Постанова від 13.05.2025 по справі 904/2688/24

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.05.2025 року м. Дніпро Справа № 904/2688/24

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Чередка А.Є. (доповідач)

суддів: Мороза В.Ф., Іванова О.Г.,

при секретарі судового засідання: Ліпинському М.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури

на рішення Господарського суду Дніпропетровської області (суддя Васильєв О.Ю.) від 04.09.2024 р. у справі № 904/2688/24

за позовом керівника Центральної окружної прокуратури міста Дніпра в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради, м. Дніпро

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Нове Будівництво 2019", м. Дніпро

про припинення права власності та скасування державної реєстрації права власності на об`єкт нерухомого майна із закриттям розділу, -

ВСТАНОВИВ:

У червні 2024 р. керівник Центральної окружної прокуратури міста Дніпра в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради (позивач) звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до ТОВ "Нове Будівництво 2019" (відповідач) про припинення права володіння ТОВ "Нове Будівництво 2019" нерухомим майном автостоянки, реєстраційний номер нерухомого майна 674752712101, яка складається з Літ А-1 - будівля вартової площею 6,0 кв. м; літ N 1,2 - огорожі площею 515,0 кв. м; Літ І - замощення площею 4129,0 кв.м, за адресою: м. Дніпро, вул. Шинна, 21-а, проведене 16.04.2019 приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Андрєєвою Г.О. (номер відомостей про речове право 31209322); та скасування державної реєстрації права власності на цю автостоянку за ТОВ "Нове Будівництво 2019", проведену 16.04.19 р. приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Андрєєвою Г.О. (номер відомостей про речове право 31209322), із закриттям розділу у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи на об`єкт нерухомого майна 674752712101.

В обґрунтування позовних вимог прокурор послався на порушення інтересів держави, яке полягає у самовільному зайнятті земельної ділянки комунальної власності та створенні перешкод законному власнику територіальній громаді міста Дніпра в особі Дніпровської міської ради у користуванні, володінні та розпорядженні земельною ділянкою (на якій розташовано автостоянку) та безпідставній державній реєстрації речових прав на нерухоме майно.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 04.09.2024 р. у справі № 904/2688/24 в задоволенні позовних вимог керівника прокуратури відмовлено у повному обсязі, скасовано заходи забезпечення позову, застосовані ухвалою суду від 18.07.2024р.

Не погодившись із цим рішенням господарського суду, до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернувся заступник керівника Дніпропетровської обласної прокуратури, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 04.09.2024 р. у справі № 904/2688/24 та ухвалити нове рішення про задоволення позову керівника Центральної окружної прокуратури міста Дніпра.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт, зокрема, зазначає, що при ухваленні оскаржуваного рішення про відмову у задоволенні позовних вимог з мотивів обрання прокурором неналежного способу захисту судом першої інстанції не враховано того факту, що об`єкт самочинного будівництва на спірній земельній ділянці відсутній.

На переконання апелянта позовна вимога про знесення самочинно побудованого нерухомого майна або про визнання права власності на самочинно побудоване майно не може бути належною та ефективною у цій справі, оскільки об`єкт нерухомого майна фізично, як предмет матеріального світу, не існує. При цьому, наявність у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису про право власності на автостоянку надає можливість відповідачу здійснити будівництво нового об`єкту за визначеною адресою та технічними характеристиками без одержання будь-якої дозвільної документації та оформлення речових прав на земельну ділянку, що становить суспільний інтерес та порушує інтереси територіальної громади міста Дніпра в особі Дніпровської міської ради.

У зв`язку з цим апелянт вважає, що обраний ним спосіб захисту у вигляді позовної вимоги про припинення володіння та скасування права власності із закриттям розділу у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно є належним і ефективним, який спрямований на усунення порушень прав законного власника земельної ділянки Дніпровської міської ради.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 04.11.2024 р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 04.09.2024 р. у справі № 904/2688/24, розгляд апеляційної скарги призначено в судове засідання на 11.03.2025 р.

Товариством з обмеженою відповідальністю "Нове Будівництво 2019" подано до Центрального апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу, у якому відповідач погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовна вимога про припинення права власності та скасування державної реєстрації права власності не відповідають належному способу захисту у цій справі. У зв`язку з чим заперечує проти задоволення апеляційної скарги прокурора, вважає оскаржуване рішення законним та обґрунтованим, прийнятим з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а апеляційну скаргу безпідставною.

09.02.2025 р. представником Товариства з обмеженою відповідальністю "Нове Будівництво 2019" подано до Центрального апеляційного господарського суду клопотання про зупинення провадження у справі № 904/2688/24 до закінчення перегляду Великої Палатою Верховного Суду справи № 908/2388/21.

Необхідність зупинення провадження у справі відповідач мотивує подібністю правовідносин у справі № 904/2688/24 та у справі № 908/2388/21.

Втім, як вбачається зі змісту судових рішень у справі № 908/2388/21 вона не є подібною до даної справи, містить інший предмет та підстави позову, тому вказане клопотання відповідача задоволенню не підлягає.

В судовому засіданні 11.03.2025 р. оголошено перерву в судовому засіданні до 13.05.2025 р., про що постановлено ухвалу без оформлення її окремим документом.

Представник апелянта у судовому засіданні доводи апеляційної скарги підтримав у повному обсягу та просив її задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги заперечував, вважає оскаржуване рішення законним та обґрунтованим, прийнятим з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а апеляційну скаргу безпідставною, у зв`язку з чим просив залишити оскаржуване рішення без змін.

Дніпровська міська рада не скористалась своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, її представник у судовому засіданні доводи апеляційної скарги підтримав у повному обсягу та просив її задовольнити.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, судова колегія дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, заочним рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 03.06.15р. по справі № 200/7824/15-ц задоволено позов ПП ОПО до ОСОБА_1 про розірвання договору та визнання права власності, зокрема: розірвано інвестиційний договір від 01.11.14 р. за № 011114, укладений між ПП ОПО та ОСОБА_1 ; визнано за ПП ОПО право власності на нерухоме майно: автостоянку, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , яка складається з Літ А-1 - будівля вартової площею 6,0 кв. м; літ № 1,2 - огорожі площею 515,0 кв. м; Літ І - замощення площею 4129,0 кв. м.

На підставі цього рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Андрєєвою Г.О. 07.07.15 р. зареєстровано право власності на вказану вище автостоянку в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ПП ОПО (номер відомостей про речове право 10316990).

В подальшому рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 11.02.16 р. по справі № 200/7824/15-ц рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 03.06.15 р. в частині визнання права власності на об`єкт нерухомого майна скасовано, в іншій частині рішення залишено без змін.

На підставі протоколу про проведення аукціону, складеного Правобережною товарною біржею 01.03.16 р. приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Кокосадзе Л.В., 04.03.16 р. видано свідоцтво № 417 та зареєстровано право власності на вказану вище автостоянку в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за гр. Білим Є.В. (номер відомостей про речове право 13628131).

В подальшому на підставі акту приймання-передачі нерухомого майна від 16.04.19 р., складеного між ОСОБА_2 та ТОВ Нове Будівництво 2019 приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Андрєєвою Г.О. 16.04.19 р. зареєстровано право власності на вказану вище автостоянку в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ТОВ Нове Будівництво 2019 (номер відомостей про речове право 31209322).

Як зазначає прокурор , відповідно до акту обстеження земельної ділянки від 13.06.24 р. № 13/06/24-К, складеного Інспекцією з Державного контролю за використанням та охороною земель Дніпровської міської ради, встановлено, що під час проведення фактичного обстеження на місцевості будівель та споруд, які були предметом розгляду апеляційним судом Дніпропетровської області від 11.02.16 р. у справі № 200/7824/15-ц, а саме: Літ А-1 -будівля вартової площею 6,0 кв.м.; літ №1,2 - огорожі площею 515,0 кв.м.; Літ І - замощення площею 4129,0 кв.м., інформація про які міститься у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, на земельній ділянці не виявлено.

Крім того, під час фактичного обстеження вказаної місцевості встановлено сформовану земельну ділянку комунальної власності площею 1,3200 га з кадастровим номером 1210100000:02:267:0133, яка знаходиться за адресою: м. Дніпро, вул. Шинна, 21, яка перебуває в оренді у ТОВ Ренова-Д під фактичне розміщення іншої автостоянки.

Так, на вказаній земельній ділянці фактично знаходиться інше нерухоме майно, а саме: Б-1 - побутові приміщення, 6-1 - прибудова, б'-1 - прибудова, б,б' - ґанки, Б'1 -склад; В - гараж, З - майстерня, У - вбиральня, ф - навіс загальною площею 582,5 кв.м; С,Ш - навіси, Н-1 - станція технічного обслуговування; О - Автосалон, о' - прибудова, Р - трансформаторна станція, П - склад паливно-мастильних загальною площею 117,4 кв.м; Т - АЗС, Д-1 - склад, д-1 - прибудова, д' - ґанок загальна площа 249 кв.м; Л - сторожка, л' - прибудова, М - туалет, огорожі, 1-2, 4-9, 11-18 споруди, II мостіння, загальною площею 249 кв.м.

Головним архітектурно-планувальним бюро Департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради у листі від 29.05.24 р. за № 12/19/240 повідомлено, що за наявною інформацією містобудівного кадастру та Адресного плану міста, адреса - вул. Шинна, 21-а, офіційно жодному об`єкту нерухомості на території міста не надавалась, відповідний розпорядчий документ, на підставі якого була присвоєна або змінена ця адреса, відсутня.

Згідно з листом КП Дніпровське міське бюро технічної інвентаризації Дніпровської міської ради від 31.05.24 р. № 6259, станом на 31.12.12 р. технічна інвентаризація та державна реєстрація права власності за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Шинна, 21-а, КП ДМБТІ ДОР не проводилась.

Відповідно до інформацій Державної інспекції архітектури та містобудування України від 10.06.24 р. № 3053/05/18-24 та Управління Державного архітектурно-будівельного контролю Дніпровської міської ради від 07.06.24 р. № 10/1-92 відсутні відомості щодо видачі/реєстрації документів, які дають право на виконання будівельних робіт та засвідчують прийняття в експлуатацію об`єкта будівництва за адресою: вул. Шинна, буд. 21-а, м. Дніпро.

За результатом моніторингу інформації, що міститься в модулі Національної кадастрової системи Державного земельного кадастру, відомостей про оформлене право на землю за вказаною адресою, не встановлено.

Також, моніторингом інформації, що міститься в модулі Національної кадастрової системи Державного земельного кадастру встановлено кадастровий номер земельної ділянки 1210100000:02:267:0133 площею 1,32 га, за адресою: м. Дніпро, вул. Шинна, 21, яка перебуває у ТОВ Ренова-Д у користуванні на підставі договору оренди з Дніпровською міською радою.

Згідно з рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 07.03.23 р. у справі № 904/3504/22 (суддя Фещенко Ю.В.) позовні вимоги ТОВ Ренова-Д задоволено у повному обсязі. Припинено право власності та скасовано державну реєстрацію права власності ТОВ Нове Будівництво 2019 на об`єкт нерухомого майна, що розташований за адресою: вул. Шинна, 21А, м. Дніпро, реєстраційний номер 674752712101, номер запису про право власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 31209322, із закриттям розділу.

Відповідно до постанови Центрального апеляційного господарського суду від 09.10.2023 у справі № 904/3504/22, рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 07.03.23 р. у справі № 904/3504/22 скасовано. Прийнято нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ТОВ Ренова-Д відмовлено. Суд апеляційної інстанції, скасовуючи судове рішення, зазначив, що позовні вимоги про припинення права власності та про скасування державної реєстрації права власності не відповідають належному способу захисту у цій справі. Оскільки позивач обрав неналежний спосіб захисту своїх прав, тому суд апеляційної інстанції зазначив, що у задоволенні позову слід відмовити з цих підстав. Суд апеляційної інстанції також вказав, що позивач не довів належними та допустимими доказами обставини стосовно того, яким чином право власності на будівлі та споруди ТОВ Нове будівництво 2019 на вул. Шинній, 21А, що виникло у відповідача 16.04.19 р., порушує право власності позивача на будівлі, розташовані на вул. Шинній, 21, яке виникло у ТОВ Ренова-Д 25.02.21 р.

Звертаючись з позовними вимогами у цій справі, прокурор посилався на безпідставну державну реєстрацію права власності на об`єкт нерухомого майна автостоянку, що порушує права територіальної громади м. Дніпро на користування та розпорядження земельною ділянкою комунальної власності, а також на самочинне будівництво спірного об`єкту нерухомого майна без відповідних погоджуючих та дозвільних документів, проти чого заперечував відповідач, що і стало причиною виникнення спору.

Ухвалюючи оскаржуване рішення, місцевий господарський суд дійшов висновку, що прокурором обрано неналежний спосіб захисту своїх прав, тому у задоволенні позову слід відмовити з цих підстав.

Колегія суддів апеляційного суду погоджується з такими висновками місцевого господарського суду, з огляду на наступне.

Відповідно до частини першої статті 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (частини перша та друга статті 319 Цивільного кодексу України).

Згідно із частиною першою статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави (частина перша статті 373 Цивільного кодексу України). Елементом особливої правової охорони землі є норма частини другої статті 14 Конституції України про те, що право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону; право власності на землю гарантується Конституцією України (частина друга статті 373 Цивільного кодексу України).

Власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення (частина четверта статті 373 Цивільного кодексу України).

Згідно із частиною першою статті 376 Цивільного кодексу України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Отже, правовий режим самочинного будівництва врегульовано статтею 376 Цивільного кодексу України. Норми зазначеної статті є правовим регулятором відносин, які виникають у зв`язку із здійсненням самочинного будівництва.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.11.23 р. у справі № 916/1174/22 звернула увагу, що стаття 376 Цивільного кодексу України розміщена у главі 27 Право власності на землю (земельну ділянку), тобто правовий режим самочинного будівництва пов`язаний з питаннями права власності на землю.

Знаходження на земельній ділянці одного власника об`єкта нерухомості (будівлі, споруди) іншого власника істотно обмежує права власника землі, при цьому таке обмеження є безстроковим. Так, власник землі в цьому разі не може використовувати її ані для власної забудови, ані іншим чином і не може здати цю землю в оренду будь-кому, окрім власника будівлі чи споруди. Тому державна реєстрація будівлі, споруди на чужій земельній ділянці є фактично і реєстрацією обмеження права власника землі (пункт 84 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18).

З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.11.23 р. у справі № 916/1174/22 висновувала, що самочинне будівництво нерухомого майна особою, яка не є власником земельної ділянки, слід розглядати як порушення прав власника відповідної земельної ділянки.

Разом із цим, сам по собі факт державної реєстрації права власності на самочинно побудовану будівлю, споруду, не слід розглядати як окреме відносно факту самочинного будівництва порушення прав власника земельної ділянки.

Здійснення самочинного будівництва порушує права власника земельної ділянки, у тому числі у разі відсутності державної реєстрації права власності на самочинно побудоване нерухоме майно за відповідною особою. Факт самочинного будівництва змушує власника земельної ділянки діяти з урахуванням того, що на відповідній земельній ділянці наявні певні об`єкти нерухомості - що обмежує можливості як користування, так і розпорядження земельною ділянкою.

Отже, самочинно побудоване нерухоме майно, право власності на яке не зареєстроване за жодною особою, все одно обмежує власника відповідної земельної ділянки в користуванні та розпорядженні такою земельною ділянкою.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.11.23 р. у справі № 916/1174/22 виснувала, що права власника земельної ділянки порушуються в результаті факту самочинного будівництва, а не державної реєстрації права власності на самочинно побудоване майно. Державна реєстрація права власності на самочинно побудовану будівлю, споруду поза встановленим статтею 376 Цивільного кодексу України порядком за особою, яка таке будівництво здійснила, лише додає до вже існуючих фактичних обмежень (які з`явились безпосередньо з факту самочинного будівництва) власника земельної ділянки в реалізації свого права власності додаткові юридичні обмеження.

Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16, пункт 88 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, пункт 55 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.06.2021 у справі № 334/3161/17).

Крім того, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див., зокрема, пункт 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, пункт 89 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, пункт 55 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.06.2021 у справі № 334/3161/17).

Можливі способи захисту прав особи - власника земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво, прямо визначені статтею 376 Цивільного кодексу України, яка регулює правовий режим самочинно побудованого майна.

Частинами третьою п`ятою статті 376 Цивільного кодексу України, відповідно, встановлено таке право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

Таким чином, знесення самочинно побудованого спірного об`єкта нерухомості відповідно до частини четвертої статті 376 Цивільного кодексу України є належним та ефективним способом захисту прав власника земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво. Також потрібно враховувати положення частини третьої та п`ятої статті 376 Цивільного кодексу України.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на важливість принципу superficies solo cedit (збудоване на поверхні слідує за нею). Принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, хоча безпосередньо і не закріплений у такому вигляді в законі, знаходить вияв у правилах статті 120 Земельного кодексу України, статті 377 Цивільного кодексу України, інших положеннях законодавства (див. постанови від 04.12.18 р. у справі № 910/18560/16 (пункт 8.5), від 03.04.19 р. у справі № 921/158/18 (пункт 51), від 22.06.21 р. у справі № 200/606/18 (пункти 37-38), від 31.08.21 р. у справі № 903/1030/19 (пункт 54), від 20.07.22 р. у справі № 923/196/20 (пункт 34).

Згідно з вказаним принципом особа, яка законно набула у власність будинок, споруду, має цивільний інтерес в оформленні права на земельну ділянку під такими будинком і спорудою після їх набуття (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.12.19 р. у справі № 263/6022/16-ц (пункт 42), від 31.08.21 р. у справі № 903/1030/19 (пункт 54), від 20.07.22 р. у справі № 923/196/20 (пункт 34)).

Крім того, не допускається набуття права власності на споруджені об`єкти нерухомого майна особою, яка не має права власності або такого іншого речового права на земельну ділянку, що передбачає можливість набуття права власності на будівлі, споруди, розташовані на відповідній ділянці. Виходячи з принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди право власності на об`єкт нерухомого майна набуває той, хто має речове право на земельну ділянку (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18 (пункти 92-94), від 20.07.22 р. у справі № 923/196/20 (пункт 35)).

Визнання права власності в порядку частини третьої або п`ятої статті 376 Цивільного кодексу України призводить до відновлення стану єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна - або особі, яка здійснила самочинне будівництво, надається земельна ділянка у встановленому порядку під уже збудоване нерухоме майно як обов`язкова умова для визнання права власності на таке майно (частина третя статті 376 Цивільного кодексу України); або право власності на самочинно збудоване нерухоме майно визнається за особою - власником земельної ділянки (частина п`ята статті 376 Цивільного кодексу України).

Отже, застосування положень частини третьої або п`ятої статті 376 Цивільного кодексу України призводить до вирішення спору між особою власником земельної ділянки та особою, що здійснила самочинне будівництво, і, зокрема, захищає права власника земельної ділянки.

Згідно з положеннями статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до частини другої статті 376 Цивільного кодексу України особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

При цьому формулювання положень статті 376 Цивільного кодексу України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею. Тож, як неодноразово зазначала Велика Палата Верховного Суду, реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила таке будівництво, у силу наведених вище положень законодавства та приписів частини другої статті 376 Цивільного кодексу України не змінює правового режиму такого будівництва як самочинного з метою застосування, зокрема, положень частини четвертої цієї статті (пункти 6.31-6.33 постанови від 07.04.20 р. у справі № 916/2791/13; пункти 53-56 постанови від 23.06.20 р. у справі № 680/214/16-ц; пункт 46 постанови від 20.07.22 р. у справі № 923/196/20).

Належними вимогами, які може заявити особа власник земельної ділянки, на якій здійснено (здійснюється) самочинне будівництво, для захисту прав користування та розпорядження такою земельною ділянкою, є вимога про знесення самочинно побудованого нерухомого майна або вимога про визнання права власності на самочинно побудоване майно.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 2 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Сама по собі державна реєстрація не є окремою підставою набуття особою права власності, а є офіційним засвідченням державою набуття особою права власності (пункт 123 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.12.2022 у справі № 914/2350/18 (914/608/20)).

Державна реєстрація права власності не породжує права власності, в силу державної реєстрації право власності не виникає, вона визначає лише момент, з якого право власності виникає, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності.

Факт набуття права власності має передувати державній реєстрації, оскільки юридичний зміст державної реєстрації полягає у визнанні і підтвердженні державою цього факту.

Реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила самочинне будівництво, у силу наведених вище положень законодавства та приписів частини другої статті 376 Цивільного кодексу України не змінює правовий режим такого будівництва як самочинного з метою застосування, зокрема, положень частини четвертої цієї статті.

Оскільки положення статті 376 Цивільного кодексу України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею, реєстрація права власності на самочинно побудоване нерухоме майно за особою власником земельної ділянки у будь-який інший спосіб, окрім визначеного цією статтею (тобто на підставі судового рішення про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно за власником земельної ділянки), також не змінює правовий режим самочинного будівництва. За вказаних обставин особа власник земельної ділянки не набуває право власності на самочинно побудоване нерухоме майно.

Якщо право власності на об`єкт самочинного будівництва зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (далі Державний реєстр прав), у разі задоволення позовної вимоги про знесення об`єкта самочинного будівництва суд у мотивувальній частині рішення повинен надати належну оцінку законності такої державної реєстрації.

Якщо суд дійде висновку про незаконність державної реєстрації права власності на об`єкт самочинного будівництва, таке судове рішення є підставою для закриття розділу Державного реєстру прав та реєстраційної справи з огляду на положення пункту 5 частини першої статті 14 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (розділ Державного реєстру прав та реєстраційна справа закриваються в разі набрання законної сили судовим рішенням, яким скасовується рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, на підставі якого відкрито відповідний розділ).

У випадку задоволення однієї із зазначених вище вимог юридична доля самочинно побудованого майна (спірного об`єкта нерухомості) буде вирішена у встановленому законом порядку. Разом із цим буде відновлено стан єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна. Натомість заявлена позивачем у цій справі вимога зазначеного не забезпечує.

У категорії справ, за обставинами яких певна особа неправомірно зареєструвала право власності на самочинно побудоване майно, неналежною є як вимога про скасування рішення (запису) про реєстрацію права власності, так і вимога про припинення права власності

До аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постановах від 15.11.23 р. у справі № 916/1174/22.

Суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Такий висновок сформульований, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 року у справі № 925/1265/16 (провадження № 12-158гс18, пункт 5.6).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина перша, третя статті 13 ЦПК України).

Таким чином, ані позовна вимога про припинення права власності, ані позовна вимога про скасування державної реєстрації права власності не відповідають належному способу захисту у цій справі.

Одночасно, обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Такий висновок сформульований, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.01.21р. року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.21).

За таких обставин, судова колегія констатує, що місцевий господарський суд, вирішуючи спір у справі № 904/2688/24, дійшов обґрунтованого висновку про те, що прокурором обрано неналежний спосіб захисту своїх прав, тому у задоволенні позову слід відмовити з цих підстав.

Крім цього, апеляційний суд наголошує, що прокурором не подано до матеріалів справи належних та допустимих доказів, які-б підтверджували відсутність спірного нерухомого майна за адресою: м. Дніпро, вул. Шинна, 21-а.

В обгрунтування відсутності цього майна прокурор посилається на акт обстеження земельної ділянки від 13.06.24р. № 13/06/24-К, складений Інспекцією з Державного контролю за використанням та охороною земель Дніпровської міської ради, проте згідно актом обстеження земельної ділянки від 21.09.23р. № 21/09/23-К/2 на земельній ділянці за адресою: м. Дніпро, вул. Шинна, 21-а знаходяться будівлі автостоянки ТОВ "Нове Будівництво 2019".

Також, згідно з матеріалами справи, належна ТОВ Ренова-Д автостоянка знаходиться за адресою: м. Дніпро, вул. Шинна, 21, а в матеріалах справи відсутні докази того, що вказані земельні ділянки є однією і тією ж земельною ділянкою, чи накладаються одна на іншу.

Водночас, під час апеляційного розгляду справи судовою колегією було виявлено порушення судом першої інстанції норм процесуального права, а саме судом було розглянуто цей спір за правилами спрощеного позовного провадження (без виклику сторін), натомість, на переконання колегії суддів, цей спір підлягає розгляду за правилами загального позовного провадження.

Так, ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 24.06.2024 р. відкрите провадження у справі № 904/2688/24 за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) учасників за наявними в матеріалах справи документами.

Частиною 1 ст. 247 ГПК України унормовано, що у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.

Згідно з частиною п`ятою статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

З ухвали Господарського суду Дніпропетровської області від 24.06.2024 р. вбачається, що рішення про розгляд справи в порядку спрощеного провадження суд першої інстанції мотивує тим, що ціна позову у даній справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тобто суд визначив цю справу малозначною за п. 1 ч. 5 ст. 12 ГПК України.

Проте, судова колегія звертає увагу, що у цій справі заявлені вимоги немайнового характеру про припинення права володіння нерухомим майном та скасування державної реєстрації права власності на це нерухоме майно із закриттям розділу у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи на об`єкт нерухомого майна, що не підпадає під критерії малозначної справи за ознакою ціни позову.

Поряд з цим варто зазначити, що суд може розглянути справу в порядку спрощеного провадження на підставі ч. 2 ст. 247 ГПК України, згідно з якою у порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції господарського суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

Тобто, до справ, передбачених в ч. 2 ст. 247 ГПК України, відносяться справи щодо яких немає підстав для визнання їх малозначними (справами незначної складності) відповідно до п.п. 1, 2 ч. 5 ст. 12 ГПК України; які одночасно не належать до переліку справ, що підлягають розгляду виключно у загальному позовному провадженні відповідно до ч. 4 ст. 247 ГПК України.

Зазначені справи за загальним правилом розглядаються в порядку загального позовного провадження, проте суд із врахуванням критеріїв, установлених ч. 3 ст. 247 ГПК України, може прийняти рішення про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження.

При цьому, з огляду на приписи статей 249, 250 ГПК України таке рішення суд приймає лише за наявності клопотання позивача.

Більше того, виходячи з аналізу частин п`ятої та шостої статті 252 Господарського процесуального кодексу України, суд не може здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявності клопотання будь-якої із сторін про інше.

Відповідна позиція Верховного Суду є сталою та викладена у низці постанов, зокрема від 21.02.2024 у справі № 910/1235/22, від 10.10.2024 у справі № 910/14990/23.

З огляду на викладене, враховуючи, що в матеріалах справи відсутнє клопотання прокурора та позивача про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції помилково відніс цю справу до малозначних, натомість ця справа мала бути розглянута за правилами загального позовного провадження.

Як встановлено ч. 4 ст. 269, п. 7 ч. 3 ст. 277 ГПК України, порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження.

За таких обставин, у зв`язку з порушенням судом першої інстанції норм процесуального права, судова колегія вважає, що рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 04.09.2024 р. у цій справі підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог з підстав, викладених у тексті цієї постанови.

Згідно зі ст. 129 ГПК України, виходячи з результатів розгляду апеляційної скарги, судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 7 267,20 грн слід покласти на апелянта.

З підстав наведеного та керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 04.09.2024 р. у справі № 904/2688/24 задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 04.09.2024 р. у справі № 904/2688/24 скасувати.

Ухвалити нове рішення.

В задоволенні позовних вимог керівника прокуратури відмовити.

Скасувати заходи забезпечення позову, застосовані ухвалою суду від 18.07.24р.

Судовий збір, сплачений за подання апеляційної скарги, покласти на Дніпропетровську обласну прокуратуру.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повна постанова складена та підписана 22.05.2025 року.

Головуючий суддя А.Є. Чередко

Суддя В.Ф. Мороз

Суддя О.Г. Іванов