Постанова

від 22.05.2025 по справі 560/18691/24

КРИМСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 560/18691/24

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Блонський В.К.

Суддя-доповідач - Капустинський М.М.

22 травня 2025 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Капустинського М.М.

суддів: Сапальової Т.В. Шидловського В.Б. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної установи "Замкова виправна колонія (№58)" на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 07 квітня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної установи "Замкова виправна колонія (№58)" про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до Хмельницького окружного адміністративного суду з позовом до Державної установи "Замкова виправна колонія (№58)", в якому просив:

1. Визнати протиправною бездіяльність Державної установи «Замкова виправна колонія №58, щодо не невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації замість належного до видачі позивачу речового майна та визнати протиправною бездіяльність Державної установи «Замкова виправна колонія №58, щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 , з 01.02.2020 року по 10.04.2023 року грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, визначених шляхом множення мінімального прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», а також процентної надбавки за вислугу років, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, не перерахунку та не виплати ОСОБА_1 одноразової допомоги при звільнені у розмірі 50 % місячного грошового забезпечення за, кожен повний календарний рік служби та компенсацію за невідбуту щорічну відпустку з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, визначених шляхом множення мінімального прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінет Міністрів України № 704 від 30.08.2017 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».

2. Зобов`язати Державну установу «Замкова виправна колонія № 58» виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за речове майно особистого користування, що не було позивачем отримано під час проходження служби в розмірі 18 406,51 грн; перерахувати та виплатити ОСОБА_1 з 01.01.2020 року по 10.04.2023 року грошове забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, визначених шляхом множення мінімального прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», а також процентної надбавки за вислугу років, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, та перерахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову допомогу при звільнені у розмірі 50 % місячного грошового забезпечення за кожен повний календарний рік служби та компенсацію за невідбуту щорічну відпустку з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, визначених шляхом множення мінімального прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».

Позов мотивований тим, що з 29.01.2020 (дня набрання законної сили рішенням Шостого апеляційного адміністративного суду у справі №826/6453/18) по 10.04.2023 (день виключення зі списків особового складу військової частини) позивач набув право на обчислення та виплату грошового забезпечення, а також всіх інших належних за цей період додаткових видів грошового забезпечення, з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, встановленого Законом України Про Державний бюджет України на 2020 рік станом на 01.01.2020. Однак, відповідач неправильно обраховував грошове забезпечення за спірний період, застосовуючи прожитковий мінімум станом на 01 січня 2018 року. Також позивач вказує, що відповідач протиправно не нарахував та не виплатив йому грошову компенсацію за речове майно особистого користування, що не було позивачем отримано під час проходження служби в розмірі 18 406,51 грн. Просить задовольнити позовні вимоги.

Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 07 квітня 2025 року позов задоволено.

Не погоджуючись з даним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог. Зазначає, що станом на 30.12.2024 кошти по КЕКВ 2210 «Предмети, матеріали, обладнання та інвентар» на виплату компенсації за речове майно для осіб рядового і начальницького складу відсутні. Таким чином, відсутність передбаченого відповідним чином фінансування зі сторони центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, виключає протиправну бездіяльність зі сторони державної установи «Замкова виправна колонія (№58)» та унеможливлює виконання нею відповідного обов`язку щодо виплати позивачу компенсації за неотримане речове майно. Вказує, що згідно з п.4 постанови Кабінету Міністрів України №704 від 20.08.2017, розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14. На підставі викладеного просить у задоволенні позову відмовити.

Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги законність та обґрунтованість судового рішення, повноту встановлення обставин справи, застосування норм матеріального і процесуального права, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що Позивач у спірний період проходив службу в державній установі "Замкова виправна колонія (№58)"

Наказом Міністерства юстиції України від 06 квітня 2023 року №396/к про звільнення 10 квітня 2023 року позивача звільнено зі служби в Державній кримінально-виконавчій службі України через хворобу відповідно до частини 5 статті 23 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» та пункту 2 частини 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію».

Вважаючи, що відповідач протиправно не виплатив грошову компенсацію за неотримане речове майно та неправильно нарахував грошове забезпечення з 01.01.2020 року та по час звільнення, позивач направив відповідачу відповідну вимогу про перерахунок та виплату належних йому сум грошового забезпечення та компенсації.

Листом державної установи «Замкова виправна колонія» №58/ від 19.01.2024 року №211 у задоволенні вимог заяви позивача було відмовлено.

Вважаючи бездіяльність відповідача протиправною, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості вимог позивача, відтак і наявності підстав для задоволення позовних вимог.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції по суті спору та, відповідно до ч.1 ст.308 КАС України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги відповідача.

Приписами частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Щодо позовних вимог про нарахування та виплату ОСОБА_1 грошову компенсації за речове майно особистого користування, що не було позивачем отримано під час проходження служби в розмірі 18 406,51 грн., то колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до ст. 23 Закону України "Про Державну кримінально-виконавчу службу України" держава забезпечує соціальний захист персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України відповідно до Конституції України, цього Закону та інших законів України. Умови грошового і матеріального забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплата праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються законодавством і мають забезпечувати належні матеріальні умови для комплектування Державної кримінально-виконавчої служби України висококваліфікованим персоналом, диференційовано враховувати характер і умови служби чи роботи, стимулювати досягнення високих результатів у службовій та професійній діяльності і компенсувати персоналу фізичні та інтелектуальні затрати.

На осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюється соціальний захист поліцейських, визначений Законом України "Про Національну поліцію", а також порядок і умови проходження служби, передбачені для поліцейських. Умови і розміри грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України "Про забезпечення речовим майном персоналу Державної кримінально-виконавчої служби" від 14.08.2013 № 578, затверджений Порядок забезпечення речовим майном персоналу Державної кримінально-виконавчої служби (далі по тексту - Порядок № 578), який визначає механізм речового забезпечення персоналу Державної кримінально-виконавчої служби - осіб рядового і начальницького складу, спеціалістів, які не мають спеціальних звань, та працівників, які працюють за трудовими договорами.

Пунктом 2 Порядку № 578 визначено, що речовим забезпеченням є задоволення потреб персоналу у формі одягу, взутті, натільній білизні, теплих і постільних речах, спорядженні, тканинах для пошиття форми одягу, нарукавних знаках і знаках розрізнення, спеціальному одязі та взутті, санітарно-господарському майні, постовому одязі, ремонтних матеріалах (далі - речове майно), що дає змогу створити необхідні умови для виконання персоналом службових завдань.

Згідно з пунктом 3 Порядку № 578 визначено, що речове майно за цільовим призначенням є речовим майном поточного забезпечення, а за використанням поділяється на майно особистого користування та інвентарне майно.

Положеннями пункту 23 Порядку № 578 визначено, що грошова компенсація замість предметів речового майна особистого користування, що підлягають видачі особам рядового і начальницького складу, виплачується згідно з пунктом 60 цього Порядку на підставі заяви.

Вартість предметів речового майна особистого користування визначається Мін`юстом за пропозицією Державної установи «Генеральна дирекція Державної кримінально-виконавчої служби України» відповідно до їх закупівельної вартості.

За приписами пункту 27 Порядку № 578 під час звільнення із служби особам рядового і начальницького складу за їх бажанням може видаватися речове майно особистого користування, яке не було ними отримано на день звільнення, або виплачуватися грошова компенсація за нього за цінами, що діють на день підписання наказу про звільнення.

Відповідно до пункту 60 Порядку № 578 для виплати персоналу грошової компенсації за належні до отримання предмети речового майна особистого користування оформляється довідка про виплату грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна за формою згідно з додатком 7 у двох примірниках, перший з яких подається бухгалтерії органу чи установи, підприємства для виплати компенсації, другий додається до арматурної картки.

З аналізу вищенаведених норм слідує, що під час звільнення із служби особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України за їх бажанням може видаватися речове майно особистого користування, яке не було ними отримано на день звільнення, або виплачуватися грошова компенсація за нього, розрахована із закупівельної вартості, яка діяла на 1 січня року виникнення права на отримання такого майна.

З матеріалів справи вбачається, що 11.04.2023 відповідно до Постанови від 14.08.2013 №578 позивачу при звільнені було нараховано компенсацію за неотримане речове майно в сумі 18406,51 грн. Однак, у зв`язку з відсутністю фінансування для виплати компенсації за неотримане речове майно вказана сума не була виплачена позивачу.

Так, апелянт не заперечує факту набуття права позивачем на виплату грошової компенсації за неотримане речове майно.

При цьому, доводячи необґрунтованість позовних вимог, відповідач вказує на відсутність коштів та той факт, що бюджетні асигнування на компенсацію за речове майно установі виділені не були.

Колегія суддів зазначає, що вказані доводи не ґрунтуються на нормах законодавства, яке регулює спірні правовідносини, оскільки виплата компенсації за неотримане речове майно не поставлена в залежність від наявності бюджетних асигнувань на відповідні цілі, а відтак не може бути підставою позбавлення позивача визначеного законом права на таку компенсацію.

Відсутність фінансового забезпечення не є обставиною, яка увільняла б відповідача від виконання обов`язку щодо виплати позивачеві компенсації за неотримане речове майно. У цьому контексті слід звернути увагу на практику Європейського суду з прав людини щодо того, що державні органи не вправі посилатись на відсутність коштів, як на підставу невиконання своїх зобов`язань і виправдання своєї бездіяльності (до прикладу, рішення Кечко проти України, Сук проти України).

Отже, декларуючи певні правила проведення розрахунку при звільненні, держава також зобов`язана вжити всіх заходів для забезпечення реалізації цих правил.

Конституційний Суд України неодноразово висловлював правову позицію щодо неможливості поставити гарантовані законом виплати, пільги тощо в залежність від видатків бюджету (рішення від 20.03.2002 № 5-рп/2002, від 17.03.2004 № 7-рп/2004, від 01.12.2004 № 20-рп/2004, від 09.07.2007 № 6-рп/2007).

У рішенні від 09.07.2007 № 6-рп/2007 Конституційний Суд України вказав на те, що невиконання державою своїх зобов`язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави (підпункт 3.2).

Разом з тим, держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов`язана забезпечити його реалізацію. У протилежному випадку всі негативні наслідки відсутності правового регулювання покладаються на державу.

Так, реалізація особою права, яке пов`язане з отриманням коштів і базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не залежить від бюджетних асигнувань, відсутність яких не може бути підставою для порушення прав громадян.

Таким чином, суд дійшов висновку, що після звільнення позивача зі служби в органах Державної кримінально-виконавчої служби України за ним зберігається право на грошову компенсацію вартості за невикористане речове майно, у зв`язку з чим бездіяльність відповідача, що полягає у невиплаті позивачеві грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна у розмірі 18406,51 грн, є протиправною.

Відповідна правова позиція також узгоджується із позицією Верховного Суду, викладеною у його постановах від 23.08.2019 у справі № 2040/7697/18 та від 30.07.2020 у справі № 820/5767/17, яка є обов`язковою для застосування судом першої інстанції відповідно до вимог частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Отже, слід зобов`язати державну установу "Замкова виправна колонія (№58)" нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за неотримане речове майно у сумі 18406,51 грн.

Стосовно позовних вимог про перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення з 01.01.2020 року по 10.04.2023 року суд зазначає наступне.

Положеннями Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" передбачено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", яка набрала чинності 01.03.2018, затверджено, зокрема, тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 1; схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 14.

Згідно з пунктом 4 Постанови № 704 (в редакції, чинній до 24.02.2018) було установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Проте постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб" (яка набрала чинності 24.02.2018) до Постанови № 704 внесені зміни, внаслідок яких пункт 4 викладено у новій редакції: "Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.".

Отже, пунктом 4 Постанови № 704 було чітко визначено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.

Однак у подальшому постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18 визнано протиправним та скасовано п. 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб", яким, зокрема, в пункт 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" були внесені зміни.

З наведеного слідує, що саме з 29.01.2020 - дня набрання законної сили рішенням Шостого апеляційного адміністративного суду у справі № 826/6453/18 - діє редакція пункту 4 Постанови № 704, яка діяла до зазначених змін.

Тобто, з 29.01.2020 була відновлена дія пункту 4 Постанови № 704 у первісній редакції, котра визначала розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а не на 01.01.2018.

Таким чином, розрахунковою величиною для визначення розміру посадового окладу та окладу за спеціальним (військовим) званням, як складових грошового забезпечення, повинно бути визначене шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених на 01 січня 2020 року Законом України Про державний бюджет України на 2020 рік, на відповідний тарифний коефіцієнт.

Враховуючи зазначене вище колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що відповідач, нараховуючи та виплачуючи позивачу грошове забезпечення з 01.01.2020 по 10.04.2023, щомісячні і одноразові додаткові види грошового забезпечення, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за спеціальним званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, на відповідні тарифні коефіцієнти, діяв протиправно.

Колегія суддів також звертає увагу, що перерахунок розміру посадового окладу та окладу за військовим званням супроводжує здійснення перерахунку (донарахування) усіх видів грошового забезпечення, зокрема, допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань тощо.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Державної установи "Замкова виправна колонія (№58)" залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 07 квітня 2025 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.

Головуючий Капустинський М.М. Судді Сапальова Т.В. Шидловський В.Б.