Рішення від 21.05.2025 по справі 910/2506/25

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

21.05.2025Справа № 910/2506/25Господарський суд міста Києва у складі судді І.О. Андреїшиної, розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін господарську справу

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "ДОКА Україна Т.О.В." (просп. Героїв Сталінграда, 20А, м. Київ, 04210; ідентифікаційний код 30530955)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "САН СІСТЕМС ДЕВЕЛОПМЕНТ" (01133, м. Київ, бул. Лесі Українки, 21; ідентифікаційний код 43428042)

про стягнення 406 456,27 грн,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "ДОКА Україна Т.О.В." звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "САН СІСТЕМС ДЕВЕЛОПМЕНТ" про стягнення заборгованості за договором оренди майна (оперативна оренда) № 21.17 від 19.03.2021 у розмірі 332 555,13 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.03.2025 залишено позов без руху, встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви - 5 днів з дня вручення ухвали суду, у визначений спосіб.

13.03.2025 через відділ діловодства суду від позивача надійшли матеріали на виконання вимог ухвали суду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.03.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та встановлено процесуальні строки для подання пояснень по суті спору.

Судом встановлено, що сторони належним чином повідомлялися про здійснення розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

21.04.2025 через відділ діловодства суду позивачем подано заяву про збільшення позовних вимог, в якій він просить стягнути 406 456,27 грн заборгованості за договором оренди майна (оперативна оренда) № 21.17 від 19.03.2021.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 46 ГПК України позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Дослідивши надану позивачем заяву про збільшення розміру позовних вимог, суд визнає її такою, що подана з дотриманням приписів чинного процесуального законодавства, зокрема, положень ч. 5. ст. 46, ст. 170 ГПК України, тому, суд приймає до розгляду заяву позивача та визначає ціну позову з її урахуванням.

На адресу суду від відповідача відзиву на позов, клопотань, заяв тощо не надходило.

Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами (ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України).

Судом, також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

19.03.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "ДОКА Україна Т.О.В." (далі - позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "САН СІСТЕМС ДЕВЕЛОПМЕНТ" (далі - відповідач) було укладено договір оренди майна (оперативна оренда) № 21.17.

Пунктом 1.1. договору передбачено обов`язок передачі позивачем (орендодавцем) у тимчасове користування відповідачу (орендарю) за плату будівельної опалубки (надалі майно), асортимент, вартість оренди (в місяць) та кількість якої визначені в специфікації (додатку до договору), що є невід`ємною частиною договору, а відповідач (орендар), своєю чергою, зобов`язується прийняти зазначене майно та своєчасно здійснювати оплату орендних платежів.

Відповідно до розділу 3 договору загальний розмір платежів за тимчасове користування майном (орендна плата) розраховується за фактичний строк перебування майна в оренді та залежить від кількості майна, що передається у тимчасове користування.

Орендна плата щомісяця перераховується відповідачем на поточний рахунок позивача з урахуванням фактичної кількості майна, що перебуває в орендному користуванні, до 20-го числа кожного місяця, наступного за поточним місяцем орендних правовідносин (п.3.6. договору).

Відповідно до п.4.1. договору та специфікації майно отримано для використання на об`єкті будівництва ЖК Вишгород Плаза, багатофункціональний будинок громадського, комерційного та житлового призначення на вул. Набережній, 6 у м. Вишгород Київської області.

Пункт 5.4. договору визначає, що майно вважається поверненим від орендаря до орендодавця в момент підписання відповідної товаророзпорядчої документації (накладної на переміщення (повернення).

Підпунктом 7.1.1. пункту 7.1. договору передбачено обов`язок орендаря своєчасно та в повному обсязі здійснювати перерахування орендної плати за тимчасове користування майном.

Так, сторонами договору була підписана специфікація елементів опалубки від 19 березня 2021 року (додаток №1 до договору) з переліком майна, яке підлягає передачі відповідачу (орендарю) для тимчасового орендного користування (в т.ч. тара, на яку у відповідності із п.3.4. договору орендна плата не нараховується).

Позивачем (орендодавцем) було здійснено передачу майна відповідачу (орендарю) в кількості 413 одиниць (в т.ч. спеціальна тара), що підтверджується накладною на переміщення №1040 від 22.03.2021 року.

Позивач у позовній заяві зазначає, що майно (в т.ч. спеціальна тара) із орендного користування відповідачем не повернуто, відповідач ним користується, не сплачуючи орендні платежі, внаслідок чого в орендному користуванні у відповідача досі залишається майно в кількості 413 одиниць (в т.ч. спеціальна тара), на яке нараховуються орендні платежі до моменту його повернення із оренди.

Строк орендних правовідносин та строк дії договору визначається пунктами 2.1. та 10.1 договору, якими передбачено, що строк орендних правовідносин встановлюється з моменту фактичної передачі майна або його частини орендарю і діє до моменту повернення орендарем майна у повному обсязі, а діє договір, своєю чергою, з дати його підписання сторонами і до повного виконання сторонами взятих на себе зобов`язань.

Так, позивач зазначає, що в період з березня 2021 року по січень 2025 року відповідачеві було нараховано орендні платежі на загальну суму 930 664,09 грн, з врахуванням кількості орендованого майна.

Враховуючи, що Указом Президента України №64/2022 з 24 лютого 2022 року було введено в Україні воєнний стан, відповідач, керуючись частиною 6 статті 762 ЦК України, звернувся до позивача із листом від 24.02.2022 щодо тимчасового призупинення нарахування орендних платежів за договором до моменту можливості відновити господарську діяльність та, як наслідок, подальшого використання орендованого майна.

Листом вих.№168 від 28.02.2022 позивач повідомив відповідача про надання можливості призупинення нарахування орендної плати.

Таким чином, позивач зазначає, що нарахування орендних платежів відповідачу було призупинено з березня 2022 року по листопад 2023 року.

В подальшому позивач звернувся до відповідача з листом вих.№188 від 02.10.2023 стосовно сплати заборгованості, а також з проханням повернути майно з орендного користування.

Однак, як зазначає позивач, відповідачем було проігноровано прохання позивача й не виконано зобов`язання щодо сплати боргу та повернення майна.

Нарахування орендних платежів позивач за користування майном відновив з грудня 2023 року.

Також позивач зазначає, що щомісяця, протягом строку знаходження майна у тимчасовому платному орендному користуванні у відповідача складалися та направлялися засобами електронного документообігу із застосуванням кваліфікованого електронного підпису (надалі - КЕГІ) Рахунки-Акти за договором.

Відтак, відповідачу було нараховано орендні платежі, а Рахунки-Акти були направлені засобами електронного документообігу із застосуванням КЕП (паперові копії електронних документів додаються), а саме:

- №421 від 31.03.2021 (за березень 2021) на суму 11919,54 грн;

- №600 від 30.04.2021 (за квітень 2021) на суму 37635,86 грн;

- №800 від 31.05.2021 (за травень 2021) на суму 37 580,59 грн;

- №978 від 30.06.2021 (за червень 2021) на суму 36950,57 грн;

- №1111 від 31.07.2021 (за липень 2021) на суму 36950,57 грн;

- №1246 від 31.08.2021 (за серпень 2021) на суму 36950,57 грн;

- №1397 від 30.09.2021 (за вересень 2021) на суму 36950,57 грн;

- №1554 від 31.10.2021 (за жовтень 2021) на суму 36950,57 грн;

- №1722 від 30.11.2021 (за листопад 2021) на суму 36950,57 грн;

- №1865 від 31.12.2021 (за грудень 2021) на суму 36950,57 грн;

- №143 від 31.01.2022 (за січень 2022) на суму 36950,57 грн;

- №301 від 28.02.2022 (за лютий 2022) на суму 30615,56 грн;

- №287100832 від 31.12.2023 (за грудень 2023) на суму 36950,57 грн;

- №287100938 від 31.01.2024 (за січень 2024) на суму 36950,57 грн;

- №287101030 від 29.02.2024 (за лютий 2024) на суму 36950,57 грн;

- №287101127 від 31.03.2024 (за березень 2024) на суму 36950,57 грн;

- №287101212 від 30.04.2024 (за квітень 2024) на суму 36950,57 грн;

- №287101321 від 31.05.2024 (за травень 2024) на суму 36950,57 грн;

- №287101421 від 30.06.2024 (за червень 2024) на суму 36950,57 грн;

- №287101519 від 31.07.2024 (за липень 2024) на суму 36950,57 грн;

- №287101594 від 31.08.2024 (за серпень 2024) на суму 36950,57 грн;

- №287101681 від 30.09.2024 (за вересень 2024) на суму 36950,57 грн;

- №287101785 від 31.10.2024 (за жовтень 2024) на суму 36950,57 грн;

- №287101888 від 30.11.2024 (за листопад 2024) на суму 36950,57 грн;

- №287101961 від 31.12.2024 (за грудень 2024) на суму 36950,57 грн;

- №287102040 від 31.01.2025 (за січень 2025) на суму 36950,57 грн;

- №287102105 від 28.02.2025 (за лютий 2025) на суму 36950,57 грн;

- №287102179 від 31.03.2025 (за березень 2025) на суму 36950,57 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, в порушення вимог п.7.1.1. договору зобов`язання щодо сплати орендних платежів виконано відповідачем частково - фактично ним було перераховано (сплачено) кошти за орендне користування майном в розмірі 306 220,66 грн.

Враховуючи вищевикладене, позивач звернувся до суду із позовною заявою про стягнення боргу за орендне користування майном з березня 2021 року по лютий 2022 року та з грудня 2023 року по березень 2025 року (з врахуванням призупинення нарахування орендних платежів) у розмірі 406 456,27 грн, з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, враховуючи наступне.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно ст. 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (ст. 611 ЦК України).

Порушенням зобов`язання є невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Приписами ч. 1 ст. 283 ГК України визначено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Відповідно до ч. 1, ч. 5 ст. 762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Пунктами 1, 4 ст. 285 ГК України визначено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Відповідно до статті 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Зазначене також кореспондується зі статтями 525, 526 ЦК України, відповідно до яких зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Орендна плата щомісяця перераховується відповідачем на поточний рахунок позивача з урахуванням фактичної кількості майна, що перебуває в орендному користуванні, до 20-го числа кожного місяця, наступного за поточним місяцем орендних правовідносин (п.3.6. договору).

Підпунктом 7.1.1. пункту 7.1. договору передбачено обов`язок орендаря своєчасно та в повному обсязі здійснювати перерахування орендної плати за тимчасове користування майном.

Згідно з п. 3.1.1. договору щомісяця, протягом строку знаходження майна у тимчасовому платному орендному користування у орендаря за цим договором, орендодавець складає та направляє орендарю засобами електронного документообігу із застосуванням кваліфікованого електронного підпису (далі - КЕП) Рахунок-Акт за договором, що означає підтвердження участі сторін в оформленні Рахунку-Акту за договором як первинного документа.

Судом встановлено, що на виконання п.3.1.1 договору позивачем щомісяця, протягом строку знаходження майна у тимчасовому платному орендному користуванні у відповідача складалися та направлялися засобами електронного документообігу із застосуванням кваліфікованого електронного підпису (надалі - КЕГІ) Рахунки-Акти за договором, що означає підтвердження участі сторін в оформленні Рахунку-Акту за договором як первинного документа, що надає електронному документу статусу оригіналу.

Так, зокрема, відповідачу було нараховано орендні платежі, а Рахунки-Акти були направлені засобами електронного документообігу із застосуванням КЕП (паперові копії електронних документів додаються), а саме:

- №421 від 31.03.2021 (за березень 2021) на суму 11919,54 грн;

- №600 від 30.04.2021 (за квітень 2021) на суму 37635,86 грн;

- №800 від 31.05.2021 (за травень 2021) на суму 37 580,59 грн;

- №978 від 30.06.2021 (за червень 2021) на суму 36950,57 грн;

- №1111 від 31.07.2021 (за липень 2021) на суму 36950,57 грн;

- №1246 від 31.08.2021 (за серпень 2021) на суму 36950,57 грн;

- №1397 від 30.09.2021 (за вересень 2021) на суму 36950,57 грн;

- №1554 від 31.10.2021 (за жовтень 2021) на суму 36950,57 грн;

- №1722 від 30.11.2021 (за листопад 2021) на суму 36950,57 грн;

- №1865 від 31.12.2021 (за грудень 2021) на суму 36950,57 грн;

- №143 від 31.01.2022 (за січень 2022) на суму 36950,57 грн;

- №301 від 28.02.2022 (за лютий 2022) на суму 30615,56 грн;

- №287100832 від 31.12.2023 (за грудень 2023) на суму 36950,57 грн;

- №287100938 від 31.01.2024 (за січень 2024) на суму 36950,57 грн;

- №287101030 від 29.02.2024 (за лютий 2024) на суму 36950,57 грн;

- №287101127 від 31.03.2024 (за березень 2024) на суму 36950,57 грн;

- №287101212 від 30.04.2024 (за квітень 2024) на суму 36950,57 грн;

- №287101321 від 31.05.2024 (за травень 2024) на суму 36950,57 грн;

- №287101421 від 30.06.2024 (за червень 2024) на суму 36950,57 грн;

- №287101519 від 31.07.2024 (за липень 2024) на суму 36950,57 грн;

- №287101594 від 31.08.2024 (за серпень 2024) на суму 36950,57 грн;

- №287101681 від 30.09.2024 (за вересень 2024) на суму 36950,57 грн;

- №287101785 від 31.10.2024 (за жовтень 2024) на суму 36950,57 грн;

- №287101888 від 30.11.2024 (за листопад 2024) на суму 36950,57 грн;

- №287101961 від 31.12.2024 (за грудень 2024) на суму 36950,57 грн;

- №287102040 від 31.01.2025 (за січень 2025) на суму 36950,57 грн;

- №287102105 від 28.02.2025 (за лютий 2025) на суму 36950,57 грн;

- №287102179 від 31.03.2025 (за березень 2025) на суму 36950,57 грн.

Таким чином, у відповідача виник обов`язок щодо своєчасної оплати орендної плати, а у позивача, відповідно, виникло право вимоги такої оплати.

Натомість, зобов`язання щодо сплати орендних платежів виконано відповідачем частково - фактично ним було перераховано (сплачено) кошти за орендне користування майном в розмірі 306 220,66 грн, внаслідок чого у останнього виникла заборгованість з орендної плати в сумі 406 456,27 грн, з урахуванням заяви позивача про збільшення розміру позовних вимог.

Крім того, судом враховано, що Указом Президента України №64/2022 з 24 лютого 2022 року було введено в Україні воєнний стан, відповідач, керуючись частиною 6 статті 762 ЦК України, звернувся до позивача із листом від 24.02.2022 щодо тимчасового призупинення нарахування орендних платежів за договором до моменту можливості відновити господарську діяльність та, як наслідок, подальшого використання орендованого майна.

Листом вих.№168 від 28.02.2022 позивач повідомив відповідача про надання можливості призупинення нарахування орендної плати.

Таким чином, судом встановлено, що нарахування орендних платежів відповідачу було призупинено з березня 2022 року по листопад 2023 року.

В подальшому позивач звернувся до відповідача з листом вих.№188 від 02.10.2023 стосовно сплати заборгованості, а також з проханням повернути майно з орендного користування.

Однак, відповідачем не виконано зобов`язання щодо сплати боргу та повернення майна.

Нарахування орендних платежів позивач за користування майном відновив з грудня 2023 року.

Відтак, залишок боргу, що підлягає стягненню з відповідача за орендне користування майном з березня 2021 року по лютий 2022 року та з грудня 2023 року по березень 2025 року (з врахуванням призупинення нарахування орендних платежів та заяви про збільшення розміру позовних вимог), складає 406 456,27 грн.

Отже вимоги позивача визнаються судом повністю обґрунтованими, а позов таким, що підлягає задоволенню.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з ст. 74 Господарського процесуального кодексу України обов`язок доказування і подання доказів віднесено на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 73 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За таких обставин, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "ДОКА Україна Т.О.В." до Товариства з обмеженою відповідальністю "САН СІСТЕМС ДЕВЕЛОПМЕНТ" про стягнення з відповідача суми основного боргу за договором №21.17 від 19.03.2021 в розмірі 406 456,27 грн є правомірними та обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню в повному обсязі.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.

Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.

Відповідач не подав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували доводи позивача.

Отже, позовні вимоги є обґрунтованими, документально підтвердженими та такими, що підлягають задоволенню.

На підставі викладеного, враховуючи положення ст.129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача в повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 254 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "САН СІСТЕМС ДЕВЕЛОПМЕНТ" (01133, м. Київ, бул. Лесі Українки, 21; ідентифікаційний код 43428042) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "ДОКА Україна Т.О.В." (просп. Героїв Сталінграда, 20А, м. Київ, 04210; ідентифікаційний код 30530955) суму основного боргу у розмірі 406 456 (чотириста шість тисяч чотириста п`ятдесят шість) грн 27 коп. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 8 016 (вісім тисяч шістнадцять) грн 33 коп.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.

Повний текст рішення складено 21.05.2025

Суддя І.О. Андреїшина