Ухвала

від 22.05.2025 по справі 420/14334/25

ПРИМОРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ОДЕСИ

Справа № 420/14334/25

УХВАЛА

22 травня 2025 року м. Одеса

Суддя Одеського окружного адміністративного суду Стефанов С.О., розглянувши матеріали адміністративного позову ОСОБА_1 до Державної установи «Одеський слідчий ізолятор» про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду 08 травня 2025 року надійшов позов ОСОБА_1 до Державної установи «Одеський слідчий ізолятор», в якому позивач просить:

- визнати протиправною бездіяльність Державної установи «Одеський слідчий ізолятор» (ЄДРПОУ: 08564162) щодо проведення перерахунку розміру грошового забезпечення та матеріальної допомоги на оздоровлення ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 за період з 28.01.2020 року по 01.06.2023 рік, з урахуванням визначення розмірів посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званнями, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (премій, надбавок, індексацій) шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020 року (2027 гривень), 01 січня 2021 року (2270 гривень) 01 січня 2022 року (2481 гривень) та станом на 01 січня 2023 рік (2684 гривень) на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30 серпня 2017 року "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" (редакції від 01.03.2018 року);

- зобов`язати Державну установу «Одеський слідчий ізолятор» (ЄДРПОУ: 08564162), здійснити перерахунок розміру грошового забезпечення та матеріальної допомоги на оздоровлення ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 за період з 28.01.2020 року по 01.06.2023 рік з урахуванням визначення розмірів посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званнями, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (премій, надбавок, індексацій) шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020 року (2027 гривень), 01 січня 2021 року (2270 гривень) 01 січня 2022 року (2481 гривень) та станом на 01 січня 2023 рік (2684 гривень) на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30 серпня 2017 року "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" (редакції від 01.03.2018 року) та здійснити виплату різниці між сумою фактично виплаченого та сумою перерахованого грошового забезпечення та матеріальною грошовою допомогою на оздоровлення;

- стягнути з Державної установи «Одеський слідчий ізолятор» (ЄДРПОУ: 08564162) на користь ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 понесені позивачем судові витрати на сплату судового збору;

- стягнути з Державної установи «Одеський слідчий ізолятор» (ЄДРПОУ: 08564162) на користь ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 понесені позивачем судові витрати на професійну правову допомогу у розмірі 15 000 гривень.

Ухвалою суду від 13 травня 2025 року позов залишено без руху, оскільки з доданих до позовної заяви копій документів вбачається, що позивач не погоджується із порядком виплати їй грошового забезпечення за період з 28.01.2020 року по 01.06.2023 рік, звернулася до суду із цим позовом та згідно наказу начальника установи від « 01» квітня 2024 року №62/02-24 була звільнена за власним бажанням на підстав п. 7 ч.1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію».

При цьому, позовну заяву було подано до суду лише 08.05.2025 року, тобто з пропуском строку звернення до суду, визначеного КЗпП України.

При викладених вище обставинах, суд не знайшов підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, адже сутність зазначеного інституту полягає в тому, що особа, яка звертається до суду за захистом порушеного права була не в змозі зробити це внаслідок незалежних від неї обставин, зокрема, якщо цьому перешкоджала надзвичайна або невідворотна за даних умов подія.

Отже, позивачу необхідно було подати заяву про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду із зазначенням дійсних та реальних причин пропуску такого строку та наданням відповідних доказів.

На виконання вищезазначеної ухвали позивачем 21 травня 2025 року подано до суду заяву, в якій остання просить поновити позивачу процесуальний строк звернення до суду, посилаючись на те, що правовідносини у справі виникли до набрання чинності вказаних змін до ст. 233 КЗпП України (до 19.07.2022 р.), тож вважає за можливе застосувати положення норми матеріального права про не обмеження позивача будь яким строком звернення до суду за захистом своїх порушених прав і свобод.

Оцінюючи доводи та пояснення позивача, наведені у клопотанні, суд виходить з наступного.

Суд звертає увагу на те, що дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників публічно-правових відносин у випадку, якщо вони стали спірними. У випадку пропуску строку звернення до суду, підставами для визнання поважними причин такого пропуску є лише наявність обставин, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.

Необхідно зауважити на тому, що інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Питання ж поважності причин пропуску строку звернення до суду є оціночним та залежить від доказів, якими підтверджуються обставини та підстави такого пропуску.

Оцінюючи поважність підстав несвоєчасного звернення до суду, слід виходити з того, що причина пропуску строку є поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина (або кілька обставин), яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом або судом строк; 2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.

Відповідно до ч. 1, 2, 5 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Згідно ст. 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Згідно ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (зі змінами, внесеними Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин від 1 липня 2022 року № 2352-IX, який набрав чинності 19.07.2022 року).

Відповідно до п. 1 глави ХІХ Прикінцеві положення КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Поряд з цим, постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 р. № 651 відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 р. на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Таким чином, обчислення тримісячного строку для звернення до суду починається наступного дня після припинення дії карантину, а саме з 01 липня 2023 і завершується 02 жовтня 2023 року ( з урахуванням ч. 6 ст. 120 КАС України).

З доданих до позовної заяви копій документів вбачається, що позивач не погоджується із порядком виплати їй грошового забезпечення за період з 28.01.2020 року по 01.06.2023 рік, звернулася до суду із цим позовом та згідно наказу начальника установи від « 01» квітня 2024 року №62/02-24 була звільнена за власним бажанням на підстав п. 7 ч.1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію».

При цьому, позовну заяву було подано до суду лише 08.05.2025 року, тобто з пропуском строку звернення до суду, визначеного КЗпП України.

Суд зазначає, що грошове забезпечення є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі його розмір відомий особі, яка його отримує. Така особа має реальну, об`єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про рішення, на підставі якого було здійснено розрахунок грошового забезпечення, з яких складових воно складається, як обраховано та на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий його розрахунок чи розрахунок його складових.

Беручи до уваги періодичний характер виплати грошового забезпечення, об`єктивність та відчутність різниці в отримуваній кожного місяця сумі грошового забезпечення, суд дійшов висновку, що позивач пропустив встановлений ч. 1 ст. 233 КЗпП України тримісячний строк звернення з цим адміністративним позовом до суду.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав вважати пропуск позивача строку на звернення до суду таким, що було пропущений з поважних причин.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 20 січня 2012 року у справі «Рисовський проти України» підкреслено особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема якщо справа впливає на основоположні права людини, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. При цьому на них покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків.

Як зазначає Європейський Суд з прав людини, право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (п. 33 рішення у справі "Перетяка та Шереметьєв проти України" від 21.12.2010, заява №45783/05). Норми, що регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані (п.п. 22-23 рішення у справі "Мельник проти України" від 28.03.2006, заява №23436/03).

Виходячи з практики Європейського суду з прав людини, заявник зобов`язаний демонструвати свою готовність брати участь на всіх етапах розгляду справи та утримуватися від використання прийомів, пов`язаних зі зволіканням у її розгляді, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури судового розгляду.

При цьому, позивачем не надано жодних належних доказів наявності об`єктивних перешкод для звернення до адміністративного суду та не наведено поважних обставин, які не залежали від його волевиявлення та пов`язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами, що перешкоджали звернутись до суду в межах встановленого строку.

Жодних об`єктивних причин пропущення строку на звернення до суду позивачем у клопотанні не наведено.

Натомість сторона позивача просить нівелювати взагалі інститут строку на звернення до суду з позовом, надавши перевагу в такий спосіб позивачу.

Таке правозастосування не є порушенням права особи на доступ до правосуддя, а є дотриманням принципу «Leges vigilantibus non dormientibus subveniunt», згідно з яким закони допомагають тим, хто пильнує, в світлі якого і запроваджено обмеження на законодавчому рівні права звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів відповідними строками.

З урахуванням наведеного, суд зазначає, що реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача, вчинених на звернення позивача. Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, нереалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою.

При цьому безумовно, отримуючи кожного місяця заробітну плату, презюмується обізнаність працівника щодо її розміру, а відтак і про ймовірні порушені права / інтереси.

Причини пропуску строку є поважними, якщо обставини, які зумовили такі причини, є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує рішення, та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами.

Аналіз практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) свідчить про те, що у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду або оскарження судового рішення, ЄСПЛ виходить із наступного:

1) поновлення пропущеного строку звернення до суду або оскарження судового рішення є порушенням принципу правової визначеності, відтак у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим; 2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних причин, внаслідок непереборних, незалежних від волі та поведінки особи обставин; 3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі; 4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку; 5) необхідно враховувати тривалість пропуску строку, а також можливі наслідки його відновлення для інших осіб.

Так, суд наголошує, що поважними причинами пропуску строку звернення до суду можуть бути визнані ті обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов`язані з дійними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.

До того ж, суд вважає, що чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи. А для цього має бути також виконано умову щодо недопустимості безпідставного поновлення судами пропущеного строку.

Частиною 1 статті 123 КАС України встановлено, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Згідно з ч. 2 ст. 123 КАС України якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

При викладених вище обставинах, суд не знайшов підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, адже сутність зазначеного інституту полягає в тому, що особа, яка звертається до суду за захистом порушеного права була не в змозі зробити це внаслідок незалежних від неї обставин, зокрема, якщо цьому перешкоджала надзвичайна або невідворотна за даних умов подія.

На підставі викладеного та керуючись ст. 123 КАС України, -

УХВАЛИВ:

В задоволенні клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку звернення до суду - відмовити.

Позовну заяву ОСОБА_1 до Державної установи «Одеський слідчий ізолятор» про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії - повернути позивачу.

Роз`яснити позивачу, що повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена шляхом подачі протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення апеляційної скарги до П`ятого апеляційного адміністративного суду.

Суддя С.О. Стефанов