Рішення від 15.05.2025 по справі 536/709/25

Справа № 536/709/25

Провадження № 2/536/725/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 травня 2025 року Кременчуцький районний суд Полтавської області в складі:

головуючої судді Клименко С.М.

за участю секретаря судового засідання Коваль В.А.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ТОВ «Споживчий центр», 19 березня 2025 року через систему «Електронний суд» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором посилаючись, що 01.07.2024 між ТОВ «Споживчий центр» та відповідачем ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 01.07.2024-100000651, відповідно до умов якого відповідачу надано кредит у розмірі 6 000 грн строком на 98 днів з кінцевим терміном повернення кредиту 06.10.2024 зі сплатою процентів та комісії згідно графіку платежів. Внаслідок порушення відповідачем своїх зобов`язань виникла заборгованість у розмірі 17 838 грн, що складається із заборгованості по тілу кредиту в сумі 6 000 грн, по процентам в сумі 7 938 грн, 900 грн комісії та 3 000 грн неустойки, що і просили стягнути з відповідача та понесені судові витрати по сплаті судового збору в сумі 2 422 грн 40 коп.

Ухвалою судді від 24 березня 2025 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Відзив на позовну заяву до суду не надійшов.

Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив такі фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Кожна особа, як слідує зі змісту ч. 1 ст. 4 ЦПК України, має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданих відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

З огляду на викладене, суд розглянув справу в межах позовних вимог та за наявними в ній доказами, які надані сторонами.

Установлено, що 01.07.2024 року між ТОВ «Споживчий центр» та відповідачем ОСОБА_1 укладено кредитний договір №01.07.2024-100000651, відповідно до якого відповідачу надано кредит у розмірі 6 000 грн, строком на 98 дні, процентна ставка у розмірі 1,35 % за один день користування кредитом.

Позивач ТОВ «Споживчий центр» свої зобов`язання перед відповідачем виконав, надавши йому грошові кошти в сумі 6 000 грн, що підтверджується квитанцією № 2483203878 від 01.07.2024.

Відповідач свої зобов`язання за договором належним чином не виконав, у зв`язку з чим, станом на 06.10.2024 року утворилася заборгованість у розмірі 17 838 грн, з яких: заборгованість по тілу кредиту в сумі 6 000 грн, по процентам в сумі 7 938 грн, 900 грн комісії та 3 000 грн неустойки.

Розглядаючи даний спір, суд виходить із того, що між сторонами виникли правовідносини, які регулюються загальними положення ЦК Українипро зобов`язання та параграфом 2 Глави 71 ЦК України "Кредит".

Відповідно до ч. 1 ст.509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цьогоКодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ст.610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

ТОВ «Споживчий центр» виконало свої зобов`язання своєчасно та в повному обсязі. Також, частиною 1статті 1046 ЦК України визначено, що договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлюється договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором.

Стаття 1049 ЦК України передбачає, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій же сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій же кількості, такого ж роду та такої ж якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, встановлені договором.

Відповідно ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму або не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов`язаний сплатити неустойку, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів.

Відповідно до ч. 2 ст.1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

На підставі ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

Отже, для належного виконання зобов`язання необхідно дотримуватися визначених у договорі строків (термінів), а прострочення виконання зобов`язання є його порушенням.

Згідно з частиною першою статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Встановлено, що відповідач з умовами договору №01.07.2024-100000651 від 01.07.2024 був ознайомлений, підписав його одноразовим ідентифікатором Е 667, що у відповідності до ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронні довірчі послуги», вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі, однак умови договору порушив, що не спростовано відповідачем.

Отже, позивачем доведено факт укладення кредитного договору, факт отримання відповідачем грошових коштів та порушення ним зобов`язання щодо їх повернення.

Враховуючи погодження сторонами умов кредитного договору, фактичного надання позичальнику кредитних коштів, суд приходить до висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача заборгованості за договором, яка складається з тіла кредиту в розмірі 6 000 грн та заборгованості за процентами в сумі 7 938 грн, а всього 13 938 грн.

Щодо стягнення неустойки за кредитним договором суд вважає необхідним зазначити таке.

Згідно з частиною 1 статті 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності.

Частиною 1 статті 549 ЦК України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Відповідно до частини 1 статті 551 ЦК України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до положень пункту 18 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установлено, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Враховуючи ту обставину, що неустойка, яка передбачена кредитним договором, нарахована у період дії в Україні воєнного стану, вона підлягає списанню кредитодавцем та підстави для її стягнення за рішенням суду відсутні.

Щодо стягнення комісії за кредитним договором суд зазначає таке.

За загальним правилом, передбаченим ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Частинами 2, 3 ст.215 ЦК України визначено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачені статтею 203 ЦК України. Зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Отже, законодавець встановлює, що наявність підстав для визнання правочину недійсним має визначатися судом на момент його вчинення.

Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

10.06.2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв`язку з чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

Положення частин першої, другої, п`ятої статті 18Закону України «Про захист прав споживачів» з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними, проте, враховуючи ультра активну форму дії Закону України «Про захист прав споживачів», визначені ним наслідки включення до договору споживчого кредиту умови, якою встановлено плату за надання інформації щодо кредиту, підлягають перевірці на відповідність змісту положень Закону України «Про споживче кредитування».

Відповідно до п. 4 ч. 1ст.1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Відповідно до ч. 2 ст.8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Таким чином, Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.

На виконання вимог, у тому числі, п. 4 ч. 1 ст.1 та ч. 2 ст.8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року №49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі «Правила про споживчий кредит»). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року №168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».

Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, -щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.

Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил про споживчий кредит).

Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача - це проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.

Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог Закону України «Про споживче кредитування» та підтверджують правомірність дій банку щодо встановлення у договорі споживчого кредиту комісії за обслуговування кредитної заборгованості.

Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.

Відповідно до частин першої та другої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.

Відповідно до частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10 червня 2017 року), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої ст.11, частини п`ятої ст.12 Закону України «Про споживче кредитування».

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові Великої Палати від 13 липня 2022 року у справі №194/1387/19 (провадження №14-44цс21).

Відповідно п.8 Заявки, яка є невід`ємною частиною договору, встановлено комісію за надання кредиту 900 грн, яка розраховується шляхом множення суми кредиту на розмір комісії у відсотковому значенні.

Однак, розмір комісії за обслуговування кредитної заборгованості, який визначено в Заявці кредитного договору встановлено без уточнення найменування конкретних послуг та систематичності запиту споживачем інформації щодо обслуговування кредитної заборгованості.

Водночас з тексту позовної заяви взагалі не випливає і зміст вказаної послуги, і обґрунтованість встановлення плати за її надання відповідно до Закону України «Про споживче кредитування».

Умови вищевказаного Кредитного договору не містять розмежування платних та безоплатних послуг, як і не містять найменування цих послуг, а значить передбачають виключно платні послуги стосовно обслуговування кредиту в тому числі, слід розуміти, і послуги на вимогу споживача не частіше одного разу на місяць повідомляти йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надання виписки з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформації про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншої інформації, що суперечить вимогам частин першої та другої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування», за яким надання таких послуг передбачено безоплатно.

Частиною першою, другою статті 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Враховуючи те, що позичальнику встановлено плату за послуги банку, які за законом повинні надаватись безоплатно, суд дійшов висновку про те, що положення п.8 Заявки, яка є невід`ємною частиною договору №01.07.2024-100000651 від 01.07.2024 року є нікчемними.

Таким чином, з огляду на викладене, на підставі ст. 203-204,215,228 ЦК України, ст.1,8,11,12,16 Закону України «Про споживче кредитування», суд приходить до висновку, що в задоволенні вимог позивача про стягнення з відповідача комісії у розмірі 900 грн слід відмовити.

З огляду на викладене, позов підлягає частковому задоволенню та на користь ТОВ «Споживчий центр» підлягає стягненню з відповідача ОСОБА_1 заборгованість за договором про надання кредиту №01.07.2024-100000651 від 01.07.2024 року в розмірі 13 938 грн (6 000 грн заборгованість по тілу кредиту, 7 938 грн - заборгованість по процентам).

Оскільки позов задоволено частково, в відповідності до ст. 141 ЦК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог в сумі 1 892 грн 78 коп.

Керуючись статями 13, 81, 141, 142, 259, 263-265,279 ЦПК України, на підставі статей 525, 526 ЦК України, суд

ВИРІШИВ:

Задовольнити частково позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (01032, м. Київ, вул. Саксаганського, буд.133А, код ЄДРПОУ 37356833) заборгованість за кредитним договором № 01.07.2024-100000651 від 01.07.2024 в сумі 13 938 (тринадцять тисяч дев`ятсот тридцять вісім) грн, а саме: 6 000 (шість тисяч) грн заборгованість за тілом кредиту, 7 938 (сім тисяч дев`ятсот тридцять вісім) грн заборгованість за процентами та судовий збір в сумі 2 422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн 40 коп.

Відмовити в іншій частині позовних вимог.

На рішення суду учасниками справи може бути подана апеляційна скарга протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Полтавського апеляційного суду.

СуддяС. М. Клименко