Рішення

від 19.05.2025 по справі 752/26928/24

ГОЛОСІЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 752/26928/24

Провадження №: 2/752/2113/25

РІШЕННЯ

Іменем України

19.05.2025 м. Київ

Голосіївський районний суд міста Києва в складі:

головуючого судді - Кирильчук І. А.,

при секретарі - Стороженко С. О.,

за участю:

представника позивача - адвоката Святюка Святослава Павловича,

представника відповідача - адвоката Шульги Андрія В`ячеславовича,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Альта Капітал» про захист прав споживачів,

в с т а н о в и в:

У грудні 2024 року через систему «Електронний суд» ОСОБА_1 звернувся до Голосіївського районного суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Альта Капітал» (далі - ТОВ «ФК «Альта Капітал») про захист прав споживачів, у якому просив суд:

1)визнати припиненими зобов`язання ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) за договором № 05/10-150П про надання коштів в позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, укладеному з ТОВ «ФК «Альта Капітал» (код ЄДРПОУ: 40270590) з повернення коштів, у зв`язку з їх повним виконанням;

2)визнати припиненим договір № 05/10-150П, про надання коштів в позику, в тому числі і на умовах фінансового кредит, укладений між ТОВ «ФК «Альта Капітал» (код ЄДРПОУ: 40270590) та ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 );

3)визнати припиненою іпотеку за іпотечним договором майнових прав від 05 жовтня 2021 року, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Андрущенко Л. М., зареєстрований в реєстрі за № 2584 на частини нежитлового приміщення (офіс) під будівельним АДРЕСА_1 в місті Києві, будівництво якого здійснюється на земельній ділянці з кадастровим номером 8000000000:82:414:0075 площею 11,8053 га, цільове призначення - для житлової забудови і комерційної забудови, що розташована у Голосіївському районі м. Києва, що належить ОСОБА_1 на праві власності на підставі договору купівлі-продажу майнових прав № 15Н/ЛС від 03 червня 2020 року;

4)скасувати заборону та обтяження і виключити з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про іпотеку № 44320182 від 05 жовтня 2021 року, запис про заборону № 44320182 від 05 жовтня 2021 року щодо частини нежитлового приміщення (офіс) під будівельним АДРЕСА_1 в місті Києві, будівництво якого здійснюється на земельній ділянці з кадастровим номером 8000000000:82:414:0075 площею 11,8053 га, цільове призначення - для житлової забудови і комерційної забудови, що розташована у Голосіївському районі м. Києва , що належить ОСОБА_1 на праві власності на підставі договору купівлі-продажу майнових прав № 15Н/ЛС від 03 червня 2020 року;

5)визнати недійсним пункт 1.8. договору № 05/10-150П про надання коштів в позику, в тому числі і на умовах фінансового кредит, укладений між ТОВ «ФК «Альта Капітал» та ОСОБА_1 .

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 05 жовтня 2021 року між ОСОБА_1 (далі - позивач, позичальник) та ТОВ «ФК «Альта Капітал» (далі - відповідач, позикодавець) укладено договір № 05/10- 150П про надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту (далі - договір № 05/10-150П), за умовами якого позивач отримав грошові кошти в позику у сумі 925 965,00 грн, з терміном повернення до 05 жовтня 2022 року та сплати процентів за весь період користування позикою у розмірі 21,6 % річних.

Цього ж дня, 05 жовтня 2021 року, на забезпечення виконання вказаного договору позики між позивачем та відповідачем укладено іпотечний договір майнових прав, відповідно до умов якого у забезпечення виконання зобов`язань позичальником за основним договором іпотекодавці передають в іпотеку іпотекодержателю майнові права на нежитлове приміщення (офіс) під будівельним АДРЕСА_3, будівництво якого здійснюється на земельній ділянці з кадастровим номером 8000000000:82:414:0075 площею 11,8053 га, цільове призначення - для житлової забудови і комерційної забудови, що розташована у Голосіївському районі м. Києва.

Позивач виконав взяті на себе зобов`язання за договором № 05/10-150П з врахуванням положень діючого законодавства. Виконання позивачем взятих на себе зобов`язань підтверджується і довідкою від 05 липня 2024 року за № Н0М96579RІ2NQC4E, згідно якої позивач сплатив відповідачу кошти на загальну суму 1 163 029,00 грн. Сума сплачених позивачем відповідачу коштів більша ніж сума, передбачена положеннями пунктів 1.7.1 - 1.7.2 договору № 05/10-150П. Зазначене свідчить про належне виконання позивачем взятих на себе зобов`язань за споживчим кредитом.

Здійснивши повний розрахунок, передбачений пунктами 1.7.1 - 1.7.2. договору № 05/10-150П, позивач правомірно очікував виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань, припинення іпотеки відносно майна позивача (1/2 майнових прав) з одночасним внесенням відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Проте, з невідомих на те правових причин, відповідач взяті на себе зобов`язання не виконує, та продовжує нараховувати невідомі платежі позивачу за споживчим кредитом.

Так, листом № 1050 від 25 червня 2024 року відповідач надав позивачу картку обліку виконання договору № 05/10-150П від 05 жовтня 2021 року, згідно якої вбачається нарахування в період 05 жовтня 2021 року по 31 травня 2024 року, окрім відсотків, і платежів, які відповідач назвав як «Моніторинг кредитного портфелю», «Дооцінка позики на дату повернення», «Переоцінка позики на дату повернення». Такі протиправні дії відповідача являють собою порушення прав позивача як споживача, призвели до штучного збільшення розміру зобов`язань в односторонньому порядку, що і змусило останнього звернутись до суду з указаним позовом.

Щодо обґрунтування позовних вимог про визнання припиненим зобов`язань позивача за договором № 05/10-150П, позивач зазначив, що на період COVID-19 та запровадженого на території України воєнного стану (пункт 18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України та пункт 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування») нарахування по споживчому кредиту неустойки (штрафу, пені) та інших платежів, передбачених договором про споживчий кредит за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) споживачем зобов`язань є протиправним; збільшення кредитором в односторонньому порядку процентної ставки по споживчому кредиту є недопустимим; нарахування позичальнику додаткових платежів, таких як «моніторинг кредитного портфелю», «дооцінка позики» тощо котрі не передбачені умовами споживчого кредиту є протиправним та таким, що порушує положення Закону України «Про споживче кредитування»; нарахування процентів за користування позикою після закінчення строків позики є протиправним.

Позивач, виконав взяті на себе зобов`язання та сплатив передбачені пунктами 1.7.1 - 1.7.2 договору № 05/10-150П суму позики 925 965,00 грн; проценти за користування позикою 200 008,44 грн, додаткові сукупні послуги третіх осіб, обов`язкові для отримання позики - вартість послуг за вчинення нотаріальних дій 5 137,00 грн. Однак, відповідач порушує права позивача як сторони споживчого кредиту, порушує вимоги законодавства та продовжує нараховувати невідомі, не передбачені договором додаткові платежі. Відповідач, не дивлячись на те, що строк позики закінчився 05 жовтня 2022 року продовжив нараховувати позивачу проценти за користування кредитними коштами.

Позивач, в повній мірі виконав взяті на себе зобов`язання, що є підставою для припинення зобов`язань за договором та припинення договору № 05/10-150П.

Щодо обґрунтування позовних вимог про визнання припиненою іпотеки по договору іпотеки, скасування обтяження та виключення з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про іпотеку, позивач зазначив, що іпотека припиняється у разі припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору. За належного виконання у повному обсязі забезпеченого іпотекою основного зобов`язання за кредитним договором припиняється як це зобов`язання, так і зобов`язання за договором іпотеки, які є похідними від основного зобов`язання (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 14 лютого 2018 року у справі № 910/16461/16 та постанова Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 522/407/15-ц). Отже, за відсутності обґрунтованої заборгованості позичальника та вимог кредитора і припинення у зв`язку з цим основного зобов`язання іпотека припиняється.

Оскільки зобов`язання за договором № 05/10-150П, в силу вимог статей 599 ЦК України, Перехідних та прикінцевих положень Цивільного кодексу України, Закону України «Про споживче кредитування» позивач виконав; зобов`язання за договором є припинені, то відповідно забезпечувальне зобов`язання також має бути припинено.

Щодо позовної вимоги про визнання недійсним пункту 1.8.договору № 05/10- 150П, позивач зазначив, що Міжбанківський валютний курс на Міжбанківському валютному ринку України з 19 липня 2018 року не застосовується, оскільки постанова Правління Національного банку України «Про затвердження Положення про встановлення офіційного курсу гривні до іноземних валют та курсу банківських металів» від 12 листопада 2003 року № 496, пункт 3 якої передбачав його застосування, була скасована на підставі Постанови Правління Національного банку України від 19 липня 2018 року № 80 «Про деякі питання встановлення офіційного курсу гривні до іноземних валют та внесення змін до Класифікатора іноземних валют та банківських металів».

Тому, пункт 1.8. договору № 05/10-15-П має бути визнаний, в судовому порядку, недійсним з огляду на порушення норм законодавства, адже: 1) визначає можливість в односторонньому порядку збільшувати проценти та/або суми позики, що є порушенням пункту 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування» (в редакції, діючій в момент укладення договору № 05/10-150П); 2) являє собою завуальований споживчий кредит в іноземній валюті, адже повернення кредиту, процентів здійснюється в гривні за курсом долара США; 3) являє собою умови споживчого кредитування, тобто прив`язку суми позики, процентів до іноземної валюти, що не передбачено Законом України «Про споживче кредитування»; 4) являє собою умови, які не доводились відповідачем позивачу до укладення договору, що є порушенням частини другої статті 9 Закону України «Про споживче кредитування», додатку № 1 Закону України «Про споживче кредитування»; 5) курсова різниця не включалась в загальну вартість кредиту, не доводилась до позивача, не розраховувалась відповідачем, що є порушенням пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування», постанови Правління Національного банку України від 08 червня 2017 року № 49 про затвердження Правил розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит.

Відповідач, включивши пункт 1.8. в договір № 05/10-150П, ввів позивача в оману щодо істотних умов споживчого кредиту, застосував нечесну підприємницьку практику, що є порушенням статті 19 Закону України «Про захист прав споживачів».

Відповідач, включивши пункт 1.8. в договір № 05/1-150П прив`язку до збільшення курсу продажу долара США на Міжбанківському валютному ринку України, порушив положення статті 36 Закону України «Про Національний банк України» та Постанови Правління Національного банку України від 19 липня 2018 року № 80 «Про деякі питання встановлення офіційного курсу гривні до іноземних валют та внесення змін до Класифікатора іноземних валют та банківських металів», які визначають скасування врахування курсу долара США на Міжбанківському валютному ринку України та врахування єдиного курсу - курсу долара США, який встановлений Національним банком України.

Посилаючись на вказані обставини, позивач просив задовольнити позов.

Ухвалою судді Голосіївського районного суду міста Києва від 02 січня 2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження за правилами загального позовного провадження. Сторонам роз`яснено їхні процесуальні права подати заяви по суті справи та встановлено відповідні строки.

30 січня 2025 року до суду надійшов відзив відповідача на позову заяву, у якому представник відповідача - Шульга А. В. зазначив, що сторонами погоджено у пункті 1.9 договору, що сума процентів та/або сума позики збільшена на курсову різницю сплачується одночасно з поверненням суми позики та/або процентами за користування позикою відповідно до умов договору та графіку платежів, визначеним додатком № 1 до даного договору. Враховуючи, зазначені положення договору позики, а також пункт 1.8. договору, станом на 20 січня 2025 року у ОСОБА_1 сформувалась заборгованість за договором позики, яка становить: 1) суму наданої позики у розмірі 275 615,49 грн; 2) курсової різниці у розмірі 162 996,17 грн.

У пунктах 1.7.1-1.7.2 договору № 05/10-150П зазначена орієнтовна загальна вартість позики у сумі 1 131 110,44 грн за умови вчасного виконання всіх зобов`язань за договором зі сторони ОСОБА_1 та без урахування курсових різниць, сплата яких передбачена пунктом 1.8 договору. Враховуючи той факт, що відбулося збільшення курсу долара США на міжбанківському валютному ринку, зі сторони ТОВ «ФК «Альта Капітал» здійснювався перерахунок загальної вартості позики з урахуванням пункту 1.8 договору. Окрім того, позивач не повернув вчасно всю суму отриманої ним позики, що в свою чергу теж спричинило коригування загальної вартості позики.

Відповідач здійснював перерахунок грошового зобов`язання з урахуванням пункту 1.8 договору № 05/10-150П та при цьому у карті обліку виконання договору № 05/10-150П такий перерахунок зазначено як «моніторинг кредитного портфелю», «дооцінка позики на дату повернення», «переоцінка позики на дату повернення». Жодних нарахувань, які були б не передбачені умовами договору № 05/10-150п, зі сторони ТОВ «ФК «Альта Капітал» здійснено не було. Заборгованість за процентами у ОСОБА_1 відсутня. Сторонами у пункті 1.5 договору було погоджено строк дії договору до моменту виконання позичальником зобов`язань за договором № 05/10-150П, тому підстави вважати припиненими договір немає.

Щодо твердженням позивача про визнання недійсним пункту 1.8. договору, оскільки він фактично є завуальованим споживчим кредитом в іноземній валюті, то таке не відповідає дійсності, оскільки позика надавалася в гривнях і всі платежі за договором здійснювались в українській гривні.

Так, у постанові Великої палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 757/28375/21 вказано, що приписи чинного законодавства, хоч і визначають національну валюту України як єдиний законний платіжний засіб на території України, у якому має бути виражене та виконане зобов`язання (частина перша статті 192, частина перша статті 524, частина перша статті 533 ЦК України), однак не забороняють вираження у договорі грошового зобов`язання в іноземній валюті, визначення грошового еквівалента зобов`язання в іноземній валюті, а також на перерахунок зобов`язання у випадку зміни НБУ курсу національної валюти України щодо іноземної валюти.

Отже, враховуючи висновки, викладені у постанові Великої палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 757/28375/21, пункт 1.8 договору № 05/10-150П жодним чином не суперечить законодавству України, а отже позовні вимоги позивача є необґрунтованими та безпідставними та такими, що спрямовані виключно на уникнення позивачем виконання своїх зобов`язань за кредитним договором.

04 лютого 2025 року через систему «Едектронний суд» до суду надійшла відповідь на відзив, у якій представник позивача - ОСОБА_3 зазначив, що твердження відповідача про автоматичне продовження строку позики за договором не відповідає дійсності, оскільки пункт 1.5 договору № 05/10-150П від 05 жовтня 2021 року встановлював чітку дату повернення позики до 05 жовтня 2022 року включно. Будь-яких додаткових угод щодо продовження строку дії договору між сторонами не укладалося. Зі спливом строку кредитування до правовідносин застосовуються положення статті 625 ЦК України, а не приписи статті 1048 ЦК України. Намагання відповідача нарахувати позивачу проценти за користування кредитом, курсову різницю, штрафні санкції та інші платежі після 05 жовтня 2022 року є не виправданим та протиправним.

Крім того, відповідачем не враховано приписів пункту 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», відповідно до якого до ОСОБА_1 як військовослужбовця штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються.

Також відповідачем не враховані приписи пункту 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування» та пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, якими встановлено, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Вказані вище норми законодавства забороняють нараховувати будь-які платежі на споживче кредитування окрім процентів та тіла кредиту. Як вже було зазначено вище, у зв`язку з тим, що позивач був мобілізований на військову службу, нарахування процентів також не носило законний та легітимний характер. Позивач в повній мірі сплатив споживчий кредит та навіть всі можливі платежі з врахуванням відповідних законодавчих положень. Нарахування відповідачем позивачу заборгованості за споживчим кредитом, яка має назву «моніторинг кредитного портфелю», «дооцінка позики на дату повернення», «переоцінка позики на дату повернення» не базується на умовах договору та вимогах законодавства. Положення договору № 05/10-150П не містять таких платежів як «моніторинг кредитного портфелю», «дооцінка позики на дату повернення», «переоцінка позики на дату повернення». Діюче законодавство з питань споживчого кредитування не містить положень, які надають право кредитору самостійно, в односторонньому порядку змінювати положення договору про споживче кредитування. З огляду на це, самостійне збільшення відповідачем розміру відповідальності позивача, здійснення розрахунку та включення до нього такої заборгованості, як «моніторинг кредитного портфелю», «дооцінка позики на дату повернення», «переоцінка позики на дату повернення» є протиправним і необґрунтованим. Докази того, що позивач погодив нарахування його по споживчому кредиту таких витрат, як «моніторинг кредитного портфелю», «дооцінка позики на дату повернення», «переоцінка позики на дату повернення», відповідач до відзиву не надав.

12 лютого 2025 року до суду надійшли заперечення на відповідь на відзив, у яких представник відповідача Шульга А. В. зазначив, що в силу положень пункту 1.5 договору, яким встановлено, що дія цього договору продовжується до повного виконання зобов`язань, включаючи день фактичного та повного розрахунку, тому строк дії договору не визначався відповідачем самостійно та/або продовжувався автоматично, а був погоджений сторонами. Загальна заборгованість ОСОБА_1 за договором № 05/10-150П складається із суми наданої позики у розмірі 275 615,49 грн та курсової різниці у розмірі 162 996,17 грн. Заборгованість за процентами, штрафними санкціями та пенею у ОСОБА_1 за договором відсутня, а отже ТОВ «ФК «Альта Капітал» врахувало приписи пункту 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Відповідачем було дотримано приписів пункту 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування» та пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, оскільки будь-яка інша заборгованість, окрім заборгованості по сумі наданої позики та курсовим різницям у ОСОБА_1 відсутня. Жодних нарахувань, які були б не передбачені умовами договору № 05/10-150П, зі сторони ТОВ «ФК «Альта Капітал» здійснено не було.

Крім того, посилання позивача на те, що пункт 1.8 договору містить прив`язку до курсу іноземної валюти, який встановлюється не НБУ, а на Міжбанківському валютному ринку України і те, що операції в іноземній валюті перераховуються у гривні за встановленим курсом НБУ є безпідставними, оскільки відповідно до постанови Великої палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 757/8375/21-ц, якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, порядок обчислення суми, що підлягає сплаті у гривнях, може бути визначений у договорі, а не лише за офіційним курсом НБУ.

Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 26 лютого 2025 року закрито підготовче провадження у справі та призначено розгляд справи по суті.

У судовому засіданні представник позивача - Святюк С. П. позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити в повному обсязі. Зазначив аналогічні доводи, які викладені у позовній заяві та відповіді на відзив. Додатково звернув увагу на те, що приписи пункту 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування» та пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України забороняють нараховувати неустойку (штраф, пеню) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року на споживче кредитування, окрім процентів та тіла кредиту, що грубо було порушено відповідачем. ОСОБА_1 були виконані зобов`язання за договором № 05/10-150П у повному обсязі та своєчасно, що є безумовною підставою для визнання припиненими зобов`язання ОСОБА_1 за вказаним договором позики та припиненою іпотеку. Відповідач не надав свого контррозрахунку заборгованості, не довів її розмір. На обґрунтування своїх вимог також послався на постанову Великої палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 750/8676/15-ц.

У судовому засіданні представник відповідача Шульга А. В. просив у задоволені позову відмовити, пославшись на обставини, викладені ним у відзиві на позовну заяву та запереченнях на відповідь на відзив. Додатково зазначив, що з великою повагою відповідач відноситься до ОСОБА_1 , але останній не виконав зобов`язання за договором № 05/10-150П належним чином, проігнорувавши положення пункту 1.8. договору щодо спати суми позики з урахуванням курсової різниці. Ключовим у даному спорі є вимога про недійсність пункту 1.8. договору № 05/10-150П, оскільки від неї залежать інші похідні позовні вимоги, так як відповідач не визнає припиненими зобов`язання за договором через не сплату позивачем курсової різниці, сплата якої була передбачена у пункті 1.8 договору. Будь-які інші платежі, окрім курсової різниці, відповідачем не нараховувалися. Зазначив, що саме позивач має надати свій контррозрахунок заборгованості, долучений відповідачем до матеріалів справи, чого зроблено не було.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення представника позивача та представника відповідача, суд встановив такі фактичні обставини і відповідні їм правовідносини та дійшов таких висновків.

Судом установлено, що 05 жовтня 2021 року між ОСОБА_1 та ТОВ «ФК «Альта Капітал» укладено договір № 05/10- 150П про надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту.

Пунктом 1.1. договору № 05/10-150П визначено, що позикодавець на умовах договору надає позичальнику грошові кошти в позику у сумі 925 965,00 грн на умовах строковості, зворотності, цільового характеру використання, платності та забезпеченості, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві суму позики, проте не менше суми отриманої в позику на дату укладення цього договору у сумі 925 965,00 грн через 12 місяців з моменту укладення даного договору, тобто 05 жовтня 2022 року та сплатити проценти за весь період користування позикою у розмірі 21,6 % процентів річних та інші нараховані суми (за наявності підстав для нарахування) з урахуванням курсових різниць, визначених пунктом 1.8. договору, на умовах та в строки, відповідно до умов договору.

Згідно з пунктом 1.5. договору: позика надається строком на 12 (дванадцять) місяців від дати отримання позики позичальником, тобто, з 05 жовтня 2021 року до 05 жовтня 2022 року включно. Договір набуває чинності з моменту його укладання (підписання сторонами). У разі невиконання/неналежного виконання позичальником зобов`язань з повернення суми позики, процентів за користування позикою, сплати пені, штрафів та інших нарахувань, передбачених договором, дія цього договору продовжується до повного виконання зобов`язань, включаючи день фактичного та повного розрахунку. Після закінчення строку, на який видано позику, проценти за користування позикою нараховуються у розмірі, визначеному в пункті 1.1 договору, пеня за неналежне виконання позичальником зобов`язань нараховується у розмірі, визначеному в пункті 5.2 договору до повного розрахунку за договором. Закінчення строку дії договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього договору та не припиняє нарахування позикодавцем процентів за договором в частині невиконаних зобов`язань.

Підпунктами 1.7.1 - 1.7.2 договору № 05/10-150П передбачено, що реальна річна процентна ставка складає 22,15 % річних. Орієнтовна загальна вартість позики складає 1 131 110,44 грн та включає в себе додаткові сукупні послуги, та: а) суму позики 925 965,00 грн; б) проценти за користування позикою 200 008,44 грн. Додаткові сукупні послуги третіх осіб, обов`язкові для отримання позики: а) вартість послуг за вчинення нотаріальних дій 5 137,00 грн; б) вартість послуг оцінювача 0 грн.

Аналогічні положення містяться і в додатку № 1 до договору № 05/10-150П, який містить графік платежів та вартість позики, яка становить 1 131 110,44 грн.

Пунктом 1.8 договору передбачено, що у разі збільшення курсу продажу долара США на Міжбанківському валютному ринку України, проценти та/або сума позики, що підлягають сплаті позичальником на користь позикодавця, збільшуються на суму курсових різниць визначених за відповідною формулою.

Відповідно до пункту 1.9. договору сума процентів та/або сума позики збільшена на курсову різницю сплачується одночасно з поверненням суми позики та/або процентами за користування позикою відповідно до умов договору та графіку платежів, визначених додатком № 1 до даного договору. Позикодавець має право надіслати позичальнику повідомлення з остаточними сумами платежів та розрахунком електронною поштою, смс-повідомленням або іншими контактними даними, вказаними у пункті 9.4. даного договору. Сторони домовилися, що при розрахунку процентів за користування позикою та/або суми позики береться до уваги курс продажу долара США на Міжбанківському валютному ринку України встановлений на сайті http://minfin.om.ua., станом на дату нарахування процентів та/або повернення суми позики згідно умов даного договору.

05 жовтня 2021 року між ОСОБА_1 та ТОВ «ФК «Альта Капітал» укладено іпотечний договір майнових прав, відповідно до умов якого у забезпечення виконання зобов`язань позичальником за договором № 05/10-149П про надання коштів у позику іпотекодавці передають в іпотеку іпотекодержателю майнові права на нежитлове приміщення (офіс) під будівельним АДРЕСА_1 місті Києві, будівництво якого здійснюється на земельній ділянці з кадастровим номером 8000000000:82:414:0075 площею 11,8053 га, цільове призначення - для житлової забудови і комерційної забудови, що розташована у Голосіївському районі м. Києва.

Установлено, що на виконання взятих на себе зобов`язань за договором відповідач перерахував суму коштів, визначену у пункті 1.1. договору, а саме, 925 965,00 грн на поточний рахунок ОСОБА_1 , що підтверджується платіжною інструкцією № 649 від 05 жовтня 2021 року та карткою обліку виконання договору № 05/10-150П від 05 жовтня 2021 року.

Відповідно до довідки АТ КБ «Приват Банк» від 05 липня 2024 року № Н0М96579RІ2NQC4E за період з 05 жовтня 2021 року по 05 липня 2024 року ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Альта Капітал» перерахував 1 163 059,88 грн (а. с. 35-36), що на думку представника позивача повністю покриває суму позики зазначену у пунктах 1.7.1-1.7.2 договору.

Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Статтями 6, 627 ЦК України встановлено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. У договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.

Згідно зі статтею 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Частинами першою, третьою статті 509 ЦК України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом частини першої статті 615 ЦК України не припустима одностороння відмова від зобов`язання.

Згідно із статтею 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 «Позика. Кредит. Банківський вклад» ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно зі статтею 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Стаття 599 ЦК України визначає, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Установлено, що ОСОБА_1 на виконання умов договору № 05/10-150П від 05 жовтня 2021 року сплатив ТОВ «ФК «Альта Каітал» 1 163 059,88 грн, що власне не заперечував і представник відповідача.

У той же час, пункт 1.8 договору передбачав, що у разі збільшення курсу продажу долара США на Міжбанківському валютному ринку України, проценти та/або сума позики, що підлягають сплаті позичальником на користь позикодавця, збільшуються на суму курсових різниць.

У пункті 1.9 договору позики сторони домовилися, що при розрахунку процентів за користування позикою та/або суми позики береться до уваги курс продажу долара США на Міжбанківському валютному ринку України встановлений на сайті http://minfin.om.ua., станом на дату нарахування процентів та/або повернення суми позики згідно умов даного договору.

Свобода договору означає право громадян або юридичних осіб, та інших суб`єктів цивільного права вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у можливості наданій сторонам визначати умови такого договору. Однак під час укладення договору, визначаючи його умови, сторони повинні дотримуватись нормативно-правових актів.

Відповідно до Положення (стандарт) бухгалтерського обліку «Вплив змін валютних курсів», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 10 серпня 2000 року № 193, курсова різниця - різниця між оцінками однакової кількості одиниць іноземної валюти при різних валютних курсах.

Стаття 524 ЦК України визначає, що зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Згідно зі статтею 533 ЦК України грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Положення чинного законодавства не містять заборони на вираження у договорі грошових зобов`язань в іноземній валюті, визначення грошового еквівалента зобов`язання в іноземній валюті, а також на здійснення перерахунку грошового зобов`язання у випадку зміни Національним банком України курсу національної валюти України по відношенню до іноземної валюти.

У постанові від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17 (провадження № 14-53цс21) Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на такі особливості виконання грошового зобов`язання: «Грошовою одиницею України є гривня (частина перша статті 99 Конституції України). Але Основний Закон не встановлює заборони використання в Україні грошових одиниць іноземних держав. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом (частина друга статті 192 ЦК України). Тобто гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на території України за номінальною вартістю (частина перша статті 192 ЦК України), тоді як обіг іноземної валюти регламентований законами України.

Приписи чинного законодавства, хоч і визначають національну валюту України як єдиний законний платіжний засіб на території України, у якому має бути виражене та виконане зобов`язання (частина перша статті 192, частина перша статті 524, частина перша статті 533 ЦК України), однак не забороняють вираження у договорі грошового зобов`язання в іноземній валюті, визначення грошового еквівалента зобов`язання в іноземній валюті, а також на перерахунок грошового зобов`язання у випадку зміни НБУ курсу національної валюти України щодо іноземної валюти».

Таким чином, стягнення курсової різниці має правове підґрунтя у законодавстві України.

Відповідно до статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Суд звертає увагу, що сторони при укладенні спірного договору були вільні у виборі контрагентів та визначенні умов договору, на свій розсуд приймали дані правочину на певних встановлених умовах, узгодили ці умови, підписавши договір про надання коштів у позику № 05/10-150П, а тому всі умови договору з моменту його укладення стають однаково обов`язковими для виконання сторонами.

Відповідно до статті 42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Згідно з пунктом 4 частиною першою статті 44 Господарського кодексу України підприємництво здійснюється на основі комерційного розрахунку та власного комерційного ризику.

Суд зазначає, що факт коливання курсу іноземної валюти стосовно національної валюти України є комерційним ризиком сторін договору, а тому не може бути підставою для визнання пункту договору недійсним або для невиконання зобов`язань за зазначеним договором.

Статтею 533 ЦК України передбачено, що грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Ця норма кореспондується із приписами статті 524 ЦК України, згідно з якою зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Отже, положення чинного законодавства, хоч і передбачають обов`язковість застосування валюти України при здійсненні розрахунків, але не містять заборони визначення грошового еквіваленту зобов`язань в іноземній валюті. Відтак коригування платежів, в основі якого лежить зміна курсової різниці (зміна курсу гривні стосовно долара США), прямо не заборонена та не суперечить чинному законодавству України (правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 21 лютого 2020 року у справі № 910/10191/17).

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 07 жовтня 2014 року у справі № 910/763/13 та у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13 березня 2018 року у справі №916/706/17.

Враховуючи вищевикладене, суд не приймає до уваги посилання представника позивача, викладені у позовній заяві щодо невідповідності пункту 1.8 договору позики нормам чинного законодавства України, оскільки сторони в добровільному порядку, без зауважень та заперечень при укладенні договору надання коштів у позику № 05/10-150П передбачили умови кредитування, права й обов`язки кожної зі сторін цього договору, випадки настання відповідальності, передбаченої умовами договору.

Посилання представника позивача на те, що пункт 1.8 договору містить прив`язку до курсу іноземної валюти, який встановлюється не НБУ, а на Міжбанківському валютному ринку України і те, що операції в іноземній валюті мають перераховуватись у гривні за встановленим курсом НБУ суд відхиляє, оскільки ЦК України надає сторонам договору можливість встановити «валютне застереження» у вигляді сплати курсової різниці.

За загальним правилом при наявності «валютного застереження, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Інші правила визначення суми платежу можуть встановлюватися, зважаючи на прямий припис в частині другій статті 533 ЦК України, тільки договором, законом чи іншими нормативно-правовими актами.

Чинне законодавство України дозволяє визначити у договорі спеціальний порядок обчислення суми, що підлягає сплаті у гривнях, а не лише за офіційним курсом НБУ.

Застосування міжбанківського валютного курсу у договорі позики є важливим механізмом для обліку коливань курсу та забезпечення справедливості в разі повернення позики. Це дозволяє сторонам враховувати ризики, пов`язані зі змінами валютного курсу.

Спеціальний порядок визначення суми, яка підлягає сплаті у гривнях, зокрема, врахування курсової різниці продажу долара США саме на Міжбанківському валютному ринку України, сторони в укладеному ними договорі і погодили у пункті 1.8 договору, що не суперечить положенням статті 533 ЦК України.

За таких обстави, оскільки сторони договору позики домовилися про встановлення «валютного застереження», то сума, що підлягала сплаті у гривні, на підставі п. 1.8 вказаного договору, має визначатися за продажем долара США саме на Міжбанківському валютному ринку України.

Так, у пунктах 1.7.1-1.7.2 сторони визначили орієнтовну загальну вартість позики у сумі 1 131 110,44 грн, яка розрахована за умови вчасного виконання всіх зобов`язань за договором позивачем та без врахування курсової різниці, яка в силу вимог пункту 1.9 договору розраховується станом на дату нарахування процентів та/або повернення суми позики згідно умов даного договору.

Тому суд відхиляє твердження представника позивача, що сума позики була сплачена позивачем у більшому розмірі, ніж сума, передбачена положеннями 1.7.1-1.7.2 договору № 05/10-150П, оскільки у договорі була визначена орієнтовна загальна вартість позики без врахування курсової різниці.

Положеннями пункту 3 частини першої статті 3 ЦК України закріплено принцип свободи договору.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що кожна сторона у відповідних правовідносинах має поводити себе добросовісно, обачливо й розумно, об`єктивно оцінювати ситуацію, що випливає зі статті 3 ЦК України (аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 23 лютого 2022 року у справі № 922/2182/21).

Також одним із принципів цивільного права є принцип заборони суперечливої поведінки. Верховний Суд неодноразово зазначав, що добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) ґрунтується ще на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона розумно покладається на них (пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі № 461/9578/15-ц, постанови Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17, від 30 листопада 2021 року у справі № 910/4224/21).

За приписами частини першої статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Тому, враховуючи принцип свободи договору, позивач самостійно у п. 1.8 договору погодився на сплату курсової різниці.

Заперечуючи проти позову, представник відповідача зазначив, що відповідач здійснив перерахунок грошового зобов`язання з урахуванням пункту 1.8 договору № 05/10-150П та при цьому у карті обліку виконання договору такий перерахунок зазначено як «моніторинг кредитного портфелю», «дооцінка позики на дату повернення», «переоцінка позики на дату повернення».

Позивач, заперечуючи проти такого розрахунку та стверджуючи, що зазначені платежі «моніторинг кредитного портфелю», «дооцінка позики на дату повернення», «переоцінка позики на дату повернення» не були погоджені сторонами під час укладання договору та фактично є нарахуваннями, які не були передбачені договором та нарахування яких суперечить пункту 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування» та пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, суд відхиляє, оскільки представником позивача не наведено власного контррозрахунку заборгованості та не спростовано правову природу зазначених відповідачем платежів у карті обліку виконання договору, як таких, що не відповідають пункту 1.8 договору та нараховані не відповідно до формули, погодженої у пункті 1.8 договору.

Будь-яких доказів того, що зазначені платежі: «моніторинг кредитного портфелю», «дооцінка позики на дату повернення», «переоцінка позики на дату повернення», є платежами, нарахування яких заборонено пунктом 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування» та пунктом 18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, представник позивача не довів, що в силу вимог статей 12 ЦПК України є його процесуальним обов`язком.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішенні справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду розглянув справу № 910/16505/19, у якій досліджував питання застосування стандарту доказування «вірогідності доказів». Стандарт доказування «вірогідності доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саму ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Разом з тим, суд зазначає, що курсова різниця не є неустойкою чи штрафними санкціями в розумінні положень статті 549 ЦК України, тому її нарахування не суперечить приписам пункту 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Суд відхиляє доводи представника позивача щодо посилання на постанову Великої палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 750/8686/15-ц, оскільки у ній наведені висновки, що стосуються інших правовідносин, зокрема, чи є курсова різниця збитками у розумінні статті 22 ЦК України.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (презумпція правомірності правочину).

За таких підстав, суд приходить до висновку, що позивачем не доведено суду належними засобами доказування, що оспорюваний ним пункт договору суперечить вимогам чинного законодавства.

За обставин заперечення позивачем сплати платежів за договором з урахуванням курсової різниці, передбаченої та погодженої сторонами пунктом 1.8 договору, відсутні підстави вважати, що позивачем виконані умови договору у повному обсязі, що є підставою для визнання зобов`язань за договорами припиненими.

У рішенні у справі «Серявін та інші проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Згідно з рішеннями Європейського суду з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України» та від 28 жовтня 2010 року у справі «Трофимчук проти України» пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім цього, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

З урахуванням встановлених обставин, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову.

В порядку статті 141 ЦПК України суд не вирішує питання розподілу судових витрат, враховуючи, що судом ухвалено рішення про відмову в задоволенні позову в повному обсязі.

Керуючись статтями 6, 192, 204,509, 24, 526, 533, 615, 627, 629, 638, 1049, 1054 ЦК України, статтями 42, 44 ГК України, статтями 12, 13, 81, 141, 247, 258 - 259, 263 - 265, 268, 272 - 273, 354 - 355 ЦПК України, статтями суд,

у х в а л и в:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Альта Капітал» про захист прав споживачів - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Відомості про учасників справи:

Позивач - ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_2 .

Відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Альта Капітал», ЄДРПОУ: 40270590, адреса: 01001, м. Київ, вул. Спортивна площа, буд. 3, літ. В.

Повний текст рішення виготовлено 22 травня 2025 року.

Суддя І. А. Кирильчук