Герб України

Постанова від 21.05.2025 по справі 904/3316/24

Центральний апеляційний господарський суд

Новинка

ШІ-аналіз судового документа

Отримуйте стислий та зрозумілий зміст судового рішення. Це заощадить ваш час та зусилля.

Реєстрація

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.05.2025 м. Дніпро Справа № 904/3316/24

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді Паруснікова Ю.Б. (доповідач) Верхогляд Т.А., Іванова О.Г.,

розглянувши в приміщенні Центрального апеляційного господарського суду в порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) учасників справи апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Дніпропетровський тепловозоремонтний завод» на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 30.09.2024 у справі 904/3316/24 (суддя Назаренко Н.Г.), повний текст рішення складено 30.09.2024

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельний дім Азімут», м. Дніпро

до Приватного акціонерного товариства «Дніпропетровський тепловозоремонтний завод», м. Дніпро

про стягнення штрафних санкцій, -

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог і рішення суду першої інстанції.

29.07.2024 ТОВ «ТД Азімут» звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з ПрАТ «Дніпропетровський тепловозоремонтний завод» (далі- ПрАТ «ДТРЗ») штрафні санкції на загальну суму 278132,52 грн, з якої: 3% річних у сумі 70179,77 грн, інфляційні витрати у сумі 207952,75 грн.

Позов мотивований тим, що ПрАТ «ДТРЗ» порушило умови договору про закупівлю № 23060 від 21.02.2023, не здійснивши повну та своєчасну оплату за поставлений товар, що призвело до необхідності стягнення штрафних санкцій у вигляді 3% річних та інфляційних витрат за період прострочення.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 30.09.2024 позов ТОВ «ТД Азімут» до ПрАТ «Дніпропетровський тепловозоремонтний завод» про стягнення штрафних санкцій задоволено частково.

Стягнуто з ПрАТ «Дніпропетровський тепловозоремонтний завод» на користь ТОВ «ТД Азімут» інфляційні втрати у сумі 207962,75 грн, витрати зі сплати судового збору у сумі 2495,55 грн, витрати на правову допомогу в сумі 7477,00 грн. В решті позову відмовлено.

2. Короткий зміст вимог та узагальнені доводи апеляційної скарги.

Не погодившись з рішенням місцевого господарського суду ПрАТ «Дніпропетровський тепловозоремонтний завод» оскаржує його в апеляційному порядку та просить: скасувати оскаржуване рішення в частині стягнення з ПрАТ «Дніпропетровський тепловозоремонтний завод» на користь ТОВ «ТД Азімут» 7477,00 грн витрат на правову допомогу; прийняти нове рішення, яким відмовити у стягненні з відповідача на користь ТОВ «ТД Азімут» витрат на правову допомогу в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована незгодою апелянта з рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 30.09.2024 щодо стягнення витрат на правову допомогу на користь ТОВ «ТД Азімут» у сумі 7477,00 грн, зокрема через порушення принципу змагальності, ігнорування процесуальних норм, неврахування судової практики та необґрунтованості розміру витрат, що призвело до вимоги скасування рішення в частині стягнення витрат і відмови у їх стягненні.

ПрАТ «ДТРЗ» не погоджується з цим рішенням з таких основних причин: по-перше суд порушив принципи верховенства права та змагальності сторін, не врахувавши заперечення відповідача щодо надмірного розміру витрат на правову допомогу, по-друге, суд не обґрунтував і не проаналізував ці заперечення, зокрема відсутність акту приймання-передачі правничої допомоги та обґрунтування часу, витраченого адвокатом, по-третє, суд не врахував вимоги процесуального законодавства щодо обґрунтованості витрат, оскільки спір є незначним і розгляд справи здійснювався в спрощеному порядку.

Крім того, відповідач посилався на судову практику Верховного Суду, зокрема постанову Великої Палати від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21, що дозволяє заперечення проти надмірного розміру витрат, проте суд першої інстанції її не взяв до уваги.

Також ПрАТ «ДТРЗ» зазначало, що адвокат позивача вже був обізнаний з обставинами справи, що зменшувало час, необхідний для підготовки та супроводу справи.

3. Короткий зміст вимог та узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу.

Позивач вважає апеляційну скаргу необґрунтованою та невмотивованою, оскільки вона не містить чітких підстав для скасування рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ст. 277 ГПК України.

Відповідач не навів жодних нормативних підстав для скасування чи зміни судового рішення, не вказав на порушення процесуальних норм чи нез`ясованість обставин справи.

В той же час, суд першої інстанції ретельно оцінив всі доводи відповідача, зокрема щодо витрат на правничу допомогу, і правомірно відмовив у зменшенні цих витрат, оскільки вони були узгоджені відповідно до договору. Всі надані докази були правильно враховані судом, а твердження відповідача про необхідність змінити рішення безпідставні.

Позивач просить апеляційний суд залишити рішення без змін, а апеляційну скаргу ПрАТ «ДТРЗ» без задоволення.

4. Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи та визначені відповідно до них правовідносини.

У даній справі місцевим господарським судом було встановлено, що Господарським судом Дніпропетровської області у справі № 904/2428/22 підтверджено наявність договірних зобов`язань між ТОВ «ТД Азімут» та ПрАТ «ДТРЗ», відповідно до яких останній не виконав у повному обсязі обов`язок щодо сплати вартості поставленого товару.

Рішенням суду від 04.03.2024, залишеним без змін в апеляційному порядку, з відповідача стягнуто основну суму боргу, пеню, інфляційні втрати та судовий збір.

У зв`язку з несвоєчасним виконанням зазначеного рішення позивач звернувся до суду з новим позовом про стягнення додаткових інфляційних втрат та 3% річних.

Судом встановлено, що сторонами у договорі було погоджено інший розмір процентів 0%, у зв`язку з чим у цій частині позову відмовлено.

Водночас суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог щодо стягнення інфляційних втрат у сумі 207952,75 грн, визнавши розрахунки позивача правильними.

Позов задоволено частково.

Щодо витрат на професійну правничу допомогу.

Відповідно до п. 8 ст. 129 ГПК України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

За змістом ст. 123 ГПК України витрати на професійну правничу допомогу віднесені до витрат, пов`язаних з розглядом справи в суді, які, в свою чергу, віднесені до судових витрат.

У відповідності до ст. 26 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Визначення договору про надання правової допомоги міститься в ст. 1 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», згідно з якою договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст. 30 зазначеного Закону).

Разом із тим згідно зі ст. 15 ГПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (ст. 16 ГПК України).

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ГПК України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (ст. 124 ГПК України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (ст. 126 ГПК України): подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу.

3) розподіл судових витрат (ст. 129 ГПК України).

За приписами ч. 3 ст. 27 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

Договір про надання правової допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг, який в свою чергу, врегульовано Главою 63 Цивільного кодексу України.

Зокрема, ст. 903 ЦК України передбачає, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Глава 52 ЦК України регулює загальні поняття та принципи будь-якого цивільного договору, включаючи договір про надання послуг.

Стаття 632 ЦК України регулює поняття ціни договору; за приписами вказаної статті ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом, а якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.

Судом першої інстанції встановлено, що 06.11.2023 між ТОВ «ТД Азімут» і адвокатом Чумак О.В. укладено договір про надання правничої допомоги № 146.

Додатком № 6 до договору передбачено надання правової допомоги у справі щодо стягнення річних та інфляційних втрат з ПрАТ «ДТРЗ». Фіксований гонорар адвоката становив 10000,00 грн і був оплачений клієнтом 29.07.2024, що підтверджується платіжною інструкцією. Правнича допомога охоплювала супровід справи в Господарському суді Дніпропетровської області.

Відповідно до ГПК України, суд має право розподіляти витрати на професійну правничу допомогу за умови надання підтверджень обсягу послуг і вартості, незалежно від того, сплачено їх уже чи тільки належить сплатити.

Аналогічну правову позицію викладено у постановах об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та від 22.11.2019 у справі № 910/906/18.

Згідно з ч. 1 та ч. 3 ст. 126 ГПК України, витрати на професійну правничу допомогу підлягають розподілу відповідно до умов договору та підтверджених доказів, з урахуванням результатів розгляду справи та обсягу наданих послуг.

Згідно з ч. 1 ст. 13 ГПК України, судочинство в господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін, що передбачає обов`язок кожної сторони доводити обставини своїх вимог або заперечень.

Витрати на правничу допомогу, включаючи гонорари адвокатів, повинні бути підтверджені відповідними доказами, такими як договір про надання правової допомоги та документи, що підтверджують оплату цих витрат (платіжні доручення, квитанції тощо).

Суд визначає розмір витрат, керуючись критеріями реальності витрат, їх необхідності та розумності, з огляду на конкретні обставини справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Частинами 5, 6 ст. 126 ГПК України встановлено, що у разі недотримання вимог ч. 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно з ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Суд першої інстанції відхилив заперечення відповідача щодо розподілу судових витрат, обґрунтувавши своє рішення кількома факторами:

по-перше, відповідно до п. 6 додатку № 6 від 25.07.2024 до договору про надання правової допомоги, сума гонорару адвоката становить 10 000,00 грн і є фіксованою, що підтверджує її обґрунтованість і дійсність;

по-друге, оскільки позов було задоволено частково, суд застосував норму п. 3 ч. 4 ст. 129 ГПК України, яка вимагає розподілу судових витрат між сторонами пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Отже, суд визначив, що відповідач повинен сплатити 7 477,00 грн витрат, а позивач 2 523,00 грн.

Рішення було прийнято з урахуванням конкретних положень договору та норм ГПК України, що забезпечує справедливий розподіл витрат залежно від результату розгляду справи.

Таким чином, суд відхилив заперечення відповідача, правильно розподіливши витрати відповідно до процесуальних вимог з чим не погоджується відповідач у справі, що і є предметом апеляційного оскарження (часткового оскарження) рішення суду по справі.

5. Оцінка апеляційним господарським судом аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції.

В апеляційній скарзі відповідач оскаржує рішення суду першої інстанції щодо розподілу судових витрат (витрат на професійну правничу допомогу), стверджуючи, що витрати на правничу допомогу були визначені неправомірно і не відповідають дійсним обставинам справи.

Основним предметом спору стало питання обґрунтованості та справедливості розподілу витрат на правничу допомогу в умовах часткового задоволення позову.

Суд першої інстанції в процесі розгляду справи ретельно вивчив усі обставини, що стосуються стягнення витрат на професійну правничу допомогу, та прийняв рішення з урахуванням чинного законодавства та умов договору, укладеного між позивачем та адвокатом.

Як зазначено вище, у рамках договору між позивачем та адвокатом, було чітко визначено розмір витрат на правничу допомогу. Вартість послуг була погоджена сторонами заздалегідь і передбачала оплату на основі погоджених тарифів та витрат на професійні інструменти, такі як програмне забезпечення для підготовки та обробки документів, що необхідно для ефективного надання правової допомоги.

Судом було враховано, що такий договір є обов`язковим для виконання обома сторонами, а відсутність на момент розгляду заперечень від відповідача щодо умов угоди є підставою для визнання витрат законними та обґрунтованими.

Суд першої інстанції звернув увагу на те, що витрати на правничу допомогу, зокрема гонорар адвоката, мають відповідати принципам пропорційності та доцільності.

Відповідно до ст. 133 ГПК України, суд при ухваленні рішення про стягнення витрат на правничу допомогу має оцінювати їх пропорційність складності справи, обсягу виконаної роботи та витрачених зусиль. У цьому випадку суд вважав, що розмір витрат був обґрунтований, оскільки адвокат витратив значну кількість часу та ресурсів на підготовку до справи, включаючи використання спеціалізованого програмного забезпечення та інших інструментів для надання якісної правової допомоги.

Згідно з нормами ст. 88 ГПК України, витрати на правничу допомогу, які не є надмірними, можуть бути стягнуті з відповідача, якщо це було визначено договором або іншими обґрунтованими документами.

Суд першої інстанції зазначив, що між позивачем та адвокатом укладено договір, який чітко регулює питання щодо розміру витрат на правничу допомогу, тому суд не вважав за необхідне зменшувати зазначені витрати, оскільки вони були обумовлені договором і підтверджені доказами, що свідчать про їх справедливість та необхідність для здійснення правової допомоги.

Верховний Суд також вказує, що суд не має права змінювати розмір витрат на правову допомогу без наявності належних доказів, що ці витрати є надмірними чи непропорційними до складності справи. У цьому випадку, оскільки жодних обґрунтованих доказів на користь зменшення витрат відповідач не надав, суд першої інстанції обґрунтовано залишив витрати на правничу допомогу в первісному розмірі, як це було узгоджено між позивачем та адвокатом.

Важливо зазначити, що відповідач не заявляв клопотання щодо зменшення витрат на правничу допомогу протягом процесу, що підтверджує відсутність претензій щодо розміру витрат на момент судового розгляду.

Відповідно до ч. 1 ст. 88 ГПК України, витрати, що не були оскаржені або не стали предметом клопотання сторін, вважаються підтвердженими та не підлягають зміні.

Таким чином, суд першої інстанції обґрунтовано стягнув витрати на професійну правничу допомогу з відповідача, зважаючи на умови договору між позивачем та адвокатом, відповідно до яких розмір витрат був узгоджений, а також на законодавчі норми, що регулюють питання витрат на правову допомогу. Всі витрати були визнані пропорційними та доцільними, а відсутність клопотання відповідача про їх зменшення не дозволила суду переглянути це питання.

Виходячи з аналізу апеляційної скарги та обставин справи, можна зробити висновок щодо відсутності та необґрунтованості доводів апеляційної скарги з наступних підстав:

по-перше, апеляційна скарга не містить жодних обґрунтованих доказів, що підтверджують невідповідність або надмірність витрат на правничу допомогу, визнаних судом першої інстанції;

по-друге, в апеляційній скарзі не надано достатніх доказів, які б підтверджували, що витрати на правничу допомогу є непропорційними складності справи чи не відповідають обсягу виконаних робіт.

Рішення суду першої інстанції було ухвалене на підставі всіх наданих доказів, без порушення норм права, а доводи апеляційної скарги свідчать про відсутність правових підстав для перегляду цих витрат. Крім того, апеляційна скарга не містить нових фактичних обставин або доказів, які б могли вплинути на рішення суду першої інстанції, і всі доводи є повторенням вже розглянутих фактів, що не були спростовані. Відсутність детальної аргументації щодо зменшення витрат та невикористання доказів, що підтверджують їх невиправданість або непропорційність, також вказують на необґрунтованість скарги.

Суд першої інстанції чітко дотримувався норм матеріального та процесуального права, застосовуючи їх відповідно до обставин справи, тому апеляційна скарга, яка не містить обґрунтованих доводів щодо порушення норм права, не має підстав для задоволення.

Отже, доводи апеляційної скарги є необґрунтованими та не підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим. Підстав для скасування рішення в частині розподілу витрат на професійну правничу допомогу судовою колегією не встановлено.

6. Висновки за результатами апеляційного перегляду справи.

Виходячи з обставин даної справи, можна зробити такі висновки.

Суд першої інстанції надав вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникали при кваліфікації спірних правовідносин, що свідчить про повне з`ясування обставин справи та правильно застосував ч. 4 ст. 129 ГПК, тобто пропорційно розподілив витрати на правничу допомогу відповідно до частки задоволених вимог.

Суд обґрунтовано визнав витрати на правничу допомогу такими, що відповідають вимогам розумності, необхідності та реальності.

Судове рішення є законним та обґрунтованим, відповідає вимогам ст. 236 ГПК України та було ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Апелянт (ПрАТ «ДТРЗ») не довів надмірність витрат позивача на правничу допомогу.

Доводи апеляційної скарги щодо порушення норм матеріального та процесуального права не знайшли свого підтвердження, і суд апеляційної інстанції не встановив порушень, які могли б вплинути на правомірність рішення суду першої інстанції. Апеляційна скарга не містить нових доказів або належних аргументів для зміни рішення, тому судове рішення залишається без змін, а апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 269, 270, 273, 276, 287 ГПК України, Центральний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Дніпропетровський тепловозоремонтний завод» залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 30.09.2024 у справі 904/3316/24 залишити без змін.

Судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги по даній справі покласти на Приватне акціонерне товариство «Дніпропетровський тепловозоремонтний завод».

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, порядок і строки оскарження визначені статтями 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддяЮ.Б. Парусніков

Судді:Т.А. Верхогляд

О.Г. Іванов

СудЦентральний апеляційний господарський суд
Дата ухвалення рішення21.05.2025
Оприлюднено22.05.2025
Номер документу127497320
СудочинствоГосподарське
КатегоріяСправи позовного провадження Справи у спорах, що виникають з правочинів щодо акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав в юридичній особі купівлі-продажу, з них поставки товарів, робіт, послуг, з них

Судовий реєстр по справі —904/3316/24

Судовий наказ від 02.06.2025

Господарське

Господарський суд Дніпропетровської області

Назаренко Наталія Григорівна

Постанова від 21.05.2025

Господарське

Центральний апеляційний господарський суд

Парусніков Юрій Борисович

Ухвала від 18.11.2024

Господарське

Центральний апеляційний господарський суд

Парусніков Юрій Борисович

Ухвала від 29.10.2024

Господарське

Центральний апеляційний господарський суд

Парусніков Юрій Борисович

Рішення від 30.09.2024

Господарське

Господарський суд Дніпропетровської області

Назаренко Наталія Григорівна

Ухвала від 09.09.2024

Господарське

Господарський суд Дніпропетровської області

Назаренко Наталія Григорівна

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2025Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні