Рішення від 30.04.2025 по справі 910/16377/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

30.04.2025Справа № 910/16377/23

Господарський суд міста Києва у складі: головуючого - судді Лиськова М.О.,

при секретарі судового засідання Осьмаку Ю.Р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Смарт Енерджі"

(04071, м. Київ, вул. Ярославська, 58Б, 5 пов., прим. 96;

ідентифікаційний код: 38103460)

до Міністерства юстиції України

(01001, м. Київ, вул. архітектора Городецького, 13;

ідентифікаційний код: 00015622)

третя особа 1 без самостійних вимог на стороні відповідача

Служба безпеки України (01034, м. Київ, вул. Володимирська, 33;

ідентифікаційний код: 00034074)

третя особа 2 без самостійних вимог на стороні позивача

СМАРТ ХОЛДИНГ (САЙПРУС) ЛТД

(Зінас Кантер енд Орігенус, Лімасол, Республіка Кіпр, 3035;

ідентифікаційний код: НЕ 303560)

третя особа 3 без самостійних вимог на стороні позивача

нотаріус Київського міського нотаріального округу Смірнова Алла Сергіївна (вул. Володимирська, буд.89, приміщення № 108, м. Київ, 01033; ідентифікаційний код: НОМЕР_1 )

третя особа 4 без самостійних вимог на стороні позивача

ОСОБА_1 (громадянка Республіки Кіпр)

( АДРЕСА_1 ;

дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_1 ; паспорт: № НОМЕР_2 , виданий: 17.12.2018)

третя особа 5 без самостійних вимог на стороні позивача

ОСОБА_2 (громадянка Республіки Кіпр)

( АДРЕСА_2 , ОСОБА_3 ;

дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_2 ; паспорт: № НОМЕР_3 , виданий: 21.04.2022)

третя особа 6 без самостійних вимог на стороні позивача

ОСОБА_4 (громадянка Республіки Кіпр)

( АДРЕСА_3 ;

дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_3 ; паспорт: № НОМЕР_4 , виданий 15.06.2017)

третя особа 7 без самостійних вимог на стороні позивача

ОСОБА_5 (громадянин Республіки Кіпр)

( АДРЕСА_4 ;

дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_4 ; паспорт: № НОМЕР_5 , виданий: 30.10.2017)

третя особа 8 без самостійних вимог на стороні позивача

ОСОБА_6 (громадянка Республіки Кіпр)

( АДРЕСА_5 ;

дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_5 ; паспорт: НОМЕР_6 , виданий: 19.04.2017)

третя особа 9 без самостійних вимог на стороні позивача

ОСОБА_7

( АДРЕСА_6 ;

ідентифікаційний код: НОМЕР_7 )

про визнання незаконним та скасування в частині наказу МЮУ

За участі представників учасників справи згідно протоколу судового засідання.

ВСТАНОВИВ:

До Господарського суду міста Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "Смарт Енерджі" з позовною заявою до Міністерства юстиції України про визнання незаконним та скасування в частині наказу МЮУ.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.04.2024 відкрито провадження у справі № 910/16377/23 та призначено засідання на 31.05.2024.

09.05.2024 відділом діловодства суду від відповідача отримано відзив на позовну заяву та клопотання про залучення третьої особи.

24.05.2024 відділом діловодства суду від позивача отримано клопотання про залучення третьої особи.

27.05.2024 відділом діловодства суду отримано клопотання про залучення третьої особи.

Ухвалою суду від 31.05.2024 відкладено підготовче засідання на 12.07.2024 та залучені треті особи.

24.06.2024 відділом діловодства суду від нотаріуса Київського міського нотаріального округу Смірнову Аллу Сергіївну отримано пояснення у справі.

12.07.2024 відділом діловодства суду від Служби безпеки України отримано клопотання про відкладення розгляду справи.

Ухвалою суду від 12.07.2024 відкладено підготовче засідання на 30.08.2024.

08.08.24 відділом діловодства суду від третьої особи отримано письмові пояснення по справі.

19.08.24 відділом діловодства суду від третьої особи отримано клопотання про залучення третьої особи та клопотання про витребування доказів.

28.08.24 відділом діловодства суду від позивача отримано заперечення на клопотання про витребування доказів.

30.08.2024 розгляд справи не відбувся.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.09.2024 підготовче судове засідання у справі призначено на 04.10.2024.

Розпорядженням керівника апарату Господарського суду міста Києва №01.3-16/1192/24 від 16.10.2024 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи №910/16377/23 у зв`язку із звільненням судді ОСОБА_8 .

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.10.2024 матеріали справи №910/16377/23 було передано для розгляду судді Лиськову М.О.

Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.10.2024, заяву Служби безпеки України про залучення ОСОБА_7 до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача було також було передано для розгляду судді Лиськову М.О.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.10.2024 суддею Лиськовим М.О. прийнято справу №910/16377/23 до свого провадження та призначено підготовче засідання у справі на 20.11.2024.

Протокольною ухвалою суду від 20.11.2024 судом задоволено клопотання Служби безпеки України про залучення ОСОБА_7 до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, розгляд справи відкладено на 18.12.2024.

Хід розгляду справи викладено в ухвалах суду та відображено у протоколах судового засідання.

Розгляд справи у підготовчому провадженні неодноразово відкладався, що зазначено у протокольних ухвалах суду.

Протокольною ухвалою суду від 05.02.2025 судом закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 05.03.2025.

Протокольною ухвалою суду від 05.03.2025 розгляд справи по суті відкладено на 26.03.2025.

Протокольною ухвалою суду від 26.03.2025 розгляд справи по суті відкладено на 30.04.2025.

У судове засідання 30.04.2025 з`явились представники позивача, відповідача, представники третіх осіб 2-8, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача та третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача, представники третьої особи 9 в засідання суду не з`явились, про дату, час та місце проведення судового засідання були повідомлені належним чином.

У судовому засіданні 30.04.2025 судом було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника учасників справи, враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Товариство з обмеженою відповідальністю «СМАРТ ЕНЕРДЖІ» (надалі по тексту -Позивач або ТОВ «СМАРТ ЕНЕРДЖІ») є зареєстрованою відповідно до українського законодавства юридичною особою.

По структурі власності учасником та власником 100% корпоративних прав Позивача іноземна компанія «СМАРТ ЕНЕРДЖІ (САЙПРУС) ЛТД», країна реєстрації - Республіка Кіпр (надалі по тексту - Власник позивача або Учасник позивача або компанія Смарт Енерджі Сайпрус), власником якої на 100% в свою чергу є компанія СМАРТ ХОЛДИНГ (САЙПРУС) ЛТД, країна-реєстрації Республіка Кіпр (надалі по тексту - компанія Смарт Холдинг Сайпрус).

До Позивача від компанії Смарт Енерджі Сайпрус надійшла інформація про те, що 01.12.2022 року відбулась зміна структури власності Власника позивача, а саме відбулась зміна акціонера (учасника) в компанії Смарт Холдинг Сайпрус , наслідком чого стала зміна кінцевого бенефіціарного власника для Позивача.

Зміна структури власності відбулась в тому, що єдиний акціонер компанії Смарт Холдинг Сайпрус - фізична особа ОСОБА_7 (надалі по тексту - ОСОБА_7 ), згідно законодавства Республіки Кіпр передав 100% корпоративних прав (акцій) компанії Смарт Холдинг Сайпрус відповідно до укладених ним угод від 01.12.2022 року з ПРОТЕАС ТРАСТІ СЕРВІСЕС ЛТД та з ПРОТЕАС ТРАСТІС ЛТД в нижченаведені трасти відповідно:

- СМАРТ ТРАСТ (англ.: «SMART TRUST»), дата створення/заснування трасту: 01.12.2022 року, реєстраційний номер TRUST.2206 (надалі по тексту - Смарт Траст);

- СТЕП ТРАСТ (англ.: «STEP TRUST»), дата створення/заснування трасту: 01.12.2022 року, реєстраційний номер TRUST.2214 (надалі по тексту - Степ Траст; надалі по тексту разом Смарт Траст та Степ Траст- Трасти).

Довірчими власниками відповідних Трастів станом на 04.01.2023 року виступали наступні особи:

- ПРОТЕАС ТРАСТІС ЛТД (англ. «PROTEAS TRUSTEES LTD»), юридична особа, країна заснування: Республіка Кіпр;

- ПРОТЕАС ТРАСТІ СЕРВІСЕС ЛТД (англ. «PROTEAS TRUSTEE SERVICES LTD»), юридична особа, країна заснування: Республіка Кіпр, - Довірчий власник в Смарт Траст;

- ОСОБА_1 (громадянка Республіки Кіпр) - Довірчий власник в Смарт Траст;

- ОСОБА_2 (громадянка Республіки Кіпр) - Довірчий власник в Смарт Траст;

- ОСОБА_11 (громадянка Республіки Кіпр) - Довірчий власник в Смарт Траст.

Кінцевими бенефіціарними власниками Позивача станом на 04.01.2023 року виступали наступні іноземні фізичні особи - громадяни/громадянки республіки Кіпр (надалі по тексту - Кінцеві бенефіціарні власники Позивача або КБВ позивача): ОСОБА_12 - непрямий вирішальний вплив через ПРОТЕАС ТРАСТІС ЛТД, що є довірчим власником (трасті) в Степ Траст; ОСОБА_5 - непрямий вирішальний вплив через ПРОТЕАС ТРАСТІ СЕРВ1СЕС ЛТД, що є довірчим власником (трасті) в Смарт Траст; ОСОБА_1 - довірчий власник (трасті) в Смарт Траст; ОСОБА_2 - довірчий власник (трасті) в Смарт Траст; ОСОБА_13 - довірчий власник (трасті) в Смарт Траст.

Позивач звернувся до реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Смірнової А.С. (надалі -Державний реєстратор, третя особа 2) для внесення зазначених вище змін до відомостей про КБВ позивача, що містяться в ЄДР, у зв`язку з чим 04.01.2023 року була проведена відповідна реєстраційна дія №1000711070016047091 «Державна реєстрація змін до відомостей про юридичну особу» (надалі по тексту - Реєстраційна дія).

За результатами проведеної Реєстраційної дії в ЄДР з`явилась інформація про наступних Кінцевих бенефіціарних власників Позивача, громадян/громадянок Республіки Кіпр: ОСОБА_5 ; ОСОБА_1 ; ОСОБА_6 ; ОСОБА_2 ; ОСОБА_11 .

Наказом Міністерства від 02.05.2023 №1562/5 "Про задоволення скарги", зокрема, скасовано в ЄДР реєстраційну дію від 04.01.2023 №1000711070016047091 "Державна реєстрація змін до відомостей про юридичну особу" щодо Товариства.

Наказ Міністерства юстиції України № 1562/5 від 02.05.2023 прийнятий на підставі висновку Колегії від 01.05.2023, складеного за результати розгляду скарги Департаменту СБУ.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірний наказ прийнято відповідачем з істотним порушенням процедури його прийняття, водночас викладені фактичні обставини, які були покладені в основу Висновків Центральної Колегії Міністерства юстиції України є такими, що не відповідають дійсності, внаслідок чого наказ є незаконним і таким, що підлягає скасуванню.

При цьому, оскаржуваний наказ порушує права та законні інтереси позивача, в структурі власності якого відбулась зміна кінцевих бенефіціарних власників.

Відповідач заперечує проти позовних вимог, посилаючись на відсутність порушень вимог чинного законодавства при прийнятті оскарженого рішення. Зміна кінцевого бенефіціарного власника ОСОБА_7 , суперечить Указу Президента України № 820/2022 від 01.12.2022, яким введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 01.12.2022, що є підставою для відмови у проведенні реєстраційних дій - п. 5 ч. 1 ст. 28 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань". Позивач повідомлений про розгляд скарги шляхом публікації оголошення на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України з дотриманням п`ятнадцятиденного строку. Колегія Міністерства юстиції України з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції діяла в межах повноважень.

Частиною першою статті 2 ГПК України передбачено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (частина друга статті 4 ГПК України).

Порушення права/інтересу пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити/реалізувати своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. Прийняття судом рішення покликане усунути цю невизначеність, відновити порушене право, створити можливість для реалізації інтересу. Тому застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права (інтересу) позивача.

З наведеного вбачається, що однією з основних передумов для задоволення позову є наявність реального порушення Міністерством юстиції України охоронюваних законом інтересів Позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Відповідно до частин першої та четвертої статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.

Згідно з пунктом 10 частини другої статті 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси (частина перша статті 21 ЦК України).

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що у разі звернення з вимогами про визнання незаконним та скасування, зокрема, правового акта індивідуальної дії, виданого органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, встановленню та доведенню підлягають як обставини, що оскаржуваний акт суперечить актам цивільного законодавства (не відповідає закону), так і обставини, що такий акт порушує цивільні права або інтереси особи, яка звернулась із відповідними позовними вимогами, а метою захисту порушеного або оспорюваного права є відповідні наслідки у вигляді відновлення порушеного права або охоронюваного інтересу саме особи, яка звернулась за їх захистом.

Наведена правова позиція викладена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.10.2018 зі справи №903/857/18, від 20.08.2019 зі справи №911/714/18 і від 13.10.2020 зі справи №911/1413/19.

Підставами для визнання недійсним (незаконним) акта (рішення) є його невідповідність вимогам законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, і водночас порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі (подібний правовий висновок наведений у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.12.2019 зі справи №914/73/18 і від 14.01.2020 зі справи №910/21404/17).

Статтею 961 ЦК України визначено, що права учасників юридичних осіб (корпоративні права) - це сукупність правомочностей, що належать особі як учаснику (засновнику, акціонеру, пайовику) юридичної особи відповідно до закону та статуту товариства.

Корпоративні права набуваються особою з моменту набуття права власності на частку (акцію, пай або інший об`єкт цивільних прав, що засвідчує участь особи в юридичній особі) у статутному капіталі юридичної особи.

Учасники (засновники, акціонери, пайовики) юридичної особи мають право у порядку, встановленому установчим документом та законом:

1) брати участь в управлінні юридичною особою у порядку, визначеному установчим документом, крім випадків, встановлених законом;

2) брати участь у розподілі прибутку юридичної особи і одержувати його частину (дивіденди), якщо така юридична особа має на меті одержання прибутку;

3) у випадках, передбачених законом та установчим документом, вийти з юридичної особи;

4) здійснити відчуження часток у статутному (складеному) капіталі товариства, цінних паперів, паїв та інших об`єктів цивільних прав, що засвідчують участь у юридичній особі, у порядку, встановленому законом;

5) одержувати інформацію про діяльність юридичної особи у порядку, встановленому установчим документом;

6) одержати частину майна юридичної особи у разі її ліквідації в порядку та у випадках, передбачених законом, установчим документом (право на ліквідаційну квоту).

Учасники юридичних осіб можуть також мати інші права, встановлені статутом та законом.

Законом можуть бути встановлені для певних осіб обмеження щодо володіння корпоративними правами. Законом можуть бути встановлені умови та/або обмеження щодо реалізації окремих корпоративних прав певними особами.

Корпоративними відносинами є відносини між учасниками (засновниками, акціонерами, пайовиками) юридичних осіб, у тому числі які виникають між ними до державної реєстрації юридичної особи, а також відносини між юридичною особою та її учасниками (засновниками, акціонерами, пайовиками) щодо виникнення, здійснення, зміни і припинення корпоративних прав.

У даній справі метою позову є відновлення становища, що існувало до прийняття Міністерством спірного наказу, тобто відновлення інформації в ЄДР про кінцевих бенефіціарних власників.

Відповідно до пункту 30 частини першої статті 1 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення" кінцевий бенефіціарний власник - це будь-яка фізична особа, яка здійснює вирішальний вплив (контроль) на діяльність клієнта та/або фізичну особу, від імені якої проводиться фінансова операція.

Кінцевим бенефіціарним власником є:

для юридичних осіб - будь-яка фізична особа, яка здійснює вирішальний вплив на діяльність юридичної особи (в тому числі через ланцюг контролю/володіння);

для трастів, утворених відповідно до законодавства країни їх утворення, - засновник, довірчий власник, захисник (за наявності), вигодоодержувач (вигодонабувач) або група вигодоодержувачів (вигодонабувачів), а також будь-яка інша фізична особа, яка здійснює вирішальний вплив на діяльність трасту (в тому числі через ланцюг контролю/володіння);

для інших подібних правових утворень - особа, яка має статус, еквівалентний або аналогічний особам, зазначеним для трастів.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" державна реєстрація юридичних осіб, громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців (далі - державна реєстрація) - це офіційне визнання шляхом засвідчення державою факту створення або припинення юридичної особи, громадського формування, що не має статусу юридичної особи, засвідчення факту наявності відповідного статусу громадського об`єднання, професійної спілки, її організації або об`єднання, політичної партії, організації роботодавців, об`єднань організацій роботодавців та їхньої символіки, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, зміни відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, про юридичну особу та фізичну особу - підприємця, а також проведення інших реєстраційних дій, передбачених цим Законом.

Таким чином, хоч Позивач і оскаржує рішення та дію державної реєстрації щодо нього, однак позовні вимоги зумовлені необхідністю захисту саме корпоративних прав учасників позивача «СМАРТ ЕНЕРДЖІ (САЙПРУС) ЛТД») і Товариства з обмеженою відповідальністю "Смарт Енерджі", а також їх опосередкованого власника Компанії, 100% корпоративних прав якої передано в трасти Smart Trust (Смарт Траст) та Step Trust (Степ Траст), довірчими власниками яких є Proteas Trustees LTD (Протеас Трастіс ЛТД) - довірчий власник в Step Trust (Степ Траст), Proteas Trustee Services LTD (Протеас Трасті Сервісес ЛТД) - довірчий власник в Smart Trust (Смарт Траст), ОСОБА_1 - довірчий власник в Smart Trust (Смарт Траст), ОСОБА_2 - довірчий власник в Smart Trust (Смарт Траст), ОСОБА_11 - довірчий власник в Smart Trust (Смарт Траст), ОСОБА_6 (непрямий вирішальний вплив через Proteas Trustees LTD (Протеас Трастіс ЛТД)), що є довірчим власником (трасті) в Step Trust (Степ Траст), ОСОБА_5 (непрямий вирішальний вплив через Proteas Trustee Services LTD (Протеас Трасті Сервісес ЛТД)), що є довірчим власником (трасті) в Smart Trust (Смарт Траст).

Тобто, Позивач звернувся з позовними вимогами, які фактично впливають на корпоративні права учасників та їх опосередкованих власників, а рішення і дія, які оспорюються, випливають з таких прав безпосередньо третіх осіб, які не заявляли будь-яких самостійних вимог у даній справі щодо предмета спору.

Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Згідно ч.1 ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Частиною 2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України визначено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Верховним Судом у постанові від 19.01.2022 по справі №924/316/21 вказано, що наведена норма визначає об`єктом захисту саме порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

У рішенні №18-рп/2004 від 01.12.2004р. Конституційного суду України (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в ч.1 ст.4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права", яке треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Конституційний суд України у вказаному рішенні зазначає, що види і зміст охоронюваних законом інтересів, що перебувають у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права" як правило не визначаються у статтях закону, а тому фактично є правоохоронюваними. Охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об`єктивного права в цілому, що панує у суспільстві, зокрема, справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права та є його складовою.

Щодо порушеного права господарський суд зазначає, що таким слід розуміти такий стан суб`єктивного права, при якому воно зазнавало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок якого суб`єктивне право уповноваженої особи зазнало зменшення або ліквідації як такого. Порушення права пов`язане з позбавленням його носія можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову. Аналогічний правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 10.11.2021 по справі №910/8060/19.

Установивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Одночасно, слід зазначити, що згідно ч.1 ст.3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно приписів ст.9 Конституції України, статті 19 Закону України "Про міжнародні договори України" і статті 4 Господарського процесуального кодексу України господарські суди у процесі здійснення правосуддя мають за відповідними правилами керуватися нормами зазначених документів, ратифікованих законами України.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції" Україна повністю визнає на своїй території дію приписів Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо визнання обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Суду в усіх питаннях, що стосуються її тлумачення і застосування.

Водночас статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Статтею 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а відповідно до статті 13 Конвенції (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому, під ефективним способом слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, способи захисту за своїм призначенням можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. При цьому, метою застосування певного способу захисту є усунення невизначеності у взаємовідносинах суб`єктів, створення необхідних умов для реалізації права й запобігання дій зі сторони третіх осіб, які перешкоджають його здійсненню. Аналогічну позицію викладено у листі Верховного Суду України від 01.04.2014 р. "Аналіз практики застосування судами ст. 16 Цивільного кодексу України".

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Так, у рішенні від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини наголосив, що зазначена норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені у правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції та надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ акцентував, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

У постанові Об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 16.10.2020 у справі №910/12787/17 зауважено, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав. Під ефективним способом необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Верховний Суд у постанові від 21.12.2021 по справі №917/664/19 зауважив, що гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.

Таким чином, виходячи зі змісту ст.ст.15, 16 Цивільного кодексу України, ст.20 Господарського кодексу України застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб`єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством - ефективність), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.

Корпоративні права характеризуються тим, що особа, яка є учасником (засновником, акціонером, членом) юридичної особи, має право на участь в управлінні господарською організацією та інші правомочності, передбачені законом і статутними документами (аналогічний висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.02.2021 зі справи №753/17776/19).

Корпоративні права Товариства не можуть бути порушені оскаржуваним Наказом Міністерства від 02.05.2023 №1562/5, оскільки повноваження органу управління товариства, який діє від імені товариства, не можна ототожнювати з корпоративними правами його учасників, які за загальним правилом діяти від імені товариства не мають права. Товариство та його учасники є різними суб`єктами права, тому не можуть мати права на позов (у матеріальному значенні) з одним і тим самим предметом.

Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.03.2023 зі справи №522/22473/15-ц, в якій досліджувалась можливість учасника товариства від свого імені звертатися до суду з позовами з підстави вчинення товариством правочинів або інших дій чи бездіяльності.

Європейський суд з прав людини визнає, що акції компанії безсумнівно мають економічну цінність та становлять "майно" в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, за якими кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Корпоративні права учасників товариства (права на частку) також є об`єктом такого захисту (абзац перший підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 12.01.2010 № 1-рп/2010). Тому втручання в корпоративні права учасника господарської організації має бути обумовлене суспільною необхідністю, здійснюватися відповідно до закону з дотриманням принципу верховенства права та застосуванням заходів, які не є надто обтяжливими для його прав і свобод (абзац четвертий підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22.07.2020 № 8-рп(і)/2020).

На право власника частки у статутному капіталі господарської організації на участь в її управлінні, яке є складовою корпоративного права, поширюються гарантії, передбачені частиною четвертою статті 13, статтею 41 Конституції України. Захищеність вказаного права на конституційному рівні означає, що втручання у таке право допускається у виняткових випадках з метою суспільної необхідності, виключно на підставі закону та з дотриманням засад справедливості, пропорційності (абзац шостий підпункту 4.1 пункту 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 22.07.2020 № 8-рп(і)/2020).

Міністерство не може оспорювати корпоративні права учасника Товариства, його опосередкованих власників чи його кінцевих бенефіціарних власників, проте здійснюючи контроль за дотриманням законності у сфері державної реєстрації щодо корпоративних відносин, відповідач видав наказ, внаслідок чого була скасована державна реєстрація змін до відомостей про юридичну особу, які містяться в ЄРД, що впливає на корпоративні права, тобто на право участі в управлінні товариством.

Відтак у даному випадку відбулось втручання в корпоративні права «СМАРТ ЕНЕРДЖІ (САЙПРУС) ЛТД») і Товариства з обмеженою відповідальністю "Смарт Енерджі", а також їх опосередкованого власника Компанії, 100% корпоративних прав якої передано в трасти Smart Trust (Смарт Траст) та Step Trust (Степ Траст), довірчими власниками яких є Proteas Trustees LTD (Протеас Трастіс ЛТД), Proteas Trustee Services LTD (Протеас Трасті Сервісес ЛТД), ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_11, ОСОБА_6 (непрямий вирішальний вплив через Proteas Trustees LTD (Протеас Трастіс ЛТД)), що є довірчим власником (трасті) в Step Trust (Степ Траст), ОСОБА_5 (непрямий вирішальний вплив через Proteas Trustee Services LTD (Протеас Трасті Сервісес ЛТД)), що є довірчим власником (трасті) в Smart Trust (Смарт Траст), на підставі наказу органу державної влади. Тому зазначені особи, згідно зі статтями 21, 393 ЦК України, вправі вимагати визнання судом незаконним та скасування правового акта органом державної влади та відновлення становища, яке існувало до прийняття такого акта.

Відсутність порушення спірним наказом прав та інтересів позивача є самостійною підставою для відмови в позові (висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.11.2021 зі справи №916/3146/17 та у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 04.12.2019 зі справи №910/15262/18 і від 03.03.2020 зі справи №910/6091/19), а тому відсутні підстави надавати оцінку дотримання відповідачем положень Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", Порядку розгляду скарг у сфері державної реєстрації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 №1128, при розгляді скарги Служби безпеки України.

Згідно із частинами 2-3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Частиною 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до частини 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Таким чином, виходячи з системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи з огляду на відсутність порушення прав та інтересів Позивача прийнятим наказом від 02.05.2023 №1562/5 Міністерства юстиції України, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

При цьому, суд зазначає, що іншим доводам сторін оцінка судом не надається, адже, вони не спростовують встановлених судом обставин, та не впливають на результат прийнятого рішення.

Відповідно до п.5 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" (SERYAVIN OTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див.рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах №910/13407/17, №915/370/16 та №916/3545/15.

Позивач не довів належними та допустимими доказами свою правову позицію.

З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду щодо відсутності достатніх підстав для задоволення позовних вимог.

Враховуючи приписи ст.129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір залишається за позивачем.

Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог - відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили у відповідності до приписів ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 253, 254, 256-259 ГПК України.

Повний текст рішення складено та підписано 20.05.2025

Суддя М.О. Лиськов