Ухвала від 15.05.2025 по справі 916/1271/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

"15" травня 2025 р.м. Одеса Справа № 916/1271/24

Господарський суд Одеської області у складі судді Сулімовської М.Б., за участю секретаря судового засідання Толкунової М.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні

заяву Приватного акціонерного товариства "Чорноморський паливний термінал" про відстрочення виконання рішення у справі

за позовом: Акціонерного товариства "Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія "Укртатнафта" (код ЄДРПОУ 00152307, 39610, Полтавська обл., м. Кременчуг, вул. Свіштовська, 3)

до відповідача Приватного акціонерного товариства "Чорноморський паливний термінал" (код ЄДРПОУ 31886323, 68000, Одеська обл., м. Чорноморськ, вул. Північна, 2)

про стягнення 7367975, 58 грн.

за участю представників сторін:

від позивача: не з`явився

від відповідача: не з`явився

в с т а н о в и в:

Позивач Публічне акціонерне товариство "Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія "Укртатнафта" звернувся до Господарського суду Одеської області із позовом до відповідача Приватного акціонерного товариства "Чорноморський паливний термінал" про стягнення 7367975, 58 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем договору поставки №575/2/2118 від 25.08.2021 в частині оплати бензолу нафтового, виробництва ПАТ "Укртатнафта".

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 29.03.2024 позовну заяву Публічного акціонерного товариства "Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія "Укртатнафта" прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 19.12.2024 позовні вимоги задоволено частково; стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Чорноморський паливний термінал" на користь Акціонерного товариства "Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія "Укртатнафта" - 5647096,72 грн. основної заборгованості, 310025,61 грн. пені, 564145,48 грн. інфляційних втрат, 248680,23 грн. 3% річних, 83048,71 грн. судового збору; у задоволенні вимог в частині стягнення 598027,54 грн. пені відмовлено.

04.04.2025 до суду від відповідача надійшла заява про відстрочення виконання рішення Господарського суду Одеської області від 19.12.2024 строком на 1 рік.

Ухвалою суду від 07.04.2025 для розгляду заяви про відстрочення виконання рішення суду призначено судове засідання на 23.04.2025.

09.04.2025 до суду від позивача надійшло заперечення.

23.04.2025 від відповідача надійшло клопотання про відкладення судового засідання.

Ухвалою суду від 23.04.2025, з урахуванням Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, постановлено розглянути заяву Приватного акціонерного товариства "Чорноморський паливний термінал" про відстрочення виконання рішення у справі впродовж розумного строку; розгляд заяви відкладено на 07.05.2025.

07.05.2025 до суду від відповідача надійшло пояснення.

У зв`язку з оголошенням системою цивільної оборони у м. Одеса та Одеській області повітряної тривоги судове засідання, призначене на 07.05.2025, не відбулося.

Ухвалою суду від 07.05.2025 призначено судове засідання для розгляду заяви про відстрочення виконання рішення суду на 15.05.2025.

12.05.2025 від позивача надійшло заперечення на пояснення відповідача.

У судове засіданні 15.05.2025 представники сторін не з`явились.

Розглянувши заяву Приватного акціонерного товариства "Чорноморський паливний термінал" про відстрочення виконання рішення суду у справі №916/1271/24, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України, суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. Вказані положення кореспондуються з частиною 2 статті 13 Закону України "Про судоустрій та статус суддів".

Відповідно до частини 1 статті 18 ГПК України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Згідно з частиною 1 статті 326 ГПК України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Як передбачено статтею 327 ГПК України, виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.

Згідно зі ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року №3477-ІV, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Згідно з правовою позицією Європейського суду з прав людини, несвоєчасне виконання рішення суду може бути мотивоване наявністю певних обставин, відстрочка та розстрочка виконання рішення суду не повинна шкодити сутності права, гарантованого ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, згідно якої "кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру", а у системному розумінні даної норми та національного закону, суд не повинен перешкоджати ефективному поновленню у правах, шляхом виконання судового рішення, тобто довготривале виконання рішення суду може набути форми порушення права на справедливий судовий розгляд, що не може бути виправдано за конкретних обставин справи та є наслідком зменшення вимог щодо розумності строку.

Окрім того, довготривале невиконання рішення суду порушує право на повагу до власності та на вільне володіння власністю у зв`язку з тим, що рішення набуває ознак довготривалого виконання.

Стосовно системності виконання Європейський суд підкреслює, що присудження грошових коштів не надає пом`якшення у виконавчому провадженні, а отже сама можливість надання відстрочки та розстрочки виконання судового акту повинна носити виключний характер.

Окрім того, у рішенні Європейського суду з прав людини від 17.05.2005 у справі "Чіжов проти України" зазначено, що позитивним обов`язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною і законодавчо, і практично, а нездатність державних органів ужити необхідних заходів для виконання рішення позбавляє гарантій, які закріплені у Параграфі 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що право на доступ до суду включає право на своєчасне виконання рішення (рішення у справі "Трихліб проти України", заява №58312/00, пп.25-32, від 20 вересня 2005 року, у справі "Іммобіліаре Саффі проти Італії", заява №22774/93, ЄСПЛ 1999-V, п.66).

В рішенні у справі "Анацький проти України" Європейський суд з прав людини вказав, що з огляду на невиконання рішення з грудня 2002 року, приблизно два роки та одинадцять місяців, та неспроможність здійснити необхідні заходи для виконання рішення на користь заявника, державні органи позбавили п.1 ст.6 Конвенції та ст. 1 Протоколу №1 їх практичного змісту. Таким чином, у цій справі п. 1 статті 6 Конвенції та стаття 1 Протоколу №1 були порушені ("Анацький проти України" № 10558/03, пп.22 - 23, рішення від 13 грудня 2005 року).

Отже, внаслідок тривалого невиконання рішення суду порушуються права стягувача у виконавчому провадженні та вимоги ст. 124 Конституції України, Закону України "Про виконавче провадження", ст. 6 Конвенції, ст. 1 Протоколу №1 до Конвенції.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.07.2004 по справі "Шмалько проти України" (заява №60750/00) зазначено, що для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід`ємна частина "судового розгляду".

У зв`язку з тим, що відстрочка та розстрочка подовжує період відновлення порушеного права стягувача, при їх наданні суди в цілях вирішення питання про можливість їх надання, а також визначення строку подовження виконання рішення суду, повинні враховувати закріплені в нормах матеріального права, і перш за все у Європейській конвенції про захист прав людини та основних свобод, що є частиною національного законодавства, допустимі межі надання відстрочки та розстрочки виконання судового рішення.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини право на суд, захищене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (рішення у справі "Горнсбі проти Греції" від 19.03.1997).

Відповідно, виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати (рішення від 19.03.1997 у справі "Горнсбі проти Греції", Reports 1997-II, пункт 40; рішення у справі "Бурдов проти росії", заява № 59498/00, пункт 34, ECHR 2002-III, та рішення від 06.03.2003 у справі "Ясюнієне проти Литви", заява №41510/98).

Запроваджений процесуальними нормами права механізм розстрочення або відстрочення виконання судового рішення є винятковою мірою, який спрямований на досягнення кінцевої мети судового розгляду виконання ухваленого судом рішення, при цьому винятковість обставин, які повинні бути встановлені судом, повинні бути підтверджені відповідними засобами доказування. Відтак, особа, яка подала заяву про розстрочку або відстрочку виконання рішення, повинна довести наявність обставин, що ускладнюють або роблять неможливим виконання рішення господарського суду у даній справі.

Згідно з ст. 331 ГПК України, за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Якщо судове рішення, на підставі якого видано виконавчий документ, чи рішення, що підлягає виконанню, набрало законної сили, то відсутність матеріалів судової справи у зв`язку з їх витребуванням судом апеляційної чи касаційної інстанції не перешкоджає розгляду заяви, передбаченої абзацом першим цієї частини, крім випадку зупинення виконання судового рішення судом касаційної інстанції або зупинення виконавчого провадження. Заява про встановлення або зміну способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення розглядається у двадцятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо. Розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.

При цьому, при вирішенні заяви сторони про розстрочку виконання рішення судом враховується те, що задоволення вказаної заяви можливе лише у виняткових випадках, які суд визначає, виходячи з особливого характеру обставин, що ускладнюють або виключають виконання рішення.

Частиною 1 статті 73 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У відповідності до ч.1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Так, в обґрунтування заяви про відстрочення виконання рішення суду відповідач зазначає, що у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України та блокуванням морських портів, починаючи з лютого 2022 року ПрАТ "Чорноморський паливний термінал" втратило можливість здійснювати нормальну господарську діяльність.

В подальшому, 22.07.2022 з підписанням Ініціативи щодо безпечного транспортування зерна та продуктів харчування з портів Одеса, Південний, Чорноморськ між Республікою Туреччина, російською федерацією, ООН та Україною, створений та розпочав функціонування так званий Зерновий коридор, проте повноцінну роботу підприємства відновити так і не вдалось, що й зумовило неможливість своєчасного виконання грошового зобов`язання з оплати товару.

Сукупність цих обставин у 2022 році, за твердженнями відповідача, призвели до неможливості сплати коштів на користь АТ "Укртатнафта" у визначений договором строк, разом з тим, ці ж обставини значною мірою залишилися незмінними для нього і у 2025 році.

Також, відповідач повідомляє, що боржниками ПрАТ "Чорноморський паливний термінал" на цей час не здійснено погашення заборгованості перед відповідачем, за рахунок якої могли б бути задоволені вимоги АТ "Укртатнафта". Надходження від боржників коштів на виконання рішень господарських судів в аспекті одного фінансового року дозволить погасити ПрАТ "Чорноморський паливний термінал" наявну заборгованість перед АТ "Укртатнафта" за рахунок грошових коштів без необхідності пошуку додаткового фінансування та реалізації майна.

Окрім цього, ПрАТ "Чорноморський паливний термінал" наголошує, що він є важливим морським логістичним пунктом, який неодноразово зазнавав ракетних та шахедних атак.

Таким чином, за твердженнями відповідача, негайне виконання рішення Господарського суду Одеської області у справі № 916/1271/24 щодо сплати заборгованості у розмірі 6769948,04 грн. є обтяжливим для ПрАТ "Чорноморський паливний термінал", призводить до погіршення платоспроможності боржника та несе реальну загрозу зупинення діяльності підприємства.

У своїх запереченнях щодо заяви відповідача позивачем наголошено, що ПрАТ "Чорноморський паливний термінал" не надало доказів скрутного фінансового стану підприємства, як то роздруківки по розрахункових рахунках, які б підтверджували відсутність обігових коштів, не додано фінансову звітність за останні роки. Окрім того, як вбачається з даних, що містяться на сайті https://youcontrol.com.ua/, у відповідача наявні активи за рахунок яких можливо погасити спірну заборгованість.

Щодо обстрілів підприємства відповідача, позивач наголошує, що: майно ПрАТ "Чорноморський паливний термінал" не зазнало критичних втрат, про що свідчать наявні в матеріалах справи висновки експертів; з моменту останнього обстрілу пройшло достатньо часу для відновлення пошкодженого майна; відповідачем не обґрунтовано яким чином факти, які мали місце більше року тому, впливають на господарську діяльність товариства, сертифікат про підтвердження форс-мажорних обставин щодо неможливості виконання зобов`язань за договором також відсутній.

Також позивач зазначає, що ПрАТ "Чорноморський паливний термінал" не обґрунтовано як відстрочення виконання судового рішення вплине на платоспроможність останнього через рік. Відповідачем не надано жодних доказів відсутності платоспроможності у ПрАТ "Чорноморський паливний термінал", як і доказів можливості виконання рішення через рік.

Недостатність чи відсутність коштів не можна вважати безумовними винятковими обставинами, за наявності яких має бути здійснено відстрочення виконання судового рішення, а тому посилання ПрАТ "Чорноморський паливний термінал" на скрутне фінансове становище не є достатньою підставою для звільнення від виконання господарського зобов`язання та відстрочення виконання рішення суду.

Окрім цього, позивач наголошує, що 06.11.2022 на виконання рішення засідання Ставки Верховного Головнокомандувача Збройних Сил України у зв`язку із військовою необхідністю, відбулося примусове відчуження у власність Держави акцій стратегічно важливих підприємств, серед яких є АТ "Укртатнафта". Вилучені акції набули статусу військового майна, а їх управління було передано Міністерству оборони України. Головною причиною вилучення корпоративних прав АТ "Укртатнафта" на період дії воєнного стану стала потреба Міністерства оборони та інших збройних формувань, задіяних у відсічі широкомасштабної збройної агресії, у бензинах, дизельному та авіаційному пальному, єдиним виробником яких є АТ "Укртатнафта". Також, відповідно до наказу Міністерства енергетики України від 07.09.2022 №1-ДСК "Про затвердження Переліку об`єктів критичної інфраструктури паливно-енергетичного сектору критичної інфраструктури" - ПАТ "Укртатнафта" віднесено до об`єктів критичної інфраструктури.

Разом з цим, позивач зазначає, що російською федерацією неодноразово здійснювались масовані ракетні обстріли об`єктів АТ "Укртатнафта", за 2022-2024 роки АТ "Укртатнафта" 12 разів зазнало масованих обстрілів БПЛА та ракетами, всього більше 100 різних засобів ураження, внаслідок чого майно АТ "Укртатнафта" зазнало значних пошкоджень. Наразі перед АТ "Укртатнафта" стоїть питання щодо винайдення грошових коштів для проведення ремонтних робот відновлення роботи підприємства, обсяг яких є дуже значним, для чого товариство вважає за необхідне вживати усіх передбачених законодавством заходів з метою досягнення більш вірогідного шансу стягнути заборгованість з боржників підприємства та, відповідно, заперечує проти відстрочення виконання судового рішення у справі №916/1271/24.

Позивач наголошує, що судами при вирішенні спору по справі №916/1271/24 було зазначено, що бездіяльність відповідача, яка виражається у несплаті коштів, суперечить нормам права і договору, та свідчить про вину останнього у невиконанні договірних зобов`язань з оплати товару. При цьому, протягом трьох років АТ "Укртатнафта" зазнає втрат, оскільки вартість товару (бензолу), який був поставлений відповідачу, зросла, а відстрочка виконання рішення призведе до ще більших інфляційних втрат позивача.

Як зазначалось судом, в обґрунтування поданої заяви про розстрочення виконання рішення суду у цій справі відповідач посилається на скрутний фінансовий стан, який спричинений наслідками неспровокованої збройної агресії РФ проти України.

З приводу наведеного суд зауважує, що відсутність відповідних асигнувань чи будь-яких інших надходжень коштів від контрагентів боржника не виправдовує його бездіяльність і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання, про що зазначав Європейський суд з прав людини у рішеннях "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" та "Бакалов проти України", та не є тими обставинами, з якими приписи статті 331 ГПК України пов`язують можливість надання відстрочення.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 06.10.2011 у справі "Агрокомплекс проти України" зазначив, що існування заборгованості, яка підтверджена остаточним і обов`язковим для виконання судовим рішенням, дає особі, на користь якої таке рішення винесено, підґрунтя для "законного сподівання" на виплату такої заборгованості і становить "майно" цієї особи у зазначеній статті 1 Першого протоколу.

Таким чином, постановлення на користь позивача в даній справі судового рішення про стягнення з відповідача грошових коштів, у незалежності від правової природи цих коштів, становить "майно" позивача, на отримання якого позивач має легітимні сподівання.

Обов`язок відповідача щодо виконання грошових зобов`язань перед позивачем є безумовним і не залежить від зовнішніх чинників чи дій інших осіб.

З огляду на встановлене слідує, що відповідач, знаючи про настання обставин негативних наслідків власної платоспроможності, укладаючи договір повинен був передбачати настання обов`язку з оплати та планувати відповідні свої видатки.

Також суд враховує, що спір у даній справі виник саме з вини відповідача у зв`язку з несвоєчасною сплатою відповідних платежів за укладеним з позивачем договором.

Відповідно до ст. 96 ЦК України, юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями, юридична особа відповідає за своїми зобов`язаннями усім належним їй майном.

Разом з цим, стаття 42 Господарського кодексу України визначає підприємництво як самостійну, ініціативну, систематичну, на власний ризик господарську діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. При цьому здійснення підприємницької діяльності на власний ризик означає покладення на підприємця тягаря несприятливих наслідків такої діяльності.

Частина 2 статті 617 Цивільного кодексу України та частина 2 статті 218 Господарського кодексу України передбачають, що відсутність у боржника необхідних коштів, а також порушення зобов`язань контрагентами правопорушника не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення боржника від відповідальності за порушення зобов`язання.

За таких обставин, сам факт погіршення майнового стану заявника не може бути достатньою підставою, що ускладнює виконання рішення або робить його неможливим.

Майновий стан суб`єкта господарювання визначається сукупністю належних йому майнових прав і майнових зобов`язань, та відображається у бухгалтерському обліку його господарської діяльності відповідно до вимог закону, хоча при вирішенні питання про наявність підстав для розстрочення або відстрочення виконання рішення суду зазначене не може бути єдиною та безумовною підставою для задоволення такої заяви.

Із підстав, умов та меж надання відстрочки та розстрочки виконання судового рішення слідує, що безпідставне надання відстрочки та розстрочки без обґрунтованих на те мотивів, надане на тривалий період без дотримання балансу інтересів стягувача та боржника, порушує основи судового рішення, яке ухвалене іменем України, позбавляє кредитора можливості захистити свої права, знижує авторитет судового рішення, а тому таке судове рішення не може вважатися законним та справедливим. Позитивним обов`язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною і законодавчо, і практично.

Суд враховує, що здійснюючи підприємницьку діяльність, відповідач повинен самостійно нести всі ризики: як щодо дотримання норм чинного законодавства України, так і щодо належного виконання добровільно взятих на себе договірних зобов`язань, а також самостійно нести юридичну відповідальність за допущені у своїй діяльності правопорушення. Укладаючи договір відповідач усвідомлював всі ризики та свідомо, з доброї волі, погодився на його умови.

Вирішуючи питання про відстрочення виконання рішення, господарський суд також повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, стихійне лихо, інші надзвичайні події, тощо.

Як зазначалось судом, в обґрунтування поданої заяви про відстрочення виконання рішення у цій справі відповідач посилається на обставину відсутності його вини у виникненні спору та на скрутний фінансовий стан, який спричинений наслідками неспровокованої збройної агресії російської федерації проти України.

Оцінивши викладені відповідачем у заяві підстави, якими він обґрунтовує необхідність відстрочення рішення суду, суд відзначає, що складне фінансове становище відповідача, з урахуванням того, що господарська діяльність здійснюється відповідачем на власний ризик, не може бути безумовною підставою для відстрочення виконання судового рішення, при цьому збройна агресія російської федерації проти України є загальною обставиною, негативні наслідки якої вплинули на більшість громад та підприємств, які здійснюють господарську діяльність в Україні. Суд зазначає, що обставини, якими заявник обґрунтовує підставність заяви, мають бути виключними та об`єктивно свідчити про неможливість повного виконання відповідачем на даний час рішення суду.

Між цим, визначаючи, чи не призведе відстрочення виконання рішення до негативних наслідків для позивача, як кредитора, суд повинен також переконатись, що відповідач має реальну можливість виконати рішення суду в ті строки, які ним зазначені, натомість, належних та допустимих доказів, які б свідчили про можливість виконання рішення суду у строк, що визначений відповідачем, ним також не надано.

Водночас, при зверненні до суду із заявою про відстрочення виконання рішення суду відповідачем (боржником) надано вибіркові документи щодо своєї фінансової звітності, які не можуть свідчити про повне висвітлення ним стану своєї господарської діяльності, а отже не можуть доводити обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим; в матеріалах справи відсутні відомості банківських установ щодо руху грошових коштів на рахунках боржника, з яких можна встановити, що боржник не витрачає кошти на інші цілі тощо.

Отже, оцінивши викладені відповідачем у заяві підстави, якими він обґрунтовує необхідність відстрочення рішення суду у цій справі, суд відзначає, що обставини, якими заявник обґрунтовує заяву, мають бути виключними та об`єктивно свідчити про неможливість повного виконання відповідачем на даний час рішення суду, проте боржником дані обставини суду не доведені.

Господарський суд зауважує, що відповідно до пункту 58 рішення Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" від 10.02.2010, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994, пункт 29).

У рішенні Суду у справі "Трофимчук проти України" від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини також зазначено, що вимога щодо обґрунтованості рішень не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

За наведеного суд вважає за необхідне відзначити, що інші доводи та міркування учасників справи судом розглянуті, але до уваги та врахування при вирішенні даної справи не приймаються, оскільки на результат вирішення заяви про відстрочення виконання рішення суду не впливають.

З урахуванням викладеного, виходячи із збалансованості інтересів обох сторін та враховуючи матеріальні інтереси кожної із них, суд дійшов висновку, що заява відповідача про відстрочення виконання судового рішення у даній справі з підстав, викладених вище, задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 13, 73, 74, 76-79, 86, 234, 235, 331 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

у х в а л и в:

1. У задоволенні заяви Приватного акціонерного товариства "Чорноморський паливний термінал" про відстрочення виконання рішення суду у справі №916/1271/24 відмовити.

Суддя М.Б. Сулімовська

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена в порядку і строки, передбачені ст.ст.254-257 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст ухвали складено і підписано 19.05.2025.