Ухвала від 21.05.2025 по справі 320/18546/25

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

про залишення позовної заяви без руху

21 травня 2025 року справа № 320/18546/25

Суддя Київського окружного адміністративного суду Кушнова А.О., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до Міністерства закордонних справ України, Генерального консульства України в Мюнхені про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 до Міністерства закордонних справ України, Генерального консульства України в Мюнхені, в якому позивач просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Генерального консульства України в Мюнхені та Міністерства закордонних справ України щодо не вчинення дій, спрямованих на вирішення питання про втрату громадянства України;

- зобов`язати Генеральне консульство України в Мюнхені підготувати подання про втрату громадянства України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

- зобов`язати Міністерство закордонних справ України затвердити подання про втрату громадянства України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та надіслати його разом з поданими документами до Комісії при Президентові України з питань громадянства.

Відповідно до частини 1 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, зокрема, чи: відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними); немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.

Наданий адміністративний позов у вказаній частині не відповідає вимогам ст.160-161 Кодексу адміністративного судочинства України з огляду на таке.

Відповідно до частини п`ятої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в позовній заяві зазначаються, зокрема, повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові - для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб); зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а в разі подання позову до декількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів.

Пунктом 4 частини п`ятої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в позовній заяві зазначаються: зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а в разі подання позову до декількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів.

Частиною першою статті 42 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що учасниками справи є сторони, треті особи.

Згідно частини першої та третьої статті 46 Кодексу адміністративного судочинства України сторонами в адміністративному процесі є позивач та відповідач.

Відповідачем в адміністративній справі є суб`єкт владних повноважень, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Згідно з пунктом 9 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України у цьому Кодексі наведені нижче терміни вживаються в такому значенні: відповідач - суб`єкт владних повноважень, а у випадках, визначених законом, й інші особи, до яких звернена вимога позивача.

При цьому, суб`єктом владних повноважень є орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (п.7 ч. 1 ст.4 КАС України).

Відповідно до положень статті 43 Кодексу адміністративного судочинства України здатність мати процесуальні права та обов`язки в адміністративному судочинстві (адміністративна процесуальна правоздатність) визнається за громадянами України, іноземцями, особами без громадянства, органами державної влади, іншими державними органами, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами, підприємствами, установами, організаціями (юридичними особами), адміністратором за випуском облігацій.

Здатність особисто здійснювати свої адміністративні процесуальні права та обов`язки, у тому числі доручати ведення справи представникові (адміністративна процесуальна дієздатність), належить органам державної влади, іншим державним органам, органам влади Автономної Республіки Крим, органам місцевого самоврядування, їх посадовим і службовим особам, підприємствам, установам, організаціям (юридичним особам).

У позовній заяві в якості другого відповідача позивач зазначив Генеральне консульство України в Мюнхені.

Згідно з частиною другою статті 25 Закону України "Про громадянство" Міністерство закордонних справ України, посольства та консульські установи України здійснюють повноваження, передбачені пунктами 1 - 10-1 частини першої цієї статті, стосовно осіб, які відповідно до законодавства України є такими, що постійно проживають за кордоном, а також приймають рішення про оформлення набуття громадянства України на підставі, передбаченій пунктом 1 статті 6 цього Закону.

Відповідно до пункту 1 Положення про Міністерство закордонних справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.03.2016 №281 (далі-Положення №281), Міністерство закордонних справ України (МЗС) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.

МЗС є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері зовнішніх зносин.

Пунктом 4 Положення №281 встановлено, що МЗС відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, забезпечує підтримання дипломатичних і консульських зносин з іноземними державами, представництво України у міжнародних організаціях та спеціальних місіях; розробляє та вносить пропозиції щодо вдосконалення правового регулювання питань співпраці із закордонними українцями, забезпечення прав закордонних українців, створення сприятливих умов та можливостей для задоволення їх соціальних, культурно-освітніх, мовних, інформаційних та інших потреб; здійснює керівництво органами дипломатичної служби України; забезпечує виконання в Україні та за кордоном консульських функцій, вчиняє консульські дії на території України та за кордоном.

Згідно з пунктом 7 Положення №281 МЗС здійснює свої повноваження безпосередньо та через систему органів дипломатичної служби.

Відповідно до пункту 5 Положення №281 МЗС з метою організації своєї діяльності, зокрема, забезпечує самопредставництво органів дипломатичної служби та їх посадових осіб в судах України, яке здійснюється без окремого доручення Міністра, його заступників, державного секретаря посадовими особами юридичної служби апарату МЗС відповідно до положення, що затверджується наказом Міністра.

Пунктом 2 Положення про закордонні дипломатичні установи України, затвердженого Указом Президента України від 15.03.2021 №99/2021 (далі-Положення №99/2021), визначено, що закордонні дипломатичні установи України є постійно діючими органами дипломатичної служби, основними завданнями яких є представництво України в державах перебування або при міжнародних організаціях та підтримання з ними офіційних відносин, відстоювання національних інтересів України, виконання консульських функцій, у тому числі захист прав та інтересів громадян і юридичних осіб України за кордоном.

Згідно з пунктом 3 Положення №99/2021 закордонними дипломатичними установами України є, зокрема, консульська установа України.

Відповідно до пункту 5 Положення №99/2022 завданнями закордонних дипломатичних установ України є: 1) представництво України в державі перебування або при міжнародній організації, підтримання з нею офіційних відносин; 2) захист національних інтересів України у державі перебування або при міжнародній організації; 3) розвиток політичних, економічних, культурних, гуманітарних, наукових та інших зв`язків з державою перебування або міжнародною організацією; 4) захист прав та інтересів громадян і юридичних осіб України в державі перебування або міжнародній організації; 5) координація діяльності державних органів щодо забезпечення реалізації єдиного зовнішньополітичного курсу України у відносинах з державою перебування або міжнародною організацією.

Враховуючи вищенаведені положення чинного законодавства, суд зазначає, що Генеральне консульство України в Мюнхені є закордонною дипломатичною установою, яка не має статусу юридичної особи, підконтрольна Міністерству закордонних справ України та виконує представницькі функції України в державі перебування або при міжнародній організації, підтримання з нею офіційних відносин та захист прав та інтересів громадян і юридичних осіб України в державі перебування або міжнародній організації.

У свою чергу, Міністерство закордонних справ України здійснює керівництво органами дипломатичної служби України та забезпечує самопредставництво таких органів та їх посадових осіб в судах України.

Аналіз вищенаведеного дозволяє зробити висновок про те, що адміністративна процесуальна правосуб`єктність, яка надає можливість виступати відповідачем у справі, належить саме Міністерству закордонних справ України, а не дипломатичним установам України за кордоном.

Враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що належним відповідачем у даній справі має бути саме Міністерство закордонних справ України, що свідчить про невідповідне визначення позивачем відповідача-2 у справі, і, як наслідок, невідповідність позовної заяви вимогам статті 160 КАС України.

У зв`язку з цим, позивачу у порядку усунення недоліків позовної заяви необхідно уточнити склад учасників справи, з урахуванням вказаних судом зауважень, подавши до суду виправлений примірник позовної заяви із зазначенням у ньому належного відповідача.

Також суд зазначає, що згідно з ч.1 ст.43 Кодексу адміністративного судочинства України здатність мати процесуальні права та обов`язки в адміністративному судочинстві (адміністративна процесуальна правоздатність) визнається за громадянами України, іноземцями, особами без громадянства, органами державної влади, іншими державними органами, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами, підприємствами, установами, організаціями (юридичними особами).

Адміністративна процесуальна правоздатність - абстрактна умова володіння всіма процесуальними правами і обов`язками, яка передбачає можливість конкретної особи стати суб`єктом конкретних процесуальних правовідносин, стати персоніфікованим носієм прав і обов`язків, передбачених законом для даного суб`єкта і даних правовідносин. Тому особою, що бере участь у справі, можуть бути лише особи, які володіють процесуальною правоздатністю.

Для особистої участі в адміністративній справі недостатньо володіти лише правоздатністю, необхідна ще й адміністративна процесуальна дієздатність, тобто здатність особисто здійснювати процесуальні права та виконувати свої обов`язки в суді.

Відповідно до ч.2 ст.43 Кодексу адміністративного судочинства України здатність особисто здійснювати свої адміністративні процесуальні права та обов`язки, у тому числі доручати ведення справи представникові (адміністративна процесуальна дієздатність), належить фізичним особам, які досягли повноліття і не визнані судом недієздатними, а також фізичним особам до досягнення цього віку у спорах з приводу публічно-правових відносин, у яких вони відповідно до законодавства можуть самостійно брати участь.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" №3773-VI від 22.09.2011 паспортний документ іноземця - документ, виданий уповноваженим органом іноземної держави або статутною організацією ООН, що підтверджує громадянство іноземця, посвідчує особу іноземця або особу без громадянства, надає право на в`їзд або виїзд з держави і визнається Україною.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що у даному випадку належним доказом наявності у ОСОБА_1 адміністративної процесуальної правосуб`єктності є паспортний документ іноземця.

Суд зазначає про те, що до позовної заяви позивачем додано копію паспортного документу громадянина Федеративної Республіки Німеччина позивача НОМЕР_1 від 21.05.2005, який оформлений іноземною мовою.

У зв`язку з цим, позивачу у порядку усунення недоліків позовної заяви необхідно надати суду нотаріально посвідчений переклад на українську мову паспорта громадянина Федеративної Республіки Німеччина ОСОБА_1 .

Крім того, відповідно до частини 1 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.

Відповідно до частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом:

1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;

2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;

3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій;

4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії;

5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень;

6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1 - 4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Позов в адміністративному процесі - це письмово оформлена і адресована суду письмова вимога, яка складається з вимоги процесуального характеру (відкрити провадження по справі) і вимоги матеріального характеру (захистити невизнане, оспорюване чи порушене право).

При цьому складовими частинами позову є предмет позову та підстави позову.

Предмет позову - це матеріально-правові вимоги позивача до відповідача, направлені на захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу.

Підстави позову - це факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. Тобто це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, які об`єктивуються у поданих доказах. Під підставами позову слід розуміти обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги, а не самі по собі посилання позивача на певну норму закону. До підстав позову входять лише юридичні факти, тобто ті, з якими норми матеріального права пов`язують виникнення, зміну чи припинення прав та обов`язків суб`єктів спірного матеріального правовідношення, та які у своїй сукупності дають право особі звернутися до суду з вимогами до іншої особи.

Суд звертає увагу позивача на те, що дії суб`єкта владних повноважень активна поведінка, яка може мати вплив на права, свободи та інтереси фізичних та юридичних осіб, в той час коли протиправна бездіяльність суб`єкта владних повноважень це пасивна поведінка суб`єкта владних повноважень, зовнішня форма поведінки (діяння) цього органу, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені. Індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк (пункт 19 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України).

Позивач на власний розсуд визначає, чи порушені його права рішеннями, дією або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень. Проте ці рішення, дії або бездіяльність повинні бути такими, які породжують, змінюють або припиняють права та обов`язки у сфері публічно-правових відносин. Оскільки наслідком розв`язання публічно-правового спору, по суті, має бути захист порушеного суб`єктивного права позивача, то у разі незгоди позивача із рішенням суб`єкта владних повноважень та діями відповідача із винесення оскаржуваного рішення позивач зобов`язаний окремо обґрунтувати кожну із заявлених вимог.

У прохальній частині позовної заяви позивач просить суд, зокрема, визнати протиправною бездіяльність Генерального консульства України в Мюнхені та Міністерства закордонних справ України щодо не вчинення дій, спрямованих на вирішення питання про втрату громадянства України

Суд зазначає, що позивачем не зазначено у вказаній прохальній частині позову особи, щодо якої відповідачами не вчинено дій, спрямованих на вирішення питання про втрату громадянства України.

Заявлені позовні вимоги у зазначеному вигляді не відповідають положенням частини 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки є неконкретизованими та незрозумілими.

Отже викладена позовна вимога у такому вигляді не визначає конкретних вимог позивача до відповідача та є абстрактною.

У зв`язку з цим позовні вимоги в частині визнання протиправними дій підлягають уточненню шляхом викладення їх в уточненій позовній заяві, із чітким зазначенням всіх позовних вимог позивача до відповідача.

Недотримання позивачем даної вимоги, яка пред`являється до позовної заяви, не дозволяє суду в повній мірі здійснити підготовку справи для судового засідання та відповідно відкрити провадження у справі.

Згідно з частинами 1, 2 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

Керуючись статтями 161, 169, 171, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

у х в а л и в:

1. Позовну заяву залишити без руху.

2. Протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху позивачу необхідно усунути недоліки позовної заяви, а саме:

- надати уточнену позовну заяву, з урахуванням вказаних судом зауважень, в якій уточнити склад учасників справи, із зазначенням належного відповідача та прохальну частину позову відповідно;

- надати нотаріально посвідчений переклад на українську мову паспорта громадянина Федеративної Республіки Німеччина ОСОБА_1 .

3. Роз`яснити позивачеві, що якщо недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, не будуть усунуті у встановлений судом строк, позовна заява буде повернута відповідно до пункту 1 частини 4 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України.

4. Копію ухвали надіслати позивачу (його представнику), зокрема, шляхом направлення тексту ухвали електронною поштою, факсимільним повідомленням (факсом, телефаксом), телефонограмою.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та не підлягає оскарженню. Заперечення на ухвалу можуть бути включені до апеляційної скарги на рішення суду.

Суддя Кушнова А.О.