Рішення

від 22.05.2025 по справі 620/4910/24

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 травня 2025 року Чернігів Справа № 620/4910/24

Чернігівський окружний адміністративний суд під головуванням судді ТкаченкоО.Є., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Господарського суду Чернігівської області, Державної судової адміністрації України, Територіального управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії,

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Господарського суду Чернігівської області, Державної судової адміністрації України, Територіального управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області, в якому з урахуванням уточнення позовних вимог просить:

визнати протиправним нарахування та виплату судді Господарського суду Чернігівської області ОСОБА_1 за період з 01.03.2023 по 30.04.2024 суддівської винагороди, у тому числі, допомоги на оздоровлення, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, у розмірі 2102,00 грн;

зобов`язати Господарський суд Чернігівської області провести нарахування та виплату суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення судді Господарського суду Чернігівської області ОСОБА_1 відповідно до вимог статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів":

- за період з 01.03.2023 по 31.12.2023, виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого на 01.01.2023 складає 2684,00 грн;

- за період з 01.01.2024 по 30.04.2024, виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого на 01.01.2024 складає 3028,00 грн,а також компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати;

зобов`язати Господарський суд Чернігівської області та Державну судову адміністрацію України внести зміни до кошторису, плану асигнувань загального фонду бюджету, плану використання бюджетних коштів, розрахунку фонду заробітної плати тощо Господарського суду Чернігівської області на 2024 рік в частині встановлення посадового окладу судді ОСОБА_1 , виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2024, в розмірі 3028,00 грн;

зобов`язати Державну судову адміністрацію України вжити усі необхідні заходи щодо перерозподілу видатків бюджету для забезпечення виплати судді ОСОБА_1 суддівської винагороди, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2024 , в розмірі 3028,00 грн;

зобов`язати Господарський суд Чернігівської області та Територіальне управління ДСА України у Чернігівській області внести зміни до штатного розпису Господарського суду Чернігівської області на 2024 рік щодо посадового окладу судді ОСОБА_1 , виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2024, в розмірі 3028,00 грн.

Позов мотивовано тим, що всупереч вимог чинного законодавства України Господарський суд Чернігівської області у 2023 та 2024 роках на підставі складеного штатного розпису, затвердженого Територіальним управлінням ДСА України, нараховував та виплачував позивачу суддівську винагороду, у тому числі допомогу на оздоровлення, застосовуючи як розрахункову величину прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі 2102,00 грн, замість 2684,00 у 2023 році та 3028,00 грн у 2024 році. У зв`язку з наведеним, розмір його суддівської винагороди у період з 01.03.2023 по 30.04.2024 не відповідав розміру, встановленому спеціальним законодавством України, що призвело до порушення права позивача на належне матеріальне забезпечення. Також зазначає, що господарський суд Чернігівської області як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня здійснює свої повноваження в межах асигнувань, які ДСА України затвердила у його кошторисі (2023 та 2024 роки), у зв`язку з цим невиплату суддівської винагороди в повному обсязі необхідно також пов`язувати з діяльністю ДСА України як головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення діяльності усіх судів, відповідно як суб`єкта владних повноважень, рішеннями/діями (бездіяльністю) якого також порушуються право особи (судді). Вказує, що чинність зазначених кошторисів та штатного розпису у теперішній редакції порушує його суб`єктивне право, оскільки без внесення відповідних змін в такі правові акти індивідуальної дії, потягне за собою здійснення нарахування та бюджетного асигнування суддівської винагороди позивача у неналежному розмірі і в подальшому. Також наголошує на своєму праві на компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 22.04.2024 позовну заяву через невідповідність вимогам процесуального законодавства залишено без руху з наданням позивачу строку для усунення недоліків.

Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 14.05.2024 повернуто позовну заяву позивачу.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 03.07.2024 задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_1 . Ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 14.05.2024 скасовано. Справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 28.10.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи. Встановлено строки для подання відзиву та відповіді на відзив.

Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 31.03.2025 позовну заяву залишено без руху з наданням позивачу строку для усунення недоліків.

Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 22.04.2025 позовну заяву ОСОБА_1 до Господарського суду Чернігівської області, Державної судової адміністрації України, Територіального управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії залишено без розгляду в частині позовних вимог щодо визнання протиправним нарахування та виплату судді Господарського суду Чернігівської області ОСОБА_1 за період з 01.03.2023 по 31.12.2023 суддівської винагороди, у тому числі, допомоги на оздоровлення, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, у розмірі 2102,00 грн; зобов`язання Господарського суд Чернігівської області провести нарахування та виплату суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення судді Господарського суду Чернігівської області ОСОБА_1 відповідно до вимог статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" за період з 01.03.2023 по 31.12.2023, виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого на 01.01.2023 складає 2684,00 грн.

Ухвалою суду від 22.04.2025 продовжено розгляд справи. Витребувано додаткові докази.

Усі зазначені ухвали суду надіслані відповідачам через систему «Електронний суд» та доставлені до електронних кабінетів, що підтверджується довідками про доставку електронного листа. Відповідно до квитанцій про доставку документів до зареєстрованого Електронного кабінету Користувача ЄСІТС №988914, №988915 та №988916 уточнена позовна заява з додатками доставлена до Державної судової адміністрації, Територіального управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області та Господарського суду Чернігівської області 02.05.024 (а.с. 9394, 9596, 9798).

Представник Господарського суду Чернігівської області подав відзив, зазначив, що вимоги до Господарського суду Чернігівської області щодо внесення змін до штатного розпису на 2024 рік та внесення змін до кошторису, плану асигнувань загального фонду бюджету, плану використання бюджетних коштів тощо є безпідставними, оскільки Господарський суд Чернігівської області є розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня, який у своїй діяльності підпорядкований відповідному головному розпоряднику. Отже, вирішення питання про внесення змін до кошторису, плану асигнувань загального фонду бюджету, плану використання бюджетних коштів тощо не входить до повноважень суду. Судом відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» був розроблений штатний розпис на 2024 рік, який був затверджений Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України у Чернігівській області, штатний розпис був прийняти та затверджений згідно з вимогами діючого на момент прийняття законодавства.

Державна судова адміністрація України та Територіальне управління Державної судової адміністрацій України у Чернігівській області правом для подання відзиву у встановлений судом строк не скористались.

У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами відповідно до частини 6 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд установив наступне.

Указом Президента України «Про призначення суддів» від 18.10.2013 №570/2013 ОСОБА_1 призначено строком на п`ять років на посаду судді Господарського суду Чернігівської області та відповідно до наказу Господарського суду Чернігівської області від 08.11.2013 №147-ос зараховано на посаду судді з 08.11.2013.

Відповідно до розрахункових листів, зокрема, за період з 01.01.2024 по 30.04.2024 позивачу нараховувалась та виплачувалась суддівська винагорода виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня 2024, у розмірі 2102,00 грн.

Вважаючи застосування даного розміру неправомірним, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зважає на таке.

Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Аналіз даної норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади та місцевого самоврядування здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, який побудовано на основі принципу «заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом». Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб`єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.

Вчинення державним органом чи органом місцевого самоврядування, їх посадовою особою дій у межах компетенції, але не передбаченим способом, у не передбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними.

Обсяг судового контролю в адміністративних справах визначено частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, в якій зазначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Статтею 43 Конституції України, серед іншого, визначено, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Відповідно до статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Частиною 1 статті 4 Закону України Про судоустрій і статус суддів від 02.06.2016 №1402-VIII (далі - Закон №1402-VIII) встановлено, що судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом.

Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України Про судоустрій і статус суддів (частина 2 статті 4 Закону №1402-VIII).

Відповідно до частини 1 статті 135 Закону №1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Згідно із частиною 2 статті 135 Закону №1402-VIII суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Частиною 3 статті 135 Закону №1402-VIII передбачено, що базовий розмір посадового окладу судді становить, зокрема судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Відповідно до частини 4 статті 135 Закону №1402-VIII до базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти, зокрема 1,1 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб.

Суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків; більше 5 років - 20 відсотків; більше 10 років - 30 відсотків; більше 15 років - 40 відсотків; більше 20 років - 50 відсотків; більше 25 років - 60 відсотків; більше 30 років - 70 відсотків; більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу (частина 5 статті 135 Закону №1402-VIII).

Відповідно до частини 9 статті 135 Закону №1402-VIII обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» (далі Закон №3460-IX ) визначено розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб з 1 січня 2024 року - 3028,00 грн.

Крім того, у статті 7 Закону №3460-IX встановлено, що розмір прожиткового мінімуму працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн.

Таким чином, статтею 7 Закону №3460-IX, разом із встановленням на 01.01.2024 прожиткового мінімуму для працездатних осіб у відповідному розмірі, введений новий вид прожиткового мінімуму, «для визначення базового розміру посадового окладу судді», розмір якого становить 2102,00 грн.

Позивач наполягає, що суддівську винагороду, зокрема за період з 01.01.2024 по 30.04.2024 має бути обчислено відповідачем із урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01.01.2024, тобто у розмірі 3028,00 грн.

Суд зазначає, що однією з гарантій належного здійснення правосуддя є створення необхідних умов для діяльності суддів, їх правового, соціального захисту та побутового забезпечення.

Конституцією України та спеціальним законодавчим актом (Законом №1402-VIII) гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.

Конституційний принцип незалежності суддів означає також конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя. Окреслену правову позицію стосовно гарантій незалежності суддів висловлено у низці рішень Конституційного Суду України, зокрема рішеннях від 20.03.2002 №5-рп/2002, від 01.12.2004 №19-рп/2004, від 11.10.2005 №8-рп/2005, від 22.05.2008 №10-рп/2008, від 03.06.2013 №3-рп/2013, а також від 04.12.2018 №11-р/2018.

Система правового захисту суддів, зокрема їх матеріального забезпечення, встановлена Законом №1402-VIII, положення якого узгоджуються з вимогами міжнародно-правових актів щодо незалежності суддів і спрямовані на забезпечення стабільності досягнутого рівня гарантій незалежності суддів, а також є гарантією поваги до гідності людини, її прав та основоположних свобод.

У пункті 62 висновку №1 (2001) Консультативної ради європейських суддів до Комітету міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів підкреслюється, що в цілому важливо (особливо для нових демократичних країн) передбачити спеціальні правові положення, що захищають грошову винагороду суддів від скорочення, а також забезпечити положення, що гарантують збільшення оплати праці суддів відповідно до зростання вартості життя.

Суд зазначає, що виплата суддівської винагороди регулюється статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону №1402-VIII.

При цьому, норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть.

З 30.09.2016 набрали чинності зміни, внесені до Конституції України згідно із Законом України від 02.06.2016 №1401-VIII Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя) (далі - Закон №1401-VIII).

Цим Законом, серед іншого, статтю 130 Конституції України викладено в новій редакції, текст якої зазначено вище.

Суд звертає увагу на те, що Конституція України у редакції Закону №1401-VIII вперше містить положення, які закріплюють спосіб визначення розміру суддівської винагороди, а саме, що розмір винагороди встановлюється законом про судоустрій.

З цією конституційною нормою співвідносяться норми частини 1 статті 135 Закону №1402-VIII, які дають чітке розуміння, що єдиним нормативно-правовим актом, яким повинен і може визначатися розмір суддівської винагороди є закон про судоустрій.

Розмір суддівської винагороди визначено у статті 135 Закону №1402-VIII, який з огляду як на свою назву, так і сферу правового регулювання (означену в преамбулі) є законом про судоустрій в значенні частини 2 статті 130 Конституції України.

Пунктом 1 частини 3 статті 135 Закону №1402-VIII визначено, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Статтею 130 Конституції України закріплено, що розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Разом із цим розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, на пряму залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до статті 46 Конституції України визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення, затвердження тощо наведено у Законі України від 15.07.1999 №966-XIV Про прожитковий мінімум (далі - Закон №966-XIV).

Відповідно до статті 1 Закону №966-XIV прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров`я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність.

У змісті наведеної норми Закону №966-XIV закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення, відносно яких визначається прожитковий мінімум.

Статтею 4 Закону 966-XIV передбачено, що прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.

Законом №966-XIV не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді.

Водночас Законом №966-XIV судді не віднесені до соціальної демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо.

При цьому статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», разом із встановленням на 01.01.2022 прожиткових мінімумів, у тому числі, для працездатних осіб в розмірі 2481,00 грн, статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік», разом із встановленням на 01.01.2023 прожиткових мінімумів, у тому числі, для працездатних осіб в розмірі 2684,00 грн, статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», разом із встановленням на 01.01.2024 прожиткових мінімумів, у тому числі, для працездатних осіб в розмірі 3028,00 грн був введений такий новий вид прожиткового мінімуму, як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді», розмір якого становить 2102,00 грн.

Судом встановлено, що до 2022 року відповідачем для розрахунку базового розміру посадового окладу застосовувався прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлювався на 01 січня відповідного календарного року, як це передбачено статтею 135 Закону №1402-VIII.

Разом з тим, зміни до Закону №1402-VIII в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди протягом спірного періоду, а також у Законі №966-XIV щодо визначення прожиткового мінімуму не вносилися, тож законних підстав для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 01 січня календарного року, з метою визначення суддівської винагороди, немає.

Суд зазначає, що для спірних правовідносин спеціальними є норми статті 135 Закону №1402-VIII, які у часі прийняті раніше, мають пріоритет стосовно пізніших положень Закону України №3460-IX «Про Державний бюджет України на 2024 рік».

Водночас Закон №3460-IX фактично змінив складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена частиною 2 статті 130 Конституції України і частиною 3 статті 135 Закону №1402-VIII.

У постанові від 10.11.2021 у справі №400/2031/21 Верховний Суд зазначив, що Закон України Про Державний бюджет України на 2021 рік не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми. Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів. Тобто у національному законодавчому полі існує колізія положень двох нормативно-правових актів рівня закону, подолати яку можливо застосувавши загальний принцип права спеціальний закон скасовує дію загального закону (Lex specialis derogate generali). Такий підхід використовується у випадку конкуренції норм: коли на врегулювання суспільних відносин претендують загальні та спеціальні норми права. Отже, за таким правовим підходом, при конкуренції норм необхідно застосовувати правило пріоритетності норм спеціального закону (lex specialis), тобто Закону №1402-VIII, а положення Закону №966-XIV вважати загальними нормами (lex generalis).

З огляду на викладене у сукупності, суд вважає, що заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01.01.2024 (3028,00 грн), на іншу розрахункову величину, яка Законом України Про судоустрій і статус суддів не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн), з 01.01.2024 по 30.04.2024 на підставі абзаців 5 статей 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» є неправомірною, оскільки виплата суддівської винагороди регулюється статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону №1402-VIII й норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 27.07.2023 у справі №240/3795/22, від 12.07.2023 у справі №140/5481/22, від 15.08.2023 у справі №120/19262/21-а.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про те, що розмір суддівської винагороди встановлено статтею 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а тому, позивач має право на перерахунок та виплату недоотриманих сум винагороди, яка повинна обчислюватися з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого станом на 01.01.2024 року складає 3028,00 грн.

Водночас, суд зауважує, що відповідно до розрахункових листів допомога на оздоровлення позивачу за період 01.01.2024 по 390.04.2024 не нараховувалась та не виплачувалась, тому відсутні підстави для перерахунку та виплати допомоги на оздоровлення за цей період.

За викладених обставин, суд вважає, що позовні вимоги про нарахування та виплату суддівської винагороди за період з 01.01.2024 по 30.04.2024, виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого на 01.01.2024 становить 3028,00 грн, є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання протиправними дій Господарського суду Чернігівської області щодо нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди за період з 01.01.2024 по 30.04.2024, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, в розмірі 2102 грн.

Конституційний Суд України у Рішенні від 30.01.2003 №3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13).

Отже, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушених прав та бути адекватним наявним обставинам. Обраний позивачем спосіб захисту має бути спрямований на відновлення його порушених прав, і у випадку задоволення судом його.

Водночас, суд зазначає, що у пунктах 31 та 32 постанови від 06.03.2025 у справі №620/1206/24 Верховний Суд, вирішуючи спір з подібними правовідносинами зауважив, що обраний позивачем і застосований судом першої інстанції спосіб відновлення порушеного права позивача на належний розмір суддівської винагороди шляхом зобов`язання відповідача здійснити нарахування та виплату суддівської винагороди за спірний період, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, не можна вважати ефективним та таким, що виключає подальші протиправні рішення й діяння суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

З огляду на характеристики судового рішення, зокрема чіткість та виконуваність, зміст резолютивної частини повинен містити вичерпне вирішення проблематики спору та унеможливлювати його множинне тлумачення, що вплине на виконання цього рішення. Тому єдиним належним та ефективним способом захисту порушених прав позивача є стягнення суддівської винагороди за спірний період у розрахунку до визначеного щомісячного розміру з урахуванням сплачених сум.

Згідно з довідкою Господарського суду Чернігівської області від 25.04.2025 №06-23/472/25 за умови застосування прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі 3028,00 грн, встановленого з 01.01.2024 відповідно до статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», недоотримана сума суддівської винагороди позивача за період з 01.01.2024 по 30.04.2024 включно становить 177236,40 грн, без урахування загальнообов`язкових платежів (18% податку з доходів фізичних осіб та 5% військового збору).

За наведених обставин суд дійшов висновку, що з метою належного захисту прав позивача позовні вимоги в частині нарахування та виплати суддівської винагороди в повному обсязі належить задовольнити шляхом стягнення з Господарського суду Чернігівської області на користь позивача суддівської винагороди за період з 01.01.2024 по 30.04.2024 у розмірі 177236, 00 грн з урахуванням при її виплаті таких видів утримання як податок з доходів фізичних осіб та військового збору.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання Господарський суд Чернігівської області виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, суд зазначає наступне.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України від 19.10.2000 №2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон №2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 159 (далі - Порядок №159).

Відповідно до статті 1 Закону №2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Зі змісту цієї норми випливає, що право на компенсацію частини доходів у громадянина пов`язується з настанням такого юридичного факту (події), як невиплата грошового доходу у встановлені строки його виплати.

Статтею 2 Закону № 2050-ІІІ зазначено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Згідно зі статтею 3 Закону №2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Статтею 4 Закону № 2050-ІІІ визначено, що виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Пунктом 2 Порядку №159 передбачено, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.

Згідно з пунктом 3 Порядку №159 компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: - пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат); - соціальні виплати (допомога сім`ям з дітьми, державна соціальна допомога інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам, допомога по безробіттю, матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, матеріальна допомога по безробіттю, допомога по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною), допомога по вагітності та пологах, щомісячна грошова сума в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, допомога дитині, яка народилася інвалідом внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності, тощо); - стипендії; - заробітна плата (грошове забезпечення).

Відповідно до пункту 4 Порядку №159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Наведене нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов`язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

При цьому слід зазначити, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Використане у статті 3 Закону №2050-ІІІ та пункті 4 Порядку № 159 формулювання, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.

З урахуванням вищевикладеного та враховуючи ту обставину, що відповідачу лише належить здійснити перерахунок та виплату суддівської винагороди за оскаржуваний період, суд зазначає, що відсутність виплати основної суми доходу в розумінні Закону №2050-ІІІ унеможливлює нарахування компенсації.

Дана правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 05.03.2020 у справі №140/1547/19, у постанові 04.03.2021 у справі №520/34/17.

За цих обставин, суд вважає, що задоволення судом таких позовних вимог на стадії виниклих між сторонами в цій справі спірних правовідносин не відповідатиме завданням адміністративного судочинства, визначеним у статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки відповідачам ще не були реалізовані надані їм дискреційні повноваження щодо нарахування відповідної суми компенсації.

Враховуючи викладене, суд доходить висновку, що зазначена позовна вимога є передчасною та задоволенню не підлягає.

Щодо вимог позивача до Державної судової адміністрації України про вжиття заходів по перерозподілу видатків бюджету для забезпечення виплати суддівської винагороди в належному розмірі суд зазначає наступне.

Необхідність з`ясування участі Державної судової адміністрації України у виплаті суддівської винагороди позивача пов`язана з тим, що однією з причин невиплати позивачу суддівської винагороди в повному обсязі протягом спірного періоду може бути недостатність виділених відповідачу коштів (бюджетних асигнувань) на ці потреби.

У розрізі наведеного суд вважає за необхідне звернути увагу, що відповідно до частин 14 статті 148 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Видатки загального фонду Державного бюджету України на утримання судів належать до захищених статей видатків Державного бюджету України. Функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснюють, зокрема Державна судова адміністрація України - щодо фінансового забезпечення діяльності всіх інших судів, діяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони та Державної судової адміністрації України. Функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління Державної судової адміністрації України.

Відповідно до статті 149 Закону №1402-VIII суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.

Відповідно до частин 1, 3 статті 151 Закону №1402-VIII Державна судова адміністрація України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади у межах повноважень, установлених законом. Державна судова адміністрація України має територіальні управління. Рішення про утворення територіальних управлінь та визначення їх кількості приймається Державною судовою адміністрацією України за погодженням з Вищою радою правосуддя.

Крім того, відповідно до пункту 5 Положення про Державну судову адміністрацію України, яке затверджено рішенням Вищої ради правосуддя 17.01.2019 №141/0/15-19 (далі - Положення №141/0/15-19) основними завданнями Державної судової адміністрації України є, зокрема, організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади в межах повноважень, установлених законом; забезпечення належних умов діяльності судів, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Національної школи суддів України та органів суддівського самоврядування в межах повноважень, визначених законом.

Частинами 1, 2 статті 22 Бюджетного кодексу України передбачено, що за обсягом наданих повноважень розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня. Одним із головних розпорядників бюджетних коштів за бюджетними призначеннями, визначеними законом про Державний бюджет України, є Державна судова адміністрація України.

Згідно з пунктами 2 та 4 частини 5 статті 22 Бюджетного кодексу України головний розпорядник бюджетних коштів організовує та забезпечує на підставі Бюджетної декларації (прогнозу місцевого бюджету) та плану діяльності на середньостроковий період складання проєкту кошторису та бюджетного запиту і подає їх Міністерству фінансів України (місцевому фінансовому органу); затверджує кошториси розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (плани використання бюджетних коштів одержувачів бюджетних коштів), якщо інше не передбачено законодавством.

Згідно із частиною 1 статті 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.

Зважаючи на наведені положення статей Закону №1402-VIII у зіставленні з положеннями статті 22, статті 23 Бюджетного Кодексу України, виплата суддівської винагороди здійснюється в межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких є Державна судова адміністрація України.

У межах спірних правовідносин Господарський суд Чернігівської області є розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня, а відтак його діяльність у сфері бюджетних відносин регулюється, зокрема, Бюджетним кодексом України.

Господарський суд Чернігівської області здійснює свої повноваження в межах асигнувань, які Державна судова адміністрація України затвердила у його кошторисах на відповідний рік (у даному випадку на 2024 рік).

Відтак, невиплата позивачу суддівської винагороди в повному обсязі пов`язана з бездіяльністю Державної судової адміністрації України як головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення діяльності усіх судів, крім Верховного Суду (стаття 148 Закону №1402-VIII).

Із урахуванням статусу Державної судової адміністрації України як головного розпорядника бюджетних коштів та учасника бюджетного процесу у питаннях фінансування судової системи Верховний Суд у постанові від 24.09.2020 (справа №280/788/19) дійшов висновку про правильність рішення судів у спорі «щодо розміру суддівської винагороди», яким зобов`язано Державну судову адміністрацію України здійснити фінансування розпорядника коштів нижчого рівня з єдиного рахунку Державного бюджету України, передбаченого для виконання рішень судів на користь суддів, для проведення виплати судді недоотриманих сум суддівської винагороди.

Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі «Зубко та інші проти України» (Заяви №№ 3955/04, 5622/04, 8538/04 та 11418/04) від 26.04.2006 зазначив, що неспроможність держави вчасно виплачувати суддям їх виплати є несумісною з потребою їх здатності виконувати свої професійні функції неупереджено, щоб не зазнавати тиску і впливу на поведінку; неспроможність держави гарантувати адекватну та своєчасну виплату винагороди національним суддям та невизначеність, у якій вони залишаються, порушує справедливий баланс, що має виникнути між потребами державного інтересу та необхідністю захистити права заявників на мирне володіння своїм майном.

Крім цього, право на отримання вказаної виплати, є майновим правом у розумінні статті 1 Протоколу №1 до Конвенції, а позбавлення цього права є протиправним, свавільним, непропорційним втручанням у право на мирне володіння майном та порушує вимоги статті 1 Протоколу першого до Конвенції, у зв`язку з чим, на думку суду, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів, що регулюють питання правового статусу суддів, не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України та законом гарантій незалежності судді (частина 7 статті 48 Закону України від 02.06.2016 №1402-VІІІ «Про судоустрій і статус суддів»).

Із урахуванням зазначеного, суд вважає, що пред`явлені до Державної судової адміністрації України позовні вимоги належить задовольнити шляхом визнання протиправною бездіяльності Державної судової адміністрації України щодо незабезпечення Господарського суду Чернігівської області в повному обсязі бюджетними асигнуваннями на проведення видатків з виплати суддівської винагороди позивачу за період з 01.01.2024 по 30.04.2024, виходячи із встановленого на 01.01.2024 прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028,00 грн; зобов`язання Державної судової адміністрації України забезпечити Господарський суд Чернігівської області бюджетними асигнуваннями, необхідними та достатніми для проведення видатків з виплати суддівської винагороди позивачу за період з 01.01.2024 по 30.04.2024, нарахованої виходячи із встановленого на 01.01.2024 прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі у розмірі 3028,00 грн.

Щодо позовних вимог про зобов`язання Господарського суду Чернігівської області та Державної судової адміністрації України внести зміни до кошторису, плану асигнувань загального фонду бюджету, плану використання бюджетних коштів, розрахунку фонду заробітної плати тощо Господарського суду Чернігівської області на 2024 рік та зобов`язання Господарського суду Чернігівської області та Територіального управління ДСА України у Чернігівській області внести зміни до штатного розпису Господарського суду Чернігівської області на 2024 рік щодо посадового окладу позивача.

Постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2002 №228 затверджено Порядок складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ (далі Порядок №228).

Відповідно до положень Порядку № 228 кошторис має такі складові частини:

загальний фонд, який містить обсяг надходжень із загального фонду бюджету та розподіл видатків за повною економічною класифікацією видатків бюджету на виконання бюджетною установою (далі - установа) основних функцій або розподіл надання кредитів з бюджету за класифікацією кредитування бюджету;

спеціальний фонд, який містить обсяг надходжень із спеціального фонду бюджету на конкретну мету та їх розподіл за повною економічною класифікацією видатків бюджету на здійснення відповідних видатків згідно із законодавством, а також на реалізацію пріоритетних заходів, пов`язаних з виконанням установою основних функцій, або розподіл надання кредитів з бюджету згідно із законодавством за класифікацією кредитування бюджету.

Форма кошторису затверджується Мінфіном.

План асигнувань (за винятком надання кредитів з бюджету) загального фонду бюджету (далі - план асигнувань загального фонду бюджету) - це помісячний розподіл бюджетних асигнувань (за винятком надання кредитів з бюджету), затверджених у загальному фонді кошторису, за скороченою економічною класифікацією видатків бюджету, який регламентує протягом бюджетного періоду взяття бюджетних зобов`язань та здійснення платежів відповідно до зазначених зобов`язань.

План надання кредитів із загального фонду бюджету - це помісячний розподіл надання кредитів з бюджету, затверджених у загальному фонді кошторису, за класифікацією кредитування бюджету, який регламентує протягом бюджетного періоду взяття бюджетних зобов`язань та здійснення платежів відповідно до зазначених зобов`язань.

План спеціального фонду бюджету (за винятком власних надходжень бюджетних установ та відповідних видатків) (далі - план спеціального фонду) - це помісячний розподіл бюджетних асигнувань (за винятком власних надходжень бюджетних установ та відповідних видатків), затверджених у спеціальному фонді кошторису, за скороченою економічною класифікацією видатків бюджету або класифікацією кредитування бюджету, який регламентує протягом бюджетного періоду взяття бюджетних зобов`язань та здійснення платежів відповідно до зазначених зобов`язань, в розрізі доходів бюджету за кодами класифікації доходів бюджету, фінансування бюджету за кодами класифікації фінансування бюджету за типом боргового зобов`язання, повернення кредитів до спеціального фонду бюджету за кодами програмної класифікації видатків та кредитування бюджету і класифікації кредитування бюджету.

План використання бюджетних коштів - це розподіл бюджетних асигнувань в розрізі видатків бюджету, структура яких відповідає повній економічній класифікації видатків бюджету та класифікації кредитування бюджету.

Помісячний план використання бюджетних коштів - помісячний розподіл бюджетних асигнувань, затверджених у кошторисі, за скороченою економічною класифікацією видатків бюджету, який регламентує для закладів фахової передвищої та вищої освіти, наукових установ та закладів охорони здоров`я, що утримуються за рахунок бюджетних коштів (крім закладів охорони здоров`я, видатки на які передбачені у статті 87 Бюджетного кодексу України) (далі - заклади фахової передвищої та вищої освіти, наукові установи та заклади охорони здоров`я), протягом бюджетного періоду взяття бюджетних зобов`язань та здійснення платежів відповідно до зазначених зобов`язань.

План асигнувань загального фонду бюджету, план надання кредитів із загального фонду бюджету, план спеціального фонду, план використання бюджетних коштів та помісячний план використання бюджетних коштів закладів фахової передвищої та вищої освіти, наукових установ та закладів охорони здоров`я, які затверджуються разом із кошторисом, і зведення показників спеціального фонду кошторису є невід`ємними частинами кошторису. Форми зазначених документів затверджуються Мінфіном. Затверджені форми плану використання бюджетних коштів і помісячного плану використання бюджетних коштів можуть бути доповнені іншими показниками.

Розрахунки, які обґрунтовують показники видатків бюджету або надання кредитів з бюджету, що включаються до кошторису, є невід`ємною частиною кошторису. Розпорядники бюджетних коштів нижчого рівня (далі - розпорядники нижчого рівня) погоджують форму розрахунків з головним розпорядником бюджетних коштів (далі - головний розпорядник).

У пункті 45 Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2002 № 228, зазначено, що під час складання на наступний рік розписів відповідних бюджетів, кошторисів, планів асигнувань загального фонду бюджету, планів надання кредитів із загального фонду бюджету та планів спеціального фонду, планів використання бюджетних коштів (крім планів використання бюджетних коштів одержувачів) помісячних планів використання бюджетних коштів враховуються обсяги здійснених видатків і наданих кредитів з бюджету згідно з тимчасовими розписами відповідних бюджетів та тимчасовими кошторисами, тимчасовими планами використання бюджетних коштів і тимчасовими помісячними планами використання бюджетних коштів.

Крім того, фонд заробітної плати державної установи це сукупність усіх виплат, які здійснюються працівникам для оплати їхньої праці. Розрахунок фонду здійснюється з урахуванням чисельності, посадових окладів, надбавок, доплат, премій та інших виплат, передбачених законодавством та внутрішніми правилами установи.

Штатний розпис - це письмовий внутрішній документ підприємства (установи, організації), який визначає його організаційну структуру, найменування професії (посади), чисельність персоналу й оклади для кожної професії (посади).

Штатний розпис це внутрішній (локальний) документ, у якому зазначені:

- назви структурного підрозділу та посад;

- класифікаційний код посади відповідно до Національного класифікатора ДК 003:2010 «Класифікатор професій», затвердженого наказом Держспоживстандарту України від 28.07.2010 р. № 327;

- кількість штатних посад;

- посадовий оклад;

- надбавки та доплати;

- фонд заробітної плати на місяць/рік.

До штатного розпису можна вносити зміни у випадку:

-введення або виведення штатних одиниць;

-скорочення штату або чисельності;

-змін розміру посадових окладів;

-змін істотних умов праці (назв посад, розрядів, категорій тoщо);

-на виконання рішення суду про поновлення на посаді, яка була скорочена.

Позивач вважає, що кошторис на 2024 рік, штатний розпис на 2024 рік Господарського суду Чернігівської області у теперішній редакції порушують його суб`єктивне право на належний розмір суддівської винагороди як акти індивідуальної дії.

Відповідно до пункту 19 частини першої статті 4 КАС України індивідуальний акт - це акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийнятий) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

Індивідуально-правові акти як результати правозастосування адресовані конкретним особам, тобто є формально обов`язковими для персоніфікованих (чітко визначених) суб`єктів; вміщують індивідуальні приписи, в яких зафіксовані суб`єктивні права та/чи обов`язки адресатів цих актів; розраховані на врегулювання лише конкретної життєвої ситуації, а тому їх юридична чинність (формальна обов`язковість) вичерпується одноразовою реалізацією.

Таким чином, акт індивідуальної дії стосується конкретно визначених у ньому осіб (особи) та впливає на права та інтереси або встановлює обов`язки саме для цих осіб (особи).

Нормативно-правовий акт - це акт управління (рішення) суб`єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування(пункт 18 частини першої статті 4 КАС України).

Особливістю нормативно-правового акта є те, що він спрямований на регулювання суспільних відносин з невизначеним колом осіб і розрахований на неодноразове застосування, а його дія за колом осіб - це здатність акта створювати юридичні наслідки для певних суб`єктів права.

Отож, якщо відштовхуватись лише від означених критеріїв, то кошторис на 2024 рік, штатний розпис на 2024 рік Господарського суду Чернігівської області, точно не можуть відноситись до індивідуальних, правозастосовних актів.

Натомість позивачем не доведено, що оскаржуваним рішенням, порушено його права та інтереси.

За нормами пункту 2 частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист, серед іншого, шляхом визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

З наведеного вбачається, що правовою підставою для звернення до адміністративного суду є захист порушених прав, свобод або законних інтересів, право на позов у особи виникає після порушення відповідачем її права.

Отже, вирішуючи спір по суті, суд повинен установити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов, а також з`ясувати наявність чи відсутність факту порушення відповідного права чи охоронюваного законом інтересу.

Доводи позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів не містять жодного обґрунтування негативного впливу кошторису на 2024 рік, штатного розпису на 2024 рік Господарського суду Чернігівської області на його конкретні реальні індивідуально виражені права, свободи чи інтереси та свідчать про незгоду позивача із нарахованим та виплаченим розміром суддівської винагороди за період з 01.01.2024 по 30.04.2024, що не є тотожним порушенню права, свободи чи інтересу.

Зібрані у справі докази не підтверджують наявність обставин, які б свідчили про порушення кошторисом на 2024 рік, штатним розписом на 2024 рік Господарського суду Чернігівської області прав позивача.

Відсутність у позивача порушеного права (а відтак і відсутність ознаки протиправності рішення суб`єкта владних повноважень) є підставою для прийняття судом рішення про відмову в частині позовних вимог про зобов`язання Господарського суду Чернігівської області та Державної судової адміністрації України внести зміни до кошторису, плану асигнувань загального фонду бюджету, плану використання бюджетних коштів, розрахунку фонду заробітної плати тощо Господарського суду Чернігівської області на 2024 рік та зобов`язання Господарського суду Чернігівської області та Територіального управління ДСА України у Чернігівській області внести зміни до штатного розпису Господарського суду Чернігівської області на 2024 рік щодо посадового окладу позивача.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

Частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні (стаття 90 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Крім того, суд враховує, що згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Згідно із частинами 1 та 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відтак, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єктів владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку, що за наведених у позовній заяві мотивів і підстав позовні вимоги належить задовольнити частково.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до пункту 1 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 227, 241246, 250, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Господарського суду Чернігівської області, Державної судової адміністрації України, Територіального управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії задовольнити частково.

Визнати протиправними дій Господарського суду Чернігівської області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01.01.2024 по 30.04.2024, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, в розмірі 2102,00 грн.

Стягнути з Господарського суду Чернігівської області на користь ОСОБА_1 суддівську винагороду за період з 01.01.2024 по 30.04.2024 у розмірі 177236 (сто сімдесят сім тисяч двісті тридцять шість) грн 00 коп. з утриманням при її виплаті відповідних податків та інших обов`язкових платежів.

Визнати протиправною бездіяльності Державної судової адміністрації України щодо незабезпечення Господарського суду Чернігівської області в повному обсязі бюджетними асигнуваннями на проведення видатків з виплати суддівської винагороди ОСОБА_1 за період з 01.01.2024 по 30.04.2024, виходячи із встановленого на 01.01.2024 прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028,00 грн.

Зобов`язати Державну судову адміністрацію України забезпечити Господарський суд Чернігівської області бюджетними асигнуваннями, необхідними та достатніми для проведення видатків з виплати суддівської винагороди ОСОБА_1 за період з 01.01.2024 по 30.04.2024, нарахованої виходячи із встановленого на 01.01.2024 прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі у розмірі 3028,00 грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення суду. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Позивач: ОСОБА_1 (зареєстрований: АДРЕСА_1 , фактично проживає: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ).

Відповідач: Господарський суд Чернігівської області (просп.Миру, 20, м.Чернігів, Чернігівський р-н, Чернігівська обл., 14000, код ЄДРПОУ 03500068)

Відповідач: Державна судова адміністрація України (вул.Липська,18/5, м.Київ, 01021, код ЄДРПОУ 26255795).

Відповідач: Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області (вул.Княжа, буд.16, м.Чернігів, Чернігівський р-н, Чернігівська обл., 14000, код ЄДРПОУ 26295412).

Повний текст рішення суду складено 22 травня 2025 року.

Суддя Ольга ТКАЧЕНКО