Рішення

від 08.05.2025 по справі 640/24984/21

МИКОЛАЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 травня 2025 рокусправа № 640/24984/21

Львівський окружний адміністративний суд в складі:

головуючої-судді Сидор Н.Т.,

за участю секретаря судового засідання Яськів В.Ю.,

представників сторін,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку загального позовного провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю, що повністю належить іноземним інвесторам «СК ДЖОНСОН» до Центрального міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків про скасування податкового повідомлення-рішення,

в с т а н о в и в :

Товариство з обмеженою відповідальністю, що повністю належить іноземним інвесторам «СК ДЖОНСОН» (надалі також ТОВ «СК ДЖОНСОН», позивач) звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва за позовом до Центрального міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків (надалі також Центральне МУ ДПС по роботі з ВПП, ДПС, відповідач) із вимогою про скасування податкового повідомлення-рішення Центрального міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків від 18.06.2021 №335310007-01-03.

Позивач просить також стягнути з відповідача судові витрати, зокрема судовий збір та витрати позивача на професійну правничу допомогу пов`язані з розглядом цієї справи.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на незгоду із висновками контролюючого органу, викладеними в Акті перевірки, а відповідно і не погоджується із податковим повідомленням-рішенням від 18.06.2021 №335310007-01-03 та вважає його таким, що підлягає скасуванню.

Позивач вказує, що в наказі про проведення перевірки зазначено, що предметом перевірки є законність декларування від`ємного значення з податку на додану вартість, яке становить більше 100 тис. грн по податковій декларації з податку на додану вартість за лютий 2021 року. Втім Декларація не містить від`ємного значення з податку на додану вартість, яке становить понад 100 тис. грн (рядок 21 декларації не заповнений), а тому у відповідача відсутні підстави для проведення такої перевірки. Покликається на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 09.02.2021 у справі №804/3329/15, згідно якої перевірка проведена з порушенням вимог чинного законодавства тягне за собою протиправність податкової перевірки, прийнятих за наслідками такої перевірки.

Також зазначає, що бюджетне відшкодування з ПДВ за період після 2015 року (після 2017 року щодо відносин із суб`єктами, які використовували спеціальний режим оподаткування, що встановлювався ст. 209 ПКУ) не може перевірятись за п.п. 78.1.8 ПКУ. Це також прямо випливає із положень норми п. 37 підрозділу 2 розділу ХХ «Перехідні положення» ПКУ. Така позиція підтверджена Верховним Судом, зокрема у постанові від 19.03.2020 у справі №460/2939/18.

Позивач зазначає, що оскаржуване ППР винесене у зв`язку з висновками відповідача про те, що податкові зобов`язання щодо виявлених недостач в межах проведення інвентаризації в травні 2021 року (в межах проведення перевірки) нібито повинні були бути відображені в податковій декларації за лютий 2021 року. Такі донарахування позивач вважає неправомірними та безпідставними, оскільки такі не мають будь-якого відношення до податкової декларації за лютий 2021 року та повинні бути враховані за фактом їх виявлення у відповідній податковій декларації. З огляду на виявлені нестачі позивачем складено та зареєстровано податкову накладну від 31.05.2021 №271 щодо результатів інвентаризації, якою повною мірою враховано результати проведеної інвентаризації. Тобто позивачем виконано свої податкові зобов`язання в повному обсязі, що було відомо відповідачу на момент розгляду заперечення на Акт перевірки, однак такі відомості відповідачем залишено без уваги.

Щодо застосування до позивача штрафу у розмірі 25% від суми завищення бюджетного відшкодування за спірний період, то позивач звертає увагу, що штраф, передбачений ст. 123 ПК України застосовується виключно у тих випадках, коли платник податку отримав заявлену до бюджетного відшкодування суму. У даній же ситуації сума ПДВ, заявлена до бюджетного відшкодування, не була повернута позивачу. Тому застосування штрафу, передбаченого п. 123.1 ПК України в розмірі 25% суми, заявленої до бюджетного відшкодування та фактично не відшкодованої позивачу, безпідставне та незаконне.

Ухвалою судді Окружного адміністративного суду м. Києва від 07.09.2021 відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Позиція відповідача викладена у відзиві на позовну заяву. У поданому відзиві відповідач проти позову заперечує повністю з наступних підстав. Щодо законності призначення перевірки ТОВ «СК ДЖОНСОН» зазначає, що у податковій декларації з податку на додану вартість за лютий 2021 року (від 18.03.2021 №9056073956) ТОВ «СК ДЖОНСОН», що повністю належить іноземним інвесторам у рядку 19 декларації задекларовано від`ємне значення різниці між сумою податкового зобов`язання та податкового кредиту поточного (звітного) періоду у сумі 2 131 418 грн, що є більше 100 000 грн.

Щодо законності висновків Акта перевірки щодо завищення суми бюджетного відшкодування відповідач зазначає, що в ході проведеної перевірки позивача проведено інвентаризацію. Наголошує, що позивачем відмовлено відповідачу у допуску посадових осіб на проведення інвентаризації. За результатами проведеної інвентаризації виявлено нестачі товарів. За результатами аналізу матеріалів інвентаризації встановити конкретну дату втрати товарів неможливо. При цьому, за результатами аналізу регістрів бухгалтерського обліку (зокрема оборотно-сальдової відомості по бухгалтерському рахунку 28) встановлено, що втрачені товари вплинули на формування від`ємного значення з податку на додану вартість визначеного у податковій декларації за лютий 2021 року.

Враховуючи наведене, ТОВ «СК ДЖОНСОН» порушено п. 44.1 ст. 44, пп. 198.5 ст. 198, п. 200.1, п. 200.4 ст. 200 ПК України від 02.12.2010 № 2755-VI, Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 28.01.2016 №21, в результаті чого занижено податкові зобов`язання по декларації з податку на додану вартість за лютий 2021 в сумі 63 275 грн, завищено суму, що підлягає бюджетному відшкодуванню на 63 275 грн.

Представником позивача в спростування заперечень відповідача, висловлених у відзиві на позовну заяву, подано до суду відповідь на відзив.

На виконання Закону України «Про внесення зміни до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» та відповідно до Порядку передачі судових справ, нерозглянутих Окружним адміністративним судом міста Києва, затвердженого наказом Державної судової адміністрації України від 16.09.2024 №399 передано судові справи Львівському окружному адміністративному суду.

За результатами автоматизованого розподілу справ між суддями, згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу №640/24984/21 передано для розгляду судді Сидор Н.Т.

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 11.02.2025 прийнято до свого провадження адміністративну справу № 640/29948/21 та призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження, призначено у справі підготовче судове засідання.

Ухвалами суду від 28.02.2025 та від 04.03.2025 суд задовольнив клопотання представників сторін про їх участь у підготовчих судових засіданнях та судових засіданнях в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

27.03.2025 протокольною ухвалою суду закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, надав пояснення, що аналогічні змісту позовної заяви. Просив позов задовольнити повністю.

У судовому засіданні представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечив з мотивів аналогічних, наведеним у відзиві на позовну заяву, просив у задоволенні позовних вимог відмовити.

Відповідно до ч. 3 ст. 243 Кодексу адміністративного судочинства України у відкритому судовому засіданні 08.05.2025 проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши вступне слово представників сторін, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та відзив, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.

Наказом Центрального міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків від 20.04.2021 №295 «Про проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «СК ДЖОНСОН» (код ЄДРПОУ 00146137), керуючись п.п. 19-1.1.1 п. 191.1 ст. 191, п.п. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20, п.п. 78.1.8 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI зі змінами та доповненнями наказано провести документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «СК ДЖОНСОН» (код ЄДРПОУ 00146137), що знаходиться за адресою: 04073, м. Київ, Оболонський р-н, проспект Степана Бандери, буд. 19-Б з 26 квітня 2021 року тривалістю 15 робочих днів.

Перевірку провести з питання законності декларування від`ємного значення податку на додану вартість, яке становить більше 100 тис. грн по декларації з податку на додану вартість за лютий 2021 (вх. № 9056073956 від 18.03.2021) з урахуванням періодів декларування від`ємного значення та поданих уточнюючих розрахунків.

На підставі направлень від 26.04.2021 №№ 338, 339, виданих Центральним МУ ДПС по роботі з ВПП головному державному ревізору інспектору відділу контролю за готівковими операціями управління податкового аудиту спеціального законодавства Центрального МУ ДПС по роботі з ВПП Бурдун Наталії Володимирівні та головному державному ревізору інспектору відділу податкового адміністрування підприємств паливно-енергетичного комплексу управління податкового адміністрування підприємств виробничої сфери Центрального МУ ДПС по роботі з ВПП Омельчук Вікторії Олександрівні та наказу Центрального МУ ДПС по роботі з ВПП від 20.04.2021 №295 на підставі п.п. 19-1.1.1 п. 191.1 ст. 191, п.п. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20, п.п. 78.1.8 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України, проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю, що повністю належить іноземним інвесторам «СК ДЖОНСОН» щодо дотримання податкового законодавства при декларуванні за лютий 2021 року у податковій декларації з податку на додану вартість від 18.03.2021 № 9056073956 від`ємного значення з податку на додану вартість, у тому числі заявленого до бюджетного відшкодування з бюджету.

Перевірка проведена у період з 26.04.2021 по 19.05.2021.

За результатами проведеної перевірки складено Акт від 21.05.2021 № 391/31-00-07-01-02-02/00146137 (надалі Акт).

Згідно Акту 21.05.2021 № 391/31-00-07-01-02-02/00146137, перевіркою дотримання податкового законодавства при декларуванні за лютий 2021 року у Декларації від`ємного значення з ПДВ, у тому числі заявленого до відшкодування з бюджету, встановлено порушення:

п.п. 20.1.9 п. 20.1 ст. 20 Податкового кодексу України, абзацу 4 пункту 1 розділу 1 розділу ІІ Наказу Міністерства фінансів України від 02.09.2014 №879 «Про затвердження Положення про інвентаризацію активів та зобов`язань» та недопущення посадових осіб контролюючих органів до проведення інвентаризації, проведеної на вимогу контролюючого органу;

п. 44.1 ст. 44, п.п. 198.5 ст. 198, п. 200.1, п. 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI, Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 28.01.2016 №21,

в результаті чого занижено податкові зобов`язання по декларації з податку на додану вартість за лютий 2021 року в сумі 63 275 грн, завищено суму, що підлягає бюджетному відшкодуванню на 63 275 грн та недопущення посадових осіб контролюючих органів до участі в проведенні інвентаризації, проведеної на вимогу контролюючого органу.

На підставі Акту від 21.05.2021 № 391/31-00-07-01-02-02/00146137 Центральним МУ ДПС по роботі з ВПП складено податкове повідомлення-рішення від 18.06.2021 № 335310007-01-03 за формою «В1», згідно якого визначено суму завищення бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 63 275 грн та застосовано штрафні (фінансові) санкції (штраф) у розмірі 15 818,75 грн.

Позивачем було оскаржено ППР від 18.06.2021 № 335310007-01-03 в адміністративному порядку.

Рішенням про результати розгляду скарги від 17.08.2021 № 18821/6/99-00-06-01-02-06 ДПС України залишено без змін ППР Центрального МУ ДПС по роботі з ВПП від 18.06.2021 № 335310007-01-03, а скаргу без задоволення.

Вважаючи, що спірне податкове повідомлення-рішення від 18.06.2021 № 335310007-01-03 прийнято з порушенням вимог чинного законодавства позивач звернувся з цим позовом до суду.

Вирішуючи даний спір, суд застосовує такі норми права та виходить з таких мотивів.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України № 2755-VI від 02 грудня 2010 року (надалі - ПК України).

Так, у відповідності до підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 ПК України встановлено, що контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України) в порядку, встановленому цим Кодексом.

Відповідно до пункту 75.1 статті 75 ПК України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.

Згідно з підпунктом 5.1.2 пункту 75.1 статті 75 ПК України документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов`язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи контролюючого органу і проводиться за наявності хоча б однієї з підстав, визначених цим Кодексом.

Так, як вже було встановлено судом вище та підтверджуються матеріалами справи, Центральне МУ ДПС по роботі з ВПП відповідно до підпункту 78.1.8 п. 78.1 ст. 78 ПК України на підставі наказу Центральне МУ ДПС по роботі з ВПП від 20 квітня 2021 року № 295 була проведена документальна позапланова виїзна перевірка ТОВ «СК ДЖОНСОН» з питань законності декларування від`ємного значення податку на додану вартість, яке становить більше 100 тис. грн. по декларації з податку на додану вартість за лютий 2021 (вх. № 9056073956 від 18.03.2021) з урахуванням періодів декларування від`ємного значення та поданих уточнюючих розрахунків.

Відповідно до підпункту 78.1.8 пункту 78.1 статті 78 ПК України, документальна позапланова перевірка здійснюється якщо платником подано декларацію, в якій заявлено до відшкодування з бюджету податок на додану вартість, за наявності підстав для перевірки, визначених у розділі V цього Кодексу, та/або з від`ємним значенням з податку на додану вартість, яке становить більше 100 тис. гривень.

Водночас, відповідно до абзацу 2 підпункту 78.1.8 пункту 78.1 статті 78 ПК України документальна позапланова перевірка з підстав, визначених у цьому підпункті, проводиться виключно щодо законності декларування заявленого до відшкодування з бюджету податку на додану вартість та/або з від`ємного значення з податку на додану вартість, яке становить більше 100 тис. гривень.

Аналіз наведених норм ПК України свідчить про те, що контролюючий орган наділений повноваженнями на проведення документальної позапланової перевірки платника податку в разі, якщо платником подано декларацію, в якій заявлено до відшкодування з бюджету ПДВ (пп. 78.1.8 п. 78.1 ст. 78 ПК України) і якщо розрахунок такої суми бюджетного відшкодування зроблено за рахунок від`ємного значення, сформованого за визначеними у пункті 200.11 статті 200 ПК України операціями.

У такому випадку перевірка від`ємного значення ПДВ (а не перевірка безпосередньо бюджетного відшкодування) не буде різною за своєю суттю за умови якщо розрахунок суми бюджетного відшкодування зроблено за рахунок від`ємного значення, сформованого за визначеними у п. 200.11 ст. 200 ПК України операціями.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 808/2911/17.

Статтею 200 розділу V «Податок на додану вартість» ПК України встановлено порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), та строки проведення розрахунків.

Згідно з пунктом 200.7 статті 200 ПК України, платник податку, який має право на отримання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення суми бюджетного відшкодування, подає відповідному контролюючому органу податкову декларацію та заяву про повернення суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації.

Пунктом 200.10 статті 200 ПК України визначено, що у строк, передбачений абзацом першим пункту 76.3 статті 76 цього Кодексу, контролюючий орган проводить камеральну перевірку даних податкової декларації або уточнюючих розрахунків (в разі їх подання).

Платники податку, які мають право на бюджетне відшкодування відповідно до цієї статті та подали заяву про повернення суми бюджетного відшкодування, отримують таке бюджетне відшкодування в разі узгодження контролюючим органом заявленої суми бюджетного відшкодування за результатами камеральної перевірки, а у випадках, визначених пунктом 200.11 цієї статті, - за результатами перевірки, зазначеної у такому пункті, що проводяться відповідно до цього Кодексу.

Згідно з пунктом 200.11 статті 200 ПК України контролюючий орган має право протягом 60 календарних днів, що настають за граничним строком подання податкової декларації, а в разі якщо така податкова декларація надана після закінчення граничного строку - за днем її фактичного подання провести документальну перевірку платника податку в разі, якщо розрахунок суми бюджетного відшкодування було зроблено за рахунок від`ємного значення, сформованого за операціями: за періоди до 1 липня 2015 року, що не підтверджені документальними перевірками; з придбання товарів/послуг за період до 1 січня 2017 року у платників податку, що використовували спеціальний режим оподаткування, визначений відповідно до статті 209 цього Кодексу.

Наведені вище положення Податкового кодексу України покликані запобігти зловживанням контролюючим органом у проведенні перевірок з ширшим обсягом питань.

Недотримання контролюючим органом вимог підпункту 78.1.8 пункту 78.1 статті 78 та пункту 200.11 статті 200 ПК України є порушенням порядку проведення перевірки та самостійною підставою для скасування податкового повідомлення-рішення, яке прийняте на підставі акту, складеного за результатами такої перевірки.

Як встановлено судом, в податковій декларації з податку на додану вартість за лютий 2021 року (рядок 20.2.1) позивачем заявлено суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за лютий 2021 року в розмірі 2 131 418 грн.

Позивач наголошує, що розрахунок суми бюджетного відшкодування зроблено за рахунок від`ємного значення, сформованого за операціями 2018-2020 років.

При цьому, відповідачем не заперечується той факт, що при розрахунку суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість за лютий 2021 року, позивачем не враховувалось від`ємне значення, сформоване за операціями, передбаченими в пункті 200.11 статті 200 ПК України.

З урахуванням вказаних обставин суд звертає увагу на висновки викладені Верховним Судом в постанові від 14 травня 2019 року по справі № 813/3175/15, в яких Верховним Судом зазначено наступне: «перевірка за підпунктом 78.1.8 пункту 78.1 статті 78 ПК України має відмінність, застосування якої залежить від того, чи заявлено платником податку відшкодування з бюджету податку на додану вартість. Якщо так, для проведення перевірки необхідна наявність підстав, визначених у розділі V цього Кодексу. Якщо бюджетне відшкодування не заявлено - така вимога відсутня.».

Тобто, контролюючий орган наділений повноваженнями на проведення документальної позапланової перевірки платника податку у разі, якщо платником подано декларацію, в якій заявлено до відшкодування з бюджету ПДВ (підпункт 78.1.8 пункту 78.1 статті 78 ПК України), в якій розрахунок такої суми бюджетного відшкодування зроблено за рахунок від`ємного значення, сформованого за визначеними у п. 200.11 ст. 200 ПК України операціями.

Суд наголошує, що предметом позапланової виїзної перевірки, результати якої оформлено актом від 21.05.2021 № 391/31-00-07-01-02-02/00146137, було виключно питання достовірності нарахування позивачем суми бюджетного відшкодування (ряд. 20.2.1 ряд. 20.2 ряд. 20 податкової декларації), а не декларування суми від`ємного значення з податку, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (ряд. 21 податкової декларації).

Отже, враховуючи, що при розрахунку суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість за лютий 2021 року, позивачем не враховувалось від`ємне значення, сформоване за операціями, передбаченими в пункті 200.11 статті 200 ПК України, у відповідача були відсутні визначені у підпункті 78.1.8 пункту 78.1 статті 78 ПК України підстави для проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «СК ДЖОНСОН».

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 19 березня 2020 року у справі № 460/2939/18, де судом також зазначено, що вживання в тексті норм підпункту 78.1.8 пункту 78.1 статті 78, та пункту 200.11 статті 200 Податкового кодексу України словосполучень «відшкодування з бюджету податку на додану вартість», «сума бюджетного відшкодування» наряду із «від`ємне значення з податку на додану вартість» свідчить про те, що встановлена підпунктом 78.1.8 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України умова перевищення 100 тис. гривень, як підстава для проведення позапланової документальної перевірки стосується від`ємного значення з податку на додану вартість, як окремого від суми бюджетного відшкодування показника податкового обліку.

Отже, з аналізу наведених норм можна дійти висновку, що контролюючий орган наділений повноваженнями на проведення документальної позапланової перевірки платника податку в разі, якщо платником подано декларацію, в якій заявлено до відшкодування з бюджету ПДВ (пп. 78.1.8 п. 78.1 ст. 78 ПК України) і якщо розрахунок такої суми бюджетного відшкодування зроблено за рахунок від`ємного значення, сформованого за визначеними у п. 200.11 ст. 200 ПК України операціями.

Встановлені під час судового розгляду судом обставини свідчать про відсутність передбачених п. 200.11 ст. 200 ПК України підстав для призначення позапланової документальної перевірки.

Разом з тим, суд звертає увагу, що під час судового розгляду справи Центральним МУ ДПС по роботі з ВПП жодним чином не було обґрунтовано наявність законодавчо визначених підстав для проведення позапланової документальної перевірки ТОВ «СК ДЖОНСОН».

В якості підстави для призначення такої перевірки контролюючим органом в наказі було зазначено лише те, що ТОВ «СК ДЖОНСОН» подано податкову декларацію з ПДВ за лютий 2021 року, в якій заявлену суму бюджетного відшкодування ПДВ за лютий 2021 року на суму 2 131 418 грн.

Зважаючи на викладене у сукупності, суд приходить до висновку про незаконність проведення контролюючим органом документальної позапланової перевірки ТОВ «СК ДЖОНСОН», результати якої оформлені актом перевірки від 21.05.2021 № 391/31-00-07-01-02-02/00146137. Звідси вказані обставини унеможливлюють виникнення правових наслідків такої перевірки, в тому числі визначення за її наслідками грошових зобов`язань з податку на додану вартість та зменшення оскаржуваним у цій справі податковим повідомленням-рішенням розміру задекларованого позивачем бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 21 лютого 2020 року у справі № 826/17123/18, від 22 вересня 2020 року у справі № 520/8836/18 та від 22 вересня 2020 року у справі № 520/8836/18.

Правовими положеннями ч.5 ст. 242 КАС України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так, судом прийнято до уваги правову позицію Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у справі № 826/17123/18 від 02 лютого 2020 року, відповідно до якої Верховний Суд відступив від висновків про застосування норми права у подібних правовідносинах у частині того, що саме на етапі допуску до перевірки платник податків може поставити питання про необґрунтованість її призначення та проведення, реалізувавши своє право на захист від безпідставного здійснення податкового контролю щодо себе; а також, що допуск до перевірки нівелює правові наслідки процедурних порушень, допущених контролюючим органом при призначенні та проведенні відповідної документальної виїзної або фактичної перевірки, які викладено в постановах Верховного Суду від 13 березня 2018 року (справа № 804/1113/16), від 24 травня 2019 року (справа № 826/16221/15), від 03 жовтня 2019 року (справа №820/850/16), від 16 жовтня 2019 (справа № 820/11291/15), від 22 листопада 2019 року (справа №815/4392/15) тощо.

Водночас, судова палата з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду сформулювала правовий висновок, відповідно до якого незалежно від прийнятого платником податків рішення про допуск (недопуск) посадових осіб до перевірки, оскаржуючи в подальшому наслідки проведеної контролюючим органом перевірки у вигляді податкових повідомлень-рішень та інших рішень, платник податків не позбавлений можливості посилатись на порушення контролюючим органом вимог законодавства щодо проведення такої перевірки, якщо вважає, що вони зумовлюють протиправність таких податкових повідомлень-рішень. При цьому, таким підставам позову, за їх наявності, суди повинні надавати правову оцінку в першу чергу, а у разі, якщо вони не визнані судом такими, що тягнуть протиправність рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки, - переходити до перевірки підстав позову щодо наявності порушень податкового та/або іншого законодавства.

З огляду на вищезазначений правовий висновок Верховного Суду, оскаржуючи наслідки проведеної контролюючим органом перевірки у вигляді податкових повідомлень-рішень платник податків може посилатись на порушення порядку проведення такої перевірки (наказу), яким судами, поряд із встановленими в ході перевірки порушеннями податкового та/або іншого законодавства, має бути надана правова оцінка в першу чергу.

Згідно правового висновку висловленого в постанові Верховного Суду від 05 травня 2018 року у справі № 810/3188/17 оцінка правомірності наказу про проведення документальної перевірки, у тому числі позапланової невиїзної, повинна надаватися з урахуванням достатності змісту наказу для висновків про фактичну підставу проведення відповідної перевірки.

Виходячи з усталеної вищезазначеної практики Верховного Суду, суд доходить висновку, що обставини щодо протиправності проведення відповідачем перевірки, за наслідками якої і було прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення, є достатніми для висновку про протиправність та скасування оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Поряд з цим, оцінивши обставини та підстави прийняття спірного рішення, суд також вважає за доцільне зазначити, що виявлені нестачі за актами інвентаризації, проведеної в травні 2021 року, ніяким чином не можуть впливати на показники податкової декларації з податку на додану вартість за лютий 2021 року, відтак висновки Акта перевірки, за результатами якого прийнято спірне рішення про завищення суми бюджетного відшкодування є безпідставними та суперечать предмету перевірки.

Більше, того суд наголошує, що позивач виконав свої податкові зобов`язання щодо результатів інвентаризації в повному обсязі та саме в тому періоді, який визначений ПК України. Адже позивачем складено зведену податкову накладну від 31.05.2021 № 271, якою враховані результати актів інвентаризації та визначено відповідні податкові зобов`язання.

Аналіз наведених правових положень та вищезазначених обставин справи дає підстави суду для висновку, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення є протиправним та підлягає скасуванню, відповідно до вищевикладених висновків суду.

Суд також зазначає, що принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень має на увазі, що рішенням повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення.

Європейський суд з прав людини у рішенні по справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

У рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються, а в рішенні від 27.09.2010 по справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» - що ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

Отже, рішення суб`єкта владних повноважень повинно ґрунтуватися на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Мають значення, як правило, ті обставини, які передбачені нормою права, що застосовується. Суб`єкт владних повноважень повинен врахувати усі ці обставини, тобто надати їм правову оцінку: прийняти до уваги або відхилити. У разі відхилення певних обставин висновки повинні бути мотивованими, особливо, коли має місце несприятливе для особи рішення.

Принцип обґрунтованості рішення вимагає від суб`єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов`язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, тощо.

При цьому, суб`єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями та неперевіреними фактами, а не конкретними обставинами. Так само недопустимо надавати значення обставинам, які насправді не стосуються справи. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.

При цьому, прийняття рішення, вчинення (не вчинення) дії вимагає від суб`єкта владних повноважень діяти добросовісно, тобто з щирим наміром щодо реалізації владних повноважень та досягнення поставлених цілей і справедливих результатів, з відданістю визначеним законом меті та завданням діяльності, передбачувано, без корисливих прагнень досягти персональної вигоди, привілеїв або переваг через прийняття рішення та вчинення дії.

Таким чином, висновки та рішення суб`єкта владних повноважень можуть ґрунтуватися виключно на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.

Щодо інших доводів сторін, які викладені у заявах по суті справи, суд зазначає таке.

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Згідно з пунктом 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 року статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

За змістом пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

У процесі розгляду справи суд не встановив інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення цього спору. А решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно з ч.ч. 1-2 ст. 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Вимогами ст. 76 КАС України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).

На думку суду, позивач надав належні та допустимі докази в обґрунтування заявлених позовних вимог, в той час як відповідач, як суб`єкт владних повноважень, покладений на нього обов`язок доказування правомірності прийняття оскаржуваного рішення з урахуванням вимог, встановлених ч. 2 ст. 19 Конституції України та ч. 2 ст. 2 КАС України, не виконав.

Резюмуючи вище наведене та керуючись п. 10 ч. 2 ст. 245 КАС України з метою забезпечення ефективного захисту прав позивача суд вважає, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення слід визнати протиправним та скасувати, відтак позовні вимоги задовольнити повністю.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат відповідно до КАС України, суд виходить з наступного.

Приписами ч.1 ст.139 КАС України передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно з платіжним дорученням №1 від 01.09.2021 позивачем сплачено судовий збір в сумі 2270,00 грн, який підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Вирішуючи питання щодо компенсації позивачу витрат на професійну правничу допомогу, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. ч. 1-2 ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Згідно з ч. ч. 3-4 ст. 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до ч. ч. 5-7 ст. 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

За положеннями ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05 липня 2012 року № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Аналіз вищенаведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов`язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

Суд звертає увагу, що при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі Баришевський проти України, від 10 грудня 2009 року у справі Гімайдуліна і інших проти України, від 12 жовтня 2006 року у справі Двойних проти України, від 30 березня 2004 року у справі Меріт проти України, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.

З метою підтвердження судових витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 14 980,00 грн представником позивача надано наступні копії документів: додаток 1 «Інформацію про визнання та репутацію КМ Партнери», додаток 2 «Інформація щодо присудження судами витрат на правничу допомогу адвокатів АО «КМ Партнери», договір про надання правової допомоги № 11-1/38-2018 від 21.06.2018, додаткова угода №1 до договору про надання правової допомоги № 11-1/38-2018 від 21.06.2018, акт надання послуг від 25.10.2021, рахунок-фактура №106 від 25.10.2021, банківська виписка за 04.11.2021, копія свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю та посвідчення адвоката Медведєвої О.Ю., копія посвідчення помічника адвоката Харітонової О.Г.

Представник відповідача подав клопотання про зменшення розміру заявленої суми судових витрат на професійну правничу допомогу, в якій покликаючись на правові позиції Верховного Суду та рішення Європейського суду з прав людини, резюмує, що з урахуванням наявних в матеріалах справи доказів складу та розміру витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, предмету позову та конкретних обставин справи, суті виконаних послуг, вважає, що заявлена позивачем до відшкодування сума витрат на професійну правничу допомогу є надмірною та такою, що не відповідає складності вказаної справи.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з справ людини, як джерело права.

Частиною 2 ст. 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

У справі «Est/West Alliance Limited» проти України» (заява № 19336/04; остаточне рішення 02.06.2014) Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

При визначенні суми відшкодування суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг, що відповідає позиції Верховного Суду викладеній у постанові від 23.04.2019 у справі №826/9047/16 (касаційне провадження №К/9901/5750/19).

Враховуючи згадану правову позицію Верховного Суду, виходячи з принципу співмірності та розумності судових витрат, враховуючи конкретні обставини справи та зміст виконаних послуг, суд вважає за доцільне зменшити розмір судових витрат на професійну правничу допомогу та покласти на відповідача понесені позивачем судові витрати на оплату професійної правничої допомоги адвоката в суді першої інстанції в сумі 7 500,00 грн. В задоволенні решти суми витрат на професійну правничу допомогу відмовити.

Керуючись ст. ст. 2, 8-10, 14, 72-77, 90, 139, 242-246, 255, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в :

позов Товариства з обмеженою відповідальністю, що повністю належить іноземним інвесторам «СК ДЖОНСОН» (проспект Степана Бандери, будинок 19-Б, місто Київ, 04073; код ЄДРПОУ 00146137) до Центрального міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків (вулиця Кошиця, будинок 3, м. Київ, 01068; код ЄДРПОУ 44082145) про скасування податкового повідомлення-рішення, задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Центрального міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків від 18.06.2021 №335310007-01-03.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень Центрального міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків на користь Товариства з обмеженою відповідальністю, що повністю належить іноземним інвесторам «СК ДЖОНСОН» судові витрати у вигляді судового збору в сумі 2 270 (дві тисячі двісті сімдесят) гривень 00 копійок та 7 500 (сім тисяч п`ятсот) гривень 00 копійок судових витрат на професійну правничу допомогу.

У задоволенні стягнення решти витрат на професійну правничу допомогу, відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 19.05.2025.

Суддя Сидор Н.Т.