Постанова

від 21.05.2025 по справі 344/4890/25

ХЕРСОНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 344/4890/25

Провадження № 22-ц/4808/756/25

Головуючий у 1 інстанції Кіндратишин Л. Р.

Суддя-доповідач Барков В. М.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 травня 2025 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд у складі:

головуючого судд Баркова В. М.

суддів: Василишин Л. В.,

Пнівчук О. В.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Савчин Тетяни Михайлівни на ухвалу Івано-Франківського міського суду від 14 квітня 2025 року в складі судді Кіндратишин Л. Р., постановлену у м.Івано-Франківську, у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , виконавчий комітет Івано-Франківської міської ради про визнання фізичної особи недієздатною, встановлення опіки та призначення опікуна,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2025 року заявник ОСОБА_1 , заінтересовані особи ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , виконавчий комітет Івано-Франківської міської ради звернувся до суду із заявою про визнання фізичної особи недієздатною, встановлення опіки та призначення опікуна.

Ухвалою Івано-Франківського міського суду від 14 квітня 2025 року повернуто заяву ОСОБА_1 за участю заінтересованих осіб ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради про визнання фізичної особи недієздатною, встановлення опіки та призначення опікуна у зв`язку із зловживанням процесуальними правами.

У апеляційній скарзі на зазначену ухвалу суду представник заявника ОСОБА_1 адвокат Савчин Т. М., посилаючись на її незаконність та необґрунтованість, а також на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить ухвалу суду скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Представник заявника ОСОБА_1 не погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що подача ОСОБА_1 двох аналогічних за змістом заяв у справі № 344/4316/25 та у справі № 344/4890/24, за участю тотожних заінтересованих осіб, з тим самим предметом та з тих самих підстав із зазначенням різних місць реєстрації його та особи, яку просить визнати недієздатною, є зловживанням процесуальними правами.

Вказує, що вперше заявник звернувся до суду із зазначеною заявою 11 березня 2025 року, справі було присвоєно № 344/4316/25. Однак, ухвалою Івано-Франківського міського суду від 13 березня 2025 року заяву ОСОБА_1 було визнано неподаною та повернуто заявнику.

Представник скаржника зазначає, що 20 березня 2025 року з врахуванням висновків суду першої інстанції, зазначених в ухвалі від 13 березня 2025 року при розгляді справи № 344/4316/25, ОСОБА_1 подав заяву про визнання фізичної особи недієздатною, встановлення опіки та призначення опікуна до Івано-Франківського міського суду, однак ухвалою суду від 24 березня 2025 року його заява була залишена без руху, а в подальшому повернута на підставі ст. 44 ЦПК України.

Зауважує, що висновок суду першої інстанції про те, що подання повторно заяви є зловживанням права на звернення до суду прямо суперечить ч. 7 ст. 185 ЦПК України, яка чітко визначає, що повернення заяви та залишення позову без розгляду не перешкоджає повторному зверненню до суду.

Судом першої інстанції не враховано того, що норма п. 2 ч. 2 ст. 44 ЦПК України підлягає застосуванню лише, якщо буде встановлено, що одна і та ж судова справа перебуває в провадженні різних суддів одночасно. Натомість заяви були подані ОСОБА_1 з тривалим інтервалом часу, різні за змістом та з різними додатками, що унеможливлює маніпуляції автоматизованим розподілом справ між суддями. Більш того, матеріали справи № 344/4316/25 ніколи не перебували в провадженні судді Кіндратишин Л. Р., а тому будь-якої процесуальної можливості ознайомлення судді та співставлення поданих заяв у суду не було.

Вважає передчасним висновок суду про тотожність заяв ОСОБА_1 , оскільки суд міг дійти до такого переконання лише в разі витребування матеріалів іншої цивільної справи, а не співставлення відомостей з ухвали, опублікованої в Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Відзив на апеляційну скаргу у встановлений судом строк іншими учасниками справи не надано. Відповідно до частини третьої статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Згідно з статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній та додатково поданими доказами, перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно із ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

За змістом ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в тому числі в пункті 6 частини першої статті 353 цього Кодексу (ухвала про повернення заяви позивачеві (заявникові)), розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Частиною 13 ст. 7 ЦПК України визначено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

З огляду на вищенаведене, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити з наступних підстав.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Постановлена ухвала суду першої інстанції вищезазначеним вимогам не відповідає.

Постановляючи ухвалупро повернення заяви заявникові ОСОБА_1 , суд першої інстанції прийшов до висновків, що повторне подання заявником ОСОБА_1 , за участю заінтересованих осіб: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради заяви про визнання фізичної особи недієздатною, встановлення ним опіки над ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка є аналогічною (тотожною) заяві у справі № 344/4316/25, щодо якої постановлено ухвалу про повернення заяви, в розумінні ст. 44 ЦПК України є зловживання стороною заявника процесуальними правами.

Однак, погодитися із такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не може з огляду на таке.

Статтею 2 ЦПК України визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України та статті 15 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людини при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд.

Європейський суд з прав людини наголошує, що пункт 1 статті 6 гарантує кожному право порушити в суді чи відповідному органі будь-який позов, який стосується його цивільних прав та обов`язків. Таким чином передбачено «право на суд», одним з аспектів якого є право доступу до суду, тобто, право порушувати в судах позов для вирішення цивільного спору.

Наведені норми свідчать про те, що ніхто не може бути обмежений у праві на доступ до правосуддя, яке охоплює можливість особи ініціювати судовий розгляд та брати безпосередню участь у судовому процесі, або позбавлений такого права. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Між тим, необхідно враховувати, що будь-яке суб`єктивне право має межі, оскільки існує міра свободи, міра можливої поведінки правомочної особи в правовідносинах.

Цивільне процесуальне законодавство містить застереження щодо заборони учасникам судового процесу зловживати наданими їм процесуальними правами.

Зловживання процесуальними правами це особливий вид юридично значущої поведінки, яка полягає у діях (бездіяльності) учасника процесу, що суперечать завданням цивільного судочинства.

Частиною першою статті 44 ЦПК України встановлено, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Верховний Суд у постанові від 31 серпня 2021 року у справі № 570/5535/17 (провадження № 61-6076св21) зазначив, що на осіб, які беруть участь у справі, покладається загальний обов`язок добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки. При цьому під добросовісністю потрібно розуміти таку реалізацію прав і виконання обов`язків, що передбачають користування правами за призначенням, здійснення обов`язків в межах, визначених законом, недопустимість посягання на права інших учасників цивільного процесу, заборону зловживати наданими правами.

Зловживання процесуальними правами як особливий різновид цивільного процесуального правопорушення полягає у тому, що при зловживанні процесуальними правами відбувається порушення умов реалізації суб`єктивних цивільних процесуальних прав. Це положення відповідає загальнотеоретичним розробкам конструкції зловживання правом, в яких воно нерідко визначається як поведінка, що перевищує (або порушує) межі здійснення суб`єктивних прав. Суб`єкт цивільного судочинства свої цивільні процесуальні права має здійснювати відповідно до їх призначення, яке або прямо визначено змістом того чи іншого суб`єктивного права, або вочевидь випливає з логіки існування того чи іншого суб`єктивного процесуального права.

Зловживання процесуальними правами може мати форму штучного ускладнення цивільного процесу, ускладнення розгляду справи в результаті поведінки, що перешкоджає винесенню рішення у справі або вчиненню інших процесуальних дій.

Згідно з пунктом 2 частини другої статті 44 ЦПК України залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню цивільного судочинства, зокрема: подання декількох позовів до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав, або подання декількох позовів з аналогічним предметом і з аналогічних підстав, або вчинення інших дій, метою яких є маніпуляція автоматизованим розподілом справ між суддями.

Вирішення питання про наявність чи відсутність факту зловживання віднесене на розсуд суду, що розглядає справу.

Маніпуляція автоматизованим розподілом справ полягає у тому, що кожен з поданих численних позовів розподіляється на певного суддю (в межах юрисдикції одного суду) і позивач отримує право вибору головуючого судді у справі, тим самим невелюючи основоположні принципи цивільного судочинства.

Питання щодо наявності чи відсутності зловживання правом на подання заяви вирішується судом у кожному конкретному випадку окремо. Проте, за загальним правилом, яке міститься у справі «Миролюбов та інші проти Латвії» (рішення від 15.09.2009), про зловживання правом у розумінні п. 3 ст. 35 Конвенції мова йде у тих випадках, коли поведінка заявника, яка явно не відповідає призначенню гарантованого Конвенцією права на звернення до суду, порушує встановлений порядок роботи суду або ускладнює належний перебіг розглядів справ. При цьому суд наголошує, що визнання заяви неприйнятною з мотивів зловживання правом на подання заяви є винятковим процедурним заходом (пункти 62, 65).

У справі, що переглядається встановлено, що у провадженні Івано-Франківського міського суду перебувала справа № 344/4316/25 (суддя Польська М. В.) за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , виконавчий комітет Івано-Франківської міської ради про визнання фізичної особи недієздатною, встановлення опіки та призначення опікуна. Із відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі судових рішень за посиланням https://reyestr.court.gov.ua/Review/125805246 вбачається, що ухвалою Івано-Франківського міського суду від 13 березня 2025 року дану заяву визнано неподаною та повернуто її заявнику, оскільки він не входить до суб`єктного складу осіб, визначеного ч. 3 ст. 296 ЦПК України, яким законом надано право на звернення до суду із заявою про визнання особи недієздатною. Зазначена ухвала в апеляційному порядку оскаржена не була.

З матеріалів справи вбачається, що заявник ОСОБА_1 20 березня 2025 року повторно звернувся із вищезазначеною заявою. Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20 березня 2025 року зазначена заява розподілена судді Кіндратишин Л. Р., вказаній заяві присвоєно єдиний унікальний номер судової справи № 344/4890/25 (а.с. 46).

Таким чином, на час подання даної заяви у провадженні Івано-Франківського міського суду не перебувало аналогічної справи.

Колегія суддів зауважує, що вищезазначені заяви ОСОБА_1 було подано в різний період часу та за жодною з них не було відкрито провадження.

Згідно ч. 7 ст. 185 ЦПК України повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню із заявою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення заяви.

При цьому слід зазначити, що звернення до суду з позовом є суб`єктивним правом особи, гарантованим статтями 55, 124 Конституції України, та безумовним доступом до правосуддя незалежно від обґрунтованості позову.

З огляду на вищезазначене, повторне звернення заявника ОСОБА_1 із заявою про визнання особи недієздатною, після її визнання неподаною та повернення не є зловживанням процесуальними правами в розумінні п. 2 ч. 2 ст. 44 ЦПК України.

А тому висновок суду першої інстанції про повернення заяви ОСОБА_1 у зв`язку із зловживанням процесуальними правами є передчасним.

Також колегія суддів враховує норми Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що ніхто не може бути обмежений у праві на доступ правосуддя. Висновок про штучний характер позову не повинен ґрунтуватися на припущеннях суду і може свідчити про порушення прав позивача на судовий захист.

В матеріалах справи відсутні докази про вчинення заявником дій, направлених на штучне ускладнення цивільного процесу, ускладнення розгляду справи поведінкою, що перешкоджає винесенню рішення у справі або вчиненню інших процесуальних дій.

Оскільки оскаржувана ухвала перешкоджає подальшому провадженню у справі, її необхідно скасувати та справу повернути до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Керуючись ст. 367, 368, 374, 379, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Савчин Тетяни Михайлівни задовольнити.

Ухвалу Івано-Франківського міського суду від 14 квітня 2025 року скасувати.

Справу направити до Івано-Франківського міського суду для продовження розгляду.

Постанова суду набирає законної сили з дня її ухвалення і касаційному оскарженню не підлягає.

Повний текст постанови складено 21 травня 2025 року.

Судді В. М. Барков

Л. В. Василишин

О. В. Пнівчук