Постанова

від 15.05.2025 по справі 922/4491/24

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 травня 2025 року м. Харків Справа № 922/4491/24

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Білоусова Я.О., суддя Крестьянінов О.О., суддя Тарасова І.В.

за участі секретаря судового засідання Садонцевої Л.К.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Комунального підприємства "Харківський метрополітен" (вх.№699 Х/2) на рішення Господарського суду Харківської області від 03.03.2025 (прийняте у приміщенні Господарського суду Харківської області суддею Калініченко Н.В., повне рішення складено 05.03.2025) у справі №922/4491/24

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕНЕРА СУМИ", м. Суми,

до Комунального підприємства "Харківський метрополітен", м. Харків,

про стягнення коштів,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Харківської області від 03.03.2025 у справі №922/4491/24 позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕНЕРА СУМИ" задоволено повністю. Стягнуто з Комунального підприємства "Харківський метрополітен" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕНЕРА СУМИ" інфляційні втрати у розмірі 1074165,69 грн та 3% річних у розмірі 220763,81 грн. Стягнуто з Комунального підприємства "Харківський метрополітен" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕНЕРА СУМИ" судові витрати (сплачений судовий збір) у розмірі 15539,15 грн.

Вказане рішення місцевого господарського суду з посиланням на приписи статей 11, 509, 526, 625, 626, 627, 628, 629 ЦК України мотивоване тим, що рішенням Господарського суду Харківської області від 02.09.2024 у справі № 922/2081/24 стягнуто з КП "Харківський метрополітен" на користь ТОВ "ЕНЕРА СУМИ" заборгованість за спожиту електричну енергію з ПДВ в сумі 17231328,00 грн за договором про закупівлю (постачання) електричної енергії № 41200043/34-02/НЕА від 29.02.2024, а в межах цієї справи (№ 922/4491/24) позивачем заявлено до стягнення 1074165,69 грн інфляційні втрати, 220763,81 грн - 3% річних у зв`язку із несвоєчасним виконанням зобов`язання щодо сплати заборгованості у розмірі 17231328,00 грн, а тому здійснивши перевірку сум нарахованих позивачем 3% річних та інфляційних втрат суд першої інстанції дійшов висновку про їх арифметичну вірність, а відтак задоволення в повному обсязі.

Водночас, місцевий господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання відповідача про зменшення 3% річних та інфляційних втрат. В цій частині рішення суду мотивоване тим, що Велика Палата Верховного Суду у справі № 902/417/18 дійшла висновку про можливість за певних умов з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, зменшити розмір відсотків річних, проте в межах даної справи № 922/4491/24 суд виходив з таких обставин: сторони не збільшували відсотки річних за ст. 625 ЦК України (тобто до стягнення заявлені 3% річних); щодо здійснення діяльності для населення на безоплатній основі, суд зазначив про те, що дійсно послуги за проїзд Харківським метрополітеном не стягуються з пасажирів, однак відповідні грошові надходження на підтримання діяльності метрополітену надходять з місцевого бюджету м. Харкова; щодо збитковості діяльності відповідача, то суд зазначив, що відсутність грошових коштів не може бути підставою для зменшення 3% річних; договір, внаслідок порушення умов якого заявлено позовні вимоги, укладений між сторонами під час дії військового стану і укладаючи який сторони розуміли його умови та зобов`язання за ним, а тому укладаючи договір відповідач брав на себе договірні зобов`язання та повинен діяти добросовісно, як при укладенні договору, так і під час його виконання.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Комунальне підприємство "Харківський метрополітен" звернулося до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 03.03.2025 у справі № 922/4491/24 повністю та ухвалити нове судове рішення про часткове задоволення позову Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕНЕРА СУМИ"; зменшити загальний розмір нарахованих Товариством з обмеженою відповідальністю "ЕНЕРА СУМИ" трьох відсотків річних та інфляційних втрат Комунальному підприємству "Харківський метрополітен" у справі №922/4491/24; стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕНЕРА СУМИ" на користь Комунального підприємства "Харківський метрополітен" судові витрати.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги скаржник посилається, зокрема, на те, що суд першої інстанції дійшов помилкових висновків про неможливість застосування висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 18.03.2024 у справі № 902/417/18, в якій викладено загальний висновок про те, що суд може зменшити загальний розмір відсотків річних та інфляційних втрат, нарахованих відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання. Вважає, що конкретні фактичні обставини справи, які мають юридичне значення, якими сторона обґрунтовує підстави для зменшення загального розміру відсотків річних та інфляційних втрат, не можуть бути подібними із обставинами справи № 902/417/18, що не впливає на право суду зменшити загальний розмір відсотків річних та інфляційних втрат, нарахованих відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України. На думку скаржника, суд першої інстанції неправильно розтлумачив норми матеріального права та порушив норми процесуального права щодо застосування висновків Верховного Суду в частині можливості суду зменшити загальний розмір відсотків річних та інфляційних втрат, нарахованих відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, а також не дослідив належним чином обставини, якими відповідач обґрунтовує підстави для зменшення загального розміру відсотків річних та інфляційних втрат, нарахованих відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, а саме: не з`ясував обставин щодо місцезнаходження відповідача та значення метрополітену в умовах воєнного стану та щодо порядку фінансування діяльності відповідача за рахунок місцевого бюджету.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 07.04.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Комунального підприємства "Харківський метрополітен" (вх.№699 Х/2) на рішення Господарського суду Харківської області від 03.03.2025 у справі №922/4491/24; призначено справу до розгляду на 15 травня 2025 року; встановлено позивачу строк для подання відзиву на апеляційну скаргу до 23.04.2025, з доказами його надсилання апелянту, учасникам справи строк для подання заяв, клопотань, тощо до 23.04.2025.

22.04.2025 до суду апеляційної інстанції через підсистему "Електронний суд" від ТОВ "ЕНЕРА СУМИ" надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх. № 5003), в якому позивач просить апеляційну скаргу комунального підприємства "Харківський метрополітен" залишити без задоволення, рішення Господарського суду Харківської області від 03.03.2025 у справі №922/4491/24 залишити без змін. В обґрунтування своєї правої позиції посилається, зокрема, на те, що обставини даної справи № 922/4491/24 не є подібними до обставин справи № 902/417/18, проценти річних у даній справі не збільшувалися у порівнянні з встановленими статтею 625 ЦК України, їх розмір не перевищує суму заборгованості (є таким, що у 13 разів менший за суму заборгованості), а отже цілком відповідає критеріям розумності, справедливості та пропорційності. Крім того, відповідач посилається на те, що ТОВ "ЕНЕРА СУМИ" має статус критично важливого підприємства для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період (паливно-енергетичний комплекс), а також вказує на обставини здійснення ним своєї ліцензійної діяльності на території Сумської області, яка межує безпосередньо з кордоном рф та понад 60 територіальних громад якої наразі перебувають в зоні активних та можливих бойових дій, що суттєво ускладнює господарську діяльність позивача, йде нарощення дебіторської заборгованості населенням.

Відповідно до розпорядження Східного апеляційного господарського суду щодо повторного автоматизованого розподілу справи та протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.05.2024 у зв`язку з у зв`язку з відпустками судді Лакізи В.В. та судді Пуль О.А., які входять до складу колегії суддів, для здійснення розгляду судової справи №922/4491/24 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Білоусова Я.О., суддя Крестьянінов О.О., суддя Тарасова І.В.

В судовому засіданні 15.05.2025 представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги в повному обсязі, просив скасувати оскаржуване рішення місцевого господарського суду та ухвалити нове судове рішення про часткове задоволення позову, зменшивши суму нарахованих 3% річних. Представник позивача, заперечуючи проти доводів скаржника, просив залишити апеляційну скаргу відповідача без задоволення, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду без змін.

Дослідивши матеріали справи, викладені в апеляційній скарзі доводи та вимоги, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила.

Як вбачається з матеріалів справи, Товариство з обмеженою відповідальністю "ЕНЕРА СУМИ" (далі - ТОВ "ЕНЕРА СУМИ", позивач, постачальник) на ринку електричної енергії є електропостачальником, здійснює свою діяльність у відповідності до чинного законодавства України та на підставі ліцензії на право провадження господарської діяльності з постачання електричної енергії споживачу, виданої згідно постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі НКРЕКП) від 14.06.2018 № 429.

15.02.2024 в електронній системі публічних закупівель "ProZorro", за посиланням https://prozorro.gov.ua/tender/UA-2024-02-15-011731-a, Комунальним підприємством "ЦЕНТРАЛІЗОВАНА ЗАКУПІВЕЛЬНА ОРГАНІЗАЦІЯ ХАРКІВСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ" (вул. Конторська, буд. 35, м. Харків, 61052, код ЄДРПОУ: 40848524) в інтересах Комунального підприємства "Харківський метрополітен" (далі КП "Харківський метрополітен", відповідач, споживач) опубліковано оголошення про проведення публічної закупівлі "Електрична енергія", ідентифікатор закупівлі UA-2024-02-15-011731-a, з очікуваною вартістю предмета закупівлі 20427742,23 грн з ПДВ за 3565051 кВт/год.

За результатами проведеної процедури закупівлі між ТОВ "ЕНЕРА СУМИ" та КП "Харківський метрополітен" укладено договір №41200043/34-02/НЕА про закупівлю (постачання) електричної енергії від 29.02.2024 (далі договір).

Умови договору розроблені з урахуванням вимог Закону України "Про ринок електричної енергії", Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 14.03.2018 № 312, Закону України "Про публічні закупівлі" від 25.12.2015 №922-VIIІ зі змінами та Постанови Кабінету Міністрів України від 12.10.2022 №1178 "Про затвердження особливостей здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України "Про публічні закупівлі", на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування" (зі змінами) (пункт 1.2 договору).

Відповідно до пункту 2.1 договору в порядку та на умовах цього договору постачальник постачає електричну енергію (далі товар/електрична енергія) (код за ДК 021:2015-09310000-5 - електрична енергія) для забезпечення потреб електроустановок споживача, а споживач оплачує постачальнику вартість використаної (купленої) електричної енергії згідно з умовами цього договору.

Згідно з пунктом 3.2 договору строк (термін) постачання електричної енергії: до 31.03.2024 року (включно).

Пунктом 3.4 договору передбачено, що обсяг електричної енергії за цим договором становить 3565051 кВт/год. Споживання електричної енергії визначено в Обсягах постачання електричної енергії на 2024 рік (додаток 4), що є невід`ємною частиною цього договору.

Відповідно до пункту 5.1 договору ціна договору становить 20320790,70 грн, у тому числі ПДВ 3386798,45 грн та зазначається відповідно до комерційної пропозиції постачальника (договірна ціна) (додаток №2), що є невід`ємною частиною цього договору.

Згідно з пунктом 5.7 договору обсяги спожитої електричної енергії визначаються за період з дня початку постачання електроенергії та до останнього дня постачання електричної енергії.

Пунктом 5.8 договору визначено, що обсяг спожитої електричної енергії визначається в порядку, встановленому Кодексом комерційного обліку електричної енергії, затвердженого постановою НКРЕКП від 14.03.2018 №311 та інших нормативно-правових актів України.

Пунктом 5.10 договору передбачено, що рахунок та акт прийому передачі електричної енергії оплачується протягом 10 (десяти) робочих днів, з дня отримання рахунка та акта приймання передачі.

Надання рахунку за електричну енергію та акту приймання-передачі електричної енергії здійснюється наступного дня після закінчення постачання електричної енергії шляхом відправлення зазначених документів на електронну адресу, поштову адресу, що зазначені у п. 14.4 договору або надісланням за допомогою системи електронного документообігу

Всі платіжні документи, що виставляються постачальником споживачу, мають містити чітку інформацію про суму платежу, порядок та строки оплати, що погоджені сторонами цього договору, а також інформацію щодо адреси, телефонів, офіційних веб-сайтів для отримання інформації про подання звернень, скарг та претензій щодо якості постачання електричної енергії та надання повідомлень про загрозу електробезпеки.

Згідно з пунктом 5.15 договору звіряння фактичного обсягу спожитої електричної енергії здійснюється шляхом оформлення між споживачем та постачальником акту прийому-передачі електричної енергії. сформованого згідно з даними адміністратора комерційного обліку в порядку, встановленому Кодексом комерційного обліку.

Відповідно до пункту 5.16 договору постачальник надає споживачу два примірники акту прийому передачі електричної енергії, які споживач протягом 3 (трьох) робочих днів з дати отримання підписує, скріплює печаткою (за наявності) та передає один з них постачальнику особисто або надсилає на адресу його місцезнаходження, визначену в договорі. У разі неповернення споживачем акту прийому-передачі електричної енергії протягом 3 (трьох) робочих днів з дати отримання, вік вважається погодженим сторонами та вважається підписаним.

Згідно підпункту 1 пункту 7.2 договору постачальник зобов`язаний надавати постачання електричної енергії споживачу, а споживач відповідно до підпункту 1 пункту 6.2 договору зобов`язаний забезпечити своєчасну та повну оплату спожитої електричної енергії згідно з умовами цього договору

Відповідно до підпункту 2 пункту 7.2. договору постачальник зобов`язується нараховувати та виставляти рахунки споживачу за поставлену електричну енергію відповідно до вимог та у порядку, передбачених ПРРЕЕ та цим договором.

У пункті 13.1 договору вказано, що договір набуває чинності з дня підписання його сторонами і діє до 30.04.2024 року (включно), а в частині розрахунків - до їх повного виконання.

Згідно з Додатком 2 "Комерційна пропозиція постачальника (Договірна ціна)" до договору ціна 1 кВт·год електричної енергії становить 4,75 грн без ПДВ/ 5,70 грн з ПДВ.

Згідно з Додатком 4 "Обсяги постачання електричної енергії на 2024 рік" до договору №41200043/34-02/НЕА обсяги постачання у березні 2024 (з 01.03.2024 по 31.03.2024) становлять 3 565 051 кВт·год.

Як зазначає позивач, він належним чином виконував умови договору та здійснював постачання електричної енергії відповідачу, який, в свою чергу, здійснював споживання електричної енергії, що підтверджується: актом № 1020396-2403-1 прийняття-передавання товарної продукції - електричної енергії від 31.03.2024, підписаним між сторонами; фактичними (звітними) обсягами купівлі електричної енергії постачальником ТОВ "ЕНЕРА СУМИ" (код ЄДРПОУ 41884537, ЕIС код 62Х1819036040776) у тому числі з розбивкою по площадках вимірювання групи "а" та групи "б", та фактичним (звітним) корисним відпуском електричної енергії по кожному споживачу, у тому числі з розбивкою окремо по площадках вимірювання групи "а" та групи "б" за березень 2024 року.

Рахунок №1020396-2403-1 за березень 2024 разом з примірниками актів №1020396-2403-1 прийняття-передавання товарної продукції - електричної енергії від 31.03.2024 ТОВ "ЕНЕРА СУМИ" направило КП "Харківський метрополітен" через Товариство з обмеженою відповідальністю "Нова пошта" (далі ТОВ "Нова пошта"), відправленням № 20 4509 0366 2248 від 09.04.2024.Також повторно разом із супровідним листом за вих. №8/1851 від 24.05.2024 вказаний рахунок та примірники акту прийняття-передавання за березень 2024 були направлені КП "Харківський метрополітен" через ТОВ "Нова пошта", відправленням № 20 4509 3093 3849 від 24.05.2024.

Так, згідно рахунку №1020396-2403-1 за березень 2024, який отриманий відповідачем 10.04.2024 та 27.05.2024 КП "Харківський метрополітен" було поставлено електричну енергію обсязі 3023040 кВт·год по ціні 4,75 грн/кВт.год, що складає вартість 14359440,00 грн (без ПДВ) + ПДВ (20%) = 17231328,00 грн з ПДВ.

З матеріалів справи вбачається, що сторонами підписаний акт №1020396-2403-1 від 31.03.2024 приймання-передавання товарної продукції електричної енергії за договором №41200043/34-02/НЕА, за період з 01.03.2024 по 31.03.2024, в обсязі 3023040 кВт·год, вартістю 17231328,00 грн з ПДВ.

30.04.2024 КП "Харківський метрополітен" та ТОВ "ЕНЕРА СУМИ" уклали додаткову угоду №1 до договору №41200043/34-02/НЕА, згідно якої сторони зменшили обсяг закупівлі до 3023040 кВт·год та зменшили ціну договору до 17231328,00 грн з ПДВ, про що були внесені відповідні зміни до умов договору, зокрема пунктів 3.4 та 5.1 договору.

Посилаючись на те, що КП "Харківський метрополітен" було поставлено за договором №41200043/23-02/НЕА електричну енергію в об`ємі 3023040 кВт год, вартістю 17231328,00 грн з ПДВ, за які КП "Харківський метрополітен" не розрахувалось, ТОВ "ЕНЕРА СУМИ" звернулось до суду про стягнення вказаної заборгованості.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 02.09.2024 у справі №922/2081/24, яке набрало законної сили 01.10.2024, позов задоволено та стягнуто з Комунального підприємства "Харківський метрополітен" (код ЄДРПОУ 04805918) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕНЕРА СУМИ" (код ЄДРПОУ 41884537) заборгованість за спожиту електричну енергію з ПДВ в сумі 17231328,00 грн за договором про закупівлю (постачання) електричної енергії № 41200043/34-02/НЕА від 29.02.2024.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання договору №41200043/34-02/НЕА про закупівлю (постачання) електричної енергії від 29.02.2024 та рішення суду (у справі №922/2081/24) відповідачем сплачено суму основного боргу за березень 2024 року у розмірі 17231328,00 грн в повному обсязі лише 15.11.2024, а саме 22.10.2024 500000,00 грн, 15.11.2024 16731328,00 грн в рахунок погашення заборгованості, що підтверджується платіжними інструкціями від 22.10.2024 та від 15.11.2024.

Оскільки відповідач свої договірні зобов`язання перед ТОВ "ЕНЕРА СУМИ" щодо оплати вартості спожитої електричної енергії виконав з порушенням строків, які були узгоджені сторонами під час підписання договору, позивач звернувся до господарського суду з даним позовом про стягнення 1074165,69 грн інфляційних втрат та 220763,81 грн - 3% річних (з урахуванням заяви позивача про усунення недоліків), що нараховані за період несвоєчасних платежів, а саме: за період з 11.06.2024 по 21.10.2024 на суму 17231328,00 грн, за період з 22.10.2024 до дати повної оплати (14.11.2024) на суму 16731328,00 грн.

Під час розгляду справи, відповідач звернувся до суду із клопотанням про зменшення трьох відсотків річних та інфляційних втрат (вх. № 1346 від 17.01.2025). Обґрунтовуючи вищезазначене клопотання, керуючись ст. 233 ГК України, враховуючи висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2024 у справі № 902/417/18, відповідач виклав обставини, які, на його думку, мають юридичне значення та можуть бути підставою для зменшення загального розміру відсотків річних та інфляційних втрат, нарахованих відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

03.03.2025 місцевим господарським судом ухвалено оскаржуване рішення про задоволення позову з підстав, зазначених вище.

Колегія суддів дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, правильність застосування місцевим господарським судом норм процесуального та матеріального права в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до висновку про відмову у задоволенні апеляційної скарги виходячи з наступного.

Предметом позову є стягнення 3% річних та інфляційних втрат у зв`язку з несвоєчасною оплатою електричної енергії, що була придбана (поставлена) за договором№41200043/34-02/НЕА про закупівлю (постачання) електричної енергії від 29.02.2024 у березні 2024 року.

Статтею 174 Господарського кодексу України передбачено, що однією з підстав виникнення господарських зобов`язань є укладення господарського договору та інших угод. Зі змістом зазначеної норми кореспондуються приписи частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, відповідно до яких підставами виникнення цивільних прав і обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до положень статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За змістом положень статей 626, 627, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 629 ЦК України встановлено обов`язковість виконання договору сторонами.

За приписами частини 1 статті 714 ЦК України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму (частина 1 статті 712 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною першою статті 275 Господарського кодексу України передбачено, що за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов`язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Окремим видом договору енергопостачання є договір постачання електричної енергії споживачу. Особливості постачання електричної енергії споживачам та вимоги до договору постачання електричної енергії споживачу встановлюються Законом України "Про ринок електричної енергії".

У відповідності до частин шостої та сьомої статті 276 ГК України розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених/визначених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється відповідно до умов договору. Договір може передбачати попередню оплату, планові платежі з наступним перерахунком або оплату, що проводиться за вартість прийнятих ресурсів.

Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

При цьому, положення частини 7 статті 193 Господарського кодексу України та статті 525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов`язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами статті 629 Цивільного кодексу України щодо обов`язковості договору для виконання сторонами.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до частини першої статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як зазначалось вище, між ТОВ "ЕНЕРА СУМИ" та КП "Харківський метрополітен" укладено договір №41200043/34-02/НЕА про закупівлю (постачання) електричної енергії від 29.02.2024.

На виконання умов договору ТОВ "ЕНЕРА СУМИ" в період березня 2024 року поставило електричну енергію відповідачу (споживачу) в обсязі 3023040 кВт год, вартістю 17231328,00 грн з ПДВ, проте останній взяті на себе зобов`язання щодо своєчасної та повної оплати вартості отриманої електричної енергії не виконав, чим порушив приписи як договірних умов, так і положень діючого законодавства.

З цих підстав, рішенням Господарського суду Харківської області від 02.09.2024 у справі №922/2081/24 стягнуто з Комунального підприємства "Харківський метрополітен" (код ЄДРПОУ 04805918) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕНЕРА СУМИ" (код ЄДРПОУ 41884537) заборгованість за спожиту електричну енергію з ПДВ в сумі 17231328,00 грн за договором про закупівлю (постачання) електричної енергії № 41200043/34-02/НЕА від 29.02.2024.

Вказане рішення суду набрало законної сили та не оскаржувалось в апеляційному порядку.

Приписами частини 4 статті 75 Господарського кодексу України встановлено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Як вбачається з наданих до матеріалів справи платіжних інструкцій КП "Харківський метрополітен" 22.10.2024 та 15.11.2024 сплатило вартість поставленої електричної енергії з порушенням строків оплати товару.

Таким чином, зважаючи на вказане вище, з огляду на договірний статус споживача - КП "Харківський метрополітен", враховуючи несвоєчасність здійснення останнім розрахунків за отриману електричну енергію, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 3% річних та інфляційні втрати на підставі статті 625 ЦК України.

Так, статтею 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відтак у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України) виникає обов`язок сплатити кредитору разом із сумою основного боргу суму інфляційних втрат як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати та 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13.11.2019 у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19).

У постанові від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19 (провадження № 12-189гс19) Велика Палата Верховного Суду, аналізуючи правову природу правовідносин, які виникають на підставі положень статті 625 Цивільного кодексу України, зробила висновок про те, що зобов`язання зі сплати інфляційних втрат та 3 % річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю.

Велика Палата Верховного Суду також неодноразово зазначала, що у статті 625 Цивільного кодексу України визначено загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань. Такий правовий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц, від 31.10.2018 у справі № 161/12771/15-ц, від 19.06.2019 у справі № 646/14523/15-ц, від 18.03.2020 у справі № 711/4010/13, від 23.06.2020 у справі № 536/1841/15-ц, від 07.07.2020 у справі № 712/8916/17, від 22.09.2020 у справі № 918/631/19, від 09.11.2021 у справі № 320/5115/17.

Згідно з усталеною судовою практикою Верховного Суду відповідно до положень статей 526, 599, 611, 625 Цивільного кодексу України сама лише наявність судового рішення про стягнення суми боргу за договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін такого договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 зазначеного Кодексу, за увесь час прострочення. Подібний за змістом висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі №916/190/18, від 24.04.2024 у справі №657/1024/16-ц.

Отже, за наявності встановленого факту прострочення відповідачем виконання грошових зобов`язань в частині оплати за поставлену електричну енергію у березні 2024 року на суму 17231328,00, зважаючи на суму боргу з урахуванням дати її виникнення та строків оплати, перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, суд першої інстанції дійшов висновку про правомірність нарахування позивачем за договором від 29.02.2024 №41200043/34-02/НЕА про закупівлю (постачання) електричної енергії за період з 22.10.2024 до дати повної оплати (14.11.2024) 3% річних у розмірі 220763,81 грн та інфляційних втрат у розмірі 1074165,69 грн.

При цьому, до суду першої інстанції відповідачем не було надано будь-яких зауважень на розрахунок позивача суми 3% річних та інфляційних втрат. Доводи апеляційної скарги також не стосуються правильності розрахунків позивача та висновків місцевого господарського суду щодо їх обґрунтованості, а тому у відповідності до вимог статті 269 ГПК України судом апеляційної інстанції не переглядається.

Щодо доводів скаржника про наявність в даному випадку підстав для зменшення 3% річних та інфляційних нарахувань суд апеляційної інстанції зазначає таке.

Згідно з частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Аналогічні принципи наведено у статті 233 Господарського кодексу України, за змістом якої у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

За змістом наведених норм суд має право зменшити розмір санкцій зокрема з таких підстав, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора; якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин. Такий перелік не є вичерпним, оскільки частина 3 статті 551 ЦК України визначає, що суд має таке право і за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Отже, закон не містить вичерпного переліку обставин, які можуть бути враховані судом при зменшенні розміру неустойки, тому боржник і кредитор мають право посилатися й на інші обставини, які мають довести, а суд - оцінити при ухваленні рішення.

Відповідно до усталеної практики Верховного Суду суд, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

Аналіз зазначених норм права дозволяє дійти висновку, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов`язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки як поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і запереченням інших учасників щодо такого зменшення. Обов`язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми неустойки, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.

Зменшення розміру неустойки є правом суду, а за відсутності в законі як переліку виняткових обставин, так і врегульованого розміру (відсоткового співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 ЦК (справедливість, добросовісність, розумність) та з дотриманням правил статті 86 ГПК на власний розсуд, за внутрішнім переконанням, вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе таке зменшення, та конкретний розмір зменшення неустойки.

Отже питання щодо зменшення розміру штрафних санкцій суд вирішує відповідно до статті 86 ГПК за наслідками аналізу, оцінки та дослідження конкретних обставин справи з огляду на фактично-доказову базу, встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, умов конкретних правовідносин з урахуванням наданих сторонами доказів, тобто у сукупності з`ясованих ним обставин, що свідчать про наявність/відсутність підстав для вчинення зазначеної дії.

Подібний за змістом висновок щодо застосування норм права, а саме статей 551 ЦК та 233 ГК, неодноразово викладався Верховним Судом у постановах, зокрема від 23.10.2019 у справі №917/101/19, від 06.11.2019 у справі №917/1638/18, від 17.12.2019 у справі №916/545/19, від 13.01.2020 у справі №902/855/18, від 14.01.2020 у справі №911/873/19, від 10.02.2020 у справі №910/1175/19, від 19.02.2020 у справі №910/1303/19, від 26.02.2020 у справі №925/605/18, від 17.03.2020 №925/597/19, від 18.06.2020 у справі №904/3491/19, від 14.04.2021 у справі №922/1716/20.

Статтею 625 ЦК України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов`язання, які мають особливості.

Відповідно до правового висновку, сформульованого Великою Палатою Верховного Суду, зокрема в постановах: від 09.02.2021 у справі № 520/17342/18, від 07.07.2020 у справі № 296/10217/15-ц та від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, від 13.11.2019 у справі № 922/3095/18, від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не мають характеру штрафних санкцій і є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Отже, кредитор вправі вимагати, в тому числі в судовому порядку, сплати боржником сум інфляційних нарахувань та процентів річних, навіть, якщо умовами договору не передбачено стягнення інфляційних та річних.

Вимагати сплату суми боргу з урахуванням індексу інфляції та 3 % річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу (постанова Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №905/600/18).

За загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання через відсутність у нього необхідних коштів, оскільки згадане правило обумовлено замінністю грошей як їх юридичною властивістю. Тому у випадках порушення грошового зобов`язання суди не повинні приймати доводи боржника з посиланням на неможливість виконання грошового зобов`язання через відсутність необхідних коштів (стаття 607 ЦК України) або на відсутність вини (статті 614, 617 ЦК України чи стаття 218 ГК України).

Визначене частиною другою статті 625 ЦК України право стягнення інфляційних втрат і 3 % річних є мінімальними гарантіями, які надають кредитору можливість захистити згадані вище інтереси; позбавлення кредитора можливості реалізувати це право порушуватиме баланс інтересів і сприятиме виникненню ситуацій, за яких боржник повертатиме кредитору грошові кошти, які через інфляційні процеси матимуть іншу цінність порівняно з моментом, коли такі кошти були отримані (у тому числі у вигляді прострочення оплати відповідних товарів та послуг).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, на яку посилається скаржник, зробила загальний висновок про можливість суду за певних умов зменшити розмір процентів річних, нарахованих на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, тоді як підстави та обставини для такого зменшення процентів річних суд повинен встановлювати у кожному конкретному випадку.

Згідно з п. 8.38 постанови від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 Велика Палата Верховного Суду, посилаючись на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, вказала, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

У пункті 8.41 постанови від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що з огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум санкцій у вигляді штрафу, пені і процентів річних, враховуючи, що не є справедливим, коли наслідки невиконання боржником зобов`язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов`язання, Велика Палата Верховного Суду вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення, та наведеним вище критеріям, обмежити розмір санкцій сумами штрафу і пені, які вже присуджені до стягнення судами попередніх інстанцій, та відмовити у їх стягненні з цих підстав.

Такий висновок Велика Палата Верховного Суду зробила з урахуванням умов договору, згідно з яким сторони змінили розмір процентної ставки, передбаченої ч. 2 ст. 625 ЦК України, і встановили її в розмірі 40% річних від несплаченої загальної вартості товару протягом 90 календарних днів з дати, коли товар повинен бути оплачений покупцем, та 96% річних від неоплаченої ціни товару до дня повної оплати з дати закінчення дев`яноста календарних днів.

Отже, у справі №902/417/18 Велика Палата Верховного Суду зменшила погоджений сторонами у договорі розмір відсотків річних, надавши перевагу принципам розумності, справедливості та пропорційності відносно принципу свободи договору, з огляду на конкретні обставини справи.

Таким чином, вирішуючи питання про зменшення розміру процентів річних, Велика Палата Верховного Суду виходила з конкретних встановлених обставини справи № 902/417/18, які мали юридичне значення для такого зменшення.

У пункті 85 постанови від 03.10.2023 у справі №686/7081/21 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що з огляду на компенсаторний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Інакше кажучи, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання (див. mutatis mutandis постанову Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18 (пункт 8.38)).

Зменшення судом заявлених до стягнення штрафних санкцій чи відсотків, нарахованих на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, є правом, а не обов`язком суду і може бути реалізоване ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи та наданих учасниками справи доказів. Тому в питаннях підстав для зменшення розміру штрафних санкцій чи відсотків, нарахованих на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, не може бути подібних правовідносин, оскільки кожного разу суд вирішує це питання на власний розсуд з огляду на конкретні обставини, якими обумовлене таке зменшення (пункт 72 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2024 у справі № 910/14524/22).

Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності в законі переліку таких виняткових обставин (частина третя статті 551 Цивільного кодексу України) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки. Індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов`язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, свідчать про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права (пункти 213 та 214 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.10.2024 у справі № 911/952/22).

Отже, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки, штрафу, а також процентів річних є правом суду. Господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе їх зменшення. Подібна за змістом позиція викладена у постанові Верховного Суду від 19.06.2024 у справі №910/10010/23.

Як вбачається з матеріалів справи, суд першої інстанції урахувавши конкретні обставини справи, які мають юридичне значення, та виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, не знайшов підстав для зменшення загального розміру відсотків річних за час прострочення грошового зобов`язання.

Відповідач в якості підстав для зменшення розміру відсотків річних та інфляційних втрат посилається, зокрема, на місцезнаходження відповідача та значення метрополітену в умовах воєнного стану, фінансування діяльності відповідача за рахунок місцевого бюджету та збитковість підприємства.

Так, згідно Закону України "Про міський електричний транспорт" метрополітен є міським електричним транспортом.

Відповідно до п.1.2 Статуту Комунального підприємства "Харківський метрополітен", КП "Харківський метрополітен" є комунальним унітарним підприємством і діє як комунальне комерційне підприємство. Власником майна підприємства є територіальна громада м. Харкова в особі Харківської міської ради.

Згідно з п.1.4 Статуту підприємство працює на принципах: госпрозрахунку; компенсації втрат доходів за пільговий проїзд в міськелектротранспорті із відповідного бюджету та інших доходів; часткового фінансування із бюджету за окремим рішенням.

Майно підприємства є комунальною власністю територіальної громади міста Харкова та належить підприємству на праві господарського відання на підставі укладеного договору з Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (п. 5.2 Статуту).

За змістом п. 6.2 Статуту підприємство самостійно розпоряджається чистим прибутком, що залишився в його розпорядженні після сплати податків у бюджет, відповідно до чинного законодавства.

У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України Харківська територіальна міська громада була включена до Переліку територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні), затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 25.04.2022 №75.

Згідно наказу Департаменту інфраструктури Виконавчого комітету Харківської міської ради від 24.02.2022 №30/1 "Про закриття регулярних перевезень КП "Харківський метрополітен", з 24.02.2022 припинено регулярні перевезення лініями метрополітену до особового розпорядження.

Відповідно до п.п.9 п.2 Переліку об`єктів, що належать суб`єктам господарювання, проектування яких здійснюється з урахуванням вимог інженерно - технічних заходів цивільного захисту, затверджених Постановою Кабінету міністрів України від 09.01.2014 №6, споруди метрополітену є об`єктами подвійного призначення, тобто використовуються в особливий період для тимчасового захисту людей, майна тощо.

З 24.02.2022 по 23.05.2022 метрополітен, як об`єкт цивільного захисту, використовувався виключно для укриття населення від уражень під час збройної агресії рф та функціонував відповідно до Кодексу цивільного захисту та Закону України "Про правовий режим воєнного стану" для забезпечення умов здійснення органами державної влади, військового командування, органами місцевого самоврядування наданих їм повноважень.

На виконання наказу Департаменту інфраструктури Харківської міської ради від 19.05.2022 №37 "Про поновлення регулярних перевезень КП "Харківський метрополітен" та п. 5 рішення Виконавчого комітету Харківської міської ради від 08.06.2022 №163 "Про деякі питання оплати житлово-комунальних послуг та транспортних послуг в умовах воєнного стану", КП "Харківський метрополітен" з 24.05.2022 відновило перевезення пасажирів лініями Харківського метрополітену на безоплатній основі до відповідного розпорядження міського голови.

Таким чином, з 23.05.2022 КП "Харківський метрополітен" продовжує здійснювати перевезення пасажирів за рахунок фінансування, отримуваного від засновника (Харківської міської ради).

Вказані обставини за твердженням відповідача свідчать про відсутність доходів від перевезення пасажирів, а також виникнення фінансових труднощів.

Відтак, на думку скаржника, вкрай критичний майновий стан відповідача, господарська діяльність якого не передбачає отримання будь-яких доходів під час дії воєнного стану, який цілком залежить від фінансування за рахунок коштів територіальної громади міста Харкова, є достатньою та обґрунтованою підставою для зменшення 3% річних та інфляційних втрат у справі № 922/4491/24.

Судова колегія погоджується з твердженням відповідача стосовно впливу вказаних обставин (внаслідок збройної агресії російської федерації введення з 24 лютого 2022 року воєнного стану з припиненням на три місяці регулярних пасажирських перевезень та поновленням діяльності з перевезень пасажирів на безоплатній основі) на фінансовий стан підприємства, що також вбачається зі Звітів.

Водночас, судова колегія враховує, що військова агресія є виключними важкими обставинами для обох сторін з огляду на місцезнаходження відповідача (КП "Харківський метрополітен") у місті Харків та позивача (ТОВ ТОВ "ЕНЕРА СУМИ") у місті Суми, територія ліцензійної діяльності якого Сумська область, що межує безпосередньо з кордоном рф.

До того ж, на ТОВ "ЕНЕРА СУМИ", на яке покладено спеціальні обов`язки для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку електричної енергії, має статус критично важливого підприємства для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період (паливно-енергетичний комплекс), що підтверджується доданими до матеріалів справи витягами з наказів Міністерства енергетики України від 19.02.2024 № 73, від 04.01.2025 №6.

Отже, при вирішенні питання стосовно зменшення розміру штрафних санкцій та відсотків річних необхідно дотримуватись балансу інтересів сторін у справі. Так, тяжка економічна ситуація в Україні має загальнодержавний характер та впливає на показники господарської діяльності також і позивача. При цьому невиконання зобов`язань відповідачем щодо термінів оплати за поставлену електричну енергію негативним чином впливає на фінансовий стан підприємства позивача.

Відповідачем не зазначено як такий спосіб отримання доходів шляхом фінансування діяльності підприємства з бюджету Харківської міської територіальної громади (далі ХМТГ) (а не в якості доходів від перевезення (пасажиропотоку) платних пасажирів) впливає на зобов`язання відповідача своєчасно здійснювати розрахунки за спірним договором, оскільки, як вже було зазначено вище, зобов`язання повинні виконуватись належним чином у відповідності до умов договору.

Колегія суддів також зазначає, що сторони договору, врегульовуючи між собою правовідносини щодо купівлі-продажу електричної енергії, досягли згоди щодо його умов, тобто вільно, на власний розсуд визначили та погодили істотні умови договору, в тому числі ціну, строк виконання зобов`язання, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання.

Підписавши договір відповідач був обізнаний про існуючий порядок та строки з виконання зобов`язань в частині оплати за поставлений товар (електричну енергію), у тому числі правові наслідки порушення строків оплати. Відтак, відповідач, прийнявши на себе зобов`язання за договором, усвідомлював визначені ним відповідні умови щодо обсягу зобов`язання, строків його виконання.

Суд також звертає увагу, що відповідач є господарюючим суб`єктом, який несе відповідний ризик під час здійснення своєї господарської діяльності.

В обґрунтування зменшення розміру відсотків річних та інфляційних втрат відповідач також зазначив про відсутність точного розміру втрат (збитків) позивача, у зв`язку з чим, на думку відповідача, нарахування інфляційних втрат без застосування (стягнення) нарахованих трьох процентів річних (у сумі 220763,81 грн) здатне у повному обсязі відновити матеріальне становище позивача внаслідок порушення відповідачем зобов`язання за договором.

З цього приводу слід зазначити, що у спірних правовідносинах, пов`язаних з укладенням та виконанням договору (контракту) купівлі-продажу (поставки) продукції, позивач і відповідач виступали як господарюючі суб`єкти, і вони несуть відповідний ризик під час здійснення такої господарської діяльності. Обов`язок з обґрунтування і доведення того, що порушення договірних зобов`язань не завдало значних збитків контрагенту, покладається в даному разі на відповідача, натомість позивач не зобов`язаний був доводити наявність у нього збитків у зв`язку з неналежним виконанням умов договору відповідачем. Відповідну правову позицію викладено в постановах Верховного Суду від 10.06.2021 у справі № 910/6471/20, від 09.03.2023 у справі № 902/317/22 тощо.

У постанові Верховного Суду від 31.03.2020 у справі №910/8698/19 зазначено, що на іншого учасника справи (позивача) не покладається обов`язок з доведення (доказування) спричинення йому матеріальної або іншої шкоди внаслідок несвоєчасного виконання відповідачем своїх грошових зобов`язань.

Сам по собі факт відсутності в матеріалах справи доказів понесення позивачем збитків через неналежне виконання відповідачем умов договору не є самостійною підставою для зменшення розміру штрафних санкцій та процентів річних.

Крім того, фактично доводи відповідача зводяться до повної відмови судом у задоволенні вимог позивача про стягнення відсотків річних, що не узгоджується з приписами чинного законодавства та нівелює мету існування передбачених статтею 625 ЦК України 3% річних як цивільної відповідальності за порушення грошового зобов`язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін.

Як вже було зазначено у постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, на яку відповідач посилається на обґрунтування апеляційної скарги, Велика Палата Верховного Суду, вирішуючи питання зменшення розміру як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, виходила із очевидної неспівмірності заявлених до стягнення сум санкцій у вигляді штрафу, пені і процентів річних, враховуючи, що не є справедливим, коли наслідки невиконання боржником зобов`язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов`язання.

Натомість у цій справі, що переглядається у апеляційному порядку, встановлено, що сума нарахованих підприємству 3 % річних не перевищує розміру заборгованості, що б дозволило стверджувати про її нерозумність, несправедливість та неспівмірність, та могло б бути підставою для реалізації судом права на зменшення належної до стягнення суми відсотків річних. При цьому, в даному випадку вимоги про стягнення пені/штрафу позивачем не заявлялись, що також свідчить про відмінність цих правовідносин.

За встановлених обставин висновки суду не суперечать висновкам, викладеним у постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, в якій Велика Палата Верховного Суду узагальнила підстави для застосування статті 551 ЦК України і статті 233 ГК України при нарахуванні, зокрема, 3 % річних відповідно до статті 625 ЦК України за порушення грошового зобов`язання.

Крім цього, зменшення розміру відсотків річних не є обов`язком суду, а є його правом, яке може бути реалізоване судом виключно у виняткових випадках, які в даному випадку відповідачем не доведено.

Також суд апеляційної інстанції зазначає, що враховуючи правову природу інфляційних втрат, інфляційна складова боргу не підлягає зменшенню за клопотанням боржника, оскільки інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена ч. 2 ст. 625 ЦК України, виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення їх сплати.

Подібні висновки, викладено у постановах Верховного Суду від 05.10.2023 у справі № 904/4334/22, від 23.11.2023 у справі № 917/991/22, від 01.10.2024 у справі № 910/18091/23, від 23.10.2024 у справі № 910/15639/23, від 30.01.2025 у справі № 910/15777/23.

У постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 Велика Палата Верховного Суду виснувала про право суду за певних умов зменшити розмір процентів річних, нарахованих на підставі ст. 625 ЦК України, проте висновків про можливість зменшення інфляційних втрат не надавала.

З огляду на викладене, враховуючи недоведеність відповідачем обґрунтованих обставин, які обумовлюють необхідність втручання суду щодо розміру встановленої відповідальності за порушення відповідачем зобов`язання, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення вищенаведеного клопотання відповідача.

Наведене свідчить, що доводи скаржника про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права під час прийняття оскаржуваного рішення не знайшли свого підтвердження в матеріалах справи, у зв`язку з чим колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для зміни чи скасування рішення господарського суду.

Європейський суд з прав людини у рішенні по справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Статтею 236 ГПК України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Оскаржуване рішення відповідає вимогам статті 236 ГПК України, а тому відсутні підстави для його скасування в оскаржуваній частині.

Відповідно до статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуваного рішення господарського суду - без змін.

Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, то згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись ст. 269, 270, п. 1 ст. 275, ст. 276, ст. 282 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Комунального підприємства "Харківський метрополітен" залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Харківської області від 03.03.2025 у справі №922/4491/24 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення. Порядок і строки оскарження до Верховного Суду передбачені статтями 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.

Повна постанова складена 22.05.2025.

Головуючий суддя Я.О. Білоусова

Суддя О.О. Крестьянінов

Суддя І.В. Тарасова