Постанова

від 13.05.2025 по справі 904/624/19

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.05.2025 року м. Дніпро Справа № 904/624/19 (904/1699/24)

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Чередка А.Є. (доповідач)

суддів: Мороза В.Ф., Іванова О.Г.,

при секретарі судового засідання: Ліпинському М.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Акціонерного товариства комерційний банк "ПРИВАТБАНК"

на рішення Господарського суду Дніпропетровської області (суддя Соловйова А.Є.) від 13.08.2024 р. у справі № 904/624/19 (904/1699/24)

за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ІНГОССТРАХ", м. Дніпро

до відповідача-1: Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕФЕКТІНВЕСТ-2015", м. Дніпро

відповідача-2: Акціонерного товариства комерційний банк "ПРИВАТБАНК", м. Київ

про визнання недійсними пунктів кредитного договору, -

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2024р. Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "ІНГОССТРАХ" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до відповідача-1 Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕФЕКТІНВЕСТ-2015", відповідача-2 Акціонерного товариства комерційний банк "ПРИВАТБАНК" про визнання недійсними пунктів кредитного договору, в якому позивач просив суд:

1. Визнати частково недійсним договір №DNHSLKI03017 (з усіма змінами та доповненнями) укладений 04.01.2013 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ЕФЕКТІНВЕСТ-2015" (ідентифікаційний код юридичної особи: 34903257, місцезнаходження: 49094, Дніпропетровська обл., місто Дніпро, вулиця Набережна Перемоги, будинок 32) та Публічним акціонерним товариством Комерційний банк "Приватбанк", правонаступником якого є Акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк" (ідентифікаційний код юридичної особи: 14360570, місцезнаходження: вул. Грушевського, 1д, м. Київ, 0І001) в частині сплати винагороди за користування кредитом, зокрема:

- пункт А. 12. з урахуванням змін, внесених додатковими угодами - повністю;

- пункт 1.1. в частині винагороди;

- пункт 2.2.5. в частині винагороди відповідно до п. 4.7.;

- пункт 2.2.6. в частині винагороди;

- пункт 2.4.1. в частині винагороди за користування кредитом;

- пункт 4.7. з урахуванням змін, внесених додатковими угодами - повністю;

- пункт 4.8. в частині винагороди;

- пункт 4.9. в частині винагороди;

- пункт 4.10. в частині винагороди;

- пункт 4.14. в частині винагороди;

- пункт 5.1. в частині винагороди відповідно до п. 4.7.;

- пункт 5.7. в частині винагороди.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕФЕКТІНВЕСТ-2015" (ідентифікаційний код юридичної особи: 34903257, місцезнаходження: 49094, Дніпропетровська обл., місто Дніпро, вулиця Набережна Перемоги, будинок 32) та Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" (ідентифікаційний код юридичної особи: 14360570, місцезнаходження: вул. Грушевського, 1д, м. Київ, 01001) витрати за подання цього позову.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 22.04.2024 прийнято позовну заяву до розгляду в межах справи № 904/624/19 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕФЕКТІНВЕСТ-2015" та відкрито провадження у справі, ухвалено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 13.08.2024 р. у справі № 904/624/19 (904/1699/24):

- позовну заяву Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ІНГОССТРАХ" до відповідача-1 Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕФЕКТІНВЕСТ-2015", відповідача-2 Акціонерного товариства комерційний банк "ПРИВАТБАНК" про визнання недійсними пунктів кредитного договору - задоволено;

- визнано частково недійсним договір №(з усіма змінами та доповненнями) укладений 04.01.2013 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ЕФЕКТІНВЕСТ-2015" та Публічним акціонерним товариством Комерційний банк "Приватбанк", правонаступником якого є Акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк" в частині сплати винагороди за користування кредитом, зокрема:

- пункт А. 12. з урахуванням змін, внесених додатковими угодами - повністю;

- пункт 1.1. в частині винагороди;

- пункт 2.2.5. в частині винагороди відповідно до п. 4.7.;

- пункт 2.2.6. в частині винагороди;

- пункт 2.4.1. в частині винагороди за користування кредитом;

- пункт 4.7. з урахуванням змін, внесених додатковими угодами - повністю;

- пункт 4.8. в частині винагороди;

- пункт 4.9. в частині винагороди;

- пункт 4.10. в частині винагороди;

- пункт 4.14. в частині винагороди;

- пункт 5.1. в частині винагороди відповідно до п. 4.7.;

- пункт 5.7. в частині винагороди;

- стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕФЕКТІНВЕСТ-2015" на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ІНГОССТРАХ" 1 514,00 грн - судового збору;

- стягнуто з Акціонерного товариства комерційний банк "ПРИВАТБАНК" на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ІНГОССТРАХ" 1 514,00 грн - судового збору.

Не погодившись із цим рішенням господарського суду, до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернулося Акціонерне товариство комерційний банк "ПРИВАТБАНК", в якій просить скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 13.08.2024 року у справі № 904/624/19 (904/1699/24) та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовної заяви ПрАТ "СК "ІНГОССТРАХ" до ТОВ "ЕФЕКТІНВЕСТ-2015", АТ КБ "ПРИВАТБАНК" про визнання недійсними пунктів кредитного договору відмовити у повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт, зокрема, зазначає наступне:

- вважає, що судом першої інстанції не було враховано, що винагорода, передбачена п. 4.7. кредитного договору є інструментом, за допомогою якого коригується фінансовий результат банку від операцій з надання коштів в кредит з метою не доведення даних операцій до збиткових;

- на думку апелянта визначена пунктом 4.7. кредитного договору винагорода не може ототожнюватись із змінюваною відсотковою ставкою (стаття 1056-1 Цивільного кодексу України), оскільки має зовсім іншу природу та фактичну й економічну менту, що не було враховано судом першої інстанції;

- не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо фраудаторності оспорюваних положень договору, в обґрунтування чого вказує на те, що судом не наводяться жодні факти зловживання правом з нелегітимною метою невиконання грошових зобов`язань перед конкретним кредитором, що є основоположним для кваліфікації і розуміння правочину як вчиненого на зло. Крім цього звертає увагу, що економічна модель винагороди, яка закладена в п. 4.7. кредитного договору, погоджувалась сторонами під час укладення договору 04.01.2013 року, тобто задовго до існування будь-яких інших зобов`язань у боржника.

Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "ІНГОССТРАХ" подано до Центрального апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу, у відповідності до якого позивач заперечує проти її задоволення і просить рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 13.08.2024 р. у справі № 904/624/19 (904/1699/24) залишити без змін.

В обґрунтування своїх заперечень проти доводів апеляційної скарги позивач, зокрема, зазначає наступне:

- не погоджується з доводами апелянта про відповідність оспорюваних положень кредитного договору положенню статті 1056-1 Цивільного кодексу України, зазначаючи, що саме використання процентної ставки за використання кредитних коштів є прозорим і зрозумілим мірилом вартості кредиту. В підтвердження такої позиції позивач покликається на висновок Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, викладений в ухвалі від 20.02.2020 у справі № 910/4518/16;

- щодо фраудаторності оспорюваних положень договору позивач вказує на те, що грошові вимоги позивача ґрунтуються на договорі про відступлення права вимоги від 06.07.2016, при цьому звертає увагу на те, що пункти кредитного договору неодноразово змінювалися та доповнювалися, зокрема договорами про внесення змін від 22.10.2015 та від 25.07.2016. Вважає, що недобросовісність ТОВ "ЕФЕКТІНВЕСТ-2015" полягає у вчиненні економічно необґрунтованого правочину, що було досліджено судом першої інстанції та надано цьому правочину відповідну оцінку.

Ліквідатором Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕФЕКТІНВЕСТ-2015" подано до Центрального апеляційного господарського суду пояснення на апеляційну скаргу, у відповідності до якого ліквідатор підтримує у повному обсязі доводи Акціонерного товариства комерційний банк "ПРИВАТБАНК", викладені в апеляційній скарзі, просить апеляційну скаргу задовольнити, рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 13.08.2024 р. у справі № 904/624/19 (904/1699/24) скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Акціонерним товариством комерційним банком "ПРИВАТБАНК" подано до Центрального апеляційного господарського суду додаткові пояснення, в яких представник апелянта вказує на нелегітимний намір, що на його думку переслідує ПрАТ "СК "ІНГОССТРАХ" в межах цього спору та в цілому у справі про банкрутство ТОВ "ЕФЕКТІНВЕСТ-2015", що спрямоване на протидію ліквідатору та Банку, як кредитору, щодо наповнення ліквідаційної маси.

Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "ІНГОССТРАХ" подано до Центрального апеляційного господарського суду додаткові пояснення, в яких позивач заперечує проти доводів апелянта, викладених в додаткових поясненнях останнього, щодо нелегітимності намірів позивача в межах цього спору та в цілому у справі про банкрутство ТОВ "ЕФЕКТІНВЕСТ-2015". Натомість позивач вважає, що апелянт намагається узурпувати контроль над процедурою банкрутства в цілях виключно власної комерційної вигоди.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 05.11.2024 р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства комерційний банк "ПРИВАТБАНК" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 13.08.2024 р. у справі № 904/624/19 (904/1699/24), розгляд апеляційної скарги призначено в судове засідання на 11.03.2025 р.

В судовому засіданні 11.03.2025 р. оголошено перерву у справі до 13.05.2025 р.

Представник апелянта в судовому засіданні доводи апеляційної скарги підтримав у повному обсягу та просив її задовольнити.

Представник Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ІНГОССТРАХ" в судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечив, просив залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Товариство з обмеженою відповідальністю "ЕФЕКТІНВЕСТ-2015" правом участі у судовому засіданні не скористалося і не забезпечило явку в судове засідання свого повноважного представника, про час та місце судового засідання було повідомлене апеляційним судом належним чином, що підтверджується матеріалами справи.

Враховуючи вищенаведене, а також те, що явка представників учасників справи в судове засідання апеляційним судом не визнавалася обов`язковою, а неявка представників учасників справи не перешкоджає розгляду справи, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу по суті у відсутності представника відповідача-1.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників апелянта та відповідача-2, дослідивши матеріали справи, судова колегія дійшла висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 10.07.2019 відкрито провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕФЕКТІНВЕСТ-2015" (надалі - Відповідач-1, Боржник).

Визнано грошові вимоги Акціонерного товариства Комерційний банк "ПРИВАТБАНК" (надалі Відповідач-2), до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕФЕКТІНВЕСТ-2015" на загальну суму 15 547 354,12 грн - 4 черга задоволення та на суму 19 210,00 грн (судовий збір) - 1 черга задоволення.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 10.09.2019 визнано грошові вимоги Акціонерного товариства Комерційний банк "ПРИВАТБАНК" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕФЕКТІНВЕСТ-2015" на суму 3 842,00 грн - 1 черга задоволення вимог кредиторів, на суму 10 820 199,14 грн - 4 черга задоволення вимог кредиторів, з яких станом на теперішній час додаткові конкурсні вимоги, які не визнані Господарським судом Дніпропетровської області складають суму у розмірі 10 820 199,14 грн:

- 6 521 684,50 грн - заборгованість за процентами;

- 4 298 514,64 грн - заборгованість за винагородою.

Ухвалою суду від 01.10.2020 було визнано грошові вимоги Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ІНГОССТРАХ" (надалі - Позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕФЕКТІНВЕСТ-2015" на суму 4 204,00 грн (судовий збір) - 1 черга задоволення вимог кредиторів, на суму 1 000 000,00 грн - 4 черга задоволення вимог кредиторів (без права вирішального голосу на зборах та комітеті кредиторів). Таким чином, ПРАТ СК "ІНГОССТРАХ" є кредитором у справі № 904/624/19 про банкрутство ТОВ "ЕФЕКТІНВЕСТ-2015".

Між Публічним акціонерним товариством комерційний банк "ПРИВАТБАНК" та Товариством з обмеженою відповідальністю "ЕФЕКТІНВЕСТ-2015" укладено Кредитний Договір № DNHSLKI03017 від 04.01.13 (далі - Кредитний договір).

Відповідно до п.п. А1., А2, 1.1., 2.1.2 якого АТ КБ "ПриватБанк" за наявності вільних грошових коштів зобов`язався надати ТОВ "Ефектінвест-2015" кредит у вигляді відновлюваної кредитної лінії з лімітом 1 641 833,20 гривень на поповнення обігових коштів.

Пунктом А.6. Кредитного договору передбачено, що за користування кредитом ТОВ "Ефектінвест-2015" сплачує проценти у розмірі 11 (одинадцять) % річних. У випадку не виконання та/або неналежного виконання ТОВ "Ефектінвест-2015" зобов`язань, передбачених п. 2.2.13 цього Договору, Банк збільшує процентну ставку на 5 (п`ять) % річних за кожен випадок невиконання та/або неналежного виконання. При цьому Банк направляє ТОВ "Ефектінвест-2015" письмове повідомлення із зазначенням підстави - порушення зобов`язань, передбачених п. 2.2.13. цього Договору та дати початку нарахування підвищених процентів. За умови відновлення виконання ТОВ "Ефектінвест-2015" зобов`язань, передбачених п. 2.2.13. цього Договору, ТОВ "Ефектінвест-2015" за користування кредитом сплачує проценти у розмірі 11 (одинадцять) % річних. При цьому Банк направляє письмове повідомлення ТОВ "Ефектінвест-2015" із зазначенням процентної ставки у розмірі 11 (одинадцять) % річних та дати початку їх нарахування.

Пунктом А.12. Кредитного договору передбачено, що ТОВ "Ефектінвест-2015" сплачує Банку винагороду за користування кредитом. Розмір винагороди розраховуються за формулою, наведеною у п. 4.7. цього Договору.

Пунктом 2.2.5. Кредитного договору передбачено, що ТОВ "Ефектінвест-2015" зобов`язується сплатити Банку винагороду відповідно до п.п. 2.3.5, 4.4., 4.5., 4.6., 4.7., 4.14. цього Договору.

Пунктом 2.41. Кредитного договору передбачено, що ТОВ "Ефектінвест-2015" має право за узгодженням з Банком здійснити дострокове (як повне так і часткове) погашення кредиту. При цьому ТОВ "Ефектінвест-2015" зобов`язаний одночасно сплатити Банку суму процентів відповідно до п. 4.1., 4.2. цього Договору, суму винагороди відповідно до п.п. 2.3.5.,4.4., 4.5., 4.6., 4.7., 4.14. цього Договору, неустойку (штраф, пеню), у випадку якщо на момент дострокового погашення кредиту (частини кредиту) у Банку виникли підстави для стягнення неустойки згідно з п.п. 5.1, 5.2, 5.3. цього Договору, а також інші платежі за цим Договором. Черговість погашення заборгованості зазначена у п. 4.10 цього Договору.

Винагорода за користування кредитом розраховується на дату, передбачену п. 1.2. цього Договору для остаточного повернення кредитних коштів у день дострокового повного виконання зобов`язань за цим Договором або у день повного фактичного виконання зобов`язань за цим Договором.

У випадку дострокового повного погашення зобов`язань за Договором (кредиту, процентів, винагороди за користування кредитом) подальший розрахунок винагороди за користування кредитом відбувається згідно зазначеною формулою, де подальші обороти, після повного погашення зобов`язань розглядаються, як початкові, "п" та "і" отримують нові первинні значення. Сплата винагороди за користування кредитом здійснюється в українській гривні.

Сума винагороди за користування кредитом сплачується понад суму процентів, що належить до сплати згідно з цим Договором, у строк, встановлений п. 1.2. цього Договору, або у день дострокового повного виконання зобов`язань за цим Договором. У випадку не сплати винагороди за користування кредитом у зазначений термін винагорода вважається простроченою.

Відповідно до п. 4.8. Кредитного договору у випадку, якщо дата погашення кредиту та/або сплати процентів за користування кредитом, винагороди, неустойки згідно з цим договором припадає на вихідний або святковий день, зазначені платежі повинні бути здійснені у банківський день, що передує вихідному або святковому дню...

Пунктом 4.9. Кредитного договору передбачено, що погашення винагороди здійснюється за цим Договором у гривні відповідно до умов цього Договору.

Згідно з п. 4.10. Кредитного договору зобов`язання за цим Договором виконуються у такій послідовності:... далі - простроченої винагороди, далі - винагороди...

У випадку не сплати винагороди, процентів у відповідні їм дати сплати, визначені у цьому Договорі вони вважаються простроченими ...

Пунктом 4.14. Кредитного договору передбачено, що у випадку здійснення договірного списання коштів у межах сум, що підлягають сплаті Банку за цим договором згідно з п.п. 2.2.6, 2.3.5 цього договору, Позичальник сплачує Банку винагороду у сумі та у терміни, встановлені тарифами Банку на момент оплати.

Відповідно до п. 5.1. Кредитного договору у випадку порушення Позичальником будь-якого із зобов`язань зі сплати, зокрема винагороди, передбаченої п.п. 2.2.5, 4.4., 4.5., 4.6., 4.7. цього Договору, Позичальник сплачує Банку пеню у розмірі, визначеному в цьому договорі.

Пунктом 5.7. Кредитного договору передбачено, що терміни позовної давності по вимогах про стягнення кредиту, процентів за користування кредитом, винагороди, неустойки - пені, штрафів за цим договором встановлюється сторонами тривалістю 15 років.

04.02.2013 АТ КБ "ПРИВАТБАНК" та ТОВ "Ефектінвест-2015" уклали Договір про внесення змін № 1 до Кредитного договору № DNHSLKI03017 від 04.01.13. Відповідно до п. 1 сторони домовилися внести зміни та доповнення в Кредитний договір № DNHSLKI03017 від 04.01.13, шляхом викладення змісту тексту цього договору в новій редакції.

22.10.2015 АТ КБ "ПРИВАТБАНК" та ТОВ "Ефектінвест-2015" уклали Договір про внесення змін № 3 до Кредитного договору № DNHSLKI03017 від 04.01.13. Відповідно до п. 1 сторони домовилися внести зміни та доповнення в Кредитний договір № DNHSLKI03017 від 04.01.13, шляхом викладення змісту тексту цього договору в новій редакції.

Відповідно до п. 4.7. Кредитного договору № DNHSLKI03017 від 04.01.13 (в редакції договору про внесення змін від 25.07.2016) позичальник сплачує банку винагороду за користування кредитом у розмірі згідно з визначеною цим пунктом договору формули.

З метою надання оцінки праву позивача звертатися до суду з цим позовом суд першої інстанції послався на правову позицію, викладену у Постанові Верховного суду від 28.11.2019 по справі № 910/8357/18, згідно з якою:

"Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці. Це підтверджується висновками, що містяться в постановах Верховного Суду України від 25.12.2013 у справі № 6-78цс13, від 11.05.2016 у справі № 6-806цс16 тощо.

Отже правом оспорювати правочин ЦК України наділяє не лише сторону (сторони) правочину, але й інших, третіх осіб, що не є сторонами правочину, визначаючи статус таких осіб як "заінтересовані особи".

Тому, в кожній справі про визнання правочину недійсним суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання правочину недійсним і настання певних юридичних наслідків.

Суд наголошує, що визначальну роль у процедурі банкрутства відіграє дотримання принципу конкурсного імунітету кредиторів, який спрямований на попередження та усунення будь-яких переваг одних кредиторів на шкоду інших. Важливе значення у дотриманні цього принципу має формування конкурсної маси, її реалізація та задоволення вимог кредиторів в установленій законом черговості.

З огляду на те, що позивач та Відповідач 1 є кредиторами у справі № 911/1152/18 про банкрутство ТОВ "Євроальянс Ріалті", результати розгляду позову у даній справі мають безпосередній вплив на права та інтереси АТ "Сбербанк", оскільки результат прийнятого рішення у цій справі безпосередньо впливає на формування конкурсної маси боржника, а отже, і розміру задоволення вимог кредиторів.".

Отже, місцевий господарський суд виснував, що ПрАТ "СК "ІНГОССТРАХ" є конкурсним кредитором ТОВ "ЕФЕКТІНВЕСТ-2015", а тому є заінтересованою особою стосовно Кредитного договору, у зв`язку з чим має право звернутись з позовом про визнання недійсними пунктів кредитного договору, що впливає на формування конкурсної маси та її реалізації і задоволення вимог кредиторів в установленій законом черговості, з наступних підстав.

Оскаржуване рішення місцевого господарського суду про задоволення позову та визнання частково недійсним кредитного договору в частині сплати винагороди за кредитом мотивоване тим, що:

- у даному випадку винагорода за користування кредитом за формулою, яка міститься в оспорюваному Кредитному договорі та залежить від коефіцієнта зміни курсу гривні до долара США, не відповідає вимогам змінюваної процентної ставки;

- зазначена формула має значну кількість змінних величин, з яких неможливо визначити суму або відсоток, які мають бути в подальшому сплачені та фактичну кінцеву сукупну вартість кредиту;

- формула нарахування винагороди не визначає максимальний розмір збільшення процентної ставки, що не відповідає ч. 6 ст. 1056-1 ЦК України;

- формула, по якій нарахована винагорода, передбачає її розрахунок з урахуванням і процентів, і різниці між сплаченими і несплаченими коштами;

- сума винагороди за користування кредитом значна та договором не визначено, за які саме послуги банку встановлена винагорода, оскільки кредитним договором передбачено, що саме за користування кредитом боржник вже сплачує річні відсотки.

Проте колегія суддів апеляційного суду не погоджується з такими висновками місцевого господарського суду, з огляду на наступне.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України, зокрема є, договори та інші правочини.

Частинами 1, 2, 4 статті 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Отже, встановлення взаємопогоджених дій декількох осіб, які мають єдину мету, спрямовану на набуття, зміну або припинення певних цивільних прав чи виконання певних обов`язків, є ознаками вчинення єдиного правочину такими особами. Поведінка сторін має засвідчувати єдність їх волі до настання відповідних правових наслідків. Багатосторонні правочини можуть оформлюватися договорами у письмовій формі як єдиними письмовими документами або укладатися шляхом взаємного обміну листами (повідомленнями, телеграмами), прийняттям до виконання зобов`язань чи фактичним учиненням взаємнопогоджених дій, спрямованих на набуття певних прав (виконання певних обов`язків) його сторонами.

Стаття 204 Цивільного кодексу України унормовує презумпцію правомірності правочину, а саме - правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом, або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до положень статті 16 ЦК України, визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів, а загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачені статтею 215 ЦК України.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

За частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (ч. 1). Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (ч. 2). Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ч. 3). Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (ч. 4). Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 5). Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей (ч. 6).

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Частинами другою, третьою статті 215 ЦК України передбачено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.09.2022 у справі № 910/16579/20 викладено правовий висновок: порушення загальних засад цивільного законодавства (засад справедливості, добросовісності та розумності), визначених імперативно пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК України, які мають наслідком вихід учасниками правочину за межі здійснення цивільних прав, наданих договором чи актами цивільного законодавства, з наміром завдати шкоди іншій особі (частина третя статті 13 ЦК України) може бути самостійною підставою недійсності правочину.

Водночас статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ч. 1 ст. 180 ГК України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, які погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства.

Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Частиною 1 ст. 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

За своєю правовою природою кредитний договір є окремим видом цивільно-правових договорів, який визначає взаємні зобов`язання і відповідальність між комерційним банком і клієнтом з метою одержання останнім кредиту. Кредитний договір є консенсуальним, оплатним та двостороннім. Предметом кредитного договору є грошові кошти (кредит) в будь-якій валюті. Кредитний договір вважається укладеним з моменту досягнення згоди по всім істотним умовам договору.

З матеріалів справи вбачається, що між Публічним акціонерним товариством комерційний банк "ПРИВАТБАНК", як позикодавцем, та Товариством з обмеженою відповідальністю "ЕФЕКТІНВЕСТ-2015", як позичальником, укладено Кредитний Договір №від 04.01.2013, в пункті 4.7 якого сторони узгодили, що позичальник сплачує банку винагороду за користування кредитом у розмірі згідно з визначеним цим пунктом формули.

Згодом між сторонами були підписана додаткова угода від 25.07.2016 до вказаного кредитного договору, якою, зокрема, сторони змінили формулу розрахунку винагороди, передбаченої в пункті 4.7 цього договору.

Судова колегія звертає увагу, що матеріали справи не містять жодних доказів заявлення боржником заперечень щодо викладених у п. 4.7 вказаного кредитного договору умов оплати за встановленою формулою як при укладенні кредитного договору, так і при підписанні додаткової угоди від 25.07.2016, якою змінювалася формула розрахунку винагороди. Відсутні в матеріалах справи і докази порушення боржником питання про зміну умов договору, які б свідчили про незгоду боржника із викладеною в договорі формулою нарахування винагороди.

Таким чином, судова колегія вважає, що сторони (банк та позичальник) погодили умови договору щодо сплати винагороди та встановили відповідні зобов`язання з урахуванням загальних принципів цивільного законодавства.

Відповідно до положень ст. 526 ЦК України, ст. ст. 193, 198 ГК України, зобов`язання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до умов і порядку укладеного між сторонами договору та згідно з вимогами закону, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 ст. 629 ЦК України унормована обов`язковість договору для виконання сторонами.

Верховний Суд у складі суддів судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду в постанові від 25.05.2022 у справі № 904/5314/20, вирішуючи питання щодо правової природи винагороди за користування кредитом за погодженою позичальником та банком (АТ КБ "ПриватБанк") у договорі формулою, дійшов висновку, що винагорода банку за надані послуги має компенсаційний характер і її призначення полягає у тому, щоб покрити витрати банку, понесені ним у зв`язку з наданням кредиту. Це є безперечно дохід банку від проведення своєї банківської діяльності і поняття винагороди банку відсутнє у договірному законодавстві, внаслідок чого правова природа такої винагороди залежить від індивідуальної правової регламентації кожного банку.

Водночас як у справі № 904/2073/19, так і у справі № 904/5748/18 Верховний Суд дійшов аналогічних висновків про те, що передбачену кредитним договором винагороду за користування кредитом не можна ототожнювати із змінюваною процентною ставкою, що визначена ст. 1056-1 ЦК України.

Таким чином, судова колегія вважає, що місцевий господарський суд помилково застосував до спірних правовідносин статтю 1056-1 ЦК України, мотивуючи підстави визнання недійсними окремих пунктів кредитного договору щодо встановлення винагороди, зокрема тим, що формула нарахування винагороди не відповідає ч. 6 вказаної статті.

Щодо фраудаторності оспорюваних положень кредитного договору, про що зазначено судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні, судова колегія зазначає таке.

Фраудаторні правочини у цивілістичній доктрині - це правочини, які вчиняються сторонами з порушенням принципів доброчесності та з метою приховування боржником своїх активів від звернення на них стягнення окремими кредиторами за зобов`язаннями боржника, завдаючи тим самим шкоди цьому кредитору.

У Цивільному Кодексі України немає окремого визначення фраудаторних правочинів, їх ідентифікація досягається через застосування принципів (загальних засад) цивільного законодавства та меж здійснення цивільних прав. Спільною ознакою таких правочинів є вчинення сторонами дій з виведення майна боржника на третіх осіб з метою унеможливлення виконання боржником своїх зобов`язань перед кредиторами та з порушенням принципу добросовісності поведінки сторони у цивільних правовідносинах.

Добросовісність є однією з основоположних засад цивільного законодавства та імперативним принципом щодо дій усіх учасників цивільних правовідносин (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Добросовісність - це відповідність дій учасників цивільних правовідносин певному стандарту поведінки, який характеризується чесністю, відкритістю, повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Тобто, цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, що відповідатиме зазначеним критеріям та уявленням про честь і совість.

Частиною третьою статті 13 ЦК України визначено, що не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Зловживання правом - це особливий тип правопорушення, яке вчиняється правомочною особою при здійсненні нею належного їй права, пов`язаний з використанням недозволених конкретних форм у межах дозволеного їй законом загального типу поведінки.

Формулювання "зловживання правом" передбачає у собі певну суперечність. Так, особа, яка користується власним правом, має дозвіл на певну поведінку, а якщо її дія не дозволена, то саме тому відбувається вихід за межі свого права (дія без права). Такі випадки трапляються, якщо особа діє недобросовісно, всупереч меті наданого їй права.

Зловживання правом і використання приватноправового інструментарію всупереч його призначенню проявляється у тому, що: 1) особа (особи) "використовувала/використовували право на зло"; 2) наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки є певним станом, у який потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які "потерпають" від зловживання нею правом, або не перебувають); 3) враховується правовий статус особи/осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а й про обсяг прав інших учасників цих правовідносин і порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах, або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин) (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 11 листопада 2021 року у справі № 910/8482/18 (910/4866/21), пункти 76.3, 76.5).

У Рішенні від 28 квітня 2021 року № 2-р(II)/2021 у справі за конституційною скаргою Публічного акціонерного товариства акціонерного комерційного банку "Індустріалбанк" щодо відповідності Конституції України (конституційності) частини третьої статті 13, частини третьої статті 16 ЦК України Конституційний Суд України визнав, що зазначені положення ЦК України є конституційними та такими, що не суперечать частині другій статті 58 Конституції України. Оцінюючи домірність припису частини третьої статті 13 ЦК України, Конституційний Суд України констатував, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису частини першої статті 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов`язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Водночас словосполучення "а також зловживання правом в інших формах", що також міститься у частині третій статті 13 цього Кодексу, на думку Конституційного Суду України, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку. Здійснюючи право власності, у тому числі шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства, перебуває у посутньому взаємозв`язку з установленими ЦК України та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення ЦК України або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними. У зв`язку з тим, що частина третя статті 13 та частина третя статті 16 ЦК України мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України дійшов висновку, що ця мета є правомірною (легітимною) (абзаци другий, третій пункту 5.3, пункт 5.4 та абзац другий пункту 8.2 мотивувальної частини цього Рішення).

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 07.09.2022 у справі № 910/16579/20 наголошує на тому, що правочини, які вчиняються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути неправомірною та недобросовісною. Отже, правочин не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення. Відтак, правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними і зводяться до зловживання правом.

Використання особою належного їй суб`єктивного права не для задоволення легітимних інтересів, а з метою заподіяння шкоди іншим учасникам цивільних правовідносин, задля приховування дійсного наміру сторін при вчиненні правочину, є очевидним використанням приватноправового інструментарію всупереч його призначенню та за своєю суттю є "вживанням права на зло". За таких умов недійсність договору як приватноправова категорія є інструментом, який покликаний не допускати, або припиняти порушення цивільних прав та інтересів, або ж їх відновлювати.

Метою доброчесного боржника повинне бути добросовісне виконання всіх своїх зобов`язань, а в разі неможливості такого виконання - надання своєчасного та справедливого задоволення (сатисфакції) прав і правомірних інтересів кредитора.

Договір, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторний договір), може бути як оплатним, так і безоплатним. Він може бути як одностороннім, так і багатостороннім за складом учасників, які об`єднуються спільною метою щодо вчинення юридично значимих дій.

Учинення власником майна правочину на шкоду своїм кредиторам може полягати як у виведенні майна боржника власником на третіх осіб, так і у створенні преференцій у задоволенні вимог певного кредитора на шкоду іншим кредиторам боржника, внаслідок чого виникає ризик незадоволення вимог інших кредиторів.

Судова колегія зауважує, що Кредитний Договір № укладений між сторонами 04.01.2013р., тобто до існування зобов`язань перед іншими кредиторами Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕФЕКТІНВЕСТ-2015", при цьому вже в первинній його редакції містився п. 4.7, яким встановлювалася винагорода за користування кредитом у розмірі згідно з визначеним цим пунктом формули, що унеможливлює трактування пунктів цього договору щодо встановлення винагороди, як фраудаторного правочину.

Крім цього, судова колегія вважає, що наведені судом першої інстанції в обґрунтування оскаржуваного рішення загальні формулювання не містять жодного фактичного підґрунтя. Місцевим господарським судом не наводяться жодні факти зловживання правом з нелегітимною метою невиконання грошових зобов`язань перед конкретним кредитором, що є основоположним для кваліфікації і розуміння правочину як вчиненого на зло.

З урахуванням усього вищенаведеного, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що під час апеляційного розгляду справи доводи апеляційної скарги щодо необґрунтованості рішення суду першої інстанції знайшли своє підтвердження, у зв`язку з чим апеляційна скарга Акціонерного товариства комерційний банк "ПРИВАТБАНК" підлягає задоволенню, рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 13.08.2024р. у цій справі підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Згідно зі ст. 129 ГПК України, виходячи з результатів розгляду апеляційної скарги, судові витрати по сплаті судового збору за подання позову у сумі 3 028,00 грн та за подання апеляційної скарги у сумі 3 633,60 грн слід покласти на позивача у повному обсягу.

З підстав наведеного та керуючись ст.ст. 123, 129, 231, 269, 270, 275-284, 287 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк "ПРИВАТБАНК" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 13.08.2024 р. у справі № 904/624/19 (904/1699/24) - задовольнити.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 13.08.2024 р. у справі № 904/624/19 (904/1699/24) - скасувати.

Ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ІНГОССТРАХ" - відмовити.

Судовий збір, сплачений за подання позову, покласти на Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "ІНГОССТРАХ".

Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ІНГОССТРАХ" на користь Акціонерного товариства комерційний банк "ПРИВАТБАНК" судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги у сумі 3 633,60 грн.

Видачу наказу, на виконання даної постанови, згідно зі ст. 327 Господарського процесуального кодексу України доручити Господарському суду Дніпропетровської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повна постанова складена та підписана 22.05.2025 року.

Головуючий суддя А.Є. Чередко

Суддя В.Ф. Мороз

Суддя О.Г. Іванов