Рішення від 14.05.2025 по справі 910/12828/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

14.05.2025Справа № 910/12828/24

Господарський суд міста Києва у складі судді Нечая О.В., за участю секретаря судового засідання Будніка П.О., розглянувши у загальному позовному провадженні матеріали справи № 910/12828/24

за позовом Приватної науково-виробничої компанії "Інтербізнес" (Україна, 03115, м. Київ, пр. Берестейський, буд. 121В, оф. 106; ідентифікаційний код: 01200244)

до російської федерації (Russian Federation; код ISO ru/rus 643) в особі генеральної прокуратури російської федерації (125993, російська федерація, м. Москва, вул. Большая Дмітровка, 15А, буд. 1)

про стягнення 4 191 881 302,78 грн, що еквівалентно 118 434 154,68 дол. США

Представники учасників справи:

від позивача: Бойко Т.М., ордер АТ №1084189;

від відповідача: не з`явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватна науково-виробнича компанія "Інтербізнес" (далі - позивач) звернулась до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до російської федерації в особі генеральної прокуратури російської федерації (далі - відповідач) про стягнення 3 404 439 215,93 грн недоотриманого доходу, що еквівалентно 98 406 269,58 дол. США.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що внаслідок військової агресії російської федерації проти України нерухоме майно позивача, розташоване у с. Рівнопіль Волноваського району Донецької області було зруйноване та на даний час перебуває у непридатному стані, що унеможливлює здійснення позивачем його статутної діяльності - розведення свійської птиці.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.10.2024 було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/12828/24, постановлено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 12.02.2025, а також встановлено позивачу строк - протягом 20-ти днів з дня вручення цієї ухвали для подання суду перекладів на російську мову ухвали Господарського суду міста Києва про відкриття провадження у справі від 28.10.2024, позовної заяви та доданих до неї документів, а також направлення скан-копій перекладених документів на офіційну електронну пошту (адресу) генеральної прокуратури російської федерації - erp_support@genproc.gov.ru.

Так, судом враховано, що відповідач у справі є нерезидентом України. До повномасштабної військової агресії російської федерації проти України порядок передачі судових та позасудових документів для вручення на території російської федерації регулювався Угодою про порядок вирішення спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, до якої Україна приєдналася 19.12.1992, прийнявши відповідний нормативний акт - постанову Верховної Ради України "Про ратифікацію Угоди про порядок вирішення спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності" від 19.12.1992 шляхом направлення доручення компетентному суду або іншому органу російської федерації.

У зв`язку з Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 "Про введення воєнного стану в Україні", за зверненням Мін`юсту, Міністерство закордонних справ України повідомило депозитаріїв конвенцій Ради Європи, Гаазької конференції з міжнародного приватного права та ООН, а також сторін двосторонніх міжнародних договорів України про повномасштабну триваючу збройну агресією росії проти України та неможливість у зв`язку з цим гарантувати у повному обсязі виконання українською стороною зобов`язань за відповідними міжнародними договорами та конвенціями на весь період воєнного стану.

Згідно листа Міністерства юстиції України № 25814/12.1.1/32-22 від 21.03.2022 "Щодо забезпечення виконання міжнародних договорів України у період воєнного стану" з урахуванням норм звичаєвого права щодо припинення застосування міжнародних договорів державами у період військового конфлікту між ними, рекомендується не здійснювати будь-яке листування, що стосується співробітництва з установами російської федерації на підставі міжнародних договорів України з питань міжнародно-правових відносин та правового співробітництва у цивільних справах та у галузі міжнародного приватного права.

Крім того, у зв`язку з агресією з боку росії та введенням воєнного стану Акціонерне товариство "Укрпошта" з 24.02.2022 припинило обмін міжнародними поштовими відправленнями та поштовими переказами з російською федерацією.

Міністерство юстиції України листом № 91935/114287-22-22/12.1.1 від 06.10.2022 щодо вручення судових документів резидентам російської федерації в порядку ст. 8 Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах 1965 року повідомило, що за інформацією МЗС України (лист № 71/14-500-77469 від 03.10.2022) 24.02.2022 розірвано дипломатичні відносини між Україною та російською федерацією у зв`язку з широкомасштабною збройною агресією останньої проти України. Функціонування закордонних дипломатичних установ України на території рф та діяльність її дипломатичних установ на території України зупинено. Комунікація МЗС з органами влади рф за посередництва третіх держав також не здійснюється.

З огляду на викладене суд вважає, що належним повідомленням відповідача про дату, час та місце розгляду справи є направлення документів на офіційну електронну пошту (адресу) генеральної прокуратури російської федерації, а також до посольства російської федерації в Румунії.

01.11.2024 до загального відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшло клопотання про долучення доказів.

15.11.2024 до загального відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшло клопотання про долучення доказів, до якого позивачем долучено переклади документів, на виконання ухвали Господарського суду міста Києва від 28.10.2024.

07.02.2025 представником позивача сформовано в системі "Електронний суд" заяву про збільшення розміру позовних вимог, яка 07.02.2025 зареєстрована в автоматизованій системі "Діловодство спеціалізованого суду".

У підготовче засідання 12.02.2025 з`явився представник позивача, представник відповідача не з`явився, явка представників сторін обов`язковою судом не визнавалась.

У підготовчому засіданні 12.02.2025 судом було оголошено перерву до 12.03.2025.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.02.2025, в порядку статей 120, 121 Господарського процесуального кодексу України, відповідача було повідомлено про те, що підготовче засідання у справі № 910/12828/24 призначено на 12.03.2025.

25.02.2025 представником позивача сформовано в системі "Електронний суд" клопотання про долучення документів, яке 25.02.2025 зареєстроване в автоматизованій системі "Діловодство спеціалізованого суду". Позивачем надано переклади на російську мову заяви про збільшення розміру позовних вимог та долучених до неї документів, а також докази їх направлення відповідачу.

У підготовче засідання 12.03.2025 з`явився представник позивача, представник відповідача не з`явився.

У підготовчому засіданні 12.03.2025 судом було прийнято до розгляду заяву позивача про збільшення розміру позовних вимог та оголошено перерву до 09.04.2025.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.02.2025, в порядку статей 120, 121 Господарського процесуального кодексу України, відповідача було повідомлено про те, що підготовче засідання у справі № 910/12828/24 призначено на 09.04.2025.

У підготовче засідання 09.04.2025 з`явився представник позивача, представник відповідача не з`явився.

У підготовчому засіданні 09.04.2025 судом було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 14.05.2025.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.04.2025, в порядку статей 120, 121 Господарського процесуального кодексу України, відповідача було повідомлено про те, що судове засідання у справі № 910/12828/24 призначено на 14.05.2025.

У судове засідання 14.05.2025 з`явився представник позивача, представник відповідача не з`явився.

Представник позивача надала суду усні пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримала.

У судовому засіданні 14.05.2025 судом було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника позивача, суд

ВСТАНОВИВ:

Приватна науково-виробнича компанія "Інтербізнес" є суб`єктом господарювання, основним видом діяльності якого є розведення свійської птиці.

Крім того, до складу компанії входять ряд філій як відокремлені структурні підрозділи без утворення юридичної особи, зокрема "Донецька птахофабрика" ПНВК "Інтербізнес" (далі - Філія), яка створена відповідно до рішення власника та розташована за адресою: 85760, Донецька обл., Волноваський р-н, село Рівнопіль, вулиця Донецька, будинок 4.

Рішенням ПНВК "Інтербізнес" від 15.02.2019 №6 затверджено положення про Філію "Донецька птахофабрика" ПНВК "Інтербізнес". Філію також зареєстровано в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань за номером 39723426.

На балансі Філії перебували пташник №1 загальною площею 1177,90 кв.м, пташник №1 загальною площею 1562,90 кв.м, пташник №1 загальною площею 935,80 кв.м, пташник №2 загальною площею 895,90 кв.м, пташник №2 загальною площею 2078,30 кв.м, пташник №3 загальною площею 2132,60 кв.м, пташник №4 загальною площею 1524,70 кв.м, пташник №6 загальною площею 1699,20 кв.м, пташник №4 загальною площею 1964,00 кв.м, пташник №5 загальною площею 1780,80 кв.м, пташник №6 загальною площею 600,30 кв.м, пташник №7 загальною площею 1275,40 кв.м, пташник №8 загальною площею 1181,90 кв.м, пташник №9 загальною площею 1314,50 кв.м, пташник №10 загальною площею 1265,90 кв.м, пташник №11 загальною площею 1104,40 кв.м, пташник №12 загальною площею 1104,40 кв.м, пташник №16 загальною площею 1931,30 кв.м, пташник №17 загальною площею 2087,70 кв.м, пташник №18 загальною площею 2087,70 кв.м, пташник №19 загальною площею 1664,50 кв.м, пташник №20 загальною площею 1120,20 кв.м, пташник №21 загальною площею 1457,20 кв.м, пташник №22,23 загальною площею 11558,10 кв.м, пташник №24-25 загальною площею 1177,90 кв.м, пташник №13-І-ІІ загальною площею 3962,10 кв.м, пташник №14 загальною площею 1723,40 кв.м, пташник №14/2 загальною площею 1723,40 кв.м, пташник №15-І-ІІ загальною площею 3985,00 кв.м, адміністративна будівля загальною площею 501,80 кв.м. Крім того, з-поміж перелічених об`єктів на території Філії були розміщені обслуговуючі приміщення та об`єкти, а саме: нежитлова будівля - ангар загальною площею 636,40 кв.м; блок підсобних приміщень загальною площею 2 049,30 кв.м; бригадний будинок загальною площею 80,00 кв.м; бригадний будинок загальною площею 223,90 кв.м; бригадний будинок загальною площею 129,80 кв.м; вагова 30 тн. загальною площею 20,10 кв.м; пилорама загальною площею 244,20 кв.м; ветеринарна аптека загальною площею 244,60 кв.м; будова ветеринарної лабораторії загальною площею 245,70 кв.м; будова очисних споруд загальною площею 99,80 кв.м; нежитлова будівля гаража загальною площею 2 078,20 кв.м; будівля пилорами загальною площею 253,60 кв.м; нежитлова будівля по помелу зерна загальною площею 17,40 кв.м; яйцесклад загальною площею 80,00 кв.м; кормоцех загальною площею 516,10 кв.м; кормоцех-2 загальною площею 722,80 кв.м; олійний цех загальною площею 484,80 кв.м; меланжевий цех загальною площею 250,10 кв.м; прохідна загальною площею 161,20 кв.м; санпропускник № 1 загальною площею 349,10 кв.м; санпропускник № 2 загальною площею 344,20 кв.м; склад № 1 загальною площею 122,20 кв.м; склад № 10 загальною площею 140,90 кв.м; склад № 2 загальною площею 32,20 кв.м; склад № 2 загальною площею 589,00 кв.м; склад № 3 загальною площею 239,10 кв.м; склад № 4 загальною площею 4 545,80 кв.м; склад № 5 загальною площею 1611,60 кв.м; склад з прибудовою загальною площею 368,80 кв.м; склад кормоцеху № 17 загальною площею 309,30 кв.м; склад мінеральних добрив загальною площею 396,50 кв.м; склад будівельних матеріалів загальною площею 101,90 кв.м; інкубатор загальною площею 751,40 кв.м; столярна майстерня загальною площею 357,20 кв.м; будівля трансформаторної підстанції загальною площею 44,10 кв.м; будівля трансформаторної підстанції загальною площею 44,10 кв.м; електростанція загальною площею 54,10 кв.м; яйцесклад загальною площею 738,50 кв.м; забійний цех загальною площею 70,50 кв.м; санбійня загальною площею 156,60 кв.м; санпропускник загальною площею 26,00 кв.м; будівля електростанції загальною площею 65,80 кв.м; майстерня загальною площею 695,30 кв.м, свердловини №340 глибиною 250 м, №154 глибиною 239,7 м, №157 глибиною 239 м, №217 глибиною 242 м, №414 глибиною 154 м, №415 глибиною 160 м, №418 глибиною 150 м, №352 глибиною 210 м, №АГ-316 глибиною 240 м.

Право власності на вищевказані будівлі та споруди підтверджується наявними у матеріалах справи свідоцтвами про право власності на нерухоме майно.

24.02.2022 збройні сили російської федерації здійснили повномасштабне вторгнення на територію України та з 06.03.2022 територія села Рівнопіль Хлібодарівської сільської територіальної громади Волноваського району Донецької області перебуває в окупації. Зазначений факт зафіксований у наказі Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України № 309 від 22.12.2022, що був чинний на момент звернення позивача до суду, а також у наказі Міністерства розвитку громад та територій України №376 від 28.02.2025.

Розпорядженням голови Донецької обласної державної адміністрації начальника Донецької обласної військової адміністрації від 23.01.2023 № 29/5-23 "Про наявність обставин непереборної сили та перелік суб?єктів господарювання, що постраждали внаслідок таких обставин" (з урахуванням Розпорядження №66/5-23 від 16.02.2023) визнано обставини, що склалися на території Донецької області у зв?язку з військовою агресією рф проти України та стали підставою введення воєнного стану в Україні, обставинами непереборної сили з 24.02.2022. Одночасно до переліку суб?єктів господарювання, що постраждали внаслідок обставин непереборної сили включено юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, які є сільськогосподарськими виробниками, та місцезнаходження яких станом на 31 грудня 2022 року зареєстровано в межах території Донецької області, та/або які станом на 24 лютого 2022 року здійснювали господарську діяльність в межах території Донецької області.

За вказаними фактами органом досудового розслідування з 04.07.2022 розпочато досудове розслідування за заявою ПНВК "Інтербізнес" у кримінальному провадженні №22022050000001786 за ч. 1 ст. 438 Кримінального кодексу України.

Відповідно до довідки № 15 про стан майна, що знаходилось на балансі Філії, виданої позивачем 12.02.2024, внаслідок масованих артилерійських обстрілів (ракетних ударів) по території птахофабрики інженерно-комунікаційні споруди та будівлі зруйновані чи пошкоджені та потребують проведення монтажно-демонтажних робіт. Крім того, через обстріли, мародерство та крадіжки обладнання та техніка, що знаходились на Філії, перебувають в непридатному для подальшого використання стані або відсутні. Для відновлення функціонування вказаних виробничих потужностей птахофабрики необхідна заміна всього обладнання, відновлення пошкоджених споруд або будівництво нових.

З метою оцінки розміру втраченої вигоди внаслідок зменшення обсягу реалізації курячого яйця, позивач звернувся до Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз із заявою від 10.06.2024 про проведення економічної експертизи та долучення її до кримінального провадження №22022050000001786 та подальшого звернення до суду.

Висновком експерта №24-3378 від 17.06.2024, складеним старшим судовим експертом Миколаївського відділення ОНДІСЕ 4 класу Бачило Тетяною Сергіївною, встановлено, що помісячний розрахунок недоотриманих доходів ПНВК "Інтербізнес" по Філії, внаслідок зменшення обсягу реалізації курячого яйця та неможливості використовувати потужності для утримання біологічного активу (курей-несучок) за період з 01.03.2022 по 31.12.2023, з урахуванням висновків судової товарознавчої експертизи по вартості яйця в зазначений період, підтверджується в загальній сумі 3 404 439 215,93 грн, що в еквіваленті іноземної валюти складає 98 406 269,58 дол. США, з урахуванням офіційного валютного курсу, встановленого та оприлюдненого НБУ за досліджений період.

При складенні вищенаведеного Висновку №24-3378 було використано, зокрема, Висновок експертки №137-0105 від 30.05.2024 Регіональної торгово-промислової палати Миколаївської області Марини Карнаух за результатами проведення судової товарознавчої експертизи по заяві ПНВК "Інтербізнес" від 15.05.2024.

Висновком №137-0105 від 30.05.2024 у результаті проведення товарознавчого дослідження визначено середню ринкову вартість одного курячого яйця з урахуванням ПДВ помісячно у період з березня 2022 року по грудень 2023 року.

Окрім того, Висновком експерта №24-5384 від 04.12.2024, складеним старшим судовим експертом Миколаївського відділення ОНДІСЕ 4 класу Бачило Тетяною Сергіївною, встановлено, що помісячний розрахунок недоотриманих доходів ПНВК "Інтербізнес" по Філії, внаслідок зменшення обсягу реалізації курячого яйця та неможливості використовувати потужності для утримання біологічного активу (курей-несучок) за період з 01.01.2024 по 31.07.2024, з урахуванням висновків судової товарознавчої експертизи по вартості яйця в зазначений період, підтверджується в загальній сумі 787 442 086,85 грн, що в еквіваленті іноземної валюти складає 14 995 811,64 дол. США, з урахуванням офіційного валютного курсу, встановленого та оприлюдненого НБУ за досліджений період.

При складенні вищенаведеного Висновку №24-5384 було використано, зокрема, Висновок експертки №137-0121 від 29.08.2024 Регіональної торгово-промислової палати Миколаївської області Марини Карнаух за результатами проведення судової товарознавчої експертизи по заявці ПНВК "Інтербізнес" від 09.08.2024.

Висновком №137-0121 від 29.08.2024 у результаті проведення товарознавчого дослідження визначено середню ринкову вартість одного курячого яйця з урахуванням ПДВ помісячно у період з січня по липень 2024 року.

З огляду на вищенаведене, позивач звернувся до суду з цим позовом та просить стягнути з відповідача на свою користь збитки (упущену вигоду), що з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог становлять 4 191 881 302,78 грн, або 118 434 154,68 дол. США у грошовому еквіваленті іноземної валюти.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне.

Завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків (пункт 3 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України).

Частинами першою та другою статті 1166 Цивільного кодексу України, яка регулює загальні підстави відповідальності за завдану шкоду, передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

В силу приписів статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання чи оспорювання. Одним з способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Згідно з частиною першою статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Відповідно до Цивільного кодексу України збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки) (п. 1 ч. 2 ст. 22); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода) (п. 2 ч. 2 ст. 22).

У частині 2 статті 224 Господарського кодексу України під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Згідно з частиною першою статті 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Водночас, для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправна поведінка, збитки, причинний зв`язок між протиправною поведінкою боржника та збитками кредитора, вина боржника.

Відповідно, вирішуючи спір про відшкодування шкоди, суд повинен встановити наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, яке має містити такі складові, як:

- неправомірність поведінки особи, тобто її невідповідність вимогам, наведеним в актах цивільного законодавства;

- наявність шкоди, під якою слід розуміти втрату або пошкодження майна потерпілого та (або) позбавлення його особистого нематеріального права, взагалі будь-яке знецінення блага, що охороняється законом, та її розмір;

- причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою, який виражається в тому, що шкода має виступати об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди, тобто протиправна поведінка конкретної особи (осіб), на яку покладається відповідальність, є тією безпосередньою причиною, що необхідно та невідворотно спричинила шкоду;

- вина заподіювача шкоди, як суб`єктивного елемента відповідальності, що полягає в психічному ставленні особи до вчинення нею протиправного діяння і проявляється у вигляді умислу або необережності, за виключенням випадків, коли в силу прямої вказівки закону обов`язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини.

За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільна відповідальність не настає.

За загальними правилами розподілу обов`язку доказування кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (частини перша та третя статті 74 Господарського процесуального кодексу України).

Тож при зверненні з позовом про відшкодування заподіяної майнової шкоди позивач повинен довести належними, допустимими та достовірними доказами неправомірність поведінки заподіювача шкоди, наявність шкоди та її розмір, а також причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою.

Водночас, зі змісту частини другої статті 1166 Цивільного кодексу України вбачається, що цивільне законодавство в деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини заподіювача шкоди. Відповідний висновок міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду від 23.01.2018 у справі № 753/7281/15-ц. Тому спростування цієї вини (у тому числі з підстав вини самого позивача в заподіяній шкоді) є процесуальним обов`язком її заподіювача.

Згідно з ч. 2 ст. 2 Цивільного кодексу України учасниками цивільних відносин є, зокрема, іноземні держави.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 76 Закону України "Про міжнародне приватне право" суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом у справах про відшкодування шкоди, якщо її було завдано на території України.

Між тим частина перша статті 79 Закону України "Про міжнародне приватне право" встановлює судовий імунітет, відповідно до якого пред`явлення позову до іноземної держави, залучення іноземної держави до участі у справі як відповідача або третьої особи, накладення арешту на майно, яке належить іноземній державі та знаходиться на території України, застосування щодо такого майна інших засобів забезпечення позову і звернення стягнення на таке майно можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором України або законом України.

Як передбачено частиною четвертою статті 79 Закону України "Про міжнародне приватне право", у тих випадках, коли в порушення норм міжнародного права Україні, її майну або представникам в іноземній державі не забезпечується такий же судовий імунітет, який згідно з частинами першою та другою цієї статті забезпечується іноземним державам, їх майну та представникам в Україні, Кабінетом Міністрів України може бути вжито до цієї держави, її майна відповідних заходів, дозволених міжнародним правом, якщо тільки заходів дипломатичного характеру не достатньо для врегулювання наслідків зазначеного порушення норм міжнародного права.

Отже, Закон України "Про міжнародне приватне право" встановлює судовий імунітет щодо іноземної держави за відсутності згоди компетентних органів відповідної держави на залучення її до участі у справі у національному суді іншої держави.

Водночас міжнародно-правові норми про юрисдикційний імунітет держави уніфіковано у двох конвенціях: Європейській конвенції про імунітет держав, прийнятій Радою Європи 16 травня 1972 року, та Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності, прийнятій резолюцією 59/38 Генеральної Асамблеї 02 грудня 2004 року. Ці конвенції втілюють концепцію обмеженого імунітету держави, визначають, в якій формі є можливою відмова держави від імунітету ("явно виражена відмова від імунітету" на підставі укладеного міжнародного договору чи контракту, або "відмова від імунітету, яка передбачається", коли іноземна держава вступає у судовий процес і подає зустрічний позов у суді іноземної держави), а також закріплюють перелік категорій справ, у яких держава не користується імунітетом у суді іншої держави-учасниці.

Як Європейська конвенція про імунітет держав 1972 року (стаття 11), так і Конвенція ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності 2004 року (стаття 12) передбачають, що Договірна держава не може посилатися на імунітет від юрисдикції при розгляді справи в суді іншої Договірної держави, який зазвичай має компетенцію розглядати справи, які стосуються грошової компенсації (відшкодування) у разі смерті чи заподіяння тілесного ушкодження особі чи заподіяння шкоди майну або його втрати в результаті дій чи бездіяльності держави, якщо така дія чи бездіяльність мали місце повністю або частково на території держави суду.

Україна не є учасницею жодної із цих конвенцій. Однак ці конвенції відображають тенденцію розвитку міжнародного права щодо визнання того, що існують певні межі, в яких іноземна держава має право вимагати імунітет у цивільному процесі.

У рішенні від 14 березня 2013 року у справі "Олєйніков проти Росії" ЄСПЛ вказав, що положення Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності 2004 року застосовуються "відповідно до звичаєвого міжнародного права, навіть якщо ця держава не ратифікувала її", і Суд повинен брати до уваги цей факт, вирішуючи питання про те, чи було дотримано право на доступ до суду у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції (п. 68, п. 31).

У рішенні від 23 березня 2010 року у справі "Цудак проти Литви" (Cudak v. Lithuania) ЄСПЛ також визнав існування звичаєвих норм у питаннях державного імунітету, переважання в міжнародній практиці теорії обмеженого імунітету держави, але наголосив на тому, що обмеження має переслідувати законну мету та бути пропорційним такій меті.

Наведене дає підстави для висновку, що держава не має права посилатися на імунітет у справах, пов`язаних із завданням шкоди здоров`ю чи життю, якщо така шкода повністю або частково завдана на території держави суду, та якщо особа, яка завдала шкоду, у цей час знаходилась на території держави суду.

Особливістю правового статусу держави як суб`єкта міжнародних відносин є наявність у неї імунітету, який ґрунтується на загальному принципі міжнародного права "рівний над рівним не має влади і юрисдикції". Однак необхідною умовою дотримання цього принципу є взаємне визнання суверенітету країни, тож коли РФ заперечує суверенітет України та вчиняє щодо неї загарбницьку війну, жодних зобов`язань поважати та дотримуватися суверенітету цієї країни немає.

Слід зазначити, що Верховний Суд неодноразово переглядав справи про встановлення факту, що має юридичне значення, в яких заявники зверталися до судів та просили встановити факт про вимушене переселення після 2014 року з окупованої частини територій Луганської та Донецької областей, яке відбулося внаслідок збройної агресії РФ проти України та окупації РФ частини території Луганської і Донецької областей України.

Так, у постанові від 21.11.2018 у справі № 2-о/381/134/16 Верховний Суд встановив факт, що вимушене переселення особи у листопаді 2014 року з окупованої частини території Луганської області відбулося внаслідок збройної агресії РФ проти України та окупації РФ частини території Луганської області України. При цьому Верховний Суд дійшов висновку про те, що відповідальність за порушення визначених Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина на тимчасово окупованій території, у тому числі частини Луганської області, покладено на РФ як на державу-окупанта відповідно до норм і принципів міжнародного права, що встановлено у статті 5 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", частиною четвертою статті 2 Закону України "Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях", та підтверджує факт того, що вимушене переселення у листопаді 2014 року особи з окупованої території Луганської області відбулося внаслідок збройної агресії російської федерації проти України та окупації російською федерацією частини території Луганської області.

Подібні висновки щодо вимушеного переселення осіб з окупованих територій Луганської та Донецької областей внаслідок збройної агресії російської федерації проти України викладені у постановах Верховного Суду від 21.08.2018 у справі №752/6366/16-ц, від 21.08.2018 у справі №428/8076/16-ц та від 06.06.2018 у справі №428/13977/16-ц.

У преамбулі Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" зазначено, що Україна згідно з Конституцією України є суверенною і незалежною державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, IV Женевською конвенцією 1949 року, а також всупереч Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і російською федерацією 1997 року та іншим міжнародно-правовим актам є окупацією частини території суверенної держави Україна та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.

У преамбулі Закону України "Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях" зазначено, що Верховна Рада України, виходячи з того, що відповідно до пунктів "а", "b", "c", "d" та "g" статті 3 Резолюції 3314 (XXIX) Генеральної Асамблеї Організації Об`єднаних Націй "Визначення агресії" від 14 грудня 1974 року застосування російською федерацією збройної сили проти України становить злочин збройної агресії та грубо порушує Меморандум про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 05 грудня 1994 року та Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і російською федерацією від 31 травня 1997 року; констатуючи, що у світлі положень IV Гаазької конвенції про закони і звичаї війни на суходолі та додатка до неї: Положення про закони і звичаї війни на суходолі від 18 жовтня 1907 року, Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року та Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I), від 08 червня 1977 року, одним із наслідків збройної агресії російської федерації проти України стала тимчасова окупація частини території України; беручи до уваги, що російська федерація чинить злочин агресії проти України та здійснює тимчасову окупацію частини її території за допомогою збройних формувань російської федерації; відзначаючи, що дії російської федерації на території окремих районів Донецької та Луганської областей, Автономної Республіки Крим та міста Севастополя грубо порушують принципи та норми міжнародного права, зокрема шляхом: систематичного недодержання режиму припинення вогню та продовження обстрілів цивільних об`єктів та інфраструктури, що спричиняють численні жертви серед цивільного населення, військовослужбовців Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань; приймає цей Закон, що має на меті визначити особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях.

За таких обставин, починаючи з 2014 року, загальновідомим є той факт, що РФ чинить збройну агресію проти України.

14 квітня 2022 року Верховна Рада України визнала дії, вчинені збройними силами РФ та її політичним і військовим керівництвом під час останньої фази збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року, геноцидом Українського народу (пункт 1 Заяви Верховної Ради України "Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні", схваленої постановою Верховної Ради України № 2188-IX).

02 березня 2022 року збройну агресію РФ проти України у резолюції ES-11/1 "Агресія проти України" визнала Генеральна Асамблея ООН. Вона вимагає від РФ негайного припинення застосування сили проти України, утримання від погроз чи застосування сили проти будь-якої держави ООН, повного та безумовного виведення збройних сил з території України у межах її міжнародно-визнаних кордонів, а також забезпечення повного захисту цивільних осіб, включаючи гуманітарний персонал, журналістів та осіб, які перебувають у вразливому становищі, у тому числі жінок і дітей.

27 квітня 2022 року Парламентська Асамблея Ради Європи ухвалила резолюцію "Наслідки продовження агресії Російської Федерації проти України: роль і відповідь Ради Європи" № 2433 і визнала, що агресія РФ проти України є безпрецедентним актом як сама по собі, так і за її далекосяжними наслідками, бо провокує найважчу гуманітарну кризу в Європі з найбільшою кількістю жертв, наймасштабнішим внутрішнім і зовнішнім переміщенням населення з часів Другої світової війни.

Російська Федерація припинила бути членом Ради Європи у контексті процедури, розпочатої відповідно до статті 8 Статуту Ради Європи. Відповідна Резолюція Ради Європи CM/Res(2022)2 про припинення членства РФ у Раді Європи прийнята Комітетом Міністрів 16 березня 2022 року. Комітет Міністрів Ради Європи констатував, що агресія РФ проти України є серйозним порушенням РФ своїх зобов`язань за статтею 3 Статуту Ради Європи.

Отже, враховуючи ту обставину, що даний спір стосується відшкодування шкоди, завданої на території України внаслідок повномасштабної військової агресії, іноземна держава-відповідач не користується судовим імунітетом проти розгляду судами України таких судових справ.

У таких висновках суд керується тим, що дії іноземної держави вийшли за межі своїх суверенних прав, оскільки будь-яка іноземна держава не має права втручатися шляхом збройної агресії в іншу країну.

В пункті 4 частини першої статті 2 Статуту ООН закріплений принцип, згідно з яким всі члени Організації Об`єднаних Націй утримуються у їх міжнародних відносинах від загрози силою чи її застосування як проти територіальної недоторканності чи політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісним з Цілями Об`єднаних Націй.

Відповідно до частини першої статті 1 Статуту ООН Організація Об`єднаних Націй переслідує ціль підтримувати міжнародний мир і безпеку і з цією ціллю вживати ефективні колективні заходи для попередження та усунення загрози світу й актів агресії чи інших порушень миру, і проводити мирними засобами, відповідно до принципів справедливості і міжнародного права, залагодження чи вирішення міжнародних спорів чи ситуацій, які можуть призвести до порушення миру.

У міжнародному праві кодифіковані підстави для обмеження судового імунітету іноземної держави внаслідок завдання фізичної шкоди особі або збитків майну, так званий "деліктний виняток" (англ. "tort exсeption"). Умовами, необхідними для застосування "деліктного винятку", є: 1) принцип територіальності: місце дії/бездіяльності має бути на території держави суду; 2) присутність автора дії/бездіяльності на території держави суду в момент вчинення дії/бездіяльності (агента чи посадової особи іноземної держави); 3) дія/бездіяльність ймовірно може бути привласнена державі; 4) відповідальність за дії/бездіяльність передбачена положеннями законодавства держави суду; 5) завдання смерті, фізичної шкоди особі, збитків майну чи його втрата; 6) причинно-наслідковий зв`язок між діями/бездіяльністю і завданням смерті, фізичної шкоди особі або збитків майну чи його втратою.

Визначаючи, чи поширюється на РФ судовий імунітет у цій справі, суд враховує таке:

- предметом позову є відшкодування матеріальної шкоди, завданої юридичній особі, внаслідок збройної агресії російської федерації проти України;

- місцем завдання шкоди є територія суверенної держави Україна;

- передбачається, що шкода завдана агентами РФ, які порушили принципи та цілі, закріплені у Статуті ООН, щодо заборони військової агресії, вчиненої стосовно іншої держави - України;

- вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов`язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави - України, що закріплено у Статуті ООН;

- національне законодавство України виходить із того, що за загальним правилом шкода, завдана в Україні особі в результаті протиправних дій будь-якої іншої особи (суб`єкта), може бути відшкодована за рішенням суду України (за принципом "генерального делікту").

Також суд відзначає, що юрисдикція судів України поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи (частина третя статті 124 Конституції України).

Тобто суд виходить з того, що у разі застосування "деліктного винятку" будь-який спір, що виник на її території у громадянина України, навіть з іноземною країною, зокрема й РФ, може бути розглянутий та вирішений судом України як належним та повноважним судом.

Оскільки вчинення РФ з 2014 року збройної агресії проти України не припиняється, РФ заперечує суверенітет України, тому зобов`язань поважати та дотримуватися суверенітету вказаної країни на цей час немає.

РФ, вчинивши неспровокований та повномасштабний акт збройної агресії проти Української держави, численні акти геноциду Українського народу, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування шкоди, завданої такими актами агресії фізичній особі - громадянину України.

Названа країна-агресор діяла не у межах свого суверенного права на самооборону, а навпаки, порушила всі суверенні права України, діючи на її території, а тому безумовно надалі не користується у такій категорії справ своїм судовим імунітетом.

До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 14.04.2022 у справі № 308/9708/19, від 18.05.2022 у справі № 428/11673/19 та від 08.06.2022 у справі № 490/9551/19.

Збитки (майнова шкода) - це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує його інтереси, як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також не одержаних кредитором доходів, які б він одержав, якби зобов`язання було виконано боржником.

Визначаючи розмір матеріальних збитків, суд зобов`язаний належним чином дослідити подані стороною докази, перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю або частково - зазначити правові аргументи на їх спростування та навести в рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду (див. висновок щодо оцінки судом розрахунку збитків/шкоди, викладений у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 08.09.2020 у справі № 926/1904/19, від 30.09.2021 у справі № 922/3928/20).

Отже, збитки як правова категорія включають в себе й упущену (втрачену) вигоду (lucrum cessans), яка відрізняється від реальних збитків (damnum emergens) тим, що реальні збитки характеризують зменшення наявного майна потерпілого (проведені витрати, знищення і пошкодження майна тощо), а у разі упущеної вигоди наявне майно не збільшується, хоча і могло збільшитися, якби не правопорушення. Тобто упущена вигода відображає різницю між реально можливим у майбутньому потенційно отриманим майном та вже наявним майном.

Для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди необхідна наявність усіх елементів складу цивільного (господарського) правопорушення: 1) протиправної поведінки особи (боржника); 2) збитків, заподіяних такою особою; 3) причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи і збитками; 4) вини особи, яка заподіяла збитки, у тому числі встановлення заходів, вжитих кредитором для одержання такої вигоди. За відсутності одного із елементів складу цивільного правопорушення не настає відповідальності з відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди.

При цьому, відповідно до статті 22 Цивільного кодексу України у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки, які б могли бути реально отримані при належному виконанні зобов`язання.

Тому звернення з вимогою про відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди покладає на кредитора (позивача) обов`язок також довести, окрім наведеного, реальну можливість отримання визначених ним доходів, тобто, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила можливості їх отримання.

Суд зазначає, що в силу положень національного законодавства України та міжнародних договорів, як частини українського національного законодавства, дії відповідача за своєю суттю є актом збройної агресії по відношенню до України. Відтак будь-які дії відповідача з метою реалізації такої агресії є протиправними.

Також при визначенні протиправності дій відповідача підлягають врахуванню загальновизнаний і засадничий загальний принцип права, який полягає в тому, що будь-яке порушення зобов`язання тягне за собою обов`язок надати відшкодування (відображений Постійною палатою міжнародного правосуддя у справі Про фабрику в Хожуві (Case concerning the factory at Chorzow), рішення № 13 від 13.09.28, а також одна із засад сучасного правового порядку "ex injuria non oritur jus" (із беззаконня не виникає право), який відображений у Консультативному висновку Міжнародного суду справедливості "Правові наслідки для держав подальшої присутності Південної Африки в Намібії незважаючи на Резолюцію Ради Безпеки 276 (1970)".

У цій справі протиправність дій відповідача підтверджується наявними у справі доказами, на неї прямо вказують відповідні положення матеріального закону.

Разом з тим, заявляючи вимогу про стягнення упущеної вигоди, позивачу слід довести, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача (боржника) стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток (подібні за змістом висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 750/8676/15-ц, постановах Верховного Суду від 10.06.2020 у справі № 910/12204/17, від 16.06.2021 у справі № 910/14341/18).

Тобто вимоги про відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди мають бути обґрунтовані, підтверджені конкретними підрахунками і доказами про реальну можливість отримання позивачем відповідних доходів, але не отриманих через винні дії відповідача (аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 07.11.2018 у справі №127/16524/16-ц).

Також доказуючи наявність упущеної вигоди, кредитор має довести факти вжиття певних заходів щодо одержання таких доходів (подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 06.12.2019 у справі № 908/2486/18, від 15.10.2020 у справі №922/3669/19, від 16.06.2021 у справі № 910/14341/18).

Отже, упущена вигода - це втрати очікуваного приросту в майні, на підставі беззаперечних доказів реальної можливості їх отримання, у разі недопущення правопорушення.

Судом встановлено, що виробничі потужності позивача, що перебували на балансі Філії з початку повномасштабного вторгнення РФ на територію України не можуть використовуватись ПНВК "Інтербізнес" для здійснення господарської діяльності, що унеможливлює отримання відповідних доходів.

На обґрунтування розміру упущеної вигоди позивачем надано Висновок експерта №24-3378 від 17.06.2024, який підтверджує недоотримання доходів у період з 01.03.2022 по 31.12.2023 у розмірі 3404439215,93 грн, та Висновок експерта №24-5384 від 04.12.2024, який підтверджує недоотримання доходів у період з 01.01.2024 по 31.07.2024 у розмірі 787442086,85 грн.

При складанні вищенаведених Висновків №24-3378 було враховано, зокрема, Висновки експертки №137-0105 від 30.05.2024 та №137-0121 від 29.08.2024, якими встановлено середню ринкову вартість одного курячого яйця з урахуванням ПДВ помісячно у спірні періоди.

Оцінивши вказані висновки, суд вважає їх належними та допустимими доказами на підтвердження дійсного розміру збитків у загальній сумі 4 191 881 302,78 грн.

Щодо вини, як складового елементу цивільного правопорушення, то законодавством України не покладається на позивача обов`язок доказування вини відповідача у заподіянні шкоди; діє презумпція вини, тобто відсутність вини у завданні шкоди повинен доводити сам завдавач шкоди. Якщо під час розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.

При цьому, важливим елементом доказування наявності неодержаних доходів (упущеної вигоди) є встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками потерпілої особи. Слід довести, що протиправна поведінка, дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи - наслідком такої протиправної поведінки.

Зважаючи на встановлені судом обставини та враховуючи наявні в матеріалах справи докази, суд зазначає, що в діях відповідача наявні всі елементи складу правопорушення, зокрема: протиправна поведінка, яка полягає у розв`язанні збройного конфлікту та знищенні/пошкодженні виробничих потужностей позивача; безпосередньо завдані збитки, розмір яких підтверджений висновками експертів; причинний зв`язок між протиправною поведінкою боржника та збитками; вина відповідача, яка виражена в окупації рф частини території України, що позбавляє позивача можливості отримувати дохід від здійснення підприємницької діяльності з використанням виробничих потужностей Філії.

Відповідно до частин 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Приписами статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Частинами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З огляду на вищевикладене, дослідивши всі обставини справи, перевіривши їх наявними доказами, судом встановлено обґрунтованість заявленого позову, відтак з рф підлягають стягненню на користь позивача збитки (упущена вигода) у розмірі 4191881302,78 грн, що в грошовому еквіваленті іноземної валюти становить 118434154,68 дол. США.

Щодо розподілу судових витрат суд зазначає таке.

Відповідно до частин 1, 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Оскільки позивач у силу п. 22 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір" звільнений від сплати судового збору, судовий збір у розмірі 1 059 800,00 грн, відповідно до ч. 2 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, стягується з відповідача в дохід Державного бюджету України.

Щодо витрат позивача на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 4191000,00 грн суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до частин 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Водночас, за змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України).

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

На підтвердження понесених витрат на правову допомогу адвоката позивачем надано належним чином засвідчені копії Договору про надання правової допомоги від №2/22 04.01.2022 (далі - Договір), Додаткової угоди від 08.10.2024 №29 до Договору, Додаткової угоди від 27.01.2025 №29-1 до Договору та Договору про залучення адвоката для надання правової допомоги від 01.11.2024.

Дослідивши умови Договору да Додаткових угод до нього, суд встановив, що гонорар адвоката за надання правничої допомоги у цій справі сторони визначили у фіксованому розмірі - 4191000,00 грн, що в грошовому еквіваленті іноземної валюти становить 99963,51 дол. США.

Відповідно до положень статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Верховний Суд неодноразово висловлював правову позицію стосовно того, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (див., зокрема, постанови Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18, від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19).

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Так, у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України" (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

У постанові від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права.

У випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо.

З огляду на викладене вище, зважаючи на предмет спору та обсяг наданих адвокатом послуг в межах розгляду даної справи, складність останньої, заявлені позивачем до відшкодування витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 4191000,00 грн, на переконання суду, є надмірними та необґрунтованими. У свою чергу, обґрунтованими та такими, що підлягають відшкодуванню позивачеві є витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 100 000,00 грн. Інша частина витрат позивача на професійну правничу допомогу в розмірі 4 091 000,00 грн покладається на позивача.

Керуючись статтями 129, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з російської федерації (Russian Federation; код ISO ru/rus 643) в особі генеральної прокуратури російської федерації (125993, російська федерація, м. Москва, вул. Большая Дмітровка, 15А, буд. 1) на користь Приватної науково-виробничої компанії "Інтербізнес" (Україна, 03115, м. Київ, пр. Берестейський, буд. 121В, оф. 106; ідентифікаційний код: 01200244) збитки (упущену вигоду) у розмірі 4191881302 (чотири мільярди сто дев`яносто один мільйон вісімсот вісімдесят одна тисяча триста дві) грн 78 коп., що в грошовому еквіваленті іноземної валюти становить 118434154 (сто вісімнадцять мільйонів чотириста тридцять чотири тисячі сто п`ятдесят чотири ) дол. США 68 центів, та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 100000 (сто тисяч) грн 00 коп.

3. Витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 4091000,00 грн покласти на позивача.

4. Стягнути з російської федерації (Russian Federation; код ISO ru/rus 643) в особі генеральної прокуратури російської федерації (125993, російська федерація, м. Москва, вул. Большая Дмітровка, 15А, буд. 1) в дохід Державного бюджету України судовий збір у розмірі 1059800 (один мільйон п`ятдесят дев`ять тисяч вісімсот) грн 00 коп.

5. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 23.05.2025

Суддя О.В. Нечай