Постанова від 13.05.2025 по справі 906/718/24

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 травня 2025 року

м. Київ

cправа № 906/718/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Дроботової Т. Б. - головуючого, Багай Н. О., Чумака Ю. Я.,

секретар судового засідання - Денисюк І. Г.,

за участю представників:

прокуратури - Савицької О. В.,

відповідачів - Костецької П. О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у режимі відеоконференції касаційну скаргу Фермерського господарства "Лебединський О. В."

на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 17.02.2025 (судді: Мельник О. В. - головуючий, Гудак А. В., Тимошенко О. М.) і рішення Господарського суду Житомирської області від 05.12.2024 (суддя Лозинська І. В.) у справі

за позовом керівника Бердичівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Вчорайшенської сільської ради Бердичівського району Житомирської області

до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Фермерського господарства "Лебединський О. В."

про витребування земельної ділянки,

В С Т А Н О В И В:

1. Короткий зміст позовних вимог і підстав позову

1.1. Керівник Бердичівської окружної прокуратури (далі - прокурор) звернувся до Господарського суду Рівненської області в інтересах держави в особі Вчорайшенської сільської ради Бердичівського району Житомирської області (далі - Вчорайшенська сільрада) з позовом до ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ), ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2 ), Фермерського господарства "Лебединський О. В." (далі - ФГ "Лебединський О. В.") про витребування на користь позивача земельної ділянки з володіння відповідачів, а саме земельної ділянки сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства площею 9,0010 га, кадастровий номер 1825284400:06:000:0077, розташованої на території Малочернявського старостинського округу Вчорайшенської сільради за межами населених пунктів.

1.2. Позов обґрунтовано обставинами незаконного безоплатного надання Вчорайшенською сільрадою спірної земельної ділянки у спільну сумісну власність відповідачам - ОСОБА_1 і ОСОБА_2 для ведення фермерського господарства, оскільки таке не ґрунтується на нормах Земельного кодексу України.

2. Короткий зміст судових рішень

2.1. Рішенням Господарського суду Житомирської області від 05.12.2024, залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 17.02.2025, позов задоволено. Витребувано на користь Вчорайшенської сільради з незаконного володіння ОСОБА_1 , ОСОБА_2 і ФГ "Лебединський О. В." земельну ділянку сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства площею 9,0010 га, кадастровий номер 1825284400:06:000:0077, розташовану на території Малочернявського старостинського округу Вчорайшенської сільради за межами населених пунктів. Здійснено розподіл судових витрат.

2.2. Попередні судові інстанції виходили із того, що рішення Вчорайшенської сільради від 24.10.2019 № 372 "Про надання безоплатно у спільну сумісну власність земельної ділянки для ведення фермерського господарства" прийняте на порушення статей 116, 118, 121 Земельного кодексу України, статей 368- 372 Цивільного кодексу України, статті 57 Сімейного кодексу України, а отже, спірна земельна ділянка комунальної власності була передана громадянам ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в спільну сумісну власність незаконно.

Водночас суди зазначили, що оскільки трирічний строк позовної давності розпочався з моменту прийняття вказаного рішення Вчорайшенською сільрадою та його закінчення припадає на період дії карантину, запровадженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2", а також на період дії в Україні воєнного стану, який введено Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", а строки, визначені статтями 256, 257 Цивільного кодексу України, були продовжені на час дії таких періодів, то прокурор звернувся з позовом в межах позовної давності.

3. Короткий зміст касаційної скарги і заперечень на неї

3.1. Не погоджуючись із рішенням Господарського суду Житомирської області від 05.12.2024 і постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 17.02.2025 у цій справі, ФГ "Лебединський О. В." звернулося з касаційною скаргою до Верховного Суду, в якій просить скасувати вказані судові рішення та закрити провадження у цій справі.

На обґрунтування підстав касаційного оскарження скаржник посилається на положення пунктів 1, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України. По-перше, застосування судами попередніх інстанцій норм права без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду у подібних правовідносинах, а саме у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18 щодо належності позивача, від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21 щодо підстав представництва прокурором інтересів держави в суді, в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04.10.2017 у справі № 490/10660/15-ц, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2023 у справі № 233/4365/18, від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19, у постанові Верховного Суду від 13.09.2023 у справі № 757/13185/17-ц щодо витребування майна у добросовісного набувача. По-друге, відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норм законодавства, що регулює питання позовної давності в умовах воєнного стану за умови, коли позивач вже скористався правом подання позову протягом строку дії воєнного стану та вичерпав строк позовної давності протягом строку розгляду справи судом за раніше поданим позовом в цих же спірних правовідносинах.

3.2. Прокурор у відзиві на касаційну скаргу заперечує проти її задоволення, скаргу вважає необґрунтованою, наголошує на правомірності висновків судів та законності оскаржуваних судових рішень. У зв`язку з цим просить у задоволенні касаційної скарги відмовити, а рішення та постанову справі залишити без змін.

4. Розгляд касаційної скарги та позиція Верховного Суду

4.1. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та заперечення на них, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги та направлення справи на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

4.2. Під час вирішення спору у цій справі попередні судові інстанції установили, що рішенням Вчорайшенської сільради від 24.10.2019 № 372 "Про надання безоплатно у спільну сумісну власність земельної ділянки для ведення фермерського господарства" на підставі клопотань ОСОБА_1 та ОСОБА_2 від 21.10.2019 передано вказаним особам (подружжю) безоплатно у спільну сумісну власність земельну ділянку площею 9,0010 га, кадастровий номер 1825284400:06:000:0077, для ведення фермерського господарства, на території Малочернявського старостинського округу Вчорайшенської сільради за межами населених пунктів.

Вказана земельна ділянка передана Вчорайшенській сільраді з державної у комунальну власність на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області № 6-1766/14-19-СГ та акта приймання-передачі від 18.06.2019.

Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, 14.11.2019 зареєстровано право спільної сумісної власності на земельну ділянку площею 9,0010 га, кадастровий номер 1825284400:06:000:0077 за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

19.12.2019 зареєстровано " Лебединський О. В. ", одним із засновників якого є ОСОБА_1 , що підтверджується інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Відповідно до пункту 3.1.1 статуту ФГ "Лебединський О. В." (в новій редакції), затвердженого протоколом зборів засновників господарства від 15.06.2020 № 2, однією із його членів є ОСОБА_2 .

У пнкті 8.1 статуту передбачено, що фермерське господарство створене та здійснює свою господарську діяльність, серед іншого, на земельній ділянці площею 9,0010 га, кадастровий номер 1825284400:06:000:0077.

4.3. Предметом позову у цій справі є вимоги прокурора, заявлені в інтересах держави в особі Вчорайшенської сільради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 і ФГ "Лебединський О. В." про витребування вказаної земельної ділянки з володіння відповідачів у комунальну власність на користь позивача. Як на підставу позову прокурор посилався на те, що спірні земельні ділянки незаконно вибули з комунальної власності, а тому підлягають витребуванню з володіння ОСОБА_1 , ОСОБА_2 і ФГ "Лебединський О. В." на користь власника - Вчорайшенської територіальної громади в особі Вчорайшенської сільради відповідно до статей 387, 388 Цивільного кодексу України.

4.4. Місцевий господарський суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, вказаний позов прокурора задовольнив.

4.5. Верховний Суд, переглянувши оскаржені рішення та постанову у межах доводів і вимог касаційної скарги, частково погоджується з доводами скаржника та при цьому виходить із такого.

Щодо підстав представництва прокурором інтересів держави в суді в особі визначеного ним органу

Абзацом 1 частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" визначений вичерпний перелік підстав для здійснення прокуратурою представництва інтересів держави в суді.

Так, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Конституційний Суд України зазначив, що поняття "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах" означає орган, на який державою покладено обов`язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом відповідно до статей 6, 7, 13 та 143 Конституції України може виступати орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади (абзац 2 частини 5 рішення Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 № 3-рп/99).

Отже, вирішення питання про орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, полягає у встановленні органу, який, використовуючи на підставі норм законодавства надані йому повноваження, зобов`язаний з метою захисту інтересів держави вчиняти юридичні дії, що впливають на права та обов`язки суб`єктів спірних правовідносин, зобов`язуючи їх припинити порушення інтересів держави та усунути наслідки цих порушень (зокрема, звертатись до суду з відповідним позовом).

Відповідно до абзаців 1- 3 частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи його законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Згідно із частиною 4 статті 53 Господарського процесуального кодексу України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

Відповідно до абзацу 2 частини 5 статті 53 Господарського процесуального кодексу України у разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно (постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 826/13768/16, від 05.03.2020 у справі № 9901/511/19, від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20, від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21).

У пунктах 69, 70 постанови від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц Велика Палата Верховного Суду зауважила, що оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах. Якщо підставою для представництва інтересів держави прокурор зазначив відсутність органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, цей довід прокурора суд повинен перевірити незалежно від того, чи надав прокурор докази про вчинення ним дій, спрямованих на встановлення відповідного органу. Процедура, передбачена абзацами 3 і 4 частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", застосовується тільки до встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження з такого захисту. Аналогічні правові висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду в постановах від 15.01.2020 у справі № 698/119/18 (пункт 26), від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17 (пункт 34), від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20 (пункт 8.19), від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19 (пункт 81) від 28.09.2022 у справі № 483/448/20 (пункти 7.11, 7.18), від 20.06.2023 у справі № 633/408/18 (пункти 10.12, 10.19), від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21 (пункт 8.37), від 05.07.2023 у справі № 912/2797/21 (пункт 8.4), від 08.11.2023 у справі № 607/15052/16-ц (пункт 8.11), від 08.11.2023 у справі № 607/15052/16-ц (пункт 8.18).

Частини 3 та 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", серед іншого, встановлюють умови, за яких прокурор може виконувати субсидіарну роль із захисту інтересів держави за наявності органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах).

Встановлена цим законом умова про необхідність звернення прокурора до компетентного органу перед пред`явленням позову спрямована на те, аби прокурор надав органу можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18). За позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.

Отже, процесуальний статус прокурора у справі залежить від наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (постанова Великої Палати Верховного Суду від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18).

Велика Палата Верховного Суду також неодноразово зазначала, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Прокурор визначає склад відповідачів самостійно в кожному конкретному випадку залежно від характеру спірних правовідносин, змісту порушених прав та інтересів держави, суб`єктів, які мають здійснювати захист цих прав та інтересів у відповідній сфері, обраного прокурором способу захисту останніх, який повинен бути ефективним та спрямованим на повне поновлення порушеного або оспорюваного права (тобто не має потребувати додаткового звернення з іншими вимогами до учасників спірних правовідносин) тощо (постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2022 у справі № 483/448/20, пункт 7.12; від 20.06.2023 у справі № 633/408/18, пункт 10.13; від 08.11.2023 у справі № 607/15052/16-ц, пункт 8.12).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18, на яку посилається скаржник, (узагальнила висновки щодо застосування вказаних норм права та виснувала, що: 1) прокурор звертається до суду в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, якщо орган є учасником спірних відносин і сам не порушує інтересів держави, але інший учасник порушує (або учасники порушують) такі інтереси; орган не є учасником спірних відносин, але наділений повноваженнями (компетенцією) здійснювати захист інтересів держави, якщо учасники спірних відносин порушують інтереси держави; 2) прокурор звертається до суду в інтересах держави як самостійний позивач, якщо відсутній орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, є учасником спірних відносин і сам порушує інтереси держави.

Верховний Суд у постанові від 07.12.2021 у справі № 903/865/20 наголосив, що насамперед повинен звернутися з позовом на захист інтересів держави в особі того органу владних повноважень, на відновлення прав якого безпосередньо спрямований позов у спірних правовідносинах та на задоволення прав та інтересів якого заявлено позовну вимогу.

Таким чином, процесуальний статус сторін у подібних спорах залежить як від наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, так і від наведеного прокурором обґрунтування наявності підстав для представництва інтересів держави у конкретній справі.

Встановлені судами попередніх інстанцій обставини свідчать, що, звертаючись до суду з позовом, прокурор стверджував про порушення інтересів держави внаслідок незаконної передачі громадянам у спільну сумісну власність спірної земельної ділянки комунальної власності; таке звернення спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання щодо додержання законності під час безоплатної передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення комунальної форми власності. Органом, уповноваженим державою здійснювати захист її інтересів у спірних правовідносинах, який, однак, його не здійснює, прокурор визначив Вчорайшенську сільраду.

Надавши оцінку підставам представництва прокурором інтересів держави в суді в особі визначеного ним позивача, суди попередні інстанцій дійшли висновку про їх доведеність та обґрунтованість та, відповідно, правомірність звернення прокурора з позовом у цій справі в інтересах держави в особі Вчорайшенської сільради.

Суд звертає увагу, що відповідно до положень статті 122 Земельного кодексу України повноваження щодо розпорядження землями комунальної власності належать органу місцевого самоврядування, яким у цій справі є Вчорайшенська сільрада, а отже, набуття права приватної власності на спірну земельну ділянку всупереч вимогам закону, на чому наголошував прокурор, спричиняє істотне порушення інтересів держави в особі відповідної ради.

Попередні судові інстанції установили, що Вчорайшенська сільрада є органом, уповноваженим представляти інтереси відповідної територіальної громади у спірних правовідносинах, та має повноваження щодо захисту її інтересів у суді, проте належного захисту таких прав та інтересів не здійснила. Встановлені судами обставини свідчать про дотримання прокурором положень статті 53 Господарського процесуального кодексу України та статті 23 Закону України "Про прокуратуру" щодо попереднього повідомлення позивача про виявлені порушення вимог земельного законодавства при передачі спірної земельної ділянки сільськогосподарського призначення комунальної власності у приватну власність громадян (листи від 16.05.2024, від 24.06.2024) з метою його реагування, а також невжиття позивачем заходів для усунення виявлених порушень, зважаючи на відповідь позивача у листі від 29.05.2024, що свідчить про його бездіяльність.

Зважаючи на викладене, обрання прокурором ради як органу, уповноваженого представляти інтереси відповідної територіальної громади у спірних правовідносинах, є обґрунтованим і відповідає вимогам процесуального законодавства щодо реалізації повноважень на представництво інтересів держави та судовій практиці. При цьому колегія суддів зазначає, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18 (на яку посилається скаржник у касаційній скарзі) відсутні висновки, які би заперечували право прокурора подавати аналогічний заявленому у цій справі позов в особі відповідної ради.

Враховуючи викладені прокурором у позовній заяві обґрунтування, встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи та беручи до уваги характер спірних правовідносин, колегія суддів суду касаційної інстанції відхиляє доводи скаржника стосовно неналежності позивача та відсутності підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді в особі визначеного ним органу.

Щодо суті спору

Як уже зазначалося, прокурор у позові просив витребувати спірну земельну ділянку, передану для ведення фермерського господарства у спільну сумісну власність ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , з володіння вказаних громадян і ФГ "Лебединський О. В." на користь Вчорайшенської сільради у комунальну власність на підставі статей 387, 388 Цивільного кодексу України.

Частиною 1 статті 116 Земельного кодексу України унормовано, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Згідно з частиною 6 статті 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

За змістом частини 1 статті 121 Земельного кодексу України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах, зокрема, для ведення фермерського господарства - в розмірі земельної частки (паю), визначеної для членів сільськогосподарських підприємств, розташованих на території сільської, селищної, міської ради, де знаходиться фермерське господарство. Якщо на території сільської, селищної, міської ради розташовано декілька сільськогосподарських підприємств, розмір земельної частки (паю) визначається як середній по цих підприємствах. У разі відсутності сільськогосподарських підприємств на території відповідної ради розмір земельної частки (паю) визначається як середній по району.

Згідно зі статтею 7 Закону України "Про фермерське господарство" надання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність або користування для ведення фермерського господарства здійснюється в порядку, передбаченому Земельним кодексом України.

У статті 89 Земельного кодексу України (у відповідній редакції) унормовано, що земельна ділянка може належати на праві спільної сумісної власності лише громадянам, якщо інше не встановлено законом. У спільній сумісній власності перебувають земельні ділянки: а) подружжя; б) членів фермерського господарства, якщо інше не передбачено угодою між ними; в) співвласників жилого будинку; г) співвласників багатоквартирного будинку.

Відповідно до положень 12 Закону України "Про фермерське господарство" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) землі фермерського господарства можуть складатися із: а) земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; б) земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності; в) земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди. Права володіння та користування земельними ділянками, які знаходяться у власності членів фермерського господарства, здійснює фермерське господарство.

Проте, задовольняючи позовні вимоги про витребування спірної земельної ділянки із незаконного володіння ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , попередні судові інстанції не врахували наведених положень статті 12 Закону України "Про фермерське господарство", не звернули уваги на те, що з моменту створення селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) до фермерського господарства переходять правомочності володіння і користування та юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки його засновника (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 922/989/18. У контексті наведеного суди мали достеменно перевірити та установити чи увійшла спірна земельна ділянка, надана безоплатно у спільну сумісну власність вказаних громадян, до складу земель ФГ "Лебединський О. В." та надати оцінку правовим наслідкам такого, зважаючи на положення земельного законодавства, тоді як наведене має суттєве значення для правильного вирішення спору за вказаними вимогами, звернутими до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , та, відповідно, для визначення процесуального статусу сторін у цій справі. Звідси задоволення позову в частині витребування із незаконного володіння ОСОБА_1 та ОСОБА_2 спірної земельної ділянки визнається передчасним.

Разом із тим, як уже зазначалося, правовими підстави позову у цій справі прокурор визначив положення статей 387, 388 Цивільного кодексу України.

Згідно з положеннями статті 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

За змістом статті 388 Цивільного кодексу України (у відповідній редакції) якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

У розумінні положень наведених норм можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19 (на яку посилається скаржник) відзначала, що предметом регулювання статті 1 Першого протоколу є втручання держави у право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ (рішення ЄСПЛ у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23.09.1982, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21.02.1986, "Щокін проти України" від 14.10.2010, "Сєрков проти України" від 07.07.2011, "Колишній король Греції та інші проти Греції " від 23.11.2000, "Булвес" АД проти Болгарії" від 22.01.2009, "Трегубенко проти України" від 02.11.2004, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23.01.2014 напрацьовано три критерії, які слід оцінювати, аналізуючи сумісність втручання в право особи на мирне володіння майном з гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи можна вважати втручання законним; чи переслідує воно "суспільний", "публічний" інтерес; чи такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) є пропорційним визначеним цілям.

Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону, нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним щодо застосування та наслідків дії його норм.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного, публічного інтересу, за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Критерій пропорційності передбачає, що втручання в право власності буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними із втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага " передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що ставиться для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотримано, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар".

При цьому ЄСПЛ у питаннях оцінки пропорційності, як і в питаннях наявності суспільного, публічного інтересу, визнає за державою досить широку "сферу розсуду ", за винятком випадків, коли такий "розсуд " не ґрунтується на розумних підставах.

Тож для розкриття критерію пропорційності вагоме значення має визначення судами добросовісності/недобросовісності набувача майна.

Добросовісність є однією із загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України). На необхідність оцінювати наявність або відсутність добросовісності зареєстрованого володільця нерухомого майна неодноразово звертала увагу Велика Палата Верховного Суду (пункт 51 постанови від 26.06.2019 у справі № 669/927/16-ц (провадження № 14-192цс19), пункт 46.1 постанови від 01.04.2020 у справі № 610/1030/18 (провадження № 14-436цс19)).

Судові рішення, постановлені за відсутності перевірки добросовісності/недобросовісності набувача, що має важливе значення як для застосування положень статей 387, 388 Цивільного кодексу України, так і для визначення критерію пропорційності втручання у право набувача майна, не можуть вважатися такими, що відповідають нормам справедливого судового розгляду згідно зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства України.

Зважаючи на викладене, у наведеному випадку для правильного вирішення спору цій справі також підлягали дослідженню та достеменному встановленню обставини добросовісності чи недобросовісності набуття відповідачами, у тому числі й фермерським господарством, спірної земельної ділянки, чого проте судами попередніх інстанцій здійснено не було, а отже, не розглянуто спір, виходячи із предмета та підстав заявленого позову.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суди оцінюють докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно зі статтею 236 Господарського процесуального кодексу України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на оцінці наданих учасниками справи доказів в підтвердження своїх вимог або заперечень, та на повному з`ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Звідси оскаржені у справі судові рішення не можна визнати законними і обґрунтованими, оскільки судами при їх ухваленні були порушені вимоги процесуального законодавства щодо всебічного, повного і об`єктивного розгляду справи.

Відповідно до частини 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Допущені судами попередніх інстанцій порушення не можуть бути усунуті Верховним Судом в силу меж розгляду справи в суді касаційної інстанції (стаття 300 Господарського процесуального кодексу України).

Щодо посилань скаржника на обґрунтування підстави касаційного оскарження на положення пункту 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, то колегія суддів зазначає, що допущена судами попередніх інстанцій неповнота судового дослідження та незазначення скаржником норми права щодо якої відсутній висновок її застосування із конкретизацією змісту правовідносин, в яких цей висновок відсутній та відсутність обґрунтування скаржником необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо відповідної норми для правильного вирішення справи, свідчить про передчасність таких доводів та відсутність підстав для формування Верховним Судом висновку щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах.

Отже, зважаючи на викладене, колегія суддів вважає, що доводи касаційної скарги знайшли підтвердження частково.

5. Висновки Верховного Суду

5.1. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина 1 статті 300 Господарського процесуального кодексу України).

5.2. Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема, за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

5.3. Таким чином, перевіривши застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги скаржника.

5.4. Під час нового розгляду справи суду необхідно урахувати викладене, оцінити правомірність звернення прокурора до суду у наведеному випадку із заявленими ним вимогами, надати належну оцінку всім доводам учасників справи із належним обґрунтуванням прийняття або неприйняття відповідних доводів і доказів та встановити обставини щодо наявності або відсутності підстав для задоволення позову.

6. Розподіл судових витрат

6.1. Оскільки касаційну скаргу необхідно задовольнити частково, а справу передати на новий розгляд, з урахуванням положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України розподіл судових витрат у справі має здійснити господарський суд, який прийматиме рішення по суті спору, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 316, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Фермерського господарства "Лебединський О. В." задовольнити частково.

Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 17.02.2025 і рішення Господарського суду Житомирської області від 05.12.2024 у справі № 906/718/24 скасувати, а справу передати на новий розгляд до Господарського суду Житомирської області.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Т. Б. Дроботова

Судді Н. О. Багай

Ю. Я. Чумак