Постанова від 20.05.2025 по справі 560/15736/24

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 560/15736/24 Головуючий у 1-й інстанції: Шевчук О.П.

Суддя-доповідач: Капустинський М.М.

20 травня 2025 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Капустинського М.М.

суддів: Сапальової Т.В. Шидловського В.Б.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 30 грудня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до 4 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Хмельницькій області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

у жовтні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Хмельницького окружного адміністративного суду з позовом до 4 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Хмельницькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що фактично остаточний розрахунок з ним здійснено 26.09.2024, однак відповідач не виплатив середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні. Вважає бездіяльність відповідача протиправною, тому звернувся до суду з цим позовом.

Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 30 грудня 2024 року позов задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність 4 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Хмельницькій області щодо непроведення нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Стягнуто з 4 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Хмельницькій області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19.06.2020 по 26.09.2024 в сумі 7956 (сім тисяч дев`ятсот п`ятдесят шість) грн 03 коп., з відрахуванням з такої суми податків, зборів та інших обов`язкових платежів.

Стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн 20 коп. за рахунок бюджетних асигнувань 4 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Хмельницькій області

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, у якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.

28 квітня 2025 року відповідач подав відзив на апеляційну скаргу. У поданому відзиві вказує, що відсутні підстави для застосування положень статті 117 КЗпП України на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення.

Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, у відповідності до вимог п.3 ч.1 ст.311 КАС України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що позивач проходив службу у 4 державному пожежно-рятувальному загоні Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Хмельницькій області та наказом начальника Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Хмельницькій області (по особовому складу) від 18.06.2020 №250 був виключений зі списків особового складу, а також всіх видів забезпечення.

Рішенням суду від 08 квітня 2024 року по справі №560/21256/23 зобов`язано 4 Державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Хмельницькій області здійснити перерахунок та доплату індексації ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 згідно з Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, з урахуванням базового місяця січень 2008 року. Зобов`язано 4 Державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Хмельницькій області здійснити перерахунок та доплату індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.03.2018 по 18.06.2020, що розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу відповідно до вимог абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 "Порядку проведення індексації грошових доходів населення", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078.

26.09.2024 року позивачу виплачено індексацію в сумі 68116,08 грн, що стверджено випискою по картковому рахунку.

Позивач вважаючи, що має право на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, звернувся до суду за захистом своїх порушених прав.

Суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення виходив з обґрунтованості та доведеності позовних вимог, а відтак наявності підстав для задоволення адміністративного позову частково.

Колегія суддів частково погоджується з висновком суду першої інстанції по суті спору, однак не погоджується із обрахунком середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, виходячи з наступного.

При вирішенні питання відповідальності за затримання розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення, що ставить таких осіб у вкрай невигідне становище, оскільки фактично позбавляє їх гарантій на фінансове забезпечення соціально-побутових потреб та створює умови для неналежного виконання роботодавцем своїх обов`язків. У той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 7 травня 2002 року №8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.

Таким чином, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Аналогічний правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду України від 06.11.2013 у справі № 21-352а13 та постанові Верховного Суду України від 17.02.2015 у справі №21-8а15.

Крім того, така правова позиція була підтримана у подальшому Верховним Судом, зокрема, у постановах від 20.09.2018 у справі №810/1549/17, від 17.10.2018 у справі №805/2948/17-а, від 08.11.2018 у справі №821/1333/16, від 18.04.2019 у справі №806/889/17.

За наведених обставин, суд дійшов висновку про необхідність застосування до спірних правовідносин приписів Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).

Зважаючи на викладене, колегія суддів вважає безпідставними доводи апеляційної скарги відповідача, що положення Кодексу законів про працю України не поширюються на військовослужбовців та прирівняних до них осіб (рядовий і начальницький склад органів внутрішніх справ тощо).

Слід зауважити, що непоширення норм Кодексу законів про працю України на військовослужбовців, які проходять військову службу, стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці. Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців, зокрема затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, компенсації за невикористане речове майно, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення), не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.

Згідно зі ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до ч.1 ст.117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно із ч.2 ст.117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Таким чином, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Отже, частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України).

Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Отже, після ухвалення судових рішень про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум. Враховуючи наведене, до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи КЗпП України.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 13 лютого 2020 року по справі №813/356/16.

Таким чином суд апеляційної інстанції погоджується з позицією суду першої інстанції щодо допущення відповідачем протиправної бездіяльності щодо непроведення своєчасного повного розрахунку при звільненні позивача.

Обчислення середнього заробітку за період затримки розрахунку проводиться із застосуванням Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100 (далі - Порядок №100).

Абзацом 3 п.2 Порядку №100 передбачено, що у всіх інших випадках (крім випадків обчислення середньої заробітної плати для оплати щорічної відпустки) збереження середньої заробітної плати і середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

За правилами п.8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Отже, згідно з чинним законодавством нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовцям проводиться шляхом множення середньоденного грошового забезпечення на число календарних днів, які мають бути оплачені за середнім грошовим забезпеченням. Середньоденне грошове забезпечення військовослужбовця обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують звільненню, та визначається діленням грошового забезпечення за фактично відпрацьовані протягом цих двох місяців календарні дні на число календарних днів за цей період.

Щодо частини періоду за який слід нарахувати та виплати середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні, а саме з 19.06.2020 до 26.09.2024 (дата останньої виплати грошового забезпечення), то необхідно врахувати наступне.

Матеріалами справи підтверджується, що відповідач провів остаточний розрахунок з позивачем шляхом виплати перерахованого грошового забезпечення (індексації грошового забезпечення), а саме виплати коштів:

- 26.09.2024 у розмірі 68 116,08 грн. на виконання рішення суду у справі №240/21256/23 (а.с. 15).

Так, у постанові від 29 січня 2024 року у справі №560/9586/22 Верховний Суд сформував наступну правову позицію.

Редакція статті 117 КЗпП України (викладена відповідно до Закону України від 1 липня 2022 р. №2352-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин") набрала законної сили з 19 липня 2022 року.

Варто зауважити, що стаття 117 КЗпП України діяла і до цього часу (до змін введених Законом №2352-ІХ) і Верховний Суд сформував усталену практику у правозастосуванні указаних норм при вирішенні спорів щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Так, Верховний Суд неодноразово зауважував, що якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Як вже зазначалось з 19 липня 2022 року стаття 117 КЗпП України діє у редакції, викладеній згідно із Законом №2352-ІХ, тому і підхід до правозастосування указаної норми змінився.

Тому, спірний період стягнення середнього заробітку у цій справі (19.06.2020 до 29.06.2024) умовно слід поділити на 2 частини: до набрання чинності змін до ст.117 КЗпП з 19 липня 2022 року і після цього.

Період до 19 липня 2022 року (до набрання чинності Законом №2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, до внесення у неї змін Законом №2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у 6 місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату.

Проте, період з 19 липня 2022 року регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями. До цього періоду застосовувати практику Верховного Суду, зокрема, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15 недоречно, адже вона була сформована за попереднього нормативного регулювання спірних правовідносин.

Аналогічний висновок висловлено у постанові від 28 червня 2023 року у справі №560/11489/22 Верховного Суду і суд вважає його застосовним до спірних правовідносин.

Отже, враховуючи висновки викладені у постанові Верховного Суду від 29 січня 2024 року у справі №560/9586/22, спірний період стягнення середнього заробітку у даній справі варто умовно поділити на 2 частини: з 19.06.2020 до 18.07.2022 та з 19.07.2022 до 29.06.2024 включно.

Згідно з довідкою-розрахунком №347 від 26.12.2024 року, виданою 4 державним пожежно-рятувальним загоном Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Хмельницькій області, розмір середньоденного грошового забезпечення позивача за останні повні два місяці перед звільненням, становить 520,41 грн (16 144,91 грн +15 599,94грн / 61 дні) (а.с. 31).

Відтак, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 19.06.2020 до 18.07.2022 (дата змін у законодавстві) складав би 395 511,60 грн = (760 день х 520,41 грн).

Про допустимість зменшення розміру відшкодування середнього заробітку у правовідносинах щодо проходження військової служби вказав Верховний Суд у постанові від 20.05.2020 справа №816/1640/17, зазначивши про обов`язок суду мотивувати прийняте рішення в частині підстав зменшення відшкодування.

Вказаний підхід застосований Верховним Судом у складі Касаційного адміністративного суду під час вирішення справи № 806/2473/18 і наведений в постанові від 30.10.2019, а також у постанові від 12.08.2020 у справі № 400/3151/19.

Так, Верховний Суд в постанові від 30.10.2019 по справі №806/2473/18 (адміністративне провадження №К/9901/2118/19) сформував правову позицію щодо врахування істотності частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку.

Суд враховує зазначені висновки Верховного Суду при визначенні розміру компенсації за затримку розрахунку позивачу у даній справі.

Отже, враховуючи, що недоплачена сума індексації становить 68 116,08 грн, яка є значно меншою, ніж середній заробіток за час затримки виплати (395 511,60 грн), суд вважає за необхідне застосувати до даних правовідносин принцип співмірності.

При вирішенні справи суд з`ясував, що істотність частки невиплаченого грошового забезпечення позивача (68 116,08 грн) у порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку за 760 (кількість днів затримки розрахунку в період з 19.06.2020 по 18.07.2022) становить 17,22% (68 116,08 грн х 100 / 395 511,60 грн).

Сума, що підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 17,22% розраховується наступним чином: (520,41 грн (середньоденний заробіток позивача) х 760 (дні затримки розрахунку)) х 17,22% = 68 107,09 грн.

Отже, з урахуванням співмірності, колегія суддів також вважає, що середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 19.06.2020 по 18.07.2022 має бути виплачений позивачу у розмірі 68 107,09грн, з урахуванням істотності частки несвоєчасно виплачених сум в порівнянні із середнім заробітком позивача.

Період стягнення з 19.07.2022 до 26.09.2024 регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.

Враховуючи редакцію статті 117 КЗпП України, викладену відповідно до Закону України від 1 липня 2022 р. № 2352-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин", на корить позивача (за період з 19.07.2022 до 19.01.2023) необхідно стягнути середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 96 275,85 грн (520,41 грн (середньоденний заробіток позивача) х 185 днів затримки).

Підсумовуючи викладене, з урахуванням правових висновків Верховного Суду у справі №560/9586/22, колегія суддів вважає, що загальна сума середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні за період 19.06.2020 до 26.09.2024 становить 164 382,94 грн = 68 107,09 грн (період з 19.06.2020 по 18.07.2022) + 96 275,85 грн (період з 19.07.2022 по 19.01.2023).

Як наслідок, обираючи належний та ефективний спосіб захисту порушеного права, колегія суддів дійшла висновку про стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку в загальному розмірі 164 382,94 грн.

Відтак доводи апеляційної скарги позивача є частково слушними та підлягають врахуванню під час розгляду цієї справи, що є підставою для скасування оскаржуваного судового рішення з прийняттям нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог із присудженням суми середнього заробітку, яка підлягає стягненню на користь позивача з відповідача.

Згідно зі ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Згідно із ч.1 ст.317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 30 грудня 2024 року скасувати в частині стягнення з 4 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Хмельницькій області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19.06.2020 по 26.09.2024 в сумі 7956 (сім тисяч дев`ятсот п`ятдесят шість) грн 03 коп., з відрахуванням з такої суми податків, зборів та інших обов`язкових платежів.

Прийняти в цій частині нову постанову, якою стягнути з 4 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Хмельницькій області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19.06.2020 по 26.09.2024 в сумі 164 382,94 грн., з відрахуванням з такої суми податків, зборів та інших обов`язкових платежів.

В решті рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 30 грудня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з моменту прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених пп. "а"-"г" п.2 ч.5 ст. 328 КАС України.

Головуючий Капустинський М.М. Судді Сапальова Т.В. Шидловський В.Б.