Рішення

від 21.05.2025 по справі 708/1440/24

ЧОРНОБАЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 708/1440/24

Номер провадження № 2/708/70/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 травня 2025 року

Чигиринський районний суд Черкаської області в складі:

головуючої - судді Івахненко О.Г.,

при секретарі - Тендітній Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Чигирині Черкаської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, орган опіки та піклування виконавчого комітету Васильківської міської ради Київської області, про позбавлення батьківських прав,-

ВСТАНОВИВ

Позивачка в особі свого представника - адвоката Струць Т.І. через систему "Електронний суд" звернулася до суду з позовом до відповідача про позбавлення його батьківських прав відносно малолітньої дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Позовна заява мотивована тим, що позивачка перебувала у шлюбі з відповідачем, який розірвано відповідно до рішення Сквирського районного суду Київської області від 06.02.2015 року, що набрало законної сили.

У період шлюбу ІНФОРМАЦІЯ_2 у сторін народилася дочка ОСОБА_4 .

03.08.2016 року позивачка уклала шлюб з ОСОБА_5 , у якому ІНФОРМАЦІЯ_3 народилася дочка ОСОБА_6 .

Зазначає, що після розлучення відповідач перестав цікавитись життям дочки, її розвитком та здоров`ям, не бере участі у її вихованні, не спілкується з дитиною, ухиляється від виконання батьківських обов`язків. Дитина проживає разом з нею та перебуває на повному її утриманні та забезпеченні. Позивачка виховує і повністю утримує дитину, бере участь у її житті, сприяє її повноцінному розвитку, а роль батька виконує чоловік позивачки ОСОБА_5 .

Посилаючись на те, шо відповідач самоусунувся від виконання батьківських обов`язків і дитина залишилася без його опіки, протягом всього часу проживає з позивачкою та її родиною, позивачка просить позбавити відповідача батьківських прав.

У судове засідання, будучи належним чином повідомленими про час та місце розгляду справи, позивачка та її представниця не з`явились, де остання подала до суду заяву про розгляд справи без її учаті та участі позивачки.

Відповідач, будучи належним чином повідомленим про час та місце розгляду справи, в судове засідання не з`явився, не повідомивши про причини неявки.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, органу опіки та піклування виконавчого комітету Васильківської міської ради Київської області, будучи належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, в судове засідання також не з`явився, надіславши заяву про розгляд справи у їх відсутності з проханням прийняти рішення в інтересах дитини.

Дослідивши матеріали справи шляхом повного і всебічного дослідження, суд доходить до наступних висновків.

Згідно статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Як передбачено ст. 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

Відповідно до частини першої, другої статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частина друга статті 15 Закону України «Про охорону дитинства»).

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона/він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Тлумачення наведених положень статті 164 СК України свідчить, що ухилення від виконання обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграфи 57, 58).

ЄСПЛ також зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (пункт 100 рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09, рішення ЄСПЛ від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13).

Також ЄСПЛ наголошував на тому, що позбавлення особи її/його батьківських прав є особливо кардинальним заходом, який позбавляє батька/матір сімейного життя з дитиною, та не відповідає меті їх воз`єднання, зазначивши при цьому, що наявність сімейних зв`язків між подружжям та дитиною, про які вони дійсно піклуються, мають бути захищені відповідно Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення ЄСПЛ від 30 червня 2020 року у справі «Ілля Ляпін проти росії», заява № 70879/11).

Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання. Попри це в першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

У постанові від 06 травня 2020 року у справі № 753/2025/19 (провадження № 61-1344св20) Верховний Суд зазначив, що «ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків. Питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав, подання відповідачем апеляційної скарги свідчить про його інтерес до дитини».

У постанові від 02 жовтня 2019 року у справі № 461/7387/16-ц (провадження № 61-29266св18) Верховний Суд вказав, що «зверненню до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справи, мають оцінювальний характер, залежать від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин. За положенням частини шостої статі 19 СК України, суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування (про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав), якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Висновок виконавчого комітету має рекомендаційний характер. Судам слід мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку. Самі по собі встановлені судами факти, що батьки спілкуються з дитиною, забезпечують її матеріально, беруть участь у вихованні не у достатній мірі не може бути підставою для позбавлення батьківських прав. Інтереси дитини полягають в тому, щоб забезпечити її право на потребу у любові, піклуванні та матеріальної забезпеченості (стаття 5 Декларації про соціальні та правові принципи, що стосуються захисту і благополуччя дітей, особливо у разі передачі дітей на виховання та їх усиновлення на національному і міжнародному рівнях від 03 грудня 1986 року). Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків тощо. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину та освідомлення цього самою дитиною вже несе в собі негативний вплив на її свідомість та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини».

Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків. Зокрема, вказаний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17 (провадження № 61-13752св19), від 13 квітня 2020 року у справі № 760/468/18 (провадження № 61-8883св19), від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18 (провадження № 61-4014св20), від 11 вересня 2020 року у справі № 357/12295/18 (провадження № 61-21461св19), від 29 липня 2021 року у справі № 686/16892/20 (провадження № 61-6807св21).

Наведене узгоджується з висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, сформульованими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц та Верховним Судом у постановах: від 02 грудня 2020 року у справі № 180/1954/19, від 13 листопада 2020 року у справі № 760/6835/18, від 09 листопада 2020 року у справі № 753/9433/17, від 02 листопада 2020 року у справі № 552/2947/19, від 13 березня 2019 року в справі № 631/2406/15-ц та у постанові від 24 квітня 2019 року у справі № 300/908/17.

З урахуванням цього, суд констатує, що судова практика у цій категорії справ є сталою і підстави для відступлення від вказаних висновків можливі лише фактичних обставин конкретної справи й доказування.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частиною другою статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до частини першої статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З наведеного випливає, що доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення останнього батьківських прав, покладено саме на позивача.

Як встановлено судом, сторони перебували в зареєстрованому шлюбі, який розірвано відповідно до рішення Сквирського районного суду Київської області від 06.02.2015 року, що набрало законної сили (а.с.25).

Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 16.01.2014 року від даного шлюбу сторони мають спільну малолітню дочку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.24).

Позивачкою не надано доказів щодо стягнення з відповідача аліментів на утримання дитини та про наявність чи відсутність заборгованості по їх сплаті, водночас наявність заборгованості по сплаті аліментів не є свідченням свідомого ухилення від виконання батьківських обов`язків по утриманню дитини та не є виключною обставиною для позбавлення особи батьківських прав.

Судячи зі свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 від 03.08.2016 року позивачка уклала шлюб з ОСОБА_5 , від цього шлюбу ІНФОРМАЦІЯ_3 народилася дочка ОСОБА_6 (свідоцтво про народження серії НОМЕР_3 від 04.01.2018 року) (а.с. 26,27).

Згідно з довідкою-характеристикою від 08.10.2024 року дочка сторін навчається у 5-В класі ОЗО "Васильківський академічний ліцей "Престиж" Васильківської міської ради Київської області, де позитивно характеризується. Вихованням дитини займається мати ОСОБА_1 , яка приділяє належну увагу вихованню дитини, цікавиться її навчанням і поведінкою. Батько дитини жодного разу в школі не був, інтересу до навчального і виховного процесу дочки не проявляв (а.с. 23).

Відповідно до ч. 5 ст. 19 СК України орган опіки і піклування подає до суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Однак, як зазначено в ч.6 ст. 19 СК України, суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Так, даний висновок робиться на підставі засідань комісії органу опіки та піклування щодо доцільності позбавлення батьківських прав. Для підготовки цього висновку комісія спілкується з обома батьками та вивчає наявність підстав для позбавлення батьківських прав.

Судячи з Висновку Служби у справах дітей та сім`ї Васильківської міської ради як органу, який виконує функції опіки і піклування щодо доцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , відносно його малолітньої дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , затвердженого рішенням виконавчого комітету Васильківської міської ради Київської області № 81 від 24.02.2025 року, визнано доцільним позбавлення батьківських прав відповідача ОСОБА_2 відносно його малолітньої дочки ОСОБА_4 . (а.с.74,75).

Оцінюючи вище вказані докази в їх сукупності суд вважає, що розірвання шлюбу між батьками та проживання дитини з матір`ю не є достатньою підставою для позбавлення батька батьківських прав, оскільки неприязні відносини сторін не звільняють обох батьків від обов`язку в рівній мірі утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Під час дослідження доказів судом не встановлено не лише достатніх підстав для позбавлення відповідача батьківських прав, а й гострої соціальної необхідності у цьому.

Оцінюючи зібрані докази суд дійшов обгрунтованого висновку про те, що позбавлення відповідача батьківських прав, тобто природніх прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого за обставин цієї справи не доведено.

Суд враховує, що відповідач не є тією особою, поведінка чи дії якої можуть свідчити про негативний вплив на дитину, а тому розрив з ним сімейних відносин не відповідає інтересам дитини.

Висновок Служби у справах дітей та сім`ї Васильківської міської ради як органу, який виконує функції опіки і піклування про доцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, який носить рекомендаційний характер, не містить однозначних обставин, які б вказували на наявність підстав для застосування відносно відповідача такого крайнього заходу, як позбавлення батьківських прав.

Виходячи з вище вказаного висновку, він є однобічним, ґрунтується лише на доводах однієї сторони - матері дитини, наданих нею документів та їх заслуховуванні, при цьому викладені в ньому факти ніякими документами не підтверджені та базуються лише на тому, що дочка сторін проживає з матір`ю, з якою у неї склалися добрі відносини, відповідач особисто з цього приводу заслуханий не був, матеріали справи зворотнього не містять, а тому, відповідно до частини шостої статті 19 СК України суд не погоджується з даним висновком.

Суд констатує, що позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків, однак у матеріалах справи відсутні докази того, що відповідач притягувався до кримінальної чи адміністративної відповідальності у зв`язку із неналежним поводженням щодо дитини, вчиняв насильство по відношенню до неї чи вчиняв інші подібні дії.

У п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і позбавлення та поновлення батьківських прав" від 30.03.2007 року № 3 зазначено, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Відповідно до п. 16 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і позбавлення та поновлення батьківських прав» від 30.03.2007 року № 3 ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Як передбачено статтею 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, яка відповідно до ст. 9 Конституції України діє як складова національного законодавства України, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчим органами, першочергова увага приділяються якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Таким чином, під час розгляду даної справи не знайшли підтвердження беззаперечними доказами винна поведінка та свідоме нехтування батьківськими обов`язками відповідачем, які б свідчили про ухилення ним від виховання дитини і, як наслідок, необхідність застосування крайнього заходу у вигляді позбавлення батьківських прав відповідно до ст. 164 СК України, що не відповідатиме інтересам дитини.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків повинно бути навмисним, тобто коли особа повністю розуміє наслідки своєї винної поведінки.

Позивачкою ж не обґрунтовано належними доказами, в чому полягає злісне небажання відповідача виконувати свої обов`язки по вихованню дитини, при цьому доказів того, що до останнього застосовувались попередження про необхідність змінити своє ставлення до виховання дитини, що він притягувався до адміністративної відповідальності за неналежне виховання дитини, веде аморальний спосіб життя або зловживає алкогольними напоями чи вживає наркотичні засоби, суду не надано.

А тому суд вважає, що матеріали справи не містять достатніх відомостей для застосування такої виключної міри як позбавлення відповідача батьківських прав.

З врахуванням цього суд, оцінюючи докази в їх сукупності, за наявних на даний час обставин не вбачає необхідності в позбавленні відповідача батьківських прав, не погоджуючись при цьому з Висновком Служби у справах дітей та сім`ї Васильківської міської ради як органу, який виконує функції опіки і піклування, що затверджений виконавчим комітетом Васильківської міської ради як органом опіки і піклування, про доцільність позбавлення останнього батьківських прав щодо його малолітньої дочки ОСОБА_4 , а тому у задоволенні позову слід відмовити повністтю.

На підставі п.2 ч.2 ст.141 ЦПК України, у разі відмови в позові, судові витрати, пов`язані з розглядм справи, покладаються на позивача.

Керуючись ст., ст. 10, 76, 80, 81, 89, 263-265 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_4 , проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_5 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_2 ), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, орган опіки та піклування виконавчого комітету Васильківської міської ради Київської області (код ЄДРПОУ 34627780, юридична адреса: вул. Покровська, 4, м. Васильків Київської області, 08601), про позбавлення батьківських прав відмовити повністю.

Рішення може бути оскаржене до Черкаського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя О.Г. Івахненко