Постанова від 20.05.2025 по справі 176/3289/24

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/3420/25 Справа № 176/3289/24 Суддя у 1-й інстанції - Крамар О. М. Суддя у 2-й інстанції - Новікова Г. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 травня 2025 року Дніпровський апеляційний суд в складі колегії:

головуючого судді: Новікової Г.В.

суддів: Гапонова А.В., Никифоряка Л.П.,

за участюсекретаря Кругман А. М.

розглянувши увідкритому судовомузасіданні в м.Дніпрі апеляційну скаргу представника Державного підприємства «Східний гірничо-збагачувальний комбінат» на рішення Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 07 січня 2025 року (головуючий суддя Крамар О. М., повний текст рішення складений 07.01.2025 року) у цивільній справі запозовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Східний гірничо-збагачувальний комбінат», третя особа - Інгульска шахта Державного підприємства «Східний гірничо-збагачувальний комбінат» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,-

В С Т А Н О В И В:

В листопаді2024року позивачзвернувся досуду ззазначеним позовом.В обґрунтування з урахуванням уточнених вимог посилався на те, що 23 червня 2023 року його звільнено з посади начальника дільниці Спуск-підйому Інгульської шахти Державного підприємства «Східний гірничо-збагачувальний комбінат» у зв`язку із виявленням невідповідності працівника виконуваній роботі внаслідок стану здоров`я, що перешкоджає продовженню даної роботи, у відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 40 Кодексу Законів про працю України.

При звільненні з роботи Державне підприємство «Східний гірничо-збагачувальний комбінат» (далі - ДП СхідГЗК) не провело з ним повного розрахунку.

Просив стягнутиз відповідачана своюкористь середнійзаробіток зачас затримки розрахунку призвільненні у розмірі 199 553,61 грн. та понесені судові витрати, які складаються із судового збору в розмірі 1596,43 грн. та витрат напрофесійну правничудопомогу у розмірі 20000 грн.

Рішенням Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 07 січня 2025 року позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Державного підприємства «Східний гірничо-збагачувальний комбінат» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку у розмірі 195556,80 грн., та судовий збір в розмірі 1995,54 грн. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі представник Державного підприємства «Східний гірничо-збагачувальний комбінат» просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволені позовних вимог, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

Зазначає,що в день звільнення позивача, а саме 23.06.2023 року, відповідач не здійснив виплату належних йому коштів, тобто позивач з моменту свого звільнення, а саме з 24.06.2023 року знав про порушенння свого права щодо усіх своїх нарахованих але не здійснених виплат при звільненні, тоді як з позовом звернувся лише 20.11.2024 року, тобто поза межами тримісячного строку звернення до суду, передбаченого частиною 1 ст. 233 КЗпП України.

У відзивіна апеляційнускаргу представник ОСОБА_1 просить апеляційнускаргу залишитибез задоволення,рішення судубез змін. Вирішити питання про розподіл судових витрат на професійну правову допомогу у суді апеляційної інстанції.

Посилаючись на те, що повний розрахунок з позивачем було здійснено 12.11.2024 року, що підтверджується скріншотом з мобільного банкінгу, який міститься в матеріалах справи. Положення КЗпП України та Рішення Конституційного Суду України визначають, що перебіг строку позовної давності розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те що з ним розрахувалися.

В своїй апеляційній скарзі представник відповідача вказує на те, що позивач знав про порушення свого права щодо усіх своїх нарахованих але не здійснених виплат на момент свого звільнення, а саме 24.06.2023 року, а звернувся з позовом лише 20.11.2024 року, тобто поза межами тримісячного строку.

Вважає, що вказаний висновок не відповідає дійсності. Сам факт того, що в позовній заяві ним вказано про те, що відповідач не здійснив виплату належних позивачу коштів в день звільнення останнього, не свідчить про те що позивач знав і розумів що його права були порушені. Розмір сум заборгованості позивач дізнався лише під час підготовки відповідного позову, коли на запит отримав довідку № 101 датовану 27 серпня 2024 року.

Крім цього, з огляду на триваючий характер вказаного правопорушення, для визначення остаточного обсягу шкоди, як матеріальної так і моральної, необхідно щоб воно завершилось. Отже для визначення початку перебігу строку позовної давності не має значення коли особа дізналась про заборгованість, а лише коли дізналась про проведення розрахунку.

Також вважає недоцільним посилання на постанову Судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 11 лютого 2021 року в справі № 240/532/20, оскільки воно стосується строків звернення до суду в порядку адміністративного судочинства. Разом з цим представник відповідача повідомляє, що позивач отримав виплату по заробітній платі від відповідача за квітень та травень 2023 року. Однак, вказаний факт не має відношення до справи, оскільки позивача звільнено в червні 2023 року без виплати належних йому грошових коштів, що підтверджується довідкою № 101, яка міститься в матеріалах справи. Відповідачем не спростовано висновку суду першої інстанції про наявність факту затримки розрахунку з позивачем.

На виконання вимог розділу ЦПК України про визначення розміру та розподілу судових витрат, зазначає попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи в суді апеляційної інстанції, а саме: гонорар за надану професійну правову допомогу становить 5000,00 грн.

Про часта місцерозгляду справисторони повідомленіналежним чином,про щосвідчить довідкапро отриманнядокументів велектронному судіпредставником позивачата представникомвідповідача.

Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України за наявними в ній доказами в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першоїінстанції встановлено,що позивач працював на державному підприємстві «Східний гірничо-збагачувальний комбінат». 23 червня 2023 року ОСОБА_1 звільнено з посади начальника дільниці Спуск-підйому Інгульської шахти Державного підприємства «Східний гірничо-збагачувальний комбінат», у зв`язку із виявленням невідповідності працівника виконуваній роботі внаслідок стану здоров`я, що перешкоджає продовженню даної роботи, у відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.

В день звільнення позивача, а саме 23.06.2023 року, відповідач не здійснив виплату належних йому коштів.

Відповідно до довідки №102 від 27.08.2024 року, наданої Інгульською шахтою ДП «СхідГЗК» розмір середньоденної заробітної плати позивача складає 1492,80 грн.

Згідно положень статі 117 КЗпП України судом можуть бути задоволені позовні вимоги щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Таким чином, оскільки позивач був звільнений з роботи 23 червня 2023 року, час затримки кінцевого розрахунку при звільненні, станом на 23 грудня 2023 року, складає 131 робочий день, із відповідача на користь позивача слід стягнути середній заробіток за час затримки кінцевого розрахунку при звільненні в сумі 195 556,80 грн. (1492,80 грн/день * 131 робочий день).

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що відсутність фінансово-господарської діяльності або коштів у роботодавця не виключає його вини в невиплаті належних звільненому працівникові коштів та не звільняє роботодавця від відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, всі суми (заробітна плата, компенсація за несвоєчасну виплату заробітної плати, компенсація за невикористану відпустку, тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення.

Такий висновок відповідає встановленим обставинам та нормам матеріального і процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

За змістом статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 зазначила, що належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Згідно зі статтею 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Встановивши, що в порушення вимог статті 116 КЗпП відповідач не виплатив усі належні до виплати позивачу суми при звільненні, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення, але не більш як за шість місяців.

Подібні за змістом висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 травня 2020 року у справі № 810/451/17 (провадження № 11-1210апп19), .

Суд першої інстанції, вірно з`ясувавши предмет позову, фактичні обставини справи, а також у повній мірі вивчивши надані докази у справі та надавши їм належну правову оцінку, дійшов обґрунтованого та правомірного висновку про задоволенні позовних вимог з визначенням початку періоду стягнення середнього заробітку з відповідача на користь позивача з 23 червня 2023 року, тобто, днем звільнення позивача, та по 23 грудня 2023 року, тобто, не більш як за шість місяців, як то передбачено положеннями ст. 117 КЗпП, з чим повністю погоджується і колегія суддів.

Доводи апеляційноїскарги проте,що в задоволенні позову слід відмовити у зв`язку з пропуском позивачем тримісячного строку звернення до суду з вказаним позовом є необґрунтованими у зв`язку з наступним.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 755/12623/19 (провадження №14-47цс21) вказано, що на вимоги позивачів про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України пільга щодо сплати судового збору, передбачена п.1 ч.1 ст. 5 Закону № 3674-VI, не поширюється та застосовується тримісячний строк звернення до суду, визначений частиною першою статті 233 КЗпП України, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично розрахувався з ним.

Днем, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався, підтверджується довідкою №102 від 27.08.2024 року, наданою Інгульською шахтою ДП «СхідГЗК», в якій зазначено, що станом на 26 вересня 2024 року заборгованість перед ОСОБА_1 становить 202398,51 грн.

Встановивши, що позивач звернувся з позовом 20 листопада 2024 року з дня коли він дізнався або повинен був дізнатись про порушення свого права тримісячний строк ним не пропущений.

Виходячи з наявних у матеріалах справи та досліджених судом першої інстанції доказів, колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції щодо підстав для задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки кінцевого розрахунку при звільненні в сумі 195 556,80 грн. (1492,80 грн/день * 131 робочий день) є законним і обґрунтованим, відповідає обставинам справи та положенням матеріального закону.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції

З урахуванням наведеного, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, визначився з характером виниклих спірних правовідносин та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи, приведені в апеляційній скарзі, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Що стосується заявленої вимоги представника ОСОБА_1 щодо витрат на правничу допомогу у суді апеляційної інстанції колегія суддів виходить із наступного.

Згідно з частинами першою, третьою статті 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Сума забезпечення витрат на професійну правничу допомогу визначається судом з урахуванням приписів частини четвертої статті 137, частини сьомої статті 139 та частини третьої статті 141 цього Кодексу, а також їх документального обґрунтування (частина п`ята статті 135 ЦПК України).

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, при визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Частиною п`ятою статті 137 ЦПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, за клопотанням іншої сторони.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є:

- надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;

- складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;

- представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI).

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.

Разом із тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц зробила висновок, що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Представник позивача просив стягнути з відповідача витрати на правничу допомогу в апеляційній інстанції в сумі 5000 грн. На підтвердження понесених витрат надано копію Акту про надання професійної правничої допомоги від 10 березня 2025 року; квитанцію до прибуткового касового ордеру №б/н від 10 березня 2025 року про сплату ОСОБА_1 за

отримання послуг адвоката 5000 грн.; замовлення на надання правничої допомоги від 01 березня 2025 року, в якій зазначено найменування правничої допомоги у вигляді супровіду розгляду справи у суді апеляційної інстанції та подання відзиву на апеляційну скаргу.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Отже, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та її адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

З урахуванням встановлених обставин та того, що справа не представляє ніякої складності, виходячи із критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), виконаних адвокатом робіт, часу, витраченого адвокатом на виконання відповідних робіт, обсягу наданих адвокатом послуг та співмірності суми витрат зі складністю справи, відповідності цієї суми критеріям реальності, розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, розмір витрат на правову допомогу є завищеним.

Збір та аналіз доказів і документів для подання відзиву на апеляційну скаргу, не вимагала значного обсягу юридичної та технічної роботи для адвоката, прикладання великих зусиль для професійного правника, який знайомий з матеріалами справи з суду першої інстанції та був ознайомлений з позицією позивача.

За таких обставин сума витрат, заявлена представником позивача для відшкодування витрат на правничу допомогу є неспівмірною зі складністю цивільної справи та не доведеною як фактична та неминуча.

Зазначений підхід до вирішення питання зменшення витрат на правничу допомогу знайшов своє відображення і в постановах Верховного Суду від 2 жовтня 2019 року (справа №815/1479/18), від 15 липня 2020 року (справа №640/10548/19), від 21 січня 2021 року (справа №280/2635/20).

Таким чином колегія суддів вважає за необхідне стягнути з Державного підприємства «Східний гірничо-збагачувальний комбінат» на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в розмірі 1000 грн.

За встановлених обставин, постановлене судом першої інстанції судове рішення є законним і обґрунтованим, вимоги матеріального та процесуального права при розгляді справи додержані. Підстав для зміни рішення суду першої інстанції не встановлено.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки апеляційним судом не встановлено порушення або неправильне застосування судом першої інстанції при розгляді справи норм матеріального чи процесуального права та невідповідності висновків суду обставинами справи, то підстав для задоволення апеляційної скарги і зміни судового рішення немає.

З огляду на те, що апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін, підстав для відшкодування, зміни або перерозподілу судових витрат у відповідності до ст.141 ЦПК України не має.

Відповідно до частини 3 статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, ціна позову у яких не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Так як ціна позову складає 199 553,61 грн. що менше двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, то судове рішення не підлягає касаційному оскарженню.

Керуючись ст.ст. 368, 369, 375, 382,384 ЦПК України, апеляційний суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу представника Державного підприємства «Східний гірничо-збагачувальний комбінат» залишити без задоволення.

Рішення Жовтоводськогоміського судуДніпропетровської областівід 07січня 2025року залишитибез змін.

Стягнути з Державного підприємства «Східний гірничо-збагачувальний комбінат» на користь ОСОБА_1 понесенні витрати на правову допомогу у суді апеляційної інстанції у розмірі 1000 (одна тисяча) грн.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 ст. 389 ЦПК України.

Повний текст постанови складено 20 травня 2025 року.

Судді: