Рішення

від 21.05.2025 по справі 910/2817/25

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

21.05.2025Справа № 910/2817/25Господарський суд міста Києва у складі судді І.О. Андреїшиної, розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін господарську справу

За позовом Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Микільсько-Слобідська 2Б" (02002, м. Київ, вул. Микільсько-Слобідська, 2Б; ідентифікаційний код 41107947)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Юнайтед Форест" (04159, м. Київ, вул. Кульженків Сім`ї , 35, офіс 3/1; ідентифікаційний код 22902499)

про стягнення 132 138,52 грн,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Микільсько-Слобідська 2Б" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Юнайтед Форест" про стягнення за період з 01.01.2024 по 31.01.2025 заборгованості у розмірі 132 138,52 грн, з яких: 70 520,45 грн боргу зі сплати щомісячних внесків на утримання (обслуговування) будинку та прибудинкової території, 49 051,59 грн інфляційних втрат та 12 566,48 грн. трьох процентів річних.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.03.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та встановлено процесуальні строки для подання пояснень по суті спору.

До суду від відповідача відзиву та будь яких клопотань не надходило.

Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Відповідно до ч. 1 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у главі 10 розділу ІІІ Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 161 Господарського процесуального кодексу України).

Судом також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Микільсько-Слобідська 2Б» (далі - позивач) створено співвласниками багатоквартирного будинку № 2 Б по вулиці Микільсько-Слобідська в місті Києві за рішенням установчих зборів від 04.12.2016, оформленим протоколом від 26.12.2016, та 30.01.2017 проведено державну реєстрацію ОСББ «Микільсько-Слобідська 2Б».

Згідно з актом приймання-передачі житлового будинку від 31.01.2018 багатоквартирний будинок № 2Б по вул. Микільсько-Слобідській в місті Києві прийнятий в управління та обслуговування ОСББ «Микільсько-Слобідська 2Б» із прибудинковою територією площею 7 774 м.кв.

Відповідно до інформаційних довідок із Державного реєстру речових прав від 29.01.2024 № 363678031, 363678055, 363678061 Товариство з обмеженою відповідальністю "Юнайтед Форест" (далі - відповідач) є власником нежитлових приміщень: № 250 (в літ. А) площею 133,3 м.кв., № 263 А в секції 3 площею 230,2 м.кв., № 278 в секції 4 площею 341 м.кв., загальною площею 704,5 м.кв. в будинку ОСББ «Микільсько-Слобідська 2Б» по вул. Микільсько-Слобідська, будинок № 2Б в місті Києві.

Порядок сплати, перелік та розміри внесків і платежів співвласників багатоквартирного будинку затверджені рішенням загальних зборів членів ОСББ «Микільсько-Слобідська 2Б», проведених 01.10.2017, а саме з 01.11.2017 розмір внесків співвласників нежитлових приміщень будинку на утримання (обслуговування) будинку та прибудинкової території обчислюється з розрахунку 7,00 грн/кв.м. У разі несплати рахунку на протязі місяця, що слідує за розрахунковим, в наступному місяці співвласнику виставляється рахунок, в якому вартість послуг для нежитлових приміщень обчислюється з розрахунку 7,70 грн/кв.м. Крім того, загальними зборами затверджено встановити суму одноразового внеску на першочергові потреби ОСББ «Микільсько-Слобідська 2Б» в розмірі 3,00 грн/кв.м шляхом внесення на поточний рахунок Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Микільсько-Слобідська 2Б» протягом 30 днів з моменту виставлення відповідно рахунку.

ТОВ «Юнайтед Форест» зверталося до Господарського суду міста Києва з позовом до ОСББ «Микільсько-Слобідська 2Б» про визнання незаконним та скасування рішення загальних зборів від 1 жовтня 2017 року в частині встановлення розміру загальних внесків (оформленого протоколом загальних зборів від 1 жовтня 2017 року по восьмому та дев`ятому питанню порядку денного, додаток № 1 до протоколу - кошторис) щодо встановлення з 1 листопада 2017 року щомісячних внесків на утримання (обслуговування) будинку та прибудинкової території за адресою: м. Київ, вул. Микільсько-Слобідська, 2 Б для співвласників нежитлових приміщень та ТОВ «Юнайтед Форест» з розрахунку 7,00 грн за метр квадратний та 7,70 грн за метр квадратний, що є більшим від розміру внесків, встановлених для співвласників житлових приміщень цього будинку, а також зобов`язання відповідача не встановлювати щодо нежитлових приміщень у житловому будинку 2 літ. «Б» по вул. Микільсько-Слобідська, 2 Б у м. Києві будь-які внески і платежі на утримання (обслуговування) будинку та прибудинкової території, відмінні від внесків і платежів, встановлених для співвласників житлової нерухомості (власників квартир) цього будинку.

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 03.12.2019 у справі № 910/6471/18 постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.03.2019 та рішення Господарського суду міста Києва від 09.10.2018 у частині задоволених позовних вимог про визнання незаконним та скасування рішення загальних зборів від 1 жовтня 2017 року щодо встановлення розміру щомісячних внесків на утримання (обслуговування) будинку та прибудинкової території для співвласників нежитлових приміщень у справі № 910/6471/18 скасовано. Прийнято в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позову в зазначеній частині відмовлено. У решті постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.03.2019 та рішення Господарського суду міста Києва від 09.10.2018 у справі № 910/6471/18 залишено без змін.

Також позивач зазначає, що зазначені ним у цьому позові обставини встановлені рішенням Господарського суду міста Києва від 11.06.2024 у справі № 910/2520/24 за позовом Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Микільсько-Слобідська 2Б" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Юнайтед Форест" про стягнення 536016,54 грн, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 05.11.2025, яким суд першої інстанції вирішив позовні вимоги Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Микільсько-Слобідська 2Б" задовольнити повністю, стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Юнайтед Форест" на користь Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Микільсько- Слобідська 2Б" 2 113,50 грн одноразового внеску на першочергові потреби, 384 657,00 грн боргу за щомісячними внесками на утримання (обслуговування) будинку та прибудинкової території, 116202,55 грн інфляційних втрат, 33043,49 грн трьох процентів річних.

Позивач звертає увагу на те, що відповідач виконав вищевказане рішення Господарського суду міста Києва від 11.06.2024 та оплатив стягнуті судовими рішеннями грошові кошти на поточний рахунок позивача в банку платіжними інструкціями:

1) від 25.11.2024 № 15210 - 2 113,50 грн - одноразовий внесок на першочергові потреби згідно з рішенням Господарського суду м. Києва;

2) від 25.11.2024 № 15211 - 384 657,00 грн - борг за щомісячні внески на утримання (обслуговування) будинку та прибирання території згідно з рішенням Господарського суду м. Києва;

3) від 25.11.2024 № 15212 - 116 202,55 грн - інфляційні втрати згідно з рішенням Господарського суду м. Києва;

4) від 25.11.2024 № 15213 - 33 043,49 грн - три проценти річних згідно з рішенням Господарського суду м. Києва.

Таким чином, звертаючись до суду з даним позовом позивач зазначає, що неоплачена заборгованість відповідача перед позивачем за період з 1 січня 2024 по 31 січня 2025 з урахуванням втрат від інфляції і 3% річних, нарахованих в тому числі на суму заборгованості стягнуту вищевказаним рішенням Господарського суду міста Києва від 11.06.2024, сплачену із простроченням, складає 132 138,52 грн, в тому числі 70 520,45 грн з сплати щомісячних внесків на утримання (обслуговування) будинку та прибудинкової території із розрахунку по 7,00 грн./м.кв. за перший місяць і по 7,70 грн./м.кв. за кожний наступний місяць у разі несплати рахунку на протязі місяця, що слідує за розрахунковим), 49 051,59 грн втрат від інфляції та 12 566,48 грн 3% річних.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне.

Правові та організаційні засади створення, функціонування, реорганізації та ліквідації об`єднань власників жилих і нежилих приміщень багатоквартирного будинку, захисту їх прав та виконання обов`язків щодо спільного утримання багатоквартирного будинку визначено Законом України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку», згідно зі статтею 1 якого, об`єднання співвласників багатоквартирного будинку - юридична особа, створена власниками квартир та/або нежитлових приміщень багатоквартирного будинку для сприяння використанню їхнього власного майна та управління, утримання і використання спільного майна.

Відповідно до частини 4 статті 4 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» основна діяльність об`єднання полягає у здійсненні функцій, що забезпечують реалізацію прав співвласників на володіння та користування спільним майном співвласників, належне утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території, сприяння співвласникам в отриманні житлово-комунальних та інших послуг належної якості за обґрунтованими цінами та виконання ними своїх зобов`язань, пов`язаних з діяльністю об`єднання.

Згідно зі статтею 10 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» вищим органом управління об`єднання є загальні збори, до виключної компетенції яких відноситься, зокрема затвердження статуту об`єднання, внесення змін до нього; затвердження кошторису, балансу об`єднання та річного звіту; визначення порядку сплати, переліку та розмірів внесків і платежів співвласників. Рішення загальних зборів, прийняте відповідно до статуту, є обов`язковим для всіх співвласників.

Статтею 15 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» співвласник зобов`язаний, зокрема виконувати рішення статутних органів, прийняті у межах їхніх повноважень; своєчасно і в повному обсязі сплачувати належні внески і платежі. Обов`язок співвласників виконувати рішення зборів співвласників визначений і у частині 1 статті 7 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку».

Згідно зі статтею 23 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» внески на утримання і ремонт приміщень або іншого майна, що перебуває у спільній власності, визначаються статутом об`єднання та/або рішенням загальних зборів.

За частиною 2 статті 10 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» до повноважень зборів співвласників належить прийняття рішень з усіх питань управління багатоквартирним будинком, у тому числі про визначення переліку та розміру витрат на управління багатоквартирним будинком.

Самостійне забезпечення об`єднанням утримання і експлуатації багатоквартирного будинку, користування спільним майном у багатоквартирному будинку може здійснюватися безпосередньо співвласниками, а також шляхом залучення об`єднанням фізичних та юридичних осіб на підставі укладених договорів.

Для фінансування самозабезпечення об`єднання співвласники сплачують відповідні внески і платежі в розмірах, установлених загальними зборами об`єднання. За згодою правління окремі співвласники можуть у рахунок сплати таких внесків і платежів виконувати окремі роботи.

За змістом частин 1-2 статті 12 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» витрати на управління багатоквартирним будинком включають: 1) витрати на утримання, реконструкцію, реставрацію, проведення поточного і капітального ремонтів, технічного переоснащення спільного майна у багатоквартирному будинку; 2) витрати на оплату комунальних послуг стосовно спільного майна багатоквартирного будинку; 2-1) витрати, пов`язані з виконанням зобов`язань за кредитним договором, укладеним за програмами Фонду енергоефективності; 3) витрати на сплату винагороди управителю в разі його залучення; 4) інші витрати, передбачені рішенням співвласників або законом. Витрати на управління багатоквартирним будинком розподіляються між співвласниками пропорційно до їхніх часток співвласника, якщо рішенням зборів співвласників або законодавством не передбачено іншого порядку розподілу витрат.

Таким чином, прийняті відповідно до статуту рішення загальних зборів об`єднання з питань управління багатоквартирним будинком є обов`язковими для усіх власників квартир (нежитлових приміщень) у багатоквартирному будинку, які одночасно є співвласниками спільного майна такого будинку та зобов`язані його утримувати в силу прямої норми статті 322 Цивільного кодексу України та частини 2 статті 7 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку».

За наслідками оскарження в судовому порядку в межах справи № 910/6471/18 рішення загальних зборів від 01.10.2017 (протокол загальних зборів від 01.10.2017 по восьмому та дев`ятому питаннях порядку денного, додаток № 1 до протоколу - кошторис) у частині встановлення з 01.11.2017 щомісячних внесків на утримання (обслуговування) будинку та прибудинкової території, розташованих за адресою: м. Київ , вул. Микільсько-Слобідська, 2Б, для співвласників нежитлових приміщень та ТОВ «Юнайтед Форест» з розрахунку 7,00 грн. за метр квадратний та 7,70 грн. за метр квадратний, залишено чинним.

Відтак, оскільки розмір щомісячних внесків на утримання (обслуговування) будинку та прибудинкової території для співвласників нежитлових приміщень затверджений безпосередньо чинним рішенням загальних зборів від 01.10.2017, оформлених протоколом від 01.10.2017 (пункт 9), відповідне рішення загальних зборів є обов`язковим для відповідача, як співвласника багатоквартирного будинку.

При цьому, в указаному рішенні загальних зборів від 01.10.2017 сплата щомісячних внесків на утримання (обслуговування) будинку та прибудинкової території для співвласників нежитлових приміщень у розмірі 7,00 грн. за метр квадратний та 7,70 грн. за метр квадратний установлена з 01.11.2017 без зазначення строку застосування.

Обов`язок відповідача, як співвласника багатоквартирного будинку, сплачувати щомісячні внески на утримання (обслуговування) будинку та прибудинкової території виникає в силу закону та на підставі рішення загальних зборів, та не залежить від факту виставлення позивачем рахунку на сплату таких внесків.

Так, за своєю правовою природою рахунок не є первинним документом, а є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перераховувати грошові кошти як оплату за надані послуги, тобто, носить інформаційний характер. Ненадання рахунку не є відкладальною умовою у розумінні приписів статті 212 ЦК України та не є простроченням кредитора у розумінні статті 613 ЦК України. Дана правова викладена в постановах Верховного Суду від 28.03.2018 у справі №910/32579/15, від 26.02.2020 у справі №915/400/18.

Більше того, судом встановлено, що зазначені обставини також були встановлені рішенням Господарського суду міста Києва від 11.06.2024 у справі № 910/2520/24 за позовом Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Микільсько-Слобідська 2Б" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Юнайтед Форест" про стягнення 536016,54 грн, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 05.11.2025, яким позовні вимоги Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Микільсько-Слобідська 2Б" задовольнив повністю, стягнув з Товариства з обмеженою відповідальністю "Юнайтед Форест" на користь Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Микільсько- Слобідська 2Б" 2 113,50 грн одноразового внеску на першочергові потреби, 384 657,00 грн боргу за щомісячними внесками на утримання (обслуговування) будинку та прибудинкової території, 116202,55 грн інфляційних втрат, 33043,49 грн трьох процентів річних.

Відповідно до частини 4 статті 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Ураховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача 70 520,45 грн боргу за щомісячними внесками на утримання (обслуговування) будинку та прибудинкової території за період з 01.01.2024 по 31.01.2025.

Також предметом даного позову є вимоги про стягнення інфляційних втрат у розмірі 49 051,59 грн та 3% річних у розмірі 12 566,48 грн, нарахованих в тому числі на суму заборгованості стягнуту рішенням Господарського суду міста Києва від 11.06.2024 та сплачену відповідачем із простроченням.

Відповідно до норм статей 598 - 609 Цивільного кодексу України, рішення суду про стягнення боргу не є підставою для припинення грошового зобов`язання. В той же час, приписи статті 625 Цивільного кодексу України не заперечують звернення кредитора з вимогою про стягнення з боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, суми інфляційних та процентів річних від простроченої суми за невиконання грошового зобов`язання, зокрема, за період після прийняття судом відповідного рішення.

Одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (п. 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/1427 від 18.11.2003 року "Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та юрисдикцію Європейського суду з прав людини").

Відповідно до частини 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Так, преюдиційні факти є обов`язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв`язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

Норми статті 129-1 Конституції України визначають, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Згідно зі ст. 17 Закон України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Згідно з преамбулою та статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, згідно рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.02 року у справі за заявою № 48553/99 "Совтрансавто-Холдінг" проти України", а також згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 28.10.99 року у справі за заявою № 28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Таким чином, судове рішення у справі № 910/2520/24 не може бути поставлене під сумнів, а інші рішення, в тому числі і у даній справі, не можуть йому суперечити.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за час прострочення.

Зобов`язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю. Відтак, вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимоги.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020р. у справі №910/4590/19.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та 3 процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 року у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц, постанови Верховного Суду: від 04.10.2019 року у справі №915/880/18, від 26.09.2019 року у справі №912/48/19, від 18.09.2019 року у справі №908/1379/17, від 07.07.2020 року у справі №296/10217/15-ц, від 04.02.2020 року у справі №912/1120/16, тощо).

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п.п. 3.1, 3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» №14 від 17.12.2013 року)

Таким чином, законом установлено обов`язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов`язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов`язання.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов`язання.

Разом із тим, суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплату яких передбачено частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Крім того, необхідно враховувати, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).

Якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України - стягнення інфляційних втрат за такий місяць.

Дослідивши наданий позивачем розрахунок 3% річних за період з 01.01.2024 по 01.01.2025, судом встановлено, що останній містить арифметичну помилку.

Так, судом враховано, що 25.11.2024 відповідач виконав вищевказане рішення Господарського суду міста Києва від 11.06.2024.

Отже, здійснивши власний розрахунок 3% річних, судом встановлено, що до стягнення з відповідача підлягає сума 3% річних у розмірі 11 669,84 грн.

Також за розрахунком суду, обґрунтованою до стягнення є сума інфляційних втрат у розмірі 44 595,35 грн, які розраховані з моменту виникнення прострочення виконання грошового зобов`язання за рішенням Господарського суду міста Києва у справі №910/2520/24, включаючи заборгованість у розмірі 70 520,45 грн, яка виникла за загальний період з 01.01.2024 по 01.01.2025, а тому вимоги в цій частині підлягають задоволенню частково.

У решті сум 3% річних та інфляційних втрат належить відмовити.

Відповідно до статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є, зокрема, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, а також змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частин 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Приписами статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Частинами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.

З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Відповідачем належними доказами обставин, на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог, не спростовано.

Позивачем до стягнення з відповідача заявлені також витрати на професійну правничу допомогу в сумі 6 000,00 грн на підставі:

- договору про надання правничої допомоги №17/02/2025-4 від 17.02.2025;

- акту приймання-передачі наданих послуг;

- платіжного доручення №1568 від 18.02.2025 на суму 6 000,00 грн.

Положеннями ст. 123 ГПК України унормовано, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частини 1-4 ст. 126 ГПК України).

Відповідно до ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема, але не виключно: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України, заява № 19336/04, п. 269).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

З огляду на спірні правовідносини, беручи до уваги обсяг наданих послуг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду адвокатом документів, їх значення для вирішення спору, враховуючи, що справа №910/2817/25 є малозначною, розгляд якої проводиться за правилами спрощеного позовного провадження (без проведення судового засідання), враховуючи ціну позову, виходячи з характеру спірних правовідносин та обсягів матеріалів позовної заяви, наявність доказів фактичного надання послуг, а також часткове задоволення позовних вимог, суд дійшов висновку що у відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати позивача на правову допомогу покладаються на відповідача частково в сумі 5 756,94 грн.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з покладенням судового збору в цій частині на відповідача в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

На підставі викладеного та керуючись статтями 129, 233, 238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва,

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Юнайтед Форест" (04159, м. Київ, вул. Кульженків Сім`ї , 35, офіс 3/1; ідентифікаційний код 22902499) на користь Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Микільсько-Слобідська 2Б" (02002, м. Київ, вул. Микільсько-Слобідська, 2Б; ідентифікаційний код 41107947) заборгованість у розмірі 70 520 (сімдесят тисяч п`ятсот двадцять) грн 45 коп., 3% річних у розмірі 11 669 (одинадцять тисяч шістсот шістдесят дев`ять) грн 84 коп., інфляційні втрати у розмірі 44 595 (чорок чотири тисячі п`ятсот дев`яносто п`ять) грн 35 коп., витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5 756 (п`ять тисяч сімсот п`ятдесят шість) грн 94 коп. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 324 (дві тисячі триста двадцять чотири) грн 27 коп.

У решті позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом IV ГПК України.

Повний текст рішення складено 21.05.2025

Суддя І.О. Андреїшина