Постанова від 19.05.2025 по справі 380/3695/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 травня 2025 рокуЛьвівСправа № 380/3695/24 пров. № А/857/979/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіОнишкевича Т.В.,

суддівСеника Р.П., Судової-Хомюк Н.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу Львівської митниці на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 27 листопада 2024 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Ніка Друк до Львівської митниці про визнання протиправним і скасування рішення про коригування митної вартості товарів,

суддя у І інстанціїКарп`як О.О.,

час ухвалення рішенняне зазначено,

місце ухвалення рішенням. Львів,

дата складення повного тексту рішення 27 листопада 2024 року,

ВСТАНОВИВ :

У лютому 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю Ніка Друк (далі ТОВ Ніка Друк) звернулося до суду з адміністративним позовом, у якому просило визнати протиправним і скасувати рішення про коригування митної вартості товарів (далі Рішення) № UА209000/2023/900866/2 від 11.08.2023, винесене Львівською митницею (далі Митниця).

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 27.11.2024 у справі №380/3695/24, ухваленим за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, вказаний позов було задоволено.

При цьому суд першої інстанції виходив із того, що відповідач безпідставно відмовив позивачу у визнанні заявленої митної вартості, оскільки той надав передбачені чинним законодавством документи, які підтверджують заявлену митну вартість імпортованого товару. Тому оскаржуване Рішення є необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам митного законодавства.

У апеляційному порядку рішення суду першої інстанції оскаржено Митницею, яка просила таке скасувати та відмовити у задоволенні позову ТОВ Ніка Друк.

На обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що під час здійснення митного оформлення за поданою декларантом позивача митною декларацією (далі МД) №23UA209170062947U2 від 08.08.2023 митним органом було опрацьовано інформацію, що містилася у поданих до митного оформлення документах, та встановлено таке:

у пункті 4.2 контракту №YG-1204/2023 від 12.04.2023 вартість маркування, тари та палет входить у ціну товару, проте відомості щодо перелічених витрат відсутні у товаросупровідних документах;

відповідно до інвойсу №YWJX23-04190085 від 18.05.23 умовами оплати є 25% передоплати та 75 % післяплати. При цьому відповідно до платіжних документів від 24.04.2023 №38 та від 21.06.2023 № 58 сума передоплати та післяплати суперечить умовам, що зазначені у комерційному інвойсі, а саме непропорційно розбиті суми платежів;

пунктом 3.1.1 контракту №YG-1204/2023 від 12.04.2023 передбачено оформлення покупцем заявки, яка декларантом до митного оформлення не надавалась.

Перелічені фактори вказують на наявність розбіжностей у поданих до митного оформлення документах та відсутність всіх відомостей щодо обставин купівлі-продажу товару.

На вимогу митного органу про надання додаткових документів декларантом надіслано: договір поставки; видаткові накладні; прайс-лист; висновок експерта, які не усувають зазначених невідповідностей.

З урахуванням неможливості застосування попередніх методів визначення митної вартості з огляду на відсутність необхідної інформації відповідачем було застосовано метод 2ґ (стаття 64 МК). Джерелом інформації для коригування митної вартості слугувала МД №UA110150/2023/8442 від 19.06.2023.

Всі відомості відповідно до вимог статті 55 МК в оспорюваному Рішенні зазначені. Митна вартість визначена за резервним методом. Вимога щодо внесення до Рішення пояснень щодо коригувань, які не проводилися, є нелогічною. Посилання у Рішенні на використання цінової бази Єдиної автоматизованої інформаційної системи відповідає встановленим вимогам. Джерелом інформації для коригування митної вартості слугувала МД №UA110150/2023/8442 від 19.06.2023.

Відтак, апелянт наполягає на помилковості висновків суду першої інстанції та правомірності оспорюваного позивачем Рішення митного органу.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України справа розглядається у порядку письмового провадження.

Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимог скаржника, виходячи із такого.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ТОВ Ніка Друк (далі Покупець) та Jiangxi Yongguan Technology Development Co.Ltd., Китай (далі Продавець) уклали контракт № YG 1204/2023 від 12.04.2023, за умовами якого Продавець продає, а Покупець купує продукцію, вказану у додатках до контракту. Кількість, ціни та специфікація товару визначаються у додатках до контракту, які є невід`ємною його частиною. Право власності на товар переходить від Продавця до Покупця згідно з умовами поставки, що зазначені в рахунку чи/та інших супровідних документах. Додатками до контракту вважаються усі документи, вчиненні на його основі.

За наслідками виконання умов вказаного контракту декларант ТОВ Ніка Друк з метою проведення митного оформлення імпортованого товару подав Митниці МД №23UA209170062947U2 від 08.08.2023, до якої на підтвердження митної вартості товару та методу її визначення додав такі документи:

контракт № YG1204/2023 від 12.04.2023 з доповненням;

доповнення до контракту від 10.07.2023, від 18.05.2023;

банківські платіжні документи;

специфікацію № 1-2023 від 18.05.2023;

проформу-інвойс № YWJX23-04190085 від 19.04.2023;

інвойс Xі YWJX23-04190085 від 18.05.2023;

коносамент № HS 123051619 від 29.05.2023;

пакувальний лист № YWJX23-04190085 від 18.05.2023;

накладну УМВС (залізнична) X" 33948424 від 27.07.2023;

автотранспортну накладну № 3542 від 07.08.2023;

сертифікат про походження товару № 23С3601М0965/00562 від 29.05.2023;

банківські документи щодо оплати товару: SWIFT від 24.04.2023 та 21.06.2023;

платіжні інструкції в іноземній валюті № 38 від 24.04.2023 та № 58 від 21.06.2023;

договір транспортного експедирування №1712/20/21 від 17.12.2020;

рахунок на транспортні послуги № РФ-17481 від 18.07.2023;

копію МД країни відправлення № 310120230518313651 від 23.05.2023.

На пропозицію митного органу позивачем було додатково подано такі документи:

договори поставки та видаткові накладні на продаж готової продукції покупцям на території України;

прайс-лист на придбання товару;

висновок судового експерта № 23/1/426 щодо вартості товару, що імпортується.

Разом із тим, 11.08.2023 Митниця сформувала картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA209170/2023/002790 та прийняла Рішення №UA209000/2023/900866/2, яке обґрунтувала таким:

у пункті 4.2 контракту №YG-1204/2023 від 12.04.2023 вартість маркування, тари та палет входить в ціну товару, проте відомості щодо перелічених витрат відсутні у товаросупровідних документах;

відповідно до комерційного інвойсу №YWJX23-04190085 від 18.05.2023 умовами оплати є 25% передоплати та 75% післяоплати, однак відповідно до платіжних документів від 24.04.2023 № 38 та від 21.06.2023 № 58 сума передоплати та післяоплати зазначеним в комерційному інвойсі умовам не відповідає, а саме непропорційно розбиті суми платежів;

пунктом 3.1.1 контракту №YG-1204/2023 від 12.04.2023 передбачено оформлення Покупцем заявки, яка декларантом до митного оформлення не надавалась.

При цьому у якості джерела інформації для коригування митної вартості на товару «Самоклейна одностороння стрічка з продуктів поліприєднання (поліпропілену) з вторинної сировини у рулонах завширшки 162 см з покриттям - акриловий адгезив на водній основі (без каучукового покриття ), використовується для пакування, за ціною 1,3786 дол. США за кг, на умовах поставки FOB NINGBO» за резервним методом використана МД від 19.06.2023 №UA110150/2023/8442.

ТОВ Ніка Друк не погодилося із правомірністю зазначеного Рішенням Митниці від 11.08.2023 №UA209000/2023/900866/2 та звернулося до адміністративного суду з позовом, що розглядається.

При наданні правової оцінки правильності вирішення судом першої інстанції цього публічно-правового спору оскаржуваним рішенням та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого.

Частиною 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з приписами частини 3 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Приписами частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із положеннями пункту 24 частини 1 статті 4 МК митний контроль це сукупність заходів, що здійснюються митними органами в межах своїх повноважень з метою забезпечення додержання норм цього Кодексу, законів та інших нормативно-правових актів з питань державної митної справи, міжнародних договорів України, укладених у встановленому законом порядку.

Відповідно до приписів статей 49, 50 МК митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Відомості про митну вартість товарів використовуються, зокрема, для нарахування митних платежів.

Згідно із частинами 4, 5 статті 58 МК митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті. При цьому ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов`язаних із продавцем осіб для виконання зобов`язань продавця.

Частиною 3 статті 318 МК встановлено, що митний контроль передбачає виконання органами доходів і зборів мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи.

Як визначено у статті 50 МК, що відомості про митну вартість товарів використовуються для нарахування митних платежів; застосування інших заходів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності України; ведення митної статистики; розрахунку податкового зобов`язання, визначеного за результатами документальної перевірки.

Згідно із частиною 1 статті 51, частиною 1 та 2 статті 52 МК митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу; заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою. Декларант який заявляє митну вартість товару зобов`язаний подавати органу доходів і зборів достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню.

Згідно із частинами 1 та 2 статті 53 МК у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення. Документами, які підтверджують митну вартість товарів, що встановлені частиною 2 зазначеної статті є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

Відповідно до частини 3 статті 53 МК у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) додаткові документи, які як: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

Приписами частин 1 та 2 статті 54 МК передбачено, що контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється органом доходів і зборів під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості. За результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів орган доходів і зборів визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 2 частини 5 вказаної статті МК органу доходів і зборів, з метою здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів, надано право письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи встановлені статтею 53 цього Кодексу додаткові документи та відомості, якщо це необхідно для прийняття рішення про визнання заявленої митної вартості.

Згідно із частиною 4 статті 53 МК у разі якщо орган доходів і зборів має обґрунтовані підстави вважати, що існуючий взаємозв`язок між продавцем і покупцем вплинув на заявлену декларантом митну вартість, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів, крім документів, зазначених у частинах другій та третій цієї статті, подає (за наявності) такі документи: виписку з бухгалтерських та банківських документів покупця, що стосуються відчуження оцінюваних товарів, ідентичних та/або подібних (аналогічних) товарів на території України; довідкову інформацію щодо вартості у країні-експортері товарів, що є ідентичними та/або подібними (аналогічними) оцінюваним товарам; розрахунок ціни (калькуляцію).

Митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: 1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; 2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; 3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; 4) надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості (частина 6 статті 54 МК).

У разі якщо під час проведення митного контролю митний орган не може аргументовано довести, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, заявлена декларантом або уповноваженою ним особою митна вартість вважається визнаною автоматично (частина 7 статті 54 МК).

Відповідно до частини 1 статті 55 МК рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається органом доходів і зборів у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо органом доходів і зборів у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.

Приписами статті 57 МК передбачено, що визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); другорядні: за ціною договору щодо ідентичних товарів; за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; на основі віднімання вартості; на основі додавання вартості (обчислена вартість); резервний. Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції). Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.

Окрім того, відповідно до частини 6 статті 53 МК декларант або уповноважена ним особа за власним бажанням може подати додаткові наявні у них документи для підтвердження заявленої ними митної вартості товару.

На підставі аналізу матеріалів справи та позицій сторін, викладених у заявах по суті справи, апеляційний суд дійшов переконання, що на стадії апеляційного перегляду суть публічно-правового спору, що розглядається, зводиться до перевірки висновку суду першої інстанції про те, що сумніви Митниці у правильному визначенні декларантом митної вартості імпортованого ним товару були необґрунтовані, що призвело до ухвалення протиправного рішення.

При оцінці доводів Митниці про те, що подані декларантом до митного контролю та оформлення документи не містили усіх даних, необхідних для визначення митної вартості, а також містили розбіжності, що викликало необхідність у витребуванні у декларанта додаткових документі, апеляційний суд зазначає таке.

Оцінюючи доводи відповідача щодо відсутності у товаросупровідних документах позивача відомостей про вартість маркування, тари та палет, апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що у відповідності до правил Інкотермс за умовами поставки FOB (FREE ON BOARD) продавець зобов`язаний нести витрати, пов`язані з діями щодо перевірки товару (такими як перевірка якості, розмірів, ваги, кількості), необхідними для здійснення поставки товару у відповідності зі статтею А.4. Продавець зобов`язаний за власний рахунок забезпечити пакування товару, необхідне для перевезення товару (за винятком випадків, коли в даній галузі торгівлі прийнято звичайно відвантажувати товари з такими ж характеристиками, що обумовлені договором, без упаковки). Пакування здійснюється в тій мірі, в якій обставини, що стосуються транспортування (наприклад, засоби перевезення, місце призначення), були повідомлені продавцю до укладення договору купівлі-продажу. Упаковка повинна містити належне маркування.

Відтак, оскільки як за умовами контракту № YG 1204/2023 від 12.04.2023, так і за умовами поставки FOB обов`язок пакування покладається на постачальника товару і при поставці товару витрати з пакування включено до його вартості, то зауваження митного органу щодо відсутності у товаросупровідних документах відомостей про вартість маркування, тари та палет, на думку апеляційного суду, є безпідставними та такими, що не впливають на можливість визначення числового значення митної вартості.

При наданні оцінки доводам митного органу щодо непропорційності розбивки ТОВ Ніка Друк оплат за товар відповідно до погоджених умов поставки, апеляційний суд зазначає таке.

Декларантом позивача під час здійснення процедури митного оформлення було надано платіжні документи про повну оплату товару у сумі 32298,46 дол. США, що не заперечується митним органом.

Водночас, апеляційний суд в силу приписів частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України та частини 6 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» вважає за доцільне при вирішенні спору врахувати висновки, що містяться у постановах Верховного Суду від 12.03.2020 у справі №804/6243/14, від 07.05.2020 у справі №1.380.2019.00162, від 02.03.2021 у справі №380/842/20, відповідно до яких умови оплати безпосередньо ціни товару не стосуються та не можуть у зв`язку із цим бути підставою для відмови у визнанні митної вартості.

Відтак, такі зауваження Митниці є необґрунтованими та не заслуговують на увагу.

Попри те, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що заявка не є тим документом, що підтверджує ціну товару чи митну вартість товару, оскільки ціна товару відображається у проформі інвойсі та інвойсі, які митному органу були надані.

Отже, неподання заявки, яка відповідно до приписів статті 53 МК не відноситься до документів, що подаються декларантом для підтвердження заявленої митної вартості, не може викликати сумніву у достовірності задекларованої митної вартості та бути підставою для її коригування.

Відповідно до приписів частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Водночас апеляційний суд звертає увагу на те, що адміністративний суд, керуючись принципом верховенства права, має розглядати право не як закон чи систему нормативних актів, а як втілення справедливості. Суд має спрямовувати своє провадження на досягнення справедливості, що і є правосуддям.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Частиною 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відтак, апеляційний суд вважає за можливе врахувати позицію Європейського суду з прав людини, яку він висловив у справі «Федорченко та Лозенко проти України» (заява № 387/03, 20 вересня 2012 року, п.53), відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумними сумнівом», тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.

У пункті 110 рішення Європейського суду з прав людини Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» (Vastberga taxi Aktiebolag and Vulic v. Sweden № 36985/97) Європейський суду з прав людини визначив, що «…адміністративні справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення штрафних санкцій має саме суб`єкт владних повноважень».

Хоча ця справа стосується податкового спору, на переконання апеляційного суду, у ній закладено один з основних принципів забезпечення вирішення спорів у публічно-правовій сфері, зокрема, між суб`єктом приватного права і суб`єктом владних повноважень, який передбачає, що останній зобов`язаний забезпечити доведення в суді правомірності свого рішення, дії або бездіяльності, оскільки, в протилежному випадку, презюмується, що вони є протиправними.

Таким чином, на думку апеляційного суду, слід вважати вірним висновок суду першої інстанції про те, що відповідачем не доведено наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення позивачем митної вартості імпортованого товару за першим методом, що була підтверджена необхідними документами, а отже про відсутність належних підстав для коригування заявленої декларантом митної вартості оспорюваним рішенням.

Підсумовуючи наведене, на переконання апеляційного суду, доводи апеляційної скарги, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи фактичних обставин, які б були безпідставно залишені без розгляду судом першої інстанції.

Порушень норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права поза межами вимог апелянта та доводів, викладених у апеляційній скарзі, у ході апеляційного розгляду справи встановлено не було.

З огляду на викладене суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції, вирішуючи цей публічно-правовий спір, правильно встановив фактичні обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а відтак апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

Керуючись статтями 241, 243, 308, 311, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ :

апеляційну скаргу Львівської митниці залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 27 листопада 2024 року у справі №380/3695/24 без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції лише у випадках, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Т. В. Онишкевич судді Р. П. Сеник Н. М. Судова-Хомюк