Рішення від 22.05.2025 по справі 363/5885/24

22.05.2025 Справа № 363/5885/24

РІШЕННЯ

Іменем України

22 травня 2025 року м. Вишгород

Вишгородський районний суд Київської області у складі головуючої судді Дьоміної О.П., за участю секретаря Ходасевич Д.К., представника позивача - Пересунько С.С., законного представника відповідача - ОСОБА_1 , представника третьої особи - Щукіної С.П., розглянувши у судовому засіданні цивільну справу за позовом АТ «Сенс Банк» до ОСОБА_2 , інтереси якого представляє законний представник ОСОБА_1 , третя особа - Служби у справах дітей та сім`ї Вишгородської міської ради, про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,-

ВСТАНОВИВ:

13.11.2024 року представник позивача звернулась до Вишгородського районного суду Київської області із вказаним позовом, в якому просила визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , таким, що втратив право користування двокімнатною квартирою, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , а також покласти на відповідача судові витрати. В обґрунтування позову, з урахуванням оновленої позовної заяви посилалася на те, що 12.08.2022 року загальними зборами акціонерів АТ «Альфа-Банк» було затверджено рішення про зміну найменування АТ «Альфа-Банк» на АТ «СЕНС БАНК». Згідно ст. 37 ЗУ «Про іпотеку», АТ «Альфа-Банк» було оформлено право власності на двокімнатну квартиру, загальною площею 46,7 кв.м., жилою площею 29,10 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . До цього, 31.03.2006 року між АКБСР «Укрсоцбанк» та ОСОБА_3 укладено договір кредиту за №36/05-32/384, відповідно до якого, банк надав у тимчасове користування, на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти. В якості забезпечення зобов`язань за кредитним договором за №36/05-32/384, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , як «іпотекодавці» передали в іпотеку двокімнатну квартиру, загальною площею 46,7 кв.м., жилою площею 29,10 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Оскільки позичальник не належним чином виконував взяті на себе зобов`язання по кредитному договору - було звернуто стягнення на квартиру іпотекодавців, на підставі ст. 37 ЗУ «Про іпотеку» (п 4.5.3. Іпотечного договору) та банк звернувся з відповідною заявою до державного реєстратора. Правовою підставою для реєстрації права власності АТ «Альфа Банк» на нерухоме майно, є відповідне застереження в п.п. 4.5.3. Договору іпотеки за №04/І-128 від 31.03.2006 року, яке передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки, в рахунок виконання основного зобов`язання. Згідно рішення за №5/2019 АТ «Укрсоцбанк» від 15.10.2019 року, було прийнято рішення, щодо припинення АТ «УКРСОЦБАНК» шляхом приєднання до АТ «АЛЬФА-БАНК», де в п.п.1.2. визначено, що правонаступником щодо всього майна, прав та обов`язків АТ «Укрсоцбанк» є АТ «Альфа-Банк» з 15.10.2019 року. 12.08.2022 року загальними зборами акціонерів АТ «Альфа-Банк» затверджено рішення про зміну найменування АТ «Альфа-Банк» на АТ «СЕНС БАНК». Державний реєстратор Максюта Д.В. прийняв рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 39598525 від 09.02.2018 року. 08.11.2019 року було зареєстровано право власності за АТ «Альфа-Банк» на двокімнатну квартиру загальною площею 46,7 кв.м., жилою площею 29,10 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . На думку представника позивача, втративши право власності на квартиру, відповідач втратив, відповідно до ст. 317 ЦК України і право користування нею. Згідно довідки, виданої відділом державної реєстрації нерухомого майна, бізнесу та місця проживання Вишгородської міської ради, в квартирі, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , власником якої є АТ «Сенс Банк» зареєстрований ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Малолітній зареєстрований в зазначеному житловому приміщенні вже після укладення договору іпотеки, тобто передача в іпотеку відбулась раніше за реєстрацію в ній малолітньої особи. Позивач звертався до відповідача з вимогою звільнити житлове приміщення, зняття з реєстраційного обліку, намагався врегулювати питання в досудовому порядку, зокрема, було надіслано вимогу про добровільне виселення та зняття з реєстраційного обліку. Проте, незважаючи на відсутність будь-яких правових підстав для проживання у квартирі, відповідач продовжує користуватися нею та відмовляється добровільно виселятися. Такі дії відповідача створюють перешкоди у здійснені законних прав власника, який не може вільно користуватись та розпоряджатися нерухомим майном. Оскільки відповідач не є власником квартири, його реєстрація в ній без будь-яких правових підстав, фактично порушує законні права власника - АТ «Сенс Банк», а отже відповідач підлягає визнанню такими, що втратив право користування спірним житловим приміщенням.

Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 29.11.2024 року позовну заяву залишено без руху та надано представнику позивача строк для усунення недоліків.

28.11.2025 року до суду від представника позивача надійшла заява про усунення недоліків, з оновленою позовною заявою.

Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 29.11.2024 року по справі відкрито провадження за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 27.01.2025 року зобов`язано Службу у справах дітей та сім`ї Вишгородської міської ради надати суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, законного представника, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Вказаний висновок надійшов на адресу суду 24.02.2025 року.

Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 04.03.2025 року закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити.

Законний представник малолітнього відповідача ОСОБА_1 в судовому засіданні заперечила проти позовних вимог в повному обсязі, при цьому посилалася на те, що є бабусею малолітнього ОСОБА_2 , 2012 року народження, є його опікуном. В квартирі за АДРЕСА_2 , вона разом з хлопчиком мешкають, у дитини, в цій квартирі є все необхідне: окрема кімната, яка облаштована всім необхідним, де хлопчик навчається, відпочиває, грає. ОСОБА_6 до неї звик, йому в ній зручно, а до квартири у АДРЕСА_3 , він не має жодного відношення, не прописаний в ній та не має права користування, так в цій квартирі вони з хлопчиком теж іноді проживають, але в основному мешкають у квартирі за АДРЕСА_4 .

Представник Служби у справах дітей та сім`ї Вишгородської міської ради в судовому засіданні проти вимог позивача категорично заперечувала, зазначала, що ОСОБА_2 має статус дитини - сироти, опікуном якого є ОСОБА_1 . Працівниками служби було здійснено обстеження квартири за АДРЕСА_2 . Ця квартира єдине житло малолітнього, в ній для хлопчика створені всі належні умови, є окрема кімната, де ОСОБА_6 навчається та відпочиває. У вказаній квартирі хлопчик з бабусею проживають та користуються нею. Так, дійсно дитина інколи мешкає і у бабусі за адресою: АДРЕСА_3 , але, коли вирішувалося питання про призначення малолітньому опікуна ОСОБА_1 , за малолітнім було закріплено житло, а саме спірна квартира, в якій хлопчик зареєстрований та має право користування. Представник третьої особи зазначила, що членами комісії з розгляду питань захисту прав дитини Вишгородської міської ради вирішено недоцільним визнавати малолітнього ОСОБА_2 таким, що втратив право користування спірною квартирою.

22.05.2025 року від представника позивача, представника відповідача та представника третьої особи до суду спрямовані заяви, в яких останні просили вирішити наявний спір за їх відсутності.

Суд, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, заслухавши учасників провадження, дослідивши матеріали справи, дійшов наступного:

Так, відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. У ст. 12 ЦПК України, говориться, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Судом встановлено, що 31.03.2006 року між АКБ соціального розвитку «Укрсоцбанк» та ОСОБА_3 (мати малолітнього відповідача) було укладено договір кредиту за №36/05-32.

Згідно з п. 1.1 Договору - кредитор надає позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпечності, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти в сумі 34 300 Євро зі сплатою 10,5% процентів річних за користування кредитом щомісячно та порядком повернення суми кредиту до 20-го числа кожного місяця згідно з передбаченим договором графіком. Кінцевим терміном повернення заборгованості є 30.03.2016 року на умовах визначених цим договором або дострокове повернення у випадках передбачених цим договором та договорами, які будуть забезпечувати виконання зобов`язань за цим Договором та/або чинним законодавством.

У відповідності до п. 1.3 Договору - в якості забезпечення виконання позичальником зобов`язань щодо повернення кредиту, сплати процентів за користування кредитом, можливих штрафів та пені, а також інших витрат на здійснення забезпеченої іпотекою вимоги кредитор укладає:

- п. 1.3.1 Договору - іпотечний договір з позичальником та майновими поручителями: ОСОБА_5 та ОСОБА_4 за умовами якого позичальник та майнові поручителі передають кредитору в іпотеку нерухоме майно, яке належить їм на праві приватної власності, а саме двокімнатну квартиру, загальною площею 46,7 кв.м., житловою площею 29.1 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною вартістю 262 600 грн., що за офіційним курсом встановленим НБУ на день укладення цього договору складає еквівалент 42 989,42 Євро. Іпотечний договір підлягає нотаріальному посвідченню, обтяження нерухомого майна іпотекою - реєстрації в Державному реєстрі іпотек у встановленому порядку, а на відчуження нерухомого майна нотаріусом накладається заборона;

- п. 1.3.2 Договору - з позичальником на ОСОБА_4 договір поруки.

31.03.2006 року між АКБ соціального розвитку «Укрсоцбанк» (іпотекодержатель) та ОСОБА_3 (мати малолітнього відповідача) (іпотекодавець 1), ОСОБА_5 (іпотекодавець 2) та ОСОБА_4 (іпотекодавець 3) укладено іпотечний договір за №04/І-128, відповідно до умов якого, іпотекодавці передають в іпотеку іподекодержателю, в якості забезпечення виконання іпотекодавцем 1 зобов`язань перед іпотекодержателем за договором кредиту за №36/05-32 від 31.03.2006 року, а також зобов`язань іпотекодавців за цим договором - нерухоме майно, а саме двокімнатну квартиру загальною площею 46,7 кв.м., житловою площею 29.1 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до п. 1.9 Договору - предмет іпотеки залишається в користуванні і володінні іпотекодавців, відповідно до його функціонального призначення та можливостей.

Сторони узгодили, що одночасно з нотаріальним посвідчення цього договору нотаріус накладає, згідно з чинним законодавством України, заборону відчуження предмету іпотеки (п. 1.10 договору).

Відповідно до п.п. 2.1.4 Договору - іпотекодавці зобов`язались без письмової згоди іпотекодержателя, що оформлюється договором про зміни та/або доповнення до договору, не відчужувати предмет іпотеки, а також не передавати його в спільну діяльність, лізинг, оренду, користування та інше.

У відповідності до п.п. 2.2.2 Договору - іпотекодавці мають право володіти та користуватися предметом іпотеки, відповідно до його функціонального призначення та технічних можливостей.

Відповідно до п. 3.1 Договору, у разі порушення іпотекодавцем умов визначених будь-яким з п.п. 2.11-2.1.11 цього договору, іпотекодержатель має право достроково звернути стягнення на предмет іпотеки в порядку визначеному в п. 2.4.4 цього договору.

Відповідно до п.п. 4.1, 4.2 Договору, у разі невиконання або неналежного виконання іпотекодавцями 1-3 основного зобов`язання, іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за договорами, якими обумовлене основне зобов`язання шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. У разі смерті когось з іпотекодавців 1-3, іпотекодержатель має право звернути стягнення на предмет іпотеки, незалежно від настання строку виконання основного зобов`язання.

У відповідності до п. 4.5 Договору - іпотекодержатель за своїм вибором звертає стягнення на предмет іпотеки, зокрема, на підставі виконавчого напису нотаріуса (п.п. 4.5.2 договору).

Вказаний договір посвідчено приватним нотаріусом Вишгородського районного нотаріального округу Київської області Кравцовою О.В. та зареєстровано в реєстрі за №364.

Додатковою угодою за №1 від 24.07.2009 року внесено зміни до договору кредиту за №36/05-30 від 31.03.2006 року, зокрема, сторони прийшли до взаємної згоди викласти п. 1.1, п.п. 1.1.1 в такій редакції: кредитор надає позичальнику грошові кошти на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання в сумі 34 722 Євро 51 євроцентів зі сплатою 13,5 процентів річних, починаючи з 01.11.2008 року та з кінцевим терміном погашення суми основної заборгованості до 30.03.2021 року (включно) на умовах визначених цим договором (п. 1.1); погашення кредиту здійснюється в наступному порядку до 20 числа (включно) кожного місяця, починаючи з 20.07.2006 року (останній платіж 30.03.2021 року) згідно з передбаченим графіком (п.п. 1.1).

Договором про внесення змін до іпотечного договору за №04/І-128 віл 24.07.2009 року сторони погодили викласти пп. 1.4.1 та пп. 1.4.2 статті 1 Іпотечного договору в наступній редакції: повернення іпотекодавцем 1 наданого кредиту в сумі 34 722 Євро 51 євроцентів з порядком повернення заборгованості за кредитом, який визначений договорами, якими обумовлено основне зобов`язання та з кінцевим терміном погашення кредиту до 30.03.2021 року, також дострокового погашення у випадках передбачених договорами, якими обумовлене основне зобов`язання, та/або договорами, які забезпечують/будуть забезпечувати виконання зобов`язань за договором кредиту, та/або чинним законодавством України (пп. 1.4.1); сплата іпотекодавцем 1 процентів за користування кредитом у розмірі 13,5 процентів річних та комісій, у розмірі, в строки та порядку визначені Договором кредиту (пп. 1.4.2). Інші умови договору залишаються без змін і сторони підтверджують за ним свої зобов`язання. Вказаний договір посвідчено приватним нотаріусом Вишгородського районного нотаріального округу Київської області Кравцовою О.В. та зареєстровано в реєстрі за №1139.

Виконавчим написом приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу від 08.08.2014 року, відповідно до ст. 87 ЗУ «Про нотаріат» та п. 1 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі вчинення виконавчих написів нотаріусів, затвердженого Постановою КМУ від 29.06.1999 року за №1172 звернено стягнення на двокімнатну квартиру за АДРЕСА_5 , що належить на праві власності ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 . Зазначене нерухоме майно передане в іпотеку ОСОБА_3 , ОСОБА_5 та ОСОБА_4 за іпотечним договором за №04/І-128, посвідченим Кравцовою О.В., приватним нотаріусом Вишгородського районного нотаріального округу Київської області, 31.03.2006 року за реєстровим №364, в якості забезпечення зобов?язань за Договором кредиту за №36/05-32 від 31.03.2006 року, укладеним між ОСОБА_3 та Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк», строк платежу за яким настав 29.05.2013 року. Період за який здійснюється стягнення: з 28 травня 2012 року по 28 травня 2013 року. За рахунок коштів, виручених від реалізації у встановленому порядку заставленого майна, задовольнити вимоги Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк», в особі Північного комерційного макрорегіону ПАТ «Укрсоцбанк» в сумі 37 659 Євро 24 євроцента, що в еквіваленті за курсом НБУ станом на 29 травня 2013 року складає 389 477 грн. 21 коп., з яких: сума заборгованості за кредитом складає 23 996 Євро 57 євроцентів, що в еквіваленті за курсом НБУ станом на 29 травня 2013 року складає 248 175 грн. 96 коп.;

сума заборгованості за відсотками складає 11 523 Євро 62 евроцента, що в еквіваленті за курсом НБУ станом на 29 травня 2013 року складає 119 178 грн. 93 коп.; розмір пені за несвоєчасне повернення кредиту 658 Євро 15 евроцентів, що в еквіваленті за курсом НБУ станом на 29 травня 2013 року складає 6 806 грн. 63 коп.; розмір пені за несвоєчасне повернення відсотків 1 480 Євро 90 євроцентів, що в еквіваленті за курсом НБУ станом на 29 травня 2013 року складає 15 315 грн. 69 коп.

З інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна за №395617788 від 19.09.2024 року вбачається, що з 07.02.2018 року право власності на квартиру за АДРЕСА_2 , зареєстровано за АТ «Альфа-Банк», підстава внесення запису - рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу).

З копії статуту АТ «СЕНС БАНК», затвердженого постановою КМУ від 03.07.2024 року за №1010 вбачається, що АТ «СЕНС БАНК» є правонаступником усіх прав та обов`язків АТ «Альфа-Банк», усього майна, прав і обов`язків АТ «Укрсоцбанк», яке змінювало найменування, зокрема, на: акціонерно-комерційний банк соціального розвитку «Укрсоцбанк» (на підставі рішення загальних зборів акціонерів від 20.06.1991 р. про виключення з найменування банку слова «Республіканський»); публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк» (згідно з рішенням загальних зборів акціонерів від 09.03.2010 р. про зміну типу акціонерного товариства на публічне акціонерне товариство та про зміну найменування на публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк», яке стало правонаступником усіх прав і обов?язків акціонерно-комерційного банку соціального розвитку «Укрсоцбанк», утвореного в організаційно-правовій формі відкритого акціонерного товариства; акціонерне товариство «Укрсоцбанк» (згідно з рішенням загальних зборів акціонерів від 26.04.2018 р. про зміну типу акціонерного товариства з публічного на приватне та про зміну найменування товариства на акціонерне товариство «Укрсоцбанк»), яке стало правонаступником усіх прав і обов?язків публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» (а.с. 51-83). Зазначене, також підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань АТ «СЕНС БАНК».

З листа міського голови Вишгородської міської ради за №02-14/295 від 05.02.2024 року вбачається, що за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстрована одна особа, а саме: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

З інформації, наданої Службою у справах дітей та сім`ї Вишгородської міської ради за №478/01-09 від 03.10.2024 року вбачається, що малолітнього ОСОБА_2 влаштовано під опіку ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка разом з дитиною проживає за адресою: АДРЕСА_3 . Станом на дату надання інформації, інформація про зміну місця проживання опікуна та дитини-сироти до служби у справах дітей не надходила.

04.10.2024 року представником АТ «СЕНС БАНК» - Ременюк Т.О. направлялась вимога про добровільне виселення на ім`я ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

З висновку Органу опіки та піклування Вишгородської міської ради, затвердженого рішенням виконавчого комітету Вишгородської міської ради 19.02.2025 року за №56 «Про недоцільність визнання малолітньої дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , як таким, що втратив право користування майном», вбачається, що малолітня дитина, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , має статус дитини-сироти (розпорядження Вишгородської районної державної адміністрації за №327 від 07.07.2020 року). Опікуном малолітньої дитини-сироти призначено ОСОБА_1 (розпорядження Вишгородської районної державної адміністрації за №553 від 28,10.2020 року). Працівниками служби у справах дітей та сім?ї Вишгородської міської ради 31.01.2025 року було здійснено обстеження умов проживання дитини-сироти за адресою: АДРЕСА_1 . Для ОСОБА_2 відведена окрема кімната. Приміщення облаштоване необхідними для повноцінного розвитку, навчання та відпочинку малолітньої дитини меблями та комп?ютерною технікою, а саме: в наявності диван, комод, письмовий стіл, стільці, тумба, комп?ютерна техніка. Зі слів ОСОБА_1 , опікуна дитини, вона разом із дитиною періодично проживають у квартирі за вищевказаною адресою.

Також, було здійснено обстеження умов проживання дитини-сироти за іншою адресою: АДРЕСА_3 . Для ОСОБА_2 відведена окрема кімната, яка облаштована необхідними для повноцінного розвитку, навчання та відпочинку дитини меблями, а саме: в наявності ліжко, шафа, письмовий стіл, стільці, комп?ютерна техніка. Кімната чиста, суха, світла, простора. З урахуванням думки членів комісії з питань захисту прав дитини Вишгородської міської ради, орган опіки та піклування вважає за недоцільне визнати малолітню дитину ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , як таким, що втратив право користування майном, а саме квартирою за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 - малолітній відповідач по справі ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , матір`ю записана ОСОБА_3 , батьком - ОСОБА_7 .

З копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 вбачається, що матір малолітнього ОСОБА_2 - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , померла у віці 40 років ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Згідно розпорядження Вишгородської районної державної адміністрації Київської області від 28.10.2020 року за №553 - над малолітнім ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , призначено опікуном ОСОБА_1 . Крім того, вирішено закріпити за малолітнім ОСОБА_2 житло за адресою: АДРЕСА_1 , в якому він зареєстрований та має право користування.

Так, згідно з ч. 1 ст. 16 ЦК України - кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення та забезпечити поновлення порушеного права.

Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України - договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 628 ЦК України - зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Наслідки невиконання зобов`язання передбачені ст. 611 ЦК України.

Частиною 2 ст. 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення боржником негативного зобов`язання кредитор, незалежно від сплати неустойки та (або) відшкодування збитків і моральної шкоди, має право вимагати припинення дії, від вчинення якої боржник зобов`язався утриматися, якщо це не суперечить змісту зобов`язання. Така вимога може бути пред`явлена кредитором і в разі виникнення реальної загрози порушення такого зобов`язання.

Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Згідно із ч. 1 ст. 317 ЦК України - власнику майна належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Іпотека є видом забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право, в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання, одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки, переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом

Згідно з ч. 1 та ч. 3 ст. 9 Закону України «Про іпотеку» - іпотекодавець має право володіти та користуватись предметом іпотеки, відповідно до його цільового призначення, якщо інше не встановлено цим Законом.

При користуванні предметом іпотеки, іпотекодавець повинен не допускати погіршення стану предмета іпотеки та зменшення його вартості понад норми його звичайної амортизації (зносу). Іпотекодавець має право виключно на підставі згоди іпотекодержателя: зводити, знищувати або проводити капітальний ремонт будівлі (споруди), розташованої на земельній ділянці, що є предметом іпотеки, чи здійснювати істотні поліпшення цієї земельної ділянки; передавати предмет іпотеки у наступну іпотеку; відчужувати предмет іпотеки; передавати предмет іпотеки в спільну діяльність, лізинг, оренду, користування.

Судом встановлено, що у спірній квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстрований малолітній ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який перебуває під опікою ОСОБА_1 , як дитина-сирота.

Верховний Суд у постанові від 03.08.2022 року у справі за №205/1964/21 звернув увагу на те, що ні положеннями ЦК України, ні положеннями Закону України «Про іпотеку» не передбачено обмежень прав членів сім`ї власника житла на користування жилим приміщенням у разі передання його в іпотеку.

Стаття 47 Конституції України гарантує кожному право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Відповідно до ч. 4 ст. 9, ч. 1 та ч. 4 ст. 156 Житлового кодексу України - ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Члени сім`ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. До членів сім`ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в ч. 2 ст. 64 цього Кодексу.

З аналізу положень ч. 2 ст. 64 ЖК України та ч. 1 ст. 405 ЦК України слідує, що члени сім`ї власника будинку (квартири) (дружина власника, їх діти і батьки), які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 405 ЦК України - члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.

Згідно з ч. 2 та ч. 3 ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства» - кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків.

Згідно з ч. 3 та ч. 4 ст. 29 ЦК України - місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає. Місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає.

Право дитини на проживання в сім`ї разом з батьками передбачене також ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства».

Частинами 2-4 ст. 5 Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» передбачено, що батьки або інші законні представники зобов`язані задекларувати або зареєструвати місце проживання (перебування) новонародженої дитини протягом трьох місяців з дня державної реєстрації її народження. Задекларованим або зареєстрованим місцем проживання (перебування) дитини віком до 10 років є задеклароване або зареєстроване місце проживання (перебування) її батьків або інших законних представників чи одного з них, з яким проживає дитина, за згодою іншого з батьків або законних представників. Задекларованим або зареєстрованим місцем проживання (перебування) дитини віком від 10 до 14 років є задеклароване або зареєстроване місце проживання (перебування) її батьків або інших законних представників чи одного з них, з яким проживає дитина, за згодою іншого з батьків або законних представників, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує стосовно дитини функції опікуна.

Відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» було встановлено обов`язок батьків або інших законних представників зареєструвати місце проживання новонародженої дитини протягом трьох місяців з дня державної реєстрації її народження.

Відповідно положень Конвенції ООН про права дітей від 20.11.1989 року (ратифікована Україною Постановою Верховної Ради України від 27.02.1991 року за №789-X11) дитина, з огляду на його фізичну й розумову незрілість вимагає спеціального захисту й турботи, включаючи належний правовий захист, як до, так і після народження. Таким чином, необхідність реєстрації малолітніх дітей за місцем проживання батьків є обов`язком батьків або їх законних представників. Крім того, в іпотечному договорі відсутнє застереження щодо неможливості реєстрації малолітніх дітей без згоди іпотекодержателя.

Законом України «Про основи соціального захисту бездомних громадян та безпритульних дітей» передбачено, що держава охороняє і захищає права та інтереси дітей під час вчинення правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустиме зменшення або обмеження прав та інтересів дітей під час вчинення будь-яких правочинів щодо жилих приміщень. Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей відповідно до закону. Для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону.

За змістом цієї норми закону, а також ст. ст. 17, 18 Закону України «Про охорону дитинства», ст. 177 СК України - дбати про збереження та використання майна дитини в її інтересах - обов`язок батьків. З метою гарантування декларованого державою пріоритету інтересів дитини закон передбачає додаткові засоби контролю з боку держави за належним виконанням батьками своїх обов`язків, установлюючи заборону для батьків малолітньої дитини вчиняти певні правочини щодо її майнових прав без попереднього дозволу органу опіки та піклування. Згідно з положеннями ч. ч. 4, 5 ст. 177 СК України - орган опіки та піклування проводить перевірку заяви про вчинення правочину щодо нерухомого майна дитини та надає відповідний дозвіл, якщо в результаті вчинення правочину буде гарантоване збереження права дитини на житло.

Згідно зі ст. 9 Закону України «Про іпотеку», іпотекодавець обмежується в розпорядженні предметом іпотеки, однак, має право володіти та користуватись предметом іпотеки, відповідно до його цільового призначення, якщо інше не встановлено цим Законом. При цьому, ЦК України, як і спеціальний Закон України «Про іпотеку», не містять норм, які б зменшували або обмежували право членів сім`ї власника житла на користування жилим приміщенням у разі передання його в іпотеку. Більш того, ч. 4 ст. 29 ЦК України передбачено, що місцем проживання фізичної особи, яка не досягла 14 років, є місце проживання її батьків. Члени сім`ї власника житла, які проживають з ним, мають право на користування цим житлом згідно закону.

Окрім того, не думку суду, не може бути підставою для позбавлення права користування членів сім`ї власника домоволодіння, сам факт переходу права власності на це майно до іншої особи без оцінки законності такого користування, яке по факту є втручанням у право на користування житлом у розумінні положень ст. 8 Конвенції, на предмет пропорційності у контексті відповідної практики ЄСПЛ, що узгоджується із висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у справі за №569/4373/16-ц.

Верховний Суд у постанові від 14.12.2023 року у справі за №521/7073/21 зазначає, що вимога про визнання відповідачів такими, що втратили право користування житловим приміщенням у разі її задоволення має наслідком позбавлення відповідачів права на житло та, відповідно, їх виселення. Проте таке позбавлення права повинно не лише відповідати закону, але й бути виправданим, необхідним для захисту прав позивача та співмірним із тим тягарем, який у зв`язку із втратою житла покладається на сторону відповідача, оскільки позбавлення житла будь-якої особи є крайнім заходом втручання у права на житло.

Відповідно до ч. 1 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» - у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених ст. 12 цього Закону.

Згідно з ч. 4 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» - звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Відповідно до ч. 2 ст. 36 Закону України «Про іпотеку» - договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Частиною 1 ст. 37 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу, шляхом набуття права власності (спеціального майнового права) на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності (спеціального майнового права) іпотекодержателя на нерухоме майно (об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості), яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності (спеціального майнового права) на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.

Позивачу з 07.02.2018 року належить право власності на двокімнатну квартиру загальною площею 46,7 кв.м., жилою площею 29,10 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Як зазначено в позові та не заперечувалось представником позивача, правовою підставою для реєстрації права власності за АТ «Альфа Банк» на нерухоме майно, стало застереження в п. 4.5.3. іпотечного договору за №04/І-128 від 31.03.2006 року, яке передбачало передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.

Відповідно до ч. 2 ст. 40 Закону України «Про іпотеку» - після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення, шляхом позасудового врегулювання на підставі договору, всі мешканці зобов`язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Відповідно до ч. 3 ст. 109 ЖК України - звернення стягнення на передане в іпотеку жиле приміщення є підставою для виселення всіх громадян, що мешкають у ньому, за винятками, встановленими законом. Після прийняття кредитором рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення, шляхом позасудового врегулювання на підставі договору, всі мешканці зобов`язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги, якщо сторонами не погоджено більший строк. Якщо громадяни не звільняють жиле приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

При вирішенні спору про наявність передбачених законом підстав для виселення особи чи визнання такою, що втратила право користування, що за своєю суттю є позбавленням права на житло, суд у кожній конкретній справі, виходячи із принципу верховенства права, повинен провести оцінку на предмет того, чи є втручання у право особи на повагу до його житла не лише законним, а й «необхідним у демократичному суспільстві». Інакше кажучи, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою. Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 20.10.2021 року справі за №442/8188/19.

Верховний Суд України у постанові від 22.06.2016 року у справі за №6-197цс16 сформулював правовий висновок, від якого Верховний Суд не відступав, згідно з яким за ч. 2 ст. 40 Закону України «Про іпотеку» та ч. 3 ст. 109 ЖК України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення, шляхом позасудового врегулювання на підставі договору,

всі мешканці зобов`язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.06.2019 року у справі за №643/18788/15-ц дійшла висновку, що до спірних правовідносин між власником, який набув жиле приміщення за результатами звернення стягнення на предмет іпотеки, та особами, які мають право користування таким приміщенням, підлягають застосуванню положення ст. 40 Закону України «Про іпотеку» та ст. 109 ЖК України. Отже, обмеження права власника, який набув жиле приміщення за результатами звернення стягнення на предмет іпотеки, на підставі ст. 109 ЖК України та ст. 40 Закону України «Про іпотеку», є передбачуваними. Тлумачення ч. 2 ст. 109 ЖК України, з урахуванням ст. 379, глави 26 ЦК України свідчить, що виселення, без надання іншого житлового приміщення відбувається у тому разі, якщо саме це житлове приміщення було придбане за кредитні кошти. У разі якщо предмет іпотеки набувався іпотекодавцем не за рахунок отриманих кредитних коштів, то виселення з вказаного житлового приміщення без надання іншого житлового приміщення не допускається.

Правильність такого висновку підтверджується правовими висновками, сформульованими у постановах Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10.10.2019 року у справі за №295/4514/16 та від 12.04. 2021 року у справі за №310/2950/18.

З матеріалів справи вбачається, що двокімнатна квартира, загальною площею 46,7 кв.м., жилою площею 29,10 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 належала іпотекодавцям на праві спільної часткової власності ще до укладення іпотечного договору за №04/І-128 від 31.03.2006 року, тобто набута ними у власність не за кредитні кошти, надані позивачем. Отже, виселення з вказаного житлового приміщення, без надання іншого житлового приміщення, не допускається.

Відповідно до ст. 72 ЖК України - визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

У постанові Верховного Суду України від 16.01.2012 року в справі за №6-57цс11 сформульована правова позиція, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі і шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема, із позовом про усунення перешкод у користуванні власністю. У разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, зокрема, шляхом зняття особи з реєстрації місця проживання, пред`явивши разом з цим одну із таких вимог: 1) про позбавлення права власності на житлове приміщення; 2) про позбавлення права користування житловим приміщенням; 3) про визнання особи безвісно відсутньою; 4) про оголошення фізичної особи померлою.

При вирішенні питання про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням згідно зі ст. 405 ЦК України, враховуються причини її відсутності понад один рік. Підставою для визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, може слугувати лише свідома поведінка такої особи, яка свідчить про втрату нею інтересу до такого житлового приміщення.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18.09.2019 року у справі за №201/7237/17 міститься наступний висновок: банк звернувся до суду із позовом до відповідачів про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні житлом, шляхом визнання осіб такими, що втратили право користування житлом та зняття їх з реєстраційного обліку. В обґрунтування своїх вимог банк посилався на те, що судовим рішенням звернуто стягнення на предмет іпотеки (квартиру) та визнано право власності за банком на вказане житло, однак відповідачі не бажають знятися з реєстраційного обліку, не сплачують кошти за комунальні послуги, чим чинять перешкоди власнику майна у його користуванні.

У вказаній справі Верховний Суд відхилив касаційну скаргу банку та погодився з висновками апеляційного суду про відмову в задоволенні позову, оскільки у матеріалах справи відсутні відповідні акти, складені балансоутримувачем будинку, щодо встановлення періоду часу не проживання та причин не проживання відповідачів у вказаній квартирі на підтвердження вимог банку щодо визнання відповідачів такими, що втратили право користування житлом. Таким чином, вимоги банку про визнання відповідачів такими, що втратили право користування житловим приміщенням з підстав не проживання відповідачів у квартирі понад встановлені законом строки з тих підстав, що останні не проживають у квартирі та покинули житлове приміщення у добровільному порядку, належними та допустимими доказами у справі не підтверджуються.

В матеріалах вказаної цивільної справи також відсутні будь-які докази, зокрема, відповідні акти, складені балансоутримувачем будинку, щодо встановлення періоду часу не проживання та причин не проживання малолітнього відповідача у спірній квартирі, на підтвердження вимог позивача саме щодо визнання особи такою, що втратили право користування житлом, навпаки з висновку Органу опіки та піклування, який затверджено рішенням виконавчого комітету Вишгородської міської ради від 19.02.2025 року за №56, вбачається, що малолітня дитина, ОСОБА_2 , 2012 року народження та його опікун ОСОБА_1 разом, періодично проживають у спірній квартирі, тобто позивачем не доведено факту відсутності стійкого зв`язку з вказаним житловим приміщенням.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (п. 6 ст. 3 ЦК України), тому дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Відповідно до ст. 17 Закону України від 23.02.2006 року за №3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» - суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року та протоколи до неї, а також практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.

Статтею 8 Конвенції закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

У п. 27 рішення ЄСПЛ від 17.05.2018 року у справі «Садов`як проти України» зазначено, що рішення про виселення становитиме порушення ст. 8 Конвенції, якщо тільки воно не ухвалене «згідно із законом», не переслідує одну із законних цілей, наведених у п. 2 ст. 8 Конвенції, і не вважається «необхідним у демократичному суспільстві». Вислів «згідно із законом» не просто вимагає, щоб оскаржуваний захід ґрунтувався на національному законодавстві, але також стосується якості такого закону. Зокрема, положення закону мають бути достатньо чіткими у своєму формулюванні та надавати засоби юридичного захисту проти свавільного застосування. Крім того, будь-яка особа, якій загрожує виселення, у принципі повинна мати можливість, щоб пропорційність відповідного заходу була визначена судом. Зокрема, якщо було наведено відповідні аргументи щодо пропорційності втручання, національні суди повинні ретельно розглянути їх та надати належне обґрунтування.

Розглядаючи справу «Кривіцька та Кривіцький проти України», ЄСПЛ у рішенні від 02.12.2010 року установив порушення ст. 8 Конвенції, зазначивши, що в процесі прийняття рішення щодо права заявників на житло, останні були позбавлені процесуальних гарантій. Установлено порушення національними судами прав заявників на житло, оскільки суди не надали адекватного обґрунтування для відхилення аргументів заявників стосовно застосування відповідного законодавства та не здійснили оцінку виселення в контексті пропорційності застосування такого заходу.

Згідно зі ст. 1 Першого протоколу до Конвенції - кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном.

Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Поняття «майно» у ч. 1 ст. 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Право на інтерес теж по суті захищається ст. 1 Першого протоколу до Конвенції.

Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ - втручання держави в право власності на житло повинне відповідати критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном у розумінні Конвенції. Зокрема, згідно з рішенням ЄСПЛ від 23.09.1982 року у справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» - будь-яке втручання у права особи передбачає необхідність сукупності таких умов: втручання повинне здійснюватися «згідно із законом», воно повинне мати «легітимну мету» та бути «необхідним у демократичному суспільстві». Якраз «необхідність у демократичному суспільстві» і містить у собі конкуруючий приватний інтерес; зумовлюється причинами, що виправдовують втручання, які у свою чергу мають бути «відповідними і достатніми»; для такого втручання має бути «нагальна суспільна потреба», а втручання - пропорційним законній меті.

У своїй діяльності ЄСПЛ керується принципом пропорційності, тобто дотримання «справедливого балансу» між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи, враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.

Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20.10.2011 року, «Кривенький проти України» від 16.02.2017 року.

Підсумовуючи висновки про принципи застосування ст. 8 Конвенції та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, викладені у рішеннях ЄСПЛ, виселення особи з житла без надання їй іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену п. 2 ст. 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві.

Враховуючи вимоги наведених норм права, обставини справи та позицію, висловлену Верховним Судом, дотримуючись балансу прав та інтересів сторін спірних правовідносин, суд приходить до висновку, що у задоволенні позовних вимог про визнання малолітнього ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , таким, що втратив право користування житловим приміщенням, із урахуванням гарантій, передбачених ст. 109 ЖК, за відсутності належних та допустимих доказів, належить відмовити.

Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності,

які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення ЄСПЛ Проніна проти України від 18.07.2006 року).

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 141 ЦПК України - судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи відмову в задоволенні позову судові витрати зі сплати позивачем судового збору покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 81, 82, 223, 263, 265, 352, 354 ЦПК України, Суд

УХВАЛИВ :

В задоволенні позову АТ «Сенс Банк» до ОСОБА_2 , інтереси якого представляє законний представник ОСОБА_1 , третя особа - Служба у справах дітей та сім`ї Вишгородської міської ради, про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 30 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Позивач: АТ «СЕНС БАНК», код ЄДРПОУ: 23494714, адреса: 03150, м. Київ, вул. Велика Васильківська, 100.

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , інтереси якого представляє законний представник ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , паспорт серії НОМЕР_3 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .

Третя особа: Служби у справах дітей та сім`ї Вишгородської міської ради, код ЄДРПОУ: 04054866, адреса: Київська область, м. Вишгород, пл. Шевченка, 1.

Головуюча суддя О.П.Дьоміна