Рішення

від 19.05.2025 по справі 916/445/25

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"19" травня 2025 р.м. Одеса Справа № 916/445/25

Господарський суд Одеської області у складі головуючої судді Демченко Т.І.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження справу № 916/445/25

За позовом: Приватного підприємства Клінкер

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю Парілайн

про стягнення 158 774,64 грн,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

05.02.2025 Приватне підприємство Клінкер звернулося до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю Парілайн про стягнення заборгованості у розмірі 392 708,26 грн, пеню у сумі 12 900,00 грн, інфляційні збитки у сумі 1 058,19 грн, 3% річних у сумі 1 058,19 грн та витрати по сплаті судового збору у сумі 6 172,24 грн.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем своїх зобов`язань за договором переведення боргу від 01.07.2024 в частині повного та своєчасного погашення.

Господарський суд Одеської області ухвалою від 12.02.2025 позовну заяву за позовом ПП Клінкер до ТОВ Парілайн про стягнення 411 482,90 грн залишив без руху та установив позивачу строк для усунення недоліків.

21.02.2025 до Господарського суду Одеської області через підсистему ЄСІТС Електронний суд надійшла заява про усунення недоліків, до якої позивач додав докази сплати судового збору за подання позовної заяви.

Крім того, у зазначеній заяві позивач уточнив позовні вимоги відповідно до яких, останній просить стягнути на його користь з ТОВ Парілайн заборгованість у розмірі 140 000,00 грн, пеню у сумі 12 900,00 грн, інфляційні збитки у сумі 4 816,45 грн, 3% річних у сумі 1 058,19 грн та витрати по сплаті судового збору у сумі 2 422,40 грн.

Господарський суд Одеської області ухвалою від 26.02.2025 прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі №916/445/25, справу №916/445/25 постановлено розглядати в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

07.03.2025 до канцелярії Господарського суду Одеської області від позивача надійшла заява про уточнення розрахунку позовних вимог.

У встановлений судом строк відповідач не скористався наданим статтею 165 ГПК України правом та відзив на позовну заяву не подав, як і не надав жодних доказів у справі, тоді як суд вчинив передбачені процесуальними приписами дії з повідомлення відповідного учасника справи про її розгляд.

Суд надіслав ухвалу від 26.02.2025 про відкриття провадження у цій справі відповідачу в електронному вигляді через ЄСІТС «Електронний суд» до електронного кабінету ТОВ Парілайн, яку йому доставлено 27.02.2025 о 19:30 год, що підтверджується наявною в матеріалах справи довідкою про доставку електронного документу вих.№ 916/445/25/14044/25 від 14.03.2025.

Також ухвалу про відкриття провадження у зазначеній справі суд офіційно оприлюднив у Єдиному державному реєстрі судових рішень - www.reyestr.court.gov.ua.

З огляду на викладене відповідачу надано право бути обізнаним про прийняті у цій справі рішення та можливість реалізувати право на участь у судовому процесі у передбаченому процесуальним законом порядку.

Водночас відповідач у встановлений судом строк своїм процесуальним правом подання відзиву на позов не скористався, у зв`язку із чим суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Щодо строку розгляду справи суд зауважує, що обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи.

Так, при здійсненні правосуддя суд має виходити з необхідності дотримання основних засад господарського судочинства, зазначених в ст.ст.2,4 ГПК України стосовно забезпечення права сторін на розгляд справ у господарському суді після їх звернення до нього у встановленому порядку, гарантованому чинним законодавством та всебічно забезпечити дотримання справедливого, неупередженого та своєчасного вирішення судом спорів з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Відповідно до ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.

Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі Смірнова проти України).

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини щодо тлумачення поняття розумний строк вбачається, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ і було б неприродно встановлювати один і той самий строк для всіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин (рішення у справі Броуган та інші проти Сполученого Королівства).

Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід вважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.

При цьому Європейський суд з прав людини в своїй практиці виходить із того, що розумність тривалості судового провадження необхідно оцінювати у світлі обставин конкретної справи, враховуючи критерії, вироблені судом. Такими критеріями є: 1) складність справи, тобто, обставини і факти, що ґрунтуються на праві (законі) і тягнуть певні юридичні наслідки; 2) поведінка заявника; 3) поведінка державних органів; 4) перевантаження судової системи; 5) значущість для заявника питання, яке знаходиться на розгляді суду, або особливе становище сторони у процесі (Рішення Бараона проти Португалії, 1987 рік, Хосце проти Нідерландів, 1998 рік; Бухкольц проти Німеччини, 1981 рік; Бочан проти України, 2007 рік).

Конвенція на відміну від національного законодавства України не запроваджує чітких строків розгляду справи, проте посилання на строк містить ст. 6 Конвенції, яка постулює дефініцію розумного строку розгляду справи.

Таким чином, враховуючи обставини справи та введення воєнного стану в Україні згідно Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" №64/2022 від 24.02.2022, суд застосовує принцип розумного строку тривалості провадження відповідно до зазначеної вище практики Європейського суду з прав людини.

Відтак, оскільки судова система має забезпечувати дотримання права на доступ до правосуддя і здійснення такого правосуддя, з метою дотримання прав учасників та забезпечення права на справедливий суд, дотримання принципу пропорційності, реалізації засад змагальності, враховуючи завдання господарського судочинства, з метою всебічного, повного і об`єктивного розгляду справи у розумні строки, судом здійснено розгляд справи у розумний строк, тобто такий, що є об`єктивно необхідним для забезпечення можливості реалізації учасниками справи відповідних процесуальних прав, застосувавши ст. ст. 2, 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 3 Конституції України та ст. 2, 11 ГПК України.

Судове рішення підписано без його проголошення у відповідності до приписів ч.4 ст.240 ГПК України.

УСТАНОВИВ:

Між Приватним підприємством Клінкер (далі Кредитор), Приватною фірмою «Оптіма» (далі Первісний боржник) та Товариством з обмеженою відповідальністю Парілайн (далі Новий боржник) укладено Договір переведення боргу від 01.07.2024 року (далі Договір).

Відповідно до умов п. 1. зазначеного Договору про переведення боргу первісний боржник визнає та підтверджує, що має перед Кредитором заборгованість у сумі 392 708 (триста дев`яносто дві тисячі сімсот вісім)гривень 26 копійок (далі - Борг). Вказаний Борг виник внаслідок невиконання Первісним боржником своїх зобов`язань по оплаті товару (цементу) за Договором поставки № 1707/1 від 17 липня 2020 року.

Згідно з п. 2. Договору первісний боржник переводить Борг на Нового боржника в повному обсязі.

Відповідно до п. 3., 4. Договору кредитор не заперечує щодо переведення Боргу на Нового боржника. Борг вважається переведеним на Нового боржника, а в останнього виникає зобов`язання перед Кредитором по сплаті Боргу з дати підписання даного Договору.

За приписами п. 5. Договору новий боржник зобов`язується погасити Борг перед Кредитором до 01 березня 2026 року. Борг буде погашатись Новим боржником щомісячними платежами у розмірі 20 000 (двадцять тисяч) гривень 00 копійок. Щомісячний платіж за даним Договором має бути здійснений Новим боржником не пізніше останнього дня календарного місяця, в якому такий платіж має бути сплачений. Погашення Боргу буде здійснюватися у безготівковій формі шляхом перерахування Новим боржником коштів на розрахунковий рахунок Кредитора, який вказаний у даному Договорі.

Згідно з п. 6. Договору новий боржник має право погасити Борг достроково, а також погашати Борг у більшому розмірі щомісячного платежу, який визначений у пункті 5 даного Договору.

Пунктом 11. Договору встановлено, що у випадку несвоєчасного виконання Новим боржником грошових зобов`язань за даним Договором Кредитор має право вимагати від Нового боржника сплати пені в розмірі 0,1% від простроченої суми за кожний день такого прострочення, збитків від інфляції та 3% річних від простроченої суми за кожен день прострочення.

Відповідно до п. 15. Договору даний договір набирає сили з моменту його підписання і діє до повного виконання сторонами своїх договірних зобов`язань.

Зазначений борг у розмірі 392 708,26 грн, який був переведений на відповідача за Договором від 01.07.2024 року, виник в Первісного боржника унаслідок невиконання ним своїх зобов`язань за Договором поставки № 1707/1 від 17 липня 2020 року по оплаті товару (цементу), який був поставлений ПП «Клінкер» в адресу ПФ «Оптіма» у січні, лютому 2022 року.

У порушення умов Договору переведення боргу від 01.07.2024 року відповідач не виконує свої зобов`язання перед позивачем по сплаті боргу та станом на 01.02.2025 року заборгованість відповідача за період з липня 2024 року по січень 2025 року (7 місяців), з урахуванням щомісячного обов`язкового платежу у сумі 20 000грн., становить 140 000 (сто сорок тисяч) гривень

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши наявні у справі докази у сукупності та давши їм відповідну правову оцінку, суд дійшов наступних висновків:

Пунктом 1 ч.2 ст.11 ЦК України установлено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договір, який в силу вимог ч.1 ст.629 ЦК України є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до вимог ч.ч.1,2 ст.509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до статті 636 ЦК України, договором на користь третьої особи є договір, в якому боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок на користь третьої особи, яка встановлена або не встановлена у договорі. Виконання договору на користь третьої особи може вимагати як особа, яка уклала договір, так і третя особа, на користь якої передбачено виконання, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із суті договору.

Згідно із ст. 20 ГПК України, справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці, віднесено до юрисдикції господарських судів.

Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Як убачається із матеріалів справи між Приватним підприємством Клінкер, Приватною фірмою «Оптіма» та Товариством з обмеженою відповідальністю Парілайн укладено Договір переведення боргу у розмірі 392 708,26 грн, який виник в Первісного боржника унаслідок невиконання ним своїх зобов`язань за Договором поставки № 1707/1 від 17 липня 2020 року по оплаті товару (цементу), який був поставлений ПП «Клінкер» в адресу ПФ «Оптіма» у січні, лютому 2022 року.

Судом встановлено, що відповідач у порушення взятих на себе зобов`язань за договором переведення боргу та з 01.07.2024 року не виконує свої зобов`язання перед позивачем по сплаті боргу, у зв`язку із чим станом на 01.02.2025 року заборгованість відповідача за період липень 2024 року січень 2025 року, з урахуванням передбаченого п. 5 Договору щомісячного обов`язкового платежу у сумі 20 000грн, становить 140 000 грн.

Доказів протилежного відповідач суду не надав.

За приписами ст. 520 ЦК України боржник у зобов`язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Згідно із ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Стаття 612 ЦК України передбачає, що боржником вважається той, що прострочив, якщо він не приступив до виконання свого зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Дослідивши обставини спору, судом було встановлено факт неналежного виконання відповідачем прийнятих на себе договірних зобов`язань за умовами Договору переведення боргу, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, не спростовано з боку відповідача належними та допустимими доказами за час розгляду справи, у зв`язку з чим, позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 140 000 грн боргу є обґрунтованими, підтверджені відповідними доказами і підлягають задоволенню судом.

Крім того суд вважає за необхідне зазначити, що час розгляду справи відповідачем не було використано свого процесуального права на подання відзиву на позовну заяву, відповідно до ст. 165 ГПК України, з викладенням своїх заперечень проти позову.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача пені у сумі 12 900,00 грн, 3% річних у сумі 1 058,19 грн та інфляційних витрат у сумі 4 816,45 грн, господарський суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

За приписами частини першої статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ч.3 ст.549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч.6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Відповідальність за невиконання грошового зобов`язання за договором погоджена сторонами у пункті 11. Договору відповідно до якого у випадку несвоєчасного виконання Новим боржником грошових зобов`язань за даним Договором Кредитор має право вимагати від Нового боржника сплати пені в розмірі 0,1% від простроченої суми за кожний день такого прострочення, збитків від інфляції та 3% річних від простроченої суми за кожен день прострочення.

Згідно ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи встановлення судом обставини несвоєчасного виконання відповідачем грошового зобов`язання, суд зазначає про правомірність та обґрунтованість вимог позивача щодо стягнення з відповідача пені, 3% річних та інфляційних втрат.

Перевіривши додані позивачем розрахунки пені, 3% річних та інфляційних втрат, суд вважає їх вірними в частині нарахованих сум, а вимоги в частині стягнення з відповідача пені у сумі 12 900,00 грн, 3% річних у сумі 1 058,19 грн та інфляційних витрат у сумі 4 816,45 грн є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст.77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами ч.ч.1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Відповідач у встановленому законом порядку позовні вимоги позивача не спростував.

Підсумовуючи зазначене господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги Департаменту розвитку об`єктів комунальної власності територіальної громади Херсонської міської ради є обґрунтованими, підтверджені належними доказами наявними в матеріалах справи, підлягають задоволенню в повному обсязі.

Судові витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви покладаються на відповідача відповідно до приписів ст. 129 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Позов Приватного підприємства Клінкер до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю Парілайн про стягнення 158 774,64 грн задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Парілайн (Миколаївське шосе, буд.23, Херсон, Херсонська обл, 73002; код ЄДРПОУ 33172257) на користь Приватного підприємства Клінкер (вул. Стрітенська, буд.6, м. Херсон, Херсонський р-н, Херсонська обл., 73006; код ЄДРПОУ 38594115) заборгованість в розмірі 140 000 (сто сорок тисяч) грн 00 коп., пеню у сумі 12 900 (дванадцять тисяч дев`ятсот) 00 грн, 3% річних у сумі 1 058 (одна тисяча п`ятдесят вісім) грн 19 коп. та інфляційних витрат у сумі 4 816 (чотири тисячі вісімсот шістнадцять) грн 45 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн 40 коп.

Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до ст. ст. 254, 256 ГПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення складено та підписано 19 травня 2025 р.

Суддя Т.І. Демченко