Рішення від 15.05.2025 по справі 902/328/25

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"15" травня 2025 р.Cправа № 902/328/25

за позовом: Керівника Жмеринської окружної прокуратури Вінницької області (вул. Національна, 6а, м. Жмеринка, 23100) в інтересах держави в особі позивача Барської міської ради (майдан Святого Миколая, 18, м. Бар, Жмеринського району, Вінницької області, 23000)

до: Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Прогрес" (вул. Б. Претвича, буд. 39, м. Бар, Жмеринського району, Вінницької області, 23000)

про усунення перешкод в користуванні майном

Суддя Яремчук Ю.О.

Секретар судового засідання Надтока Т.О.

за участю представників сторін:

прокурор: Ярмощук В.П.

позивача: не з`явився

відповідача: не з`явився

В С Т А Н О В И В :

19.03.2025 Керівник Жмеринської окружної прокуратури Вінницької області в інтересах держави в особі позивача Барської міської ради звернувся до Господарського суду Вінницької області з позовом Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Прогрес" про усунення перешкод в користуванні майном.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу справи між суддями від 19.03.2025 справу передано для розгляду судді Яремчуку Ю.О.

Ухвалою суду від 24.03.2025 відкрито провадження у справі 902/320/25. визначено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання у справі призначено на 15.04.2025.

На визначену дату судом в судове засідання з`явився прокурор та представник відповідача.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце судового засідання належним чином повідомлений ухвалою суду від 24.03.2025.

За результатами проведеного судового засідання суд дійшов висновку про закриття підготовчого провадження та призначення судового розгляду справи по суті, про що винесено ухвалу, яку занесено до протоколу судового засідання.

Ухвалою суду від 15.04.2025 повідомлено учасників справи про розгляд справи по суті, що відбудеться 13.05.2025.

На визначений час у судове засідання з`явився прокурор.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце судового засідання належним чином повідомлений ухвалою суду від 15.04.2025.

Представник відповідача не з`явився, при цьому судом взято до заяву (вх. № канц. 01-34/4577/25 від 30.04.2025) останнього про визнання позову в повному обсязі та розгляд справи за відсутності уповноваженого представника.

Прокурор заявлений позов підтримав у повному обсязі з підстав та обставин викладених у позовній заяві.

В обґрунтування заявленого позову Перший заступник керівника прокуратури вказав, що відповідач чинить перешкоди у здійсненні права користування водним об`єктом та земельною ділянкою під ним його власнику - територіальній громаді в особі Барської міської ради, що є підставою для подання негаторного позову.

Із наявних доказів в матеріалах справи судом встановлено наступне:

На території Барської міської територіальної громади за межами населених пунктів колишньої Мигалівецької сільської ради (наразі Барська міська рада), розташований водний об`єкт площею 26,5512 га, на земельній ділянці площею 66,5 га, яка має кадастровий номер 0520283500:01:004:0266.

Відповідно до повідомлення Барської міської ради № 04-04/159 від 21.01.2025, вищевказана земельна ділянка 66,5 га перебуває в користуванні Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Прогрес» на підставі державного акта серії І-ВН № 000191 від 02.04.1996.

Судом встановлено, що державний акт серії І-ВН № 000191 виданий відповідно до рішення Мигалівецької сільської ради народних депутатів 5 сесії 22 скликання від 10.10.1995, виданий 02.04.1996 Барському рибцеху виробничого об`єднання «Вінницярибгосп», відповідно до якого Барському рибцеху виробничого об`єднання «Вінницярибгосп» для внутрігосподарських потреб надано в постійне користування земельну ділянку площею 66,5 га, що розташована на території Мигалівецької сільської ради.

Крім того, перебування вказаної земельної ділянки та водного об`єкту в користуванні СТОВ «Прогрес» підтверджується: протоколом огляду місця події від 21.02.2025 проведеного у кримінальному провадженні №12025020140000034 від 11.02.2025, розпочатого за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 197-1 КК України, за участі керівника СТОВ «Прогрес».

Поряд з цим, судом встановлено наступне: земельна ділянка площею 66,5 га, що розташована на території Мигалівецької сільської ради, яка відповідно до державного акта серії І-ВН №000191, передана в постійне користування Барському рибцеху виробничого об`єднання «Вінницярибгосп», 05.07.2021 зареєстрована в Державному земельному кадастрі з присвоєнням кадастрового номера 0520283500:01:004:0266 та відноситься до земель водного фонду;

у відповідності до витягу з Державного земельного кадастру, на земельній ділянці з кадастровим номером 0520283500:01:004:0266, розташований став площею 26,5512 га;

згідно із висновком спеціаліста від 03.03.2025, залученого в кримінальному провадженні № 12025020140000034 від 11.02.2025 земельна ділянка загальною І-ВН № 000191 в період 1995-1996 років в межах населених пунктів не перебувала;

розташування населених пунктів, управління Держгеокадастру у Вінницькій області № 0-2-0.6-1105/2-25 від 25.02.2025 та інформацією з Державного земельного кадастру;

відповідно до повідомлення Жмеринської районної військової адміністрації Вінницької області № 01-39/223 від 25.02.2025, Жмеринською районною державною адміністрацією Вінницької області та Барською районною державною адміністрацією Вінницької області розпорядження щодо надання в користування земельних ділянок, які використовуються СТОВ «Прогрес» не приймались та відповідні договори оренди не укладались;

зі змісту листа Вінницької обласної військової адміністрації від 11.03.2025 судом встановлено, що розпорядження щодо надання в користування водних об`єктів та земельних ділянок під ними СТОВ «Прогрес» не приймались та договори оренди водних об`єктів та земельних ділянок не укладались;

за інформацією Барської міської ради № 04-04/604 від 10.03.2025, останньою також не приймались рішення про передачу в користування, не укладались договори оренди відносно земельної ділянки загальною площею 66,5 га, що розташована на території Мигалівецької сільської ради, та не отримувалась плата за її використання.

Крім того, судом встановлено, що відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань СТОВ «Прогрес» зареєстровано як юридичну особу 21.05.2001 з основним видом економічної діяльності - прісноводне рибництво, код КВЕД 03.22.

Відповідно до п. 1.1 Статуту СТОВ «Прогрес», зареєстрованого 21.05.2001 Барською районної державною адміністрацією, останнє створено шляхом реорганізації (перетворення) Сільськогосподарського відкритого акціонерного товариства «Барське рибоводне підприємство «Голуба нива».

Згідно з п. 1.1 Статуту СВАТ «Барське рибоводне підприємство «Голуба нива» останнє засноване відповідно до рішення Регіонального відділення Фонду державного майна України по Вінницькій області № 954 від 27.08.1998, шляхом перетворення Барського рибоводного цеху - структурного підрозділу Вінницького обласного державного виробничого сільськогосподарсько-рибоводного підприємства «Вінницярибгосп» в сільськогосподарське відкрите акціонерне товариство та є правонаступником цього структурного підрозділу.

Зокрема установлено, що Вінницьке державне обласне виробниче об`єднання рибного господарства «Вінницярибгосп» як юридичну особу створено у 1991 році. Відповідно до статуту Об`єднання «Вінницярибгосп», затвердженого Міністерством рибного господарства України 29.12.1991 року, до його складу як структурний підрозділ, який не мав статусу юридичної особи, входив Барський виробничий рибцех.

Всього до Об`єднання «Вінницярибгосп» входило 8 виробничих рибцехів, заводоуправління та 5 рибоводно-меліоративних станцій.

Відповідно до п. 6 наведеного статуту все майно належало об`єднанню на праві повного господарського відання, а відповідно до п. 10 ліквідація чи реорганізація проводилась його власником.

Міністерство рибного господарства (як центральний орган державної виконавчої влади, як орган управління майном та власник майна від імені держави) своїм наказом № 120 від 31.07.1995 ліквідував як юридичну особу Об`єднання «Вінницярибгосп», а також інші підприємства, які входили до Об`єднання та мали статус юридичної особи, а саме: Вінницьку, Уланівську, Тиврівську рибоводно-меліоративні станції та пересувну механізовану колону № 4.

Цим же наказом №120 від 31.07.1995 на базі майна господарств Об`єднання «Вінницярибгосп» - рибокомбінату, Вінницької, Уланівської, Тиврівської рибоводно-меліоративних станцій та пересувної механізованої колони № 4 - вирішено створити Вінницьке обласне державне виробниче сільськогосподарське виробниче підприємство «Вінницярибгосп» з правом юридичної особи з 10.08.1995.

Іншим наказом № 123 від 31.07.1995 Міністерство рибного господарства на базі іншого майна об`єднання - Ольгопільської та Бершадської рибоводно- меліоративних станцій, які входили до ліквідованого Об`єднання «Вінницярибгосп», - створило Ольгопільське державне виробниче сільськогосподарсько-рибоводне підприємство.

25.06.1996 року керівництвом Об`єднання «Вінницярибгосп» винесено наказ № 82 (на виконання наказу № 120 Міністерства рибного господарства України), в якому зазначено про необхідність звільнення його працівників, знищення печаток, закриття рахунків ліквідованих підприємств, письмового повідомлення державних органів про ліквідацію Об`єднання «Вінницярибгосп» та створення нового Підприємства «Вінницярибгосп».

Цим же наказом № 82 затверджено структуру новоствореного Підприємства «Вінницярибгосп», у складі якого на правах структурних підрозділів без права юридичної особи створено 11 виробничих рибоводних цехів, у тому числі Барський виробничий рибоводний цех.

Відповідно до довідки Вінницького обласного управління статистики від 01.08.1996 Вінницьке обласне державне виробниче сільськогосподарсько-рибоводне Підприємство «Вінницярибгосп» районною державною адміністрацією 29.07.1996 зареєстровано як юридичну особу та 01.08.1996 включено до ЄДРПОУ.

Зі Статуту Підприємства «Вінницярибгосп» від 29.12.1995, вбачається, що Підприємство є новоствореною юридичною особою та не є правонаступником Об`єднання «Вінницярибгосп».

Відповідно до п. 3.1 ст. 3 Статуту права і обов`язки юридичної особи Підприємство набуває з дня його державної реєстрації. Згідно п. 4.3 ст. 4 Статуту, джерелами формування майна Підприємства є майно, передане йому органами державного управління, доходи одержані від реалізації продукції, а також від інших видів фінансово-господарської діяльності, доходи від цінних паперів, кредити банків та інших кредиторів, капітальні вкладення і дотації з бюджетів, безоплатні або благодійні внески, пожертвування організацій, підприємств і громадян, придбання майна іншого підприємства, організації, іншого майна, набутого на підставах не заборонених законодавством.

Поряд з цим, з листа Антимонопольного комітету України від 17.03.1997 слідує, що останній надав погодження на одержання статусу юридичної особи та приватизацію окремим майновим комплексом Барського рибоводного цеху - структурного підрозділу Підприємства «Вінницярибгосп» на підставі рішення Міністерства рибного господарства та у відповідності з Положенням про порядок поділу підприємств і об`єднань та відокремлення від них структурних підрозділів і одиниць № 43/79/5 від 20.04.94.

У пункті 5.4 вищевказаного Положення передбачено, що при здійсненні поділу чи відокремлення до новостворених підприємств згідно з чинним законодавством переходять за роздільним актом (балансом) у відповідних частинах майнові права і обов`язки.

Так, як слідує з приватизаційної справи Барського рибоводного цеху - структурного підрозділу Підприємства «Вінницярибгосп», що зберігається в Регіональному відділенні Фонду державного майна України по Вінницькій та Хмельницькій областях, роздільний акт (баланс) при відокремленні Барського рибоводного цеху - структурного підрозділу Підприємства «Вінницярибгосп» не складався, будь-які майнові права на земельні ділянки не передавались.

Відповідно до наказу регіонального відділення Фонду державного майна України по Вінницькій області № 855 від 29.07.1998 прийнято рішення про приватизацію Барського рибоводного цеху - структурного підрозділу Підприємства «Вінницярибгосп», який, в свою чергу, не мав права юридичної особи.

Згідно з рішенням регіонального відділення Фонду державного майна України по Вінницькій області № 954 від 27.09.1998, шляхом перетворення Барського рибоводного цеху - структурного підрозділу Підприємства «Вінницярибгосп» створено СВАТ «Барське рибоводне підприємство «Голуба нива» як юридичну особу.

Відповідно до довідки Вінницького обласного управління статистики від 28.12.1998 СВАТ «Барське рибоводне підприємство «Голуба нива» Барською районною державною адміністрацією 24.12.1998 зареєстровано як юридичну особу та 28.12.1998 включено до ЄДРПОУ, яка надалі реорганізована у СТОВ «Прогрес».

Враховуючи вищезазначене, прокурор стверджує, що право постійного користування земельною ділянкою Барського виробничого рибцеху як структурного підрозділу Об`єднання «Вінницярибгосп» відповідно до ст. 27 Земельного кодексу припинене і не могло перейти до Підприємства «Вінницярибгосп» та надалі до СВАТ «Барське рибоводне підприємство «Голуба нива», яке реорганізоване в СТОВ «Прогрес».

Наведене слугувало підставою для звернення прокурора із негаторним позовом до суду.

З огляду на встановлені обставини справи, суд враховує таке.

Положеннями ст. 5 Господарського процесуального кодексу України визначено, що здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 Цивільного кодексу України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 Цивільного кодексу України, частина друга статті 152 Земельного кодексу України). Указані способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.

Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.

Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Зазначений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

Відповідно до частини другої статті 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки може вимагати, зокрема, усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою.

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 Цивільного кодексу України).

Звернутися з негаторним позовом може власник або титульний володілець, у якого знаходиться річ, щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем повинна бути лише та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпорядження річчю.

Підставою для подання негаторного позову є вчинення третьою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном.

Однією з умов подання негаторного позову є триваючий характер правопорушення і наявність його в момент подання позову. Другою умовою застосування негаторного позову має бути відсутність між позивачем і відповідачем договірних відносин, адже в разі наявності таких відносин власник здійснює захист порушеного права власності зобов`язально-правовими засобами.

Подібний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2019 у справі № 924/1220/17 (провадження № 12-26гс19) та у постановах Верховного Суду від 08.05.2018 у справі № 914/1623/17, від 26.05.2020 у справі № 906/656/19, від 03.06.2020 у справі № 916/1666/18, від 14.07.2021 у справі № 922/1125/19.

Спір у справі виник за фактом набуття у постійне користування Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Прогрес" земельної ділянки площею 66,5 га з кадастровим номером 0520281200:01:004:0266 для рибогосподарських потреб без належних на те, на думку прокурора, правових підстав.

Предметом позову у цій справі є матеріально-правова вимога про усунення перешкод в здійсненні Барською міською радою права користування та розпорядження водним об`єктом та земельною ділянкою під ним шляхом скасування державної реєстрації права постійного користування на такі об`єкти за Сільськогосподарським товариство з обмеженою відповідальністю "Прогрес", а також зобов`язання повернути зазначені об`єкти в комунальну власність територіальної громади в особі Барської міської ради.

Відповідно до статті 19 Земельного кодексу України (в редакції від 22.06.1993 діючій на час виникнення спірних правовідносин) сільські, селищні Ради народних депутатів надають земельні ділянки у користування для всіх потреб із земель сіл, селищ, а також за їх межами для будівництва шкіл, лікарень, підприємств торгівлі та інших об`єктів, пов`язаних з обслуговуванням населення (сфера послуг), сільськогосподарського використання, ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства, індивідуального житлового, дачного і гаражного будівництва, індивідуального і колективного садівництва, городництва, сінокосіння і випасання худоби, традиційних народних промислів.

Районні, міські, в адміністративному підпорядкуванні яких є район, Ради народних депутатів надають земельні ділянки за межами населених пунктів: із земель запасу для сільськогосподарського використання; із земель лісового і водного фонду у випадках, передбачених статтями 77 і 79 цього Кодексу; для ведення селянського (фермерського) господарства, у разі відмови в наданні земельної ділянки сільською, селищною Радою народних депутатів.

Обласні Ради народних депутатів надають земельні ділянки в усіх інших випадках, крім передбачених частинами першою, другою, третьою і п`ятою цієї статті.

Надання земельних ділянок здійснюється за проектами відведення цих ділянок.

Підприємство, установа, організація та громадяни, заінтересовані в одержанні земельних ділянок, звертаються з відповідним клопотанням (громадянин з заявою) до місцевої Ради народних депутатів, яка має право надавати земельні ділянки.

Відповідна місцева Рада народних депутатів розглядає клопотання (заяву) у строк не більше місяця, дає дозвіл на складання проекту відведення земельної ділянки і одночасно повідомляє про це Раду народних депутатів, на території якої розташована намічувана для відведення земельна ділянка.

Проект відведення земельної ділянки погоджується з власником землі або землекористувачем та подається до сільської, селищної, міської Ради народних депутатів, яка розглядає його у місячний строк і в межах своєї компетенції приймає рішення про надання земель.

Якщо надання земельної ділянки провадиться районною, обласною Радою народних депутатів або Верховною Радою України, сільська, селищна, міська Рада народних депутатів свій висновок подає до районної, міської, в адміністративному підпорядкуванні якої є район, Ради народних депутатів.

Районна (міська) Рада народних депутатів приймає у місячний строк рішення про надання земельної ділянки, а по проекту, за яким надання ділянки провадиться обласною Радою народних депутатів або Верховною Радою України, подає свій висновок до обласної Ради народних депутатів.

Обласна, Київська, Севастопольська міська Рада народних депутатів вирішує у місячний строк питання про надання земельної ділянки, а по проекту, за яким надання земель провадиться Верховною Радою України, подає проектні матеріали і свій висновок до Кабінету Міністрів України, який розглядає ці матеріали і вносить у місячний строк свої пропозиції до Верховної Ради України.

Згідно із ст. 78 Земельного кодексу України (в редакції від 22.06.1993) до земель водного фонду належать землі, зайняті ріками, озерами, водоймами, болотами, гідротехнічними та іншими водогосподарськими спорудами, а також землі, виділені по берегах водойм під смуги відведення.

За приписами ст. 79 Земельного кодексу України в тій же редакції на землях водного фонду забороняється будь-яка діяльність, що суперечить їх цільовому призначенню.

Землі водного фонду, що є в користуванні водогосподарських підприємств і організацій, можуть надаватися за рішенням районної, міської, в адміністративному підпорядкуванні якої є район, Ради народних депутатів у тимчасове користування для сінокосіння і риборозведення.

Порядок використання земель водного фонду визначається законодавством України.

Отже, вказаними положеннями Земельного кодексу України визначались правові підстави та умови набуття підприємствами, установами, організаціями права користування на земельні ділянки. Такими підставами слугували відповідні рішення ради народних депутатів, прийняті в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Прийняттю такого рішення передувала визначена законом процедура внесення на розгляд компетентного органу відповідної заяви, замовлення та виготовлення проекту відведення земельної ділянки, його погодження компетентними органами.

Як встановлено судом, згідно з державним актом на право постійного користування землею серії І-ВН № 000191 спірну земельну ділянку надано у постійне користування для внутрігосподарських потреб Барському рибцеху виробничого об"єднання "Вінницярибгосп" відповідно до рішення 5 сесії 22 скликання Мигалівецької сільської Ради народних депутатів від 10.10.1995.

Поряд з цим згідно із ст. 19 Земельного кодексу України у сільських, селищних Рад народних депутатів були відсутні повноваженнями на надання земель за межами населених для внутрішньогосподарських потреб.

Більше того, повноваження щодо розпорядження землями водного фонду за межами населених пунктів належали до компетенції, у випадках передбачених ст. 79 Земельного кодексу України - Районних рад народних депутатів (щодо водогосподарських підприємств і організацій), у всіх інших випадках - Обласної Ради народних депутатів.

Так, вирішуючи питання про встановлення правових підстав набуття відповідачем права постійного користування земельною ділянкою, суд враховує висновки, викладені в п. 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі №469/1044/17, що підставою набуття земельної ділянки у власність із земель державної чи комунальної власності є відповідне рішення органу державної влади чи органу місцевого самоврядування, а не державний акт на право власності на земельну ділянку. Такий акт лише посвідчує відповідне право та не має самостійного юридичного значення.

Усталена судова практика свідчить, що при дослідженні судом обставин існування в особи права власності, необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає. Державна реєстрація сама по собі не є способом набуття права власності, реєстраційні дії є похідними від юридичних фактів, на підставі яких виникають, припиняються чи змінюються речові права (аналогічні висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі №911/3594/17, а також у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.02.2018 у справі №925/1121/17, від 17.04.2019 у справі №916/675/15, від 20.05.2020 у справі №911/1902/19).

Отже, факт державної реєстрації за відповідачем права постійного користування спірною земельною ділянкою на підставі акту на право постійного користування землею серії І-ВН № 000191 від 02.04.1996 може свідчити про наявність такого права постійного користування земельною ділянкою лише за наявності інших доказів, у сукупності з ними.

Поряд з цим у державному акті на право постійного користування землею серії І-ВН № 000191 від 02.04.1996 зазначено, що земельну ділянку надано у постійне користування для внутрігосподарських потреб відповідно до рішення 5 сесії 22 скликання Мигалівецької сільської Ради народних депутатів від 10.10.1995. Однак, в силу приписів ст. 19 Земельного кодексу України в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин у сільської Ради народних депутатів були відсутні повноваженнями на надання земель за межами населених для внутрішньогосподарських потреб. Така обставина свідчить про протиправність рішення 5 сесії 22 скликання Мигалівецької сільської Ради народних депутатів від 10.10.1995 року як підстави для видачі акту на право постійного користування землею серії І-ВН № 000191 від 02.04.1996 року.

Відповідно до ст. 19 Земельного кодексу України одержати земельні ділянки в постійне користування мали право громадяни, підприємства, установи, організації, а також інші землекористувачі, вказані в ст. 7 цього кодексу, тобто надання земельних ділянок в постійне користування структурним підрозділам підприємств чинне на той час земельне законодавство не передбачало, а відтак Барський рибцех Об`єднання "Вінницярибгосп" (як структурний підрозділ) не міг бути окремо наділений правом користування земельними ділянками.

Окрім того, право користування земельною ділянкою припиняється, зокрема, у разі припинення діяльності підприємства (ст. 27 Земельного кодексу України в редакції від 22.06.1993).

Як уже встановлено судом, відповідно до наказу Міністерства рибного господарства № 120 від 31.07.1995 ліквідовано як юридичну особу Вінницьке об`єднання рибного господарства "Вінницярибгосп", а також інші підприємства, які входили до Об`єднання та мали статус юридичної особи, а саме: Вінницьку, Уладівську, Тиврівську рибоводно-меліоративні станції та пересувну механізовану колону № 4.

Цим же наказом на базі майна ліквідованих юридичних осіб вирішено створити Вінницьке обласне державне виробниче підприємство "Вінницярибгосп" з правом юридичної особи з 10.08.1995.

Поряд з цим лише 25.06.1996 керівництвом Об`єднання "Вінницярибгосп" видано наказ №82 (на виконання наказу Міністерства рибного господарства № 120), у якому зазначено про необхідність звільнення його працівників, знищення печаток, закриття рахунків ліквідованих підприємств, письмового повідомлення державних органів про ліквідацію Об`єднання "Вінницярибгосп" та створення нового Підприємства "Вінницярибгосп".

Цим же наказом №82 затверджено структуру новоствореного Підприємства "Вінницярибгосп", у складі якого на правах структурних підрозділів без права юридичної особи створено 11 виробничих рибоводних цехів, у тому числі Барський виробничий рибоводний цех.

Згідно із довідкою Вінницького обласного управління статистики від 01.08.1996 Вінницьке обласне державне виробниче сільськогосподарсько-рибоводне Підприємство "Вінницярибгосп" районною державною адміністрацією 29.07.1996 зареєстровано як юридичну особу та 01.08.1996 включено до ЄДРПОУ.

Зі Статуту Підприємства "Вінницярибгосп" від 29.12.1995 слідує, що Підприємство є новоствореною юридичною особою та не є правонаступником Об`єднання "Вінницярибгосп".

Так, відповідно до п. 3.1 ст. 3 Статуту права і обов`язки юридичної особи Підприємство набуває з дня його державної реєстрації.

Згідно із п. 4.3 ст. 4 Статуту джерелами формування майна Підприємства є майно, передане йому органами державного управління, доходи одержані від реалізації продукції, а також від інших видів фінансово-господарської діяльності, доходи від цінних паперів, кредити банків та інших кредиторів, капітальні вкладення і дотації з бюджетів, безоплатні або благодійні внески, пожертвування організацій, підприємств і громадян, придбання майна іншого підприємства, організації, іншого майна, набутого на підставах не заборонених законодавством.

02.04.1996 Державний акт на право постійного користування землею серії І-ВН № 000191 від 02.04.1996 для внутрігосподарських потреб на території Мигалівецької сільської ради щодо земельної ділянки загальною площею 66,5 га видано саме Барському рибцеху виробничого Об`єднання "Вінницярибгосп", яке було ліквідовано.

Суд акцентує увагу, що матеріалами справи підтверджується обставини правонаступництва Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Прогрес" від Вінницького обласного державного виробничого підприємства "Вінницярибгосп" як новоствореного підприємства.

Суд бере до уваги суперечливий характер змісту наказу Міністерства рибного господарства № 120 від 31.07.1995, оскільки перша частина наказу передбачає перетворення підприємств (об`єднання "Вінницярибгосп", рибокомбінату, Вінницької, Уланівської та Тиврівської рибоводно-меліоративних станцій та ПМК-4) шляхом їх злиття та створення на їх базі об`єднання "Вінницярибгосп" Вінницького обласного державного виробничого сільськогосподарсько-рибоводного підприємства з покладенням на нього завдань об`єднання, а друга частина - про одночасну ліквідацію цих підприємств без зазначення про їх злиття, про що зазначалося у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 12.09.2023 у справі № 902/930/21.

Поряд з цим зміст наказу керівництва Об`єднання "Вінницярибгосп" №82 від 25.06.1996 (виданого на виконання наказу Міністерства рибного господарства № 120), підтверджує саме факт ліквідації Об`єднання "Вінницярибгосп" та створення нового Підприємства "Вінницярибгосп". У цьому наказі зазначено про необхідність звільнення його працівників, знищення печаток, закриття рахунків ліквідованих підприємств, письмового повідомлення державних органів про ліквідацію, а також затверджено структуру новоствореного Підприємства "Вінницярибгосп", у складі якого на правах структурних підрозділів без права юридичної особи створено 11 виробничих рибоводних цехів, у тому числі Барський виробничий рибоводний цех.

Як підтверджується матеріалами приватизаційної справи Барського рибоводного цеху - структурного підрозділу Підприємства "Вінницярибгосп", що зберігається в Регіональному відділенні Фонду державного майна України по Вінницькій та Хмельницькій областях, роздільний акт (баланс) при відокремленні Барського рибоводного цеху - структурного підрозділу Підприємства "Вінницярибгосп" не складався, будь-які майнові права на земельні ділянки не передавались.

Отже, підсумовуючи викладене, оскільки, Об`єднання "Вінницярибгосп" було припинено шляхом ліквідації, то в силу ст. 27 Земельного кодексу України право користування Об`єднання "Вінницярибгосп" спірною земельною ділянкою також було припинено. Доказів набуття права користування на таку земельну ділянку новоствореним підприємством - Вінницьким обласним державним виробничим підприємством "Вінницярибгосп" матеріали справи не містять.

Таким чином, хоча до відповідача відбувся перехід прав та обов`язків від Вінницького обласного державного виробничого підприємства "Вінницярибгосп", однак прав на земельну ділянку водного фонду з кадастровим номером 0520283500:01:004:0266 площею 66,5 га Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Прогрес" не набуло, тому таке право не могло перейти до відповідача як правонаступника.

Суд також враховує, що у практиці ЄСПЛ напрацьовано три критерії, які слід оцінювати па предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: 1) чи є втручання законним; 2) чи має воно на меті "суспільний", "публічний" інтерес; 3) чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки - встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17 (пункти 40 - 43)).

Критерій "законності" означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися "значною свободою (полем) розсуду". Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття "суспільний інтерес" має широке значення (рішення від 23 листопада 2000 року в справі "Колишній король Греції та інші проти Греції"). Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить "суспільний інтерес" (рішення ЄСПЛ від 02 листопада 2004 року у справі "Трегубенко проти України").

Принцип "пропорційності" передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар". Одним із елементів дотримання принципу "пропорційності" при втручанні в право особи на мирне володіння майном є надання їй справедливої та обґрунтованої компенсації.

Таким чином, стаття 1 Першого протоколу гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання "справедливого балансу" в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.

Водночас висновки ЄСПЛ потрібно застосовувати не безумовно, а із урахуванням фактичних обставин справи, оскільки цей суд рекомендував оцінювати дії не тільки органів держави-відповідача, але і самого скаржника. Це пов`язано з тим, що певні випадки порушень, на які особа посилається як на підставу для застосування статті 1 Першого протоколу, можуть бути пов`язані із протиправною поведінкою самого набувача майна.

Відповідно до ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу.

Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону (ст. 14 Конституції України).

Водний кодекс України визначає, що усі води (водні об`єкти) на території України є національним надбанням Українського народу, однією з природних основ його економічного розвитку і соціального добробуту. Водні ресурси є обмеженими та уразливими природними об`єктами.

Користування водним об`єктом із зайнятою ним земельною ділянкою водного фонду, всупереч встановленому законодавством порядку, суперечить інтересам держави у сфері ефективного і раціонального використання природних ресурсів.

Отже, правовідносини, пов`язані з користуванням земельними ділянками водного фонду беззаперечно становлять суспільний, публічний інтерес, а незаконне користування ними такому суспільному інтересу не відповідає.

Так, усунення перешкод територіальній громаді в особі Барської міської ради щодо користування та розпорядження земельною ділянкою з водним об`єктом, яку незаконно переданій відповідачу у постійне користування, переслідує легітимну мету контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів.

Звернення прокурора до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності та вирішення питання щодо повернення територіальній громаді земельної ділянки водного фонду з розташованим на ній водним об`єктом, які відповідач використовує з порушенням закону.

В даному випадку суспільний інтерес однозначно переважає над приватно-правовим інтересом окремого суб`єкта господарювання (відповідача). При цьому територіальна громада в особі Барської міської ради могла б забезпечити власні матеріальні інтереси, зокрема, за рахунок орендних платежів, надаючи спірну земельну ділянку у тимчасове платне користування. Наявність зареєстрованого права постійного користування на відповідні об`єкти за відповідачем без належних на те правових підстав є перешкодою для наповнення бюджету.

Водночас відповідач не позбавлений права та можливості отримати в користування спірну земельну ділянку з водним об`єктом на засадах загальної рівності з іншими суб`єктами господарювання.

Визначаючись щодо наявності підстав представництва прокурором інтересів держави в особі Барської міської ради, суд враховує таке.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.10.2019 у справі №903/129/18 зазначила, що сам факт незвернення до суду з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси жителів територіальної громади, свідчить про те, що указаний орган місцевого самоврядування неналежно виконує свої повноваження, у зв`язку з цим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці європейського суду з прав людини.

У висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, зазначено зокрема про те, що прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

З метою здійснення представництва інтересів держави у суді Вінницькою обласною прокуратурою у порядку ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" повідомлено Барську міську раду про намір звернутися із відповідним позовом до суду (лист вих. №52/1-398вих-25 від 11.03.2025).

Такому повідомленню передувало звернення Вінницької обласної прокуратури на отримання інформації з метою з`ясування наявності підстав для представництва інтересів держави в суді.

Листом вих. № 04-04/664 від 17.03.2025 Барська міська рада повідомила про відсутність наміру здійснювати захист порушених прав територіальної громади з підстави обмеженого фінансування.

Суд враховує, що обставини бездіяльності компетентного органу є предметом самостійної оцінки суду в кожному випадку звернення прокурора з позовом за конкретних фактичних обставин, про що також зазначено у пункті 67 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18.

Водночас протягом розгляду даної справи Барська міська рада не заперечила щодо здійснення представництва інтересів держави у даному спорі прокурором та не повідомила про намір самостійно звернутися з позовом до суду.

Отже, наявні підстави вважати, що прокурором дотримано порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру".

Статтею 14 ГПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно із положеннями статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Судом кожній стороні судом була надана розумна можливість, представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони, в т.ч. подати докази на підтвердження своїх вимог та заперечень, прийняти участь у досліджені доказів, надати пояснення, обґрунтувати перед судом переконливість поданих доказів та позицій по справі, скористатись іншими процесуальними правами.

Як зазначалось вище, суд процесуальним законом позбавлений права на збирання доказів по справі з власної ініціативи, що було б порушенням рівності прав учасників судового процесу.

Згідно із ч. 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до статті 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Статтею 86 ГПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Отже, надавши оцінку наявним у справі доказам на предмет їх належності, допустимості, достовірності, вірогідності, а також із дослідження кожного із них окремо та у сукупності, суд, керуючись своїм внутрішнім переконанням на підставі всебічного, повного, об`єктивного з`ясування обставин справи, приходить до висновку про задоволення позову повністю з вищенаведених мотивів.

При постановлені цього рішення, суд враховує висновки, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Серявін та інші проти України". Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Також Європейський суд з прав людини зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України). Водночас суд зазначає, що інші доводи відповідача жодним чином не спростовують викладених судом підстав для задоволення позову в повному обсязі.

Окрім того, на негаторний позов не поширюються вимоги щодо позовної давності, оскільки з таким позовом можна звернутися в будь-який час, поки існують правовідносини та правопорушення (висновок викладений в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 09 серпня 2023 року у справі № 922/1832/19).

Вирішуючи питання розподілу судових витрат за результатами розгляду справи суд враховує наступне.

У позові прокурор заявив вимогу про відшкодування понесених судових витрат у виді сплаченого судового збору, позов суд задовольняє повністю.

Згідно ч. 1 ст. 130 ГПК України у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Відповідна норма міститься в ч. 3 ст. 7 Закону України Про судовий збір

У зв`язку з визнанням відповідачем позову, Вінницькій обласній прокуратурі підлягає поверненню з Державного бюджету України 50% сплаченого ним судового збору в розмірі 3028,00 грн.

На підставі статті 129 ГПК України з відповідача на користь прокуратури підлягає стягненню сплачений судовий збір у розмірі 3028,00 грн.

Керуючись ст. ст. 5, 7, 8, 10, 11, 13, 14, 15, 18, 42, 45, 46, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 91, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 242, 326, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

В И Р І Ш И В :

1.Позов задовольнити повністю.

2.Усунути перешкоди власнику - Барській міській територіальній громаді в особі Барської міської ради у користуванні та розпорядженні водним об`єктом та земельною ділянкою під ним шляхом зобов`язання сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Прогрес» (вул. Б. Претвича, буд. 39, м. Бар Жмеринського району Вінницької області, код ЄДРПОУ 30072357) повернути Барській міській територіальній громаді в особі Барської міської ради (майдан Святого Миколая, 18, м. Бар Жмеринського району Вінницької області, код ЄДРПОУ 04051017) водний об`єкт площею 26,5512 га та земельну ділянку водного фонду під ним з кадастровим номером 0520283500:01:004:0266, площею 66,5 га, що розташована на території колишньої Мигалівецької сільської ради, нині Барської міської ради.

3. Стягнути з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Прогрес" (вул. Б. Претвича, буд. 39, м. Бар, Жмеринський район, Вінницька область, 23000, код ЄДРПОУ 30072357) на користь Вінницької обласної прокуратури (вул. Монастирська, 33, м. Вінниця, 21050; код ЄДРПОУ 02909909) 3028,00 грн - витрат на сплату судового збору.

4. Повернути Вінницькій обласній прокуратурі (вул. Монастирська, 33, м. Вінниця, 21050; код ЄДРПОУ 02909909) з Державного бюджету України судовий збір у сумі 3028,00 грн.

5. Видати наказ.

6. Згідно із приписами ч. 1 ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

7. Відповідно до положень ч. 1 ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північно-західного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

6. Примірник повного судового рішення надіслати учасникам справи до Електронних кабінетів ЄСІТС.

Повне рішення складено 23 травня 2025 р.

Суддя Яремчук Ю.О.

віддрук. прим.:

1 - до справи