Постанова від 21.05.2025 по справі 916/2904/24

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 травня 2025 рокум. ОдесаСправа № 916/2904/24м. Одеса, проспект Шевченка, 29, зал судових засідань Південно-західного апеляційного господарського суду №1

Південно-західний апеляційний господарський суд у складі:

головуючого судді Савицького Я.Ф.,

суддів: Діброви Г.І.,

Колоколова С.І.,

секретар судового засідання Полінецька В.С.,

за участю представників учасників процесу:

від прокуратури: Бойчук М.М., за посвідченням;

від Шабівської сільської ради: не з`явився;

від Південного офісу Держаудитслужби: не з`явився;

від ПП «Теплотранс»: не з`явився;

від КНП «Білгород-Дністровська ЦРЛ»: не з1явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Заступника керівника Одеської обласної прокуратури

на рішення Господарського суду Одеської області

від 22 січня 2025 року (повний текст складено 03.02.2025)

у справі № 916/2904/24

за позовом Керівника Білгород-Дністровської окружної прокуратури Одеської області в інтересах держави в особі Шабівської сільської ради Білгород-Дністровського району, Південного офісу Держаудитслужби

до відповідачів:

1. Приватного підприємства Теплотранс;

2. Комунального некомерційного підприємства Білгород-Дністровська центральна районна лікарня Білгород-Дністровської міської ради

про визнання недійсним пункту договору та стягнення 315 040,40 грн., -

суддя суду першої інстанції: Желєзна С.П.,

місце винесення рішення: м. Одеса, проспект Шевченка, 29, Господарський суд Одеської області

Сторони належним чином повідомлені про час і місце засідання суду.

В судовому засіданні 23.04.2025, відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

В С Т А Н О В И В:

У червні 2024 року Керівник Білгород-Дністровської окружної прокуратури Одеської області (далі прокурор) звернувся до Господарського суду Одеської області в інтересах держави в особі Шабівської сільської ради Білгород-Дністровського району (далі також позивач-1, Шабівська сільська рада) та Південного офісу Держаудитслужби (далі також позивач-2, Держаудитслужба) з позовною заявою до приватного підприємства Теплотранс (далі також відповідач-1, ПП Теплотранс) та комунального некомерційного підприємства Білгород-Дністровська центральна районна лікарня Білгород-Дністровської міської ради (далі також відповідач-2, КНП Білгород-Дністровська ЦРЛ, Лікарня), в якій просив суд:

-визнати недійсним п. 3.2. договору №69 від 14.02.2022 про врахування затвердженого тарифу за 1 Гкал - 3 184,00 грн та застосувати до господарських відносин, передбачених договором №69 від 14.02.2022, законодавчо установлений тариф у розмірі 1806,0516 грн для об`єкту споживача, передбаченого п. 1.3.2, який знаходиться за адресою: Білгород-Дністровський район, с. Шабо, вул. Шанцера, 48, обсягом 228,63 Гкал;

-стягнути з ПП Теплотранс на користь Шабівської сільської ради безпідставно сплачені бюджетні кошти в сумі 315 040,40 грн.

В обґрунтування позовних вимог, прокурор послався на встановлення порушення інтересів держави у бюджетній сфері в частині надмірної сплати бюджетних коштів під час закупівлі теплової енергії.

Так, прокурор вказав, що за результатами розгляду справи №420/15585/2 визнано протиправним рішення виконавчого комітету Шабівської сільської ради від 16.12.2021 №129/2021 Про встановлення тарифів на теплову енергію, що виробляється ПП Теплотранс на установках з використанням альтернативних джерел енергії для бюджетних установ сільської ради у розмірі 3 184,00 грн 1 Гкал (без ПДВ). Посилаючись на висновки суду, зроблені при розгляді вказаної справи, прокурор стверджує, що тариф на теплову енергію, вироблену з використанням природного газу, для потреб установ та організацій, що фінансуються з державного чи місцевого бюджету, повинен складати 1 806,0516 грн Таким чином, на переконання прокурора, договір №69 від 14.02.2022 в частині застосування тарифу за 1 Гкал 3 184,00 грн суперечить нормам чинного законодавства та інтересам держави, а, отже, має бути визнаний в цій частині недійсним у судовому порядку.

Обґрунтовуючи підстави для представництва інтересів держави в особі Шабівської сільської ради, прокурор зазначив, що таке звернення зумовлено витрачанням бюджетних коштів Шабівської територіальної громади та створенням додаткового навантаження на місцевий бюджет у вигляді додаткових необґрунтованих видатків, що ослаблює економічну основу територіальної громади. При цьому, будучі обізнаною про виявлені прокурором правопорушення та маючи відповідні повноваження, позивач-1 не звернувся за захистом порушених прав до суду з відповідним позовом.

Щодо Південного офісу Держаудитслужби, то прокурор зазначив, що остання є органом державного контролю за використанням коштів державного та місцевого бюджетів, і в разі виявлення порушень законодавства має право пред`явити обов`язкові для виконання вимоги щодо усунення таких правопорушень. Але, у даному випадку Держаудитслужба цього не зробила.

Рішенням Господарського суду Одеської області 22.01.2025 у справі №916/2904/24 (суддя Желєзна С.П.) у позові відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог прокурора, врахувавши рішення Одеського окружного адміністративного суду від 14.03.2023 у справі №420/15585/22 в редакції постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 22.06.2023 у вказаній справі (на яке посилається прокурор у позовній заяві); правові висновки: Великої Палати Верховного Суду, наведені у постанові від 21.09.2021 у справі №910/10374/17, Верховного Суду, викладені у постанові від 10.09.2024 у справі №160/7809/19; положення ч. 2 ст. 265 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду, місцевий господарський суд дійшов висновку, що правовим наслідком визнання протиправним та нечинним рішення виконавчого комітету Шабівської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області від 16.12.2021 року №129/2021, згідно з постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 22.06.2023 у справі №420/15585/22, є втрата таким рішенням чинності з моменту набрання судовим рішенням законної сили, тобто з 22.06.2023. Таким чином, станом на дату укладення договору №69 від 14.02.2022 тариф, затверджений рішенням виконавчого комітету Шабівської сільської ради від 16.12.2021 року №129/2021, був чинним. У зв`язку з цим, місцевий господарський суд вказав, що у нього відсутні підстави стверджувати про порушення відповідачами будь-якої законодавчої норми на момент укладення договору. При цьому, правовим наслідком визнання рішення виконавчого комітету Шабівської сільської ради від 16.12.2021 року №129/2021 протиправним та нечинним є втрата таким рішенням чинності на майбутнє, а, отже, таке судове рішення не може поширювати свою дію на правовідносини, які виникли до прийняття такого рішення.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції відмовив у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним п. 3.2. договору №69 від 14.02.2022, що мало наслідком відмову у задоволенні похідної вимоги прокурора про стягнення з ПП Теплотранс на користь Шабівської сільської ради безпідставно сплачених бюджетних коштів у сумі 315 040,40 грн.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Заступник керівника Одеської обласної прокуратури звернувся до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Одеської області 22.01.2025 у справі №916/2904/24 та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Прокурор вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанцій винесено з неправильним застосуванням норм матеріального права, зокрема вимог ч. 1 ст. 632 Цивільного кодексу України, ст. 12 Закону України «Про ціни та ціноутворення», ст.ст. 4, 10 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» та порушенням норм процесуального права, зокрема вимог ст. 236 Господарського процесуального кодексу України і без врахування висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах.

Доводи апеляційної скарги частково відтворюють зміст позовної заяви прокурора. Водночас, останній, посилаючись на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 16.01.2019 у справі №757/31606/15-ц, наполягає на тому, що місцевий господарський суд необґрунтовано відмов прокурору у задоволенні позову.

Так, апелянт вказує, що Велика Палата Верховного Суду у зазначеній вище постанові дійшла такого висновку: «…Суд першої інстанції, з висновками якого погодилися суди апеляційної та касаційної інстанцій, помилково вважав, що оскільки в момент нарахування плати за житлово-комунальні послуги тарифи були чинними, незважаючи на те, що в подальшому їх було скасовано, позивач не має права на здійснення перерахунку нарахованих йому платежів». При цьому, у справі №757/31606/15-ц мова йшла про нарахування за житлово-комунальні послуги період з 1 грудня 2006 по 30 червня 2014 відповідно до тарифів на житлово-комунальні послуги, прийнятих розпорядженнями КМДА, які в подальшому були скасовані постановами Шевченківського районного суду м. Києва від 21.03. та 30 .09.2014 року.

Щодо висновків Верховного Суду, які застосував суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні у даній справі, то апелянт вважає їх нерелевантними обставинам даної справи, внаслідок чого останні не можуть бути застосовані при її вирішенні, оскільки:

- у справі №910/10374/17 предметом позову є визнання виконавчих написів нотаріуса такими, що не підлягають виконанню;

- у справі №160/7809/19 предметом позову є правовідносини у земельній сфері (визнання протиправним, нечинним рішення Криворізької міської ради від 24.06.2015 №3728 «Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Кривого Рогу»).

Детальніше доводи Заступника керівника Одеської обласної прокуратури викладені в апеляційній скарзі.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 11.03.2025 було відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Заступника керівника Одеської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Одеської області від 22.01.2025 у справі №916/2904/24; справу призначено до розгляду на 23.04.2025 об 11:30 год.; учасникам справи встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу.

Жодний з учасників справи своїм правом щодо надання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, відзивів суду не надали, однак, згідно з ч. 3 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

У зв`язку з тимчасовою непрацездатністю судді-члена колегії Колоколова С.І., судове засідання, призначене на 23.04.2025 у справі №916/2904/24 не відбулось.

Ухвалою суду апеляційної інстанції від 05.05.2025 продовжено розгляд апеляційної скарги Заступника керівника Одеської обласної прокуратури на розумний строк та повідомлено учасників справи №916/2904/24 проте, що її розгляд відбудеться 21.05.2025 о 10:15 год.

У судовому засіданні 23.04.2025 прокурор підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги та просив їх задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати, позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Представники позивача та відповідачів у судове засідання не з`явились, про день, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлялись належним чином.

Відповідно до ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, неявка сторін, або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Враховуючи те, що судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства; вжито заходи для належного повідомлення сторін про час та місце розгляду справи; участь в засіданні суду є правом, а не обов`язком сторін; явка учасників судового процесу ухвалами суду не визнана обов`язковою, матеріалів справи достатньо для винесення законного та обґрунтованого рішення, суд апеляційної інстанції вважає, що відсутність представників позивача та відповідачів у даному випадку не перешкоджає вирішенню спору та не повинно заважати здійсненню правосуддя у розумний строк.

У судовому засіданні 21.05.2025 оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Згідно зі ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши представників учасників судового процесу, розглянувши доводи та вимоги апеляційної скарги, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду встановила наступне.

У матеріалах справи міститься Статут КНП Білгород-Дністровська ЦРЛ, затвердженого рішенням XXI сесії сьомого скликання Білгород-Дністровської районної ради від 21.12.2018 №577-VII (т. 1 а.с. 21-32), відповідно до п. 1.1 якого Лікарня (далі по тексту також - Підприємство) є закладом охорони здоров`я лікувально-профілактичного профілю - комунальним унітарним некомерційним підприємством, яке надає послуги вторинної/спеціалізованої медичної допомоги будь-яким особам у порядку та на умовах, встановлених законодавством України та цим Статутом.

Згідно з п. 1.2 Статуту Підприємство створене рішенням Білгород-Дністровської районної ради (далі - Засновник) від 26.10.2018 № 557-VІІ відповідно до Закону України Про місцеве самоврядування в Україні шляхом перетворення комунального закладу Білгород-Дністровська центральна районна лікарня у комунальне некомерційне підприємство Білгород-Дністровська центральна районна лікарня Білгород-Дністровської районної ради. Підприємство є правонаступником всього майна, всіх прав та обов`язків комунального закладу Білгород-Дністровська центральна районна лікарня.

07.02.2022 Лікарнею на електронній платформі було опубліковано повідомлення про намір укласти договір (під час застосування переговорної процедури UA-2022-02-07-006160-b), з якого вбачається, що Лікарнею було застосована переговорна процедура закупівлі відповідно до ч. 2 ст. 40 Закону України Про публічні закупівлі, у зв`язку з відсутністю конкуренції з технічних причин (т. 1 а.с. 46 48).

Зі змісту повідомлення про намір укласти договір (під час застосування переговорної процедури UA-2022-02-07-006160-b) слідує, що Лікарня має намір укласти з ПП Теплотранс договір на постачання пари, гарячої води та пов`язаної продукції за адресою: 67700, Україна, Одеська область, Білгород-Дністровський, вул. Свято-Георгіївська, 4, та адресою: 67700, Україна, Одеська область, Білгород-Дністровський р-н, с. Шабо, Шанцера, 48; джерело фінансування закупівлі - місцевий бюджет.

Повідомлення про намір укласти договір (під час застосування переговорної процедури UA-2022-02-07-006160-b) також містить обґрунтування застосування переговорної процедури закупівлі з посиланням на експертні, нормативні, технічні та інші документи, що підтверджують наявність умов застосування переговорної процедури закупівлі.

14.02.2022 між Лікарнею (Споживач) та ПП Теплотранс (Теплопостачальна організація) було укладено договір про надання послуг з постачання пари та гарячої води (теплової енергії) №69 (далі Договір) (т. 1 а.с. 53-56), відповідно до п. 1.1 якого Теплопостачальна організація бере на себе зобов`язання постачати Споживачеві теплову енергію у вигляді пари та гарячої води в потрібних йому обсягах, а Споживач зобов`язується оплачувати одержану теплову енергію за встановленими тарифами (цінами) в терміни, передбачені цим Договором.

Загальний обсяг теплової енергії становить 618,63 Гкал (п. 1.2 Договору).

Відповідно до п. 1.3 Договору, об`єкти Споживача знаходяться за адресами:

- 67700, Україна, Одеська область, м. Білгород-Дністровський, вул. Свято-Георгіївська, 4;

- 67700, Україна, Одеська область, Білгород-Дністровський р-н, с. Шабо, Шанцера, 48.

Пунктом 3.1 Договору встановлено, що його загальна вартість становить 1 969 717,92 грн.

Ціна за 1 Гкал 3 184,00 грн. (п. 3.2 Договору).

Вказаним пунктом також визначено, що розрахунок за даним Договором буде здійснено в розмірі 1 969 717,92 грн, при цьому, за рахунок місцевого бюджету - 500 000,00 грн., за рахунок власних коштів підприємства 1 469 717,92 грн.

Положеннями п. п. 6.5 - 6.9 Договору встановлено, що розрахунки за теплову енергію, що споживається, проводяться виключно в грошовій формі відповідно до затвердженого тарифу. Розрахунковим періодом є календарний місяць. На підставі акту виконаних робіт про спожиту теплову енергію Теплопостачальна організація виставляє Споживачу рахунок. Надані послуги Споживачу не можуть бути більш обсягу, зазначеного у п.1.2 цього Договору. Остаточний розрахунок за спожиту теплову енергію проводиться на підставі одержаного рахунку до 10-го числа місяця наступного за тим в якому було здійснено споживання теплової енергії. За дату оплати приймається дата зарахування банком коштів на рахунок Теплопостачальної організації.

Відповідно до п. 11.1 Договору, він діє з 01.01.2022 до 31.03.2022 та набирає чинності з дня його підписання і вважається пролонгованим до укладення нового Договору.

Згідно з Додатком №1 до Договору №69, обсяги постачання теплової енергії за цим Договором у першому кварталі 2022 року розподіляються наступним чином:

- 390 Гкал за адресою: м. Білгород-Дністровський, вул. Свято-Георгіївська, 4;

- 228,63 Гкал за адресою: с. Шабо, Шанцера, 48.

На виконання зобов`язань, прийнятих на себе за умовами Договору, ПП Теплотранс поставило Лікарні теплову енергію, що підтверджується підписаними між сторонами актами здачі-приймання виконаних робіт (наданих послуг): №1 від 17.02.2022, №2 від 24.03.2022, №3 від 24.03.2022, №1 від 23.05.2022, №1 від 07.07.2022.

В свою чергу, Лікарня здійснила оплату поставленої їй енергії шляхом перерахування коштів у загальній сумі 1 969 717,92 грн. зі свого рахунку на рахунок ПП Теплотранс, що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями (т. 1 а.с. 59, 61, 63, 65, 67, 68).

19.09.2022 Лікарнею на електронній платформі було опубліковано звіт про виконання Договору про закупівлю UA-2022-02-07-006160-b, згідно якого на виконання Договору за рахунок коштів місцевого бюджету ПП Теплотранс було сплачено кошти у розмірі 1 969 717,92 грн. (т. 1 а.с. 49-51).

Як встановлено судом першої інстанції, рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 14.03.2023 у справі №420/15585/22 було визнано незаконним та скасовано рішення виконавчого комітету Шабівської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області від 16.12.2021 року №129/2021 Про встановлення тарифів на теплову енергію, що виробляється ПП Теплотранс на установках з використанням альтернативних джерел енергії для бюджетних установ сільської ради (т. 1 а.с. 76-81).

Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 22.06.2023 у справі №420/15585/22 апеляційна скарга ПП Теплотранс була задоволена частково, рішення Одеського окружного адміністративного суду від 14.03.2023 змінено з викладенням абзаців 2, 3 резолютивної частини судового рішення в наступній редакції: Визнати протиправним та нечинним рішення Виконавчого комітету Шабівської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області від 16.12.2021 року №129/2021 Про встановлення тарифів на теплову енергію, що виробляється Приватним підприємством Теплотранс на установках з використанням альтернативних джерел енергії для бюджетних установ сільської ради; зобов`язано Виконавчий комітет Шабівської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області невідкладно, після набрання судовим рішенням законної сили, опублікувати резолютивну частину рішення суду про визнання нормативно-правового акта протиправним та нечинним у виданні, в якому його було офіційно оприлюднено. В інших частинах рішення суду першої інстанції залишити без змін. (т. 1 а.с. 82-91).

Зі змісту судових рішень у справі №420/15585/22 слідує, що рішенням виконавчого комітету Шабівської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області від 16.12.2021 року №129/2021 Про встановлення тарифів на теплову енергію, що виробляється ПП Теплотранс на установках з використанням альтернативних джерел енергії для бюджетних установ сільської ради було встановлено тариф у розмірі 3 184,00 грн. за 1 Гкал. без податку на додану вартість.

У матеріалах даної справи наявний лист Білгород-Дністровької окружної прокуратури від 19.01.2024 №55-507ВИХ-24, адресований Голові Шабівської сільської ради, в якому прокурор повідомив позивача-1 про те, що ним встановлено вищенаведені обставини щодо:

- прийняття виконавчим комітетом Шабівської сільської ради 16.12.2021 рішення №129/2021 «Про встановлення тарифів на теплову енергію, що виробляється Приватним підприємством «Теплотранс» на установках використанням альтернативних джерел енергії для бюджетних установ сільської ради» у розмірі 3 184,00 грн 1 Гкал (без ПДВ);

- подальшого укладення та виконання сторонами Договору від 14.02.2022 №69.

Зазначивши, що джерелом фінансування вказаного Договору є місцевий бюджет, прокурор просив Шабівську сільську раду повідомити його про джерела фінансування Договору від 14.02.2022 №69, чи вживались (або плануються) позивачем-1 заходи щодо повернення надмірно сплачених коштів до місцевого бюджету? При цьому, прокурор вказав, що даний лист надсилається позивачу-1 з метою встановлення підстав для представництва інтересів держави в суді (т. 1 а.с. 69-70).

У відповідь на вказаний запит, Шабівська сільська рада Листом від 29.01.2024 вих. №187/02.2-10/271 повідомила прокурора про те, що не була стороною Договору №69 від 14.02.2022 та не проводила фінансування цього Договору з місцевого бюджету; заходи щодо повернення надмірно сплаченої суми до місцевого бюджету не вживалися у зв`язку з відсутністю для цього правових підстав (т. 1 а.с. 71).

Листом №55-906/вих-24 від 05.02.2024 Білгород-Дністровська окружна прокуратура просила Шабівську сільську раду підтвердити/спростувати фінансування Лікарні з бюджету ради протягом 2022 - 2023 років (т. 1 а.с. 72).

На вищевказаний лист прокуратури Листом від 07.02.2024 №340/02.2-10/482 Шабівська сільська рада повідомила, що у 2022 році Рада проводила фінансування КНП Білгород-Дністровська ЦРЛ в загальному розмірі 4 339 114,00 грн, з яких 1 969 718,00 грн - закупівля послуг з теплопостачання (т. 1 а.с. 73).

Водночас у матеріалах справи міститься Лист Південного офісу Держаудитслужби від 18.06.2024 вих №151525-17/2692-2024, який наданий прокурору у відповідь на звернення прокуратури від 06.06.2024 №55-3945ВИХ-24 щодо можливих порушень вимог законодавства з боку КНП Білгород-Дністровська ЦРЛ під час проведення закупівлі за ДК 021:2015 09320000-8 «Пара, гаряча вода та пов`язана продукція» UA-2022-02-07-006160-b. У вказаному Листі відповідач-2 зазначив, що державний фінансовий контроль забезпечується органом державного фінансового контролю через проведення державного фінансового аудиту, інспектування, перевірки закупівель та моніторингу закупівлі. Відповідно до п. 1.3.2.2 Плану проведення заходів державного фінансового контролю Південного офісу Держаудитслужби на ІІІ квартал 2022 року проведено ревізію окремих питань фінансово-господарської діяльності КНП «Білгород-Дністровська центральна районна лікарня» Білгород-Дністровської міської ради за період з 01.01.2018 по 01.08.2022, під час якої закупівля за №UA-2022-02-07-006160-b не досліджувалась. Також Держаудитслужбою зазначено, що відповідно до інформації, оприлюдненій в електронній системі закупівель Prozorro, Договір, укладений за результатами процедури закупівлі UA-2022-02-07-006160-b виконано у повному обсязі на суму 1 969 717,92 грн., про що свідчить звіт про виконання Договору від 19.09.2022, у зв`язку з чим відсутні правові підстави для проведення моніторингу (т. 1 а.с. 74-75).

Листом від 24.06.2024 №55-4382ВИХ-24 прокурор повідомив Південний офіс Держаудитслужби в порядку ст. 23 Закону України Про прокуратуру, що Білгород-Дністровською окружною прокуратурою підготовлено позовну заяву в інтересах держави в особі Шабівської сільської ради та Південного офісу Держаудитслужби до ПП «Теплотранс», КНП Білгород-Дністровська ЦРЛ про стягнення безпідставно надмірно сплачених бюджетних коштів в сумі 315 040,40 грн. та визнання недійсним пункту Договору (т. 1 а.с. 92).

Аналогічне повідомлення було направлено прокурором на адресу Шабівської сільської ради Білгород-Дністровського району (лист від 24.06.2024 №55-4381ВИХ-24) (т.1 а.с. 93).

Проаналізувавши апеляційну скаргу в межах її доводів, перевіривши правильність юридичної оцінки встановлених фактичних обставин справи, застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при винесені рішення, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду дійшла наступних висновків.

Перш, ніж здійснювати оцінку правомірності оскаржуваного рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, судова колегія перевіряє наявність у прокурора підстав для представництва у даній справі.

До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб. До таких осіб процесуальний закон відносить прокурора та визначає підстави участі цієї особи у господарській справі (ч. 3 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ст.1311 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює зокрема представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Статтею 53 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених ст. 174 цього Кодексу (ч. 4 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України).

Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у ст. 23 Закону України Про прокуратуру.

Частиною 3 ст. 23 Закону України Про прокуратуру встановлено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави в разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Згідно з ч. 4 ст. 23 Закону України Про прокуратуру, наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

У розумінні наведених положень прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави винятково у двох випадках:

1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах;

2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Такий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 31.10.2019 у справі №923/35/19, від 23.07.2020 у справі №925/383/18.

Таким чином, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (п. 3 ч.2 ст. 129 Конституції України).

Згідно з рішенням Конституційного Суду України №3-рн/99 від 08.04.1999 року під поняттям орган уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте, держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

Конституційний Суд України з`ясовуючи поняття "інтереси держави", визначив, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорон землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.

Із урахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (частина 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України).

При цьому, «нездійснення захисту» має прояв в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається. «Здійснення захисту неналежним чином» має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, яка проте є неналежною. «Неналежність» захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, охоплює досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Разом з тим, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду (постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі №826/13768/16, від 05.03.2020 у справі №9901/511/19, від 26.05.2020 у справі №912/2385/18, від 06.07.2021 у справі №911/2169/20, від 21.06.2023 у справі №905/1907/21).

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.

При цьому, прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави (аналогічну правову позицію наведено в постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 20.09.2018 у справі № 924/1237/17, від 23.10.2018 у справі №906/240/18, від 05.11.2018 у справі № 910/4345/18, від 05.12.2018 у справі №923/129/17, від 30.01.2019 у справі №47/66-08, від 31.10.2019 у справі №923/35/19, від 23.07.2020 у справі №925/383/18).

Підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, повідомленням прокурора на адресу відповідного суб`єкта владних повноважень про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від суб`єкта владних повноважень, що свідчать про наявність підстав для такого представництва. Доведення цих підстав здійснюється відповідно до вимог статей 74, 76, 77, 79 Господарського процесуального кодексу України шляхом подання належних, допустимих та достатніх доказів.

Зокрема, звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.

Розумність строку звернення визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як значущість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Велика Палата Верховного Суду 26.05.2020 у справі №912/2385/18 дійшла висновку, що прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але, якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Предметом даного судового спору є, зокрема, визнання недійсним пункту Договору від 14.02.2022 №69 про надання послуг з постачання пари та гарячої води (теплової енергії), укладеного між КНП Білгород-Дністровська ЦРЛ та ПП Теплотранс за результатами переговорної процедури закупівлі UA-2022-02-07-006160-b, відповідно до ч. 2 ст. 40 Закону України Про публічні закупівлі, у зв`язку з відсутністю конкуренції з технічних причин.

Статтею 7 Закону України «Про публічні закупівлі» визначено органи, які здійснюють державне регулювання та контроль у сфері публічних закупівель, а саме: центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, Рахункова палата, Антимонопольний комітет України, Міністерство економічного розвитку і торгівлі України.

В силу ч. 1 ст. 8 цього Закону України "Про публічні закупівлі" моніторинг процедури закупівлі здійснюють центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю, та його міжрегіональні територіальні органи. Моніторинг процедури закупівлі здійснюється протягом проведення процедури закупівлі, укладення договору про закупівлю та його дії.

Статтею 1 Закону України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні" унормовано, що здійснення державного фінансового контролю забезпечує центральний орган виконавчої влади, уповноважений Кабінетом Міністрів України на реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю (далі - орган державного фінансового контролю).

Контроль за дотриманням законодавства у сфері закупівель здійснюється шляхом проведення моніторингу закупівлі у порядку, встановленому Законом України "Про публічні закупівлі", проведення перевірки закупівель, а також під час державного фінансового аудиту та інспектування. Порядок та підстави проведення органом державного фінансового контролю перевірок закупівель встановлюється Кабінетом Міністрів України (стаття 5 Закону України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні").

За умовами пунктів 8 та 10 ч. 1 ст. 10 Закону України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні" органу державного фінансового контролю надається право, зокрема порушувати перед відповідними державними органами питання про визнання недійсними договорів, укладених із порушенням законодавства, у судовому порядку стягувати у дохід держави кошти, отримані підконтрольними установами за незаконними договорами, без установлених законом підстав та з порушенням законодавства; звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Положенням про Державну аудиторську службу України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №43 від 03.02.2016, передбачено, що Державна аудиторська служба України (Держаудитслужба) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів та який реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю.

Згідно з підпунктами 3, 4, 9 п. 4 цього Положення Держаудитслужба реалізує державний фінансовий контроль через здійснення державного фінансового аудиту, перевірки закупівель, інспектування (ревізії), моніторингу закупівель; здійснює контроль, зокрема, за дотриманням законодавства про закупівлі; вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальності винних осіб, а саме: вимагає від керівників та інших осіб підприємств, установ та організацій, що контролюються, усунення виявлених порушень законодавства; здійснює контроль за виконанням таких вимог; звертається до суду в інтересах держави у разі незабезпечення виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів; застосовує заходи впливу за порушення бюджетного законодавства, накладає адміністративні стягнення на осіб, винних у порушенні законодавства; передає в установленому порядку правоохоронним органам матеріали за результатами державного фінансового контролю у разі встановлення порушень законодавства, за які передбачено кримінальну відповідальність або які містять ознаки корупційних діянь.

Держаудитслужба здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку міжрегіональні територіальні органи (п. 7 Положення).

Отже, орган державного фінансового контролю здійснює державний фінансовий контроль за використанням коштів державного та місцевих бюджетів, і в разі виявлення порушень законодавства має право пред`явити обов`язкові до виконання вимоги щодо усунення таких правопорушень.

Аналогічний висновок Великої Палати Верховного Суду викладено в постанові від 12.03.2018 у справі №826/9672/17.

Тобто, чинним законодавством України визначено орган, уповноважений державою здійснювати функції контролю у сфері публічних закупівель, а саме: Державна аудиторська служба в Україні, зокрема в даних правовідносинах - Південний офіс Держаудитслужби (Постанова Верховного Суду від 13.09.2022 у справі №918/1222/21).

Таким чином, Південний офіс Держаудитслужби є належним суб`єктом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції щодо реалізації державної політики у сфері закупівель, у зв`язку з чим останній виступає належним позивачем у даній справі, оскільки саме до повноважень останнього належить вжиття заходів представницького характеру щодо захисту інтересів держави у спірних правовідносинах.

Даний висновок Південно-західного апеляційного господарського суду повністю узгоджується зі сталою правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 01.09.2020 у справі №911/1534/19, від 30.07.2020 у справі №904/5598/18 та від 11.06.2024 у справі №916/185/23.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України "Про публічні закупівлі" до замовників, які здійснюють закупівлі відповідно до цього Закону, належать, зокрема, органи місцевого самоврядування.

Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст (ч. 2 ст. 2 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

В силу ч. 3 ст. 140 Конституції України місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.

Органам місцевого самоврядування надано широкі права для здійснення економічного і соціального розвитку на своїй території.

Статтею 143 Конституції України визначено, що місцеві органи самоврядування, зокрема, управляють майном, що є в комунальній власності, а також затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання.

Частиною 1 ст. 17 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" унормовано, що відносини органів місцевого самоврядування з підприємствами, установами та організаціями, що перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад, будуються на засадах їх підпорядкованості, підзвітності та підконтрольності органам місцевого самоврядування.

Завданням органу місцевого самоврядування є забезпечення раціонального використання майна та інших ресурсів, що перебувають у комунальній власності. Водночас неефективне витрачання коштів місцевого бюджету свідчить про порушення економічних інтересів відповідної територіальної громади.

У даному випадку, обґрунтовуючи підстави для представництва інтересів держави в особі Шабівської сільської ради, прокурор зазначив, що відповідно до повідомлення про намір укласти Договір (під час застосування переговорної процедури) UA-2022-02-07-006160-b, джерелом фінансування є місцевий бюджет.

У відповідності до п.4.13. Статуту Лікарні, КНП Білгород-Дністровська ЦРЛ здійснює свою діяльність, зокрема, на принципах бюджетного фінансування, коштів місцевих бюджетів. Підприємство здійснює господарську некомерційну діяльність, спрямовану на досягнення соціальних та інших результатів без мети одержання прибутку (п.1.4.). Згідно з п. 5.3.2, одним з джерел формування майна та коштів Підприємства є кошти державного та місцевого бюджету (бюджетні кошти), та кошти, отримані за бюджетними програмами.

При цьому, згідно з частинами 1, 2 ст. 5 Бюджетного кодексу України, бюджетна система України складається з державного бюджету та місцевих бюджетів. Місцевими бюджетами є бюджет Автономної Республіки Крим, обласні, районні бюджети та бюджети місцевого самоврядування.

За положеннями ст. 26 Бюджетного кодексу України, контроль за дотриманням бюджетного законодавства спрямований на забезпечення ефективного і результативного управління бюджетними коштами та здійснюється на всіх стадіях бюджетного процесу його учасниками відповідно до цього Кодексу та іншого законодавства, а також забезпечує, зокрема, досягнення економії бюджетних коштів, їх цільового використання, ефективності і результативності в діяльності розпорядників бюджетних коштів шляхом прийняття обґрунтованих управлінських рішень (п. 3 ч. 1 вказаної статті).

Відповідно до ч. 3 ст. 26 Бюджетного кодексу України, розпорядники бюджетних коштів в особі їх керівників організовують внутрішній контроль і внутрішній аудит та забезпечують їх здійснення у своїх установах і на підприємствах, в установах та організаціях, що належать до сфери управління таких розпорядників бюджетних коштів.

При цьому, правовідносини, пов`язані з використанням бюджетних коштів, становлять суспільний інтерес, а протиправне (якщо таке буде встановлено) рішення виконавчого органу сільської ради, яким встановлено необгрунтований тариф на теплову енергію, що включає її виробництво, постачання та транспортування, для потреб установ та організацій, що фінансуються з державного чи місцевого бюджету, що в подальшому призвело до надмірного витрачання бюджетних коштів і в свою чергу викликало додаткове навантаження на місцевий бюджет, необгрунтовані видатки, послаблення економічної стабільності, основи, такому суспільному інтересу не відповідає.

Права місцевого самоврядування захищаються в судовому порядку відповідно до ст. 145 Конституції України.

Таким чином, саме Шабівська сільська рада виступає у якості суб`єкта владних повноважень, яка приймає участь у формуванні бюджету та забезпечує його виконання, а також зобов`язана забезпечити раціональне та максимально ефективне використання бюджетних коштів, приймає рішення про використання виділених коштів, контролює належне і своєчасне відшкодування шкоди, заподіяної державі. Окрім того, згідно закону наділена повноваженнями щодо звернення до суду з позовом з метою реалізації своїх повноважень.

Матеріали справи свідчать, що Шабівська сільська рада фінансує КНП Білгород-Дністровська ЦРЛ, зокрема, у 2022 році таке фінансування дорівнювало 4 339 114,00 грн, з яких 1 969 718,00 грн - закупівля послуг з теплопостачання (Лист Ради від 07.02.2024 №340/02.2-10/482).

Отже, з урахуванням викладеного та приймаючи до уваги, що фінансування КНП Білгород-Дністровська ЦРЛ, у тому числі по закупівлі UA-2022-02-07-006160-b, здійснювалось за рахунок коштів сільського бюджету, то саме Шабівська сільська рада зобов`язана контролювати питання ефективності використання бюджетних коштів при укладенні, зокрема, Договору про надання послуг з постачання пари та гарячої води (теплової енергії), у зв`язку з чим вказаний орган місцевого самоврядування є особою, уповноваженою на вжиття заходів представницького характеру щодо захисту інтересів територіальної громади, інтереси якої є складовою інтересів держави, під час виконання Договору від 14.02.2022 №69, а тому виступає належним позивачем у цій справі.

Як зазначалось вище, прокурор повідомив Шабівську сільську раду про виявлені правопорушення та просив надати інформацію, зокрема, чи вживались останньою заходи щодо повернення надмірно сплачених коштів до місцевого бюджету? При цьому, у відповідному листі прокурором було зазначено, що даний лист надсилається з метою вирішення питання щодо представництва прокурором інтересів держави в суді.

Проте, як вбачається з матеріалів справи, Шабівська сільська рада, маючи відповідні повноваження у бюджетній сфері, усвідомлюючи факт переплати вартості наданих послуг КНП Білгород-Дністровська ЦРЛ за постачання пари, гарячої води та пов`язаної продукції, що негативно впливає на витрачання бюджетних коштів та порушує інтереси держави у бюджетній сфері, ослаблює економічну основу Шабівської територіальної громади та впливає на розподілення коштів та недоотримання фінансування на пріоритетних напрямках, не вжила жодного заходу щодо захисту прав та інтересів держави та територіальної громади.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.10.2019 у справі №903/129/18 дійшла висновку, що сам факт не звернення до суду ради з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси територіальної громади, свідчить про те, що зазначений орган місцевого самоврядування неналежно виконує свої повноваження, у зв`язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів значної кількості громадян - членів територіальної громади та звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.

В свою чергу, судова колегія звертає увагу на висновки, сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 (провадження №12-194гс19), відповідно до яких метою звернення прокурора до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", є надання такому органу можливості відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом подання позову до суду.

Таким чином, бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк (постанова Верховного Суду від 04.09.2024 у справі №910/8317/23).

З огляду на викладене, беручи до уваги невжиття компетентними органами позивачами протягом розумного строку після того, як їм достеменно стало відомо про можливе порушення інтересів держави, жодних заходів для захисту цих інтересів, зокрема, незвернення останніх самостійно до господарського суду з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та забезпечив би захист інтересів держави, колегія суддів дійшла висновку про наявність у прокурора обґрунтованих підстав для захисту інтересів держави та, як наслідок, звернення до суду з таким позовом, що за встановлених у справі обставин відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини. Крім того, наявні у матеріалах справи докази підтверджують дотримання прокурором передбаченого Законом України "Про прокуратуру" порядку звернення до суду з позовом в інтересах держави, зокрема, вимог частини 4 статті 23 вказаного Закону.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вказує, що прокурором підтверджено підстави для представництва інтересів держави в особі Шабівської сільської ради та Південного офісу Держаудитслужби, і дотриманий, передбачений ст. 23 Закону України Про прокуратуру, порядок реалізації такого захисту.

Щодо суті спору.

Насамперед судова колегія звертає увагу на те, що позовні вимоги у даній справі стосуються лише постачання Лікарні 228,63 Гкал теплоенергії за адресою: с. Шабо, Шанцера, 48.

Як зазначалось вище, Виконавчим комітетом Шабівської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області 16.12.2021 прийнято рішення №129/2021, яким встановлено тарифи на теплову енергію, що виробляється ПП Теплотранс в розмірі 3 184,00 грн. за 1 Гкал. без податку на додану вартість.

З урахуванням вказаного тарифу, за результатами проведеної переговорної процедури закупівлі UA-2022-02-07-006160-b, між КНП Білгород-Дністровська ЦРЛ та Приватним підприємством «Теплотранс» укладено Договір №69 від 14.02.2022 на постачання пари, гарячої води та пов`язаної продукції, предметом якого є: код за ДК 021:2015-09320000-8 Пара, гаряча вода та пов`язана продукція у кількості 618,63 Гкал на загальну суму 1 969 717,92 грн.

Однак, рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 14.03.2023 у справі №420/15585/22, у редакції постанови П`ятого апеляційного господарського суду від 22.06.2023 у вказаній справі, рішення Шабівської сільської ради від 16.12.2021 №129/2021 визнано протиправним та нечинним.

Відповідно до ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Апеляційний суд у справі №420/15585/22 дійшов наступного висновку: «При цьому, станом на момент прийняття оспорюваного рішення виконавчого комітету сільської ради розрахунок середньозваженого тарифу за 1 Гкал разом з ПДВ складав 1 806,0516 грн. Таким чином, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що встановлення відповідачем тарифу у розмірі 3 184,00 грн. за 1 Гкал (без ПДВ) відбулось з порушенням вимог частин 4, 5 статті 20 Закону України «Про теплопостачання». Враховуючи викладене, є правильними висновки суду першої інстанції про неправомірність та необґрунтованість оспорюваного рішення виконавчого комітету сільської ради.»

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Оскільки адміністративним судом у межах справи №420/15585/22 встановлено, що Шабівська сільська рада у спірних правовідносинах діяла поза межами повноважень та не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, факт протиправності поведінки Шабівської сільської ради підтверджено рішенням суду, яке набрало законної сили.

Тобто, тариф на теплову енергію, вироблену з використанням природного газу, для потреб установ та організацій, що фінансуються з державного чи місцевого бюджету, у відповідності до положень Закону України «Про теплопостачання», мав складати 1 806,0516 грн, а не 3 184,00 грн за 1 Гкал., що знайшло своє підтвердження під час розгляду судом першої та апеляційної інстанції справи №420/15585/22.

Такий висновок узгоджується із Постановою колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 13.02.2019 у справі №752/14341/15-ц (провадження №61-24428св18): «Вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій обґрунтовано виходили із того, що, оскільки судовим рішенням визнано незаконними та нечинними з моменту прийняття розпорядження виконавчого органу Київської міської ради - Київської міської державної адміністрації про зміну тарифів, то відповідач зобов`язаний здійснити перерахунок нарахованих платежів, виходячи із тарифів, які були чинними до тарифів, визнаних незаконними».

Приписами ч. 6 ст. 276 Господарського кодексу України визначено, що розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених/визначених відповідно до вимог закону.

Згідно з ч. 3 ст. 189 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання використовують у своїй діяльності вільні та державні регульовані ціни.

Вільні ціни визначаються на всі види продукції (робіт, послуг), за винятком тих, на які встановлено державні регульовані ціни. Вільні ціни визначаються суб`єктами господарювання самостійно за згодою сторін, а у внутрішньогосподарських відносинах - також за рішенням суб`єкта господарювання (ст. 190 Господарського кодексу України).

Державні регульовані ціни запроваджуються Кабінетом Міністрів України, органами виконавчої влади, державними колегіальними органами та органами місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень у встановленому законодавством порядку. Державне регулювання цін здійснюється згідно із Законом України «Про ціни та ціноутворення» (частини 1 та 2 ст. 191 Господарського кодексу України).

Згідно зі статтею 15 Закону України «Про теплопостачання» діяльність у сфері теплопостачання підлягає державному регулюванню.

У статті 1 Закону України «Про теплопостачання» визначено, що тариф (ціна) на теплову енергію - це грошовий вираз витрат на виробництво, транспортування, постачання одиниці теплової енергії (1 Гкал) з урахуванням рентабельності виробництва, інвестиційної та інших складових, що визначаються згідно із методиками, розробленими національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 632 Цивільного кодексу України, ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, а у випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Згідно із статтями 189, 191 Господарського кодексу України та статтями 10, 11 Закону України «Про ціни і ціноутворення» суб`єкти господарювання використовують у своїй діяльності вільні та державні регульовані ціни. Державні регульовані ціни запроваджуються Кабінетом Міністрів України, органами виконавчої влади, державними колегіальними органами та органами місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень у встановленому законодавством порядку.

Отже, згідно з положеннями зазначених норм права, судова колегія зазначає, що ціноутворення щодо виробництва, транспортування та постачання теплової енергії не є вільним, оскільки підлягає державному регулюванню. Тарифи на послуги із постачання теплової енергії не можуть встановлюватись на розсуд сторін. Вартість послуг теплопостачання не є договірною, а тариф на постачання теплової енергії, відповідно до ст. 12 Закону України «Про ціни і ціноутворення», є державною регульованою ціною.

Такий правовий висновок викладено у низці постанов Верховного Суду, зокрема, від 03.07.2019р. у справі №917/2094/17, від 15.10.2019 у справі №917/1324/18, від 15.07.2019 у справі №917/743/18, від 21.01.2020 у справі №925/1391/18, від 03.07.2019 у справі №917/2094/17 тощо.

Відтак, з аналізу вищенаведеного, а також ст. 632 Цивільного кодексу України апеляційний господарський суд дійшов висновку, що ціна у договорі може встановлюватися за домовленістю сторін лише у випадках, коли така ціна (тарифи, ставки тощо) не встановлюються або не регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. У таких випадках застосуванню підлягає ціна (тариф тощо), яка встановлена відповідними органами державної влади або органами місцевого самоврядування у межах наданих їм повноважень.

Відповідно до ч. 3 ст. 6 Цивільного кодексу України, сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту із суті відносин між сторонами.

Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України).

Відповідно, сторони не можуть врегулювати свої відносини, в тому числі, визначити взаємні права та обов`язки, умови договору у спосіб, який суперечить існуючому публічному порядку, порушує положення Конституції України, не відповідає загальним засадам цивільного законодавства, передбаченим статтею 3 Цивільного кодексу України, які обмежують свободу договору (справедливість, добросовісність, розумність). Домовленість сторін договору про врегулювання своїх відносин, всупереч існуючим у законодавстві обмеженням, не спричиняє встановлення відповідного права та/або обов`язку, як і його зміни та припинення.

Відповідна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 у справі №910/12876/19.

З огляду на все вище викладене, судова колегія зауважує, що у даному випадку в Договорі №69 від 14.02.2022 на постачання пари, гарячої води та пов`язаної продукції, ціну за одиницю товару збільшено всупереч вимог Закону.

Відтак, застосувавши тариф у розмірі 3 184,00 грн. за 1 Гкал Лікарня за обсяг 228,63 Гкал, який був поставлений за адресою: с. Шабо, Шанцера, 48, сплатила 727 957,92 грн (3 184,00 грн х 228,63 = 727 957,92 грн).

В той же час, враховуючи обґрунтований законодавством тарифу розмірі 1 806,0516 грн, встановлений судом у справі №420/15585/22, КНП Білгород-Дністровська ЦРЛ за вказаний обсяг мала б сплатити 412 917,58 грн. Тобто переплата склала 315 040,34 грн.

Частиною 2 ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Приписами частин 1, 2 ст. 202 Цивільного кодексу України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво-чи багатосторонніми (договори).

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 4 ст. 179 Господарського кодексу України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Статтею 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 203 Цивільного кодексу України визначені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (частина 1).

За ч. 1 ст. 217 Цивільного кодексу України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

На підставі вищевикладеного судова колегія вказує, що враховуючи те, що застосування тарифу у розмірі 3 184,00 грн за 1 Гкал, при укладенні Договору від 14.02.2022 №69, відбулось з порушенням вимог ч.ч. 4, 5 ст. 20 Закону України «Про теплопостачання», що встановлено Одеським окружним адміністративним судом при розгляді справи №420/15585/22, позовні вимоги прокурора про визнання недійсним п. 3.2. Договору №69 від 14.02.2022 щодо визначення тарифу у розмірі 3 184,00 грн за 1 Гкал теплової енергії підлягають задоволенню.

Разом з цим, судова колегія враховує, що Договір від 14.02.2022 №69, який укладений між Лікарнею та ПП «Теплотранс», за своєю правовою природою є договором постачання, до якого застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Як зазначалось вище, на виконання спірного Договору Лікарнею перераховано ПП «Теплотранс» кошти у повному обсязі, виходячи зі встановленого тарифу у розмірі 3 184,00 грн за 1 Гкал теплової енергії, що відображено у пункті 3.2 Договору.

Разом з цим, у даній постанові вказаний пункт Договору визнаний недійсним.

Згідно з ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених ст. 11 Цивільного кодексу України).

Загальна умова ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї статті тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

У випадку, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, ст. 1212 Цивільного кодексу України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава у встановленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

З огляду на те, що пункт 3.2 Договору від 14.02.2022 №69 щодо визначення тарифу у розмірі 3 184,00 грн за 1 Гкал теплової енергії, визнаний апеляційною колегією недійсним та враховуючи те, що Одеським окружним адміністративним судом у справі №420/15585/22 встановлено належність розміру відповідного тарифу у сумі 1 806,0516 грн., суд апеляційної зазначає, що на користь Шабівської сільської ради з ПП «Теплотранс» підлягають стягненню грошові кошти у розмірі 315 040, 34 грн як такі, що одержані відповідачем-1 безпідставно.

Разом з цим, судова колегія звертає увагу на те, що прокурором заявлена до стягнення в якості основного сума у розмірі 315 040,40 грн.

Таким чином, з огляду на усе вищевикладене, оцінюючи докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги Керівника Білгород-Дністровської окружної прокуратури Одеської області в інтересах держави в особі Шабівської сільської ради Білгород-Дністровського району, Південного офісу Держаудитслужби підлягають частковому задоволенню, у зв`язку з їх доведеністю, відповідністю вимогам чинного законодавства та існуванням преюдиціно встановленого факту в іншій справі, що безпідставно не було враховано судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення.

Водночас, вимога прокурора про застосування до цих відносин законодавчо установленого тарифу у розмірі 1806,0516 грн не розцінюється судовою колегією в якості окремої вимоги, оскільки після визнання недійсним п. 3.2. Договору щодо визначення тарифу у розмірі 3 184,00 грн за 1 Гкал теплової енергії, до господарських відносин за вказаним Договором автоматично застосовується середньозважений тариф на теплову енергію, вироблену з використанням природного газу, для потреб установ та організацій, що фінансуються з державного чи місцевого бюджету, який на час підписання Приватним підприємством «Теплотранс» та КНП КНП Білгород-Дністровська ЦРЛ Договору від 14.02.2022 №69, був розрахований органом місцевого самоврядування у розмірі 1 806,0516 грн., що встановлено Одеським окружним адміністративним судом під час розгляду справи №420/15585/22.

У цьому контексті судова колегія звертає увагу на те, що застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об`єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб`єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства.

Вказана позиція застосована Великою Палатою Верховного Суду у постановах: від 19.01.2021 у справі №916/1415/19 (п. 6.13), від 26.01.2021 у справі №522/1528/15-ц (п. 82), від 08.02.2022 у справі №209/3085/20 (п. 24).

Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (див. Постанову Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №910/3009/18 (п. 63)).

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див., зокрема, постанови від 05.06.2018 у справі №338/180/17 (п. 57), від 11.09.2018 у справі №905/1926/16 (п. 40), від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі №487/10132/14-ц (п. 89), від 16.06.2020 у справі №145/2047/16-ц (п. 7.23), від 15.09.2020 у справі №469/1044/17).

Щодо можливості ретроспективного застосування середньозваженого тарифу у розмірі 1 806,0516 грн. до правовідносин у даній справі у період до визнання протиправним та нечинним рішення Шабівської сільської ради від 16.12.2021 №129/2021, судова колегія зазначає наступне.

Відмовляючи у задоволенні позову, місцевий господарський суд зауважив, що вказане рішення сільської ради, яким затверджено тариф, з урахуванням якого був укладений Договір від 14.02.2022 №69 на постачання пари, гарячої води та пов`язаної продукції, втратило чинність лише з дати набрання законної сили судовим рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 14.03.2023 у справі №420/15585/22, з урахуванням ст. ч. 2 ст. 265 Кодексу адміністративного судочинства України, і саме з цього періоду його застосування є нечинним.

Статтею 265 Кодексу адміністративного судочинства України визначені наслідки визнання нормативно-правового акта протиправним та нечинним.

Так, за частиною 2 вказаної статті, нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.

Дійсно, процесуальне законодавство регламентує порядок втрати чинності нормативно-правового акта в разі визнання його протиправним, а саме з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду. У постанові від 21.09.2021 у справі №910/10374/17 (на яку послався суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні у даній справі) Велика Палата Верховного Суду виснувала: «Судове рішення про визнання протиправним (незаконним) та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень має ті ж наслідки, що і визнання такого акта чи окремих його положень такими, що втратили чинність (скасовані) органом, уповноваженим приймати або скасовувати такий акт. Отже, нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду».

Водночас у постановах Верховного Суду від 08.02.2024 у справі №260/2988/21 та від 10.03.2020 у справі №160/1088/19 зазначається, що норма ч. 2 ст. 265 Кодексу адміністративного судочинства не регулює питань щодо можливості застосування нормативно-правових актів, визнаних судом протиправними. Предметом її регулювання є встановлення моменту втрати чинності нормативно-правовим актом, визнаним судом нечинним.

Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постанові від 28.04.2020 у справі №904/164/19. Крім того, Верховний Суд у даній постанові також зазначав наступне:

- «суд наголошує на неможливості зобов`язати платника податків виконати положення нормативно-правового акта, визнаного судом протиправним та таким, що прийнятий поза межами повноважень, не в порядку та спосіб, передбачені законом;

- принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), n. 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само). Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (див. зазначене вище рішення у справі "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), п. 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pine v. the Czech Republic), n. 58, а також рішення у справі "Ґаші проти Хорватії" (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі "Трґо проти Хорватії" (Trgo v. Croatia), заява №35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року);

- враховуючи викладене, Суд погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, що визнання протиправним і нечинним у судовому порядку рішення Криворізької міської ради від 12.07.2017 №1862 в оскаржуваній частині унеможливлює його застосування при обчисленні ставок податку з орендної плати саме з моменту його прийняття;

- застосування до фізичних/юридичних осіб нормативно-правових актів, які є протиправними, у будь-якому випадку є незаконним.»

Переглядаючи судові рішення у справі №909/433/21, Верховний Суд у постанові від 31.05.2023 дійшов висновку про відсутність у межах цієї справи правових підстав для відступлення від висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 10.03.2020 у справі №160/1088/19, та застосовуючи частину 2 ст. 265 Кодексу адміністративного судочинства України у пункті 65 дійшов таких висновків: "У справі №909/433/21, що розглядається, суди попередніх інстанцій, з посиланням на правову позицію, викладену у справі №160/1088/19, вірно вказали, що положеннями частини 2 ст. 265 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено момент втрати чинності нормативно-правовим актом, який визнається нечинним за рішенням суду. Разом з тим, встановивши обставини, що нормативно-правовий акт є протиправним, оскільки прийнятий органом місцевого самоврядування з порушенням вимог закону, тобто, поза межами повноважень, не в порядку та спосіб, передбачені законом, суди, керуючись положеннями частин 1-3 ст. 11 Господарського процесуального кодексу України, дійшли висновку, що застосування тарифу, встановленого протиправним рішенням (скасованим у судовому порядку) не відповідатиме принципу верховенства права та призведе до порушення положень ст. 1 Протоколу 1 до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція), оскільки покладення на Відповідача обов`язку виконувати положення рішення Долинської районної ради Івано-Франківської області від 06.02.2020 №877-44/2020, яке визнано протиправним та нечинним в частині встановлення тарифу на централізоване водопостачання для підприємств, установ, організацій, що фінансуються з державного та місцевих бюджетів, суб`єктів підприємницької діяльності та інших підприємств, установ, організацій на рівні 60,00 грн за 1000 л (з ПДВ), означало б виправлення помилок відповідної ради, допущених при прийнятті такого рішення, за рахунок Відповідача, що не відповідає принципу належного урядування. Аналогічна правова позиція, викладена у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 28.04.2020 у справі №904/164/19".

Верховний Суд також неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, тобто згідно з правовою позицією Верховного Суду такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12.03.2019 у справі №913/204/18, від 10.03.2020 у справі №160/1088/19). Про це також зазначила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 09.06.2022 у справі №520/2098/19.

З огляду на вказане, апеляційна колегія вважає, що зазначені вище висновки Верховного Суду щодо неможливості застосування протиправного акту (а тим більше такого, протиправність якого встановлена в судовому рішенні, що набрало законної сили) саме з моменту його прийняття є універсальними.

Питання застосовності (незастосовності) певного нормативно-правового акта до обставин справи суд з`ясовує, зокрема, у порядку вирішення конкуренції правових норм.

Наведене дає підстави для однозначного висновку, що в разі визнання нормативно-правового акта протиправним та нечинним у судовому порядку, його застосування є неможливим з моменту прийняття.

Враховуючи вищевикладене у сукупності, колегія суддів зазначає, що рішення Шабівської сільської ради від 16.12.2021 №129/2021 Про встановлення тарифів на теплову енергію, що виробляється ПП Теплотранс на установках з використанням альтернативних джерел енергії для бюджетних установ сільської ради у розмірі 3 184,00 грн. за 1 Гкал не може підлягати застосуванню під час укладення та дії Договору від 14.02.2022 №69 про надання послуг з постачання пари та гарячої води (теплової енергії) з моменту прийняття цього рішення.

Позиція ж суду першої інстанції про те, що так як рішення Шабівської сільської ради від 16.12.2021 №129/2021 втратило чинність з моменту набрання рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 14.03.2023 у справі №420/15585/22, тариф у розмірі 3 184,00 грн. за 1 Гкал до відповідної дати мав застосовуватись, виходячи із затвердженого тарифу вищенаведеним рішенням Шабівської сільської ради від 16.12.2021 №129/2021, є помилковою, так як вказане не відповідатиме вимогам статті 1 Протоколу 1 до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод в контексті права на мирне володіння майном, яким в даному випадку є грошові кошти.

Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно зі ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Статтею 277 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: нез`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За таких обставин, Південно-західний апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга Заступника керівника Одеської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Одеської області від 22.01.2025 у справі №916/2904/24 підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню, з прийняттям нового рішення - про часткове задоволення позовних вимог.

Частиною 14 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України визначено, якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

За положеннями ст. 123 ГПК України, до судових витрат відноситься судовий збір.

Судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України).

Враховуючи приписи п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК, колегією суддів, з підстав скасування судового рішення та часткового задоволення апеляційної скарги, здійснено перерозподіл судових витрат зі сплати судового збору пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 275, 277, 282-284 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд,

П О С Т А Н О В И В:

1. Апеляційну скаргу Заступника керівника Одеської обласної прокуратури задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду Одеської області від 22.01.2025 у справі №916/2904/24 скасувати.

3. Позов Керівника Білгород-Дністровської окружної прокуратури Одеської області в інтересах держави в особі Шабівської сільської ради Білгород-Дністровського району, Південного офісу Держаудитслужби до Приватного підприємства Теплотранс та Комунального некомерційного підприємства Білгород-Дністровська центральна районна лікарня Білгород-Дністровської міської ради про визнання недійсним пункту договору та стягнення 315 040,40 грн. задовольнити частково.

Визнати недійсним п. 3.2. Договору від 14.02.2022 №69 про надання послуг з постачання пари та гарячої води (теплової енергії) щодо визначення тарифу у розмірі 3 184,00 грн за 1 Гкал теплової енергії.

Стягнути з Приватного підприємства «Теплотранс» на користь Шабівської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області 315 040,34 грн безпідставно сплачених коштів.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

4. Стягнути з Приватного підприємства «Теплотранс» на користь Одеської обласної прокуратури 6 329,61 грн. витрат зі сплати судового збору за розгляд позовної заяви.

5. Стягнути з Комунального некомерційного підприємства Білгород-Дністровська центральна районна лікарня Білгород-Дністровської міської ради на користь Одеської обласної прокуратури 1 514,00 грн. витрат зі сплати судового збору за розгляд позовної заяви.

6. Господарському суду Одеської області на виконання даної постанови видати відповідний наказ із зазначенням повних реквизітів сторін.

Постанова відповідно до вимог ст. 284 Господарського процесуального кодексу України набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду у 20-денний строк.

Повний текст постанови складений та підписаний 22.05.2025.

Головуючий суддяЯ.Ф. Савицький

СуддяГ.І. Діброва

СуддяС.І. Колоколов