Постанова від 14.05.2025 по справі 910/9321/24

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" травня 2025 р. Справа№ 910/9321/24

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Ходаківської І.П.

суддів: Демидової А.М.

Владимиренко С.В.

за участю секретаря судового засідання: Зозулі Н.М.

за участю представників:

від позивача: Калініченко Б. І.

від відповідача: Шумов В. В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

Товариства з обмеженою відповідальністю "Буд Стандарт 2016"

на рішення господарського суду міста Києва від 03.12.2024 (повний текст рішення складено 16.12.2024)

у справі № 910/9321/24 (суддя Я. В. Маринченко)

за позовом Товариства з додатковою відповідальністю "Миколаївбудмеханізація"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Буд Стандарт 2016"

про стягнення 8 898 347, 38 грн

В С Т А Н О В И В :

Короткий зміст позовних вимог.

У липні 2024 року Товариство з додатковою відповідальністю "Миколаївбудмеханізація" (далі за текстом - ТОВ "Миколаївбудмеханізація"; позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Буд Стандарт 2016" (далі за текстом - ТОВ "Буд Стандарт 2016"; відповідач) про стягнення пені у розмірі 762 481, 76 грн, штраф у розмірі 2 664 900 грн, три проценти річних у розмірі 63 603,24 грн та інфляційні втрати у розмірі 255 222,38 грн (з урахуванням заяви про зміну предмету позову, прийнятої і розглянутої судом).

Позовні вимоги обґрунтовано порушенням відповідачем зобов`язання за договором № 01/2603-2024-П від 26.03.2024 у частині своєчасної поставки першої партії товару.У зв`язку з простроченням виконання зобов`язання позивач нарахував 762 481, 76 грн пені (за період з: 09.04.2024 - 25.04.2024; 26.04.2024 - 13.06.2024; 14.06.2024 - 19.07.2024), 2 664 900 грн штрафу (25 % від вартості непоставленого товару), 63 603,24 грн три проценти річних (за період з: 09.04.2024 - 22.04.2024; 23.04.2024 - 06.05.2024; 07.05.2024 -19.06.2024; 20.06.2024 - 04.07.2024; 05.07.2024 - 17.07.2024) та 255 222, 38 грн інфляційних втрат (за період з: 09.04.2024 - 22.04.2024; 23.04.2024 - 06.05.2024; 07.05.2024 - 19.06.2024; 20.06.2024 - 04.07.2024; 05.07.2024 - 17.07.2024).

Заперечення проти позову, викладені у відзиві на позов, мотивовані тим, що договір № 01/2603-2024-П від 26.03.2024 сторонами не укладався.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття.

Рішенням господарського суду міста Києва від 03.12.2024 у справі № 910/9321/24 позов задоволено частково. Стягнуто з ТОВ "Буд Стандарт 2016" на користь ТОВ "Миколаївбудмеханізація" пеню у розмірі 762 481, 76 грн, штраф у розмірі 2 664 900 грн, а також витрати по сплаті судового збору у розмірі 51 410, 73 грн. В іншій частині позову відмовлено.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про: обґрунтованість позовних вимог щодо стягнення з відповідача штрафу та пені, оскільки відповідач прострочив поставку І партії товару у кількості 900 комплектів; необґрунтованість позовних вимог щодо стягнення з відповідача інфляційних втрат та трьох процентів річних, оскільки у відповідача не виникло обов`язку з повернення грошових коштів у зв?язку з фактичною виконанням відповідачем негрошового зобов`язання з поставки обумовленого товару.

Короткий зміст апеляційної скарги та її доводів. Позиції інших учасників справи.

Не погоджуючись з рішенням господарського суду міста Києва від 03.12.2024 у справі № 910/9321/24, ТОВ "Буд Стандарт 2016" звернулось до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, у якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов залишити без розгляду.

Доводи апеляційної скарги зводяться до такого:

суд першої інстанції ухвалив рішення без участі у судовому засіданні представника відповідача, порушив його право на доступ до суду, надавши перевагу позивачу;

договір № 01/2603-2024-П від 26.03.2024, який став підставою для звернення позивача до суду не укладався, оригінал такого договору з додатками до нього у справі відсутні;

позивач без поважних причин не виконав вимог суду щодо надання суду оригіналу договору з додатками, факт укладення якого ставить відповідачем під сумнів;

судом першої інстанції не застосовано ч. 6 ст. 91 Господарського процесуального кодексу України.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.02.2025 (колегія суддів: головуюча - Ходаківська І. П., судді Демидова А. М., Владимиренко С. В.) відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ "Буд Стандарт 2016" на рішення господарського суду міста Києва від 03.12.2024 у справі № 910/9321/24 та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 02.04.2025.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.04.2025 (колегія суддів: головуюча - Ходаківська І. П., судді Демидова А. М., Владимиренко С. В.) розгляд справи відкладено на 14.05.2025 та продовжено строк її розгляду.

Присутній у судовому засіданні 14.05.2025 представник відповідача підтримав апеляційну скаргу, просив її задовольнити, скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким позов залишити без розгляду.

Присутній у судовому засіданні 14.05.2025 представник позивача заперечив проти задоволення апеляційної скарги, просив відмовити в її задоволенні та залишити в силі рішення суду першої інстанції. Також зробив заяву про понесення витрат на професійну правничу допомогу.

Обставини справи, встановлені судом першої та перевірені судом апеляційної інстанції, визначення відповідно до них правовідносин.

26.03.2024 між ТОВ "Миколаївбудмеханізація (покупець) та ТОВ "Буд Стандарт 2016" (постачальник) укладено договір поставки №01/2603-2024-П, відповідно до умов якого постачальник зобов`язується здійснити поставку та передати у власність покупцю, а покупець зобов`язується прийняти та своєчасно здійснити оплату на умовах даного договору, металеву продукцію - Малопомітні перешкоди (товар). Загальна кількість, асортимент, одиниця виміру, ціна за одиницю виміру та загальна вартість, умови та строки поставки і оплати товару визначена сторонами у специфікаціях, які є додатками до цього договору і становлять його невід`ємну частину (п.1.1. договору).

Згідно з п.2.6. договору на підставі погоджених сторонами специфікацій, які є додатками до цього договору і становлять його невід`ємну частину, з урахуванням порядку розрахунку згідно умов цього договору, постачальник формує та направляє покупцю рахунки на оплату за товар. Сторони погодили, що допускається передача рахунків засобами електронного зв`язку за реквізитами покупця, зазначеними у цьому договору, з обов`язковим наданням постачальником оригіналів рахунків на оплату за товар, не пізніше 5 календарних днів з дати його передачі засобами електронного зв`язку.

Відповідно до п.4.1. договору поставка товару здійснюється партіями на підставі підписаних сторонами специфікацій, які є додатками до цього договору і становлять його невід`ємну частину, з обов`язковим дотриманням обсягів та строків поставки відповідно графіків постачання, що є додатками до цього договору та є його невід`ємною частиною, викладених в письмову вигляді, погоджених і підписаних Сторонами.

Датою поставки є дата підписання уповноваженими представниками сторін видаткової накладної на кожну окрему партію на товар (п.5.3. договору).

Постачальник зобов`язаний передати (поставити) покупцеві товар, якість, номенклатура, асортимент, кількість, комплектність та інші характеристики якої відповідають умовам договору та вимогам чинного законодавства України (п.6.1. договору).

Пунктом 12.3. договору передбачено, що всі документи підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені печатками, які стосуються даного договору і передані засобами електронного зв`язку - мають силу оригіналу до передачі оригіналів другій стороні.

Специфікацією №1 від 26.03.2024 (додаток № 1 до договору) визначено, зокрема найменування товару - малопомітні перешкоди; загальна вартість - 44 829 540 грн з ПДВ.

Пунктом 1 специфікації визначено дату початку поставки товару, а саме протягом 10 календарних днів з дати підписання даної специфікації за умови отримання першого авансового платежу згідно п.2.1. цієї специфікації, яка є невід`ємною частиною договору. Поставка здійснюється згідно графіку постачання № 1 від 26.03.2024, що є невід`ємною частиною цієї специфікації та договору. Кінцевий термін постачання загального обсягу товару зазначеного у даній специфікації не повинен перевищувати 15.04.2024.

Пунктом 2 визначено умови оплати за товар, зокрема, підпунктом 2.1. визначено, що перший платіж на умовах передоплати у сумі 10 659 600 грн у т.ч. ПДВ - 20% здійснюється протягом 2 банківських днів з дати підписання даної специфікації.

Графіком постачання товару №1 передбачено, зокрема, що поставка І партії товарів у кількості 900 комплектів здійснюється протягом 10 календарних днів з дати отримання постачальником платежу згідно п.2.1. специфікації.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем було виставлено позивачу рахунок-фактуру № Ч-00001040 від 26.03.2024 на загальну суму 10 659 600 грн на підставі договору поставки № 01/2603-2024-П від 26.03.2024 (а.с.41).

Вказану суму позивачем було сплачено 29.03.2024, що підтверджується копією платіжного доручення № 15 від 29.03.2024 із відповідним призначенням платежу (а.с.21).

Так, враховуючи вищевикладене, з урахуванням передбачених графіком постачання товару № 1 строки поставки, останнім днем для виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань з поставки І партії товару у кількості 900 комплектів було 08.04.2024.

Відповідачем у порушення умов договору та додатків до нього (специфікації та графіку постачання) поставку І партії товарів здійснено із порушенням встановленого строку, що підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними № Ч-00000265 від 23.04.2024 у кількості 101 шт. на суму 1196244 грн; №Ч-00000316 від 07.05.2024 у кількості 97 шт. на суму 1148868 грн; №Ч-00000451 від 20.06.2024 у кількості 129 шт. на суму 1527876 грн; №Ч-00000500 від 05.07.2024 у кількості 138 шт. на суму 1634472 грн; №Ч-00000536 від 19.07.2024 у кількості 85 шт. на суму 1006740 грн; №Ч-00000564 від 29.07.2024 у кількості 210 шт. на суму 2487240 грн; №Ч-00000595 від 09.08.2024 у кількості 140 шт. на суму 1658160 грн; №Ч-00000599 від 09.08.2024 у кількості 65 шт. на суму 769860 грн.

Вказані накладні підписані представниками позивача та відповідача, а також містять відбитки печаток їх підприємств.

Позивач звертався до відповідача із вимогою №1 від 31.05.2024 (а.с.26-28) у якій вказав, що відповідачем попередньо оплачений товар поставлено лише частково та станом на 31.05.2024 відповідачем порушено строки поставки І партії товару, у зв`язку з чим просив відповідача протягом 3 календарних днів поставити позивачу товар відповідно до умов договору поставки №01/2603-2024-П від 26.03.2024 або повернути позивачу грошові кошти в розмірі 8267112 грн.

Відповідач у своїй відповіді на вказану вимогу (а.с.29-30), просив відповідача переглянути терміни поставки та не здійснювати нарахування штрафних санкцій, а також вказав, що відповідачем буде здійснено допоставку товару в найближчий термін. Також, відповідач у своїй відповіді на вимогу позивача № 1 від 13.06.2024 вказав, що між сторонами укладено договір поставки №01/2603-2024-П від 26.03.2024 та зазначив, що відповідно до умов договору постачальником було здійснено поставку товару (металева продукція: малопомітна перешкода (10х10х1,4)) на суму 2 392 488 грн.

Отже, причиною виникнення спору у справі стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для стягнення пені у розмірі 762 481, 76 грн, штрафу у розмірі 2 664 900 грн, трьох процентів річних у розмірі 63 603,24 грн та інфляційних втрат у розмірі 255 222,38 грн.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови та оцінка аргументів учасників справи.

Відповідно до статей 11, 509, 627 ЦК України та статті 179 ГК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, зокрема, з правочинів. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Майново-господарські зобов`язання між суб`єктами господарювання виникають на підставі договорів. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору.

Згідно з статтею 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Зазначене також кореспондується зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України відповідно до яких зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Пунктом 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з частиною 1 статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Частиною 1 статті 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов`язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.

Згідно з нормами статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п.8.3. договору у випадку прострочення строків поставки відповідної партії або сукупності партій товару, зазначених в погоджених у двосторонньому порядку специфікації та графіку постачання, постачальник сплачує покупцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості партії або сукупності партій Товар не поставлених в строк за кожний день прострочення.

Згідно з п.8.4. договору у випадку прострочення строків поставки понад 10 календарних днів відповідної партії або сукупності партій Товару, зазначених в погоджених у двосторонньому порядку специфікації та графіку постачання, постачальник додатково сплачує покупцю штраф 25 % від вартості партії або сукупності партій Товару не поставлених в строк за кожний випадок прострочення. Сплата пені та штрафу не звільняє постачальника від виконання зобов`язань по поставці/кам.

Нормами статті 218 Господарського кодексу України встановлено, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Оскільки відповідачем було прострочено поставку товару, обґрунтованими визнані судом вимоги позивача щодо стягнення з відповідача пені та штрафу. Відповідний розрахунок перевірений судом і є арифметично правильним. Стягненню підлягає пеня у розмірі 762 481,76 грн та штраф у розмірі 2 664 900 грн. Свій контррозрахунок відповідач не подав.

Щодо заявлених позивачем до стягнення трьох процентів річних у розмірі 63 603,24 та інфляційних втрат у розмірі 255 222,38 грн, слід зазначити таке.

Частиною другою статті 625 ЦК України передбачено обов`язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19).

Отже, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання виникає обов`язок сплатити кредитору разом із сумою основного боргу суму інфляційних втрат як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати та три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором.

Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Не є таким винятком із загального правила випадок, коли покупець має право вимагати повернення суми попередньої оплати на підставі частини другої статті 693 ЦК України. Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 вересні 2020 року у справі № 918/631/19 (провадження № 12-42гс20), на яку посилається скаржник.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач звертався до відповідача із вимогою №1 від 31.05.2024 у якій вказав, що відповідачем попередньо оплачений товар поставлено лише частково та станом на 31.05.2024 відповідачем порушено строки поставки І партії товару, у зв`язку з чим просив відповідача протягом 3 календарних днів поставити позивачу товар відповідно до умов Договору поставки №01/2603-2024-П від 26.03.2024 або повернути позивачу грошові кошти в розмірі 8267112 грн.

Відповідач у своїй відповіді на вказану вимогу, просив відповідача переглянути терміни поставки та не здійснювати нарахування штрафних санкцій, а також вказав, що відповідачем буде здійснено до поставку товару в найближчий термін.

Як встановлено судом першої інстанції та не заперечується позивачем, відповідачем здійснена поставка обумовленого товару, тобто у відповідача не виникло обов`язку повернення грошових коштів, натомість відповідач продовжив виконання зобов`язань за договором шляхом поставки товару, тому в даному випадку прострочене відповідачем зобов`язання не є грошовим, а відтак суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в частині стягнення нарахованих позивачем на підставі ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України трьох процентів річних та інфляційних втрат.

Щодо доводів відповідача про неукладеність договору поставки №01/2603-2024-П від 26.03.2024, то суд першої інстанції правомірно їх відхилив, оскільки, виставивши позивачу рахунок-фактуру №Ч-00001040 від 26.03.2024, у якому, окрім іншого, міститься посилання на спірний договір, як підставу виставлення рахунку, а також не повернувши відповідачем отриманих від позивача грошових коштів згідно платіжного доручення №15 від 29.03.2024 та здійснивши поставку товару позивачу, відповідач вчинив конклюдентні дії щодо визнання договору та взяття на себе зобов`язань за ним.

Відповідач у своїй відповіді на вимогу позивача №1 від 13.06.2024 вказав, що між сторонами укладений договір поставки № 01/2603-2024-П від 26.03.2024 та зазначив, що відповідно до умов договору постачальником було здійснено поставку товару (металева продукція: малопомітна перешкода (10х10х1,4)) на суму 2 392 488 грн.

У матеріалах справи також наявні оригінали рахунку-фактури №Ч-00001040 від 26.03.2024, видаткових накладних №Ч-00000265 від 23.04.2024; №Ч-00000316 від 07.05.2024; №Ч-00000451 від 20.06.2024; №Ч-00000536 від 19.07.2024; №Ч-00000564 від 29.07.2024; №Ч-00000595 від 09.08.2024; №Ч-00000599 від 09.08.2024, які містять підпис представника ТОВ "Буд Стандарт 2016" та відбитки печатки цього товариства.

Ненадання для огляду оригіналу договору у даному випадку не може слугувати підставою для відмови у задоволенні вимог позивача за цим договором, оскільки вони підтверджені іншими документами, укладеними сторонами на виконання договору поставки № 01/2603-2024-П від 26.03.2024.

Неможливість надання оригіналу договору представник позивача у судовому засіданні 14.05.2025 пояснив тим, що примірник оригіналу договору відповідач не повернув позивачу, натомість надіслав йому лише скан-копію підписаного договору.

Слід також зазначити, що у пункті 49 постанови Велика Палата Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17 виснувала, що не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами. Якщо дії сторін свідчать про те, що договір фактично був укладений, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності цього договору вимогам закону.

Фактичне виконання усіма сторонами спірного договору виключає кваліфікацію цього договору як неукладеного. Зазначена обставина також виключає можливість застосування до спірних правовідносин частини восьмої статті 181 ГК України, за змістом якої визнання договору неукладеним (таким, що не відбувся) може мати місце на стадії укладання господарського договору, якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних його умов. Подібний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 11.10.2018 у справі №922/189/18.

У частині третій статті 2 ГПК України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.

Відповідно до частин третьої та четвертої статті 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

За змістом частини першої статті 73, частин першої, третьої статті 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Отже, під час розгляду справ у порядку господарського судочинства обов`язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача. При цьому доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з частиною першою статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Із внесенням 17.10.2019 змін до ГПК України його статтю 79 викладено у новій редакції, чим фактично впроваджено в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".

Зазначений стандарт підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надають позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію вказаного стандарту доказування необхідним є не надання достатньої кількості доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Іншими словами, тлумачення змісту статті 79 ГПК свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Верховний Суд, в ході касаційного перегляду судових рішень, неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини, з урахуванням поданих доказів, видається більш вірогідним, ніж протилежний (п.п. 6.19, 6.20 постанови Верховного Суду від 04.02.2021 у справі № 910/11534/18).

Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про доведеність обставин існування між сторонами договірних відносин, як і обставин прострочення відповідачем поставки товару, на які посилається позивач, оскільки надані ним докази на підтвердження таких обставин, є більш вірогідними, ніж докази надані відповідачем в обґрунтування його заперечень.

Отже, з огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову в частині стягнення сум штрафних санкцій.

Щодо поданих представником відповідача у судовому засіданні 14.05.2025 копій витягу з ЄРДР від 06.02.2025 та заяви про вчинення кримінального правопорушення від 17.01.2025, колегія суддів зазначає таке.

По перше, зазначені докази датовані після ухвалення рішення судом першої інстанції, тобто докази, яких взагалі не існувало на момент розгляду спору по суті судом першої інстанції.

Водночас така обставина як відсутність існування доказів на момент ухвалення рішення суду першої інстанції, взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів у порядку статті 269 ГПК України. Навпаки, саме допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення норм процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність (постанови Верховного Суду від 09.12.2020 у справі № 924/232/18, від 16.04.2024 у справі № 922/331/23).

По друге, зазначені докази не можуть вплинути на розгляд спору у даній справі, оскільки згідно з ч. 6 ст. 75 ГПК України лише обвинувальний вирок суду в кримінальному провадженні або постанова суду, якою особу притягнуто до адміністративної відповідальності у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для господарського суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Стосовно посилання відповідача на те, що суд першої інстанції ухвалив рішення без участі у судовому засіданні представника відповідача, чим порушив його право на доступ до суду, слід зазначити таке.

З матеріалів справи вбачається, що судом першої інстанції був наданий достатній час учасникам справи надати всі необхідні на їх думку документи та пояснення у справі.

З матеріалів справи також вбачається, що відповідач скористався своїм правом, подав до суду першої інстанції відзив на позовну заяву, у якому виклав своїм заперечення проти позову, а також подав заперечення на відповідь позивача на відзив на позовну заяву. Крім того, представник відповідача брав участь у судових засіданнях 26.09.2024, 05.11.2024, що вбачається з протоколів судових засідань.

Бажання сторони у справі викласти під час публічних слухань свої аргументи, які висловлені нею в письмових та додаткових поясненнях, не зумовлюють необхідність перенесення розгляду справи в силу положень чинного ГПК України.

У господарському судочинстві діє принцип ефективності судового процесу, який направлений на недопущення затягування процесу, а також положення статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою передбачено, що справа має бути розглянута судом у розумний строк.

Верховний Суд неодноразово у своїх рішеннях звертав увагу на те, що повноваження щодо відкладення судового розгляду на підставі поданого учасниками судового процесу клопотання є дискреційними.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Подібні висновки Верховного Суду викладені у постановах від 12.07.2023 у справі № 915/1097/20, від 16.08.2023 у справі № 920/162/23, від 09.06.2022 у справі № 922/1690/21, від 09.03.2023 у справі № 925/1758/21.

Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи (абз. 2 ч. 2 ст. 277 ГПК України).

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" (№ 4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Колегія суддів апеляційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що учаснику справи надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до вимог статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно пункту 1 частини першої статті 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно зі статтею 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Перевіривши рішення суду першої інстанції в межах вимог та доводів апеляційної скарги, встановивши, що відповідні доводи щодо наявності підстав для скасування оскаржуваного рішення не знайшли свого підтвердження, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги.

Судові витрати

З огляду на те, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, судовий збір за подання апеляційної скарги в порядку статті 129 ГПК України, покладається на скаржника.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 275, 276, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Буд Стандарт 2016" залишити без задоволення.

Рішення господарського суду міста Києва від 03.12.2024 у справі № 910/9321/24 залишити без змін.

Судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.

Матеріали справи повернути до суду першої інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 287-289 ГПК України.

Повна постанова складена 20.05.2025.

Головуючий суддя І.П. Ходаківська

Судді А.М. Демидова

С.В. Владимиренко