розглянувши без виклику сторін (без проведення судового засідання) у спрощеному позовному провадженні матеріали справи

за позовом Фізичної особи - підприємця Маркелової Тамари Іванівни ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 )

до Державного видавництва "Преса України" Державного управління справами (Україна, 03047, м. Київ, просп. Перемоги, буд. 50; ідентифікаційний код: 05905668)

про стягнення 138 492,02 грн

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Фізична особа - підприємець Маркелова Тамара Іванівна (далі - позивач) звернулась до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Державного видавництва "Преса України" Державного управління справами (далі - відповідач) про стягнення 138 492,02 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань за Договором № 19/01/24 на надання послуг від 19.01.2024.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.02.2025 було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання) та серед іншого встановлено сторонам строки для подання ними відповідних заяв по суті справи.

14.03.2025 представником відповідача сформовано в системі "Електронний суд" клопотання про долучення доказів та закриття провадження у справі, яке 17.03.2025 зареєстровано в автоматизованій системі "Діловодство спеціалізованого суду".

03.04.2025 представником позивача сформовано в системі "Електронний суд" заперечення клопотання про долучення доказів та закриття провадження у справі, які 03.04.2025 зареєстровано в автоматизованій системі "Діловодство спеціалізованого суду".

08.04.2025 представником позивача сформовано в системі "Електронний суд" заяву про зменшення розміру позовних вимог, яку 08.04.2025 зареєстровано в автоматизованій системі "Діловодство спеціалізованого суду".

Розглянувши заяву позивача про зменшення розміру позовних вимог, суд дійшов висновку про наступне.

Статтею 46 Господарського процесуального кодексу України позивачу надано право збільшити або зменшити розмір позовних вимог до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Відповідно до ч. 3 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Зважаючи на відкриття провадження у справі 26.02.2025, суд зазначає, що позивачем подано заяву про зменшення розміру позовних вимог з порушенням встановленого законом строку.

Відповідно до статті 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Зважаючи на неподання позивачем клопотання про поновлення процесуального строку на подання заяви про зменшення розміру позовних вимог, суд дійшов висновку про залишення заяви позивача без розгляду.

Відповідно до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.

Частиною восьмою статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

19.01.2024 між Фізичною особою - підприємцем Маркеловою Тамарою Іванівною (далі - виконавець) та Державним видавництвом "Преса України" Державного управління справами (далі - замовник) було укладено Договір № 19/01/24 на надання послуг (далі - Договір).

Відповідно до пп. 1.1.1 п. 1.1 Договору замовник замовляє та сплачує виконавцю якісно надані послуги, а виконавець надає інформаційні послуги для редакції журналу «Жінка» (КВЕД 63.99. Надання інших інформаційних послуг, н.в.і.у.).

Згідно з п. 1.2 Договору замовник зобов`язується прийняти надані послуги та оплатити їх. Послуга вважається наданою якісно, якщо вона надана відповідно до умов Договору: сторонами підписано двосторонній Акт передачі-прийому наданих послуг, послуга відповідає вимогам замовника.

Пунктом 2.3 Договору передбачено, що разом з демонстраційною версією виконаних послуг (файли макета журналу "Жінка" на 2024 рік у форматі .pdf) виконавець складає та направляє замовнику відповідний двосторонній Акт передачі-прийому наданих послуг. Замовник підписує його або направляє в письмовій формі обґрунтовані заперечення проти його підписання.

Відповідно до п. 4.1 Договору вартість послуг за договором становить 40 000 грн, без ПДВ за один належним чином підготовлений та погоджений замовником макет видання журналу "Жінка".

Згідно з п. 4.2 Договору оплата послуг здійснюється після підтвердження наданих виконавцем демонстраційних макетів замовнику на підставі Акту передачі-прийому наданих послуг, підписаного сторонами.

Відповідно до п. 4.3 Договору оплата проводиться протягом 5 (п`яти) банківських днів після підписання сторонами Акту передачі-прийому наданих послуг шляхом перерахування зазначеної суми на поточний банківський рахунок виконавця.

Протягом 2024 року позивачем було надано, а відповідачем прийнято послуги за Договором вартістю 120 000,00 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи Актами прийому-передачі робіт від 22.01.2024, від 20.02.2024, від 18.03.2024.

04.11.2024 позивач звернувся до відповідача з листом-вимогою про погашення заборгованості.

З огляду на те, що відповідачем не було виконано грошові зобов`язання за Договором, позивач звернувся до суду з цим позовом та просить стягнути з відповідача на свою користь заборгованість у розмірі 120 000,00 грн, інфляційні втрати у розмірі 14 952,94 грн та 3% річних у розмірі 3 539,08 грн.

Після відкриття провадження у справі відповідачем було сплачено заборгованість за Договором у загальному розмірі 120000,00 грн, що підтверджується платіжними інструкціями №609 від 24.02.2025 на суму 40000,00 грн, №610 від 24.02.2025 на суму 40000,00 грн та №611 від 24.02.2025 на суму 40000,00 грн.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У відповідності до положень статей 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з частиною першою статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Укладений Договір, з огляду на встановлений статтею 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, є належною підставою, у розумінні статті 11 Цивільного кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків та за своєю правовою природою є договором про надання послуг, який підпадає під правове регулювання Глави 63 Цивільного кодексу України.

Частиною першою статті 901 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Частиною другою вказаної статті визначено, що положення глави 63 Цивільного кодексу України можуть застосовуватись до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Надання позивачем послуг за Договором підтверджується Актами прийому-передачі робіт від 22.01.2024, від 20.02.2024, від 18.03.2024 на загальну суму 120 000,00 грн.

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зважаючи на встановлений в пункті 4.3 Договору порядок оплати, відповідач повинен був перерахувати на рахунок позивача грошові кошти протягом п`яти банківських днів з дати підписання кожного з Актів.

Відповідно до частин 1, 2 статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується з нормами статей 525, 526 Цивільного кодексу України.

Статтею 599 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач здійснив оплату заборгованості за Договором у повному обсязі 24.02.2025, тобто після відкриття провадження у цій справі.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 13/51-04 викладено правовий висновок, згідно з яким закриття провадження у справі на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України можливе у разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина зумовлює відмову в позові, а не закриття провадження у справі.

Таким чином, провадження у справі в частині стягнення з відповідача заборгованості за Договором в розмірі 120 000,00 грн підлягає закриттю на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України, у зв`язку з відсутністю предмета спору.

Також позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача інфляційних втрат у розмірі 14 952,94 грн та 3% річних у розмірі 3 539,08 грн.

У разі порушення зобов`язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом (ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки порушення відповідачем зобов`язань за Договором підтверджується матеріалами справи, обставин, які є підставою для звільнення відповідача від відповідальності не наведено, позовні вимоги про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих на підставі статті 625 Цивільного кодексу України за несвоєчасне здійснення розрахунків, визнаються судом обґрунтованими.

Наданий позивачем розрахунок 3% річних є арифметично вірним, відтак позовна вимога про стягнення 3% річних підлягає задоволенню в повному обсязі.

Водночас, заявлений позивачем розмір інфляційних втрат не перевищує розміру, розрахованого судом, відтак позов в цій частині також підлягає задоволенню в повному обсязі.

Суд також зазначає, що є безпідставним посилання відповідача на ч. 2 ст. 231 та ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, оскільки інфляційні втрати та відсотки річних не мають характеру штрафних санкцій, а виступають способом захисту майнового права та інтересу кредитора, у зв`язку із знеціненням грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та користування цими коштами.

Такі правові висновки викладені в постановах Верховного Суду від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19 та від 22.02.2022 у справі № 924/441/20.

Так, у постанові Верховного Суду від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19 зазначено, що стягнення інфляційних і процентів річних, передбачених ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, є способом компенсації майнових втрат кредитора, а не способом відшкодування шкоди.

З огляду на викладене, відсутні правові підстави для обмеження строку нарахування інфляційних втрат та 3% річних відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України.

Частинами 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Приписами статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з частинами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З огляду на вищевикладене, дослідивши всі обставини справи, перевіривши їх наявними доказами, судом встановлено обґрунтованість заявленого позову, відтак до стягнення з відповідача на користь позивача підлягають інфляційні втрати в розмірі 14952,94 грн та 3% річних у розмірі 3539,08 грн.

Щодо розподілу судових витрат.

Відповідно до частин 1, 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Судові витрати позивача по сплаті судового збору, відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача в розмірі 404,31 грн, оскільки позов підлягає задоволенню.

У зв`язку із необхідністю закриття провадження у справі в частині стягнення основного боргу, сплачена сума судового збору в розмірі 2 623,69 грн може бути повернута позивачу в порядку статті 7 Закону України "Про судовий збір".

Щодо витрат позивача на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 10000,00 грн суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до частин 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Водночас, за змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини 5, 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

На підтвердження понесених витрат на правову допомогу адвоката позивачем надано належним чином засвідчені копії Договору про надання правової допомоги № 20/02 від 20.02.2025 та платіжної інструкції №29 від 20.02.2025 на суму 10 000,00 грн.

Дослідивши умови Договору про надання правової допомоги № 20/02 від 20.02.2025, суд встановив, що предметом договору є надання Адвокатським бюро "Адвокатське бюро Юлії Мороз" правової допомоги позивачу, яка включає в себе супровід у суді першої інстанції щодо стягнення заборгованості з відповідача за Договором, підготовку позовної заяви, відповіді на відзив, інших процесуальних документів, участь у судових засіданнях та юридичне консультування щодо обставин справи.

Сторони також погодили, що вартість послуг визначається в розмірі 10 000,00 грн, які сплачуються позивачем протягом трьох днів з дати підписання договору.

Відповідно до положень статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Судом враховано, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю; суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Частиною шостою статті 126 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

З матеріалів справи вбачається, що докази на підтвердження розміру понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу адвоката було надіслано на адресу відповідача разом з позовною заявою.

Втім, відповідач у встановленому процесуальним законом порядку клопотання про зменшення розміру витрат позивача на професійну правничу допомогу адвоката не подав.

Оцінивши у порядку статті 86 Господарського процесуального кодексу України надані позивачем докази на підтвердження понесених судових витрат, суд, керуючись статтями 74 - 79 названого Кодексу, вважає їх належними, допустимими та такими, що підтверджують витрати на професійну правничу допомогу.

Приймаючи до уваги викладене, з огляду на предмет позову, характер спірних правовідносин, складність справи, відсутність заперечень відповідача, а також обсяг та зміст наданих адвокатом послуг, зважаючи на те, що позов підлягає задоволенню, а також враховуючи закриття провадження у справі в частині основної заборгованості, суд дійшов висновку, що заявлені витрати на професійну правничу допомогу є обґрунтованими та підлягають відшкодуванню позивачеві в сумі 10 000,00 грн.

Керуючись статтями 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 254 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Закрити провадження у справі № 910/2085/25 в частині позовних вимог про стягнення з Державного видавництва "Преса України" Державного управління справами заборгованості в розмірі 120 000,00 грн.

2. В іншій частині позов задовольнити.

3. Стягнути з Державного видавництва "Преса України" Державного управління справами (Україна, 03047, м. Київ, просп. Перемоги, буд. 50; ідентифікаційний код: 05905668) на користь Фізичної особи - підприємця Маркелової Тамари Іванівни ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) інфляційні втрати в розмірі 14952 (чотирнадцять тисяч дев`ятсот п`ятдесят дві) грн 94 коп., 3% річних у розмірі 3539 (три тисячі п`ятсот тридцять дев`ять) грн 08 коп., витрати по сплаті судового збору в розмірі 404 (чотириста чотири) грн 21 коп. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10000 (десять тисяч) грн 00 коп.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 19.05.2025

Суддя О.В. Нечай