Постанова

від 20.05.2025 по справі 209/1950/25

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/5409/25 Справа № 209/1950/25 Суддя у 1-й інстанції - Решетник Т. О. Суддя у 2-й інстанції - Никифоряк Л. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 травня 2025 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд колегією суддів у складі:

судді-доповідача: Никифоряка Л.П.,

суддів: Новікової Г.В., Гапонова А.В.,

за участі секретаря судового засідання Драгомерецької А.О.,

Учасники справи:

заявник: державний виконавець Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Кам`янське Кам`янського району Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Мельничук Ганна Вікторівна,

заінтересовані особи: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

розглянув відкрито в залі судових засідань Дніпровського апеляційного суду в місті Дніпро справу, що виникла з цивільних правовідносин, в якій подана апеляційна скарга ОСОБА_1 на ухвалу Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 11 березня 2025року, головуючий у суді першої інстанції Решетник Т.О.,

В С Т А Н О В И В:

Описова частина

Короткий зміст заявлених вимог

У березні 2025року державний виконавець Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Кам`янське Кам`янського району Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Мельничук Ганна Вікторівна (далі держаний виконавець) звернулася в суд з поданням про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України громадянки ОСОБА_1 .

Подання обґрунтовувалось тим, що на виконанні у Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Кам`янське Кам`янського району Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) перебуває виконавче провадження № 73904671 з примусового виконання виконавчого листа № 752/23427/21, виданого 09 січня 2024року Голосіївським районним судом міста Києва про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованості в розмірі 399 899,26грн.

Державний виконавець зазначав, що рішення суду боржником ОСОБА_1 не виконується, декларацію про доходи та майно не надано, будь-яких дій спрямованих на його виконання боржником не здійснено, що суперечить вимогам частини п`ятої статті 19 Закону України «Про виконавче провадження».

18 лютого 2025року державним виконавцем на адресу боржника надсилались виклики щодо її явки для надання пояснень щодо причин не виконання рішення суду, проте на виклики ОСОБА_1 не з`явилась, про причини неявки не повідомила.

Під час виконання рішення суду державним виконавцем встановлено, що згідно інформації наданої на запити з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта та Міністерства внутрішніх справ майно належне боржнику на праві власності відсутнє.

Крім того, ОСОБА_1 не отримує доходи згідно відповідей з Державної податкової служби та Пенсійного фонду України.

На запити державного виконавця Державною прикордонною службою України 09 лютого 2025року повідомлено про те, що ОСОБА_1 перетинала державний кордон України.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

Ухвалою Дніпровського районногосуду м.Дніпродзержинська Дніпропетровськоїобласті від11березня 2025рокуподання держаного виконавця про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України громадянки ОСОБА_1 задоволено. Тимчасово обмежено громадянку України ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України до виконання боржником своїх зобов`язань за виконавчим провадженням № 73904671 з примусового виконання виконавчого листа № 752/23427/21, виданого 09 січня 2024року Голосіївським районним судом міста Києва про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованості в розмірі 399 899,26грн.

Постановляючи ухвалу про задоволення подання державного виконавця, суд першої інстанції виходив з того, що боржник ухиляється від виконання рішення суду, на виклики державного виконавця не з`являється, а тому вважав за необхідне обмежити ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

26 березня 2025року ОСОБА_1 подала безпосередньо до суду апеляційної інстанції через підсистему «Електронний суд» апеляційнускаргу,в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, виклала вимогу про скасування ухвали та постановлення нового судового рішення про відмову у задоволенні подання держаного виконавця про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України.

Апеляційна скарга обґрунтовувалась тим, що державним виконавцем не було надано доказів на підтвердження навмисного ухилення боржника від виконання судового рішення, не вказано, які перешкоди нею вчинено для проведення виконавчих дій державному виконавцеві, та жодними обставинами не обґрунтовано ухилення боржника від повного виконання зобов`язання.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу не подали.

Надходження апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 02 квітня 2025року витребувано з Дніпровського районногосуду м.Дніпродзержинська Дніпропетровськоїобласті цивільну справу, та 15 квітня 2025року справа надійшла на адресу апеляційного суду.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 16 квітня 2025року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 11 березня 2025року.

05травня 2025рокуухвалою Дніпровськогоапеляційного судусправу призначенодо розглядуна 09?? год 20 травня 2025року.

Про час та місце слухання даної справи апеляційним судом учасники справи повідомлені належним чином у відповідності до вимог статей 128-130 ЦПК України, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень та довідкою про отримання документів в Електронному суді.

Фактичні обставини встановлені в ході судового розгляду, які підтверджені належними та допустимими доказами

09 січня 2024року Голосіївським районним судом міста Києва видано виконавчий лист № 752/23427/21 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованості в розмірі 399 899,26грн /а.с.4/.

Постановою державного виконавця Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Кам`янське Кам`янського району Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Бакун А.Д. від 19 січня 2024року відкрито виконавче провадження № 73904671 з примусового виконання виконавчого листа № 752/23427/21, виданого 09 січня 2024року Голосіївським районним судом міста Києва про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованості в розмірі 399 899,26грн /а.с.3/.

19 січня 2024року державним виконавцем Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Кам`янське Кам`янського району Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Бакун А.Д. винесено постанови про арешт коштів та майна боржника /а.с.5,6/.

18 лютого 2025року державним виконавцем на адресу боржника надсилались виклики щодо її явки для надання пояснень щодо причин не виконання рішення суду /а.с.8/.

Згідно інформації, наданої на запити з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта та Міністерства внутрішніх справ рухоме та нерухоме майно, зареєстроване за боржником відсутнє /а.с.9,10/.

Згідно відповіді з Пенсійного фонду України у боржника відсутні доходи /а.с.11/.

На запити державного виконавця Державною прикордонною службою України 09 лютого 2025року повідомлено про те, що ОСОБА_1 14 червня 2024року та 12 жовтня 2024року перетинала державний кордон України на виїзд, після чого поверталась назад в Україну 22 червня 2024року та 22 жовтня 2024року відповідно /а.с.7/.

Відповідно до інформації про задеклароване/зареєстроване місце проживання, наданої Відділом з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Голосіївської районної державної адміністрації, ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , з 23 жовтня 2023року по теперішній час /а.с.61/.

05 червня 2024року між стягувачем ОСОБА_2 , боржником ОСОБА_1 та третьою стороною ОСОБА_3 укладено мирову угоду про мирне врегулювання спорів, в тому числі у виконавчому провадженні № 73904671. Предмет вказаної угоди є спільна реалізація належної сторонам квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 /а.с.54-55/.

Крім того, згідно звіту про здійснені відрахування та виплати, наданого ТОВ «Нафта Ойл Світ» (кодЄДРПОУ 44721242),за період з 01 лютого 2024року по 30 квітня 2024року з заробітної плати ОСОБА_1 були здійсненні відрахування на загальну суму 9 441,00грн на підставі постанови державного виконавця від 23 січня 2024року у виконавчому провадженні № 73904671 з примусовоговиконання виконавчоголиста №752/23427/21,виданого 09січня 2024року/а.с.56/.

Мотивувальна частина

Позиція апеляційного суду

Суд апеляційної інстанції заслухав суддю-доповідача щодо змісту судового рішення, яке оскаржено, дослідив доводи апеляційної скарги та з`ясував межі, в яких повинна здійснюватися перевірка рішення, встановлюватися обставини і досліджуватися докази.

Суд першої інстанції виснував, що державним виконавцем вжито усіх можливих заходів, передбачених Законом України «Про виконавче провадження», однак рішення суду боржником не виконується, що підтверджується матеріалам доданими до подання.

Вислухав пояснення учасників справи котрі з`явились до суду, за відсутності інших учасників справи, які повідомлені про дату, час і місце судового засідання у спосіб встановлений законом суд дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити так як судом першої інстанції не повно з`ясовано обставини, що мають значення для справи.

Мотиви танорми права,якими керувавсясуд апеляційноїінстанції

Відповідно до статті 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Статтею 313 ЦК України встановлено, що фізична особа має право на свободу пересування. Фізична особа, яка досягла шістнадцяти років, має право на вільний самостійний виїзд за межі України. Фізична особа може бути обмежена у здійсненні права на пересування лише у випадках, встановлених законом.

Порядок здійснення права громадян України на виїзд з України і в`їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок, випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України, порядок вирішення спорів у цій сфері регулюються Законом України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України».

Згідно зі статтею 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» право громадянина України на виїзд з України може бути тимчасово обмежено у випадках, коли він ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на нього судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом, до виконання зобов`язань або сплати заборгованості зі сплати аліментів.

Статтею 2 Протоколу 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція) визначено, що кожен, хто законно перебуває на території будь-якої держави, в межах цієї території має право на свободу пересування і свободу вибору місця проживання.

Кожен є вільним залишати будь-яку країну, включаючи свою власну.

На здійснення цих прав не можуть бути встановлені жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров`я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.

Права, викладені у пункті 1 Протоколу Конвенції, також можуть у певних місцевостях підлягати обмеженням, що встановлені згідно із законом і виправдані суспільними інтересами в демократичному суспільстві.

Передбачені у законі обмеження є заходами, які покладаються на боржника з метою заклику до його правосвідомості, якщо останній ухиляється від виконання свого обов`язку, або ж переслідують пасивне та незаборонене примушування боржника до вчинення ним активних дій щоб якнайскоріше задовольнити інтереси кредитора та позбутися обмежувальних заходів.

Отже, тимчасове обмеження боржника в праві виїзду за межі України є винятковим заходом обмеження особистої свободи фізичної особи, який застосовується лише за наявності достатніх підстав вважати, що така особа ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на неї відповідним судовим рішенням, має намір вибути за межі України з метою невиконання цього рішення.

Зокрема, у справі «Гочев проти Болгарії» Європейський Суд підсумував принципи, що відносяться до оцінки необхідності заходів, які обмежують свободу пересування наступним чином:

-у відношенні пропорційності обмеження, встановленого у зв`язку із неоплаченими боргами, Європейський Суд у пункті 49 цього рішення зазначив, що таке обмеження є виправданим лише тоді, коли сприяє досягненню переслідуваної мети гарантування повернення вказаних боргів (див. рішення Європейського Суду від 13 листопада 2003року за справою «Напияло проти Хорватії» (Napijalo v. Croatia), скарга № 66485/01, §§ 78-82).\

-окрім того, навіть якщо міра, що обмежує свободу пересування особи є початково обґрунтованою, вона може стати неспіврозмірною й порушити права особи, якщо автоматично продовжується протягом тривалого часу (див. рішення Європейського Суду за справою «Луордо проти Італії » (Luordo v. Italy), скарга № 32190/96, § 96, ECHR 2003-IX), рішення Європейського Суду за справою «Фельдеш та Фельдешне Хайлік проти Угорщини» (Foldes and Foldesne Hajlik v. Hungary), скарга № 41463/02, § 35, ECHR 2006, рішення Європейського Суду за справою «Рінер проти Болгарії», § 121).

У пункті 50 вказаного рішення Європейський Суд з прав людини підкреслив, що у будь-якому випадку влада країни зобов`язана забезпечити те, що порушення права особи залишати його або її країну було від самого початку і протягом всієї тривалості виправданим та пропорційним за будь-яких обставин.

Влада не може продовжувати на довготривалі строки заходи, що обмежують свободу пересування особи без регулярної перевірки їх обґрунтованості (див. вказане вище рішення Європейського Суду за справою «Рінер проти Болгарії», § 124 і вказане вище рішення Європейського Суду «Фельдеш и Фельдешне Хайлик против Венгрии», § 35). Така перевірка має, як правило, проводитися судами принаймні, в останній інстанції, оскільки вони забезпечують найкращі гарантії незалежності, неупередженості й законності процедури (див. Рішення Європейського Суду від 25 січня 2007року за справою «Сіссаніс проти Румунії»), скарга № 23468/02, § 70).

Охоплення судової перевірки має дозволити суду взяти до уваги всі фактори, що відносяться до справи, включаючи ті, що стосуються співмірності обмежувального заходу (див. з необхідним змінами Рішення Європейського Суду від 23 червня 1981року за справою «Ле Конт, Ван Лейвен і Де Мейере проти Бельгії» (Le Compte, Van Leuven and De Meyere v. Belgium), Series A, № 43, § 60)...».

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що застосовуючи статтю 2 Протоколу 4 до Конвенції та практику Європейського суду з прав людини, які є джерелом права в Україні, суд зобов`язаний забезпечити, щоб порушення права особи залишати країну було виправданим та пропорційним за будь-яких обставин.

Такий висновок викладений Верховним Судом в постанові від 28 жовтня 2020року у справі № 331/8536/17-ц.

Відповідно до частини першої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право у разі ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника фізичної особи чи керівника боржника юридичної особи за межі України до виконання зобов`язань за рішенням або погашення заборгованості за рішеннями про стягнення періодичних платежів (пункт 19 частини третьої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження»).

Відповідно до частин першої, третьої статті 441 ЦПК України тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути застосоване судом як захід забезпечення виконання судового рішення або рішення інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом. Суд може постановити ухвалу про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України фізичної особи, яка є боржником за невиконаним нею судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), якщо така особа ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на неї відповідним рішенням, на строк до виконання зобов`язань за рішенням, що виконується у виконавчому провадженні.

Обґрунтовуючи подання про тимчасове обмеження боржника ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України, державний виконавець посилався на ухилення нею виконання зобов`язань, покладених судовим рішенням.

Відповідно до роз`яснень Верховного Суду України щодо судової практики вирішення питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України від 01 лютого 2013року, поняття «ухилення від виконання зобов`язань, покладених на боржника рішенням» варто розуміти як будь-які свідомі діяння (дії або бездіяльність) боржника, спрямовані на невиконання відповідного обов`язку у виконавчому провадженні, коли виконати цей обов`язок у нього є всі реальні можливості (наприклад, наявність майна, грошових коштів тощо) і цьому не заважають будь-які незалежні від нього об`єктивні обставини (непереборної сили, події тощо). Законом передбачено юридичні санкції у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду не за наявність факту невиконання зобов`язань, а за ухилення від їх виконання. У зв`язку з цим, з метою всебічного і повного з`ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов`язків учасників спірних правовідносин, суду належить з`ясувати, чи дійсно особа свідомо не виконувала належні до виконання зобов`язання в повному обсязі або частково.

Ухилення боржника від виконання своїх зобов`язань є оціночним поняттям. Теоретично їх невиконання може бути зумовлене об`єктивними причинами, наприклад, внаслідок відсутності майна, роботи, незадовільного фінансового стану, тривалого відрядження, важкої хвороби тощо. Однак, воно може мати й принципово інше походження, суб`єктивне, коли боржник свідомо ухиляється від виконання має змогу виконати зобов`язання у повному обсязі або частково, але не робить цього без поважних причин.

На момент звернення до суду з поданням факт ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням, повинен вже відбутися і бути об`єктивно наявним та вбачатися з матеріалів виконавчого провадження.

Отже, тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України це певного виду санкція, яка може застосовуватися саме у зв`язку з ухиленням особи від виконання зобов`язання, зокрема виконання судового рішення.

Саме державний (приватний)виконавець зобов`язаний довести суду, з наданням відповідних матеріалів виконавчого провадження, необхідність обмеження конституційного права боржника у виконавчому провадженні.

Проте, державним виконавцем не було надано достатніх доказів на підтвердження навмисного чи іншого свідомого невиконання боржником своїх обов`язків по сплаті боргу та її наміру ухилятися від виконання покладених на неї зобов`язань, а сама по собі наявність невиконаного судового рішення не може бути підставою для обмеження свободи пересування боржника.

Крім того, матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що боржник вчиняв дії, які унеможливлювали чи ускладнювали виконання рішення суду, та наявності у неї можливості виконати це рішення.

Навпаки, як вбачається з матеріалів справи вбачається, що боржником вчинялись дії щодо виконання рішення суду та часткового погашення боргу, що підтверджується звітом про здійснені відрахування та виплати, наданим ТОВ «Нафта Ойл Світ»,згідно зякимза період з 01 лютого 2024року по 30 квітня 2024року з заробітної плати ОСОБА_1 були здійсненні відрахування на загальну суму 9 441,00грн на підставі постанови державного виконавця від 23 січня 2024року у виконавчому провадженні № 73904671 з примусового виконання виконавчого листа № 752/23427/21, виданого 09 січня 2024року.

Отже, судом апеляційної інстанції встановлено відсутність належних доказів умисного ухилення боржника від виконання судового рішення, на що суд першої інстанції уваги не звернув, в повному обсязі обставин, що мають значення для справи, не встановив.

В силу частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу.

Отже, державний виконавець не довів та в матеріалах подання відсутні будь-які докази того, що державним виконавцем були здійснені всі можливі заходи забезпечення виконавчого провадження, а боржник свідомо ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на нього судовим рішенням, з урахуванням того, що тимчасове обмеження боржника в праві виїзду за межі України є винятковим заходом обмеження особистої свободи фізичної особи, який застосовується лише за наявності достатніх підстав вважати, що така особа ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на неї відповідним судовим рішенням, та боржник дійсно має намір вибути за межі України саме з метою невиконання цього рішення, а тому суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для тимчасового обмеження боржника ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що законом передбачено юридичні санкції у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду не за наявність факту невиконання зобов`язань, а за ухилення від їх виконання.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Враховуючи, що державним виконавцем не надано доказів свідомого ухилення ОСОБА_1 від виконання вказаного зобов`язання, слід дійти висновку про непропорційність застосованого до ОСОБА_1 обмеження з метою такого застосування.

Судом першої інстанції наведених обставин не враховано, за відсутності доказів ухилення від виконання зобов`язання зроблено хибний висновок про наявність правових підстав для встановлення ОСОБА_1 тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України.

Ураховуючи викладене, дослідивши та проаналізувавши наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, на підставі статті 376 ЦПК України, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необхідність скасування ухвали Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 11 березня 2025року та ухвалення нового судового рішення, яким відмовити у задоволенні подання державного виконавця Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Кам`янське Кам`янського району Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Мельничук Г.В. про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України громадянки ОСОБА_1 .

Керуючись статтями 259,268,374,376,381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Дніпровськогорайонного судум.Дніпродзержинська Дніпропетровськоїобласті від11березня 2025року скасувати.

У задоволенні подання державного виконавця Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Кам`янське Кам`янського району Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Мельничук Ганни Вікторівни про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України громадянкиОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) відмовити.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Повне судове рішення складено 20 травня 2025року.

Судді: