Постанова від 15.05.2025 по справі 451/1292/24

Справа № 451/1292/24 Головуючий у 1 інстанції: Патинок О.П.

Провадження № 22-ц/811/1081/25 Доповідач в 2-й інстанції: Копняк С. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 травня 2025 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Копняк С. М.,

суддів: Бойко С. М., Ніткевича А. В.,

секретар судового засідання Марко О. Р.,

з участю представника позивача адвоката Вареника А. М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові в режимі відеоконференції апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , на рішення Радехівського районного суду Львівської області від 13 березня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа: товариство з обмеженою відповідальністю «Авентус Лізинг» про відшкодування шкоди, спричиненої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди,

ВСТАНОВИВ:

у вересні 2024 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_3 , третя особа: товариство з обмеженою відповідальністю «Авентус Лізинг» (далі ТОВ «Авентус Лізинг»), в якому уточнивши позовні вимоги, просив стягнути з ОСОБА_3 на свою користь завдану майнову шкоду в розмірі 98971 грн 24 коп., моральну шкоду в розмірі 40000 грн 00 коп., а також понесені судові витрати.

Позов обґрунтовано тим, що ОСОБА_3 27 жовтня 2023 року о 11 год 00 хв. на вулиці Пасічна, 38 у м. Львові, керуючи транспортним засобом «CITROEN YUMPY» д.н.з. НОМЕР_1 , був неуважний за кермом, не стежив за дорожньою обстановкою і при перестроювані не дав дорогу транспортному засобу «VOLKSWAGEN PASSAT» д.н.з. НОМЕР_2 , що рухався в попутному напрямку по тій смузі, на яку він мав намір перестроїтись, внаслідок чого здійснив зіткнення з даним транспортним засобом, який, в свою чергу, збив електричну опору. Обидва транспортні засоби отримали механічні пошкодження та матеріальні збитки. Відтак порушив вимоги п. 2.3 «б», 10.3 Правил дорожнього руху, за що відповідальність передбачена статтею 124 КУпАП. Власником транспортного засобу «VOLKSWAGEN PASSAT» д.н.з. НОМЕР_2 на момент дорожньо-транспортної пригоди було ТОВ «Авентус Лізинг». На теперішній час володільцем вказаного транспортного засобу є - громадянин Туркменістану ОСОБА_1 ..При цьому, за кермом транспортного засобу «VOLKSWAGEN PASSAT», з державним номерним знаком НОМЕР_2 за згодою власника, на законних підставах перебував - громадянин Туркменістану ОСОБА_1 .

Постановою Радехівського районного суду Львівської області від 16 листопада 2023 року у справі № 451/1590/23, яка не оскаржувалась в апеляційному порядку та набрала законної сили 27 листопада 2023 року, ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП та призначено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 850 грн 00 коп. на користь держави. Станом на дату ДТП 27 жовтня 2023 року між публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» (далі ПАТ «НАСК «Оранта») та власником транспортного засобу «CITROEN JUMPY» д.н.з. НОМЕР_1 був укладений Договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № 3798235 від 19 травня 2023 року з терміном дії з 20 травня 2023 року по 19 травня 2024 року (включно). Позивач в установленому законом порядку звернувся до страхової компанії ПАТ «HACK «ОРАНТА» за виплатою відшкодування, в результаті чого отримав суму страхового відшкодування внаслідок шкоди, заподіяної майну, у розмірі 160000 грн 00 коп. Враховуючи наведене, просив стягнути з відповідача на свою користь завдану йому майнову шкоду, а саме різницю між ринковою вартістю автомобіля, страховою виплатою (страховим відшкодуванням) та ринковою вартістю аварійного (пошкодженого) автомобіля, оскільки позивач вирішив залишити собі пошкоджений автомобіль, відновлюваний ремонт якого було визнано недоцільним, а також моральну шкоду внаслідок ДТП, яка сталась з вини відповідача, що полягає у стражданнях, які позивач зазнав внаслідок того, що було пошкоджено належне йому майно (транспортний засіб).

Рішенням Радехівського районного суду Львівської області від 13 березня 2025 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа: товариство з обмеженою відповідальністю «Авентус Лізинг» про відшкодування шкоди, спричиненої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

Рішення суду оскаржив ОСОБА_1 , подавши в квітні 2025 року апеляційну скаргу, яка підписана представником ОСОБА_2 , в якій просить рішення Радехівського районного суду Львівської області від 13 березня 2025 року скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов неправильного висновку про відмову в задоволенні позову, адже позивач має право на отримання відшкодування як майнової, так і моральної шкоди, оскільки саме він на відповідній правовій підставі керував транспортним засобом, власником якого в момент ДТП, яка мала місце 27 жовтня 2023 року, було ТОВ «Авентус Лізинг». Та обставина, що позивач став власником пошкодженого транспортного засобу лише через 7,5 місяців після ДТП не має жодного доказового значення щодо заявлених позовних вимог, адже не стосується предмета спору. Отримання страхового відшкодування ТОВ «Авентус Лізинг», як власником пошкодженого транспортного засобу на момент ДТП, не позбавляє позивача, як законного володільця такого транспортного засобу, отримати різницю між сумою страхового відшкодування та фактичних розміром шкоди. Єдиною умовою такого відшкодування має бути відповідність загального розміру сплаченого відшкодування розміру спричиненої шкоди та відсутність заперечень щодо такого відшкодування шкоди з боку власника майна (автомобіля). Власник пошкодженого автомобіля (ТОВ «Авентус Лізинг») не заперечувало проти відшкодування шкоди саме позивачу, повністю підтримало позовні вимоги. Не погоджується з мотивами суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, адже він був законним володільцем пошкодженого автомобіля як до ДТП, так і після неї, відтак зазнав моральних страждань у зв`язку із його пошкодженням.

В травні 2025 року від ОСОБА_3 надійшов відзив на апеляційну скаргу, який підписаний представником ОСОБА_4 , в якому міститься прохання відмовити в задоволенні апеляційної скарги.

Відзив на апеляційну скаргу мотивований тим, що позивач у справі не може вважатися належним, адже придбав пошкоджений транспортний засіб після ДТП з власної волі, а також після отримання його власником страхового відшкодування, вказавши, що вирішив залишити собі пошкоджений автомобіль. Позивачем не доведено належними доказами розмір майнової шкоди, а також не надано доказів уповноваження від власника пошкодженого автомобіля на отримання відшкодування спричиненої його пошкодженням. Правом на пред`явлення цього позову наділено саме ТОВ «Авентус Лізинг», бо отримало відшкодування, яке було виплачено йому не в повному обсязі. Щодо відшкодування моральної шкоди, зазначає, що право на її отримання має також ТОВ «Авентус Лізинг», а не позивач, який набув право власності на пошкоджений автомобіль через значний проміжок часу після ДТП.

Відзив на апеляційну скаргу містить попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат, які відповідач поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи в апеляційному суді в розмірі 10000 грн 00 коп., а також заяву, що документальне підтвердження судових витрат відповідачем буде надано з врахуванням вимог частини восьмої статті 141 ЦПК України.

Відзив на апеляційну скаргу від третьої особи не надходив, що згідно з частиною третьою статті 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду судового рішення суду першої інстанції.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також позовних вимог та підстав позову, що були предметом розгляду в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення.

До такого висновку колегія суддів дійшла, виходячи з такого.

Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 27 жовтня 2023 року об 11 год 00 хв. на вул. Пасічна, 38 у м. Львові, керуючи транспортним засобом «CITROEN YUMPY» д.н.з. НОМЕР_1 , був неуважний за кермом, не стежив за дорожньою обстановкою і при перестроювані не дав дорогу транспортному засобу «VOLKSWAGEN PASSAT» д.н.з. НОМЕР_2 , що рухався в попутному напрямку по тій смузі, на яку він мав намір перестроїтись, внаслідок чого здійснив зіткнення з даним транспортним засобом, який, в свою чергу, збив електричну опору. Обидва транспортні засоби отримали механічні пошкодження та матеріальні збитки.

Постановою Радехівського районного суду Львівської області від 16 листопада 2023 року ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП та встановлено, що ОСОБА_3 27жовтня 2023 року об 11 год 00 хв. на вул. Пасічна, 38 у місті Львів, керуючи транспортним засобом «CITROEN YUMPY» д.н.з. НОМЕР_1 , був неуважний за кермом, не стежив за дорожньою обстановкою і при перестроюванні не дав дорогу транспортному засобу «VOLKSWAGEN PASSAT» д.н.з. НОМЕР_2 , що рухався в попутному напрямку по тій смузі, на яку він мав намір перелаштуватись, внаслідок чого здійснив зіткнення з даним транспортним засобом, який, в свою чергу, збив електричну опору. Обидва транспортні засоби отримали механічні пошкодження та матеріальні збитки. Відтак порушив вимоги п. 2.3 «б», 10.3 Правил дорожнього руху.

Згідно копії свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 транспортний засіб марки «VOLKSWAGEN PASSAT» д.н.з. НОМЕР_2 був зареєстрований на праві власності за ТОВ «Авентус Лізинг», дата реєстрації 21 січня 2023 року.

Згідно полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № 3798235 від 19 травня 2023 року транспортний засіб «CITROEN JUMPY» реєстраційний номер НОМЕР_1 був застрахований у ПАТ «НАСК «ОРАНТА».

Згідно висновку експерта експертного транспортно-товарознавчого дослідження по визначенню вартості матеріального збитку та ринкової вартості КТЗ № 202 від 09 грудня 2023 року та ремонтної калькуляції №11/202/23 від 09 грудня 2023 року вартість відновлюваного ремонту пошкодженого автомобіля «VOLKSWAGEN PASSAT 1,8 Tsi» д.н.з. НОМЕР_2 , з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу на момент дослідження, становить 436485 грн 74 коп.

Відповідно до звіту про розрахунок ринкової вартості пошкодженого (в технічно несправному стані) автомобіля № 471/12/24 від 08 грудня 2024 року ринкова вартість аварійного (пошкодженого) автомобіля «VOLKSWAGEN PASSAT» д.н.з. НОМЕР_2 на дату оцінки 27 жовтня 2023 року складає: 88522 грн 22 коп.

Відповідно до розрахунку страхового відшкодування від 19 грудня 2023 року, сума страхового відшкодування становить 160000 грн 00 коп.

Як убачається із страхового акта № ОЦВ-23-13-100658/1 від 22 грудня 2023 року ПАТ НАСК «ОРАНТА» в особі директора з врегулювання збитків Шевченка В. В., затвердив даний страховий акт, згідно якого сума страхового відшкодування власнику транспортного засобу «VOLKSWAGEN PASSAT» д.н.з. НОМЕР_2 - ТОВ «Авентус Лізинг» внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, яка настала 27 жовтня 2023 року, становить 160000 грн 00 коп.; одержувач ОСОБА_5 , згідно договору від ТОВ «Авентус Лізинг» №2 507 від 21 січня 2023 року.

Як встановлено із платіжної інструкції № 65082 від 22 грудня 2023 року - ПАТ «НАСК «Оранта» було перераховано страхове відшкодування у розмірі 160000 грн 00 коп., призначення платежу: страхове відшкодування ОСОБА_5 , згідно договору від ТОВ «Авентус Лізинг» № 2 507 від 21 січня 2023 року.

Як убачається із копії свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_4 , транспортний засіб марки «VOLKSWAGEN PASSAT» д.н.з. НОМЕР_2 зареєстрований на праві власності за ОСОБА_6 , дата реєстрації ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Копіює посвідки на тимчасове проживання серії № НОМЕР_5 від 11 жовтня 2023 року підтверджуються законні підстави проживання ОСОБА_1 в Україні.

Згідно нотаріально посвідченої копії посвідчення водія ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 отримував посвідчення водія, дата видачі 24 березня 2018 року, дійсне до 24 березня 2028 року.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду (див, зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року в справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див. постанову Верховного Суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23)).

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року в справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968сво21)).

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Частиною другою статті 22 ЦК України передбачено, що збитками є витрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода).

На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо), якщо інше не встановлено законом (частина четверта статті 22 ЦК України).

Відповідно достатті 1192ЦК України,якщо іншене встановленозаконом,з урахуваннямобставин справисуд завибором потерпілогоможе зобов`язатиособу,яка завдалашкоди майну,відшкодувати їїв натурі(передатиріч тогож родуі такоїж якості,полагодити пошкодженуріч тощо)або відшкодуватизавдані збиткиу повномуобсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

У частинах першій та другій статті 1166 ЦК України визначено, що майнова шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, що її заподіяла. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

За статтею 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

У статті 1188 ЦК України передбачено, що шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, зокрема шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Відповідно до статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів (стаття 1 Закону України «Про страхування» в редакції тут і далі, чинній на момент виникнення спірних відносин).

За договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (стаття 979 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин).

Розрізняють добровільну та обов`язкову форми страхування (стаття 5 Закону України «Про страхування»). Добровільним може бути, зокрема, страхування наземного транспорту (пункт 6 частини четвертої статті 6 Закону України «Про страхування»). Втім, законом може бути встановлений обов`язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником, зокрема, відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов`язкове страхування) (частина перша статті 999 ЦК).

Види обов`язкового страхування в Україні визначені у статті 7 Закону України «Про страхування». До них згідно з пунктом 9 частини першої вказаної статті належить страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

До відносин, що випливають із обов`язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства (частина друга статті 999 ЦК України).

Таким актом цивільного законодавства у цій сфері є, зокрема, Закон України від 1 липня 2004 року № 1961-IV «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон № 1961-IV), який був чинним до 01 січня 2025 року. Закон № 1961-IV визнано таким, що втратив чинність Законом України 21 травня 2024 року № 3720-IX «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі Закон № 3720-IX). Згідно пункту 6 розділу VI Закону № 3720-IX договори обов`язковогострахування цивільно-правовоївідповідальності власниківназемних транспортнихзасобів,що укладеніта набраличинності довведення вдію цьогоЗакону,продовжують діятина умовах,що буличинними надень набраннячинності такимидоговорами. На договори обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, що укладені після набрання чинності цим Законом та набирають чинності після введення в дію цього Закону, поширюються вимоги цього Закону […..]. Дія положень цього Закону поширюється виключно на страхові випадки, які настали за договорами страхування, що набрали чинності після введення в дію цього Закону. Жодне положення цього Закону не може збільшувати будь-які зобов`язання за будь-якими випадками, що мають ознаки страхових випадків за договорами страхування цивільно-правової відповідальності, укладеними відповідно до Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (Відомості Верховної Ради України, 2005 р., № 1, ст. 1 із наступними змінами).

З огляду на дату настання страхового випадку (27 жовтня 2023 року) та дату укладення договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (19 травня 2023 року) до правовідносин сторін у справі застосуванню підлягають положення саме Закону № 1961-IV.

Цей Закон регулює відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (далі - обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності) і спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.

Статтею 3 Закону № 1961-IV передбачено, що обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок ДТП та захисту майнових інтересів страхувальників.

Об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (стаття 5 Закону Закон № 1961-IV).

Статтею 22цього Законувизначено,що у разінастання страховоговипадку страховику межахстрахових сум,зазначених устраховому полісі,відшкодовує увстановленому цимЗаконом порядкуоцінену шкоду,заподіяну внаслідокдорожньо-транспортноїпригоди життю,здоров`ю,майну третьоїособи. Уразі настанняподії,яка єпідставою дляпроведення регламентноївиплати,МТСБУ умежах страховихсум,що буличинними надень настаннятакої події,відшкодовує увстановленому цимЗаконом порядкуоцінену шкоду,заподіяну внаслідокдорожньо-транспортноїпригоди життю,здоров`ю,майну третьоїособи. Відповідно до цього Закону потерпілим - юридичним особам страховик, а у випадках, передбачених цим Законом, - МТСБУ відшкодовує виключно шкоду, заподіяну майну.

Страхова сума - це грошова сума, у межах якої страховик зобов`язаний здійснити виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування (пункт 9.1 статті 9 Закону № 1961-IV).

Згідно зістаттею 28цього Законушкода,заподіяна врезультаті дорожньо-транспортноїпригоди майнупотерпілого,-це шкода,пов`язана: зпошкодженням чифізичним знищеннямтранспортного засобу; зпошкодженням чифізичним знищеннямдоріг,дорожніх споруд,технічних засобіврегулювання руху; зпошкодженням чифізичним знищенняммайна потерпілого; зпроведенням робіт,які необхіднідля врятуванняпотерпілих урезультаті дорожньо-транспортноїпригоди; зпошкодженням транспортногозасобу,використаного длядоставки потерпілогодо відповідногозакладу охорониздоров`я,чи забрудненнямсалону цьоготранспортного засобу; з евакуацією транспортних засобів з місця дорожньо-транспортної пригоди.

У зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки (стаття 29 Закону № 1961-IV).

За змістом статті 30 Закону № 1961-IV транспортний засіб вважається фізично знищеним, якщо його ремонт є технічно неможливим чи економічно необґрунтованим. Ремонт вважається економічно необґрунтованим, якщо передбачені згідно зі звітом (актом) чи висновком про оцінку, виконаним оцінювачем або експертом відповідно до законодавства, витрати на відновлювальний ремонт транспортного засобу перевищують вартість транспортного засобу до ДТП. Якщо транспортний засіб вважається знищеним, його власнику відшкодовується різниця між вартістю транспортного засобу до та після ДТП, а також витрати на евакуацію транспортного засобу з місця ДТП.

Для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) заяву про страхове відшкодування (пункт 35.1 статті 36 Закону № 1961-IV). До заяви додаються, зокрема, документ, що посвідчує право заявника на отримання страхового відшкодування (довіреність, договір оренди, свідоцтво про право на спадщину), у разі якщо заявник не є потерпілим або його законним представником (підпункт «б» пункту 35.2 статті 36 Закону № 1961-IV).

Згідно з пунктом 36.1 статті 36 Закону № 1961-IV страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, МТСБУ), керуючись нормами цього Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) або про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати).

Згідно зпунктом 36.4статті 36Закону №1961-IVвиплата страховоговідшкодування (регламентнавиплата)здійснюється безпосередньопотерпілому (іншійособі,яка маєправо наотримання відшкодування)або погодженимз нимособам,які надаютьпослуги зремонту пошкодженогомайна,сплатили страховевідшкодування задоговором майновогострахування (крімрегламентної виплати,передбаченої підпунктом"а"пункту 41.1статті 41цього Закону),лікування потерпілихта іншіпослуги,пов`язаніз відшкодуваннямзбитків. Страховик здійснює компенсаціювитрат страхувальникаабо особи,відповідальність якоїзастрахована,а МТСБУкомпенсує витратиособи,звільненої відцього видуобов`язковогострахування напідставі пункту13.1статті 13цього Законуабо відповідальністьякої застрахованаіноземною страховоюкомпанією відповіднодо умовМіжнародної системиавтомобільного страхування"Зеленакартка",за умови,що таківитрати здійснюютьсяза згодоюстраховика (МТСБУ).У компенсаціївитрат можебути відмовленоповністю абочастково,якщо таківитрати здійсненібез попередньогопогодження ізстраховиком (МТСБУ). Виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється шляхом безготівкового розрахунку.

За визначенням, наведеним в статті 1 Закону № 1961-IV, потерпілі, це юридичні та фізичні особи, життю, здоров`ю та/або майну яких заподіяна шкода внаслідок дорожньо-транспортної пригоди з використанням транспортного засобу; а власники транспортних засобів, це юридичні та фізичні особи, які відповідно до законів України є власниками або законними володільцями (користувачами) наземних транспортних засобів на підставі права власності, права господарського відання, оперативного управління, на основі договору оренди або правомірно експлуатують транспортний засіб на інших законних підставах.

Відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.

Покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).

Велика Палата Верховного Суду в постановах від 03 жовтня 2018 року в справі № 760/15471/15-ц (провадження № 14-316цс18) та від 14 грудня 2021 року в справі № 147/66/17 (провадження № 14-95цс20) виснувала, що відшкодування шкоди особою, яка її завдала, можливе лише за умови, що згідно із Законом № 1961-IV у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування або розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Покладання обов`язку з відшкодування шкоди в межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону № 1961-IV).

Аналогічний засвоїм змістомвисновок буловикладено впостанові ВерховногоСуду від19вересня 2018року всправі № 753/21177/16-ц (провадження № 61-28918св18) згідно з яким: «При цьому відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування».

При цьому, порядок відшкодування шкоди, пов`язаної з фізичним знищенням транспортного засобу, регламентовано статтею 30 Закону №1961-IV України, який згідно зі статтею 8 ЦК України (аналогія закону) може застосовуватись не лише страховиком, а й іншими особами, які здійснюють діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, та відповідають за завдану шкоду.

Зазначений висновок викладено у постановах Верховного Суду від 21 липня 2022 року в справі № 752/13375/19 та від 09 лютого 2023 року в справі № 369/7115/20, в подальшому підтриманий Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 14 червня 2023 року в справі № 125/1216/20 (провадження № 14-25цс23) в якій, окрім іншого, зазначено, що оскільки ремонт автомобіля вважається економічно необґрунтованим, автомобіль вважається фізично знищеним, тому порядок відшкодування завданої позивачу шкоди мав відбуватися в порядку, визначеному статтею 30 Закону № 1961-IV, і позивач мав передати залишки транспортного засобу відповідачу як особі, яка відповідає за завдану шкоду, чим набути право отримати від останнього відшкодування шкоди в розмірі, який відповідає вартості транспортного засобу до ДТП.

При цьому слід враховувати, що Законом України від 05 липня 2012 року № 5090-VІ «Про внесення змін до деяких законів України щодо обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», який набрав чинності 05 лютого 2013 року, до статті 30 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» були внесені зміни, які полягали, зокрема, в тому, що із вказаної статті виключено пункт 30.3, яким передбачалося, що якщо транспортний засіб визнано фізично знищеним, відшкодування шкоди виплачується у розмірі, який відповідає вартості транспортного засобу до ДТП та витратам з евакуації транспортного засобу з місця ДТП, а право на залишки транспортного засобу отримує страховик. Отже, з моменту набрання чинності цими змінами, для визнання автомобіля фізично знищеним згода власника транспортного засобу фактично не потрібна, оскільки вказівку на це вилучено із вказаної статті Закону, а пункт 30.3 - виключено. Передбачено лише дві підстави, коли транспортний засіб вважається фізично знищеним: у випадку, якщо його ремонт є технічно неможливим чи економічно необґрунтованим (див. постанови Верховного Суду від 13 лютого 2019 року в справі № 207/2838/15-ц (провадження № 61-12839св18); від 25 вересня 2019 року в справі №280/1144/14-ц (провадження № 61-17686св18); від 11 січня 2023 року в справі № 211/3277/20 (провадження № 61-3442св22).

Частиною третьою статті 640 ЦК України встановлено, що договір, який підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Відповідно до частини першої статті 209 ЦК України правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін.

Договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню (частина друга статті 799 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Згідно із частиною другою статті 220 ЦК України, якщо сторони домовилися щодо всіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Нікчемний договір не породжує тих прав і обов`язків, настання яких бажали сторони, і визнання такого договору недійсним судом не вимагається.

Подібні правові висновки викладені в постановах Верховного Суду України від 19 жовтня 2016 року в справі № 6-1551цс16, від 18 січня 2017 року в справі № 6-648цс16, у постанові Верховного Суду від 01 квітня 2020 року в справі № 404/4702/18-ц (провадження № 61-8629св19).

За змістом пункту 2.2 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306, власник транспортного засобу, а також особа, яка використовує такий транспортний засіб на законних підставах, можуть передавати керування транспортним засобом іншій особі, що має при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії. Власник транспортного засобу може передавати такий засіб у користування іншій особі, що має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, передавши їй реєстраційний документ на цей транспортний засіб.

Відповідно, фактична передача транспортного засобу разом із реєстраційним документом на цей транспортний засіб є правомірним способом набуття володіння такою особою (фактичним володільцем) щодо набутого в такий спосіб автомобіля. Таке володіння вважатиметься правомірним навіть за відсутності будь-яких документів, виданих від імені власника (довіреності, договору тощо), допоки протилежне не буде встановлено.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року в справі № 243/10982/15-ц (провадження № 14-81цс18) зазначено, що «володільцем об`єкта, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, є юридична або фізична особа, що експлуатує такий об`єкт в силу наявності права власності, користування (оренди), повного господарського відання, оперативного управління або іншого речового права. Не вважається володільцем об`єкта, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка управляє джерелом підвищеної небезпеки в силу трудових відносин з таким володільцем (водій, машиніст, оператор тощо). Тобто, володільцем об`єкта, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, є не лише його власник, але й інша фізична чи юридична особа, яка на відповідній правовій підставі володіє цим об`єктом. Вирішуючи питання про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, національні суди повинні встановити, хто та на якій правовій підставі володіє відповідним транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку».

У постанові Верховного Суду від 06 червня 2018 року в справі №597/1070/15-ц (провадження № 61-9445св18) зазначено, що «пунктом 1 частини першої статті 395 ЦК України передбачено, що речовим правом на чуже майно є право володіння. За статтею 398 ЦК України право володіння виникає на підставі договору з власником або особою, якій майно було передано власником, а також на інших підставах, встановлених законом.

Таким чином, особа, яка хоч і не є власником, але має законне право володіння майном, має також право вимагати відшкодування шкоди, завданої цьому майну.

Враховуючи те, що відповідно до статей 386, 395, 396 ЦК України положення щодо захисту права власності поширюються також на осіб, які хоч і не є власниками, але володіють майном на праві господарського відання, оперативного управління або на іншій підставі, передбаченій законом чи договором (речове право), такі особи також мають право вимагати відшкодування шкоди, завданої цьому майну».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2021 року в справі № 147/66/17 (провадження № 14-95цс20) зазначено, що «факт правомірності володіння особою транспортним засобом є достатньою підставою для неї, щоб звернутися за захистом права щодо відшкодування шкоди, заподіяної вказаному майну».

Згідно із частинами першою та четвертою статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

За змістом принципу диспозитивності цивільного судочинства, закріпленого у статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно з частиною першою статті 175 ЦПК України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.

Позовна заява повинна містити, зокрема, зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини (пункти 4, 5 частини другої статті 175 ЦПК України).

У позовній заяві можуть бути вказані й інші відомості, необхідні для правильного вирішення спору (частина шоста статті 175 ЦПК України).

Позов пред`являється шляхом подання позовної заяви до суду першої інстанції, де вона реєструється та не пізніше наступного дня передається судді (частина перша статті 184 ЦПК України).

Позов - це звернена через суд до відповідача матеріально-правова вимога про поновлення порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу, який здійснюється в певній, визначеній законом процесуальній формі.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року в справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18)).

Особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає в позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими та електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (стаття 89 ЦПК України).

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Таким чином, обов`язок доказування покладається на сторін. Це положення є найважливішою складовою принципу змагальності. Суд не може збирати докази за власною ініціативою. У разі недостатності доказів, наявності сумнівів щодо їх достовірності суд вправі запропонувати представити докази тій стороні, яка несе обов`язок по доказуванню.

Звертаючись до суду з вказаним позовом ОСОБА_1 вказував, що оскільки в момент ДТП він законно володів пошкодженим транспортним засобом, то він і має право на відшкодування шкоди, незважаючи, що на момент ДТП власником цього транспортного засобу була юридична особа (ТОВ «Авентус Лізинг»), яка після отримання від страховика винуватця страхового відшкодування, відчужила його позивачу.

У справі, що переглядається:

- висновком експерта експертного транспортно-товарознавчого дослідження по визначенню вартості матеріального збитку та ринкової вартості КТЗ № 202 від 09 грудня 2023 року визначено, що вартість відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля «VOLKSWAGEN PASSAT» д.н.з. НОМЕР_2 , з врахуванням фізичного зносу становить 436485 грн 74 коп., а ринкова вартість пошкодженого автомобіля на момент до його пошкодження становила 347493 грн 46 коп. Вартість пошкодженого автомобіля після ДТП експертом у цій експертизі не визначалась;

- звітом про розрахунок ринкової вартості пошкодженого (в технічно несправному стані) автомобіля № 471/12/24 від 08 грудня 2024 року визначено, що ринкова вартість пошкодженого автомобіля «VOLKSWAGEN PASSAT» д.н.з. НОМЕР_2 у після аварійному стані становить 88522 грн 22 коп.;

- з розрахунку страхового відшкодування, складеного ПАТ НАСК «Оранта» за заявою ТОВ «Авентус Лізинг» про виплату страхового відшкодування убачається, що дійсна вартість ТЗ - 352020 грн 74 коп.; вартість відновлювального ремонту, з врахуванням зносу 458748 грн 90 коп.; вартість залишків у зв`язку з повним конструктивним знищення ТЗ 176010 грн 94 коп. Сума страхового відшкодування 160000 грн 00 коп., що дорівнює максимальній страховій сумі, визначеній в страховому полісі, яка була виплачена уповноваженій згідно довіреності ТОВ «Авентус Лізинг» особі Панвар Пармешар. Рішення ПАТ НАСК «Оранта» про виплату страхового відшкодування, зокрема, в частині його розміру, як потерпілим (ТОВ «Авентус Лізинг»), так і його представником - Панвар Пармешар, не оскаржувались до суду;

- позивачем не надано доказів на підтвердження того, на якій правовій підставі він користувався транспортним засобом «VOLKSWAGEN PASSAT» д.н.з. НОМЕР_2 , незважаючи на те, що в судовому засіданні, яке відбулось 25 лютого 2025 року позивач та його представник підтвердили те, що був договір користування транспортним засобом «VOLKSWAGEN PASSAT» д.н.з. НОМЕР_2 , за яким позивач сплачував за користування автомобілем кошти;

- відсутні докази на підтвердження переходу права власності на транспортний засіб «VOLKSWAGEN PASSAT» д.н.з. НОМЕР_2 від ТОВ «Авентус Лізинг» до ОСОБА_1 , а також прав потерпілого, зокрема, права на отримання страхового відшкодування. Також позивач підтвердив, що в момент купівлі цього транспортного засобу він був ознайомлений зі звітом та знав, що такий не підлягає ремонту, і такий ремонт хотів в подальшому провести самостійно. Позов поданий ним як користувачем такого автомобіля на момент ДТП (протокол судового засідання за 25 лютого 2025 року);

- позивачем підтверджено факт про те, що він не перебував у трудових відносинах з ТОВ «Авентус Лізинг», а також, що як ТОВ «Авентус Лізинг», так і ОСОБА_1 вирішили залишити пошкоджений автомобіль собі, не передаючи його утилізаційні залишки страховику - ПАТ НАСК «Оранта» та/або винуватцю (заподіювачу шкоди) ОСОБА_3 .

Встановивши, що належний на момент ДТП 27 жовтня 2023 року ТОВ «Авентус Лізинг» транспортний засіб «VOLKSWAGEN PASSAT» д.н.з. НОМЕР_2 вважається фізично знищеним, адже його ремонт вважається економічно необґрунтованим, оскільки витрати на відновлювальний ремонт перевищують вартість транспортного засобу до дорожньо-транспортної пригоди, незважаючи на визнання/невизнання його таким як його власником, так і винуватцем чи його страховиком, отримавши від останнього страхове відшкодування в розмірі максимальної суми, визначеної страховим полісом, що не заперечується ні його первинним власником ТОВ «Авентус Лізинг», а ні позивачем ( ОСОБА_1 ), та залишивши пошкоджений транспортний засіб собі, не передавши його залишки ні страховику винуватця, ні самому винуватцю, суд першої інстанції дійшов в цілому правильного висновку про те, що ТОВ «Авентус Лізинг» не набуло права, яке могло передати позивачу на отримання відшкодування шкоди, в заявленому розмірі (різницю між сумою страхового відшкодування та фактичним розміром шкоди), та з визначених в позовній заяві підстав. Підтримання ТОВ «Авентус Лізинг» позовних вимог ОСОБА_1 не свідчить про їх підставність та обґрунтованість. Оскільки ТОВ «Авентус Лізинг» як власник та потерпілий в ДТП, яке мало місце 27 жовтня 2023 року, не заявляло до винуватця ( ОСОБА_3 ) вимог про відшкодування моральної шкоду у зв`язку із його пошкодженням, а позивач свідомо набув право власності на пошкоджений транспортний засіб, тобто не набув права на відшкодування моральної шкоди з наведених в позовній заяві підстав, місцевий суд обґрунтовано відмовив в задоволенні цих вимог.

Відтак, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду.

При цьому, колегія суддів погоджується з доводами скарги про те, що позивач на момент ДТП був законним володільцем пошкодженого транспортного засобу, проте невірні висновки суду першої інстанції в цій частині не можуть бути окремою та самостійною підставою для скасування чи зміни оскарженого рішення, адже таке не може бути скасованим з формальних підстав, які, окрім цього, не впливають на правильні висновки суду щодо вирішення спору по суті.

Пунктом 1 частини першої статті 374 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За вказаних обставин, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції дотримавшись норм матеріального та процесуального права, повно і всебічно з`ясувавши всі дійсні обставини спору сторін, вирішив дану справу згідно із законом і підстави для скасування ухваленого у справі судового рішення та задоволення поданої апеляційної скарги, виходячи з меж її доводів, відсутні. Враховуючи викладене, апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржене рішення - без змін.

Відповідно до статті 382 ЦПК України в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначаються, зокрема, новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України. У статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У частині тринадцятій статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

З урахуванням висновку щодо результатів розгляду апеляційної скарги, підстави для розподілу (зміни розподілу) судових витрат, які пов`язані з розглядом справи в судах двох інстанції, відсутні.

Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 375, 382 - 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд,

УХВАЛИВ:

апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , залишити без задоволення.

Рішення Радехівського районного суду Львівської області від 13 березня 2025 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повна постанова складена 19 травня 2025 року.

Головуючий С.М. Копняк

Судді: С.М. Бойко

А.В. Ніткевич