Ухвала

від 14.05.2025 по справі 917/1173/22

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

14 травня 2025 року

м. Київ

cправа № 917/1173/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Рогач Л. І. - головуюча, Краснов Є. В., Мачульський Г. М.,

за участю секретаря судового засідання - Салівонського С. П.,

представників учасників справи:

прокуратури - Зарудяна Н. О.,

відповідача-2 - Біленко Н. О.,

розглядаючи у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції касаційну скаргу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях

на рішення Господарського суду Полтавської області від 05.09.2024

та на постанову Східного апеляційного господарського суду від 17.12.2024

у справі за позовом заступника керівника Полтавської обласної прокуратури в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах: Міністерства освіти і науки України та Полтавської обласної державної адміністрації (Полтавська обласна військова адміністрація)

до фізичної особи-підприємця Косика Олександра Олександровича, Регіонального відділення Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Професійно-технічне училище № 31 м. Полтава,

про визнання договору недійсним та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

Заступник керівника Полтавської обласної прокуратури (далі - Прокурор) в особі органів, уповноважених державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, - Міністерства освіти і науки України (далі - МОН України, позивач-1) та Полтавської обласної державної адміністрації (Полтавської обласної військової адміністрації) (далі - Полтавська ОВА, позивач-2) звернувся до Господарського суду Полтавської області з позовом до фізичної особи-підприємця Косика Олександра Олександровича (далі - ФОП Косик О. О., відповідач-1) та Регіонального відділення Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях (далі - РВ ФДМУ по Полтавській та Сумській областях, відповідач-2), в якому просив (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог):

- визнати недійсним договір оренди від 08.01.2014 № 2/14-Н державного нерухомого майна, що належить до державної власності - нежитлового приміщення площею 22,2 м2, що перебуває на балансі Професійного-технічного училища № 31 м. Полтава (далі - ПТУ № 31, третя особа), укладеного між відповідачами;

- зобов`язати відповідача-1 звільнити та повернути державне нерухоме майно площею 22,2 м2, яке перебуває на балансі ПТУ № 31 м. Полтави та розміщене за адресою: вул. Івана Мазепи, 59 (колишня назва вул. Калініна, 59) м. Полтава, шляхом підписання акта приймання-передачі.

Позовну заяву обґрунтовано тим, що договір оренди від 08.01.2014 не відповідає положенням частини п`ятої статті 63 Закону України «Про освіту», чинного до 27.09.2017, та Закону України від 10.04.1992 № 2269-ХІІ «Про оренду державного та комунального майна», чинного до 31.01.2020, оскільки передане в оренду нерухоме майно, яке є приміщенням державного навчального закладу, не може бути об`єктом оренди з метою його використання в господарській діяльності, тобто не за призначенням, пов`язаним з навчально-виховним процесом, а тому оспорюваний договір підлягає визнанню недійсним на підставі статей 203, 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Право на звернення з цим позовом Прокурор аргументував тим, що після його звернення до позивачів з приводу виявленого порушення, яке полягає у незаконному використанні приміщення навчально-виховного комплексу не за його цільовим призначенням, вони не вжили заходів щодо захисту інтересів держави в судовому порядку.

Рішенням Господарського суду Полтавської області від 19.12.2022 у задоволенні позовних вимог, які визнано обґрунтованими, відмовлено з підстав пропуску позивачами позовної давності, про застосування наслідків спливу якої було заявлено відповідачами.

Постановою Східного апеляційного господарського суду від 03.04.2023 рішення Господарського суду Полтавської області від 19.12.2022 скасоване та ухвалено нове рішення про задоволення позову повністю.

Постановою Верховного Суду від 16.02.2024 постанову Східного апеляційного господарського суду від 03.04.2023 та рішення Господарського суду Полтавської області від 19.12.2022 скасовано; справу передано на новий розгляд до Господарського суду Полтавської області.

Здійснюючи розгляд справи, суди попередніх інстанцій встановили, що листом від 22.10.2013 МОН України повідомило РВ ФДМУ по Полтавській та Сумській областях про надання дозволу на передачу в оренду терміном до одного року приміщення учбової пекарні площею 22,2 м2 (м. Полтава, вул. Калініна, 59), що знаходиться на балансі ПТУ № 31.

РВ ФДМУ по Полтавській та Сумській областях (орендодавець) та ФОП Косик О. О. (орендар) 08.01.2014 уклали договір № 2/14-Н, за умовами пунктів 1.1, 1.2, 1.5, 1.6, 2.1, 8.1 якого орендодавець передав, а орендар прийняв у строкове платне користування державне майно - нежитлове приміщення, реєстровий номер (за даними Єдиного реєстру об`єктів державної власності) 03063099.6.ХРЦЮНБ006. Об`єкт оренди знаходиться за адресою: вул. Калініна, 59, м. Полтава. Об`єкт оренди знаходиться на балансі ПТУ № 31 (далі - балансоутримувач). Майно передано в оренду з метою розміщення суб`єкта господарювання, що діє на основі приватної власності та провадить господарську діяльність з медичної практики (стоматологічний кабінет). Передача об`єкта оренди у користування орендаря здійснюється одночасно з підписанням сторонами договору та оформлюється актом приймання-передачі, який є невід`ємною частиною цього договору. Цей договір укладено строком на 1 рік та діє з 08.01.2014 до 08.01.2015 включно.

Відповідачі 31.01.2015 уклали додаткову угоду № 1 про продовження строку дії договору № 2/14-Н до 08.12.2017 включно; 16.02.2018 відповідачі уклали додаткову угоду № 2, якою строк дії договору № 2/14-Н продовжено до 08.11.2020 включно; за результатами електронного аукціону строк дії договору оренди від 08.01.2014 продовжено до 08.11.2025.

Згідно з витягом з Єдиного державного реєстру об`єктів державної власності власником будівель за адресою: м. Полтава, вул. Івана Мазепи (Калініна), 59, що перебувають на балансі ПТУ № 31, є МОН України.

Відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань серед зареєстрованих видів економічної діяльності ПТУ № 31 є, зокрема, професійно-технічна освіта (основний).

З витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань вбачається, що основним видом діяльності ФОП Косика О. О. є стоматологічна практика (код КВЕД 86.23).

Ухвалюючи судові рішення, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Розглянувши заяви відповідачів про застосування позовної давності до позовних вимог, суди попередніх інстанцій вказали, що надані РВ ФДМУ по Полтавській та Сумській областях листи МОН України від 22.10.2013 № 1/11- 16017 та від 23.12.2014 № 1/11-20161 не свідчать про обізнаність МОН України з умовами договору та непов`язаністю діяльності орендаря з освітньою діяльністю, що відповідно спростовує твердження відповідача, що МОН України знало або могло знати про порушення його прав у зв`язку з нецільовим використанням майна навчального закладу на підставі оспорюваного договору оренди. У свою чергу з наявного в матеріалах справи листа позивача-1 від 29.09.2020 № 1/11-6580 вбачається, що МОН України дізналося про наявність спірного договору оренди лише 14.09.2020 (дата засідання Комісії МОН України). Прокурор звернувся до суду з цим позовом 22.09.2022, тому позовну давність для звернення до суду з цим позовом не пропущено.

РВ ФДМУ по Полтавській та Сумській областях подало до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Господарського суду Полтавської області від 05.09.2024 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 17.12.2024, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Скаржник зазначає, що подає касаційну скаргу на підставі виключного випадку, передбаченого пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), оскільки суди попередніх інстанцій не врахували висновки, викладені у постановах:

- Верховного Суду від 28.11.2023 у справі № 630/832/16-а щодо обрання позивачем способу захисту, який не відповідає змісту правовідносин та не здатний відновити порушені права;

- Великої Палати Верховного Суду від 11.10.2023 у справі № 756/8056/19, від 17.09.2024 у справі № 917/827/22, Верховного Суду від 16.02.2024 у справі № 917/1173/22 щодо того, що наслідком недійсності договору є проведення реституції між сторонами недійсного правочину, а також того, що позивач і відповідач не можуть збігатись, бо у суб`єкта права не може бути спору із самим собою;

- Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16, від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19 щодо того, що позовна давність розпочинається з моменту, коли про порушення прав та інтересів держави дізнався або міг дізнатися орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції в спірних правовідносинах.

Зокрема, скаржник зазначає, що на МОН України як на орган управління покладено обов`язок систематично здійснювати контроль за ефективністю використання і збереження майна, тому МОН України мало об`єктивну можливість довідатися про укладення спірного договору оренди нежитлового приміщення з дня його укладення і передачі приміщення ФОП Косику О. О.

Заслухавши представників учасників справи, що з`явились у судове засідання, проаналізувавши встановлені судами попередніх інстанцій обставини та надавши оцінку доводам, наведеним скаржником у касаційній скарзі, Верховний Суд дійшов висновку про необхідність передати справу на розгляд судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (далі - Палата) на підставі частини першої статті 302 ГПК України, оскільки вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з цієї ж Палати.

Під час касаційного перегляду колегія суддів з`ясувала, що Верховний Суд у складі колегії суддів судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду (Берднік І. С. - головуюча, Зуєв В. А., Міщенко І. С.) у постанові від 10.04.2024 у справі № 910/169/23 за позовом заступника керівника Київської міської прокуратури в інтересах держави в особі Міністерства культури та інформаційної політики України до Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву, Товариства з обмеженою відповідальністю «Візард системні технології», третя особа - Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені І. К. Карпенка-Карого, про визнання недійсним договору та зобов`язання повернути майно розглянув касаційну скаргу на рішення та постанову судів попередніх інстанцій, якими позов задоволено.

Цією постановою Верховний Суд залишив без змін рішення та постанову судів першої та апеляційної інстанцій у справі № 910/169/23. Переглядаючи у касаційному порядку оскаржувані судові рішення, Верховний Суд, здійснюючи перегляд судових рішень попередніх інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги, в якій скаржник також посилався на неправильне застосування судами положень статті 261 ЦК України, погодився з висновками зазначених судів про обґрунтованість позовних вимог, а також про те, що суди попередніх інстанцій обґрунтовано не застосували до спірних правовідносин позовну давність, встановивши з урахуванням встановлених обставин справи та заявлених позовних вимог (визнання недійсним договору оренди від 28.03.2011 № 5811 з урахуванням продовження дії договору додатковою угодою від 27.08.2021 № 5811/04) подання прокурором в інтересах держави в особі Міністерства культури та інформаційної політики України позову в межах позовної давності.

Колегія суддів враховує, що у цій справі (№ 917/1173/22), як і в справі № 910/169/23, йдеться, у тому числі, про те, що, як встановлено судами попередніх інстанцій в обох справах, особою, яка довідалася або могла довідатися про порушення свого права є Міністерство (позивач) як особа, до сфери управління якої належить спірне майно, і саме ця особа, як встановлено судами в обох справах, є тим певним органом, право якого порушено внаслідок укладення договору оренди державного нерухомого майна в контексті вирішення питання щодо початку перебігу позовної давності. Тобто правовідносини у цих справах є подібними і висновки судів, як і доводи касаційних скарг, ґрунтуються, у тому числі, на застосуванні приписів статті 261 ЦК України.

За висновками Великої Палати Верховного Суду, національне законодавство має тлумачитися таким чином, щоб результат тлумачення відповідав принципам справедливості, розумності та узгоджувався з положеннями Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.05.2020 у справі № 815/1226/18 (пункт 80), від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20 (пункт 42), від 13.07.2022 у справі № 199/8324/19).

Тлумачення законодавства судам слід здійснювати системно, враховувати правову природу спірних відносин, загальну спрямованість законодавства та права України в цілому, а результат тлумачення законодавства має бути розумним та справедливим (пункт шостий статті 3 ЦК України). Зокрема, законодавство слід тлумачити у відповідності з розумними цілями регулювання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 05.04.2023 у справі № 911/1278/20 (пункт 7.33).

Статтею 11 ЦК України передбачено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною другою статті 2 ЦК України передбачено, що одним із учасників цивільних відносин є держава Україна, яка згідно зі статтею 170 ЦК України набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Велика Палата Верховного Суду у постановах від 20.11.2018 у справі № 5023/10655/11 (пункти 6.21, 6.22), від 26.02.2019 у справі № 915/478/18 (пункти 4.19, 4.20) виснувала, що держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, зокрема у цивільних (господарських) відносинах, розглядається як поведінка держави у цих відносинах. Тому у відносинах, у які вступає держава (зокрема, цивільних, господарських), органи, через які діє держава, не мають власних прав і обов`язків, але наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних відносинах.

Враховуючи спірні правовідносини, які врегульовані, зокрема Законом України від 10.04.1992 № 2269-ХІІ «Про оренду державного та комунального майна», стороною у цих правовідносинах є держава, а не конкретний орган - МОН України.

Таким чином, зважаючи на те, що об`єктом договору оренди державного нерухомого майна є державне майно, тобто власником майна є держава, а не особисто МОН України, то МОН України при укладенні такого договору діє як уособлюючий орган суб`єкта правовідносин - держави, а тому, відповідно, з такого договору права та обов`язки для самого МОН України не виникають.

У відповідності до частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

На переконання колегії суддів, зважаючи на наведене вище, вирішуючи питання про дотримання позовної давності для звернення до суду з позовом у правовідносинах оренди державного майна, слід враховувати те, коли про порушене право довідалася або могла довідатися саме держава, а не певний, конкретний орган, у даному випадку МОН України (у справі № 910/169/23 - Міністерство культури та інформаційної політики України), з огляду на те, що у даному випадку прав у МОН України внаслідок укладення договору оренди державного майна не виникає, а виникають такі права саме у суб`єкта правовідносин, яким і є держава.

Оскільки Верховний Суд переглядає у касаційному порядку судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги (частина перша статті 300 ГПК України) і питання щодо застосування судами попередніх інстанцій положень статті 261 ЦК України було одним із доводів касаційної скарги у справі № 910/169/23, то, погодившись із висновком судів попередніх інстанцій про подання прокурором в інтересах держави в особі Міністерства культури та інформаційної політики України позову в межах позовної давності, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку про те, що позовну давність не пропущено саме Міністерством культури та інформаційної політики України як конкретним органом, тобто, що строк позовної давності для звернення до суду із позовом у справі № 910/169/23 слід обраховувати від дня, коли довідалося про порушення своїх прав саме Міністерство культури та інформаційної політики України.

Враховуючи мотиви, наведені у цій ухвалі, а також те, що доводами касаційної скарги у цій справі (№ 917/1173/22) є також питання щодо застосування судами попередніх інстанцій положень ЦК України про позовну давність, колегія суддів вважає за необхідне передати цю справу на розгляд Палати, оскільки вважає, що перебіг позовної давності за вимогами про визнання недійсним договору оренди державного майна починається із дня, коли держава, яка і є стороною спірних правовідносин, а не певний орган, довідалася або могла довідатися про порушення своїх прав.

За приписами частини першої статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» основною функцією Верховного Суду як найвищого суду у системі судоустрою є забезпечення сталості та єдності судової практики у порядку та спосіб, визначених процесуальним законом.

Відповідно до частини першої статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, передає справу на розгляд палати, до якої входить така колегія, якщо ця колегія вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з цієї ж палати або у складі такої палати.

Положеннями частин першої, третьої і четвертої статті 303 ГПК України передбачено, що питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи. Питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати може бути вирішене до прийняття постанови судом касаційної інстанції. Про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду суд постановляє ухвалу із викладенням мотивів необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у рішенні, визначеному в частинах першій-четвертій статті 302 цього Кодексу, або із обґрунтуванням підстав, визначених у частинах п`ятій або шостій статті 302 цього Кодексу.

Наведена норма процесуального права зобов`язує колегію суддів у разі необхідності відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з цієї ж палати або у складі такої палати передати справу на розгляд цієї палати. Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права.

З огляду на виконання функцій із забезпечення сталості та єдності судової практики справа № 917/1173/22 підлягає передачі на розгляд Палати згідно із частиною першою статті 302 ГПК України, оскільки колегія суддів вважає за необхідне відступити від висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 10.04.2024 у справі № 910/169/23 щодо того, що початок перебігу позовної давності (у правовідносинах за вимогами про визнання недійсним договору оренди державного майна) обраховується від дня, коли Міністерство культури та інформаційної політики (певний орган) довідалося або могло довідатися про порушення своїх прав. Колегія суддів вважає, що оскільки суб`єктом у спірних правовідносинах є держава, а не конкретно визначений орган, оскільки майно, яке передано в оренду є державним, а не належить цьому конкретному органу, тому у таких правовідносинах визначальним є встановлення моменту, коли про порушення свого права, або про особу, яка його порушила, дізналася саме держава.

Керуючись статтями 234, 302, 303 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Справу № 917/1173/22 передати на розгляд судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.

Головуюча Л. Рогач

Судді Є. Краснов

Г. Мачульський