Рішення від 21.05.2025 по справі 917/670/25

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

адреса юридична: вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36000, адреса для листування: вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36607, тел. (0532) 61 04 21, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua, https://pl.arbitr.gov.ua/sud5018/

Код ЄДРПОУ 03500004

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.05.2025 Справа № 917/670/25

м. Полтава

Господарський суд Полтавської області у складі судді Пушка І.І., розглянувши матеріали за позовною заявою Фермерського господарства «ІСТОК-С», код ЄДРПОУ 24425141, вул. Центральна, 10-А, с. Китайгородка, Томаківський район, Дніпропетровська область, 53512

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «МКО ТРАНС-СЕРВІС», вул. 30-річчя Перемоги, 2, смт. Оржиця, Лубенський район, Полтавська область, 37700, код ЄДРПОУ 43593108

про стягнення 127969,48 грн

без виклику сторін

Суть справи. Розглядається позовна заява про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «МКО ТРАНС-СЕРВІС» на користь Фермерського господарства «ІСТОК-С» 127969,48 грн, в тому числі 68614,26 грн пені; 11253,81 грн 3% річних; 48101,41 грн інфляційних втрат, які нараховані на заборгованість по договору поставки № 19/01/241-С від 19.01.2024, стягнуту за рішенням Господарського суду Полтавської області від 07.11.2024 у справі № 917/814/24.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на те, що 19 січня 2024 року між Фермерським господарством «Істок-С» (Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «МКО Транс-Сервіс» (Покупець) укладений Договір поставки № 19/01/241-С, відповідно до п.1.1 якого Постачальник зобов`язується поставити, а Покупець прийняти і оплатити зерно пшениці 2, 3, 4 класу, жита 1, 2, 3 класу (Товар). Сторони узгодили, що розрахунок здійснюється таким чином: 86% - по факту завантаженні авто, решта 14% - протягом 5 банківських днів після реєстрації податкових накладних і отримання оригіналів документів. Остаточний розрахунок проводиться по заліковій вазі згідно даних реєстру вивантаження.

На виконання умов Договору позивачем відвантажено відповідачу зерно пшениці третього класу загальним обсягом 503,88 тон.

Відповідачем було здійснено часткову оплату товару за укладеним Договором, що стало підставою звернення позивача до Господарського суду Полтавської області з позовною заявою про стягнення з відповідача 349182,00 грн заборгованості, що становить 14% несплаченої суми, за поставку зерна пшениці.

За результатами розгляду позовної Господарським судом Полтавської області було ухвалено 07.11.2024 рішення у справі 917/814/24, яке постановою Східного апеляційного господарського суду від 12.02.2025 року залишено без змін, та стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "МКО Транс-сервіс" на користь Фермерського господарства «Істок-с» 349182,00 грн, що становить 14% несплаченої суми, за поставку зерна пшениці, витрати по сплаті судового збору в сумі 5237,73 грн.

Борг за отриманий товар згідно з Договором, відповідно до прийнятого судом рішення, відповідачем на рахунок позивача сплачено лише 13.03.2025, тому у позивача виникло право на стягнення з відповідача пені, інфляційних та річних. На підставі зазначеного, позивач здійснив розрахунок пені за період з 14.02.2024 до 12.03.2025 в розмірі 68614,26 грн; інфляційних втрат та трьох відсотків річних, відповідно до ст. 625 ЦК України за період з 14.02.2024 до 12.03.2025 на суму боргу 349 182,00 грн нараховано інфляційні втрати у розмірі 48 101,41 грн та 11 253,81 грн - 3 % річних.

У відзиві на позовну заяву від 22.04.2025 року відповідач позовні вимоги не визнає. Посилаючись на частину шосту статті 232 ГК України вважає, що пеню слід припинити нараховувати через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано; за розрахунком відповідача розмір пені має складати 31 949,85 грн за період з 14.02.2024 по 14.08.2024. Обґрунтовуючи необхідність врахування частину шосту статті 232 ГК України під час розрахунку пені відповідач у відзиві послався на постанову ВС КГС від 10.09.2020 у справі №916/1777/19. Відповідач вважає, що позивач проявив недобросовісність, не заявивши вимоги про стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат в основному позові, а виділивши їх в окреме провадження. Така поведінка, на думку відповідача, свідчить про зловживання процесуальними правами з метою збільшення судових витрат на правову допомогу та створення додаткового навантаження на судову систему, що суперечить вимогам статті 44 ГПК України.

Відповідач просить суд, враховуючи незначний період прострочення з об`єктивних причин, негайне погашення заборгованості після вирішення спору, відсутність доказів реальних збитків, недобросовісну поведінку позивача та принципи справедливості, зменшити розмір штрафних санкцій щонайменше на 90%, що забезпечить справедливий баланс інтересів сторін та відповідатиме усталеній практиці Верховного Суду.

У відповіді на відзив від 24.04.2025 позивач повідомив, що на його думку, відповідач помилково не врахував норми діючого законодавства України під час складення контррозрахунку з обмеженням нарахування пені 6 місяців та посиланням на норму частини шостої статті 232 ГК України.

На думку позивача, зазначений пункт договору, який досліджував ВС КГС у справі №916/1777/19, істотно відрізняється від досліджуваного судом у справі № 917/670/25 п. 5.3. Договору поставки від 19.01.2024 року №19/01/241-С, де сторонами визначено, що у випадку порушення умов вказаних в п. 3.5. Покупець сплачує Постачальнику пеню у розмірі 0,05% за кожний банківський день прострочення від вартості неоплаченої партії зерна.

Позивач вважає, що визначаючи в п. 5.3. Договору поставки від 19.01.2024 року №19/01/241-С саме «кожний банківський день прострочення» - сторони врегулювали свої відносини щодо нарахування штрафних санкцій на власний розсуд, пов`язали період нарахування пені з вказівкою на подію, яка має неминуче настати (фактичний момент оплати). Використання ТОВ «МКО ТРАНС -СЕРВІС» та ФЕРМЕРСЬКИМ ГОСПОДАРСТВОМ «ІСТОК-С» саме слова «кожний» в п. 5.3. Договору поставки від 19.01.2024 року №19/01/241-С передбачає існування всіх днів прострочення (а не лише 6 місяців) і жодних виключень з нарахувань пені за кожні дні прострочення Сторони не передбачили.

Позивач також не погоджується з формулюванням відповідача у відзиві на позов, що період прострочення оплати за поставлений товар був незначним, оскільки прострочка тривала з 14.02.2024 по 12.03.2025 - 393 дні, тобто більше одного року, на думку позивача, відповідач проявив недобросовісність щодо обов`язку належного виконання зобов`язання, тому просить суд відмовити у зменшенні розміру штрафних санкцій.

Процесуальні дії суду. Ухвалою від 07.04.2025 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 917/670/25 за правилами спрощеного позовного провадження, з урахуванням малозначності цієї справи в розумінні частини п`ятої статті 12 ГПК України, без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами. Цією ж ухвалою суд встановив процесуальні строки: відповідачу для подання відзиву на позов - протягом 15 днів з дня вручення ухвали суду, та для подання заперечень до 3 днів з дати отримання від позивача відповіді на відзив; позивачу для подання відповіді на відзив - 5 днів з моменту отримання відзиву..

Суд належним чином виконав обов`язок щодо повідомлення сторін про розгляд справи шляхом надіслання ухвали від 07.04.2025 в електронній формі до Електронних кабінетів сторін та оприлюднення її в Державному реєстрі судових рішень.

Отже, сторони про розгляд справи повідомлений належним чином.

22.04.2025 суд отримав відзив на позовну заяву (вх. № 5342 від 23.04.2025).

24.04.2025 від позивача надійшла до суду відповідь на відзив (вх. № 5489 від 25.04.2025).

Відповідно до ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Згідно з приписами ч. 2 ст. 161 Господарського процесуального кодексу України до заяв по суті справи належать відзив на позовну заяву, відповідь на відзив, заперечення на відповідь на відзив.

Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 233 Господарського процесуального кодексу України суди ухвалюють рішення, постанови іменем України негайно після закінчення судового розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Рішення та постанови ухвалюються, складаються і підписуються складом суду, який розглянув справу.

Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши матеріали справи та дослідивши надані докази, суд

ВСТАНОВИВ:

Згідно частини 5 статті 75 ГПК України обставини встановлені стосовно певної особи рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Преюдиційність - це обов`язковість обставин, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі, для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені обставини не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені у рішенні суду і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акту, який вступив у законну силу. Cуть преюдиції полягає у неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

Рішенням господарського суду Полтавської області від 07.06.2023 року у справі № 917/814/24, встановлено наступне.

19 січня 2024 року між Фермерським господарством «Істок-С» (надалі- «Постачальник») та Товариством з обмеженою відповідальністю «МКО ТРАНС-СЕРВІС» (надалі - «Покупець») укладений Договір поставки № 19/01/241-С (надалі - Договір), відповідно до п.1.1 якого Постачальник зобов`язується поставити, а Покупець прийняти і оплатити зерно пшениці 2, 3, 4 класу, жита 1, 2, 3 класу (надалі «Товар»).

На підставі п.1.4 Договору вид Товару, його ціна, кількість та терміни поставки на кожну партію визначаються додатковими Угодами сторін, які є невід`ємними частинами Договору.

Відповідно до розділу 2 Договору, якість зерна, що підлягає поставці, має відповідати показникам згідно ДСТУ 3768:2019 (п.2.1.). Якість зерна визначається лабораторією Покупця. В разі незгоди Постачальника з висновками лабораторії Покупця, визначення якості проводиться ДП «Державний центр сертифікації і експертизи сільськогосподарської продукції» за рахунок Постачальника. Якщо розходження між аналізами будуть в межах допустимих норм, то аналіз, визначений лабораторією Покупця є остаточним; у випадку розходження понад допустимі норми, - результат ДП «Державний центр сертифікації і експертизи сільськогосподарської продукції» є остаточним (п.2.2.).

Пунктом 3.3 Договору передбачено, що умови поставки Товару визначаються у додатковій угоді, яка є невід`ємною частиною Договору.

Пунктом 3.3 Договору передбачено, що умови поставки Товару визначаються у додатковій угоді, яка є невід`ємною частиною Договору.

На підставі п.п.3.2,3.4 розділу 3 Договору поставка Товару здійснюється автомобільним транспортом, насипом.

Пунктом 3.5 Договору передбачено, що термін, порядок та форма розрахунків: 86% - по факту завантаженні авто, решта 14% - протягом 5 банківських днів після реєстрації податкових накладних і отримання оригіналів документів. Остаточний розрахунок проводиться по заліковій вазі згідно даних реєстру вивантаження.

Пунктом 3.7 Договору передбачено, що Постачальний зобов`язується скласти в електронній формі і зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних оформлену відповідно до вимог чинного законодавства податкову накладну.

Реєстрація податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних повинна здійснюватися з урахуванням граничних строків відповідно до вимог чинного Податкового законодавства України.

Згідно п.11.4 розділу 10 Договору у разі зміни місцезнаходження або банківських реквізитів однієї із сторін, така сторона зобов`язана письмово повідомити про ці зміни іншу Сторону протягом п`яти робочих днів.

Відповідно до додаткової угоди № 1 від 19.01.2024., що є невід`ємною частиною Договору поставки № 19/01 /241 -С (надалі - Угода), між Постачальником та Покупцем були узгоджені вартість, обсяги поставки та якісні показники Товару, а саме: якісні показники - пшениця 3-го класу (згідно ДСТУ 3768:2019) завантаження у транспорт Покупця, в обсязі 500,00 (п`ятсот) тонн, ціною 5700,00 грн. з ПДВ за 1 тонну.

Пунктом 2 та Пунктом 3 Угоди передбачено, що якість зерна, що підлягає поставці має відповідати таким показникам : натура не менше 750 г/л; клейковина не менше 19,0%, білок не менше 11,0%. поставка зерна здійснюється на умовах FСА (Інкотермс 2010), з місцем завантаження Товару: Дніпропетровська область, Нікопольський район, с. Китайгородка, вул. Центральна, 10а.

Отже, зазначені вище фактичні обставини були встановлені рішенням господарського суду Полтавської області від 07.11.2024 року у справі № 917/814/23, яке залишене без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 12.02.2025 року та не потребують доказуванню згідно з приписами ч. 4 ст. 75 ГПК України.

При розгляді справи № 917/670/25 судом встановлено, що п. 5.3. Договору встановлено, що у випадку порушення умов вказаних в п. 3.5. Покупець сплачує Постачальнику пеню у розмірі 0,05% за кожний банківський день прострочення від вартості неоплаченої партії зерна.

Вирішуючи спір суд виходив із наступного.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частина 1 статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

При цьому за правилами статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Ст. 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

В межах справи № 917/814/24 суд встановив факт отримання відповідачем товару за Договором, порушення ТОВ «МКО ТРАНС-СЕРВІС» умов Договору в частині оплати отриманого товару, суму невиконаного грошового зобов`язання.

Рішенням суду від 07.11.2024 у справі №917/814/24, зокрема, було стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «МКО Транс-сервіс» на користь Фермерського господарства «Істок-С» 349182,00 грн, що становить 14% несплаченої суми, за поставку зерна пшениці, витрати по сплаті судового збору в сумі 5237,73 грн.

Отже, суд погоджується з посиланням позивача що зазначена сума заборгованості є доведеною та не потребує доказування.

В подальшому, заборгованість за рішенням суду від 07.11.2024 по справі № 917/814/24, відповідачем була погашена в розмірі 349182,00 грн 13.03.2025.

В зв`язку з несвоєчасним виконанням зазначеного рішення суду позивачем нараховані:

за період з 14.02.2024 по 12.03.2025 року на суму боргу 349182,00 грн пеню в розмірі 68614,26 грн;

за період з 14.02.2024 по 12.03.2025 року на суму боргу 349182,00 грн 3 % річних у розмірі 11253,81 грн;

за період з лютого 2024 року по лютий 2025 на суму боргу 349182,00 грн 48101,41 грн інфляційних втрат.

При прийнятті рішення судом враховані наступні обставини.

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Стаття 611 ЦК України передбачає, що у разі порушення зобов`язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Ст. 612 ЦК України встановлює, що боржник вважається таким, що прострочив виконання зобов`язання, якщо він не почав його виконувати або не виконав його у строк, встановлений договором.

За ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір процентів.

Порушення відповідачем умов договору щодо своєчасної оплати послуг є підставою для нарахування визначених ст. 625 Цивільного кодексу України платежів, адже наявність передбачених у договорі обставин не звільняє відповідача від встановленого законом обов`язку відшкодувати матеріальні втрати кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та не позбавляє кредитора права на компенсацію за користування утримуваними боржником грошовими коштами.

Суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу та 3% річних, сплата яких передбачена ч. 2 ст. 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справі № 703/2718/16-ц.

З огляду на зазначені вище обставини, з ухваленням рішення від 07.11.2024 № 917/814/24 про стягнення боргу зобов`язання відповідача сплатити заборгованість за договором не припинилося та триває до моменту фактичного виконання грошового зобов`язання. Тож кредитор має право на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України, за увесь час прострочення.

Частиною 1 ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Як встановлено судом, згідно з п. 3.5 Договору поставки від 19.01.2024 року №19/01/241-С сторони узгодили що 14% вартості зерна (349182,00 грн) покупець повинен сплатити протягом 5 банківських днів після реєстрації податкових накладних.

Судом також встановлено, що ДПСУ зареєструвала зазначені податкові накладні до 06.02.2024 року, а 5 банківських днів після реєстрації податкових накладних - 13.02.2024 року.

Таким чином, відповідачем порушено зобов`язання з доплати 14% за Товар починаючи з 14.02.2024 року, що останнім не заперечується.

Сума в погашення заборгованості за товар в розмірі 349182,00 грн надійшла від TOB «МКО ТРАНС-СЕРВІС» до ФЕРМЕРСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА «ІСТОК-С» 13.03.2025 року, що підтверджується інформаційною довідкою ФЕРМЕРСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА «ІСТОК-С» за даними бухгалтерського обліку позивача.

Таким чином, період прострочення відповідача 349182,00 грн боргу за отриманий товар становить з 14.02.2024 по 12.03.2025.

Відповідно до розрахунку позивача, 3 % річних за загальний період прострочення з 14.02.2024 по 12.03.2025 складає 11253,81 грн та 1085192,22 грн інфляційних втрат за період з лютого 2024 по лютий 2025 складає 48101,41 грн.

Суд приймає до уваги, що рішенням суду від 07.11.2024 по справі № 917/814/24 річні та інфляційні не стягувались.

Позивачем у позовній заяві у справі № 917/670/25 заявлено до стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних, нарахованих починаючи з моменту спливу п`яти банківських днів після реєстрації податкових накладних (14.02.2024) до дня, що передує фактичній сплаті заборгованості (12.03.2025).

Здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку, в частині позовних вимог щодо стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3 % річних, суд дійшов висновку, що період їх нарахування та розмір є обґрунтованим, відповідає нормам чинного законодавства України, та такими, що підлягають задоволенню.

Окрім суми 3% річних та інфляційних, нарахованих на суму основного боргу, позивачем заявлено до стягнення пеню у загальному розмірі 68614,26 грн за період з 14.02.2024 по 12.03.2025.

Приписами ст. 230 Господарського кодексу України встановлено, що у разі порушення учасником господарських відносин правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання, він зобов`язаний сплатити штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, пеня, штраф).

Відповідно до п. 5.3. Договору, у випадку порушення умов вказаних в п. 3.5. Покупець сплачує Постачальнику пеню у розмірі 0,05% за кожний банківський день прострочення від вартості неоплаченої партії зерна.

З наявного в матеріалах справи розрахунку вбачається, що позивач нараховує пеню на загальний розмір заборгованості 349182,00 грн за період з 14.02.2024 по 12.03.2025.

Відповідно до умов п. 3.5. договору, відповідач повинен був здійснити остаточний розрахунок за товар до 13.02.2024, а з 14.02.2024 відповідач вважається таким, що прострочив грошове зобов`язання.

Згідно ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Приписи частини 6 статті 232 Господарського кодексу України передбачаються не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

Аналогічну правову позицію висловив Верховний Суд у постанові від 10.09.2020 у справі №916/1777/19.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 911/952/22 від 16.10.2024, якщо умовами укладеного договору сторони передбачили більш тривалий, ніж визначений частиною шостою статті 232 ГК України, строк нарахування штрафних санкцій (зазначили про їх нарахування до дня фактичного виконання, протягом усього періоду існування заборгованості тощо), то їх нарахування не припиняється за період прострочення зобов`язання понад шість місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконано, а застосуванню підлягає саме строк, встановлений договором (див., для прикладу, постанову Верховного Суду України від 15 квітня 2015 року у справі № 910/6379/14 (провадження № 3-53гс15), в якій умовами договору сторонами було погоджено нарахування пені по день фактичної оплати боргу).

У разі відсутності подібних умов у договорі (використання / зазначення в договорі лише формулювання про нарахування пені "за кожен день прострочення") нарахування штрафних санкцій (зокрема, пені) припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано відповідно до частини шостої статті 232 ГК України.

Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду виснує, що застосування в тексті господарського договору формулювання «за кожен день прострочення» не можна вважати установленням іншого, ніж визначеного частиною шостою статті 232 ГК України, строку нарахування штрафних санкцій (зокрема, пені). Таке формулювання лише повторює вирізняльну характеристику пені (поденне її нарахування) та характеризує механізм її визначення (розрахунку), однак жодним чином не впливає на можливість зменшення або збільшення строку нарахування пені, визначеного законом чи договором.

Суд, при розгляді справи № 917/670/25, дійшов до висновку, що умови пункту 5.3. Договору не містить ні іншого строку, відмінного від встановленого частиною шостою статті 232 ГК України, який є меншим або більшим шести місяців, ні вказівки на подію, що має неминуче настати, ні зазначенням «до дати фактичного виконання», тощо.

Дослідивши наданий позивачем розрахунок пені, суд дійшов висновку, що застосований позивачем період нарахування - до 12.03.2025 року включно не відповідає приписам ч. 6 ст. 232 ГК України, але позивачем правильно встановлено початок відліку строку нарахування пені.

Судом здійснено власний розрахунок пені в межах шестимісячного строку, встановленого ч. 6 ст. 232 ГК України, за яким сума пені становить 31950,15 грн за період з 14.02.2024 по 14.08.2024 року, а відтак вимоги позивача про стягнення з відповідача пені підлягають частковому задоволенню.

Таким чином, суд погоджується з здійсненим відповідачем контррозрахунком пені, обмеженим 6 місяцями.

Твердження позивача про те, що визначаючи в п. 5.3. Договору поставки саме «кожний банківський день прострочення» - сторони врегулювали свої відносини щодо нарахування штрафних санкцій на власний розсуд, пов`язали період нарахування пені з вказівкою на подію, яка має неминуче настати (фактичний момент оплати), суд визнає необґрунтованими та такими, що спростовуються встановленими судом обставинами.

Отже, в іншій частині вимоги про стягнення пені відхиляються за їх безпідставністю.

Перевірка правильності розрахунків пені, інфляційних витрат та 3 % річних проводилась за допомогою калькулятора підрахунку заборгованості та штрафних санкцій системи «ЛІГА:ЗАКОН».

Щодо клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій на 90 %, то суд зазначає, що положення статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України передбачають право суду на зменшення штрафних санкцій.

Згідно зі статтею 233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

За змістом наведених вище норм, зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення штрафних санкцій та розмір, до якого підлягає зменшенню.

Відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника. Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки розміру збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 28.09.2022 р. у справі № 916/2302/21.

Судом враховано прострочення відповідачем виконання зобов`язань за Договором мало місце понад рік, а також те, що розмір заявлених до стягнення штрафних санкцій не є значним чи надмірно великим, виходячи із загальної суми вартості Договору, а також погодженого між сторонами розміру пені 0,05 % від вартості неоплаченої партії зерна.

У процесі розгляду справи відповідачем у відповідності до ч. 3 ст. 13 та ч. 1 ст. 74 ГПК України не було надано суду належних, допустимих та вірогідних доказів, що б підтверджували наявність обставин, що є підставою у відповідності до положень ст. 233 ГК України, ч. 3 ст. 551 ЦК України для реалізації судом права на зменшення розміру штрафних санкцій.

За таких обставин, суд дійшов висновку про відсутність підстав для зменшення розміру штрафних санкцій за даним позовом, у зв`язку з чим відповідне клопотання відповідача залишається без задоволення.

Згідно з ч. 3, 4 ст. 13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Ч. 1 ст. 79 ГПК України передбачає, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

В процесі розгляду справи судом було прийнято, досліджено та надано оцінку всім наявним в матеріалах справи доказам, надано можливість сторонам обґрунтувати свої правові позиції щодо позову.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню частково.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при укладенні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи часткове задоволення позовних вимог, судові витрати відповідно до ч. 2 ст. 126, п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України покладаються на сторони пропорційно та підлягають стягненню з відповідача в сумі 1728,37 грн витрат по сплаті судового збору (згідно з ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» застосовано коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору).

Керуючись статями 73, 74, 76, 77-79, 86, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «МКО ТРАНС-СЕРВІС», вул. 30-річчя Перемоги, 2, смт. Оржиця, Лубенський район, Полтавська область, 37700, код ЄДРПОУ 43593108 на користь Фермерського господарства «ІСТОК-С», код ЄДРПОУ 24425141, вул. Центральна, 10-А, с. Китайгородка, Томаківський район, Дніпропетровська область, 53512 31950,15 грн пені; 48101,41 грн інфляційних втрат; 11253,81 грн 3% річних; 1728,37 грн витрат по сплаті судового збору.

3. У задоволенні іншої частини позову - відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до Східного апеляційного господарського суду в порядку та строки, встановлені статтями 256 - 257 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя І.І. Пушко