Постанова від 22.05.2025 по справі 120/6409/22

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 120/6409/22 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Воробйова І.А.

Суддя-доповідач - Ватаманюк Р.В.

22 травня 2025 року м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Ватаманюка Р.В.

суддів: Капустинського М.М. Сапальової Т.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 06 січня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Служби судової охорони у Вінницькій області, за участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Державної судової адміністрації України, Міністерства фінансів України, Служби судової охорони про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до суду 16.12.2024 з заявою про встановлення судового контролю за виконанням рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 23.11.2023.

Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 06.01.2025 в задоволенні заяви про встановлення судового контролю - відмовлено.

Не погоджуючись з судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу суду першої інстанції скасувати та прийняти нову, якою заяву задовольнити повністю, в обґрунтування апеляційної скарги заявник посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права.

Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, у відповідності до вимог п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України.

Судом встановлено, що рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 23.11.2023 у справі № 120/6409/22 адміністративний позов задоволено. Зобов`язано Територіальне управління Служби судової охорони у Вінницькій області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану, в розмірі 30 000 грн. на місяць, починаючи з 24 лютого 2022 року по 01 серпня 2022 року.

У зв`язку із набранням рішенням суду законної сили позивачеві видано виконавчі листи. Відділом примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Вінницькій області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) відкрито виконавче провадження № 74028512, щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 , додаткової винагороди, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168.

16.12.2024 через "Електронний суд" від представника позивача надійшла заява про встановлення судового контролю за виконанням рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 23.11.2023 року, мотивована тим, що станом на момент звернення до суду вказане рішення не виконане в повному обсязі.

Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 06.01.2025 в задоволенні заяви про встановлення судового контролю - відмовлено.

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що з метою добровільного виконання вказаного рішення суду Територіальним управлінням проведено відповідний розрахунок, та листом від 07.12.2023 за № 33.07- 200/ССО на адресу Центрального органу управління Служби судової охорони направлено розрахунок потреби в додаткових кошторисних призначень, для виконання рішення суду у справі № 120/6409/22, та виплаті ОСОБА_1 , 156 324,88 грн., отже, відповідачем вживаються заходи для виконання судового рішення.

Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції за такими доводами.

Частиною 1 статті 129-1 Конституції України передбачено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Статтею 14 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Відповідно до статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Згідно з частиною першою статті 372 КАС України у разі необхідності спосіб, строки і порядок виконання можуть бути визначені у самому судовому рішенні. Так само на відповідних суб`єктів владних повноважень можуть бути покладені обов`язки щодо забезпечення виконання рішення.

Примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому законом (частина 4 статті 372 КАС України).

Процесуальні питання, пов`язані з виконанням судових рішень в адміністративних справах, вирішує суддя адміністративного суду одноособово, якщо інше не встановлено цим Кодексом (частина 5 статті 372 КАС України).

Розділом IV Кодексу адміністративного судочинства України врегульовано окремі процесуальні питання, пов`язані з виконанням судового рішення, та передбачено, що судовий контроль за виконанням судового рішення здійснює суд, який його ухвалив.

За нормами статті 381-1 КАС України (в реакції згідно з Законом № 4094-IX від 21.11.2024) судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах здійснює суд, який розглянув справу як суд першої інстанції.

Суд може здійснювати судовий контроль за виконанням судового рішення у порядку, встановленому статтями 287, 382-382-3 і 383 цього Кодексу.

Деякі особливості встановлення судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах визначені статтею 382-382-3 Кодексу адміністративного судочинства України.

Так, частиною першою статті 382 КАС України передбачено, що суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб`єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Відповідно до приписів частини першої-другої статті 382-1 КАС України суд розглядає заяву про зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення (крім заяви, передбаченої частиною п`ятою статті 382 цього Кодексу) протягом десяти днів з дня її надходження в порядку письмового провадження, а за ініціативою суду чи клопотанням заявника - у судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду, не перешкоджає судовому розгляду.

За наслідками розгляду заяви суд постановляє ухвалу про її задоволення або відмову у задоволенні та зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Отже, вказаними нормами передбачено право суду, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалено судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

При цьому рішення суду, яке набрало законної сили є обов`язковим для учасників справи. Це забезпечується, в першу чергу, через примусове виконання судових рішень відповідно до Закону України "Про виконавче провадження".

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 09.12.2021 у справі № 9901/235/20 сформувала правовий висновок, що із змісту статті 383 КАС України випливає, що як крайній захід для захисту прав особи позивача, на користь якої ухвалене рішення суду, закон встановив можливість звернення до суду з відповідною заявою. Перед тим як подати таку заяву, стягувач має використати всі можливі засоби для виконання судового рішення. Зокрема, наявність рішення суду, яке набрало законної сили, зобов`язує суб`єкта владних повноважень здійснити його виконання. У випадку, коли боржник добровільно не виконує рішення суду, стягувач має вчинити дії для виконання рішення суду в примусовому порядку відповідно до вимог Закону України "Про виконавче провадження", і тільки після того, як стягувач використав усі можливості для примусового виконання рішення суду, а воно залишається не виконаним, тоді в такої особи виникає право звернутися до суду із заявою в порядку статті 383 КАС України.

Велика Палата звернула увагу, що визначені вимоги до заяви, яка подається відповідно до статті 383 КАС України, зокрема надання інформації про день пред`явлення виконавчого листа до виконання та інформації про хід виконавчого провадження, не є формальними вимогами, а навпаки є важливою інформацією, яка дає можливість суду визначити, чи не є передчасним звернення стягувача до суду із такою заявою.

Вказаний висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною у постановах Верховного Суду від 21 березня 2019 року у справі №805/1458/17-а, від 27 червня 2019 року у справі № 807/220/18 та Сьомого апеляційного адміністративного суду від 03 червня 2024 року у справі № 120/6495/23.

Разом з тим, частина другою статті 381-1 КАС України передбачає, що суд може здійснювати судовий контроль за виконанням судового рішення у порядку, встановленому зокрема статтею 287 цього Кодексу, а норми статті 287 КАС України регулюють особливості провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця.

Звертаючись із заявою про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду заявником не обґрунтовано та не наведено мотивів доцільності та необхідності застосування такого обраного виду судового контролю, як зобов`язання суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

При цьому, аналіз положень статей 382-382-3 КАС України свідчить про те, що зобов`язання суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є диспозитивним правом суду, яке може використовуватися в залежності від наявності об`єктивних обставин, які б свідчили про ухиляння відповідача від виконання судового рішення чи/або відсутність у нього наміру його виконувати.

Так, згідно матеріалів справи, 01 лютого 2024 року відкрито виконавче провадження №74028512 у Відділі примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Вінницькій області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), про що зазначено представником позивача у заяві про встановлення судового контролю .

Отже, виданий судом виконавчий лист у цій справі був пред`явлений до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Вінницькій області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), за результатом чого було відкрито виконавче провадження.

При цьому, інформації про завершення наведеного виконавчого провадження, станом на час розгляду заяви про встановлення судового контролю до суду подано не було.

Отже, з зазначених обставин справи вбачається, що станом на час розгляду заяви про встановлення судового контролю наявне виконавче провадження з виконання судового рішення у даній справі.

Наведене свідчить про існування у позивача можливості отримати виконання судового рішення у межах процедури виконавчого провадження, у тому числі шляхом застосування державним виконавцем примусових заходів, визначених Законом України "Про виконавче провадження".

Разом з тим, положеннями статей 23 та 116 Бюджетного кодексу України передбачено, що будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету можна здійснювати лише за наявності відповідного бюджетного призначення, встановленого законом про Державний бюджет України. Взяття зобов`язань без відповідних бюджетних асигнувань та здійснення видатків бюджету з перевищенням бюджетних призначень є порушенням бюджетного законодавства.

Згідно п.3, 4 ч. 5 ст. 22 Бюджетного кодексу України головний розпорядник бюджетних коштів отримує бюджетні призначення шляхом їх затвердження у законі про Державний бюджет України (рішенні про місцевий бюджет); приймає рішення щодо делегування повноважень на виконання бюджетної програми розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня та/або одержувачами бюджетних коштів, розподіляє та доводить до них у встановленому порядку обсяги бюджетних асигнувань;

затверджує кошториси розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (плани використання бюджетних коштів одержувачів бюджетних коштів), якщо інше не передбачено законодавством.

Частиною 6 статті 22 БК України, передбачено, що розпорядник бюджетних коштів може уповноважити одержувача бюджетних коштів на виконання заходів, передбачених бюджетною програмою, шляхом доведення йому бюджетних асигнувань та надання відповідних коштів бюджету (на безповоротній чи поворотній основі). Одержувач бюджетних коштів використовує такі кошти відповідно до вимог бюджетного законодавства на підставі плану використання бюджетних коштів, що містить розподіл бюджетних асигнувань.

Згідно пункту 7 Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2002 № 228, за обсягом наданих повноважень розпорядники поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (розпорядник, який у своїй діяльності підпорядкований відповідному головному розпоряднику та (або) діяльність якого координується через нього). Розпорядники бюджетних коштів мають право провадити діяльність виключно в межах бюджетних асигнувань, затверджених кошторисами, планами асигнувань загального фонду бюджету.

Відповідно до статті 161 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Служба судової охорони є державним органом у системі правосуддя для забезпечення охорони та підтримання громадського порядку в судах. Фінансування Служби судової охорони здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності Служби судової охорони здійснює Державна судова адміністрація України.

Отже, одержувач бюджетних коштів, яким є ССО використовує кошти, які надходять від ДСА (головного розпорядника) відповідно до вимог бюджетного законодавства на підставі плану використання бюджетних коштів, що містить розподіл бюджетних асигнувань.

Згідно кошториса Територіального управління на 2024 р., що затверджений Службою судової охорони видатки на виплату додаткової винагороди, визначеної постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 не передбачались та не затверджувались, існуючий за фондом оплати праці фінансовий ресурс не дозволяє здійснити таку виплату.

Згідно Плану асигнувань на 2024 за програмою 0501150 сума таких (асигнувань) становить 1000 грн.

З метою добровільного виконання вказаного рішення суду Територіальним управлінням проведено відповідний розрахунок, та листом від 07.12.2023 за № 33.07- 200/ССО на адресу Центрального органу управління Служби судової охорони направлено розрахунок потреби в додаткових кошторисних призначень, для виконання рішення суду у справі № 120/6409/22, та виплаті ОСОБА_1 , 156 324,88 грн.

Враховуючи, що на даний час триває примусове виконання рішення суду, а державний виконавець має встановлені законом повноваження щодо впливу на боржника (накладення штрафу, постановлення питання про притягнення до кримінальної відповідальності), колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для встановлення судового контролю за виконанням рішення суду за заявою позивача в порядку статті 382 КАС України.

З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що оскаржувана ухвала суду першої інстанції постановлена з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому немає підстав для її скасування, що не спростовано доводами апеляційної скарги.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 06 січня 2025 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий Ватаманюк Р.В. Судді Капустинський М.М. Сапальова Т.В.