Рішення

від 19.05.2025 по справі 420/4372/25

ПРИМОРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ОДЕСИ

Справа № 420/4372/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 травня 2025 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Самойлюк Г.П., розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовною заявою ОСОБА_1 до П`ятого апеляційного адміністративного суду, Державної судової адміністрації України в Одеській області при визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до П`ятого апеляційного адміністративного суду, Державної судової адміністрації України в Одеській області, в якому позивач просить суд:

- визнати протиправним та скасувати наказ П`ятого апеляційного адміністративного суду від 08 січня 2025 року №2-ос/с «Про встановлення надбавки за вислугу років на державній службі ОСОБА_1 »;

- зобов`язати П`ятий апеляційний адміністративний суд здійснити перерахунок та виплату з 01.01.2025 року надбавки за вислугу років на державній службі ОСОБА_1 відповідно до статті 52 Закону України «Про державну службу», а саме на рівні 3 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 50 відсотків посадового окладу, з урахуванням раніше виплачених сум.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ОСОБА_1 є працівником П`ятого апеляційного адміністративного суду та обіймає посаду заступника керівника апарату суду з 05.10.2018 року, відповідно до наказу Державної судової адміністрації України № 349/ к від 05.10.2018 року.

Наказом П`ятого апеляційного адміністративного суду від 09.10.2018 року № 7-ос/с, позивачці встановлено надбавку за вислугу років на державній службі у розмірі 50 відсотків посадового окладу як такій, вислуга років якої станом на 09 жовтня 2018 року складає 17 років 2 місяці 10 днів.

Наказом від 19.02.2024 року № 34-ос/а встановлено надбавку за вислугу років на державній службі у розмірі 30 відсотків посадового окладу. 01 січня 2025 року набрав чинності Закон України «Про державний бюджет України на 2025 рік» № 4059-IX, пунктом 13 розділу «Прикінцеві положення» якого визначено, що надбавка за вислугу років на державній службі встановлюється на рівні 2 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 30 відсотків посадового окладу.

На виконання вимог зазначеного Закону наказом П`ятого апеляційного адміністративного суду від 08 січня 2025 року № 2-ос/с на підставі норм Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» та з урахуванням проведення судом класифікації посад державної служби, було встановлено надбавку за вислугу років на державній службі з 01.01.2025 року у розмірі 30 відсотків посадового окладу як такій, вислуга років якої на державній службі становить 23 роки 5 місяців 6 днів.

Тобто, при розрахунку надбавки, відповідачем були застосовані приписи Закону України «Про державний бюджет України на 2025 рік», у якому зазначено, що надбавка за вислугу років на державній службі встановлюється на рівні 2 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 30 відсотків посадового окладу.

Вважаючи протиправним наказ відповідача в частині розміру встановленої надбавки, позивач звернулась до суду з даним позовом.

Ухвалою від 17.02.2025 року позовна заява прийнята до розгляду, відкрито провадження по справі та визначено, що справа розглядатиметься за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

До суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому в обґрунтування правової позиції зазначено, що надбавка за вислугу років на державній службі встановлюється на рівні 2 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 30 відсотків посадового окладу. Також, абзацом шостим пункту 13 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» установлено, що норми Закону України «Про державну службу» щодо умов та порядку оплати праці державних службовців застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Вказує, що таким чином державним службовцям державних органів, які провели класифікацію посад державної служби, надбавка за вислугу років у 2025 році встановлюється на рівні 2 відсотків від посадового окладу за кожний рік стажу державної служби та не може перевищувати 30 відсотків посадового окладу. Враховуючи наведене представник відповідача просив у задоволенні адміністративного позову відмовити в повному обсязі.

За приписами ч.5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Відповідно до п.10 ч.1 ст.4 КАС України письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.

Відтак, справу розглянуто в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 є працівником П`ятого апеляційного адміністративного суду та обіймає посаду заступника керівника апарату суду з 05.10.2018 року, відповідно до наказу Державної судової адміністрації України № 349/ к від 05.10.2018 року.

Наказом П`ятого апеляційного адміністративного суду від 09.10.2018 року № 7-ос/с, позивачці встановлено надбавку за вислугу років на державній службі у розмірі 50 відсотків посадового окладу як такій, вислуга років якої станом на 09 жовтня 2018 року складає 17 років 2 місяці 10 днів.

Наказом від 19.02.2024 року № 34-ос/а, встановлено надбавку за вислугу років на державній службі у розмірі 30 відсотків посадового окладу. 01 січня 2025 року набрав чинності Закон України «Про державний бюджет України на 2025 рік» № 4059-IX, пунктом 13 розділу «Прикінцеві положення» якого визначено, що надбавка за вислугу років на державній службі встановлюється на рівні 2 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 30 відсотків посадового окладу.

На виконання вимог зазначеного Закону наказом П`ятого апеляційного адміністративного суду від 08 січня 2025 року № 2-ос/с на підставі норм Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» та з урахуванням проведення судом класифікації посад державної служби, встановлено надбавку за вислугу років на державній службі з 01.01.2025 року у розмірі 30 відсотків посадового окладу як такій, вислуга років якої на державній службі становить 23 роки 5 місяців 6 днів.

Тобто, при розрахунку надбавки відповідачем були застосовані приписи Закону України «Про державний бюджет України на 2025 рік», у якому зазначено, що надбавка за вислугу років на державній службі встановлюється на рівні 2 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 30 відсотків посадового окладу.

Вважаючи наказ П`ятого апеляційного адміністративного суду від 08 січня 2025 року №2-ос/с «Про встановлення надбавки за вислугу років на державній службі ОСОБА_1 » в частині встановлення надбавки позивачу в розмірі 30 відсотків посадового окладу, протиправним позивач звернулась до суду з даним позовом.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до ч 1 ст. 50 Закону України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року № 889-VIII (далі Закон № 889-VIII) визначено, що держава забезпечує достатній рівень оплати праці державних службовців для професійного виконання посадових обов`язків, заохочує їх до результативної, ефективної, доброчесної та ініціативної роботи.

За визначенням ст. 2 Закону № 889-VIII, державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави.

Відповідно до ст. 5 Закону № 889-VIII, правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.

Відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом.

Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Особливості правового регулювання державної служби в системі правосуддя визначаються законодавством про судоустрій і статус суддів.

Згідно із ч. 6 ст. 155 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», правовий статус працівників апарату суду визначається Законом України "Про державну службу" з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 150 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», призначення на посади державних службовців, працівників, які виконують функції з обслуговування, оплата праці та соціальні гарантії працівників апаратів місцевих, апеляційних судів, вищих спеціалізованих судів, апарату Верховного Суду, секретаріатів Вищої ради правосуддя і Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Державної судової адміністрації України, Служби судової охорони регулюються нормами законодавства про державну службу з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

Отже, питання оплати праці державних службовців апарату суду регулюються нормами законодавства про державну службу з урахуванням особливостей, визначених Законом України «Про судоустрій і статус суддів».

Згідно зі ст. ст. 46, 50 Закону № 889-VIII, стаж державної служби дає право на встановлення державному службовцю надбавки за вислугу років та надання додаткової оплачуваної відпустки та передбачено, що заробітна плата державного службовця складається з: - посадового окладу; - надбавки за вислугу років; - надбавки за ранг державного службовця; - виплати за додаткове навантаження у зв`язку з виконанням обов`язків тимчасово відсутнього державного службовця у розмірі 50 відсотків посадового окладу тимчасово відсутнього державного службовця; - виплати за додаткове навантаження у зв`язку з виконанням обов`язків за вакантною посадою державної служби за рахунок економії фонду посадового окладу за відповідною посадою; - премії (у разі встановлення).

Відповідно до ч. 1 ст. 52 Закону № 889-VIII надбавка за вислугу років на державній службі встановлюється на рівні 3 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 50 відсотків посадового окладу.

19.11.2024 Верховною Радою України прийнято Закон України № 4059-IX «Про Державний бюджет на 2025 рік», пунктом 13 розділу «Прикінцеві положення» якого визначено, що у 2025 році надбавка за вислугу державному службовцю державного органу, який провів класифікацію посад державної служби, встановлюється на рівні 2 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 30 відсотків посадового окладу. Таким чином, Законом України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» запроваджено норму, яка суперечить нормі ч.1 ст.52 Закону України «Про державну службу», а саме зменшує розмір надбавки за вислугу років на державній службі з 3 до 2 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби та максимальний розмір надбавки з 50 відсотків до 30 відсотків.

01.01.2025 року набрав чинності Закон України «Про державний бюджет України на 2025 рік» № 4059-ІХ від 19.11.2024 р., абзацом другим п.п. 2 пункту 13 розділу «Прикінцеві положення» якого визначено, що надбавка за вислугу років на державній службі встановлюється на рівні 2 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 30 відсотків посадового окладу.

Таким чином, Законом України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" запроваджено норму, яка суперечить нормі ч.1ст.52 Закону України "Про державну службу", а саме зменшує максимальну межу розміру надбавки за вислугу років на державній службі з 50 відсотків до 30 відсотків, та зменшує розмір самої надбавки з 3 до 2 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби.

Суд враховує, що неузгодженість між чинними нормативно-правовими актами, їхнє протиріччя з одного й того самого предмета регулювання, а також суперечність між двома або більше формально чинними нормами права, прийнятими з одного і того ж питання, в теорії права відомі як колізія норм права.

Для безумовного дотримання конституційних імперативних норм щодо обов`язку кожного неухильно додержуватися Конституції та законів України (ст.68 Основного Закону України) надважливо, щоб система законодавства відповідала усім критеріям "якості закону", зокрема, правове регулювання було чітким та послідовним, не допускало неоднозначного тлумачення правових норм, а також існування суперечливих або конфліктуючих між собою положень.

Логіка полягає у тому, що якщо норми, які регулюють співіснування людей, мають забезпечувати чіткі орієнтири правомірності поведінки і правовий порядок, то вони не повинні суперечити одна одній, мають взаємно узгоджуватись; позначаючи сукупність узгоджених між собою елементів як "систему"; норми права повинні створювати здатний належним чином функціонувати порядок людського співіснування.

Водночас, відступ від цього критерію призводить до виникнення колізій у законодавстві, що зумовлює настання негативних наслідків, зокрема, появу значної кількості юридичних спорів; перешкоду для формування єдиної та сталої судової практики; необхідність відступу від раніше сформульованих правових висновків Великої Палати Верховного Суду чи Верховного Суду; врешті це стає однією з вагомих причин зниження довіри до суб`єктів владних повноважень, судів та держави в цілому.

Крім того, поява колізій у законодавстві створює для особи ситуацію правової невизначеності, при якій виникають справедливі запитання: чи потрібно знати і дотримуватися всіх (без винятку) законів; якщо знати і дотримуватися одного чинного закону або норми закону, чи це означає презумпцію правомірності поведінки особи та неможливість її притягнення до відповідальності або настання інших негативних наслідків.

Вирішення колізій у законодавстві, якщо суб`єкти нормотворення тривалий час не вживають заходів для їх усунення, стає завданням суду. Виконання цього завдання вимагає від суду: 1) встановлення факту існування правової колізії (ситуація, за якої два або більше нормативних акти або норми одного акта регулюють по різному одні і ті ж суспільно-управлінські відносини) та 2) надання пріоритету одному із нормативних актів або норм одного акта.

Проте, Законом України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» запроваджено норму, яка суперечить нормі ч. 1 ст. 52 Закону України «Про державну службу», а саме зменшує максимальну межу розміру надбавки за вислугу років на державній службі з 50 відсотків до 30 відсотків, та зменшує розмір самої надбавки з 3 до 2 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби.

Вирішуючи спір, суд враховує, що неузгодженість між чинними нормативно-правовими актами, їхнє протиріччя з одного й того самого предмета регулювання, а також суперечність між двома або більше формально чинними нормами права, прийнятими з одного і того ж питання, в теорії права визначається як колізія норм права.

Вирішення колізій у законодавстві, якщо суб`єкти нормотворення тривалий час не вживають заходів для їх усунення, стає завданням суду. Виконання цього завдання вимагає від суду: 1) встановлення факту існування правової колізії (ситуація, за якої два або більше нормативних акти або норми одного акта регулюють по різному одні і ті ж суспільно-управлінські відносини) та 2) надання пріоритету одному із нормативних актів або норм одного акта.

Загальні підходи до вирішення колізій у законодавстві визначені у положеннях Конституції України, зокрема: 1) Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй; норми Конституції України є нормами прямої дії (ч. ч. 1-3 ст. 8); 2) чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (ВРУ), є частиною національного законодавства України; укладення міжнародних договорів, які суперечать Конституції України, можливе лише після внесення відповідних змін до Конституції України (ст. 9); 3) закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

У свою чергу Кодекс адміністративного судочинства України містить такі норми, які визначають підходи до вирішення колізій у законодавстві: 1) суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави; суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) (ч. ч. 1-2 ст. 6); 2) у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана ВРУ, або іншому правовому акту, суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України та ін.

Тлумачення норм судами є квазірегулюванням, яке виступає додатковим інструментом зміцнення верховенства права в Україні. Особливо помічним цей інструмент є тоді, коли, зокрема, існує необхідність у подоланні колізій та заповнення правовим регулюванням прогалин в законодавстві; квазірегулювання сприяє розвитку доктрини права та є індикатором для законодавця, що ті чи ті відносини повинні бути врегульовані, що суспільні відносини змінилися, ускладнилися і потребують нагального законодавчого регулювання і що законодавець вже запізнюється у їх унормуванні

У разі розбіжностей між загальним і спеціальним нормативно-правовим актом перевага надається спеціальному, якщо він не скасований виданим пізніше загальним актом

За умов спірних правовідносин, спеціальним нормативно-правовим актом є Закон України «Про державну службу», а не закон про затвердження бюджету України на відповідний рік.

У рішенні від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020 Конституційний Суд України вкотре наголосив на тому, що скасування чи зміна законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить статті 6, частині другій статті 19, статті 130 Конституції України.

Враховуючи те, що предмет регулювання законів України про Державний бюджет України на кожний рік є спеціальним, що обумовлено положеннями пункту 1 частини другої статті 92 Основного Закону України, Конституційний Суд України в Рішенні від 27 лютого 2020 року № 3-р/2020 дійшов висновку, що Кодексом не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію або скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України (абзац восьмий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 520/15025/16-а сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що у спірних правовідносинах до застосування підлягає норма спеціального нормативно-правового акту, а саме ч. 1 ст. 52 Закону України «Про державну службу», а не п. 12 розділу Прикінцеві положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік», яким звужується обсяг прав та гарантій державних службовців, визначених чинним законодавством.

Отже, судом встановлено наявність порушеного права позивача на належний рівень оплати праці державних службовців, гарантований статтями 46, 50 та 52 Закону України «Про державну службу», а саме на гарантоване державою право державних службовців на отримання надбавки за вислугу років на державній службі у визначеному ч. 1 ст. 52 Закону України «Про державну службу» розмірі, а саме: 3 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 50 відсотків посадового окладу.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що наказ П`ятого апеляційного адміністративного суду №2-ос/с від 08 січня 2025 року «Про встановлення надбавки за вислугу років на державній службі ОСОБА_1 » суперечить нормі ч. 1 ст. 52 Закону України «Про державну службу» та не відповідає критеріям, наведеним у частині другій статті 2 КАС України, а отже є таким, що підлягає скасуванню.

Враховуючи зміст спірних правовідносин, суд вважає, що ефективним способом захисту порушеного права позивача є визнання протиправним та скасування спірного наказу в частині, що стосується позивача, із одночасним покладанням обов`язку П`ятий апеляційний адміністративний суд здійснити перерахунок та виплату з 01.01.2025 року надбавки за вислугу років на державній службі ОСОБА_1 відповідно до статті 52 Закону України «Про державну службу», а саме на рівні 3 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 50 відсотків посадового окладу, з урахуванням раніше виплачених сум.

Згідно приписів частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Статтями 72-76 КАС України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Враховуючи викладене, оцінивши достовірність та достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, відповідно до свого внутрішнього переконання, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.

Відповідно до ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до п. 1 ч. 1 ст.5 Закону України «Про судовий збір», тому відсутні підстави для вирішення питання про стягнення судового збору з відповідача на користь позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 6, 7, 8, 9, 10, 77, 90, 139, 242-246, 250, 251, 255, 262, 295, 297 КАС України, суд

В И Р І Ш И В :

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до П`ятого апеляційного адміністративного суду (код ЄДРПОУ 42261436; адреса: просп.Лесі Українки, буд.19-21, м.Одеса, 65039), Державної судової адміністрації (м. Київ, вул. Липська, 18/5, 00020, Код ЄДРПОУ 26255795) про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати наказ П`ятого апеляційного адміністративного суду №2-ос/с від 08 січня 2025 року «Про встановлення надбавки за вислугу років на державній службі ОСОБА_1 ».

Зобов`язати П`ятий апеляційний адміністративний суд здійснити перерахунок та виплату з 01.01.2025 року надбавки за вислугу років на державній службі ОСОБА_1 відповідно до статті 52 Закону України «Про державну службу», а саме на рівні 3 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 50 відсотків посадового окладу, з урахуванням раніше виплачених сум.

Порядок і строки оскарження рішення визначаються ст.ст.293, 295 КАС України.

Рішення набирає законної сили в порядку і строки, встановлені ст.255 КАС України.

Суддя Самойлюк Г.П.