Ухвала від 22.05.2025 по справі 348/1399/24

Справа № 348/1399/24

Провадження № 11-кп/4808/274/25

Категорія ч. 1 ст. 122 КК України

Головуючий у 1 інстанції ОСОБА_1

Суддя-доповідач ОСОБА_2

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 травня 2025 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів Івано-Франківського апеляційного суду

в складі суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,

з участю секретаря ОСОБА_6 ,

розглянувши у приміщенні суду у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження №1202309600000245 за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_7 , що діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 на вирок Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 05 лютого 2025 року, згідно з яким

ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Пнів, Надвірнянського району, Івано-Франківської області, громадянина України, учня 9 класу Надвірнянського ліцею № 3, працюючого у барбершопі «Reverse», який проживає та зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

визнано винуватиму вчиненнікримінального правопорушення,передбаченого ч.1ст.122КК України,та призначенопокарання увиді позбавленняволі строкомна 1(один)рік.

На підставі ст.ст. 75, 104 КК України звільнено ОСОБА_8 від відбування основного покарання з випробуванням, встановивши йому іспитовий строк тривалістю 1 (один) рік, якщо він протягом цього строку не вчинить нового кримінального правопорушення та виконає покладені на нього обов`язки згідно п.п 1, 2 ч. 1 та п. 2 частини 3 ст. 76 КК України.

Задоволено частково цивільні позови ОСОБА_9 та ОСОБА_10 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди.

Стягнуто з ОСОБА_8 , на користь ОСОБА_9 заподіяну кримінальним правопорушенням моральну шкоду в сумі 50 000 (п`ятдесят тисяч) гривень.

Стягнуто з ОСОБА_8 , на користь ОСОБА_10 заподіяну кримінальним правопорушенням моральну шкоду в сумі 10 000 (десять тисяч) гривень.

В іншій частині позови залишено без задоволення.

В разі відсутності у неповнолітнього ОСОБА_8 майна, достатнього для відшкодування шкоди, таку шкоду стягнути в частці, якої не вистачає, або в повному обсязі з його батьків: ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_3 на користь ОСОБА_9 в рівних частках.

В іншій частині позов залишити без задоволення.

Вирішено питання речових доказів,

за участю прокурора ОСОБА_13 ,

обвинуваченого ОСОБА_14 ,

захисника ОСОБА_7 ,

представника потерпілого ОСОБА_15 ,

законного представника обвинуваченого ОСОБА_16 ,

законного представника потерпілого ОСОБА_9 ,

представника служби в справах дітей ОСОБА_17

ВСТАНОВИЛА:

Суд першої інстанції встановив, що своїми умисними діями ОСОБА_8 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 122 КК України, а саме: умисне спричинення середньої тяжкості тілесного ушкодження, яке не є небезпечним для життя і не потягло за собою наслідків, передбачених у статті 121 КК України, але таке, що спричинило тривалий розлад здоров`я.

Так неповнолітній ОСОБА_8 30 листопада 2023 року близько 11:00 год. перебуваючи в приміщенні Надвірнянського ліцею № 3 в м. Надвірна, по вул. В.Великого, 11, зустрів малолітнього ОСОБА_18 , із яким у останнього виник словесний конфлікт.

В ході даного конфлікту ОСОБА_8 діючи умисно, усвідомлюючи суспільно-небезпечний і протиправний характер вчинюваних ним дій, передбачаючи їх шкідливі наслідки і свідомо бажаючи настання таких наслідків, завдав один удар правою рукою в обличчя потерпілого ОСОБА_18 .

В результаті неправомірних дій ОСОБА_8 , потерпілому ОСОБА_18 , заподіяно тілесні ушкодження у вигляді закритої травми лицевої частини черепа у вигляді порушення цілісності кісткової структури верхньої щелепи, що відносяться до середнього ступеню тяжкості тілесних ушкоджень, що не є небезпечні для життя в момент їх отримання та викликали тривалий розлад здоров`я.

Адвокат ОСОБА_7 в апеляційній скарзі просить вирок суду першої інстанції змінити в частині призначеного покарання ОСОБА_8 та в частині задоволених цивільних позовів потерпілих. Винести новий вирок, яким ОСОБА_8 звільнити від відбування покарання на підставі ст. 105 КК України із застосуванням до нього примусових заходів виховного характеру шляхом передачі неповнолітнього під нагляд дідуся ОСОБА_16 , однак, якщо суд прийде до переконання про необхідність призначення обвинуваченому покарання то просить застосувати до ОСОБА_8 ст. 69-1 КК України та зменшити розмір відшкодування моральної шкоди присудженої на користь потерпілих ОСОБА_9 та ОСОБА_10 .

Вважає, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, а саме при розгляді кримінального провадження невірно кваліфіковано дії обвинуваченого.

Зазначає, що при призначенні ОСОБА_8 покарання суд не звернув уваги на те, що зразу після вчиненого кримінального правопорушення обвинувачений з місця вчинення правопорушення не втікав, попросив покликати когось із вчителів, щоб надати потерпілому допомогу, на що прийшла свідок ОСОБА_19 із серветками, допомагав потерпілому зупинити кров. Згодом у лікарні цікавився здоров`ям потерпілого, просив у нього пробачення. Крім того, на досудовому слідстві свою вину обвинувачений визнав повністю, на всі виклики слідчого з`являвся вчасно, надав повні, об`єктивні і послідовні пояснення як на досудовому слідстві так і на судовому слідстві. Протягом судового розгляду він просив пробачення у самого потерпілого та мами потерпілого ОСОБА_9 , що свідчить про щире каяття обвинуваченого у вчиненому.

Звертає увагу, що враховуючи те, що обставин які пом`якшують покарання ОСОБА_8 є більше ніж дві, суд вправі був призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, передбаченої ч. 1 ст. 122 КК України, або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, про що просив сам обвинувачений, а також прокурор у своїх дебатах.

Наголошує, що з метою з`ясування всіх причин та умов, які сприяли вчиненню злочину стороною захисту неодноразово заявлялося клопотання про допит всіх свідків по справі, зокрема вчителів ОСОБА_20 , ОСОБА_19 , які були після бійки першими були присутніми на місці вчинення кримінального правопорушення і проводили бесіду з обвинуваченим та потерпілим, а також і очевидцем події ОСОБА_21 . Однак прокурор відмовився від їх допиту а суд прийняв його відмову і не вжив всіх заходів для встановлення причини й умови, які сприяли вчиненню злочину, а лише обмежився показаннями свідків зі сторони потерпілої сторони.

Зазначає, що якщо апеляційний суд прийде до переконання про необхідність застосування до нього покарання - то просить суд врахувати думку прокурора і застосувати до неповнолітнього ОСОБА_8 ст. 69-1 КК України та призначити покарання у виді пробаційного нагляду із покладанням на нього обов`язків вказаних у ч. 2 ст. 69-1 КК України.

Крім того наголошує, що присуджена судом сума моральної шкоди 50000,00 грн. не відповідає вимогам розумності і справедливості, а розмір моральної шкоди саме в такому розмірі є недоведеним жодними доказами. Враховуючи вищевикладене, а також те, що потерпілий своєю поведінкою до молодшого брата обвинуваченого неодноразово сам провокував конфлікти, вважає що розмір моральної шкоди судом завищений. Так в частині вимог про відшкодування моральної шкоди, суд виходив з того, що цивільні позивачі як батьки дитини об`єктивно зазнали душевних страждань у зв`язку з протиправною поведінкою щодо їх малолітньої дитини. Суд враховував їх психологічний стан та негативні емоції, стрес, які батьки переживали після вчинення кримінального правопорушення щодо їх дитини і завдання її тілесних ушкоджень, а також протягом тривалого лікування. Однак лікування потерпілого було не тривалим, у серпні 2024 року потерпілий знову відвідував заняття по боксі та брав участь в обласних змаганнях.

Не погодившись із апеляційною скаргою захисника ОСОБА_7 , адвокат ОСОБА_22 , що діє в інтересах потерпілого ОСОБА_18 подав заперечення на апеляційну скаргу де просив вирок суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Під час апеляційного розгляду:

- захисник ОСОБА_7 , обвинувачений ОСОБА_14 , законний представник обвинуваченого ОСОБА_16 підтримали вимоги апеляційної скарги захисника, з мотивів, викладених у ній;

- прокурор ОСОБА_13 , представник потерпілого ОСОБА_15 , законний представник потерпілого ОСОБА_9 заперечували проти задоволення апеляційної скарги та просили вирок суду першої інстанції залишити без змін.

- представник служби в справах дітей ОСОБА_17 покладалась на розсуд суду, щодо рішення по справі.

Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників кримінального провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження, обговоривши доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а вирок суду - залишити без змін, з наступних підстав.

Згідно з ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

За результатами апеляційного розгляду доводи апелянта не знайшли свого підтвердження.

Оскільки в апеляційній скарзі захисник ОСОБА_7 , що діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 оспорює вирок суду в частині призначеного покарання та розміру відшкодувань за цивільними позовами, суд апеляційної інстанції перевіряє судове рішення в цій частині.

Так, частинами 1 та 2 ст. 65 КК України визначено, що суд призначає покарання:

1) у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу;

2) відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу;

3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинене кримінальне правопорушення призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень.

За приписами ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

Відповідно довимог ч.1ст.370КПК Українисудове рішенняповинно бутизаконним,обґрунтованим івмотивованим.Законним єрішення,ухвалене компетентнимсудом згідноз нормамиматеріального праваз дотриманнямвимог щодокримінального провадження,передбачених цимКодексом. Обґрунтованимє рішення,ухвалене судомна підставіоб`єктивно з`ясованихобставин,які підтвердженідоказами,дослідженими підчас судовогорозгляду таоціненими судомвідповідно достатті 94цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції в повній мірі дослідив обставини, з`ясування яких має істотне значення для цього кримінального провадження, а висновки суду першої інстанції, викладені у судовому рішенні, відповідають фактичним обставинам кримінального провадження.

За змістом ч. 1 ст. 337 КПК України судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, крім випадків, передбачених цією статтею.

У ст. 17 Закону від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» (далі - Суд) передбачено, що «при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права».

У справі «Бакланов проти Росії» (рішення від 09 червня 2005 року), так і в справі «Фрізен проти Росії» (рішення від 24 березня 2005 року) Суд зазначив, що «досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним». У справі «Ізмайлов проти Росії» (п. 38 рішення від 16 жовтня 2008 року) Суд вказав, що «для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий надмірний тягар для особи».

Перевіривши доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції дотримався вимог кримінального та кримінального процесуального закону, а також враховував практику Європейського суду з прав людини.

Призначаючи ОСОБА_14 покарання, суд першої інстанції відповідно до вимог ст. 65 КК України врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК України є нетяжким злочином, дані про особу винного та наявність обставин, які обтяжують покарання обвинуваченого, а саме є вчинення кримінального правопорушення щодо малолітньої дитини та наявність обставин, які пом`якшують покарання, а саме вчинення кримінального правопорушення неповнолітнім. Також враховано зокрема те, що обвинувачений є неповнолітнім, на час розгляду справи має повних 15 років, має визначене і постійне місце проживання, за місцем проживання і навчання характеризується добре.

Також судом враховано те, що ОСОБА_8 , який емоційно зрілий, має здатність розв`язувати проблеми. Чітко дотримується правил встановлених навчальним закладом. Має професійну здатність знаходити спільну мову з дітьми. Дотримується етики спілкування, поважає гідність людини.

Обвинувачений має задовільний стан здоров`я та рівень розвитку: на обліку лікаря психіатра не перебуває, за допомогою в зв`язку із хворобами, які потребують сторонньої допомоги не звертався. Фізичний розвиток відповідає віку. Дані, що свідчать про фізичну або розумову відсталість неповнолітнього матеріали справи не містять. Вживання алкогольних напоїв та наркотичних речовин за учнем не спостерігалося.

Враховано також, що за висновками органу пробації неповнолітній ОСОБА_8 засуджує свою поведінку. На момент вчинення кримінального правопорушення не усвідомлював наслідки своїх протиправних дій через молодий вік. На даний час розуміє, що вчинив погано та в майбутньому зобов`язується не вчиняти жодних порушень.

За соціально-психологічною характеристикою, умовами життя та виховання неповнолітнього встановлено, що ОСОБА_8 раніше не судимий, вперше притягується до кримінальної відповідальності.

Соціально побутові умови проживання задовільні, неповнолітній забезпечений всім необхідним для навчання, розвитку та відпочинку.

ОСОБА_8 навчається у Надвірнянському ліцеї №3, де характеризується з позитивної сторони: володіє навчальним матеріалом на середньому рівні, до оцінок ставлення адекватне, реагує на похвалу і зауваження вчителя. Ставлення до праці позитивне. Зарекомендував себе як добрий, ввічливий, старанний, відповідальний, пунктуальний.

ОСОБА_8 офіційно працевлаштувався, працює перукарем у ФОП ОСОБА_23 , де щомісячно отримує дохід, згідно довідки поданої в судовому засіданні, - 4000 грн., що свідчить про його можливість виконувати вирок в частині відшкодування за цивільними позовами.

Неповнолітній проживає і виховується у неповній сім`ї. Проживає із дідусем, бабусею і молодшим братом. Мати хлопця виїжджає за кордон на заробітки.

У вільний від навчання час ОСОБА_8 має різноманітне дозвілля: бере активну участь у позаурочних заходах, зокрема конкурс Ерудіт, благодійних ярмарках та акціях, спортивних змаганнях. Займається музикою (грає на гітарі). Проходить курс навчання в перукарні. Вихованням займається дідусь, існує ймовірність неналежного контролю з боку матері за поведінкою сина.

Суд врахував також обставини, які негативно вплинули на створення сприятливої умови для здійснення неповнолітнім злочину, а саме: неналежний контроль з боку матері за вихованням неповнолітньої дитини.

При призначенні покарання враховано висновок досудової доповіді Надвірнянського районного сектору філії ДУ «Центр пробації» в Івано-Франківській області згідно яким ймовірність вчинення повторного кримінального правопорушення обвинуваченим ОСОБА_8 є низькою. Факторами, які сприяли вчиненню повторного кримінального правопорушення є стосунки в сім`ї недостатній контроль зі сторони матері та стосунки з однолітками, оскільки деякі знайомі хлопця з антисоціальною поведінкою, але зі слів хлопця з ними стосунків на даний час він не має жодних. Дослідження інформації, що характеризують особу за місцем його проживання, умов його життєдіяльності і стосунків у суспільстві, результати оцінки ризику вчинення ним повторного правопорушення свідчать про можливість виправлення особи без ізоляції від суспільства.

Колегія суддів вважає, що доводи сторони захисту про можливість звільнення від кримінальної відповідальності неповнолітнього обвинуваченого є безпідставними, оскільки звільнення від кримінальної відповідальності із застосуванням примусових заходів виховного характеру на підставі ст. 97 КК України можливе лише щодо неповнолітніх, які вперше вчинили кримінальний проступок або необережний нетяжкий злочин, однак вина ОСОБА_8 доведена у вчиненні умисного нетяжкого злочину, що виключає можливість застосування цього положення закону.

Також, положення ст. 105 КК України щодо звільнення від покарання із застосуванням примусових заходів виховного характеру аналогічно не підлягають застосуванню до ОСОБА_24 , оскільки судом не встановлено, а стороною захисту не доведено наявність щирого каяття та бездоганної поведінки обвинуваченого на момент ухвалення вироку, які б вказували на те, що обвинувачений не потребує застосування покарання, а тому ОСОБА_8 підлягає притягненню до кримінальної відповідальності із призначенням покарання за вчинене кримінальне правопорушення.

Колегія суддів вважає, що відсутні підстави для застосування положень ст. 69 КК України, оскільки наявність лише однієї пом`якшуючої обставини, з огляду на наявність обтяжуючої обставини, не дає підстав для застосування ст. 69 КК, яка вимагає наявність кількох обставин, що пом`якшують покарання. Поведінка обвинуваченого після вчинення злочину, часткове відшкодування заподіяної шкоди не доводять істотне зниження ступеню тяжкості вчиненого злочину.

З оглядуна ціобставини,колегія суддіввважає,що судпершої інстанціїдійшов правильногопереконання пронеобхідність призначенняпокарання увиді позбавленняволі вмінімальних межахсанкції статті,а такожпро можливістьвиправлення обвинуваченогобез ізоляціївід суспільства,і вважаєза необхіднезвільнити йоговід відбуванняосновного покаранняз випробуваннямна певнийстрок ізпокладанням назасудженого обов`язків,таких як:періодично з`являтисядля реєстраціїдо уповноваженогооргану зпитань пробації, повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання , не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації .

Суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції в повній мірі врахував ті обставини, на які посилається апелянт в апеляційній інстанції.

Суд першої інстанції, з урахуванням даних щодо особи ОСОБА_8 , обставин, які пом`якшують покарання та обставин, які обтяжують покарання, з врахуванням ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, призначив покарання в межах, встановлених у санкції ч. 1 ст. 122 КК України, яке на думку суду апеляційної інстанції є таким, що відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, необхідними та достатніми для його виправлення і попередження вчинення нових кримінальних правопорушень як ним, так і іншими особами.

На думку суду апеляційної інстанції, визначене судом першої інстанції покарання ОСОБА_8 у виді позбавлення волі строком на 1 (один) рік із застосуванням ст.ст. 75, 104 КК України де ОСОБА_8 звільнено від відбування основного покарання з випробуванням, на іспитовий строк тривалістю 1 (один) рік, якщо він протягом цього строку не вчинить нового кримінального правопорушення та виконає покладені на нього обов`язки згідно п.п 1, 2 ч. 1 та п. 2 частини 3 ст. 76 КК України є законним та справедливим, відповідає принципам індивідуалізації покарання та гуманізму, є балансом між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи, а також призначене ОСОБА_8 покарання відповідає вимогам ст. ст. 50, 65 КК України.

Перевіривши доводи апелянта в частині вирішення питання щодо цивільних позовів, колегія суддів доходить висновку, що вирок суду в цій частині є законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Вирішуючи цивільні позови про відшкодування моральної шкоди суд першої інстанції, встановив, що внаслідок вчинених обвинуваченими кримінальних правопорушень (проступків), завдано малолітньому потерплому тілесних ушкоджень в присутності друзів у приміщенні навчального закладу, спосіб і тривалість протиправних дій їх наслідки, в наслідок яких він на деякий час втратив свідомість, чим була принижена честь та гідність потерпілого. Суд також врахував ставлення потерпілого до неправомірних дій обвинуваченого, переживання останнього, які виникли внаслідок вчинення щодо нього кримінального правопорушення, тривалість лікування. Разом з тим, спричинені тілесні ушкодження не були небезпечними для життя в момент їх отримання і незворотними для здоров`я дитини. На теперішній час потерпілий відновив свій фізичний стан, за свідченнями свідків продовжив заняття спортом.

Колегія суддів вважає, що мати та батько потерпілого також об`єктивно зазнали душевних страждань у зв`язку з протиправною поведінкою щодо їх малолітньої дитини. Суд враховує їх фізичний, психологічний стан та негативні емоції, стрес, які ОСОБА_9 та ОСОБА_10 пережили після вчинення кримінального правопорушення щодо їх дитини і завдання їй тілесних ушкоджень, а також протягом тривалого лікування.

Суд першої інстанції правильно дійшов висновку про необхідність стягнення як з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_9 заподіяну кримінальним правопорушенням моральну шкоду в сумі 50 000 (п`ятдесят тисяч) гривень та на користь ОСОБА_10 заподіяну кримінальним правопорушенням моральну шкоду в сумі 10 000 (десять тисяч) гривень.

Відповідно до ч. 1, ч. 4 ст. 128 КПК України, особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.

Приписами ч. 1 ст. 129 КПК України встановлено, що ухвалюючи обвинувальний вирок, суд залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 червня 2019 року по справі №465/4621/16-к зазначила, що відповідно до ч. 5 ст. 128 КПК України цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми ЦПК України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.

Відповідно до ч. 4 ст. 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Відповідно ст.ст. 56, 62 Конституції України, зокрема фізичні та юридичні особи мають право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди, заподіяної внаслідок порушення їх прав і свобод та законних інтересів.

У відповідності до ст. 23 ЦПК України, а також виходячи з системного аналізу законодавства України в частині, що стосується відшкодування моральної (немайнової) шкоди, колегія суддів звертає увагу на те, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав потерпілий, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин, проте при цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Колегія суддів вважає, що розмір, визначений судом першої інстанції на відшкодування моральної шкоди на користь ОСОБА_9 заподіяну кримінальним правопорушенням моральну шкоду в сумі 50 000 (п`ятдесят тисяч) гривень та на користь ОСОБА_10 заподіяну кримінальним правопорушенням моральну шкоду в сумі 10 000 (десять тисяч) гривень, відповідає характеру та ступеню моральних страждань на які посилалась потерпіла під час судового розгляду, тому вимоги апеляційних скарг в цій частині не підлягають задоволенню.

За таких обставин, підстав для скасування чи зміни вироку суду першої інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги не здобуто, а тому його необхідно залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 376, 405, 407, 409, 419 КПК України, колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 , що діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 залишити без задоволення.

Вирок Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 05 лютого 2025 року щодо ОСОБА_8 за ч. 1 ст. 122 КК України залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня проголошення.

Судді ОСОБА_3

ОСОБА_4

ОСОБА_5