Рішення від 07.05.2025 по справі 734/4923/24

Провадження № 2/734/122/25 Справа № 734/4923/24

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

07 травня 2025 року селище Козелець

Козелецький районний суд Чернігівської області в складі:

головуючого судді - Бараненка С.М.,

за участю:

секретаря судових засідань Чумак Н.М.,

прокурора Крупини Л.Г.,

представника відповідача адвоката Комаса О.В. (в режимі ВКЗ),

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в приміщенні залу суду в с-щі Козелець цивільну справу за позовною заявою керівника Козелецької окружної прокуратури Чернігівської області Сергія Сороки в інтересах держави в особі Кіптівської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області до ОСОБА_1 , третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2 , про витребування житлового будинку та земельної ділянки, -

В С Т А Н О В И В:

керівник Козелецької окружної прокуратури Чернігівської області Сергій Сорока звернувся до суду з позовом, в інтересах держави в особі Кіптівської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області до ОСОБА_1 , третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2 , про витребування житлового будинку та земельної ділянки та просив витребувати у ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (адреса: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь територіальної громади в особі Кіптівської сільської ради (ЄДРПОУ: 04413360): житловий будинок загальною площею 63,7 кв.м. (житлова площа 27,1 кв.м.), який розташований по АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2891620474100); земельну ділянку з кадастровим номером 7422089801:79:026:0028 площею 0,25 га, яка розташована по АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2957592474220).

В обгрунтування позову зазначено, що Козелецькою окружною прокуратурою під час виконання повноважень, визначених ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», виявлено факт незаконного вибуття житлового будинку, розташованого по АДРЕСА_2 , який має ознаки безхазяйного майна та незаконного вибуття земельної ділянки, на якій розташований вказаний житловий будинок.

Пред`явлення окружною прокуратурою даної позовної заяви в інтересах держави в особі Кіптівської сільської ради, як органу уповноваженого здійснювати функції у спірних відносинах, викликано винятково захистом порушених інтересів держави та здійснюється відповідно до п. 3 ст. 131-1 Конституції України, оскільки відповідно до вказаних положень Конституції та ст. ст. 23, 24 Закону України «Про прокуратуру» однією з функцій, що покладається на прокуратуру України, є представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

За результатами моніторингу Єдиного державного реєстру судових рішень Козелецькою окружною прокуратурою установлено, що рішенням Козелецького районного суду Чернігівської області від 21.12.2023 у справі № 734/3581/23 задоволено позовні вимоги ОСОБА_2 до Кіптівської сільської ради про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю та визнано за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, що складається з житлового будинку із приналежними до нього господарськими будівлями та спорудами, що розташований у АДРЕСА_2 .

Вказане рішення оскаржене прокуратурою в апеляційному порядку.

Постановою Чернігівського апеляційного суду від 16.07.2024 задоволено апеляційну скаргу виконуючого обов`язки керівника Козелецької окружної прокуратури Чернігівської області та рішення Козелецького районного суду Чернігівської області від 21.12.2023 у справі № 734/3581/23 скасовано. У задоволенні позову ОСОБА_2 до Кіптівської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю - відмовлено.

Разом з тим, відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно встановлено, що на підставі рішення Козелецького районного суду від 21.12.2023 №734/3581/23 за ОСОБА_2 29.02.2024 зареєстровано право власності на житловий будинок загальною площею 63,7 кв.м. (житлова площа 27,1 кв.м.), який розташований по АДРЕСА_2 .

У подальшому, ОСОБА_2 подарував ОСОБА_1 житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами, який розташований по АДРЕСА_2 , що підтверджується договором дарування житлового будинку від 22.04.2024, посвідченого приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Бондарем М.К., зареєстрованого в реєстрі за № 218.

Право власності на вказаний житловий будинок за ОСОБА_2 припинено та цього ж дня зареєстровано за ОСОБА_1 .

У подальшому рішенням Кіптівської сільської ради від 30.05.2024 № 2391-26/VІІІ затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) ОСОБА_1 безоплатно у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0,25 га, кадастровий номер 7422089801:79:026:0028, яка розташована по АДРЕСА_2 та надано ОСОБА_1 безоплатно у приватну власність вказану земельну ділянку.

На підставі вказаного рішення органу місцевого самоврядування право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 7422089801:79:026:0028 площею 0,25 га зареєстровано за ОСОБА_1 20.06.2024.

Спірна земельна ділянка є сформованою з 30.04.2024, має кадастровий номер 7422089801:79:026:0028, площа - 0,25 га, категорія земель - землі житлової та громадської забудови, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що підтверджується витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку.

Реєстрація права власності на житловий будинок за ОСОБА_1 порушує майнове право держави на отримання у власність територіальної громади житлового будинку, яке має ознаки безхазяйного майна, а також порушує конституційні засади щодо обов`язковості виконання судового рішення.

Чинне земельне та цивільне законодавство імперативно передбачає перехід права на земельну ділянку в разі набуття права власності на об`єкт нерухомості, що відображає принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, який закріплений у загальному вигляді в законі, та знаходить свій вияв у положеннях статті 377 Цивільного кодексу України та статті 120 Земельного кодексу України.

Земельна ділянка, на якій розміщений житловий будинок, не може перебувати у власності ОСОБА_1 , оскільки право власності на житловий будинок набуто останнім неправомірно.

Таким чином, набуття ОСОБА_1 у власність житлового будинку створило передумови для протиправного набуття у власність земельної ділянки під таким будинком, чим грубо порушено вищевказані норми законодавства, інтереси держави та територіальної громади села.

З огляду на викладене, житловий будинок та земельна ділянка, які розташовані по АДРЕСА_2 , вибули з володіння територіальної громади в особі Кіптівської сільської ради поза її волею на підставі незаконного судового рішення, скасованого в установленому законом порядку, що є підставою для витребування цього нерухомого майна у останнього набувача на підставі ст. 388 ЦК України.

Прокурор Крупина Л.Г. в судовому засіданні підтримала позовні вимоги та факти, викладені у позові, і просила суд позов задовольнити в повному обсязі.

Позивач Кіптівська сільська рада Чернігівського району Чернігівської області в судове засідання явку свого представника не забезпечила, про час, дату та місце розгляду справи повідомлена належним чином, заяв та клопотань від останньої на час розгляду справи до суду не надходило.

Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився, про день та час судового розгляду був повідомлений належним чином, заяв та клопотань на час розгляду справи від останнього до суду не надходило.

Представник відповідача адвокат Комаса О.В. в судовому засіданні просив в позові відмовити з підстав вказаних у відзиві на позовну заяву.

Третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2 судове засідання не з`явився, про розгляд справи повідомлений у встановленому законом порядку, заяв та клопотань від останнього на час розгляду справи до суду не надходило.

Суд, вислухавши думки прокурора та представника відповідача, дослідивши письмові докази наявні в матеріалах справи, встановив такі факти, відповідні їм правовідносини та дійшов таких висновків.

Відповідно до п. 3 ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює: представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

У постанові Верховного Суду від 16.04.2019 у справі №910/3486/18 суд дійшов висновку, що представництво прокурором у суді законних інтересів держави здійснюється у разі, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює відповідний орган. При цьому прокурор не зобов`язаний встановлювати причини, за яких позивач не здійснює захист своїх інтересів.

Відповідна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 18.04.2019 у справі №906/506/18, від 11.04.2019 у справі №904/583/18, від 13.02.2019 у справі №914/225/18, від 21.05.2019 у справі №921/31/18.

Крім цього, слід вказати, що Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постанові від 08.02.2019 у справі №915/20/18 дійшов однозначного висновку про можливість представництва органами прокуратури в суді органів місцевого самоврядування. Суд касаційної інстанції зазначив, що інтереси держави полягають не тільки у захисті прав державних органів влади чи тих, які відносяться до їх компетенції, а також захист прав та свобод місцевого самоврядування, яке не носить загальнодержавного характеру, але направлене на виконання функцій держави на конкретній території та реалізуються у визначеному законом порядку та способі, який відноситься до їх відання. Органи місцевого самоврядування є рівними за статусом носіями державної влади, як і державні органи.

У рішенні Європейського Суду з прав людини від 15.11.1996 у справі «Чахал проти Об`єднаного королівства» суд проголосив, що засіб захисту повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.

Належний спосіб захисту, виходячи із застосування спеціальної норми права, повинен забезпечити ефективне використання даної норми у її практичному застосуванні - гарантувати особі спосіб відновлення порушеного права або можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Необхідність захисту інтересів держави прокурором полягає у необхідності відновлення законності та справедливої рівноваги між інтересами держави і суспільства з одного боку та приватними інтересами - з іншого.

При цьому, як зазначено у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.10.2019 у справі № 903/129/18 сам факт незвернення до суду уповноваженим органом з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси держави, територіальної громади, свідчить про те, що указаний орган неналежно виконує свої повноваження, у зв`язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави та звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.

Розглядаючи питання обґрунтування прокурором підстав представництва інтересів держави у суді, Великою палатою Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 наголошено, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу. При цьому, бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Згідно з ч. 1 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Так, суд під час розгляду справи прийшов до висновку, що звертаючись до суду з позовом, прокурор відповідно до вимог ст. 23 ЗУ «Про прокуратуру» належним чином обґрунтував наявність у нього підстав для представництва інтересів держави в суді, визнав у чому полягає порушення інтересів держави та правильно визначив орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. З огляду на вищевикладене, суд вважає, що прокурор правомірно звернувся з цим позовом в інтересах держави в особі Кіптівської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області.

Відповідно до приписів ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Статтею 5 ЦПК України передбачено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Вимоги ст. 264 ЦПК України зобов`язують суд під час ухвалення рішення вирішити чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин. Звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту і, діючи на засадах змагальності, повинен переконливими, належними та припустимими доказами довести правову та фактичну підставу заявлених ним вимог. Розглядаючи справу, суд забезпечив сторонам рівні можливості щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Згідно з ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Статтею 329 ЦК України передбачено, що юридична особа публічного права набуває право власності на майно, передане їй у власність, та на майно, набуте нею у власність на підставах, не заборонених законом.

У комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді (ч. 1 ст. 327 ЦК України).

Згідно зі ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров`я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

Статтею 62 Закону України «Про місцеве самоврядування» визначено, що держава фінансово підтримує місцеве самоврядування, бере участь у формуванні доходів місцевих бюджетів, здійснює контроль за законним, доцільним, економним, ефективним витрачанням коштів та належним їх обліком. Вона гарантує органам місцевого самоврядування доходну базу, достатню для забезпечення населення послугами на рівні мінімальних соціальних потреб.

Відповідно до вимог ч. 1, 2 ст. 335 Цивільного кодексу України безхазяйною є річ, яка не має власника або власник якої невідомий. Безхазяйні нерухомі речі беруться на облік органом, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно, за заявою органу місцевого самоврядування, на території якого вони розміщені. Про взяття безхазяйної нерухомої речі на облік робиться оголошення у друкованих медіа. Після спливу одного року з дня взяття на облік безхазяйної нерухомої речі вона за заявою органу, уповноваженого управляти майном відповідної територіальної громади, може бути передана за рішенням суду у комунальну власність.

Для виконання мети переводу речі з безхазяйного стану в конкретний правовий режим служить передбачений цивільним процесуальним законодавством інститут передачі безхазяйної нерухомої речі у власність відповідної територіальної громади. Передбачена для цього глава 8 ЦПК України є процесуальною формою реалізації ст. 335 ЦК України.

Як слідує із ст. 269 ЦПК України заявником передачі безхазяйної нерухомої речі у власність територіальної громади може бути лише орган, уповноважений управляти майном відповідної територіальної громади, тобто орган місцевого самоврядування.

Так, апеляційним судом відмовлено ОСОБА_2 у визнанні за ним права власності за набувальною давністю на спірний житловий будинок.

Як встановлено судом першої інстанції та апеляційної інстанції право власності на житловий будинок, що розташований у АДРЕСА_2 , не зареєстроване, за даними Спадкового реєстру щодо майна померлої ОСОБА_3 спадкова справа нотаріальною конторою не заведена.

Таким чином, спірний житловий будинок набув всі ознаки безхазяйного майна.

З огляду на це, єдиним суб`єктом, наділеним повноваженням управляти спірним майном, є відповідний орган Кіптівської територіальної громади - Кіптівська сільська рада.

Разом з тим, орган місцевого самоврядування, за наявності зареєстрованого права власності на нерухоме майно - житловий будинок, земельну ділянку за ОСОБА_1 , позбавлений можливості оформити право комунальної власності на вказане майно.

Правовідносини, пов`язані з набуттям територіальною громадою села права власності на нерухоме безхазяйне майно - житловий будинок як матеріальної та фінансової основи місцевого самоврядування, безумовно становлять суспільний інтерес, а безпідставна незаконна державна реєстрація права власності за іншими особами на такий об`єкт такому суспільному інтересу не відповідає.

Слід зазначити, що у постанові від 22.08.2018 у справі №807/62/16 Верховний Суд, посилаючись на ч. 2 ст. 19 Конституції України, констатував, що реалізуючи повноваження належно, добросовісно та з метою, для якої вони надані, уповноважений орган фактично має обов`язок, а не право захищати інтереси держави. Зазначене є способом здійснення владних повноважень, а не способом захисту суб`єктивних прав органу, що уповноважений здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Однак, як вбачається з матеріалів справи Кіптівською сільською радою не вжито належних та ефективних заходів, спрямованих на захист інтересів держави у встановленому законом порядку, у тому числі шляхом звернення до суду.

Козелецькою окружною прокуратурою до Кіптівської сільської ради скеровано лист № 50-77-3383 вих-24 від 08.08.2024 про те, що право власності на нерухоме майно житловий будинок по АДРЕСА_2 та земельну ділянку зареєстровано за ОСОБА_1 , без достатніх правових підстав, що свідчить про наявність порушень інтересів держави в особі Кіптівської сільської ради та прокурор просив повідомити про вжиті сільською радою заходи претензійно- позовного характеру щодо вказаного нерухомого майна.

У відповідь Кіптівська сільська рада повідомила прокуратуру, що питання вжиття заходів претензійно-правового характеру щодо зазначеного житлового будинку та земельної ділянки буде розглянуто за результатами касаційного розгляду цивільної справи № 734/3581/23 (лист від 05.09.2024 № 03-10/1132).

Однак, судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом (ст. 129-1 Конституції України та ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Проте, незважаючи на те, що в силу ст. 129-1 Конституції України та ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» рішення Козелецького районного суду від 21.12.2023 про набуття права власності на житловий будинок за набувальною давністю, яке скасоване Чернігівським апеляційним судом та яким у задоволенні позову ОСОБА_2 до Кіптівської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю - відмовлено, підлягає обов`язковому виконанню, та те, що Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду навіть не відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 , Кіптівська сільська рада, будучи обізнаною про факт протиправної реєстрації спірного нерухомого майна, що беззаперечно порушує інтереси держави та територіальної громади, не звернулась з позовом до суду про витребування житлового будинку та земельної ділянки з чужого незаконного володіння. Вказане є підставою для представництва прокурором інтересів держави в особі Кіптівської сільської ради і у контексті ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».

Таким чином, зазначене свідчить про нездійснення уповноваженим органом захисту порушених інтересів держави в передбаченому законом порядку.

Враховуючи, що вказані інтереси до цього часу залишаються незахищеними, вбачаються виключні підстави для представництва прокурором інтересів держави в особі Кіптівської сільської ради.

З огляду на викладене, у ході листування з Кіптівською сільською радою, яке здійснювалося на підставі абз. 4 ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурором встановлено порушення інтересів держави та невжиття вказаним компетентним органом заходів, спрямованих на захист цих інтересів.

Оскільки підстави для представництва інтересів держави були встановлені, прокуратурою, на виконання вимог абз. 3 ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» повідомлено позивача про звернення з цим позовом до суду.

Козелецькою окружною прокуратурою вірно встановлено наявність підстав для вжиття заходів представницького характеру за фактом набуття без достатніх правових підстав права власності на нерухоме майно - житловий будинок та земельну ділянку, які розташовані по АДРЕСА_2 .

Слід зазначити, що спірний житловий будинок набув всі ознаки безхазяйного майна, оскільки право власності на нього ні за ким не було зареєстроване. У вказаному будинку була зареєстрована ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 .

За даними Спадкового реєстру щодо майна померлої ОСОБА_3 спадкова справа нотаріальною конторою не заведена.

Відповідно до інформації Козелецького відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Чернігівському районі Чернігівської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 02.10.2024 № 27830/399-11-24-33.19/33.19 актові записи про шлюб, розірвання шлюбу та народження дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в архіві відділу не виявлені.

Постановою Чернігівського апеляційного суду від 16.07.2024 скасоване як незаконне рішення Козелецького районного суду від 21.12.2023 у справі № 734/3581/23 про визнання права власності на нерухоме майно - житловий будинок - за набувальною давністю за ОСОБА_2 . Апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав, передбачених ст. 344 ЦК України, для набуття ОСОБА_2 права власності на житловий будинок.

Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно встановлено, що на підставі рішення Козелецького районного суду від 21.12.2023 № 734/3581/23 за ОСОБА_2 29.02.2024 зареєстровано право власності на житловий будинок загальною площею 63,7 кв.м., який розташований по АДРЕСА_2 .

У подальшому, ОСОБА_2 подарував ОСОБА_1 житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами, який розташований по АДРЕСА_2 , що підтверджується договором дарування житлового будинку від 22.04.2024, посвідченого приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Бондарем М.К., зареєстрованого в реєстрі за № 218.

Державну реєстрацію права власності на житловий будинок по АДРЕСА_2 22.04.2024 приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Бондарем М.К. проведено за ОСОБА_1 .

Підставою виникнення права власності на вказане майно зазначено договір дарування від 22.04.2024 № 218, посвідчений приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Бондарем М.К.

Крім цього, приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Бондарем М.К. 22.04.2024 припинено право власності на вказаний житловий будинок за ОСОБА_2 .

Таким чином, нерухоме майно вибуло з володіння територіальної громади на підставі судового рішення, в подальшому скасованого.

Частиною 2 ст. 16 ЦК України передбачено перелік способів захисту цивільних прав, які мають універсальний характер та можуть застосовуватися до всіх чи більшості суб`єктивних прав.

Разом з тим, законодавцем передбачено, що такий перелік не є вичерпним та надано право суду захистити цивільне право або інтерес особи іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (частина 3 ст. 16 ЦК України). Особа, законне право або інтерес якої порушено, може скористатися можливістю вибору між декількома способами захисту.

Якщо спеціальні норми права визначають конкретні заходи з урахуванням специфіки порушеного права та характеру правопорушення, особа вправі скористатися такими способами захисту. Належний спосіб захисту, виходячи із застосування спеціальної норми права, повинен забезпечити ефективне використання даної норми у її практичному застосуванні - гарантувати особі спосіб відновлення порушеного права або можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Віндикація - це витребування своєї речі неволодіючим власником від володіючого невласника. Віндикація - це передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна чи особи, що має речове право на майно (титульного володільця), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об`єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу його правомочностей.

Майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України. Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником (законним володільцем) і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

Відповідно до закріпленого у статті 387 ЦК України правила власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідного правової підстави заволоділа ним.

Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, в який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.

Згідно зч.1ст.388ЦК Україниякщо майноза відплатнимдоговором придбанев особи,яка немала правайого відчужувати,про щонабувач незнав іне мігзнати (добросовіснийнабувач),власник маєправо витребуватице майновід набувачалише уразі,якщо майно: 1)було загубленевласником абоособою,якій вінпередав майноу володіння; 2)було викраденеу власникаабо особи,якій вінпередав майноу володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Відповідно до ч. 4 ст. 388 ЦК України якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 24.06.2015 у справі № 6-251цс15, від 21 грудня 2016 року у справі № 6-2233цс16, з якою погодилася Велика Палата Верховного Суду в постановах від 05.12.2018 у справі № 522/2201/15-ц, від 05.12.2018 у справі № 522/2110/15-ц, від 05.12.2018 у справі № 522/2202/15-ц), а відтак може бути витребувано у добросовісного набувача.

Так, вбачається, що ОСОБА_2 набув право власності на спірний житловий будинок безвідплатно на підставі судового рішення, в подальшому скасованого, а отже спірне майно вибуло з володіння територіальної громади в особі Кіптівської сільської ради поза її волею.

Разом з тим, ОСОБА_2 до прийняття Чернігівським апеляційним судом постанови від 16.07.2024, якою скасовано судове рішення від 21.12.2023, безвідплатно відчужив спірний житловий будинок своєму сину ОСОБА_1 , на підставі договору дарування від 22.04.2024.

Таким чином, вибуття спірного житлового будинку відбулося за безвідплатним договором, а саме за договором дарування житлового будинку, а тому з урахуванням вимог ч. 4 ст. 388 ЦК України у будь-якому випадку може бути витребуване власником.

Відповідно до п. 85 правового висновку Великої Палати Верховного Суду (постанова від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16), зазначено, що у тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.

Особа, яка вважає, що договором дарування житлового будинку порушуються її права як власника або законного користувача цього майна, має право на витребування цього майна від набувача, що і є належним способом захисту її порушеного права.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу на особливість правової природи віндикації. Так, Велика Палата Верховного Суду зазначила у постанові від 04.06.2018 у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18) про те, що умовами звернення з таким позовом є: 1) позивач є власником майна; 2) власник фактично втратив володіння річчю; 3) відповідач є незаконним володільцем; 4) власник і володілець не перебувають у договірних відносинах; 5) предметом позову може бути тільки індивідуально визначена річ; 6) ця річ на момент розгляду спору повинна існувати в натурі.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 22.10.2019 у справі № 923/876/16.

Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18.

У пункті 148 постанови від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.

Правова мета віндикаційного позову полягає у поверненні певного майна законному власнику як фактично, тобто у його фактичне володіння, так і у власність цієї особи.

Велика Палата Верховного Суду у п. 87 постанови від 09.11.2021 у справі № 466/8649/16-ц також звертає увагу на те, що відповідно до пункту 1 частини першої статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» право власності підлягає державній реєстрації. Задоволення позовної вимоги про скасування державної реєстрації права власності суперечить зазначеній імперативній вимозі закону, оскільки виконання судового рішення призведе до прогалини в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно в частині належності права власності на спірне майно. Отже, замість скасування неналежного запису про державну реєстрацію до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно має бути внесений належний запис про державну реєстрацію права власності позивача. Такий запис, як зазначено вище, вноситься на підставі судового рішення про задоволення віндикаційного позову.

Державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі судового рішення, що набрало законної сили, яке передбачає набуття, зміну або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно є підставою для здійснення державної реєстрації права власності на майно, що підлягає державній реєстрації, за власником (статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень»).

Відповідно до п. 115 правового висновку Великої палати Верховного Суду (постанова від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16) однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності на це майно (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). Рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Як вбачається відповідно до п. 116 вказаної постанови Верховного суду (постанова від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16) з огляду на вказане у разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача, а не зобов`язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем.

У п. 57 постанови Верховного Суду від 17.07.2024 у справі № 539/4686/21 Верховний Суд зазначив, що доводи касаційної скарги щодо неможливості обрання позивачем такого способу захисту як витребування майна з огляду на те, що територіальна громада стане власником спірного майна після завершення процедури визнання його безхазяйним у порядку статті 335 ПК України, а державна реєстрації права власності на вказане майно за фізичними особами перешкоджає цій процедурі, є безпідставними, оскільки прокурор, звернувшись до суду з вимогами про витребування майна, одночасно не позбавлений можливості доводити, що спірне майно є безхазяйним та, відповідно, має бути передане у комунальну власність територіальної громади, зокрема у спосіб його витребування.

Таким чином, житловий будинок має ознаки безхазяйного майна та відповідно, має бути переданий у комунальну власність територіальної громади, зокрема у спосіб його витребування.

Рішенням Кіптівської сільської ради від 30.05.2024 № 2391-26/VІІІ затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) ОСОБА_1 безоплатно у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0,25 га, кадастровий номер 7422089801:79:026:0028, яка розташована по АДРЕСА_2 та надано ОСОБА_1 безоплатно у приватну власність вказану земельну ділянку.

Вказане рішення є незаконним виходячи з наступного.

Так, відповідно до ст. 13 Конституції України земля є об`єктом права власності Українського народу.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Положеннями ст. 81 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) визначено, що громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі, зокрема, безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

Порядок отримання громадянами у власність земельних ділянок регламентовано нормами статей 116, 118, 121 ЗК України.

Згідно ч. 1 ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають право власності та право користування земельними ділянками із земель державної та комунальної власності за рішеннями органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Чинне земельне та цивільне законодавство імперативно передбачає перехід права на земельну ділянку в разі набуття права власності на об`єкт нерухомості, що відображає принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, який закріплений у загальному вигляді в законі, та знаходить свій вияв у положеннях статті 377 Цивільного кодексу України та статті 120 Земельного кодексу України.

До особи, яка набула право власності на об`єкт нерухомого майна (житловий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об`єкт незавершеного будівництва, право власності на який зареєстровано у визначеному законом порядку, або частку у праві спільної власності на такий об`єкт, одночасно переходить право власності (частка у праві спільної власності) або право користування земельною ділянкою, на якій розміщений такий об`єкт, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для відчужувача (попереднього власника) такого об`єкта, у порядку та на умовах, визначених Земельним кодексом України. Істотною умовою договору, який передбачає перехід права власності на об`єкт нерухомого майна (житловий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об`єкт незавершеного будівництва, який розміщений на земельній ділянці і перебуває у власності відчужувача, є умова щодо одночасного переходу права власності на таку земельну ділянку (частку у праві спільної власності на неї) від відчужувача (попереднього власника) відповідного об`єкта до набувача такого об`єкта ( ч. 1 ст. 377 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 120 ЗК України у разі набуття права власності на об`єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об`єкт незавершеного будівництва, розміщений на земельній ділянці (крім земель державної, комунальної власності), право власності на таку земельну ділянку одночасно переходить від відчужувача (попереднього власника) такого об`єкта до набувача такого об`єкта без зміни її цільового призначення. У разі якщо відчужувачу (попередньому власнику) такого об`єкта належала частка у праві спільної власності на земельну ділянку, до набувача цього об`єкта переходить право власності на таку частку. При вчиненні правочину, що передбачає перехід права власності на зазначений об`єкт, мають дотримуватися вимоги частини шістнадцятої цієї статті.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно власником земельної ділянки з кадастровим номером 7422089801:79:026:0028 площею 0,25 га, яка розташована по АДРЕСА_2 є ОСОБА_1 . Підставою набуття є рішення органу місцевого самоврядування від 30.05.2024 № 2391-26/VІІІ (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2957592474220).

ОСОБА_2 , який набув право власності на спірний житловий будинок безвідплатно на підставі судового рішення, в подальшому скасованого, подарував житловий будинок ОСОБА_1 , а отже спірне майно вибуло з володіння територіальної громади в особі Кіптівської сільської ради поза її волею.

Отже, земельна ділянка, на якій розміщений житловий будинок, не може перебувати у власності ОСОБА_1 , оскільки право власності на житловий будинок набуто останнім неправомірно.

Таким чином, набуття відповідачем ОСОБА_1 у власність житлового будинку створило передумови для протиправного набуття у власність земельної ділянки під таким будинком, чим порушено інтереси держави та територіальної громади села.

А тому, земельна ділянка підлягає витребуванню у ОСОБА_1 на користь територіальної громади в особі Кіптівської сільської ради відповідно до вимог ч. 4 ст. 388 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

У таких справах суд, по-перше, встановлює невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади АРК або органу місцевого самоврядування вимогам закону чи іншим правовим актам; по-друге, суд встановлює, чи порушуються суб`єктивні цивільні права й охоронювані законом інтереси фізичної або юридичної особи цим рішенням, дією чи бездіяльністю.

Пунктом 10 ч. 2 ст. 16 ЦК України передбачено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути визнання незаконними рішень, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Згідно з ч. 1 ст. 393 ЦК України правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

За таких обставин, рішення 26 сесії 8 скликання Кіптівської сільської ради від 30.05.2024 № 2391-26/VIII «Про затвердження документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та надання земельної ділянки безоплатно у приватну власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд ОСОБА_1 » порушує інтереси держави, а тому вказане рішення є незаконним.

Разом з тим, вимога про визнання рішень органів державної влади чи органів місцевого самоврядування недійсними (незаконними) та їх скасування не є ефективним способом захисту, адже задоволення такої вимоги не призвело б до відновлення володіння відповідною земельною ділянкою, відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду, зокрема постанови від 21.08.2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункт 39), від 11.02.2020 року у справі № 922/614/19 (провадження № 12-157гс19), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16- ц (провадження №14-2цс21, пункт 150).

Рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування за умови його невідповідності закону не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване (постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункт 39), від 15.10.2019 року у справі № 911/3749/17 (провадження № 12-95гс19, пункт 6.27), від 22.01.2020 року у справі № 910/1809/18 (провадження № 12-148гс19, пункт 35), від 01.02.2020 року у справі № 922/614/19 (провадження № 12-157гс19, пункт 52), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (провадження №14-2цс21), пункт 109)).

Окрім того, Великою Палатою Верховного Суду наголошено, що під час розгляду даних спорів слід виходити з принципу jura novit curia - «суд знає закони» (постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 року у справі № 587/430/16-ц (провадження № 14-104цс19, пункт 50), від 04.12.2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19, пункт 84), від 11.09.2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19, пункт 101) та інші). Незалежно від того, оскаржене відповідне рішення чи ні, суд має самостійно дати правову оцінку рішенню органу державної влади чи місцевого самоврядування та викласти її у мотивувальній частині судового рішення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (провадження №14- 2цс21, пункт 109).

Враховуючи викладене, визнання недійсним рішення 26 сесії 8 скликання Кіптівської сільської ради від 30.05.2024 № 2391-26/VIII, не є ефективним способом захисту у спірних правовідносинах.

Позовні вимоги прокурора в інтересах держави у даній справі не порушують ст. 1 Першого протоколу до Конвенції з прав людини та основоположних свобод з огляду на наступне.

Предметом регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції є втручання держави у право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, наприклад, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронг і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 07 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 2 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу втручання держави у право на мирне володіння майном, може бути виправдано за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття «суспільний інтерес» має широке значення (рішення від 23 листопада 2000 року в справі «Колишній король Греції та інші проти Греції»). Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить «суспільний інтерес» (рішення ЄСПЛ від 02 листопада 2004 року у справі «Треіубенко проти України»).

Критерій «пропорційності» передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обгрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». При цьому з питань оцінки «пропорційності» ЄСПЛ, як і з питань наявності «суспільного», «публічного» інтересу, визнає за державою досить широку «сферу розсуду», за винятком випадків, коли такий «розсуд» не грунтується на розумних підставах.

Таким чином, стаття 1 Першого протоколу гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.

Принцип «належного урядування» не встановлює абсолютної заборони на витребування із приватної власності майна на користь держави, якщо майно вибуло із власності держави у незаконний спосіб, а передбачає критерії, які необхідно з`ясовувати та враховувати при вирішенні цього питання для того, щоб оцінити правомірність і допустимість втручання держави у право на мирне володіння майном. Дотримання принципу «належного урядування» оцінюється одночасно з додержанням принципу «пропорційності», при тому, що немає точного, вичерпного переліку обставин і фактів, установлення яких беззаперечно свідчитиме про додержання чи порушення «справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю додержання фундаментальних прав окремої людини». Цей критерій є оціночним і стосується суб`єктивної складової кожної конкретної справи, а тому має бути з`ясований у кожній конкретній справі на підставі безпосередньо встановлених обставин і фактів.

Правовідносини, пов`язані з набуттям територіальною громадою села права власності на нерухоме безхазяйне майно - житловий будинок, земельну ділянку як матеріальної та фінансової основи місцевого самоврядування, безумовно становлять суспільний інтерес, а безпідставна незаконна державна реєстрація права власності за іншими особами на такий об`єкт, на підставі судового рішення, у подальшому скасованого, такому суспільному інтересу не відповідає.

Внаслідок набуття ОСОБА_1 права власності на житловий будинок по АДРЕСА_2 , територіальна громада в особі Кіптівської сільської ради позбавлена можливості реалізувати свій законний інтерес, набути у комунальну власність спірний будинок і у подальшому розподілити його громадянам, що перебувають на квартирному обліку та потребують поліпшення житлових умов (інвалідам війни, учасникам бойових дій, чорнобильцям, особам, що повернулись з дитячих будинків, молодим спеціаліста, багатодітним сім`ям, внутрішньо-переміщеним особам тощо), надати його в оренду або продати у власність, чим поповнити місцевий бюджет та скерувати отримані кошти на розвиток територіальної громади.

Набуття ОСОБА_1 у власність житлового будинку створило передумови для протиправного набуття у власність земельної ділянки під таким будинком, чим порушено інтереси держави та територіальної громади села.

Зазначене свідчить про дотримання справедливої рівноваги (балансу) між загальним інтересом громади та інтересами відповідача ОСОБА_1 , а тому втручання у право власності відповідача ОСОБА_1 не може вважатися непропорційним та таким, що порушує статтю 1 Першого протоколу до Конвенції.

Крім того, встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 є особами, пов`язаними родинними відносинами.

Зокрема, в змісті договору дарування житлового будинку зазначено, що ОСОБА_1 є сином ОСОБА_2 (перша ступінь споріднення) ( п. 5.2 договору).

Таким чином, позовні вимоги прокурора в інтересах держави у даній справі спрямовані виключно на захист порушеного права власності територіальної громади в особі Кіптівської сільської ради шляхом витребування від особи, яка безвідплатно заволоділа житловим будинком, земельною ділянкою, та не порушують ст. 1 Першого протоколу до Конвенції з прав людини та основоположних свобод.

Таким чином, задоволення вимоги про витребування у відповідача житлового будинку загальною площею 63,7 кв.м. (житлова площа 27,1 кв.м.), який розташований по АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2891620474100) та земельної ділянки з кадастровим номером 7422089801:79:026:0028 площею 0,25 га, яка розташована по АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2957592474220), відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника.

Отже, заявлені вимоги про витребування спірних будинку та земельної ділянки є ефективним способом захисту у цій справі.

Згідно зі ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

З наведених вище обставин вбачається порушення права комунальної власності на майно, відновлення якого можливо шляхом витребування будинку та земельної ділянки з чужого незаконного володіння.

Так, суд вважає, що позовні вимоги про витребування житлового будинку та земельної ділянки, ґрунтуються на вимогах закону і підлягають задоволенню в повному обсязі.

Судові витрати вирішити відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст. 4, 5, 12, 13, 18, 43, 49, 76-81, 82, 84, 89, 258, 259, 263-265 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

позов керівника Козелецької окружної прокуратури Чернігівської області Сергія Сороки в інтересах держави в особі Кіптівської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області до ОСОБА_1 , третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2 , про витребування житлового будинку та земельної ділянки, - задовольнити.

Витребувати у ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (адреса: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь територіальної громади в особі Кіптівської сільської ради (ЄДРПОУ: 04413360):

- житловий будинок загальною площею 63,7 кв.м. (житлова площа 27,1 кв.м.), який розташований по АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2891620474100);

- земельну ділянку з кадастровим номером 7422089801:79:026:0028 площею 0,25 га, яка розташована по АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2957592474220).

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (адреса: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь Чернігівської обласної прокуратури (рахунок UA248201720343140001000006008, банк - Державна казначейська служба України м. Київ, отримувач - Чернігівська обласна прокуратура, код ЄДРПОУ: 02910114) понесені витрати на сплату судового збору у розмірі 16669 (шістнадцять тисяч шістсот шістдесят дев`ять) гривень 64 коп.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (адреса: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь Чернігівської обласної прокуратури (рахунок UA248201720343140001000006008, банк - Державна казначейська служба України м. Київ, одержувач - Чернігівська обласна прокуратура, код ЄДРПОУ: 02910114) сплачений судовий збір за подачу заяви про забезпечення позову у розмірі 3028 (три тисячі двадцять вісім) гривень 00 коп.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження:

на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду;

на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається через Козелецький районний суд Чернігівської області до Чернігівського апеляційного суду.

Рішення в повному обсязі виготовлено 16 травня 2025 року.

Головуючий суддя Сергій БАРАНЕНКО