Рішення

від 19.05.2025 по справі 914/193/25

ДРОГОБИЦЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.05.2025 Справа № 914/193/25

За позовом: Львівської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони в інтересах держави в особі Львівської обласної державної адміністрації, м. Львів,

до відповідача: Белзької міської ради Львівської області, м. Белз Львівська область,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), АДРЕСА_1 ,

про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння

Суддя Манюк П.Т.

За участю секретаря Амбіцької І.О.

Представники учасників справи:

прокурор: Дрібнюк Роман Маркіянович,

від позивача: Бобер Андрій Михайлович представник;

від відповідача: не з`явився;

від третьої особи: Хиря Віталій Валентинович - представник.

Львівська спеціалізована прокуратура у сфері оборони в інтересах держави в особі Львівської обласної державної адміністрації звернулась до Господарського суду Львівської області з позовом до Белзької міської ради Львівської області про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння.

Ухвалою суду від 29.01.2025 провадження у справі відкрито за правилами загального позовного провадження, залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Військову частину НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) та підготовче судове засідання призначено на 24.02.2025.

Хід розгляду справи викладено у відповідних ухвала суду, зокрема ухвалою суду від 31.03.2025 підготовче судове засідання відкладено на 28.04.2025.

Ухвалою суду від 28.04.2025 підготовче провадження закрито та призначено справу до розгляду по суті на 19.05.2025.

У судове засідання 19.05.2025 прокурор та представник позивача з`явились, підтримали позовні вимоги у повному обсязі.

У судове засідання 19.05.2025 представник відповідача повторно не з`явився, причин неявки не повідомив, вимог ухвали суду не виконав, хоча через систему Електронний суд був належно повідомлений про час та місце розгляду справи.

У судове засідання 19.05.2025 представник третьої особи з`явився, 24.04.2025 через систему Електронний суд подав письмові пояснення по суті спору, в судовому засіданні позовні вимоги підтримав.

Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 202 ГПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Враховуючи те, що зібраних в матеріалах справи доказів достатньо для з`ясування обставин справи і прийняття судового рішення, в судовому засіданні 19.05.2025 справу розглянуто по суті, оголошено вступну та резолютивну частини судового рішення у справі.

Позиція прокурора та позивача.

Керівник Львівської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони в інтересах держави в особі Львівської обласної державної адміністрації звернувся в Господарський суд Львівської області з позовом до Белзької міської ради про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння.

В обґрунтування позовних вимог прокурор посилається на те, що наказом начальника Головного управління Держгеокадастру у Львівській області від 22.12.2020 № 62-ОТГ «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність», Белзькій міській раді Львівської області передано у власність низку земельних ділянок, розташованих уздовж державного кордону України з Республікою Польща, у тому числі земельну ділянку із кадастровим номером 4624882400:01:000:0851. Згідно з п. 2 вищевказаного наказу, право власності на земельні ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права та оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

22.12.2020 актом приймання-передачі Головне управління Держгеокадастру у Львівській області передало із державної власності, а Белзька міська рада (Белзька територіальна громада) прийняла у комунальну власність Белзької міської ради (Белзької територіальної громади) земельні ділянки згідно з додатком, у тому числі земельну ділянку кадастровий номер 4624882400:01:000:0851 (№ з/п 130 додатку до акту приймання-передачі).

Згідно з додатком до акту приймання-передачі земельна ділянка кадастровий номер 4624882400:01:000:0851, площею 10, 8152 га, знаходиться на території Белзької міської ради (Сокальський район Карівська сільська рада), відомості про обтяження речових прав, а також про обмеження у використанні земельної ділянки - відсутні.

08.02.2022 на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Львівській області від 22.12.2020 № 62-ОТГ та акту приймання-передачі від 22.12.2020, державним реєстратором здійснено державну реєстрацію права комунальної власності на земельну ділянку кадастровий номер 4624882400:01:000:0851 за Белзькою міською радою Львівської області, номер запису про право власності 46716635.

Прокурор вважає, що реєстрація права комунальної власності Белзької міської ради Львівської області на земельну ділянку площею 10, 8152 га кадастровий номер 4624882400:01:000:0851 проведена незаконно, всупереч ст. 77, 84 Земельного кодексу України, а земельна ділянка підлягає витребуванню у власність держави в особі Львівської обласної державної адміністрації.

Вказані обставини, на думку прокурора та позивача, свідчать про порушення прав та охоронюваних законом інтересів держави і є підставою для їх захисту у судовому порядку, у зв`язку з чим вони звернулися до суду з цим позовом.

Позиція відповідача.

Відповідач відзиву чи письмових обґрунтованих пояснень суду не представив, позовні вимоги не заперечив.

Позиція третьої особи.

У письмових поясненнях третя особа позовні вимоги прокуратури та позивача підтримала та зазначила, що питання передачі спірної земельної ділянки, яка знаходиться в межах прикордонної смуги в комунальну власність з військовою частиною НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) не погоджувалось. Реєстрація права комунальної власності на земельну ділянку кадастровий номер 4624882400:01:000:0851 за Белзькою міською радою Львівської області є незаконною, здійснена з порушенням законодавства, а отже земельна ділянка за кадастровим номером 4624882400:01:000:0851 підлягає поверненню в державну власність.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши докази по справі у їх сукупності, суд прийшов до висновків про те, що позовні вимоги підлягають до задоволення виходячи з таких мотивів.

Статтями 13, 14 Конституції України визначено, що земля є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Судом встановлено, що наказом начальника Головного управління Держгеокадастру у Львівській області від 22.12.2020 № 62-ОТГ «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність», Белзькій міській раді Львівської області передано у власність низку земельних ділянок, розташованих уздовж державного кордону України з Республікою Польща, у тому числі земельну ділянку із кадастровим номером 4624882400:01:000:0851.

Вказаний наказ Головного управління Держгеокадастру у Львівській області прийнято на підставі ст. 15-1, 117, 122 ЗК України, указу Президента України від 15.10.2020 № 449/2020 «Про деякі заходи щодо прискорення реформ у сфері земельних відносин», постанови Кабінету Міністрів України від 16.11.2020 № 1113 «Деякі заходи щодо прискорення реформ у сфері земельних відносин», наказу Держгеокадастру від 17.11.2020 № 485 «Деякі питання передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності до комунальної власності».

Відповідно до п. 2 вищевказаного наказу, право власності на земельні ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права та оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

22.12.2020 актом приймання-передачі Головне управління Держгеокадастру у Львівській області передало із державної власності, а Белзька міська рада (Белзька територіальна громада) прийняла у комунальну власність Белзької міської ради (Белзької територіальної громади) земельні ділянки згідно з додатком, у тому числі земельну ділянку кадастровий номер 4624882400:01:000:0851 (№ з/п 130 додатку до акту приймання-передачі).

Згідно з додатком до акту приймання-передачі земельна ділянка кадастровий номер 4624882400:01:000:0851, площею 10, 8152 га, знаходиться на території Белзької міської ради (Сокальський район Карівська сільська рада), відомості про обтяження речових прав, а також про обмеження у використанні земельної ділянки - відсутні.

08.02.2022 на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Львівській області від 22.12.2020 № 62-ОТГ та акту приймання-передачі від 22.12.2020, державним реєстратором здійснено державну реєстрацію права комунальної власності на земельну ділянку кадастровий номер 4624882400:01:000:0851 за Белзькою міською радою Львівської області, номер запису про право власності 46716635.

Відповідно до ст. 19 Земельного кодексу України (надалі - ЗК України) землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Згідно зі ст. 20 ЗК України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Види використання земельної ділянки в межах певної категорії земель (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони) визначаються її власником або користувачем самостійно в межах вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою. Земельні ділянки, що належать до земель оборони, використовуються виключно згідно із Законом України «Про використання земель оборони».

Згідно зі ст. 80 ЗК України держава є суб`єктом права власності на землю та реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 84, ч. 5 ст. 122 ЗК України право власності на землі оборони реалізується державою через відповідні обласні державні адміністрації.

Відповідно до ч. ч. 1-4 ст. 77 ЗК України, ст. 1 Закону України «Про використання земель оборони» землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово- навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України. Землі оборони можуть перебувати лише в державній власності. Навколо військових та інших оборонних об`єктів у разі необхідності створюються захисні, охоронні та інші зони з особливими умовами користування. Порядок використання земель оборони встановлюється законом.

За приписами ч.ч. 2, 3 ст. 115 ЗК України та ст. 3 Закону України «Про використання земель оборони» уздовж державного кордону України відповідно до закону встановлюється прикордонна смуга, в межах якої діє особливий режим використання земель. Розмір та правовий режим зон з особливим режимом використання земель встановлюється відповідно до закону.

Відповідно до статей 6, 10 Закону України "Про Державну прикордонну службу України" державна прикордонна служба України є правоохоронним органом спеціального призначення, який виконує завдання щодо забезпечення недоторканості державного кордону та охорони суверенних прав України. Прикордонний загін є основною оперативно-службовою ланкою Державної прикордонної служби України, на яку покладаються охорона певної ділянки державного кордону самостійно чи у взаємодії з іншими органами охорони державного кордону та Морською охороною, забезпечення дотримання режиму державного кордону і прикордонного режиму, а також здійснення в установленому порядку прикордонного контролю і пропуску через державний кордон України та до тимчасово окупованої території і з неї осіб, транспортних засобів, вантажів.

Згідно з частинами 1-3 статті 22 Закону України "Про державний кордон України", з метою забезпечення на державному кордоні України належного порядку Кабінетом Міністрів України встановлюється прикордонна смуга, а також можуть установлюватися контрольовані прикордонні райони. Прикордонна смуга встановлюється безпосередньо вздовж державного кордону України на його сухопутних ділянках або вздовж берегів прикордонних річок, озер та інших водойм з урахуванням особливостей місцевості та умов, що визначаються Кабінетом Міністрів України. До прикордонної смуги не включаються населені пункти і місця масового відпочинку населення. У межах прикордонної смуги з метою забезпечення національної безпеки і оборони, дотримання режиму державного кордону військовим частинам Державної прикордонної служби України для будівництва, облаштування та утримання інженерно-технічних і фортифікаційних споруд, огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій надаються в постійне користування земельні ділянки шириною 30-50 метрів уздовж лінії державного кордону на суші, по берегу української частини прикордонної річки, озера або іншої водойми, а вздовж лінії державного кордону України з Російською Федерацією і Республікою Білорусь - шириною до 2 кілометрів. У цих межах Кабінетом Міністрів України встановлюється спеціальний прикордонний режим щодо заборони вільного в`їзду, перебування, проживання, пересування осіб і провадження робіт, не пов`язаних з обороною чи охороною державного кордону України. Контрольовані прикордонні райони встановлюються, як правило, в межах території району, міста, селища, сільради, прилеглої до державного кордону України або до узбережжя моря, що охороняється органами Державної прикордонної служби України. До контрольованого прикордонного району включаються також територіальне море України, внутрішні води України і частина вод прикордонних річок, озер та інших водойм України і розташовані в цих водах острови.

Згідно зі статтею 23 Закону України "Про державний кордон України" у прикордонній смузі та контрольованому прикордонному районі в порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України, встановлюється прикордонний режим, який регламентує відповідно до цього Закону та інших актів законодавства України правила в`їзду, перебування, проживання, пересування громадян України та інших осіб, провадження робіт, обліку та тримання на пристанях, причалах і в пунктах базування самохідних та несамохідних суден, їх плавання та пересування у внутрішніх водах України.

Верховний Суд у постанові від 23.07.2020 № 910/19932/17 зазначив таке: "… розташування спірної земельної ділянки в межах прикордонної смуги свідчить про її належність до земель оборони, а тому прийняття рішення Львівської обласної ради № 599 від 09.10.2012 "Про надання в користування мисливських угідь у Львівській області мисливському господарству "Прикордонник" Львівської обласної організації ФСТ "Динамо", яким було надано у користування землі загальною площею 10 254 га, які перебувають в межах від лінії державного кордону до лінії прикордонних інженерних споруджень Державної прикордонної служби України є порушенням вищевказаних норм ЗК України, Закону України "Про державний кордон України", Закону України "Про використання земель оборони", а також Постанови Кабінету Міністрів України від 27.07.1998 № 1147 "Про прикордонний режим" та затвердженого нею Положення про прикордонний режим".

Згідно зі ч. 2 ст. 3 Закону України «Про використання земель оборони» землі в межах прикордонної смуги та інші землі, необхідні для облаштування та утримання інженерно-технічних споруд і огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій та інших об`єктів, надаються в постійне користування військовим частинам Державної прикордонної служби України.

Таким чином, встановлення факту розташування спірної земельної ділянки в межах прикордонної смуги свідчить про належність вказаної ділянки до земель оборони в силу законодавчого визначення цільового призначення земель, розташованих у межах прикордонної смуги.

Відповідно до Положення про прикордонний режим, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.07.1998 № 1147, прикордонна смуга - ділянка місцевості, яка встановлюється безпосередньо вздовж державного кордону на його сухопутних ділянках або вздовж берегів прикордонних річок, озер та інших водойм, завширшки 5 кілометрів від лінії державного кордону, але не може бути меншою від ширини смуги місцевості, що розташована в межах від лінії державного кордону до лінії прикордонних інженерних споруд. Лінія прикордонних інженерних споруд - спеціальна смуга місцевості в межах прикордонної смуги та інші земельні ділянки, які відповідно до законодавства надаються в постійне користування органам Державної прикордонної служби для облаштування та утримання інженерно-технічних споруд і огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій та інших об`єктів.

При наданні земельної ділянки за відсутності проекту землеустрою зі встановлення прикордонної смуги необхідно виходити із її нормативних розмірів, встановлених ст. 22 Закону України «Про державний кордон України» та постановою Кабінету Міністрів України від 27.07.1998 № 1147 «Про прикордонний режим».

Підсумувавши, можна зробити висновок про те, що земельні ділянки у межах прикордонної смуги, яка встановлена вздовж державного кордону України, відносяться до земель оборони, які можуть перебувати лише у державній власності та не підлягають передачі до комунальної чи приватної власності, а також щодо них встановлений спеціальний режим їх використання.

Нерозроблення та незатвердження окремого проекту землеустрою щодо встановлення прикордонної смуги не свідчить про її відсутність, оскільки розміри (ширина) прикордонної смуги встановлені законом - від лінії державного кордону до лінії прикордонних інженерних споруд, та не позбавляє її статусу земель оборони, оскільки її нормативні розміри визначені ст. 22 Закону України «Про державний кордон України», п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 27.07.1998 № 1147 «Про прикордонний режим» та фактичним розташуванням прикордонних інженерних споруд.

Таким чином, землі оборони, в тому числі землі у межах прикордонної смуги, не можуть передаватись у комунальну та приватну власність, про що свідчать вимоги наведених вище норм законодавства та усталена судова практика Верховного Суду, а земельна ділянка кадастровий номер 4624882400:01:000:0851 може перебувати лише у державній власності.

Судом встановлено, що спірна земельна ділянка з кадастровим номером 4624882400:01:000:0851, площею 10, 8152 га розташована між державним кордоном та лінією прикордонних інженерних споруджень, відтак знаходиться у прикордонній смузі, що підтверджується доказами долученими прокурором до позовної заяви, а сам відомостями з кадастрової карти.

Питання передачі спірної земельної ділянки, яка знаходиться в межах прикордонної смуги в комунальну власність з військовою частиною НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) не погоджувалось.

Належним власником спірної земельної ділянки є держава в особі Львівської обласної державної адміністрації, яка не приймала жодних рішень про її відчуження, тобто спірна земельна ділянка перебуває у державній власності та належить до земель оборони, а відтак її передача у комунальну власність відбулась всупереч вимог закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ч. 2 ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Щодо обраного прокурором способу захисту суд зазначає наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 330 ЦК України, якщо майно відчужено особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути в нього витребувано.

Відповідно до закріпленого у ст. 387 ЦК України загального правила власник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння.

Витребування власником свого майна із чужого володіння здійснюється шляхом подання до суду віндикаційного позову. За допомогою цього позову власник захищає не тільки свої права на володіння та користування майном, а також і право на розпорядження ним, оскільки перебування майна у чужому володінні обмежує і право власника на розпорядження майном.

Позивачем за віндикаційним позовом може бути неволодіючий власник (фізичні і юридичні особи, держава і територіальні громади в особі уповноважених ними органів). Таким чином, предмет віндикаційного позову становлять вимоги неволодіючого майном власника до володіючого цим майном невласника про повернення індивідуально-визначеного майна з чужого незаконного володіння.

За змістом статей 3, 15, 16 Цивільного кодексу України правовою підставою для звернення до господарського суду є захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. За результатами розгляду такого спору має бути визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.

За правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, у захисті права власника земельної ділянки є необхідність розрізнення цих двох позовів залежно від стану володіння власника земельною ділянкою:

Негаторний позов використовується тоді, коли власник земельної ділянки не позбавлений фактичного володіння, але йому перешкоджають у реалізації права користування чи управління своєю ділянкою. Тобто, власник залишається власником і має контроль над ділянкою, але зазнає втручання, яке порушує його можливість ефективно користуватися своїм правом власності. Метою негаторного позову є усунення цих перешкод, але не відновлення володіння.

Віндикаційний позов спрямований на захист у випадку, коли власник втратив фактичне володіння своєю земельною ділянкою. Цей позов подається для того, щоб повернути ділянку з незаконного володіння іншої особи, яка неправомірно нею користується або тримає її у власності. Важливим є те, що віндикаційний позов може бути застосований незалежно від того, чи особа, яка володіє майном, є добросовісним чи недобросовісним набувачем.

Прокурор у цій справі звернувся з відндикаційним позовом про витребування на користь держави в особі Львівської обласної державної адміністрації земельної ділянки кадастровий номер 4624882400:01:000:0851, площею 10, 8152 га, яка розташована на території Белзької міської ради із незаконного володіння вказаної ради.

У постанові від 02.10.2024 у справі № 444/1011/20 Верховний Суд зазначив, що «забезпечення належного правового режиму використання земель прикордонної смуги є фундаментальним для виконання завдань, покладених на Збройні Сили України, Державну прикордонну службу та військові формування. Ці землі використовуються для розміщення стратегічних об`єктів, інженерних споруд, а також для забезпечення військової мобільності та організації оборонних операцій. З огляду на це, забезпечення їх правового статусу та схоронності від порушень повинно бути ключовим пріоритетом для держави, особливо в умовах агресії та загрози суверенітету, територіальної цілісності та національної безпеки України. … набуття громадянами та юридичними особами прав власності та користування землями оборони в межах прикордонної смуги є неможливим, оскільки її розташування вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця. За змістом статті 391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. Отже, зайняття земельної ділянки земель оборони в межах прикордонної смуги з порушенням Земельного кодексу України, Закону України "Про використання земель оборони", Закону України "Про державний кордон України", Положення про прикордонний режим, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.07.1998 № 1147, треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави, що охоплюється визначенням негаторного позов.

Таким чином, вимоги про усунення порушення, яке полягає в незаконному зайнятті або використанні земель оборони в межах прикордонної смуги, повинні були розглядатися судами саме як негаторний позов, оскільки порушення права власності пов`язане не з втратою володіння (що прямо суперечило б закону), а з фактичними перешкодами у його реалізації". Помилкова юридична кваліфікація позивачем за первісним позовом, а також судами першої та апеляційної інстанцій позовної вимоги про повернення спірної земельної ділянки, з огляду на її природу, із застосуванням положень статей 330, 387 і 388 Цивільного кодексу України, не вплинула на правильність вирішення суті спору. Попри невідповідність обраної правової кваліфікації фактичним обставинам справи, суди обґрунтовано дійшли правильного висновку щодо суті справи. Відтак, допущена помилка не є підставою для скасування або зміни ухвалених судових рішень, оскільки висновки судів є такими, що відповідають вимогам законодавства і фактичним обставинам справи".

Невідповідність чи неповна відповідність позовних вимог належному способу захисту не може бути підставою для відмови в позові з формальних підстав, якщо прагнення позивача не викликає сумніву, а позовні вимоги можуть бути витлумачені відповідно до належного способу захисту прав (аналогічна позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 911/3135/20). Протилежний підхід не відповідав би завданням господарського судочинства (стаття 2 Господарського процесуального кодексу України). Близькі за змістом висновки також сформульовані у постановах Верховного Суду від 19.04.2023 у справі № 904/7803/21, від 20.09.2023 у справі № 910/3453/22.

Отже, хоча прокурор помилився щодо правової підстави позову, суд вважає, що це не може бути підставою для відмови в його задоволенні. Суть заявлених позовних вимог спрямована на поновлення порушеного права власності держави. Задоволення позову забезпечить відновлення законного статусу спірної земельної ділянки та реалізацію державою своїх прав як власника.

Отже, позовні вимоги у цій справі, з урахуванням мотивації щодо способу захисту, слід задоволити.

Відповідно до ст. 131-1 Конституції України, прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Частиною 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» встановлено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

У рішенні № З-рп/99 від 08.04.1999 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття «інтереси держави», висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (пункт 3 мотивувальної частини). Оскільки «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (пункт 4 мотивувальної частини).

Таким чином, «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави", особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необгрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17).

Згідно з ч. 4 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Земельна ділянка кадастровий номер 4624882400:01:000:0851 належить до земель оборони, знаходиться у межах прикордонної смуги та може перебувати лише в державній власності, а з урахуванням вимог ст. 122 ЗК України, повноваження щодо розпорядження такою земельною ділянкою належать виключно Львівській обласній державній адміністрації. Неправомірне вибуття спірної земельної ділянки з державної власності свідчить про порушення майнових інтересів держави.

Підсумовуючи наведене, суд констатує, що прокурор у позовній заяві навів достатньо підстав для представництва інтересів держави, обґрунтував, у чому полягає порушення цих інтересів, визначив належного позивача, а також дотримався порядку повідомлення позивача, передбаченого ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" (лист-повідомлення від 13.11.2024 № 30.54/02-5653 вих-24).

Відшкодування витрат прокурора, пов`язаних зі сплатою судового збору, відповідно до ст. 129 ГПК України, покладається на відповідача.

Керуючись ст. ст. 2, 13, 74, 76, 77, 78, 86, 124, 126, 129, 236-241, 327 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

вирішив:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Зобов`язати Белзьку міську раду Львівської області (80062, Львівська область, Шептицький район, місто Белз, вулиця Домініканська, будинок 1, ідентифікаційний код 04056144) усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою площею 10, 8152 га, кадастровий номер 4624882400:01:000:0851, яка розташована на території Белзької міської ради Львівської області, шляхом її повернення на користь держави в особі Львівської обласної державної адміністрації (79008, місто Львів, вулиця Винниченка, будинок 18; код ЄДРПОУ 00022562).

3. Стягнути з Белзької міської ради Львівської області (80062, м. Белз, Сокальський район, Львівська область, вул. Домініканська, 1, код ЄДРПОУ 04056144) на користь Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону (код ЄДРПОУ 38326057, р/р IBAN № UA238201720343120001000082783, Державна казначейська служба України м. Київ) 2 789, 30 грн судового збору.

4. Накази видати після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили в порядку та строки, визначені статтею 241 ГПК України, та може бути оскаржено до Західного апеляційного господарського суду в порядку та строки, визначені статтями 256, 257 ГПК України.

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/.

Повний текст рішення складено 23 травня 2025 року.

СуддяМанюк П.Т.