Ухвала

від 22.05.2025 по справі 380/26657/23

СЬОМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ф

УХВАЛА

22 травня 2025 року

м. Київ

справа №380/26657/23

адміністративне провадження № К/990/14617/25

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Желєзного І.В.,

суддів: Білак М.В., Мацедонської В.Е.,

перевіривши касаційну скаргу Західного офісу Держаудитслужби на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2024 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 06 березня 2025 року у справі № 380/26657/23 за позовом Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Львівській області до Західного офісу Держаудитслужби про визнання протиправним та скасування висновку,

УСТАНОВИВ:

У листопаді 2023 року Служба відновлення та розвитку інфраструктури у Львівській області звернулася до Львівського окружного адміністративного суду із позовом до Західного офісу Держаудитслужби, в якому просила визнати протиправним та скасувати висновок про результати моніторингу процедури закупівлі № UA-2023-06-23-012051-а від 11 жовтня 2023 року.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2024 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 06 березня 2025 року, позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано висновок в частині встановлення порушення Службою відновлення та розвитку інфраструктури у Львівській області вимог п.п. 2 п. 44, п. 3 Особливостей здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України «Про публічні закупівлі», на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1178 від 12 жовтня 2022 року. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із такими рішеннями, відповідач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою.

Ухвалою Верховного Суду від 11 квітня 2025 року касаційну скаргу Західного офісу Держаудитслужби на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2024 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 06 березня 2025 року у справі № 380/26657/23 залишено без руху. Надано скаржнику десятиденний строк з дня отримання копії цієї ухвали для усунення недоліків, шляхом надання до суду уточненої касаційної скарги із обґрунтуванням наявності підстав передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України та виняткових обставин, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, документа про сплату судового збору.

24 квітня 2025 року засобами поштового зв`язку скаржником направлено до Суду заяву про продовження процесуального строку для подання документа про сплату судового збору та уточнену касаційну скаргу.

Ухвалою Верховного Суду від 06 травня 2025 року продовжено Західному офісу Держаудитслужби строк для усунення недоліків касаційної скарги на п`ять днів з дня вручення копії цієї ухвали шляхом надання до суду документа про сплату судового збору.

09 травня 2025 року до Верховного Суду надійшов документ про сплату судового збору.

В уточнені касаційній скарзі відповідач повторно посилається на підстави встановлені підпунктами «а» та «в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України та зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах.

Вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за вказаною касаційною скаргою, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду зазначає таке.

Відповідно до частини першої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

На підставі статті 129 Конституції України однією із основних засад судочинства визначено забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів».

За змістом частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

Аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.

Розгляд справи в суді першої інстанції відбувався в порядку спрощеного позовного провадження.

Пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України визначено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.

Частиною першою статті 257 КАС України передбачено, що за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.

Крім того, згідно із частиною другою статті 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

Відповідно до частини четвертої статті 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах:

1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом;

2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності;

4) щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Проаналізувавши встановлені судами обставини справи, предмет спору та обраний позивачем спосіб захисту його прав, доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про те, що характер спірних правовідносин, предмет і категорія спору, коло учасників спірних правовідносин, правозастосовна практика, що складалася з приводу спорів цієї категорії, відсутність ознак, які відрізняють цю касаційну скаргу від інших, дають підстави вважати, що судові рішення, які ухвалені у цій справі, розглянутої в порядку спрощеного позовного провадження, не підлягають касаційному оскарженню.

Оскаржуючи судові рішення у справі, розглянутій за правилами спрощеного позовного провадження, відповідач посилається на підстави встановлені підпунктами «а» та «в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду відхиляє вказані доводи, оскільки скаржником не обґрунтовано в чому саме полягає фундаментальне значення цієї справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб`єктів правовідносин. Доводи скаржника щодо фундаментального значення цієї справи для формування єдиної правозастосовчої практики зводяться виключно до припущень скаржника та не містять належного обґрунтування.

Вжите національним законодавцем словосполучення «значний суспільний інтерес» необхідно розуміти як серйозну, обґрунтовану зацікавленість, яка має неабияке виняткове значення для усього суспільства в цілому, певних груп людей, територіальних громад, об`єднань громадян тощо до певної справи в контексті можливого впливу ухваленого у ній судового рішення на права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Указане поняття охоплює ті потреби суспільства або окремих його груп, які пов`язані із збереженням і захистом цінностей, утрата яких мала б значний негативний вплив на розвиток громадянського суспільства. Наявність значного суспільного інтересу може мати місце й тоді, коли предмет спору зачіпає питання загальнодержавного значення: визначення і зміну конституційного ладу в Україні, виборчого процесу (референдуму), обороноздатності держави, її суверенітету, найвищих соціальних цінностей, визначених Конституцією України тощо.

Однак, скаржник не навів конкретних фактів наявності значного суспільного інтересу саме до цієї конкретної справи та за таких конкретних обставин.

У Рішенні від 22 листопада 2023 року у справі № 3-88/2021(209/21, 47/22, 77/23,188/23) Конституційний Суд України зазначив, що Верховний Суд як суд касаційної інстанції під час перегляду в касаційному порядку судових рішень має виконувати повноваження щодо усунення порушень норм матеріального та/або процесуального права, виправлення судових помилок і недоліків судових рішень, а не задля нового розгляду справи та нівелювання ролі судів першої та апеляційної інстанцій у вчиненні правосуддя. Унормування процесуальних відносин у спосіб визначення в у процесуальному законі підстав для касаційного перегляду судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, можливе як виняток і лише у разі, коли це обумовлено потребами, що є значущими для дієвості та ефективності правосуддя, зокрема потребою розв`язання Верховним Судом як найвищим судом у системі судоустрою України складного юридичного питання, яке має фундаментальне значення для формування судами єдиної правозастосовної практики.

Суд зазначає, що справа, яка має виняткове значення для її учасника, може бути виокремлена із загальних правил розгляду адміністративних справ Верховним Судом, якщо виявлено після апеляційного розгляду справи неоднакове застосування судом апеляційної інстанції одного й того ж положення закону.

Отже, допустимість відкриття касаційного провадження, якщо справа має виняткове значення для скаржника також зумовлена потребою забезпечення єдності судової практики. Водночас заявником у касаційній скарзі не наведено обставин, які б свідчили про наявність у справі ознак її виняткового значення, а також не виділено вимог, що дають підстави вважати, що вона має значення для уніфікованого розуміння та застосування права для сторін спору.

Інші обґрунтовані посилання на існування обставин передбачених підпунктами «а»-«г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України у касаційній скарзі відсутні та такі обставини не вбачаються з поданих матеріалів касаційної скарги.

При цьому використання оціночних чинників, як-то: «винятковість значення справи для скаржника», «суспільний інтерес», «значення для формування єдиної правозастосовчої практики», «малозначні справи» тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже, виходячи із статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення «розгляду заради розгляду».

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду наголошує, що визначені підпунктами «а»-«г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України випадки є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, як від заінтересованих осіб, так і від суду, оскільки в іншому випадку принцип правової визначеності буде порушено.

Наведені у касаційній скарзі доводи та мотиви не дають підстав для висновку, що судові рішення, постановлені у зазначеній справі, можливо віднести до випадків, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.

Водночас, імперативними приписами частини четвертої статті 328 КАС України обумовлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 351 цього Кодексу.

Згідно з пунктом четвертим частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, у якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був урахований в оскаржуваному судовому рішенні.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

У разі ж подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України позивач повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 4 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається в чому полягає порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).

Системний аналіз наведених положень КАС України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов`язково наводитись у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.

У касаційній скарзі відповідач посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування:

- частини першої та пункту 3 частини другої статті 16 Закону України від 25 грудня 2015 року № 922 «Про публічні закупівлі» (далі - Закон № 922) та пункту 28 Особливостей здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України «Про публічні закупівлі», на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 2022 року № 1178 (далі - Особливості) (щодо встановлення кваліфікаційного критерію та допущення не підтвердження учасником відповідності кваліфікаційному критерію, якщо такий встановлено);

- підпункту 2 пункту 44 та пункту 3 Особливостей (щодо можливості невідхилення тендерної пропозиції учасника, яким не усунуто суттєві невідповідності).

Щодо підстави касаційного оскарження передбаченої пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, Суд зазначає таке.

Так, Верховний Суд звертає увагу скаржника, що оскарження судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України (якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) вимагає не лише констатації факту відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а і визначення норми (норм) права, що потребує висновку, підстав необхідності такого висновку у подібних правовідносинах (усунення колізій норм права, визначення пріоритету однієї норми над іншою, тлумачення норми), а також зазначення, у чому, на думку заявника, полягає неправильне застосування норми права, щодо якої необхідний висновок Верховного Суду.

Зі змісту пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України слідує, що вказана підстава спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню адміністративними судами під час вирішення спору.

Верховний Суд наголошує, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України треба зазначати, щодо яких саме правовідносин Верховний Суд ще не сформував правового висновку, а не абстрактно на це посилатися.

Посилаючись на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України, скаржником не зазначено: 1) за результатами розгляду касаційної скарги, який саме висновок має бути сформований Верховним Судом з урахуванням зазначених нею норм матеріального та / або процесуального права; 2) необхідності висновку Верховного Суду щодо цієї норми, за обставин, установлених судами саме у цій справі.

За обставинами цієї справи, судами попередніх інстанцій встановлено, що спір стосується дотримання ТзОВ ДРОГ-БУД вимог до тендерної документації щодо підтвердження наявності в учасника досвіду виконання аналогічного договору.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Учасником закупівлі (ТзОВ ДРОГ-БУД) в складі тендерної пропозиції надані : Договір №WP 273.11 грудня 2020 року від 21 вересня 2020 року, укладений з Радомщанським повітом щодо реалізації інвестиційного проекту під назвою Реконструкція мосту на повітовій дорозі №3901Е на км 2-429 в с. Руда; акт приймання-передачі виконаних робіт: Реконструкція мосту на повітовій дорозі №3901Е на км 2-429 в с. Руда від 14 грудня 2020 року та рекомендацію Радомщанського повіту (без номеру та без дати) відносно договору №WP 273.11.12.2020 від 21 вересня 2020 року.

Суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що Учасником закупівлі (ТзОВ ДРОГ-БУД) дотримано вимоги до тендерної документації щодо підтвердження наявності в учасника досвіду виконання аналогічного договору.

Відповідно до частини другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Проаналізувавши доводи скаржника, Суд доходить висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження за пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, оскільки відповідач, указавши про відсутність висновку щодо застосування вищевказаних положень, не навів у касаційній скарзі належної аргументації як саме такий висновок щодо указаних норм вплине на спірні правовідносини, за обставин, установлених судами у цій справі, що мають індивідуальний характер.

Окрім того, зазначивши про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування вищевказаних норм права, скаржник не виклав належного обґрунтування їхнього неправильного застосування/не застосування судами, позаяк мотиви Держаудитслужби зводяться до часткового опису обставин справи, аргументів щодо недотримання позивачем вимог стосовно предмета закупівлі тендерної пропозиції відповідно, законності спірного висновку контролюючого органу, що зрештою свідчить про переоцінку доказів у справі і виключає можливість перегляду судового рішення з цих підстав судом касаційної інстанції, повноваження якого визначені статтею 341 КАС України.

Суд звертає увагу скаржника, що лише посилання у касаційній скарзі на відсутність висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, за відсутності мотивованих аргументів, не є підставою для відкриття касаційного провадження.

З огляду на викладене Суд уважає невмотивованими посилання скаржника на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження.

В касаційній скарзі скаржник посилається на висновки викладені Верховним Судом у постановах від 23 листопада 2018 року у справі № 803/1657/16 та від 10 листопада 2022 року у справі № 200/10092/20-а.

Водночас суд касаційної інстанції звертає увагу скаржника, що обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини 4 статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).

При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах розуміються такі рішення, в яких аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, і, відповідно, має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду.

Так, при встановленні доцільності посилання скаржника на постанови Верховного Суду у касаційній скарзі як підставу для перегляду оскаржуваного рішення за пунктом 1 частини 4 статті 328 КАС України, кожен правовий висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів.

У такому випадку правовий висновок розглядається «не відірвано» від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів.

Суд зазначає, що формальне посилання на постанови Верховного Суду (цитування окремих абзаців зазначених постанов) не може вважатись належним обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, оскільки скаржником не обґрунтовано подібності правовідносин у справах, на яку він посилається.

Суд звертає увагу на те, що посилання на практику Верховного Суду без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судами попередніх інстанцій у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування.

При цьому необхідно виходити з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови.

З огляду на викладене, Суд вважає необґрунтованими посилання скаржника на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження.

Беручи до уваги наведене вище, у встановлений судом строк та станом на 20 травня 2025 року вимоги ухвали про залишення апеляційної скарги без руху скаржником не виконано, а саме не зазначено обґрунтування наявності виняткових обставин, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України та наявності підстав передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України.

Відповідно до частини третьої статті 2 КАС України одним із принципів адміністративного судочинства є рівність усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом.

Статтею 44 КАС України передбачено обов`язок учасників справи добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки, зокрема, виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки, а також виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом (пункти 6, 7 частини п`ятої цієї статті).

Європейський суд з прав людини неодноразово висловлював правову позицію про те, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки (зокрема, у рішенні у справі «Каракуця проти України» (Karakutsya v. Ukraine) від 16 лютого 2017 року, заява № 18986/06).

За наслідками не виконання ухвали про залишення касаційної скарги без руху, відповідно до частини другої статті 332 КАС України передбачено, що до касаційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, установлених статтею 330 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу.

Виходячи з положень зазначеної вище норми та пункту 1 частини четвертої статті 169 КАС України суддя повертає касаційну скаргу заявникові, якщо він не усунув недоліки скарги, яка залишена без руху.

За таких обставин, касаційна скарга не приймається до розгляду і підлягає поверненню скаржнику.

Ураховуючи викладене та керуючись статтями 169, 330, 332 КАС України,

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Західного офісу Держаудитслужби на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2024 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 06 березня 2025 року у справі № 380/26657/23 за позовом Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Львівській області до Західного офісу Держаудитслужби про визнання протиправним та скасування висновку - повернути особі, яка її подала.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями та не може бути оскаржена.

Суддя-доповідач І.В. Желєзний Судді М.В. Білак В.Е. Мацедонська